«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том V. Книга 2

Бесіда на псалом 94. На слова: «Прийдіть, у радості заспіваємо Господу» (Пс. 94, 1)

Звук сурми підносить у воїнів військовий дух і підбадьорює їх до битви з ворогом, а наближення бурі спонукає моряків залишити гавань і вивести корабель у відкрите море. Так само нас зібрала на це духовне святкування урочиста пісня пісне-співця Давида, яка прозвучала для нас сьогодні із його книги. Що ж говорить він? «Прийдіть, у радості заспіваємо Господу, виголосимо славу Спасителю нашому. Станьмо перед лицем Його з хвалою, піснями прославимо Його» (Пс. 94, 1-2). Ось що говорить Давид, ось добрий заклик, ось духовна їжа. «Прийдіть, у радості заспіваємо Господу, виголосимо славу Спасителю нашому. Станьмо перед лицем Його з хвалою, піснями прославимо Його». О людинолюбство Владики! О умовляння пророче, яке закликає нас до покаяння! Тут ти бачиш велике людинолюбство Владики, чуєш відрадну проповідь пророка: вона всіх нас навертає до покаяння, закликає до благочестя і спасіння. «Прийдіть, у радості заспіваємо Господу». Господь повелівав, пророк закликає, і ми повинні підкорятися. Звичайно, він закликає нас не до тлінного бенкету, який приносить задоволення нашому череву. Ось як закликає нас його милозвучна ліра: «Прийдіть, у радості заспіваємо Господу».

Отже, всі ми, поєднавшись узами любові до Нього і прийнявши ярмо слухняності, припадімо до Владики, очистившись від скоєних нами за день гріхів. Тільки в цьому житті можливе покаяння, а на долю майбутнього залишаються погрози і Суд. Послухай, що говорить про це пророк: «У гробі хто ж буде славити Тебе?» (Пс. 6, 6). Отже, нехай ніщо не утримує нас, а будемо благати Бога від щирого серця. Він з готовністю слухає молитви тих, які просять Його, тільки ти не повинен лінуватися просити Його. Бог завжди готовий слухати тебе. Тобі не потрібно ані звершувати далекі подорожі, ані перепливати через моря. Послухай, що Він говорить: «Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17, 21). Від тебе не вимагається жодних витрат, а тільки звернися до Нього з плачем і відразу прихилиш Його на милість до тебе. Повернувся колись Єзекія до стіни, кажучи: «О Господи! Згадай, що я ходив перед лицем Твоїм вірно і з відданим Тобі серцем, і робив угодне в очах Твоїх». І заплакав Єзекія сильно» (4 Цар. 20, 3), і Господь продовжив його життя.

Не до кам’яної стіни, звичайно, він звернувся, а до стіни, спорудженої вченням апостолів і пророків. Маю на увазі ту стіну, про яку Павло говорив, вихвалюючись: «Як мудрий архітектор, поклав основу» (1 Кор. 3, 10), — ту стіну, в яку закладений наріжний Камінь. Маю на увазі Христа, про Якого Писання говорить: «Камінь, що занедбали будівничі, став в основу кута» (Пс. 117, 22). Маю на увазі стіну, споруджену із святого каміння, про яку говорить Писання, що (в ній) «подібно до каменів, у вінці вони засяють» (Зах. 9, 16). Маю на увазі ту стіну, з якої створений храм Божий. Що ти робиш, Єзекіє? Навіщо ти звернувся до стіни?

 — Я шукаю, — каже, — Наріжний Камінь, Наріжний Камінь, Яким є Христос. Його я шукаю, Подателя життя і Спасителя від смерті. Його шукаю і до Нього вдаюся.

Звернувшись і водночас покаявшись, він придбав собі життя і відхилив вирок, винесений йому Богом, і Бог додав йому п’ятнадцять років життя. І коли зі всіх боків місто було оточене й обложене ворогами, явився ангел, який воював за нього, й уразив незліченні полчища ассирійців. Такою є сила покаяння! «Пішов Ангел Господній, — сказано, — й уразив у стані ассирійському сто вісімдесят п’ять тисяч» (4 Цар. 19, 35). А самого їхнього вождя Сеннахиріма Бог відпустив живим, я думаю, не для будь-чого іншого, як тільки тому, що закликав його до покаяння. Адже відомо, що коли Бог побачив, що він не напоумився цим і не навернувся, а залишився непохитним і непримиренним у своїй злобі, тоді Бог віддав його смерті руками двох його синів. Коли він думав, що вже уникнув насланої Богом згубної смерті, повернувся на батьківщину і готовий був насолоджуватися благами миру в безпеці, тоді двоє його синів, Адрамелех і Сарасар, убивають його і тікають в Араратські гори. Бачиш, улюблений, що принесло Єзекії його сповідання, і яке зло заподіяла Сеннахиріму його закостенілість у гріхах?

Хочеш, я покажу тобі й інший шлях покаяння і двері сповідання. Наслідуй покаяння язичників: я маю на увазі саме ниневітян. Вони не чули ані євангельських слів, ані проповіді пророків, ані благовістя про Царство Небесне, однак виявили слухняність пророкові. І поглянь, як вони припадають до Бога, як умилостивляють Його, як гнів Його перетворюють на милість до себе, як відхиляють вирок Божий, як пом’якшують Його гнів і прихиляють Його до людинолюбства, як своє місто, яке стояло на краю загибелі, захистили надійніше за всяку стіну і зробили його міцнішим за адамант. Для Бога угодним був не царський вінець і держава, а попіл з волосяницею; не блиск багряниці, а руб’я; не кований із золота трон, прикрашений камінням, а сповідання гріхів.

О сила руб’я, що перевершує і перемагає царську багряницю! О могутність попелу, сильніша за царський вінець і престол! Адже саме в той час, коли цар був у вінці і сидів на троні в багряниці з державою, тобто із царським жезлом у руках, а довкола нього стояло військо і товпилася челядь, саме в цей час, можливо, ввійшов до нього пророк, голий, ноги запорошені, обличчя в поті, і вимовив свої слова: «Ще сорок днів, і Ниневія буде зруйнована» 1 (Іона. 3, 4). Що ти робиш, пророче? Якщо справді Дух Божий у тобі, то чому ти не знаєш волі Божої, за якою Він хоче не погубити, а закликати до покаяння, і тому виголосив цей вирок?

 — Нічого більше, — каже, — не сказав мені Бог, крім того, що «ще сорок днів, і Ниневія буде зруйнована».

Що робиш, Іоно? Чому не додаєш до цього жодного повчання. Справді, що було сказане Богом Ісаї, щоб він передав Ізраїлю? Нічого, крім тільки цих слів. Яких слів? «Іди і скажи цьому народу: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима будете дивитися — і не побачите» (Іс. 6, 9). І водночас бачиш, якими різними повчаннями і наставляннями він напоумляє їх, які переконання й умовляння, і викриття висловлює їм? Ось, наприклад, як він викриває: «Віл знає володаря свого, і осел — ясла господаря свого, а Ізраїль не знає Мене, народ Мій не розуміє» (Іс. 1, 3). Ось його викриття. Послухай і його умовляння: «Обмийтеся, очистіться; віддаліть злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте чинити зло» (Іс. 1, 16). Або знову: «Якщо захочете і послухаєтеся, то будете споживати блага землі» (Іс. 1, 19). І ще чимало іншого говорить їм Ісая і засвідчує це, написавши цілу книгу. Але й на цьому не зупинився, а ще на початку своєї проповіді навіть називає свідків: «Слухайте, небеса, і слухай, земле, бо Господь говорить». Що «говорить»? Скажи голосно, Ісає. «Я виховав і підніс синів, а вони обурилися проти Мене» (Іс. 1, 2). А ти, Іоно, не зробив нічого подібного, а тільки сповістив про загибель, кажучи: «Ще сорок днів, і Ниневія буде зруйнована». Ти нічого не сказав їм про Бога, не сказав: «Бо Господь говорить», подібно до Ісаї, а виголошуєш жорстокий і нелюдяний вирок.

Однак ниневітяни, хоч і не були наставлені у вченні, не чули проповіді пророків, не отримали обітниць євангельської благодаті, не мали ані любові до Царства Небесного, ані страху покарань, а виділялися тваринним характером і жорстокими, нелюдяними вдачами. Але, не дивлячись на все це, почувши виголошений над ними вирок, вони негайно звертаються до покаяння, сповідаючись у вчинених ними гріхах, і це, навіть не знаючи, чи отримають прощення. Справді, що вони говорили? «Хто знає, можливо, ще Бог змилосердиться і відверне від нас розпалений гнів Свій, і ми не загинемо» (Іона. 3, 9). Вони не могли скористатися прикладом інших, які покаялися і були спасенні, у них не було інших ниневітян, а тому ще сумніваються щодо свого спасіння, і все ж таки каються. І цар, негайно скинувши з себе вінець і багряницю, одягається в руб’я і посипає себе попелом, а за ним — усе місто, від малого до великого, і не тільки люди, але й худоба, і бики, і вівці. Що ти робиш, царю? Адже згрішили люди, то навіщо ти й худобу примушуєш постити? Навіщо і на них покладаєш руб’я і попіл?

 — Ми, — відповідає він, — обтяжені багатьма гріхами і негідні благати Бога. З яким лицем станемо ми перед ним і будемо просити Його? Тому ми і примусили благати за нас неповинних у гріхах. Можливо, що дехто спостерігав подібне і серед людей? Якщо хто завдасть образи кому-небудь із високопоставлених осіб, то за нього просять, щоб йому пробачили його гріх ті, які не були причетними до образи. Так і ми чинимо. Ми непрощенно згрішили, ми негідні просити за себе і вмилостивити Бога, тому і примусили худобу, биків та овець припадати до Бога і благати Його.

О сила покаяння! О могутність сповідання гріхів! Покаяння захистило місто, пом’якшивши вирок Божий. Але пророк ще не вірить у спасіння ниневітян. Вийшовши за місто, він сидів в очікуванні, що буде з містом: вирок чи покаяння візьме верх? Те й інше лежало ніби в чаші або на коромислі терезів: з одного боку — осудження, з іншого — покаяння. І покаяння, перемігши смерть, спасло місто.

Тоді (мені доводиться скорочувати бесіду) засмутився Іона, що він повинен виявитися обманщиком. І як тоді вчинив з ним премудрий Бог? Він наказує сонцю кидати на його голову пекуче проміння до такої міри, що сонячна спека зробилася для нього нестерпною. Коли ж він страждав від спеки і впадав у відчай, тоді вночі Бог повелівав до ранку вирости гарбузу й закривати тінню голову Іони.

З цієї нагоди я із задоволенням запропонував би юдею запитання такого змісту: скажи мені, о юдею, який запитуєш, як без чоловіка народила Діва і як Та, Яка народила, залишилася Дівою? — то спочатку відповідай ти мені, як земля за один ранок виростила із себе гарбуза, і як за одну мить розвернулося листя гарбуза і вже давало тінь для пророка? Тоді і я скажу тобі, як Діва народила і після народження залишилася Дівою. Однак не будемо кидати святині псам. Нехай випадуть із нашого рахунку невірні юдеї!

Отже, коли гарбуз давав тінь Іоні, «влаштував Бог так, що на другий день із появою зорі черва підточила рослину, і вона засохла» (Іона. 4, 7). Гляди, юдею, приборкай своє невірство, коли Бог звершує і дещо більш важливе. За одну ніч виріс і за одну ніч загинув гарбуз. Коли гарбуз усох, Іона був незадоволений, печалився, впадав у скорботу і від печалі через гарбуз говорив: «Краще мені померти, ніж жити» (Іона. 4, 8). Премудрий Бог, звернувшись до нього, втішає його, кажучи: «Невже так сильно засмутився ти через рослину?» А Іона відповів: «Дуже засмутився, навіть до смерті» (Іона. 4, 9). На це Бог говорить йому: «Ти шкодуєш за рослиною, над якою ти не трудився і якої не вирощував, яка в одну ніч виросла і в одну ж ніч пропала. Чи мені не пожаліти Ниневії, міста великого, в якому понад ста двадцяти тисяч чоловік, які не вміють (при такій безлічі жителів) відрізнити правої руки від лівої, і безліч худоби?» (Іона. 4, 10-11). Ось що говорить Він:

 — Я людинолюбний і не бажаю загибелі діла рук Моїх, які Я створив з любов’ю. Саме тому Я й погрожував руйнуванням і смертю — не з метою вбити, а з метою навернути до покаяння. Упродовж стількох років Я ждав їхнього навернення і тепер, коли вони щойно навернулися, Я повинен знехтувати їх? Це не властиво Мені, Іоно. Ти, як людина, бажаєш засуджувати, а Я, як Бог, хочу виявити людинолюбство.

Слава Тобі, Господи, слава Тобі! Яке багатство людинолюбства і милосердя в Тебе! Ті, які щойно знаходилися перед смертним вироком, тепер стали вчителями світу, бо їхній приклад служить наставлянням для всіх; і ми, озброївшись їхнім покаянням, не зазнаємо краху. Тож не будемо відкладати з дня на день. «Не хвалися завтрашнім днем, тому що не знаєш, що народить той день» (Притч. 27, 1). «День Господній так прийде, як злодій уночі» (1 Сол. 5, 2). Отже, «прийдіть, у радості заспіваємо Господу, виголосимо славу Спасителю нашому. Станьмо перед лицем Його з хвалою, піснями прославимо Його». Невідомим є кінець нашого життя, не вказаний нам його термін, не визначений його час. Але як тільки повелить Той, Хто дав дихання всім, то душа наша негайно відлетить від тіла і залишить його мертвим.

Тому, пам’ятаючи про невідомість кінця, всі ми чекатимемо Нареченого, і коли Він постукає у двері, вийдемо до Нього із запаленими світильниками, маючи з собою єлей, щоб як тільки пролунає клич: «Ось Жених іде» (Мф. 25, 6), ви вийшли до Нього на зустріч. І щоб не опинитися нам тоді разом із п’ятьма нерозумними дівами поза весільним чертогом! Тож не будемо, улюблені, віддаватися сну, а будемо завжди мати єлей у світильниках наших, бо в ту годину вже неможливо буде піти й купити єлей у продавців: тут він купується, а там тільки витрачається. А хто ж є тими продавцями, як не бідні? Подай хліба і ти отримаєш Царство Небесне, подай хліба і ти отримаєш те, чого «не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людині не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1 Кор. 2, 9). «Прийдіть, у радості заспіваємо Господу, виголосимо славу Спасителю нашому. Станьмо перед лицем Його з хвалою, піснями прославимо Його» (Пс. 94, 1-2), бо «ніч минула, а день (невідомого життя) наблизився» (Рим. 13, 12). Нехай же дасть Бог усім нам, які стали світлом від світла, ходити у світлі слави Христа Спасителя нашого перед Самим Господом нашим, Якому слава навіки-віків. Амінь.


Бесіда па псалом 92. На слова: «Ріки підносять голос свій». Про ходіння Спасителя по морю, про п’ять хлібів і дві риби. Про первозданних людей після падіння | Зміст | Бесіда на псалом 95

  1. У церковнослов’янському тексті, а відповідно і в «Септуагінті» — «ще три дні». []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору