Бесіда на слова пророка «Справді, даремно метушиться всяка люди, що живе на землі» (Пс. 38, 7). Про милостиню
1. Тішать рибалку підводні надра, коли, закинувши сіті й узявши щедрий улов морських мешканців, ледве витягує сіть. І мисливця (втішає) ліс, який живить звірів, коли, обійшовши гори і досягши лісистої вершини, повертається із багатою і щедрою здобиччю. Якщо ж для тих, які захоплені вигодою і полюванням, таким приємним буває (поєднаний) з цим труд, то наскільки більше (задоволення можуть мати) рибалки, (які закидають сіть) у церковних надрах, де здобуток є не деяким тимчасовим чи земним, а саме Небесне Царство? Отже, улюблений, будемо грати мелодію псалма на гуслях Давида і, прибивши до ганебного стовпа людську нікчемність, разом з Давидом скажемо: «Справді, всяка людина, що живе на землі, як тінь ходить; даремно метушиться» (Пс. 38, 7).
«Даремно метушиться» — і врешті-решт гине, «даремно метушиться» і, перш ніж піднятися, печалиться; розпалюється, наче вогонь, і згасає, мов очерет; здіймається, мов буря, й осідає, мов пилюка; запалюється, мов полум’я, і розсіюється, як дим; розцвітає, наче квітка, і висихає, як сіно; здіймається, мов хмара, і перетворюється на краплю; надувається, наче міхур, і гасне, мов іскра; метушиться і здобиччю своєї жадності отримує сморід; турбується і відходить без жодних плодів своєї турботи. Він турбується, а задоволення (дістається) іншим; труди його, а скарби — іншим; турботи його, а радість іншим; печалі його, а насолода іншим; прокляття йому, а іншим послуги; розкрадання в нього, а іншим задоволення; у нього скорбота, а в інших добробут; у нього сльози, а в інших майно; він карається в пеклі, а інші насолоджуються його спадком, оспівуючи: «Справді, всяка людина, що живе на землі, як тінь ходить; даремно метушиться».
Людина — це позика життя на короткий термін; борг смерті, який не терпить зволікання; створіння, неприборкане із власної волі; зло, що само себе наставляє; самобутня підступність, талановита для зла, винахідлива щодо несправедливості, готова до пожадливості, ненаситно жадібна, віроломна за природою; це пихатий дух, зарозуміла зухвалість, порожня зарозумілість, надута гордість, остигаюча відвага, примхлива глина, бунтівний порох, зарозуміла пилюка, гордовитий попіл; іскра, яка скоро гасне, скороминуче полум’я, хиткий світильник, гниюче дерево, всихаюча трава, в’януча зелень, природа, що скоро убожіє. Сьогодні грізний, а завтра вмираючий; сьогодні в багатстві, а завтра в могилі; сьогодні у вінці, а завтра під надгробним пам’ятником; сьогодні в порфірі, а завтра в бруді; сьогодні в скарбниці, а завтра на одрі; сьогодні (оточений) лестивцями, а завтра черв’яками; сьогодні особа, а завтра ніщо. Щойно звеличений, а трохи згодом оплакуваний; нестерпний в щасті й безутішний в нещасті; не знає самого себе, однак цікавиться тим, що вище за нього; не знає теперішнього, зате мріє про майбутнє; смертний за природою, але з гордовитістю вважає себе вічним; гніздо всяких хвороб, зручний притулок для всякої пристрасті, загальне і щоденне зборище лихоманок, відкритий притулок всякої печалі. О, яке сумне видовище нашої немічності, о, яке свято людської нікчемності! Скільки я наговорив, однак не знайшов нічого більш відповідного пророчим словам, які свідчать: «Справді, всяка людина, що живе на землі, як тінь ходить; даремно метушиться».
Нарешті, поглянь, улюблений, чи не подібні людські справи до моря, чи не уподібнюється наше життя з його неспокоєм, чи не кидають нас хвилі на суші більше, ніж на морі; чи не нападаємо ми один на одного сильніше за вітри; чи не наштовхують нас один на одного гроші, наче буревії, чи не носимося ми в морській безодні туди й сюди? Один захопив в іншого поле, цей у того відібрав слуг, один судиться з сусідом через воду, інший ворогує зі співмешканцем через повітря. Одні ганьблять один одного через п’ядь землі, інші гноблять один одного через будинок; цей прагне забрати те, чого не давав, той іде до суду, щоби не віддавати те, що взяв. Один з жадністю вимагає лихви, інший намагається відняти і весь капітал. Цей печалиться через нестатки, а того пригноблює достаток; хто не має, терпить приниження, а хто має, стає причиною заздрості.
Хто добився влади, той викликає проти себе гнів; хто управляє, того ненавидять; хто належить до числа знаті, проти того озброюються. Постійні війни, безперервна заздрість, тиранить жадність, бере верх користолюбство, звеличується неправда, взаємне довір’я втрачене, істина покинула землю, дружба тільки за трапезою.
Усе втратило свою силу, земля вже не в змозі терпіти зло, повітря осквернене до самого ефіру. Через гроші життя стає не життям, за гроші ми готові продати навіть вільні стихії. На дорогах установлюються застави, землі розділяються за жеребом, води — у розпорядженні панів, повітря — на викуп. Десятники, збирачі податків і перекупники захопили міста, багаті знемагають від турбот, лихварі згорають від неспокою, грабіжники нищать життя, пожадливі розбещують суди, купці отримують вигоду від прикрощів, донощики продають неправду. Обманюючи один одного, ми зруйнували святість клятви, знаємо Бога тільки для того, щоби присягатися.
2. Отже, побачивши загальну перевагу зла, пророк, оплакуючи життя, говорить: «Справді, всяка людина, що живе на землі, як тінь ходить; даремно метушиться». Ти кажеш, що тільки людиною турбуєшся? Тільки метушню розуму, о пророче, ти засуджуєш?
— Так, — каже, — ані серед тварин, ані серед стихії я не знайшов нічого відданого суєті. Хвилюється, — каже, — вода і знову заспокоюється, трясеться земля і знову утверджується, бушують вітри і затихають, лютує всякий звір і, наситившись, заспокоюється, запалає вогонь і, знищивши дерево, яке йому потрапило, згасає. А людина у своїй турботі про гроші ніколи не знаходить спокою. Взяла це і вже дивиться на те, оволоділа тим і розкриває рот на інше. Вона прагне подвоїти сто, а далі знову поспішає накопичити стільки ж, і ніколи не перестає збирати, аж поки не приготує собі кінця. Будучи одержимою пожадливістю, вона робиться жовтішою за саме золото. І все — через прагнення багатства, цього невірного і непостійного друга, підступну любов, обманщика багатьох господарів, глузливого любителя багатьох, крилатого в’язня, неприязного трупа, вітер, що лютує у світі, — все через багатство, родоначальника всякої безглуздості, винахідника всякого зла, сподвижника згубної насолоди, супротивника стриманості, ворога цнотливості і таємного викрадача всякої чесноти.
Але чому я звинувачую багатство, залишивши осторонь користолюбців? Саме від них воно терпить, будучи зв’язане ними й утримуване в путах. Мені здається, воно могло б звернутися до них із такими словами:
— Чому ви, користолюбці, зв’язуєте мене, багатство? Чому ви на мене, мов на втікача, накладаєте тисячі пут? Чому ви обіймаєте мене, мов друга, і зв’язуєте, наче злочинця, захоплюючи мене у свої руки прямо із надр землі? Якщо бажаєте зробити мене легшим за самий сон, то допустіть мене і в руки бідних.
Але скаже (той, що викривається):
— Я збираю багатство для дітей, щоб їм не довелося зазнати бідності.
Добре, мрійливий багачу: ти не знаєш теперішнього часу, а піклуєшся про майбутнє. Не знаєш того, що стосується тебе самого, а піклуєшся про дітей. Не знаєш, чи не зариють тебе в землю, а піклуєшся про спадкоємців? Безумний, скажи мені, який кінець тебе чекає, і тоді прагни забезпечити дітей. Скажи мені про сьогоднішній день, і тоді я повірю тобі щодо завтрашнього. Навіщо обманюєш себе і після смерті? Навіщо хочеш бути і мертвим, і висміяним? Навіщо вторгаєшся в те, що властиво робити Богові? Навіщо вивчаєш Божественний Промисел, як розпорядитися тим, що дано тобі? Тобі немає ніякої справи до того, що буде після тебе. Ти не можеш бути мертвим і розпоряджатися живими, і судити мертвих, визначаючи права кожного.
Отже, навіщо ти, багачу, марно трудишся, збираючи до себе те, що належить бідним, а сам не знаєш, для кого ти збираєш це? Навіщо утримуєш те, що належить сиротам, чому обурюєшся на їхні прохання, наче втрачаєш щось зі свого власного? Вони шукають свого, а не твого, дорученого тобі від них, а не народженого з тобою. Віддай те, що ти взяв, й отримай користь, оскільки тобі доручено давати, а не брати. Будь задоволений тим, що в особі вбогого Сам Бог протягує до тебе руку. Той, Хто посилає дощ з неба, просить у тебе мідного півшеляга; Той, Хто являє грім і блискавки, говорить тобі: «Помилуй мене»; Той, Хто покриває небо хмарами, просить у тебе дрантя. Будь задоволений тим, що бідні благають тебе, мов Бога. Подай, зглянься, помилуй, щоб і ти був помилуваним. А ти і бровою своєю не хочеш повести, тебе благають, а ти залишаєшся непохитним. Дай їм те, що їм же належить, перш ніж отримаєш напоумлення; подай їм те, що належить їм, що незабаром ти залишиш. їхній Отець — Цар, то ж подай їм те, що належить їм же, й отримай від їхнього Отця блаженне життя. Яке саме? «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25, 40).
Той, хто виявляє увагу до бідного й убогого, не тільки знищує рукопис своїх гріхів, але й укладає угоду, яка свідчить: хто дає вбогому, той дає в позику Богові. Богові в позику ми даємо милостиню, щоб отримати від Нього відплатою людинолюбство. О наймудріше слово! «Хто благодіє бідному, той дає в борг Господу» (Притч. 19, 17). Чому не сказав: «Хто благодіє бідному, той дає» Богові, але «дає в борг»? Писання, знаючи наше користолюбство, взяло до уваги й те, що ненаситність наша щодо наживи шукає збагачення, а тому, щоб ти не сприймав це як простий дар і винагороду, не сказало просто: «Хто благодіє бідному, той дає» Богові, але говорить: «Хто благодіє бідному, той дає в борг Господу», щоби, почувши слова «дає в борг», любитель користі спонукав себе до милості. Якщо Бог отримує від нас в борг, то значить, що Він стає нашим боржником. Тож чи не хочеш мати своїм суддею або боржником Його? Адже боржник відчуває повагу до того, хто дає в позику, а суддя не судиться з підсудним.
3. Необхідно, браття, подивитися на те, чому Бог сказав, що «хто благодіє бідному, той дає в борг Господу» й з іншого боку. Звичайно, що Він бачив, як я вже сказав, що наше користолюбство доходить до крайності і що не можливо знайти такого, хто має гроші й охоче віддає їх без запоруки, адже кредитор вимагає або поручення, або застави, або поручителя і під ці три види запоруки довіряє свої гроші: або отримавши запоруку, як я щойно сказав, або під заставу рухомості. Отже, оскільки Бог знав, що без цього ніхто не дає в борг і що ніхто не має людинолюбства, а всі шукають тільки прибутків, а вбогий, не маючи ні поручення (оскільки нічого не має), ні застави (оскільки сам голий) і не будучи в змозі подати поручителя (оскільки не користується нічиїм довір’ям, як неімущий), а тому не може подати цього, то коли побачив Бог, що тут наражається на небезпеку і вбогий через те, що нічого немає, і той, хто має гроші, через свою нелюдяність, тоді Він став між ними, як поручитель, за бідняка і, як застава, для кредитора.
— Ти не віриш йому, — каже Бог, — через його бідність? То повір Мені з огляду на Моє багатство.
Побачив бідного і змилосердився, побачив убогого і не знехтував, але зробив Самого Себе заручником за того, хто нічого не має, і зі Свого великого милосердя вступився за знехтуваного. «Хто благодіє бідному, той дає в борг Господу».
— Не бійся, каже, ти даєш у борг Мені.
— Але яку я отримаю користь, позичаючи Тобі?
— Я віддаю тобі в сто разів і (даю) життя вічне.
— Але щоби через певний час Ти віддав мені цей борг, я вимагаю угоди, хочу забезпечити себе договором. Укажи мені час відплати, признач термін.
Вислухай же уважно, коли і як віддасть тобі борг Той, Хто отримав його в особі вбогих. Коли сяде Син Людський на престолі слави Своєї, тоді стануть вівці праворуч Нього, а козли — ліворуч. Тоді скаже Він тим, які праворуч Нього: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25, 34). За що? «Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене» (Мф. 25, 35-36). І ті, які виявляли милість у цьому віці, споглядаючи на свою немічність і величність Боржника, на це відповідають: «Господи! Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли? Коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе?» (Мф. 25, 37-39), — до Тебе, на Якого з надією дивляться очі всіх? Коли ми бачили Тебе в такій нужді і зробили Тобі це? «Зробивши це, — каже — одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25, 40). Хіба не правдивим є слово про те, що «хто благодіє бідному, той дає в борг Господу»?
Але, показавши тим, які знаходяться праворуч, те Царство, яке дароване їм за їхнє людинолюбство, Господь тим, які знаходяться ліворуч, погрожує карою за їхню нелюдяність: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу й ангелам його» (Мф. 25, 41). Чому? За що? «Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти» (Мф. 25, 42). Не сказав: за те, що ви були розпусними, чинили перелюб, крали, лжесвідчили, неправдиво присягалися; хоч і це одноголосно визнається негідним, однак у меншій мірі порівняно із нелюдяністю і немилосердям. Чому ж, Господи, ти не згадуєш нічого іншого?
— Не суджу, — каже, — гріх, а нелюдяність. Не суджу тих, які згрішили, а тих, які не покаялися. Засуджую вас за нелюдяність, бо, маючи милостиню таким великим засобом для спасіння, ви не скористалися цим благом.
Винищую нелюдяність, як корінь всякого зла і всякого нечестя, хвалю людинолюбство, як корінь усіх благ, і за перше погрожую вічним вогнем, а за друге даю Царство Небесне у Христі Ісусі Господі нашому, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 13 | Зміст | Бесіда на надпис Псалма 50, про покаяння Давида і про дружину Урії
