«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том V. Книга 2

Бесіда на псалом 92. На слова: «Ріки підносять голос свій»

1. Сьогоднішнє читання із Євангелія від Матфея про бурю на морі, про дивне ходіння Спасителя по воді і про легкодухість апостолів є для нас принагідним мотивом говорити про слова пророка: «Ріки підносять голос, Господи, ріки підносять голос свій, ріки піднесли хвилі свої. Але Господь у вишніх могутніший від шуму великих вод, сильних хвиль моря» (Пс. 92, 3-4). Що це таке — «сильних хвиль моря»? Чи не чудо Спасителя, що Він одним помахом заспокоїв море, яке хвилювалося? Чим же ще є ріки, які прославляють своїми голосами море, як не учні Господа? Апостоли — це річки, які наче витікають із вічного джерела — Христа, за Його ж словами: «Із утроби його потечуть річки води живої» (Ін. 7, 38). Як Господь не переставав звершувати чудеса, так і апостоли, переживаючи бурю на морі, не відступали від правди.

О четвертій сторожі ночі, побачивши Господа, Який ішов по водах моря, вони сприйняли Його за привид. Як — привид? Рабиня (море, яке тримало Його на своїй поверхні) впізнала Владику, а учні не впізнали Учителя? Маючи стільки доказів Його чудес, вони сумнівалися, коли побачили Його ходячим по поверхні моря? Хіба не Він за допомогою Мойсеєвого жезла розверз морські безодні і відкрив синам Ізраїлевим сухий шлях? А вони сприйняли Його за привид і злякалися. Саме так: «Вони убояться там, де немає страху» (Пс. 13, 5), бо злякалися, побачивши близько перед собою Пристань життя. Коли всі були охоплені страхом, Петро, піднявшись, сказав до Господа: «Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді». Він же сказав: «Прийди» (Мф. 14, 28-29). А учням сказав: «Заспокойтесь! Це Я, не бійтеся» (Мф. 14, 27).

 — Це справді Я говорю, а не як привид, адже Я — сама Істина, втілена для того, щоб знищити винуватця привидів. «Це Я, не бійтеся!» Чому боїтеся подиху вітру? Хіба не про Мене сказані слова: «Виводить вітри зі сховищ Своїх» (Пс. 134, 7)? І тепер Я допустив вітри не для того, щоби вас налякати, а щоб укріпити.

Коли Господь говорив це, Петро, із властивою йому щирістю та вірою, знову виділився і став говорити:

 — Господи, чи Ти Христос? За Твоїми словами я впізнаю Тебе, але наводять на мене сумнів Твої діла, адже ми ніколи не бачили Тебе ходячим по морю. Але якщо Ти — Христос, то дозволь мені прийти до Тебе по воді.

Господь сказав йому:

 — Іди, якщо маєш достатню силу своєї віри. Я ніскільки не прикидаюся. Та коли ти не віриш, то не ходи.

Коли Петро пішов за цим закликом Господа, то він тримався на поверхні моря, поки мав непохитну, без сумнівів віру. Але, відійшовши трохи, за властивою людині непостійністю, піддався страху, почав сумніватися і роздумувати в собі: яке неймовірне явище; я йду по морю, топчу вологу, ніби земний порох. Коли Петро почав так сумніватися, тоді море, мовби обурене зневірою подібного до себе раба, стало хвилюватися, напоумляючи його і топлячи невірного. Тоді Петро, побачивши, що віра носила його по воді, а невіра віддає хвилям, закричав до Господа: «Господи, спаси мене» (Мф. 14, 30). Що ти кажеш, Петре? Тепер, коли ти в небезпеці, то вже впізнаєш Господа? Що ж Христос?

 — Я не допущу твоєї загибелі, Я простягну тобі руку, бо все тримаю у Своїй руці.

«Ісус зараз же простяг руку, підтримав його і говорить йому: «Маловіре! Чого ти засумнівався?» (Мф. 14, 31)?

Чимало сумнівів виявили апостоли. До самого воскресіння вони сумнівалися і тільки після воскресіння, отримавши тверду впевненість, стали непохитними у вірі. А що вони охоплювалися багатьма сумнівами до самого воскресіння, про це ти чув і сьогодні: як пізно ввечері підійшли апостоли до Господа зі словами: «Місце тут пустинне і час уже пізній; відпусти людей, нехай підуть у селища і куплять собі що їсти» (Мф. 14, 15). Зверни увагу і тут на те, яка нерішучість у думках. Вони звертаються до Спасителя зі словами: «Відпусти людей.., місце тут пустинне». Відповідає їм Господь:

 —  Мені відпустити народ? Чому ви знеславлюєте Мене? Чому засуджуєте Учителя? Я відпущу народ, щоб вони купили собі їжі? Але що скажуть ті, у кого вони купуватимуть хліб? Що вони у Моїй присутності купують хліб? Якби у нас справді не було хліба, тоді було б добре по-вашому відпустити їх. Але тепер, будучи Сам хлібом, як Я можу відпустити голодних, які вимагають від Мене їжі? Народ вимагає, а Я прожену тих. Які вимагають? Який пастир учинить так зі своїми вівцями? До Даниїла, який знаходився у рові з левами, Я послав з їжею Аввакума; синам Ізраїлевим, невдячним, Я впродовж сорока років посилав з неба манну. То чи Мені залишати голодними вдячних? Звичайно, що ні, в жодному випадку! «Дайте ви їм їсти» (Мф. 14, 16).

Говорять тоді апостоли:

 — Ми повинні дати їм їсти? Звідки нам узяти їжу, коли нам наказано нічого не брати з собою в дорогу? Окрім п’яти хлібів і двох риб ми нічого не маємо, але що це на п’ять тисяч чоловік, не рахуючи жінок і дітей?

Господь їм відповідає:

 — Звідки вам узяти? Ви маєте скарбницю віри. Хіба не сказав Я вам, що «Якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17, 20; 21, 22)? Гори переставляються, а хліби не примножаться? Ви дайте їм їсти.

Коли ж вони дивувалися і відмовлялися дати народові їжу, тоді Господь говорить їм: «Розсадіть їх» (Лк. 9, 14). Я прийшов для того, щоб служити, і не відмовляюся служити навіть рабам. Від початку визначене Мені служіння: ще в раю Я послужив Адамові. І те, що робив там, не відмовляюся виконати і тут.

2. Слід, звичайно, пояснити, як і коли послужив Бог Адаму. Слухай уважно. Ми особливо зобов’язані Богу за шостий день — останній день творіння, коли ми отримали обітницю. Тоді Бог звеличив Адама, взявши його співучасником у господарюванні над створіннями. Ви добре знаєте, як у раю Творець, посадивши Адама на піднесеному місці, приводив до нього кожне з творінь. Від самого початку Владика не ухилявся догоджати Своєму рабові, Своєму власному створінню. Так і в прочитаному сьогодні Євангелії Він не відмовився послужити рабам, а посадив їх на траву і, взявши хліби, розламав і передавав учням для роздачі, годуючи, розмножаючи (хліби), звершуючи чудеса, задовольняючи народ.

Так само і в раю, виявляючи милосердя до Свого створіння, Творець, посадивши Адама на високому місці, приводив до нього кожну із тварин, щоб Адам давав їм імена, які захоче, і так зробився Його співучасником у справі творіння. Про це свідчить і Писання: «Господь Бог створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів [їх] до людини, щоб бачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй» (Бут. 2, 19). Це мало навчити їх, що створені вони для тебе. Я передаю тобі управління ними. Хіба для ангела чи будь-якого іншого створіння було зроблено стільки, скільки для людини? Тільки її створив Своїми руками, тільки їй і послужив Творець, по-перше, приведенням створінь, по-друге, приготуванням одягу.

Те ж саме показав Він Своїм учням під час Свого земного життя, коли почав умивати їм ноги, відтворюючи подібність стародавнього творіння. Коли ж Петро через благоговіння відмовився від умивання ніг, то Господь сказав йому: «Якщо не вмию тебе, не маєш частини зі Мною» (Ін. 13, 8). Я послужив Адаму, по-перше, привівши до нього тварин, по-друге, із його ребра створив йому дружину, тобто дав йому те, що належало йому, а раніше нього — Мені. Все це, друзі, показує, що тільки людина серед усіх створінь Божих є вибраною і ні з чим незрівнянною, бо тільки про неї написано: «Створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою» (Бут. 1, 26). Великою була прихильність Божа до людини, і Творець удостоїв Адама такої слави, до якої не було причетне жодне інше створіння.

Але Адам знехтував усім цим і впав аж на саме дно пекла. Замість Царства накликав на себе вбогість, із господаря зробився рабом, із верховного начальника — жебраком; будучи обдарованим красою, тепер не має навіть дорожнього посоха; мав щодня дружню розмову з Богом — тепер як злодій ховається під деревом; отримавши помешкання в раю, — тепер виганяється із раю і поселяється навпроти нього, щоб, маючи перед очима те, чого позбувся, не переставав обурюватися на суєтну пораду. Справді, що ще міг робити Адам, живучи поза раєм, знемагаючи під тяжкістю трудів, обробляючи землю й обливаючись потом, як не сварити дружину і висловлювати їй такі докори:

 — Поглянь на плоди своєї поради. За те, що ти вчинила бажане для змія, я позбавлений дару Божого. Хіба не обіцяла ти мені, дружино, що коли я скуштую забороненого плоду, то стану блаженним? Хіба не обіцяла ти зробити мене богом після того, як скуштую забороненого плоду? То як же бог виявився землекопом, блаженний — найнещаснішим? Ти обманула і повинна понести покарання. Я втратив ребро, а помічника не знайшов. Горе мені, дружино Єво, мати смерті, яка породила непослух, винуватиця вигнання з раю, любителько зміїного шипіння, слухняне знаряддя диявольської підступності! Іди від мене геть. Навіщо погубила ти моє безсмертя, навіщо роздерла мій царський одяг? Не тобою він був витканий, а ти його роздерла. Навіщо ти навчила мене зшивати листя смоковниці? Навіщо ти, обманщице, принесла мені згубний плід зі словами: візьми, з’їж заборонений тобі плід, бо «в день, в який ви скуштуєте їх, розплющаться очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3, 5)? Що ти зробила, дружино? Я засліплений, нічого не бачу. Я вчинив зло і відштовхнув від себе добро. Я труджуся як промінь, а не насолоджуюся владою, подібно до Бога. Йди геть, дружино, я не знаю, хто ти. Перш ніж доторкнутися до тебе, я шукаю визволення. Я не перенесу трудів. І ти не знала турбот, не відчувала скорботи. Пригадай же про засудження, коли наблизиться час родити тобі. Залиш мене, дружино. Ти зробилася для мене винуватицею нестерпимих бід. Мені велено обробляти землю, їсти хліб у поті чола. Землі велено вирощувати для мене терня й будяки. На це осуджений я Богом. Що мені робити? Як я приготую собі заступ? Як споряджу плуг? Як навчу вола підкорятися ярму? Звідки дістану мотузки (для ярма)? Як посію насіння? Коли дочекаюся колосків? Чим наточу серп? Як зберу снопи? Як накладу їх на воза? Як очищу тік? Як сколочу віялку? Як налагоджу жорна? Коли покладу закваску? В яку форму викладу хліби? Чим розведу вогонь? Я не витерплю прикрощів. Після скількох трудів і поту я їм хліб? Поглянь, скількох лих для мене ти стала винуватицею, дружино, названа життям, а виявилася смертю?

І справді, винуватицею смерті є жінка як тоді, так і тепер. І нехай не сердяться на мене жінки за те, що я говорю так про жінку. А коли захочуть дорікати мені, то я відхилю від себе такі докори. Нехай обурюються не на мене, а на христоносного Павла. Якщо захочуть сварити, то нехай сварять його. А ми як його учні передамо його слова, не додаючи від себе нічого. Нехай послухають Павла, який говорить нашими вустами: «Я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дівою. Але боюсь, щоб, як змій хитрістю обманув Єву, так і ваші уми щоб не пошкодились» (2 Кор. 11, 2-3). Бачиш, що не чоловік спокусився, а жінка спокусилася? Хто був обманутий? Хто довірився лестощам змія? Жінка, яка має вуста змія, і подібно до нього викидає отруту. Хто розмовляв зі змієм? Вона, шукаючи зваблювання.

У раю не було нікого, крім неї та її чоловіка. І не боячись ані самоти, ані будь-чого іншого, вона ходила і блукала, відшукуючи, де б знайти собі співмешканця, ще не скуштувавши шлюбу, однак уже готова до перелюбства. Якби вона була з чоловіком, то не зустрілися б тоді змій зі змієм. Він знайшов її віддалік чоловіка і спокусив. Жінка, яка постійно знаходиться біля свого законного чоловіка, ніколи не піддасться загибелі, не зазнає падіння, не впаде в перелюб. А коли вона віддаляється від чоловіка, то хоч би жила серед ангелів, легко піддається спокусам. Де, справді, вдаються до своїх брудних справ жінки, які віддаляються від законних мужів, як не біля гробів мучеників, влаштовуючи тут під виглядом молитви побачення з порушниками шлюбу і зневажаючи цим самих мучеників? А часто вони навіть і присягаються ім’ям мучеників у вірності своїм беззаконним справам.

О, як багато зла заподіяла Єва і як багато добра вона погубила! Всі жінки, які віддані цнотливості, гідні називатися мужніми. І між жінками буває велика різниця, як і між чоловіками, і між ангелами. Ті жінки, які дотримуються цнотливості, наслідують приклад Діви, люблять Сусанну, цілують Сарру, обіймають Ревекку. А ті, які порушують цнотливість, помиляються, як Єва, обмовляють, як єгиптянка, стрижуть, як Даліла, вбивають рабів Божих, як Ієзавель. Це — не особиста думка, це засвідчено всім світом. Тож нехай деякі із безбожних, почувши щойно сказане, не намагаються розбещувати наш слух, доказуючи нам про розбіжності. У нас з ними немає спільних думок. Апостольське слово, вказуючи на Єву, дає нам привід говорити те, що ми сказали. Тому ми щорічно відновлюємо у пам’яті ці слова, беручи свідком божественного Павла, який сказав: «Я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дівою» (2 Кор. 11, 2), — щоб не спокусив і вас змій, як спокусив Єву, дружину Адама, на гріхопадіння. В іншому місці той же Апостол говорить: «Не Адам був спокушений, а жінка, спокусившись, вдалася до переступу; а втім, спасеться через народження дітей, якщо буде у вірі і любові та в святості з цнотливістю» (1 Тим. 2, 14-15), а не з непомірністю. «Спасеться через народження дітей», — говорить. Звичайно, коли народжує, і не так, як Єва народила Каїна, а як Діва народила Христа, Якому слава і держава з Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.


Слово про горлицю або про Церкву | Зміст | Бесіда на псалом 94


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору