Про святого Іоана Предтечу
Звершімо свято на честь Іоана Хрестителя, увінчаймо своєю любов’ю того, більшого за якого, за словами Господа, «не було серед народжених жінками» (Мф. 11, 11). Справді, ніщо не надало пророкові такої честі, як те, що він хрестив Господа. Направмося ж до Господнього Хрещення, яке найбільше прикрасило Предтечу Царя небес, і своєю любов’ю проникнемо в ті місця Юдеї, від яких ми отримали, як плід, доступ до благ. А вірніше — опишемо словами ті справи і зберемо тут плоди від того, що було прочитано дещо раніше. Уявімо собі той Йордан, який прийняв свого Творця, Котрий прийшов у плоті, що він тече серед нас, й уявімо, що Іоан Хреститель стоїть на берегах ріки, і будемо дивитися на Христа — Господа, Який приходить до Свого раба, щоб хреститися від нього, і який пальцем вказує в його бік, а з неба — сходження Духа. І поклонимося ми, шанувальники Єдиносущної Тройці, Отцеві, Який свідчить, і засвідченому Синові, і Духові Святому, Який засвідчив. Підемо за книгою Євангелій, яка веде нас до того, кого ми палко любимо, і, ступаючи за Божественними словами, ніби за слідами, прибіжимо до славного таїнства світу.
«Тоді, — говорить (Писання), — приходить Ісус із Галилеї на Йордан до Іоана хреститися від нього» (Мф. 3, 13). Господь прийшов на Йордан, оскільки Скарб мудрості не вчинив нічого передчасно і нерозумно, але все, що почав Господь задля нашого відкуплення, Він звершив у належний час. Будучи Богом і Творцем усякого часу й усякої відстані, Він установив час, і діями тодішньої поблажливості, мов квітами, засіяв початки того, що Він звершив. «Тоді приходить Ісус». Коли тоді? Коли дійшов до досконалого віку, коли піднявся на всі ступені єства, коли засяяла досконалість Його тіла і душі, коли через тридцятилітній період став досконалою людиною. Тоді приходить на Йордан і безгрішний, разом із грішниками прийшов для хрещення і, схиливши Свою голову під руку того, горів бажанням прийняти хрещення.
Іоан же Хреститель, відразу впізнавши Того, Кого давно знав завдяки Отцеві ще в утробі своєї матері, знявши з Його голови зі страхом і великим трепетом свою праву руку, говорить:
Що це, Господи? Що значить це незвичайне чудо? Що це за смиренне і за тихе видовище цієї появи? Переді мною схиляєш Свою голову, о, Главо Церкви? Переді мною схиляєш Свою голову, Ти, Котрий схилив небеса і зійшов на землю, переді мною схиляєш Свою голову, маючи Главою Бога? Переді мною схиляєш голову, перед якою поклоняються херувими? Переді мною схиляєш голову, яку вшановують і перед якою тремтять серафими? Переді мною схиляєш голову Ти, Який поєднав шлюбом Адама й Єву в раю, наче в чертозі, словом поклав на їхні голови вінець і додав благословення на численність дітей, промовивши до них: «Плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю» (Бут. 1, 28); словом вивів із нього єство, стрункий склад єства, що послав Сина супротивником смерті, щоб Він насадив більше, ніж та обрізала; обертаєш плином життя, згідно зі Своєю волею; наповнюєш усяким освяченням голови, які схиляються перед Тобою; Тебе ніщо не може вмістити; Ти виливаєш ріки милосердя, і Ти бажаєш разом з іншими зануритися в цю ріку? Творець джерел — Ти зважився бути в них? Вимагаєш хрещення, яке саме Ти дарував мені для подання його нужденним? І для чого Тобі хрещення покаяння, коли Сам виявляєш милосердя до тих, котрі каються? Для чого Тобі такі ліки, коли Ти одним Своїм велінням зціляєш рани інших? Для чого Тобі покаяння, коли Ти звершуєш справи гідні похвали? Хіба Ти не прийшов до людей саме як людинолюбний? Ти носиш вигляд раба, який створив для Себе, і через нього Ти освятив Свій образ, який зруйнував диявол. Ти обновив цей образ так, як захотів. Ти став Отцем для всіх нас. Хіба не Тобою покликаний назад вигнаний Адам? Хіба не Тобою царює колись засуджений рід? Хіба не через Марію Ти підняв упавшу Єву? Хіба не використовуєш усі засоби, бажаючи зробити людей рівними з ангелами? Хіба не виганяєш із землі беззаконня, як щось зловмисне проти людського роду? Хіба не вводиш у життя благоустрій, як вихователя людської природи? Хіба не проганяєш похмурої ночі обману? Хіба не велиш наставати дню богопізнання для тих, котрі хочуть споглядати красу його? Хіба не поширюєш у душах усіх світло істини? Хіба не розганяєш хмари безчестя, наче дим? Хіба не розсипаєш усюди промені Божества, мов сонце правди, одягнуте в білу хмару тіла? Хіба Ти не цнотливий і поглядом, і діями, і виглядом, і думкою, і розумом, і душею? Хіба не від Діви улаштував Ти Собі дівственне тіло? Невже воно потребує покаяння й упокорення? Отже, чому маю хрестити Тебе тепер, Творче ріки і Подателю хрещення, Який через людинолюбство став людиною? У Тобі немає сліду беззаконня, і пляма гріха не осквернила Твою непорочну плоть, і вустами Твоїми ніколи не заволодівала підступність. Отрута аспіда ховається в юдейських устах, бо юдеї — породження єхидни, і язики їхні підступні. У Твоїх же вустах б’є джерело вічного життя, адже, будучи Життям, Ти виголошуєш і даруєш життя. Отже, як Ти, Подателю цього і майбутнього життя, приходиш до цих убогих хвиль? Всі, котрі хрещаються мною, від мене чують: «Покайтеся, наблизилось-бо Царство Небесне» (Мф. 3, 2), й увіруйте в Господа Ісуса Христа, Єдинородного Сина Божого. Щодо Тебе, Який хрестишся, що маю сказати? Що промовляти? Сказати: покайся? Хто ж прийме Твоє покаяння? Який інший Бог є більший за Тебе? Сказати: «Покайтеся, наблизилось-бо Царство Небесне»? І я Царству буду благовістити про Царство? І з Тобою буду розмовляти про Тебе? Хіба Ти не знаєш того, Хто Ти? Не знаєш Царства Небесного, яке Ти, прийшовши, приніс людям неба? Сказати Тобі: увіруй у Господа Ісуса Христа? Я буду наставляти Тебе увірувати в Тебе? І кого коли-небудь наставляли вірувати в самого себе? «Треба, щоби той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є» (Євр. 11, 6). Ти ж — Бог і Син Божий, хоч і явився як людина, і заслуговуєш того, щоб у Тебе всі вірували. Чи сказати Тобі: увіруй у Твого Отця? Але коли Ти був невіруючим і ворожим до Отця? Коли Ти був розлучений з Божеством Бога, Який Тебе породив? Отже, що сказати Тобі? Увіруй у Духа Святого? Але Він існує в Тобі і разом з Тобою. «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?» (Мф. 3, 14). Єдинородний Син Божий до сина Захари? Народжений від Діви до народженого від неплідної? Той, Котрий не порушив дівоцтва Своєї Матері, до того, котрий припинив безплідність тієї, котра народила? Той, Кого вітав із утроби, до того, котрий довідався в утробі про Твоє царювання? Той, Хто втілився, до голосу пустелі? Настільки високий до того, хто настільки мізерний? Господь усього створіння до слуги, негідного Твоєї доброти? Багатий за природою до убогого єством, а багатого тільки Твоєю благодаттю? Небесний і земний до того, хто тільки земний? Той, Хто має з неба Божество, а знизу — людство, до того, хто перебуває тільки внизу? Такий Владика — до мене, мізерного слуги? Але раб не звільняє господаря, свічка не освітлює сонце, глина не виправляє гончаря, вівця не пасе пастиря, предтеча не прикрашає царя. Ріка не вміщає в собі Твого Божества. Ріка не осягає Того, Кого не вміщає небо. Йордан не омиває свого Творця. Вода визнає Сотворителя. Хіба ці потоки не знають світла, і як я насмілюся служити Тобі? Душа моя бентежиться, рука моя, тремтячи, боїться наблизитися до всесвятого Твого тіла.
2. Що мені зробити? Що зробити? І тремчу перед Тобою, Господи, і щиро люблю. І тікати не смію, і наблизитися не наважуюся. І боюся звершити хрещення, і щиро бажаю отримати освячення. «Мені треба хреститися від Тебе». Я навчений поклонятися Тобі, а не хрестити. Скоріше я схилю свою шию під Твою правицю. Благослови мене Ти, Який благословляєш роки праведних. Учини, щоб я сьогодні радісно ввійшов у йорданські води, як зробив Ти те, що я недавно радісно рухався у материнській утробі.
— Так, — говорить Господь, — Я, Хрестителю, захоплююся твоєю богобоязливістю, однак хочу покірності. Ти став проповідником Мого Царства, але повинен стати і служителем Мого домобудівництва. Я прийшов до тебе, бо це корисне і для тебе, і для тих, котрі подібні до тебе. Я прийшов з небес і весь перебуваю в надрах Отця, щоб з’єднати творіння з Творцем; Я ось прийшов, щоб взяти живими втікачів. Я прийшов як людина, де вже раніше був, і як Бог, щоб людей зробити богами. Я взяв з вашого середовища убогу Матір, щоб ви могли з відвагою призивати Мого Отця. Я годований, як дитя, молочною їжею, щоб запропонувати поживою вірним Самого Себе. Я був оповитий дитячими пеленами, щоб розірвати пута беззаконня. Я ліг не на царське ложе, але в убогі ясла, щоб після Мого лежання в яслах вже ніхто зі словесних не хворів безумством, як безсловесний. Я прийняв Своєю плоттю обрізання, яке колись узаконив, щоб подати обрізання нерукотворне. Я, як Первородний і Єдинородний, приніс установлену законом Жертву, щоб перемінити такі жертвопринесення і вчинити Самого Себе дивною Жертвою. Я тікав до Єгипту, але не перестав бути притулком для всіх. Я зробився малим дитям, став досконалим мужем, як ти бачиш, щоб дарувати недосконалим досконалість. Я пройшов через усі ступені віку, щоб всякий вік укріпити поступовим зростанням. Я і на ріку прийшов, щоб влаштувати для земних сходження на небо. І це хрещення приймаю, щоб подати Моїм учням хрещення для майбутнього життя. Я приймаю занурення у воду, як прийняв плотське народження. Як Законодавець, поважаю права закону, щоб оновити символи благодаті. Як здоровий Лікар, беру участь у лікуванні хворих, хоч Мені і не потрібно вигадувати для хворих більш нову допомогу, допомогу з боку купелі. Заради грішників приймаю хрест, то невже ухилюся від безпечної купелі? Я маю прийняти триденну смерть, то невже не звершу обмивання, яке не пов’язане з будь-яким болем? Я горю бажанням зійти до самої глибини пекла, то невже не занурюся в хвилі ріки? Отже, зверши наді Мною хрещення, наді Мною, бо Я маю хрестити і спасати бажаючих. Охрести Мене, бо Я хочу підняти на небесну висоту людську природу, яка занурена в гріхи. Охрести Мене на землі, як Людину, і як Бога, прославленого на небі ангелами. Будь поспішним служителем Моїх таїнств. Переміни свою відмову на добру дію. Зупини свій язик і приведи в дію свою правицю. Сміливо поклади руку на Мою голову, яка заради тебе прийняла твоє тління. Отримай вигоду від Мого хрещення, щоб ти був названий Хрестителем. «Облиш нині» (Мф. 3, 15). Спочатку зверши хрещення і тоді вже богословствуй. Спочатку охрести і тоді вже поклонися. «Бо так належить нам виконати всяку правду» (Мф. 3, 15).
Ніщо так не прикрашає піднесеного, як добровільне приниження, адже істинна висота не нехтує скромністю. «Тоді Іоан допускає Його» (Мф. 3, 15), волаючи до Нього:
— Ось, Господи, я виконую Твоє веління. Чого я навчився, не знаючи цього раніше, те з радістю сповняю. Ось я покладаю свою правицю на Твою голову, бо Ти повелів це. Я — Твій раб і син Твоєї рабині. Моя рука — це Твоє творіння. І ріка ця — витвір Твоєї влади, і джерела ці — Твоє творіння, і хрещення це — Твій дар, і тільки Ти знаєш, яке таїнство звершуєш. Хрестися, хрестися, прошу, і спаси, як хочеш, тих, кого Ти створив. Я — блаженний, завдяки Тобі я надзвичайно народжений, дивно вихований у пустелі і тепер визнаний гідним цього служіння. Я, блаженний, обраний Тобою для того, щоб послужити такому великому таїнству. О, правиця, як високо ти піднесена! О, тлінний орган, як надзвичайно ти звеличений! Людинолюбний і щедрий Господи, після того, як Ти поєднав благодать з водами і Своїм обмиванням дарував ніби якусь закваску освячення, вийшовши з води (смиренно молю, Господи!), піднеси і пригорни людську природу, яка лежить в останньому подиху і знемагає, зглянься на неї, бо вона добровільно згорає, віднови її, розпростерту на землі, наче на ложі, і хвору різним хворобами. Як лікар, прожени ці хвороби. Тебе очікують кульгаві, щоб за Твоїм словом побігти. Тебе очікують сліпі, щоб прозріти. Твого голосу очікують усі мертві, щоб воскреснути. Твого пришестя очікують ті, кого палить спека прикрощів, явися для всіх, як роса зцілення.
«І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, — і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Духа Божого, Який сходив, мов голуб, і спускався на Нього» (Мф. 3, 16). О, страшні і дивні таїнства! Небо згори вітає Того, Кого незадовго перед тим омила ріка. І Дух Святий свідчить про Того, Кого охрестив раб. І ось — голос з небес, який говорить:
— «Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління» (Мф. 3, 17). Це — Той, Хто хрестився не ради Своєї потреби, а тільки з людинолюбства, про Якого засвідчує Святий Дух, сповіщаю Я, бо ясно бачив Його. Раніше віків народжений від Мене і тепер плоттю народжений від Марії, Єдиносущний Мені і вам. Вічний, як і Я, й образом однаковий з вами. Творець Адама і паросток Давида. Творець Діви і Син Діви. Сприйнятий розумом і видимо явлений. Споглядається вірою і зором, досконалий Божеством і досконалий людством. «Це є Син Мій Улюблений». Це — і Той, Хто творить чудеса, як Бог, і страждає, як людина. Він Мій Син, бо хрест не відокремлює від Мене Того, Хто нероздільний єством. Він Мій Син, хоч пробитий цвяхами, бо Його цвяхи не спричиняють шкоди Божественній сутності. Він — Син Мій, хоч і страждає, бо страждання не в змозі торкнутися Його Божества. Він — Син Мій, хоч і добровільно вмирає, але Своїм єством не підвладний смерті, бо помирати для Божества не природно, не хоче Він цього і не може, бо смерть не перемагає життя, і смерть не долає безсмертя. Він — Син Мій, Який встає із мертвих, бо, як Творець світу, Він воскресить храм Свого тіла, якому допустив бути зруйнованим ворогами. Він — Син Мій, з цією плоттю вознісся на небеса, з яких і не покидав. Той, хто приймає Його, приймає разом з Ним і Мене. Той, хто поклоняється Йому, поклоняється Мені. Той, хто вірує в Нього, вірує в Мене. Той, хто зневажає Його, зневажає Мене, що образа Сина — це образа, завдана Отцеві. Той, хто приймає Його і не залишає місця для зайвої цікавості, але шанує без будь-якого дослідження — блаженний. «Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління».
Грішники, біжіть до Того, Хто взяв гріхи світу. Засуджені, обійміть людинолюбного Суддю. Померлі через гріхи, поспішіть до Джерела життя. Такими прекрасними є дари свята на честь Хрестителя. Всі вони даровані нам заради нас Владикою, Який явився, Христом Богом нашим. Йому слава і держава з Отцем і Всесвятим Животворящим Його Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
