«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том V. Книга 2

На решту із 50-го псалма. Про покаяння

1. Хочу запропонувати залишки вчорашньої трапези. Але, улюблений, почувши про залишки і про трапезу, не подумай чогось плотського. Ми, звичайно, не нарізаємо м’ясо, а викладаємо духовні думки; не розливаємо вино, а пропонуємо вашій душі слово. Якщо від плотської трапези залишається м’ясо на один чи два дні, то воно псується і викидається. А на трапезі розуму, якщо щось залишиться навіть на цілий рік, то воно продовжує квітнути і пахнути. Залишилося м’ясо — і від часу зіпсувалося, залишилися думки — і вони зберігають свої пахощі. Поїв дехто м’яса і піддався тлінню, скуштував дехто думок — і вправний для нетління. Поїв дехто м’яса і відригнув великий сморід, скуштував дехто думок духовних пахощів і відригнув велике благочестя, і втішив ближнього. Саме таку їжу споживав пророк і тому говорив: «Вилилось із серця мого слово благе» (Пс. 44, 2).

Знову піднімаються хвилі, але нехай розум буде стійким; рухаються тіла, але нехай не відволікається слух. Тож дивіться і зі всією увагою слухайте мої слова. Ви бачили вчора царя і пророка, як він вів війну, падав, уставав, перемагав, увінчувався, повчався. Ви бачили гріх, який нападав і був уражений покаянням. Гріх, наче ведмідь, прийшов і здолав (царя), але прийшло покаяння і допомогло йому піднятися. Ось де ліки від ран, ось де надія на спасіння. Ви бачили, як приходив пророк і викривав пророка. Бачили, як цар терпляче вислуховував викриття, отримав рану, звільнявся від тління. Бачили, як сяяло людинолюбство Владики, яке оживляє навіть мертвих. Чули, як говорив він: «Згрішив я перед Господом», і як сказав пророк: «Господь зняв з тебе гріх твій» (2 Цар. 12, 13). Було коротке сповідання і ще коротше лікування і виправлення. Згрішив він діями, а покаявся словами. За Божим помахом зникла виразка, зажила рана, відновилося здоров’я. Однак пророк не задовільнився цим, але після виправлення, після зцілення рани написав псалом із тією метою, щоби його пристрасть послужила для нащадків на користь, щоб аварія, яку пережив він, вказала шлях у пристань, а із його страждань і виправлення навчилися вдаватися до такого ж способу лікування і виправлення й інші, що переживають те ж саме.

Отже, який цей псалом, і який його надпис? Послухаймо уважно. «В кінець. Псалом Давида». Надпис псалма чітко вказує нам на його значення, а самі слова псалма є достатніми для вивчення глибини тих думок, які в ньому містяться. Водночас тут потрібно знати, що псалом містить і провіщення про майбутнє, а тому й надписаний: «В кінець», тобто, що пророцтво матиме кінець (сповнення). І нехай ніхто не сумнівається в тому, чи був Давид під час покаяння удостоєний великої благодаті пророцтва. Про це можна судити і з інших псалмів, у яких він висловлював своє покаяння. У тих псалмах, як і в цьому, чітко вказав нам, що він не був позбавлений благодаті Духа. Так тут він говорить: «Духа Твого Святого не відніми від мене» (Пс. 50, 13). Отже, він не просить про дарування йому Духа, а тільки благає про те, щоб Він не був від нього віднятий.

Тож, будучи освяченим Духом і передбачаючи, що керований ним народ упаде в беззаконня, буде терпіти за них різні кари, буде поневолений і переселений до Вавилона, Давид написав цей псалом, лікуючи і власні рани, і готуючи відповідні ліки для свого народу. «Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї і з великого милосердя Твого прости провини мої» (Пс. 50, 3). Ці слова цілком підходять і божественному Давидові, і поневоленому народові, і для тих серед нас, які знаходяться в поганому стані. Великі рани вимагають і відповідних ліків, а тому і великий Давид просить, щоб на нього була вилита повнота милості, щоби джерело щедрот загладило сліди гріха. Відповідно і гріх називає беззаконням, оскільки він містив у собі подвійний злочин закону. «Омий мене від беззаконня мого» (Пс. 50, 4). Ти чув, що говорив пророк: «Господь зняв з тебе гріх твій»? Чого ти ще шукаєш?

 — Я не перестаю дякувати, не перестаю славословити. Гріх мій загладжений, але я хочу, щоби був знищений і слід його. Моя рана вилікувана, але я хочу повернути і свою красу.

2. Отже, припадає (Давид до Бога) і говорить: «Помилуй мене, Боже». Не говорить про подвиги свого життя, але про людинолюбство Владики, вдаючись до милосердя, до загального притулку для всіх грішників. «Помилуй мене, Боже». Милість Твоя невимовна, вона перевершує всяке слово і не може бути (до кінця) усвідомлена; вона є втіхою для грішника і є великим утвердженням для праведника. Не тільки грішники спасаються милістю, але й праведники захищаються милістю. А щоб ти побачив, що праведники укріплюються милістю, то послухай, що було сказано Петрові, цьому стовпові (Церкви), основі (віри), який саме тому і названий Петром, що віра його була тверда як камінь: «Симоне, Симоне! Ось сатана просить вас, щоб сіяти, як пшеницю, але Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя» (Лк. 22, 31-32).

Бачиш, що і праведники потребують милості як для того, щоби з грішників зробитися праведниками, так і для того, щоби, будучи праведниками, зберегти праведність. Адже й Апостол зробився таким з милості Божої: «Дякую Христу Ісусу, Господеві нашому, Який дав мені силу, що Він визнав мене вірним, поставивши на служіння, мене, колишнього хулителя, і гонителя, і кривдника». Як же він так спасся? «Та для того я й помилуваний» (1 Тим. 1, 12, 16). Бачиш, що і він спасається милістю. Він гнав і переслідував Церкву, розкрадав виноградник, був вовком. Читав пророків і зневажав пророцтва. Знав пророків як ревнитель батьківського закону, однак не знав Того, про Кого вони пророкували. А як він був помилуваний? «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» (Діян. 9, 4). О людинолюбство Владики! О поблажливість! Бог говорить людині: «Чому ти гониш Мене?» Він наслідує Свого Отця. Той говорить до єврейського народу: «Народе Мій! Що зробив Я тобі і чим обтяжував тебе? Відповідай Мені» (Мих. 6, 3). Так і Син Його говорить Савлові: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» Що ж Савл? «Хто Ти, Господи?». Негайно визнав Його Владикою — така його розсудливість. «Хто Ти, Господи?» «Я Ісус, Якого ти гониш» (Діян. 9, 5).

О мудрість Владики! Чому не сказав: Я — Син Божий, Я — Безначальне Слово, Я — Сидячий праворуч Бога Отця, Я — Сущий в образі Божому, Я — Той, Хто розпростер небо, Я — Творець землі, Я — Той, Хто встановив межі морю, Я — Творець ангелів, Я — скрізь Сущий і все Наповняючий, Я — предвічно Народжений від Отця. Чому Він не використав таких гідних, славних і величних найменувань, але назвав Себе за найменуванням земного міста: «Я Ісус» Назорей? Тому, що гонитель не знав Його (під тими іменами). Якби знав, то, звичайно, він не гнав би Його. Не знав, що Він народжений від Отця, а те, що Він був із Назарета, знав. Отже, якби сказав йому Христос, що Він — Син Божий, Безначальне Слово, Творець неба, то Савл міг тоді сказати, що Він не Той, Якого переслідує, а інший. Ви зрозуміли, що я сказав? Якби назвав йому ті величні і славні імена, тоді Савл міг би сказати, що це інший, а не Той, Розіп’ятий. Але для того, щоби Савл знав, що переслідує Того, Розіп’ятого, тому прийняв вигляд раба, який перебуває між нами, розіп’ятого, померлого, похороненого, воскреслого, Який зійшов до пекла, тому й говорить йому Господь: «Я Ісус (Назорей), Якого ти гониш», Якого ти бачив і знаєш, Який жив біля тебе. І тоді Савл негайно сповідував Його владу. Владика настільки зглянувся, наскільки міг піднестися раб, тому останній і отримав помилування.

«Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї». І хананеянка вдається до цього притулку. «Помилуй мене…, дочка моя тяжко біснується» (Мф. 15, 22). Де милість, там немає розслідування; де милість, там не буває суду; де милість, там не накладається покарання; де милість, там для спасіння не вимагається доказів; де милість, там не потрібно виправдовуватись.

 —  Я хочу тільки бути помилуваною. Чому ти вимагаєш від мене відповіді? Я просто прошу милості, спасіння.

«Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї». Ти сказав: «З великої», скажи — наскільки?

 —   Не знаю. Те, що вона велика, знаю, однак виміряти не можу, охопити — не в змозі. Не знаю кількості милості, не осягає її моя свідомість, не можуть висловити вуста. Зате бачу щедрі плоди милості.

Звичайно, якби вона не була дуже великою, то небагато б спаслося. Цю милість показав і Його Син. Прийшовши на землю, Він спас усіх зі Своєї милості. «Помилуй мене, Боже», притулок, який не зачіпають хвилі, який у цілковитій тиші. Велика буря моїх гріхів, але нездоланна безпека під покровом людинолюбства мого Владики. Він став людиною — ось діла милості, увійшов до невинної утроби — ось справа людинолюбства. Він став тим, чим був ти, щоб ти став тим, ким ти не був, — ось діла милості. І відразу ж після Свого пришестя кого покликав? Волхвів. Після них кого? Митаря. Потім? Блудницю. За нею? Розбійника. Після нього кого? Хулителя.

3. О нечувані й дивні діла! Данники гріха стали початком покликання. Чому весь світ перебував у тяжкому стані? Бо одні були занурені в безчестя, інші утримувалися гріхом у юдействі і відчаї. Тому Господь, явившись на землі, спочатку покликав тих, що перебували в гріхах, мовби первістків, щоби потім ніхто не зневірявся щодо свого спасіння. Ти нечестивий? Пригадай волхвів. Ти грабіжник? Пригадай митаря. Ти негідний? Пригадай блудницю. Ти вбивця? Пригадай розбійника. Ти беззаконник? Пригадай Павла, хульника, а потім Апостола; раніше гонителя, а потім євангеліста; раніше перелюбника, а потім улаштовувача шлюбів; раніше бур’ян, а потім пшеницю; раніше вовка, а потім пастиря; раніше свинець, а потім золото; раніше морського розбійника і згубника, а потім керманича; раніше руйнівника Церкви, а потім охоронця Церкви; раніше руйнівника виноградника, а потім такого, що став насаджувачем; раніше руйнівника храму, а потім будівничого.

Ти бачив злобу, що перевершувала межі? Бачив піднесення доброчинності? Бачив безумство раба? Бачив людинолюбство Владики? Тому не кажи мені: я хулитель; не говори мені: я гонитель, я злочинець, — ти маєш приклади всього. Тож шукай спасіння у будь-якій пристані. Хочеш — у Новому (Завіті), хочеш — у Старому. У Новому — Павло, у Старому — Давид. Не виставляй мені причин, не зволікай. Ти згрішив? Покайся. Ти згрішив без числа? Без числа кайся. Ці ліки я постійно вживаю і ними утамовую запалення. Знаю, як збентежується совість у грішників, знаю, яким є їхній відчай. Приступає диявол, гострить меч з такими словами:

 — Ти всю юність провів ганебно, все життя своє погубив. Спочатку був розпусником, потім грабував, вдавався до користолюбства, порушував клятву, хулив Бога. Яка у тебе може бути надія на спасіння? Ти загинув. Тож користайся бодай цим життям.

Ось слова диявола, а ось мої проти них. Ти загинув? Але ти можеш спастися. Ти вів блудне життя? Але можеш стати цнотливим. Ти перелюбствував? Але можеш отримати спасіння. Ти впав? Але можеш піднятися. Твоє покаяння є недостатнім? Але великим є людинолюбство Владики. Ти вбив? То покайся. Ти був користолюбним? Виправся. Перелюбствував? Перестань. Ти був поранений? Зцілися. Поки ти ще дихаєш, в останній день, на самій постелі, навіть лежачи перед останнім видихом і залишаючи це життя, — і тоді покайся. Обмеженість часу не обмежує людинолюбства Божого. Не говори мені: як і яким чином? Я весь у ранах, весь в виразках, як я можу покаятися в останній день? Можеш, і вповні можеш. Молися, роздавай милостиню, зроби заповіт на користь бідних. Ти підеш звідси, а твої справи залишаться. І не вдавайся до єретичних відмовок, не говори мені: як мені спастися? Коли Бог діє, не вимагай звіту; коли Він піклується, не зневіряйся. Адже, коли перед тобою лікар, готовий приступити до тебе і пропонує тисячі ліків, то ти не говориш: як я буду лікуватися, а покладаєшся на його талант. Ти довіряєш умінню подібного до тебе раба і не роздумуєш. а людинолюбству Владики не довіряєш? Не говори: як? Але дивуйся, але жахайся, але прославляй.

А водночас і я запитаю тебе: як спасся розбійник? Він усе своє життя провів у вбивствах, у розбоях, у крові, вдирався в доми, грабував майно і, поки жив на землі, не виправлявся, не каявся. І ось людьми він був осуджений, а Богом увінчаний. У своєму житті він не був володарем, а придбав Царство. Тут він утратив усе, а там придбав усе. І як придбав, скажи мені? Одним словом. Що ж він сказав? «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє» (Лк. 23, 42). І його слово мало таку силу? Не тільки слово отримало таку силу, але й людинолюбство Владики у поєднанні з його покаянням зробило розбійника громадянином неба. Як? Я не знаю, як. Не допитуйся в мене про спосіб; я шукаю тільки спасіння і не турбуюся про спосіб одужання. Ти просиш лікаря: «Вилікуй мене від хвороби» і не наважуєшся сказати: як (ти лікуватимеш). А коли Бог спасає тебе, ти насмілюєшся сказати: як?

Скільки перелюбників, розпусників, мужеложників, скільки насильників заповнює в’язницю. Тисячі звинувачень, запеклі вороги, великий спротив. Але один знак царя — і вони вільні. Цар, подібний до мене раб (що особливого в тому, що він у порфірі? Його єство ніскільки не вище за моє, він одного роду зі мною), дає знак — і вони вільні, звинувачення знімаються, й осуджений відпускається. Правитель не заперечує, тюремний сторож не утримує, закони не суперечать — гідність царя звільняє в’язня. То невже Бог, Владика ангелів і архангелів, не може спасти одним помахом? Причому цар, коли звільняє, то звільняє від покарання, а не від гріха. А Владика відпускає мені гріхи. Він говорить: Я не хочу, щоб перелюбник був перелюбником — і слово Його стає справою. Він говорить: розпусник нехай не буде розпусником — і слово Його змінює характер людини і знищує силу гріха.

4. Щоби ти зовсім переконався в цьому, то послухай. Він сказав: нехай буде небо, і з’явилося небо; нехай буде земля, і стала земля, — буття виникло із небуття. Хочу, щоби були ангели, і з’явився лик ангелів. Отже, коли Його слово із небуття приводить створіння духовні і тілесні, то невже Він не може звільнити від гріхів? І що таке гріх перед людинолюбством Владики? Павутиння. Подме вітер, і павутиння розпадається. То невже гріх вистоїть проти волі Божої? Все це я кажу не для того, щоби зробити вас безтурботними, а щоби вселити вам разом із вірою більше надії й уповання.

О людино, ніколи не зневіряйся, адже тільки тоді можна впасти у відчай, коли людина зневірилася сама в собі. Подумай тільки: цей великий пророк — я говорю про Давида, — маючи благодать Духа, після такої близькості до Бога, після безлічі подвигів, після стількох перемог, привселюдно говорить: «Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї» (Пс. 50, 3). Я тягнуся до моря людинолюбства Владики. Чого ти хочеш, скажи мені? Ти чув, що говорив пророк: «Господь зняв з тебе гріх твій» (2 Цар. 12, 13), — чого ще ти хочеш?

 —  Шукаю не тільки цього! Я хочу (повернути собі) свою красу, свою колишню гідність. «І з великого милосердя Твого прости провини мої».

Бачиш, чого він шукає. Як же так, хіба не очищене (твоє беззаконня)? Чого ще ти хочеш? «Особливо омий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене» (Пс. 50, 4). Що ж, я шукаю більшого, повної чистоти і блиску. «Особливо омий мене від беззаконня мого». Але що ти зробив для того, щоб досягти цього?

Будь дуже уважним до моїх слів, будь надзвичайно уважним. Милість Божа невимовна, неосяжна, незбагненна. Вона перевершує розум, перемагає усвідомлення. Але хоч милість Божа і є такою, однак, щоби люди, будучи постійно милуваними, не зробилися негідними, вона потребує і нашої співучасті. Зрозумій, що я говорю: Бог милує; але милує не просто, а з умовою: і ти зі свого боку доклади зусилля. Чому? Він мовби говорить:

 —  Тягар твоїх гріхів безмірний, гріхи твої численні, Я хочу їх полегшити. Подай же свою руку, але не тому, ніби Я потребую твоєї допомоги, а тому, що Я хочу, щоб і ти дещо доклав до справи свого спасіння.

А як саме, я скажу. Наприклад, розбійник спасся й отримав відпущення безлічі гріхів, звичайно, не тільки самою милістю, але й завдяки власній вірі. Що він говорить? «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє» (Лк. 23, 42). Що подав Бог для його спасіння? Відпущення гріхів. Що приніс розбійник для свого спасіння? Віру. Яку? Велику, високу, яка сягнула неба. А те, що вона була саме такою, я зараз покажу.

Юдеї бачили, як мертві воскресали, прокажені очищалися, біси виганялися, море приборкувалося, земля була родючою, риба приносила статир, зірка супроводжувала волхвів, як створіння небесні і земні прославляють Його як царя, і після всього розіп’яли Самого Владику свого і загального. Розбійник не бачив нічого цього. Навпаки, він бачив Того, Хто терпів оплювання, образи і насмішки, і не спокусився цим, а визнав Його царем. Бачиш, що Він не просто був помилуваний, але й сам сприяв цьому?

Звичайно, що необхідно, щоби той, хто отримує милість, бодай чимось сприяв своєму спасінню. Так і митар, будучи хижим і користолюбним, як був спасенний? Проходив повз Христос і сказав йому: «Іди за Мною. І той устав і пішов за Ним» (Мф. 9, 9; Мк. 2, 14; Лк. 5, 27). Отже, як розбійник подав своє слово, так і митар послужив тим, що пішов за Ним. Що буває з хворими, одержимими невиліковними хворобами, які потребують чимало ліків? Приходить лікар і говорить хворому:

 — Для приготування ліків потрібні великі витрати.

А хворий відповідає:

 — Я не можу дати стільки, я бідний.

Тоді лікар говорить йому:

 — Дай мені те і те, а інше я принесу сам.

Так робить і Бог.

 — Дай Мені сповідання своїх (гріхів), сльози і покаяння, а решту Я дарую тобі від Свого людинолюбства.

5. Отже, Давид просить, щоби Господь змив його гріхи. Що ж зробив Давид? І чим послужив він своєму спасінню? «Помилуй мене», і: «Особливо омий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене». [Вже, каже, через пророка Нафана Ти дарував мені прощення (мого гріха) і різними прикрощами, наче вогнем і мечем, покарав мене; але я, заразившись сильним смородом гріха, потребую ще очищення. Ще раз омий мене, Владико, щоб очистити весь бруд мого гріха]. Отже, що зробив Давид і чим заслужив він своє спасіння? Він учинивши вбивство і перелюб, приніс сльози і сповідання (гріха) і говорить: «Бо беззаконня моє я знаю» (Пс. 50, 5). Тут звершується обмін: дає і Бог, дає і той, хто отримує спасіння. Бог дав милість, а той, хто отримує спасіння, дав сповідання (гріха). Що ти даєш, Давиде, щоби спастися, щоб виготовити ліки? «Бо беззаконня моє я знаю». То ти даєш це? А хіба є люди, які не знають своїх гріхів? Звичайно! Скільки є грішників, які не відчувають жодного збентеження! Багато хто грабує і не знає, що він грабує; багато хто відданий користолюбству і не помічає своєї пристрасті. Багато хто знімає із вдови останній одяг і далі береться за інших. Багато хто гнобить сиріт і не засмучується, не плаче, не сповідує своїх гріхів. Як же можуть вони спастися, не знаючи навіть того, що вони грішать?

Ти чув, як пророк голосно волає: «Бо беззаконня моє я знаю». [І після дарованого Тобою прощення я не забув про свій гріх, але постійно у мене перед очима образ мого зла і звершеного мною беззаконня; вночі бачу я це уві сні, а вдень це мариться мені наяву]. «Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій повсякчас переді мною». О благородність душі! Він не забув про гріх, але описує той гріх, який йому вже прощений. У своїй совісті, мов на картині, він бачив щодня співучасницю свого перелюбу, щодня бачив (учинену ним) мерзоту. «І гріх мій повсякчас переді мною». Я бачу його, а Ти не помічай його; я описую, а Ти зніми його. Поглянь, що відбувається. Якщо ти пам’ятаєш про свій гріх, то Бог його не пам’ятає; якщо ж ти забудеш, то Бог його пригадає, бо «Я Сам, — каже Він через пророка, — згладжую злочини твої заради Себе Самого і гріхів твоїх не згадаю: пригадай Мені; станемо судитися; говори ти, щоб виправдатися» (Іс. 43, 25-26). Для чого мені потрібно пам’ятати?

 — Для того, щоби бути розсудливим, щоб знати, що Я тобі простив. Якщо постійно пам’ятати тяжкість гріха, тоді завжди будеш пам’ятати і значимість наданого тобі благодіяння. Я простив тобі, — каже Він, — а ти не забувай цю милість. Я не буду пам’ятати твого гріха, зате пам’ятай ти.

Такими були святі мужі: про свої подвиги вони забували, а про гріхи пам’ятали. Не те, що сучасні люди: про гріхи забувають, а коли зроблять дещо добре, проголошують про це перед усіма. Ти зробив добро? Забудь про нього, щоб Господь нагадав тобі про нього. Ти зробив зло? Пам’ятай про нього, щоб Господь твій забув про нього. Передай усе під владу Владики. Хіба ти представиш свої подвиги такими, якими представить їх Владика? Якщо скажеш про них ти, то ти їх зменшиш; а коли скаже твій Владика, то Він їх прославить. Наприклад, ти подаєш убогому і коли тобі доводиться про це сказати, то як ти відповідаєш на запитання? Я побачив голодного вбогого й нагодував його. А Він як говорить? Він скаже про це не так. А як? Ви бачили Мене голодним і наситили (Мф. 25, 35, 37). Тож передай Йому, Який може сказати сильніше, передай говорити про них Тому, Хто говорить і звеличує. А ти говори про свої гріхи, щоб Він згладив їх.

Але ти соромишся сказати, бо ти згрішив. Говори про них щодня у своїй молитві. Що ж? Хіба я не говорив? Скажи такому ж, як і ти, рабові, який дорікає тобі, скажи Богові, Який зціляє твої гріхи. Не тому, звичайно, що коли не скажеш, то про них не буде знати Бог. Хіба Він хоче довідатися про них від тебе? Коли ти чинив їх, тоді Він був присутній; коли ти звершував їх, тоді Він був свідком і спостерігав. Ти чинив (гріхи) і не соромився. Справ, які ганьблять тебе, ти не посоромився, а слів, які реабілітують тебе, ти соромишся? Скажи тут, щоб не довелося говорити там. Скажи і плач. Твої гріхи записані в книзі, а твої сльози можуть послужити для них губкою. Плач — і вони стиратимуться, плач — і книга виявиться на небі чистою. Скорбота про гріхи — це велика губка, великою є сила сліз. Я поясню тобі, яку силу мають сльози. Що ти вважаєш великим подвигом? Але будь дуже уважним до того, що я говорю.

То що вважаєш ти великим подвигом? Ти скажеш — мучеництво. «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15, 13). Найбільший подвиг — мучеництво, бо мученики проливають свою кров. Отже, діла мучеників очевидні. Мученики проливають кров, а грішники проливають сльози. То подумай, якою великою є сила сліз. Хіба блудниця проливала кров? Хіба не джерело сліз вона пролила і ними омила свої гріхи? Але що я говорю про блудницю, нечисту жінку? Стовп Церкви, основа віри, глава собору апостолів, Петро, хіба не відрікся Христа і раз, і вдруге, і втретє? І хіба кров проливав він після того? Хіба не джерела сліз він проливав і хіба не гірким плачем очистив він свої гріхи? «Бо беззаконня моє я знаю». Чи не маєш ти вдома книги і чи не записуєш у ній щоденні роздуми? Май книгу в своїй совісті і записуй у ній щоденні гріхи. Наприклад, коли ти лягаєш у своє ліжко і тебе ніхто вже не розважає, то, перш ніж віддатися сну, візьми цю книгу і подумай про свої гріхи, розмірковуючи сам із собою: чи не згрішив я сьогодні словом або ділом?

6. Саме це радить пророк: «Гніваючись, не согрішайте, роздумуйте в серцях ваших, на постелях ваших заспокойтеся» (Пс. 4, 5). Ти не маєш спокою вдень: і страх перед начальниками, і розмови з друзями, і піклування про справи, і забезпечення для дітей, і послуги дружині, і клопоти про стіл, і тисячі різних справ займають тебе. А коли ти приходиш до постелі, до цієї неприступної для хвиль пристані, де ніхто тебе не турбує, тоді скажи в серці своєму і в душі своїй: скоротали ми і сьогоднішній день, о душе; що ж доброго ми зробили або що злого? Пригадай геєну. Нехай страх спонукає тебе до добра й утримає від зла. Лежачи в ліжку і пригадавши свої гріхи, плач — і в ліжку ти можеш загладити їх. Помолися Богу і тоді віддавайся сну, засвідчивши про свої гріхи. Важко, неприємно, лежачи в ліжку, роздумувати щодня про гріхи? Та коли ти обдумаєш їх, потривож свою свідомість, очисти її, наведи на неї страх, розсічи її безболісно, зверши над собою страшний суд, проясни свою свідомість, щоб наступного дня ти не поспішав чинити гріхи.

«Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій повсякчас переді мною. Проти Тебе єдиного я згрішив і лукаве перед Тобою вчинив» (Пс. 50, 5-6). Що ти говориш?

 — Я був царем і тільки Тебе єдиного боявся. Я був царем і не боявся скривдженого мною. Він був моїм воїном і не міг покарати мене. Але я через Тебе непокоюся, щоб Ти не зажадав від мене звіту. «Проти Тебе єдиного я згрішив і лукаве перед Тобою вчинив». [Багато великих дарів я удостоївся від Тебе і відплатив Тобі за дари огидним ділом, насмілившись вчинити заборонене законом].

Це означає не те, що він не заподіяв зло Урії; звичайно, що він погубив і Урію, і його дружину, однак найбільший злочин був учинений проти Самого Бога, Який вибрав його і поставив царем. Тому він додав: «І лукаве перед Тобою вчинив». Так, про це свідчить й історія: «І була ця справа, яку вчинив Давид, злом в очах Господа» (2 Цар. 11, 27). А коли віднести це до поневоленого народу, тоді потрібно розуміти ці слова так: «Проти Тебе єдиного я згрішив». За Твої дари я виявився невдячним Тобі, і закони, які Ти дав, я порушив. Удостоївшись багатьох благ, я виявляюся невдячним за них. Тому, не заподіявши жодного зла вавилонянам, я потерпів від них великі прикрощі. «Отже, праведний Ти у слові Твоїм і справедливий у присуді Твоїм» (Пс. 50, 6). Я сам, каже, приготував собі прикрощі, а Твоя правда завжди сяє. Під час суду, коли буде показано те, що я отримав від Тебе, а навпроти буде виставлене те, що я вчинив проти Тебе, тоді Ти явишся справедливим і людинолюбним, а я виявлюся злочинним і невдячним. Звичайно, що вираз «отже» не служить тут для визначення причини. Зрозуміло, що як сам Давид, так і народ (єврейський) не для того грішив, щоби виправданим був Бог, — правда Божа виявляється і без цих гріхів. На ній утверджується все Провидіння Боже і про Давида, і про народ єврейський.

«Отже, праведний Ти у слові Твоїм і справедливий у присуді Твоїм». Що означають ці слова? Я згрішив перед Тобою, і коли буде Суд, то Ти переможеш, і Ти переможеш, коли буде судити хто-небудь. Як це? Він бачив, що Бог постійно бажає судитися з людьми: «Слухайте, гори, суд Господній, і ви, тверді основи землі: бо у Господа суд з народом Своїм» (Мих. 6, 2). І далі: «Народе Мій! Що зробив Я тобі і чим обтяжував тебе? Відповідай Мені» (Мих. 6, 3). І в іншому місці: «Слухайте, небеса, і слухай, земле, бо Господь говорить: Я виховав і підніс синів, а вони обурилися проти Мене» (Іс. 1, 2). Всюди бачив Він, що Господь судиться з людьми, і говорить Йому:

 — Перемога на Твоєму боці: «Отже, праведний Ти у слові Твоїм і справедливий у присуді Твоїм». Мене, землероба, Ти зробив царем, а царя — пророком. Я подолав Голіафа не тілесною силою, а силою віри. Я одягався у порфіру. Ти відкинув іншого і підніс мене. Ти дав мені таке велике багатство! «Отже, праведний Ти у слові Твоїм і справедливий у присуді Твоїм». Якщо Ти скажеш мої гріхи, а я не скажу, то цим я примушу засудити себе. Тому я потребую милості. «Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя» (Пс. 50, 7). Віддавна, — каже він, — від самого початку гріх заволодів моєю природою. Уже зачаттю Єви передувало порушення заповіді. Якраз після падіння і вигнання з раю пізнав Адам Єву, дружину свою, і вона зачала, і народила Каїна.

7. Отже, пророк хоче сказати, що гріх, заволодівши нашими прабатьками, ніби проклав собі дорогу і шлях до наступних поколінь. Усе це повчає нас, що дія гріха не фізична (тоді, звичайно, ми були би вільні від покарань), але природа заражена схильністю до падіння під впливом пристрастей. Однак розум може перемагати за допомогою трудів. Пророк не звинувачує тут шлюбу, як деякі божевільно вважали, зрозумівши саме так слова «в беззаконні зачатий»; а вказує на вчинене прабатьками первинне гріхопадіння і говорить, що і те джерело бере початок від цього ж. Якби вони, каже, не згрішили, то не отримали б відплатою смерть, а будучи смертними, вони були б вищими за тління. А звільнення від тління в усякому разі поєднувалося б зі звільненням від пристрастей, а при безпристрасності не було б місця для гріха. Та оскільки вони згрішили, тому були віддані тлінню. А ставши тлінними, народили подібних до себе дітей і разом із цією подібністю передали їм у спадок пристрасть, страх і похіть. Саме проти цього і воює розум і, коли перемагає, тоді торжествує, а зазнавши поразки, зазнає ганьби. Симмах замість «породила» написав «зачала», тобто носила в утробі. [«Бо Ти істину полюбив». Ти судиш, каже, так, що одних караєш, а інших увінчуєш, оскільки любиш істину. А люблячи істину і знаючи немічність нашої природи, будь поблажливим до тих, які потребують ліків. І «невідоме й таємне мудрості Твоєї явив Ти мені» (Пс. 50, 8)].

Залишає розмову про Царство і говорить про пророцтво.

 — Ти удостоїв мене такої честі, що відкрив і дав пізнати мені Свого Сина. Я пізнав, що Ти маєш Сина, маєш Співпрестольника, пізнав, що Він хоче стати людиною. Ми благовістили всьому світу Євангеліє, хрест, гріб, воскресіння, вознесіння на небеса. Я сказав про Його пришестя на землю, сказав про Його вознесіння, сказав про Його сидіння праворуч (Отця), сказав про покликання Церкви, про спасіння язичників, про відкидання юдеїв, про обрання апостолів. І все це тому, що «невідоме й таємне мудрості Твоєї явив Ти мені». Ти так підніс мене, так полюбив, що відкрив мені і найбільшу із таємниць — Свого Сина.

Звідки це видно? Послухай самого пророка, як він описує Його поблажливість. «Зійде, як дощ на траву (на руно) 1» (Пс. 71, 6). Що це означає? Це означає те, що Син Божий, коли явився на землі, то прийшов не з потрясінням світу, не серед спалахів блискавок і гуркоту громів і водночас без явлення Своєї Божественності. Цього не винесли б гори (земні), адже «Він погляне на землю — і вона тремтить; торкнеться гір — і вони димлять» (Пс. 103, 32). Якби Він явив Своє справжнє буття, тоді б сонце згасло, місяць померкнув, море висохло, земля загинула б, наша природа перетворилася б на ніщо. Тому Він одягнувся у плоть, прийшов тихо і без шуму, так, що ніхто не знав, навіть сам диявол. Прийшов таємно і вселився в утробу Діви.

О дивні і нечувані справи! Камінь розпадається, а утроба не розпадається; гори руйнуються, а утроба носить Бога! Як пояснити? Як зрозуміти? О безумство єретиків! Як рабиня носила Владику? Ти, який досліджуєш небесне (народження Сина), поясни земне: як Всюдисущий був в утробі і водночас не був замкнений у ній? Адже Він і в утробі був, і на престолі сидів. Як це (могло бути), я не знаю. Сприймаю вірою і не допитуюся розумом. Отже, оскільки Він хоче прийти на землю тихо, нікого не лякаючи і не бентежачи, тому (і сказано): «Зійде, як дощ на траву (на руно)». Не сказав (псалмоспівець): на землю, але «на руно». Справді, падаючи на землю, дощ спричиняє шум, а падаючи на вовну і руно, шуму не робить, бо м’якість вовни заглушає силу падіння дощу. Тож, щоби ти знав, що Він прийшов тихо, не бентежачи і не турбуючи нікого, не гублячи і не уражаючи (сказано): «Зійде, як дощ на траву (на руно)».

8. Ти сказав про Його поблажливість, яка звершилася без шуму, то скажи і про зраду Його. «Чоловік, що жив у згоді зі мною, що їв хліб мій…, підняв проти мене п’яту свою» (Пс. 40, 10). Скажи про заздрість юдеїв: «Зненавиділи Мене даремно» (Ін. 15, 25; Пс. 34, 19). Скажи і про суд над Ним: «Навіщо бунтуються народи і люди замишляють марне? Повстають царі землі, і князі змовляються разом проти Господа і проти Христа Його» (Пс. 2, 1-2). Скажи і про хрест Його: «Пробили руки й ноги мої. Можна перелічити всі кості мої» (Пс. 21, 17-18). Скажи про їжу і пиття Його: «І дали в їжу мені жовч, і в спрагу мою напоїли мене оцтом» (Пс. 68, 22). Скажи і про відкидання юдеїв: «Не прийму ні телят від дому твого, ні козлів із дворів твоїх» (Пс. 49, 9). Скажи і про покликання язичників: «Всі народи, заплещіть руками, вигукніть до Бога голосом радості. Бо Господь Всевишній страшний, — великий Цар усієї землі» (Пс. 46, 2-3). Скажи і про лихослів’я проти Нього юдеїв: «Він надіявся на Бога, нехай же спасе його, нехай визволить його, коли він угодний Йому» (Пс. 21, 9). Скажи і про гріб Його: «Ти поклав мене у рові преісподнім, в темряві і тіні смертній» (Пс. 87, 7). Скажи і про воскресіння Його: «Не залишиш душу моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління» (Пс. 15, 10). Скажи і про вознесіння: «Зійшов Бог при окликах радості, Господь — при звуках сурмних» (Пс. 46, 6). Скажи і про сидіння Його: «Сказав Господь Господу моєму: «Сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх» (Пс. 109, 1). Скажи і про славу Його Церкви: «Стала Цариця праворуч Тебе, в ризи позолочені одягнена, прикрашена» (Пс. 44, 10). Скажи і про лик дів: «Приведені будуть діви слід за нею» (Пс. 44, 15). Скажи і про обрання апостолів: «Замість батьків Твоїх будуть сини Твої» (Пс. 44, 17). Скажи і про хрещення: «Біля спокійної води виховав мене» (Пс. 22, 2). Скажи і про таїнства: «Ти приготував переді мною трапезу на очах гнобителів моїх» (Пс. 22, 5). Скажи і про помазання: «Ти намастив оливою голову мою, і чаша Твоя, що напоює, найкраща» (Пс. 22, 5). Скажи і про клопотання за язичників: «Проси у Мене, і дам Тобі народи у спадщину Твою і краї землі у володіння Твоє» (Пс. 2, 8). Ось що означає «невідоме й таємне мудрості Твоєї явив Ти мені» (Пс. 50, 8).

[Звичайно, я, виявившись після стількох дарів невдячним, вважаю себе абсолютно негідним прощення. Адже Ти не тільки посадив мене на царський престол, але й відкрив мені те, що буде через тривалий час, і те, що було невідоме для інших, для мене зробив відомим, щоб я й інших повчав про втілення Єдинородного Твого Сина і про Його спасенні страждання і воскресіння. Будучи навченим усього цього Твоїм Святим Духом, я благаю, щоб і мені сподобитися тієї благодаті, яку я провіщаю іншим. Тому я волаю: «Окропи мене ісопом — і очищуся, омий мене — і стану білішим від снігу» (Пс. 50, 9). Однак тільки за допомогою дару хрещення могло звершися таке очищення].

Цим він хоче сказати: я сам потребую тієї благодаті, яка буде дарована всім людям. Тільки вона може вповні очистити мене і подати мені білизну снігу. А про те, що сам icoп ніскільки не подає прощення гріхів, то в цьому легко можна переконатися із Мойсеєвих писань. Отже, тут він має на меті дещо інше. Так, окропивши за допомогою ісопу кров’ю агнця одвірки дверей, євреї в Єгипті уникнули рук губителя. Це було знаменням спасенних страждань. І тут кров, і спасенне древо, і спасіння, приготовлене для всіх, хто приходить з вірою. «Дай мені почути радість і веселість — і зрадіють кості мої упокорені» (Пс. 50, 10).

 —  Обіцяючи цілковите очищення, — каже, — цією веселістю наповни мої вуха, щоб радість проникла у всі члени тіла й, опечалені нині озлобленням, кості зацвіли знову і повернули собі колишню силу. Поглянь, — каже, — не на вчинені мною беззаконня, а на мене самого, як я оплакую їх, й очисти беззаконня мої.

Чого ти хочеш, пророче? Твій гріх очищений, твоє покарання знищено.

 —  Я не задовольняюся цим, я маю людинолюбного Владику, Який дає більше, ніж я прошу.

Що ж ти хочеш?

 —  Я був пророком і пророком хочу бути знову. Я шукаю колишньої близькості до Бога, духовного дару, цієї великої благодаті. Ця благодать відступила від мене, як голубка, яка

побачила нечистоту. Я бажаю повернути її до себе, як бджолу. «Відверни лице Твоє від гріхів моїх і прости всі беззаконня мої» (Пс. 50, 11).

Скажи прямо, чого ти хочеш?

«Серце чисте створи в мені, Боже» (Пс. 50, 12).

[Оскільки мене спіткала старість гріха, то віднови тепер мене Своїм людинолюбством. Це Він обіцяв через пророка Єзекіїля тим, які знаходилися у вавилонській неволі. «І дам їм, — каже, — серце єдине, і дух новий вкладу в них» (Єз. 11, 19). Він тут має на увазі не Святого Духа, а силу розуму. Тобто, виховавши вас упродовж такого тривалого часу і навчивши вас, які плоди приносить гріх, я приготую вас для осягнення чеснот. І про це просив тут блаженний Давид, а саме, щоб його зранене серце було оновлене і щоби був укріплений його розум, щоби він міг триматися праведного шляху. «І духа праведного віднови в нутрі моєму» (Пс. 50, 12)].

9. Яка благородність душі! Яка відданість Богові!

 — Я шукаю такої дружби, такого спілкування, щоб Ти знову говорив зі мною, а я говорив би з Тобою. Що з того, що я звільнений від покарання? Для мене покарання — не розмовляти з Тобою. Я люблю Тебе до безумства. Я не можу бачити Твого єства, бо воно невидиме, але з любові до Тебе я дивлюся на Твої діла і радію. Я не бачив Тебе, але побачив небо і зрадів, і сказав: «Небеса повідають про славу Божу» (Пс. 18, 1). Побачив землю і сказав: «Господня земля і все, що наповнює її» (Пс. 23, 1). Побачив море і з радістю сказав: «Море велике й просторе» (Пс. 103, 25). Побачив день і ніч і заволав до Тебе: «Твій день і Твоя ніч. Ти створив зорі і сонце» (Пс. 73, 16). Побачив гори і з подивом сказав: «Гори високі для оленів» (Пс. 103, 18). І як товариш, хоч би він не бачив того, до кого відчуває прихильність, та коли побачить тільки його одяг або взуття, то вже радіє і тішиться, й отримує певне задоволення у своїй прихильності, так і я ходжу біля твоїх створінь, будучи охопленим тугою до нестями, постійно волаючи до Тебе: «Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже. Прагне душа моя до Бога сильного й живого. Коли ж прийду і з’явлюся перед лицем Божим?» (Пс. 41, 2-3).

Ти цар, ти носиш вінець. Чого ти хочеш?

 —  Не потрібно мені цього. Я шукаю колишньої краси, я прагну пророчого дару. Я нехтую цією владою, нехтую нечистотою. Це — листя, ніч, сновидіння і сіно. Я шукаю моєї краси. Коли вона повернеться? Я після того, як утратив цю близькість до Бога, знищену гріхом, уже не можу більше терпіти. «Серце чисте створи в мені, Боже». Я шукаю не тільки чистоти серця, але й Того, Хто перебуває в ньому. «І духа праведного віднови в нутрі моєму».

Добре сказав: «віднови», оскільки помешкання було вже приготоване раніше. Воно занепало від гріха, а Твоя благодать відновить його. «Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відніми від мене» (Пс. 50, 13). [Цими словами ми вочевидь повчаємося, що він не був позбавлений благодаті Святого Духа, оскільки не просить, як такий, що втратив, щоби повернути її, а благає, щоб не втратити її, не бути позбавленим Божественного піклування. А лицем він назвав тут піклування. «Поверни мені радість спасіння Твого і духом могутнім укріпи мене» (Пс. 50, 14). Те, чого він не втратив, просив зберегти, а саме, благодать Духа; а що втратив, те благав повернути, а такою була радість перебування з Богом.

 —  Я насолоджувався всякою радістю, коли користувався великою близькістю до Тебе, Владико. Тепер же, втративши це, я втратив веселість. Рабство гріха зруйнувало цю близькість. Тому я і прошу повернути мені колишню владу над розумом, відновити панування над пристрастями.

Тут знову «духом могутнім» назвав владний розум. Але що ти, Давиде, даси Мені, коли отримаєш Духа? «Навчатиму беззаконників шляхів Твоїх, і нечестиві навернуться до Тебе» (Пс. 50, 15).

 —  Якщо я збережу Духа, то оповіщу весь світ: «Всі народи, заплещіть руками, вигукніть до Бога голосом радості. Бо Господь Всевишній страшний, — великий Цар усієї землі» (Пс. 46, 2-3). Якщо я матиму Духа, то скажу: «Царюй посеред ворогів Твоїх» (Пс. 109, 2). Якщо я матиму Духа, то скажу: «Не дасть Богові викупу за (себе), дорога ціна викупу душ їхніх» (Пс. 48, 8-9). А ще скажу: «Не робіть жорстокими сердець ваших, як у Мериві, як у день випробовування в пустелі» (Пс. 94, 8); і ще: «Беззаконні замикають уста свої» (Пс. 106, 42). Якщо Дух буде зі мною, то я говоритиму: «Ухиляйся від усього злого і роби добро, будь мирний і пильнуй того» (Пс. 33, 15). Я сповіщу про благодіяння Твої, надані мені, і скажу: «Прийдіть усі, хто боїться Бога, послухайте мене, і я скажу вам, що вчинив Він для душі моєї» (Пс. 65, 16). «Навчатиму беззаконників шляхів Твоїх, і нечестиві навернуться до Тебе».

Де юдеї? Ви не приносите Мені в жертву баранів і тельців?

Але ж Ти не хочеш їх: «Жертви і приношення Ти не захотів» (Пс. 39, 7). Ти сказав: «Не прийму ні телят від дому твого, ні козлів із дворів твоїх» (Пс. 49, 9). «Принеси Богу жертву хвали» (Пс. 49, 14). Ти не хочеш тих жертв. Разом із Сином Твоїм Ти чекаєш виправлення заблудлих і наслідування істини. Ось якої жертви ти хочеш. «Визволи мене від вини кривавої, Боже, Боже спасіння мого» (Пс. 50, 16).

У його пам’яті постійно перебувало вбивство Урії. Саме це на початку псалма він і висловив: «Гріх мій повсякчас переді мною». «І язик мій радісно славитиме правду Твою» (Пс. 50, 16). Симмах тлумачив це так: «Сповіщатиме язик мій милосердя Твоє».

 —  Отримавши прощення, я не буду мовчати, а буду постійно оспівувати Тебе і сповіщатиму про Твої милості до мене. «Господи! Відкрий уста мої, й уста мої сповістять хвалу Твою» (Пс. 50, 17).

Гріх зв’язав його язик, загородив уста. Тепер пророк просить через прощення гріхів повернути йому колишню сміливість і спрямувати його уста до славослів’я. «Бо коли б Ти жертви забажав, приніс би я: всепалення Ти не бажаєш» (Пс. 50, 18). Це співпадає зі сказаним у попередньому псалмі. Там ми чули, як Господь говорить: «Не прийму телят від дому твого» (Пс. 49, 9). Отже, почувши цей Божественний голос, він відповідно говорить: «Бо коли б Ти жертви забажав, приніс би я». І далі:

 —  Ти, — говорить, — сказав, що Тобі неприємні жертвоприношення безсловесних, тому я принесу Тобі бажану для Тебе жертву.

 —  Отже, оскільки Я не хочу тих жертв, то що ти принесеш Мені?

 —  Я маю й іншу жертву, до якої Ти благоволив. «Жертва Богові — це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш» (Пс. 50, 19). Смиренні думки, — каже, — це приємна і бажана для Тебе, Бога нашого, жертва. Та оскільки Ти сильно збентежив моє серце і наскільки можна упокорив його, то я принесу Тобі бажану жертву. Я принесу Тобі в жертву упокорення, тільки відпусти мій гріх, дай мені Духа Святого.

10. Ця жертва, — я кажу про упокорення, — не тільки тепер є набагато вищою за юдейську, але такою була й тоді. Три юнаки, які у Вавилоні здолали полум’я печі, юні старці, які, будучи нечисленними, виявилися сильнішими за багатьох, невільники, які здолали царя, які втратили вітчизну, однак зберегли віру, голі й одягнені, вбогі й багаті, раби, які піднеслися над вільними, перетворили полум’я на росу, перемінили стихії, які загасили силу вогню, були зв’язані мучителем і звільнені вогнем, — (ці юнаки) співали і говорили: «Згрішили ми і вчинили беззаконно, відступивши від Тебе, і в усьому згрішили… І немає в нас зараз ні князя, ні пророка, ні вождя, ні всепалення, ні жертви, ні приношення, ні фіміаму, ні місця, щоб нам принести жертву Тобі і знайти милість Твою. Але з упокореним серцем і смиренним духом нехай будемо прийняті» (Дан. 3, 29, 38-39)· «Жертва Богові — це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш» (Пс. 50, 19).

«Ублажи, Господи, благоволінням Твоїм Сіон, і нехай збудуються стіни єрусалимські. Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення і всепалення: тоді покладуть на жертовник Твій тельців» (Пс. 50, 20-21). [Ці слова чітко показують нам, що псалом має пророче значення. Ці слова вкладаються в уста приречених на проживання у Вавилоні, які прагнули звільнитися з рабства. Вони благають про вияв співчуття до міста, про відновлення укріплень, про звершення визначеного законом служіння.

 —  Тепер, — кажуть, — живучи в чужій країні, ми не можемо приносити законних жертв, бо закон повелівав приносити Тобі жертви тільки в тому місті. Але як тільки звершиться наше прохання і ми відновимо храм, то негайно принесемо Тобі законні жертви].

Кінець цього псалма містить у собі ще й інше пророцтво. Згадавши вище про дари Святого Духа, а далі вказавши, що Богові неугодні законні жертви, він просить тепер про явлення нового Сіону, про встановлення на землі небесного Єрусалима, про введення нового життя, коли вже не будуть приноситися в жертву безсловесні, а буде піднесення і жертва правди.

Тут будьте уважними. Я хочу всіх вас зробити вчителями, всіх ченцями. Але не в тому розумінні, щоб не мати дружин, а щоб виявляти богобоязливість, щоби бути благочестивими, здатними загасити вогонь. Отже, яке питання (нас турбує)?

Ми бачили, як він молився, сповідував свій гріх, закликав (Бога), просив, благав, проливав сльози, просив чистого серця, приніс віру. Питається: чи отримав він (те, чого просив)? Велике задоволення (приносить) мені ця турбота. Не так радіє керманич, побачивши хвилі, які здіймаються за ним і підганяють вперед судно при попутному вітрі, як радію я і тріумфую, побачивши це море. Тут я бачу не тільки бушуючі хвилі, але й багатолюдність і рух у натовпі. Бачу неспокійних і тих, які задихаються, але не відходять; бачу, що зазнаєте прикрощів, але не йдете, терпите тісноту, але зберігаєте непохитність душі. І та пристрасть до слухання, яку ви виявляєте, примножує мою старанність.

Тож ось у чому питання: він молився, просив, закликав, благав, наклав на себе кару, був звільнений від відплати. Питається: чи повернув він собі колишню гідність? Чи отримав благодать Святого Духа? Чи отримав, як просив, чисте серце і праведний дух? Чи виявилося покаяння настільки сильним, щоб відновити його в колишній благородності? Зверніть же свою увагу: цей псалом вважається п’ятдесятим. Яким? П’ятдесятим є самий цей псалом про гріх, про покаяння, про прохання. Після нього він ще написав шістдесятий, сімдесятий, вісімдесятий, дев’яностий, сотий. Але хто-небудь скаже: то й що з того, що він написав псалми? Він написав їх не Духом Святим, бо не отримав Духа Святого; під час їхнього написання він керувався простим людським розумом без участі Духа Святого. Адже, справді, гріх йому був прощений, а Дух Святий не був дарований. Сам він, звичайно, просив, але ми ніде не знаходимо відповіді, де було б засвідчено, що «Я дав тобі».

Однак зверни увагу, прошу тебе. Він написав п’ятдесятий, шістдесятий, сімдесятий, вісімдесятий, дев’яностий і сотий (псалми). І ще пише псалом після сотого, і після багатьох інших, в якому говорить: «Сказав Господь Господу моєму: «Сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх» (Пс. 109, 1). Якраз цей псалом, який був написаний після гріха, виявляється натхненням Святого Духа. Звідки це видно? Це показав Христос.

Після того, як Він звершив усе: приборкав море, очистив прокажених, вигнав бісів, приборкав злобу, зцілив розслабленого, після того, як голос з неба засвідчив: «Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте» (Мф. 17, 5); отже, після того, як Господь засвідчив про Нього, коли діла Його волали, коли Дух Святий зійшов на Нього у вигляді голуба, Іоан засвідчив про Нього, кажучи: «Ось Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи світу» (Ін. 1, 29), — після всього цього, нарешті, вже готуючись зійти на хрест, звернувшись до юдеїв, Господь говорить їм: «Що ви думаєте про Христа?» (Мф. 22, 42)? Я не питав вас на початку, не закликав тоді у свідки, бо ще не подав був вам доказів Свого Божества. Але тепер, коли і всі стихії явили Моє Божество, коли Отець засвідчив це, коли Моя єдність з Ним і Моє вчення всіх привело до цього, коли бодай тіні сумнівів у вас не залишається, то «що (тепер) ви думаєте про Христа, чий Він Син?» (Мф. 22, 42). Говорять ці невдячні і безсоромні люди: «Давидів», заперечуючи Його Божество і не бажаючи сказати, що Він — Божий. Що ж Він? «Як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: сказав Господь Господу моєму: «Сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх?» (Мф. 22, 43-44; Пс. 109, 1).

Якщо ж Давид мав Духа, то був прощений його гріх, а коли був прощений гріх, то і прохання його було звершене. Справді, Давид говорить: «Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму» (Пс. 50, 12). Чи бачиш, що він знову повернув собі попередню гідність? Знову став пророком, знову говорить про Христа, знову отримав свою відвагу, і гріх ніскільки не пошкодив йому. Бачиш, якою є сила покаяння? Але що я говорю? Не тільки живий — він мав силу і будучи мертвим. Прийшли колись варвари і обклали місто. Єзекія, будучи праведним, звернувся до Бога і благав Його: помилуй мене і пощади місто це (Іс. 37, 20). Приходить до нього пророк Ісая і говорить, щоб він не подумав, що вислуханий завдяки своїй праведності, а що каже? «Я буду охороняти місто це, щоб спасти його заради Себе і заради Давида, раба Мого» (Іс. 37, 35), — хоч Давид був уже мертвим і тисячу років у шеолі. Давид уже помер, а відвага його залишалася живою, і померлий заступався за живого. Ось праведник і після смерті бореться!

На цьому я завершу своє слово, подавши, як мені здається, достатню відповідь на питання з Христом Ісусом, Господом Нашим, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.


Бесіда на надпис Псалма 50, про покаяння Давида і про дружину Урії | Зміст | Бесіда на псалом 51

  1. За церковнослов’янським текстом — «на руно». []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору