Слово на вислів: «Помоліться і віддайте хвалу Господу, Богу нашому» (Пс. 75, 12)
Наставники цього світу навчають дітей читати письмена, а вчителі церковні наставляють своїх учнів звершенню подвигів. У безсумнівній істинності сказаного можна переконатися, улюблені, із прочитаного сьогодні нами псалма. Що ж говорив нині пророк Духа, великий Давид? «Помоліться і віддайте хвалу Господу, Богу нашому».
Так колись (говорила) блаженна Юдиф. Коли вавилонянин Олоферн зі своїм військом обложив Єрусалим і закрив усі джерела, які забезпечували місто водою, і євреї гинули через нестачу води до такої міри, що готові були разом із містом здатися тому, хто довів їх до такої крайності, тоді ця блаженна виступила з відважною думкою і непохитною рішучістю і перешкодила здачі міста. Вона наважилась битися і воювати з таким військом і, бажаючи помститися за свою стать і врятувати місто, із непохитною надією на Бога віддала свою тілесну силу на боротьбу з ворогом. Тоді-то вона говорила священикам і всім вірним: «Помоліться і віддайте хвалу Господу, Богу нашому». Із настанням вечора вона вийшла з міста з однією служницею та запасом їжі, заховуючи віру (бо, будучи юдеянкою і дотримуючись закону, вона не хотіла їсти язичницьку їжу). Так вона з’явилася до Олоферна як перебіжчиця, у чистому одязі та належних жіночих прикрасах, і заполонила іноплемінника його пристрастю до жінки, зберігаючи свою чистоту, оскільки її цнотливість не була порушена. Вночі ж, коли весь табір спав, а Олоферн упився вином до безтями, мужньо озброївшись його двосічним мечем, вона обезголовила його. Вочевидь руку молодої жінки укріплював Бог. Тієї ж ночі, коли вона звершила подвиг, повернувшись до міста переможницею і викинувши голову його через стіну, сповістила всім іноплемінникам про свою перемогу над ним. Тож вранці, побачивши свого вождя загиблим від руки однієї жінки, вони, будучи охопленими надзвичайним страхом і панікою, тікали перед євреями, оскільки тут звершилося написане: «Якби міг один переслідувати тисячу і двоє проганяти десять тисяч» (Втор. 32, 30).
Справді, виявляється, що найхоробріший Самсон сам проганяв тисячі, а мужня Юдиф разом зі своєю служницею змусила тікати десятки тисяч іноплемінників. Бачиш, яким благом є молитися і віддавати хвалу Господу, Богу нашому?
Так само цар Єзекія, вірний муж, покладаючись на віру і молитву більше, ніж на зброю і військову силу, понад очікування здобував перемоги над ворогом. А саме: коли Сеннахирім прийшов з великим військом, обложив Єрусалим, хулив Бога і вірних Йому людей і прислав Єзекії письмову зневагу проти Бога, тоді Єзекія, взявши його листа і прочитавши перед лицем Божим, помолився і віддав хвалу Господу Богу нашому, після чого негайно позбувся небезпеки, яка йому загрожувала. Швидку і дивну допомогу отримав він від Бога: один ангел з мечем тієї ночі зійшов з неба й уразив сто вісімдесят п’ять тисяч іноплемінників. Ніхто із них не зміг вистояти під ударами його руки, щоб навчилися язичницькі народи не підносити проти Бога хульні слова. Ось яким благом, улюблені, є помолитися й віддати хвалу Господу Богу нашому.
Це пережив і наймудріший Давид. Коли за Саула, царя ізраїльського, іноплемінники виступили війною проти ізраїльського народу, то вони виставили одного чоловіка, велетня тілесною силою, а зарозумілістю навіть більше, ніж велетня, який голосно кричав і голосно викликав на єдиноборство. Це був Голіаф. Євреї ж, тільки побачивши його ріст, були охоплені страхом і панікою і тікали від військової сутички. Тоді виступив Давид, який зберіг присутність духу, який знав, що для перемоги нічого не значить сила тіла, ані військовий чи кінний лад, бо «не захистить царя велике військо його, і велетня не спасе велика сила його. Ненадійний кінь для спасіння, не спасе він великою силою своєю» (Пс. 32, 16-17). Узявши п’ять камінців, символ даного їм від Бога П’ятикнижжя, малий, юний, над яким насміхалися і свої, і вороги, одним ударом каменя уразив у чоло і повалив ниць гордовитого велетня. І заслуговує дослідження, улюблені, чому Голіаф, уражений у чоло, не перекинувся назад, а впав на обличчя? Очевидно, ми повинні думати, що ззаду богоборця стояв ангел, який і кинув його ниць. Таким благом є помолитися і віддавати хвалу Господу, Богу нашому.
2. Блаженний Мойсей вивів єврейський народ із Єгипту і привів до берегів Червоного моря. Єгиптяни із сильним та численним військом переслідували їх, а євреї були не в змозі ані опір чинити, ані врятуватися втечею, бо перед ними розстилалося море, яке не дозволяло тікати, а ззаду озброєне і грізне єгипетське військо наганяло на них страх. І як євреї раділи при згадці про події, які щойно з ними звершилися, так тепер вони, несподівано побачивши за собою фараона і єгиптян, були охоплені страхом. Від неспокою вони так хвилювалися, як хвилюється море, коли сильні вітри нападають на нього, й у відчаї та страху говорили Мойсеєві:
— Бачиш, який кінець нас чекає і який страх охопив наші душі? Побачивши, що ми дійшли до крайності і знаходимося в абсолютно безвихідному становищі, нам уже готують долю бути їжею для птахів. Що ж ти зволікаєш, о Мойсею? Було би краще нам померти в Єгипті, ніж, дійшовши сюди, бачити своїх дітей, і дружин, і себе самих відданими на здобич і на розтерзання диким звірам і птахам.
Фараон, за такого збігу обставин, під впливом досади діє самовпевнено як володар і озброюється проти Самого Бога. Що тоді говорить їм Мойсей?
— Не бійтеся і не лякайтеся. «Помоліться і віддайте хвалу Господу, Богу нашому», і ви побачите допомогу, яка буде послана вам від Бога. Господь битиметься за нас, а ви мовчіть.
Коли ж була піднесена Богу така молитва, тут же мокре море перетворилося на сушу і перед ними відкрився вільний шлях. Треба було бачити, улюблені, це дивне видовище: море, яке щойно пінилося, тут же розступилося, дві водяні стіни, похмурі, темні, з обох боків нерухомо нависли над Ізраїлем. І стояла вода стіною доти, поки Ізраїль без жодної поспішності й квапливості не перейшов через море. І пройшли вони з радістю, мов по зеленіючому лугу, а їхні вороги, єгиптяни, пішли на дно моря, наче свинець. Таким-то благом є молитися і віддавати хвалу Господу, Богу нашому!
Або хіба в пустелі не зустріли вони нужди у воді та хлібі? Та й як же вони могли не терпіти нестачі води і хліба серед пустелі, де не було ані ріллі, ані виноградника, ані дерева, ані трави, ані сівби, ані жнив? Однак свята молитва і тут відкрила для них небо, щоби дати манну, піднімала вітри, щоби дати м’ясо, а зі скелі пролилися для них струмки води. Отже, їм служили три стихії: небо, повітря і камінь. Небо сіяло для них білосніжну манну, повітря без труднощів подавало їм відгодованих перепелів, (а камінь — воду). Цілого дня мені не вистачить для того, щоби перерахувати перемоги, які були отримані за молитвами праотців, пророків і царів усупереч всяким очікуванням, і випадки дарування, за молитвами, доброго і спасенного визволення від хвороб, небезпек та інших скрутних обставин. Таким великим благом є молитися і віддавати хвалу Господу, Богу нашому.
Якщо хтось із вас знаходиться в такому становищі, яке у людей вважається безнадійним, або терпить від якоїсь прикрості чи небезпеки, то нехай пригадає про цей вислів, — нехай помолиться і віддасть хвалу Господу, Богу нашому і побачить спасенні і блаженні плоди від цього прекрасного повчання.
А коли, улюблені, будь-хто захоче сприймати цей вірш із Писання дещо інакше і скаже, що помолитися означає обіцяти, то й тоді цей вислів буде корисним. Неодноразово ми знаходимо в Писанні слово «помолитися» в значенні «обіцяти». Так, премудрість говорить: «Краще тобі не обіцяти, ніж обіцяти і не виконати» (Еккл. 5, 4), тобто краще не давати Богу обітниці, ніж, давши обітницю, обманути Його. Тому і наставляє: «Коли даєш обітницю Богу, то не барися виконати її» (Еккл. 5, 3). Ти обіцяв посвятити Богові свою дочку чи сина, якщо вони одужають від тяжкої хвороби? «Коли даєш обітницю Богу, то не барися виконати її». Але як блаженна Анна, будучи раніше безплідною і давши обітницю посвятити Богові те, що народиться в неї, і виконавши це, сама стала спадкоємицею вічного благословення, і син її Самуїл вважається першим і вибраним серед пророків і настільки піднесений Богом, що прирівняний до Мойсея й Аарона: «Мойсей і Аарон між ієреями Його і Самуїл між тими, що закликають ім’я Його» (Пс. 98, 6).
Перше благо — пообіцяти, тобто дати обітницю, а друге — виконати її без зволікання із чистою і доброю старанністю, бо доброго і того, «хто дає доброзичливо, того любить Бог» (2 Кор. 9, 7). Так, Авель догодив Богові, бо приніс Йому дари зі щирою і доброю відданістю. А Каїн зробився неугодним Богові, бо приносив Йому дари не від чистого серця, але із засмученням і вимушено, будучи опечаленим славою брата. Допустивши у своє серце жахливу іскру заздрості, він замість того, щоби, наслідуючи побожність брата, самому отримати від Господа однакову з братом честь, розпалився підступним убивством. Він знехтував близьку і єдинокровну родинність і, відкинувши Бога, Який застерігав його від беззаконня, облесливими словами заманив юнака в поле і вбивством погубив прекрасне Боже створіння. Він перший учинив братовбивство, перший осквернив землю кров’ю, перший відкрив ворота смерті. Смерть ще щадила людей, аж поки Каїн своєю заздрістю не породив убивство. Чим же, Каїне, заважало тобі життя Авеля? Або яку користь принесла тобі його смерть? Або, краще сказати, чи не пошкодила вона тобі? Ось ти і закінчуєш життя в сум’ятті розуму і трясінні.
3. О заздрість, сестра лицемірства, винуватиця підступності, сіячка вбивства, зміїне сім’я, згубний цвіт. Що може бути гірше за заздрість? Ніщо. Що породило і саму смерть? Ніщо інше, крім заздрості, як свідчить і Писання, кажучи, що «Бог не створив смерті і не радіє погибелі живих…, але заздрістю диявола увійшла у світ смерть» (Прем. 1, 13; 2, 24).
Мені здається, улюблені, що заздрість — це винахід змія і що неможливо мати заздрість звідки-небудь, якщо тільки змій не породить її, таємно заповзши у кого-небудь і вивергнувши отруту зі свого серця в серце того, хто його прийняв. Тож заздрісник стоїть в одному ряді зі змієм і має таку ж силу. Ти бачив заздрісного? Ти бачив змія. Своє він говорить тобі, ніби друг, а твоє сприймає від тебе як твій ворог. Приходить змій до Єви, наче друг, чаруючи її солодкими словами, зате ловить її гіркими думками, несучи вустами мед, а в серці приховуючи меч, з одного боку приховує голову, а з іншого — виляє тобі хвостом. Приходить до Авеля Каїн, наче друг, говорить мирно, а думає вороже, вуста його дихали підступністю, а в серці ховалася заздрість.
Приходить до тебе заздрісник. Він говорить тобі приємне, звертається до тебе із облесливими словами і вкрадливим сміхом, він примушує твоє обличчя просвітліти, він розкриває твоє серце, щоби спустошити його сокровенні тайники. За розмовою він вивідує твої таємниці і рознесе їх всюди. А коли ти обманюєш його, то він не переносить цього: перестає сміятися, усмішка зникає з його обличчя, він стоїть з виглядом суворого обвинувача і не рухається, аж поки не помітить твого збентеження, і тоді починає сміятися. Якщо на бенкеті йде якась розмова проти тебе, то він жадібно прислухається. Добре. А коли йдеться дещо на твою користь, то він, вставляючи різні слова, отруює увагу слухачів, щоби сказане про тебе не принесло тобі користі навіть за твоєї відсутності.
Що гірше за заздрісника? Ніщо. До яких звірів зарахувати його? Якщо порівняти його із левом чи барсом, то ти знайдеш у заздріснику більше зла, бо всяка тварина любить подібних до себе, а заздрісник ненавидить брата свого і вбиває його. Ворони годували Іллю на горі, а брати взяли Йосифа і з заздрості продали. Змій із заздрості спокусив Єву, і Каїн через заздрість убив Авеля. Кит у глибині моря дав притулок Іоні, а Саул через заздрість переслідував Давида. Леви посоромилися Даниїла, а юдеї через заздрість розіп’яли Христа. Отруйні змії приборкуються ласкою, а заздрісники, отримуючи благодіяння, ще більше розпалюються.
Але щоб не здавалося, улюблені, що ми надто перебільшуємо і виходимо поза межі нинішнього читання, повернемося до попереднього вислову. Помоліться і ви, переслідувані заздрістю, щоб не зазнати від заздрісників дечого гіршого і самим не впасти в ту ж недугу, бо «хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти» (1 Кор. 10, 12). Помоліться і ви, які заздрите, щоб, викинувши зміїну отруту, і ви сподобилися небесного хліба зі свідченням чистої совісті.
«Помоліться і віддайте хвалу Господу, Богу нашому». Велику силу має, улюблені, молитва, яка робить неможливе для людей можливим. Помолився Мойсей і висушив море, і провів євреїв, ніби по квітучому лугу. Помолився Ісус Навин і повернув назад Йорданські води, і звершилося написане: «Чого ти, море, розступилося? І ти, Йордане, чого повернув назад?» (Пс. 113, 5). Помолився Ілля, який вознісся на колісниці, і замкнув хмари, які приносять дощ, і потім знову звільнив їх своєю молитвою. Помолився той же Ілля і бідній вдові, завдяки її вірі, давав щодня борошно і єлей. Помолився його учень Єлисей, і соманитянка, будучи раніше безплідною, всупереч безнадії народила сина. Помолився Даниїл і скинув Вила, вбив змія і левів навчив дивитися на небо. Помолилися три юнаки в печі, і полум’я, яке палало в печі, загасло. Помолився Єзекія і, зціливши свою хворобу, відвернув смерть і на п’ятнадцять років продовжив термін свого життя. Помолився Іона, і кит зробився покірним, і прийняв його на три дні до своєї утроби, щоби показати, що для святих і в морській безодні знайдеться притулок. Помолився благочестивий Товит, і від руки ангела отримав світло. Помолилася Сарра, дочка Рагуїлова, в Екбатанах і змусила демона, згубника мужів, тікати. Помолилися Сила і Павло, знаходячись у темниці, і земля захиталася, двері темниці відкрилися, і залізні ланцюги оков розпалися, і всі, що знаходилися в кайданах, зробилися вільними. Помолився Петро і воскресив Тавіфу з мертвих. Помолився той же Петро в Римі і звалив Симона, який літав у повітрі, і водночас не допустив римлян побити його.
Молитва піднімає мертвих, проганяє демонів, зціляє хвороби, звільняє від смерті. О молитва, подателька життя, скарбниця здоров’я, цвіт надії. Отже, і ви, улюблені, «помоліться і віддайте хвалу Господу, Богу нашому», бо Йому належить усяка слава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 51 | Зміст | Слово про горлицю або про Церкву
