Про молитву
Слово перше ↑
Треба радіти, що святі залишили нам написані
зразки молитов. Необхідність молитви. Давид — цар і
пророк, озброєний молитвами
З двох причин слід звеличувати слуг Божих і дивуватися їм: тому, що надію на своє спасіння вони виразили у святих молитвах, і тому, що, зберігши у письменах ті гімни і зразки молитов, які вони з радістю і страхом підносили до Бога, передали цей свій скарб нам для того, щоб залучити до своєї ревності і всіх нащадків. Так і виходить, щоб характер учителів передавався тим, хто входить з ними у спілкування, щоб ті, котрі слухають пророків, ставали наслідувачами їхньої пра-ведності, щоб ми весь час жили в молитвах і служінні Богові та в думках про Нього, вважаючи саме це життям, саме це — здоров’ям і багатством, саме це — межею благ, тобто піднесення молитов до Бога чистою і неспотвореною душею. Як сонце є світлом для тіла, так молитва — для душі. Отже, якщо для сліпого нещастя — не бачити сонця, так для християнина є великим нещастям не молитися безупинно і не вводити за допомогою молитви Христове світло у свою душу.
Однак, хто не здивувався б і не замилувався людинолюбством Божим, яке Він виявляє до нас, даруючи людям таку велику честь, що сподобив і молитви, і Свого спілкування? Під час молитви ми воістину розмовляємо з Богом. Через неї вступаємо в єднання з ангелами і цілковито відходимо від спілкування з нерозумними істотами. Молитва — це й обов’язок ангелів, підносить і їхню гідність, хоч розмовляти з Богом — це щось вище у порівнянні з гідністю ангелів. А що це і справді є чимось вищим, про це повчають нас вони самі, підносячи свої молитви з великим страхом і даючи нам можливість пізнати і зрозуміти, що ті, котрі приходять до Бога, повинні робити це з радістю і страхом. Зі страхом, щоб ми не виявилися не вартими молитви, а з радістю через безмежність честі, через те, що смертний рід визнаний гідним такого великого піклування, що він постійно насолоджується божественною розмовою, завдяки чому ми, будучи за своєю природою смертними, перестаємо бути смертними і зникаючими, але через спілкування з Богом піднімаємося до безсмертного життя. Бо той, хто спілкується з Богом, повинен стати вище смерті і всякого тління. Подібно, як той, хто насолоджується сонячним промінням, буде уникати темряви, так само той, хто насолоджується божественним спілкуванням, не може після цього бути смертним, оскільки сама безмежність честі переносить нас до безсмертя.
Справді, якщо ті, котрі спілкуються з царем і насолоджуються честю, яку отримують від нього, не можуть бути убогими, то набагато більше не можуть мати смертні душі ті, котрі підносять молитви до Бога і з Ним розмовляють. Смерть душі — це безчестя і беззаконне життя. Отже, життя душі — це служіння Богові і побожна поведінка. Побожну поведінку і належне служіння Богові формує і дивним чином оберігає в наших душах молитва. Чи хто має щиру відданість дівоцтву, чи піклується про дотримання цнотливості в шлюбі, чи про панування над гнівливістю і смиренним життям, чи про чистоту від заздрості, чи про здійснення будь-чого іншого з належного, — кожного разу як тільки молитва служить для нього провідником і попередньо вирівнює його життєвий шлях, він буде мати і зручну, і легку дорогу до благочестя. І неможливо, неможливо, щоб ті, котрі просять у Бога цнотливості і справедливості, і лагідності, і чесності не отримали відповідно до своєї молитви: «Просіть, — говорить (Писання), — і дасться вам; шукайте — і знайдете; стукайте — і відчинять вам» (Мф. 7, 7). «Бо кожний, хто просить, одержує, хто шукає, знаходить, хто стукає, тому відчиняють» (Лк. 11, 10). І знову далі: «Який з вас, — говорить Писання, — коли син попросить у нього хліба, подасть йому камінь? Або, коли попросить риби, подасть йому змію замість риби?… Якщо ви, будучи злими, умієте добрі дари давати дітям вашим, то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього» (Лк. 11, 11–13).
Такими словами і такими надіями Господь закликає нас до молитви. Ми ж, підкоряючись Богові, повинні весь час свого життя проводити в славослів’ї та молитвах, більш старанно піклуючись про служіння Богові, ніж про свою душу, бо тоді для нас буде можливість завжди вести таке життя, яке личить людям. Хто не молиться Богові і не хоче постійно насолоджуватися божественним спілкуванням, той мертвий, бездушний і позбавлений здатності думати. Саме це — найбільша ознака нерозсудливості, саме це — нездатність усвідомлювати безмежність честі, не мати щирої любові до молитви і не вважати смертю для душі непоклоніння Богові. Подібно як це наше тіло, якщо в ньому нема душі, є мертвим і смердючим, так і душа, яка не спонукує себе до молитви, мертва, нещаслива і смердюча. А те, що відсутність молитви необхідно вважати більш гірким, ніж будь-яку смерть, прекрасно вчить нас Даниїл, великий пророк, який вважав за краще померти, ніж бути позбавленим молитви бодай упродовж трьох днів (Дан. 6, 10). Той перський цар не велів йому вчинити будь-що нечестиве, а тільки хотів, щоб він утримався (від молитви) упродовж трьох днів. Воістину без Божественної волі в наші душі не змогло б увійти ніяке благо. Боже мановіння допомагає нам у трудах і надзвичайно полегшує їх, якщо побачить, що ми любимо молитву і безустанно та невідступно просимо Бога, й очікуємо, що від Нього отримаємо всі блага.
Отже, коли я побачу, що хтось не любить молитви і не має до неї гарячої і ревної любові, то мені вже ясно, що він у своїй душі не має нічого благородного. Коли ж побачу, що хтось ненаситно піклується про служіння Богові і, якщо постійно не молиться, то вважає це найбільшим нещастям, тоді приходжу до висновку, що такий є надійним подвижником у всіх чеснотах і є храмом Божим. Якщо, за словами мудрого Соломона, «Одяг і вискалювання зубів, і хода людини показують» те, що в ній є (Сир. 19, 27), то набагато більшою ознакою всякої праведності є молитва і служіння Богові, будучи деяким духовним і божественним одягом, проливаючи в наші думки велику красу і принадність, управляючи життям кожного, не дозволяючи будь-чому поганому та негідному панувати над розумом, переконуючи шанувати Бога і поважати ту честь, яку Він дарує нам, навчаючись відганяти від себе всякі підступи лукавого, виганяючи ганебні і брудні думки, наставляючи душу кожного нехтувати задоволеннями. Ось єдина гордість, яка личить тим, хто шанує Христа: не бути рабом чого-небудь ганебного, а берегти душу вільною і в чистоті.
Отже, те, що без молитви абсолютно неможливо поєднатися з побожністю і з нею йти життєвим шляхом, я думаю, зрозуміло для всіх. Та й як міг би будь-хто вправлятися у побожності, не приступаючи і не припадаючи безупинно до її Вождя і Подателя? Як міг би будь-хто бажати бути цнотливим і справедливим, не розмовляючи із задоволенням з Тим, Хто жадає від нас цього і більшого, ніж це? Я ж хочу коротко довести, що, коли б ми навіть були переповнені гріхами, і тут нами заволоділи молитви, то вони скоро очистили б (нас). Справді, що може бути більш славне чи божественне за молитву, якщо вона виявляється належною протиотрутою для душевно хворих?
Відомо, що ниневітяни є першими серед тих, котрі завдяки молитві позбулися перед Богом багатьох своїх гріхів (Іона 3, 5–10). Як тільки ними опанувала молитва, вона зробила їх праведними і швидко виправила місто, яке звикло жити беззаконним життям серед розпусти та гріхів, і виявила більшу силу за ту, яку мала давня звичка, зробивши це місто сповненим небесних законів, залучаючи разом із собою і цнотливість, і людинолюбство, і лагідність, і піклування про вбогих. Без цього вона не може перебувати в душі. Але той розум, у який вона тільки вселяється, тут же наповнює справедливістю, наставляє в побожності і видаляє гріх. І справді, якби тоді ввійшов до міста Ниневії будь-хто з тих, котрі колись добре знали його, то він не впізнав би міста. Так воно раптово перейшло від надто негідного життя до благочестя. Подібно як жінку, котра раніше була убогою й одягненою в руб’я, якби будь-хто потім побачив прикрашеною золотим одягом, то не впізнав би, так і той, хто колись знав це місто, яке злидарювало і не мало духовних скарбів, не впізнав би, що це за місто, що його так надзвичайно змогла перемінити молитва і пробудити його вдачу і спосіб життя до чесноти. Подібно, як одна жінка, яка прожила все життя в розпусті та блуді, як тільки припала до ніг Христових, отримала спасіння (Лк. 7, 37–48).
Отже, молитва не тільки очищає гріхи, але проганяє навіть великі небезпеки. Цар і пророк, дивний Давид уник більшості важких воєн завдяки молитві, виставляючи перед своїм військом тільки цю єдину зброю, забезпечуючи своїм воїнам тиху і безстрашну насолоду перемогою. Інші царі, звичайно, свою надію на спасіння уявляли в досвідченості полководців і в їхньому мистецтві, у стрільцях з лука, важкоозброєних воїнах і вершниках. А великий Давид укріплював своє військо святими молитвами, не дивлячись на пиху воєначальників і полководців, і проводирів кінних сил, не збираючи майна, не готуючи зброї, але приносячи божественне всеозброєння з неба. Божественна молитва — це воістину небесне всеозброєння, і тільки вона може безпечно оберігати тих, котрі доручили себе Богові. Ворожі погляди, хоробрість супротивників і багато чого іншого часто роблять марними і силу важкоозброєних воїнів, і їхнє знання, і досвідченість стрільців, і їхню спритність. А молитва — це непереможна зброя і надійний охоронний засіб, який однаково відганяє одного воїна і незліченні міріади. Так і дивний Давид скинув того Голіафа, який наступав, наче якийсь страшний демон, не зброєю і не мечами, а молитвами (1 Цар. 17). До такої ступеня молитва є міцною зброєю для царів у битвах.
Вона ж є міцною зброєю і для нас проти демонів. Так і цар Єзекія отримує перемогу у війні з персами (4 Цар. 19), не військо озброївши, але протиставивши безлічі супротивників тільки молитви. Таким чином він уник і смерті, смиренно ублагавши Бога з належним благоговінням, і тільки молитва відновила здоров’я цареві (Іс. 38). Про те, що молитва справді легко очищає душу, яка згрішила, навчає нас митар, який хотів отримати від Бога відпущення гріхів й отримав (Лк. 18, 13). Навчає ж і прокажений, який як тільки смиренно звернувся до Бога з молитвою, тут же був очищений (Мф. 8, 2). Якщо ж Бог скоро зцілив уражене хворобою тіло, то набагато скоріше Він людинолюбно зцілить хвору душу. Бо наскільки душа більш цінна, ніж тіло, настільки більш природно Богові виявляти до неї більше піклування. І кожен міг би вказати на незліченну кількість прикладів як стародавніх, так і нових, якби захотів перелічити всіх, котрі були спасенні завдяки молитві.
Але, можливо, хто-небудь із більш недбайливих і небажаючих ревно і старанно молитися, скаже, що Бог сказав наступні слова: «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7, 21). Якби я думав, що тільки однієї молитви достатньо для нашого спасіння, то природно було б кожному скористатися цими словами. Та оскільки я стверджую, що молитва — це найважливіше із благ, основа і корінь плідного життя, то нехай ніхто не скористається тими словами для того, щоб виправдовувати свою безтурботність. І справді, ані сама цнотливість без інших чеснот, ані піклування про убогих, ані добродійність, ані будь-який інший подвиг не може спасати, а потрібно, щоб зібралися в наші душі всі разом, а під ними, як корінь й основа, знаходилася молитва. І як основа робить міцним й укріплює корабель чи житло, так і молитва надійно тримає наше життя в цілості. Без неї у нас не могло б бути нічого – ані доброго, ані спасенного. Тому Павло наполягає, безупинно наставляє і говорить: «Будьте постійні в молитві, пильнуючи в ній із подякою» (Кол. 4, 2). І в іншому місці: «Безперестанно моліться, — говорить він. — За все дякуйте: бо така щодо вас воля Божа» (1 Сол. 5, 17–18). І ще в іншому місці: «Моліться у будь-який час духом, і дбайте про це саме з повною постійністю і благаннями» (Еф. 6, 18). Так вождь апостолів невпинно закликає нас до молитви багатьма божественними словами.
Тому необхідно, щоб ми, будучи наставлені ним, проводили життя в молитві і нею невпинно освіжали свій розум, бо всі ми — люди — маємо потребу в ній не менше, ніж дерева у воді. Ані ті не можуть приносити плодів, якщо не будуть пити воду через коріння, ані ми не зможемо буяти цінними плодами благочестя, якщо не будемо освіжати себе молитвами. Якраз саме тому необхідно і, встаючи з ложа, завжди випереджати сонце служінням Богові, і, торкаючись трапези, і лягаючи спати. А краще сказати, — підносячи Богові постійно одну молитву, проводити з нею весь день, а взимку використовувати для молитви навіть значну частину ночі, з великим страхом схиляючи коліна, спрямовуючи свої думки до молитви, вважаючи себе щасливими через служіння Богові.
Скажи мені, як ти будеш дивитися на сонце, не поклонившись Тому, Хто посилає твоїм очам найприємніше світло? Як ти будеш насолоджуватися трапезою, не поклонившись Подателю і Джерелу таких великих благ? З якою надією ти будеш очікувати ночі? З якими сновидіннями ти сподіваєшся зустрітися, не захистивши себе молитвами, а відійшовши до сну без запобіжних засобів? Ти будеш для лукавих демонів нікчемним і дуже зручним для захоплення. Вони невпинно ходять довкола нас, виглядаючи, кого, не укріпленого молитвою, змогли б швидко захопити в полон. Якщо вони помітять, що ми захищені молитвами, тоді негайно поспішно тікають, як розбійники і лиходії, які бачать меч, що висить біля голови воїна. Якщо ж справді трапиться так, що хто-небудь не захищений молитвою, то він, будучи негайно схопленим, несеться демонами і вкидається у гріхи і прикрощі, і нещастя. Боячись усього цього, ми повинні завжди укріплювати себе молитвами і славослов’ям, щоби Бог, умилосердившись над усіма, зробив гідними Небесного Царства через Єдинородного Сина Свого, Котрому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Слово друге ↑
Хто молиться, той розмовляє з Богом
Те, що молитва — це основа всякого блага і сприяє осягненню спасіння та вічного життя, це добре відомо всякому. Однак необхідно поговорити про це в міру можливості, щоб людей, які звикли жити в молитвах і ревно піклуватися про служіння Богові, це слово зробило більш ревними, а ті, котрі живуть надто безтурботно й залишили свою душу без молитви, щоб зрозуміли, якої втрати вони зазнали упродовж минулого часу, але ще не втратили можливості спасти себе за ту частку їхнього життя, яка ще залишається. Тому відразу ж ми повинні сказати про найважливіше в молитві, — що кожен, хто молиться, розмовляє з Богом. А яке велике значення має, будучи людиною, говорити з Богом, це достеменно знає всякий, однак виразити цю честь словом не зміг ніхто.
Ця честь перевершує навіть величність ангелів, і ті, прекрасно це розуміючи, майже всі з великим страхом підносять славослів’я і служби пророків до Господа, закриваючи через велике благоговіння обличчя свої й ноги і виявляючи сильний страх тим, що постійно літають і не можуть залишатися в спокої. Цим, думаю, вчать і нас, щоб ми під час молитви забували про свою людську природу, щоб, будучи одержимими ревністю і страхом, не бачили нічого, що є довкола нас, а думали, що стоїмо серед ангелів і звершуємо служіння, відповідне їхньому служінню. Все інше, — говорю про те, що належить їм, а що нам, — і природа, і спосіб життя, і мудрість, і розум, і все, про що хто б не казав, у них і в нас має багато відмінностей. Однак справа молитви в ангелів та людей спільна, і, коли йдеться про те, що стосується молитви, то між тією й іншою природою немає жодної відмінності.
Вона (молитва) відокремлює тебе від безсловесних тварин, вона єднає з ангелами. І коли хтось ревно старається присвятити все своє життя молитві та служінню Богові, такий досить скоро зробить їхню природу своїм надбанням: і життя, і поведінку, і честь, і благородство, і мудрість, і розум. Що може бути більш святе за розмову з Богом? Що — більш праведне? Що — більш звичайне? Що — більш мудре? Адже, якщо ті, котрі розмовляють з мудрими мужами, завдяки постійному спілкуванню з ними незабаром розсудливістю стають подібними до них, то що слід сказати про тих, котрі розмовляють з Богом і моляться до Нього? Якою великою мудрістю, якою великою чеснотою і розумом, і чесністю, і цнотливістю, і смиренністю наповнює їх молитва і прохання! Тому ніхто не погрішив би, доводячи, що молитва — це причина всякої чесноти і справедливості, і що в душу, необізнану з молитвою і проханням, не може ввійти ніщо таке, що сприяє благочестю.
Але, як не укріплене мурами місто було б легко захоплене ворогами, оскільки у надзвичайній мірі бракує того, що виявило би протидію, так і душу, не укріплену молитвами, диявол легко поневолює собі і без труднощів заражає всякого роду гріхом. А коли він побачить душу, укріплену молитвами, то не насмілюється наблизитися до неї, по-перше, боячись непохитності і сили, яку подають молитви, які живлять душу краще, ніж у будь-якій мірі їжа тіло. Далі ті, котрі ревно моляться, не допускають себе до будь-чого негідного молитви, але, соромлячись Бога, з Яким щойно розмовляли, швидко відкидають від себе всякі підступи лукавого, усвідомлюючи, наскільки великий гріх — щойно розмовляти з Богом і просити в Нього цнотливості і святості і тут же перейти на бік диявола, прийняти в душу ганебні задоволення, відкрити дияволу дорогу до розуму, на який щойно споглядав Бог, і дозволити демонам входити в душі, в яких благодать Духа виявила велике людинолюбство і піклування.
Отож — вислухай. Людині не можливо без сили Духа перенести Божественну розмову, але тоді, коли вона присутня і допомагає у святих подвигах, необхідно ввійти, схилити коліна, просити і молитися. Адже розмовляти з Богом — це справа, яка перевищує людські умови, тому необхідно, щоби благодать Духа, ввійшовши в нас, укріпила, підбадьорила і розкрила висоту честі. Отже, коли ти зрозумієш, що розмовляєш з Богом і прийняв силу Духа, маючи намір розмовляти, тоді в освячену Духом душу не даси дияволу жодного доступу. Як ті, котрі розмовляли з царем і насолодилися його лагідною бесідою і честю, не вважають гідним спілкуватися зі злиденними та відкинутими, так і той, хто розмовляв з Богом і молився, не зможе вважати гідним увійти у співтовариство з лукавим і нечестивим демоном. Так той, хто поклоняється перед задоволеннями, перебуває у спілкуванні з демонами і наслідує їхню несамовитість, тоді як людина стримана і віддана ділам справедливості живе разом з ангелами і наслідує їхню величність.
Мені здається, що якби хто сказав, що молитви — це нерви душі, то він сказав би істину. Думаю, що як тіло зв’язується нервами і завдяки їм і бігає, і стоїть, і живе, і зміцнюється, а якби хтось вирізав їх, то знищив би і всю гармонію тіла, так і душі з’єднуються за допомогою святих молитов і непохитно стоять, і легко біжать шляхом благочестя. Якщо ж ти позбавиш себе молитви, то зробиш те ж саме, як якби витяг з води рибу, бо як для тієї життя — вода, так для тебе — молитва. Через її посередництво, ніби через воду, можна злетіти нагору і стати вище небес, і наблизитися до Бога.
Отже, для доказу сили святої молитви досить і сказаного. Але, можливо, легше буде зі слів Христових усвідомити те багатство, яке збирають молитви для тих людей, котрі хочуть проводити в них усе життя, звернувшись до Божественного Писання. «Сказав також їм і притчу, — говорить (Писання), — про те, як треба завжди молитися і не занепадати духом, кажучи: «В одному місті був суддя, який Бога не боявся і людей не соромився. У тому ж місті була одна вдова, і вона, приходячи до нього, говорила: захисти мене від суперника мого. Але він довгий час не хотів. А потім сказав сам собі: хоч я і Бога не боюся, і людей не соромлюсь, але, оскільки ця вдова не дає мені спокою, захищу її, щоб вона не приходила більше докучати мені». І сказав Господь: «Чуєте, що каже суддя неправедний? Хіба Бог не захистить обранців Своїх, що волають до Нього день і ніч, чи баритиметься до них? Кажу вам, що захистить їх скоро» (Лк. 18, 1–8).
Зрозуміймо, браття, мудрість, приховану в словах Духа, досліджуючи відповідно до нашої сили, не те, якою вона є, але наскільки ми її можемо осягнути. Ті, котрі проводять своє життя на морі, опускаючись у саму безодню, приносять для тих, котрі знаходяться на землі, дорогоцінні камені. Ми ж, досліджуючи море Божественного Писання, кинемося в саму безодню духовної мудрості, наскільки це для нас можливо, щоб принести вам досконалі скарби, які прикрашають душі краще, ніж голови царів прикрашають вінці, оздоблені дорогоцінним камінням. Краса тих (вінців) відповідає земному життю, а той, хто увінчує свою душу словами Духа і в цілковитій безпеці проводить час тепер, він і після завершення життя, будучи сповненим чеснот і чистим від усякої скверни, сміливо наближається до престолу Христового.
Отже, який скарб ми несемо вам із глибини Писання, не торкаючись самої безодні мудрості, але опускаючись до неї настільки, наскільки це можливо? Христос, закликаючи людей до молитви і бажаючи показати користь, яку вона подає для наших душ, вказує на одного порочного і жорстокого суддю, який відкидає від своїх очей усякий сором і вигнав зі своєї душі страх Божий, хоч було б достатньо запропонувати для прикладу кого-небудь справедливого і милостивого і, порівнявши його справедливість з людинолюбством Божим, показати силу молитви. Бо коли добра і лагідна людина ніжно приймає тих, котрі звертаються з мольбою, то наскільки більше Бог, безмежність людинолюбства Якого перевершує не тільки наш розум, але й самих ангелів? Отже, як я вже сказав, було б достатньо привести для прикладу справедливого суддю. Однак Він указує на суддю жорстокого, нечестивого, людиноненависника, злобного у ставленні до інших людей, а у ставленні до тих, котрі просять, доброго і лагідного, щоб ти зрозумів, що всяка мольба легко схиляє до співчутливості і милості навіть і негідну вдачу.
Отже, для чого Христос зробив це? Для того, щоб зі всіх людей ніхто не залишався необізнаним щодо сили молитви. Тому, поставивши перед цим найбільш порочним серед усіх суддів вдову і показавши його, всупереч його вдачі, людинолюбним, переносить Свої слова від цього неправедного чоловіка до Свого Отця: благого, лагідного, ніжного, людинолюбного, Який не зважає на беззаконня, Який прощає багато гріхів, Якого щодня лихословлять, а Він терпить це, Який поблажливо дивиться на почесті, що віддаються демонам, на образи, які завдають Йому, на лихослів’я проти Його Сина, на незліченну безліч явних і потайних лих. Що ж, будучи зневажуваним, Він смиренно терпить, а якщо побачить, що ми з належним страхом припадаємо, то хіба не помилується скоро? «Чуєте, — говорить (Господь), — що каже суддя неправедний?» — «Хоч я і Бога не боюся, і людей не соромлюсь, але, оскільки ця вдова не дає мені спокою, захищу її, щоб вона не приходила більше докучати мені» (Лк. 18, 6, 4–5). Що ти говориш? Над чим не мав сили страх, над тим отримала силу молитва? І погроза, й очікування кари не навернули цього чоловіка до справедливості, а вдова, яка з’явилася з мольбою, приборкала жорстокого.
Отож, Яким ми можемо уявляти людинолюбного Бога, коли жорстоку людину зробила настільки лагідною вдова, яка молила? Наскільки велику доброту, наскільки велике людинолюбство виявить щодо нас Бог, Який завжди хоче тільки бути милостивим і ніколи не хоче карати, та й карами погрожує нам через Своє велике людинолюбство, приготувавши великі почесті, щоб і страх, й очікування почесті — одне спонукало до чеснот, а друге втримувало від негідних учинків! Споглядаючи на невимовне Боже людинолюбство, не можу відійти думкою від несправедливого судді, від його лагідності, яка не відповідала його природним якостям. Справді, якщо той, хто ніколи не хотів виявити зі свого боку бодай якесь милосердя, раптом перемінившись, змилосердився над тією, котра благала, то яку милість подасть нам з неба молитва?
Кожний міг би пізнати силу і могутність святих молитов, розглядаючи і споглядаючи, наскільки великими благами щодня і щогодини насолоджуються ті, котрі завжди упокорено благають Бога. І хто не знає, що і світло сонця, і зірок, і місяця, і чисте повітря, і різноманітні види їжі, і багатство, і життя, і незліченні блага Бог дарує однаково всім людям — і праведним, і нечестивим тому, що людинолюбство Його, яке виявляється до нас, велике? Якщо ж Він щодня є таким милостивим і заспокоює тих, котрі не просять і не вимагають, то наскільки більшими благами природно будуть насолоджуватися ті, котрі все своє життя проводять у проханнях і молитвах?
А ми хочемо сказати вам про те, як багато праведників молитвами змогли спасти і народи, і міста, і весь світ. Але при згадці про молитву першим, хто заслуговує згадування, є Павло, Павло, який у служінні Богові був ненаситний, наш спільний Отець і старший серед рабів Христових. Отже, цей страж всесвіту молитвою і неустанними проханнями спас усі народи, постійно звертаючись до нас: «Для цього я схиляю коліна свої перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа, від Якого іменується всякий рід на небесах і на землі, щоб дав вам, за багатством слави Своєї, міцно утвердитися Духом Його у внутрішньому чоловікові, вірою вселитися Христові в серця ваші» (Еф. 3, 14–17).
Бачиш, як багато сили має молитва і прохання? Людей робить Христовими храмами. Як золото і дорогоцінне каміння, і мармур прикрашають помешкання царів, так молитва — храми Христові. «Вселитися, — говорить він, — Христові в серця ваші». Що могло б бути більшою похвалою для молитви, як не те, що вона робить храмами Божими? Кого не вміщають небеса, Той входить у душу того, хто проводить своє життя у молитвах. «Небо — престіл Мій, — говорить (Господь), — а земля — підніжжя ніг Моїх; де ж побудуєте ви дім для Мене, і де місце спокою Мого?» (Іс. 66, 1). А Павло будує дім святими молитвами. «Схиляю, — говорить він, — коліна свої перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа…, щоби вірою вселитися Христові в серця ваші». У цьому, звичайно, кожен може побачити силу святих молитов. Адже Павло, який перебіг через весь світ, ніби на крилах, і був у в’язниці, і зазнавав тортур, і носив кайдани, і жив серед крові та небезпек, і проганяв демонів, і воскрешав мертвих, і зціляв недуги, однак заради спасіння людей ні на що із цього не поклався, а утверджував землю молитвами. І після знамень та воскресіння мертвих звертався до молитов, подібно як атлет прямує до місця боротьби за вінцем.
Справді, молитва — це причина і воскресіння мертвих, і всього іншого. І це природно, бо яку силу щодо дерев мають води, таку щодо цього життя — молитви святих мужів. Павло, освіжаючи вночі молитвою свою душу, легко переносив усі прикрощі, підставляючи свою спину під побиття так, ніби він був статуєю. Так він потряс в’язницю у Македонії. Так, мов лев, розірвав молитвами свої кайдани. Так вирвав із омани в’язничного сторожа. Так зруйнував тиранію демонів (Діян. 16). Звичайно, що ми знаємо також і те, що він пише всім людям: «Будьте постійні в молитві, пильнуючи в ній із подякою. Моліться також і за нас, щоб було дано мені слово, коли я зі сміливістю відкрию свої вуста, звіщати тайну Євангелія» (Кол. 4, 2–3).
— Що ти кажеш? Молитви дають нам настільки велику відвагу, що ми можемо насмілюватися благати Бога за Павла? Який воїн насмілиться благати царя за великого полководця?
І хоч жодний полководець не настільки дружній цареві, як Павло Богові, однак молитви подають нам настільки велику честь, що ми можемо насмілюватися благати Бога за Павла. Таким чином звільнився із в’язниці і великий Петро, більш світлий, ніж небо, — насамперед завдяки своїм власним чеснотам і заради спасіння всього людства, а потім і тому, що швидко відчинила замкнені двері в’язниці молитва церкви. Адже не просто так написав Лука, що «церква щиро молилася» за Петра (Діян. 12, 5), а для того, щоб ми зрозуміли, наскільки велику силу мають на небесах молитви, що навіть звільняють від небезпек Павла і Петра, стовпів Церкви, вождів апостолів, славних на небі, стіну всесвіту, загальну охорону всієї землі і моря. Скажи мені, яким чином Мойсей спас Ізраїля під час воєн? Хіба не передав зброю і військо учневі, а сам не виставляв проти безлічі ворогів свої молитви, повчаючи нас, що молитви праведників мають набагато більшу силу, ніж будь-яка (сила) і зброї, і коней, і багатства, і військ. Тому й усе військо, і багато міріад у молитві пророка мали надію на спасіння, бо, коли Мойсей молився, тоді юдеї брали верх (Вих. 17, 10–11), а коли припиняв молитву, тоді вони уступали ворогам.
Так, звичайно, і ми, молячись, легко здолаємо диявола, а живучи у байдужості, налаштовуємо лукавого проти самих себе. Мойсей спас однією молитвою навіть той народ, який жив нечестиво, і тільки за допомогою неї досяг божественного споглядання і незліченних благ. І його життя вона зробила подібним до життя небожителів. Молитва знищила силу вогню і приборкала левів, — одне щодо Даниїла, а інше — щодо трьох юнаків (Дан. 6, 16–22; 3, 25–90). Тому, думаю, для всіх стало зрозумілим, що ким би із тих, котрі перебувають у небезпеці, не опанувала молитва, вона легко спасе всіх від загрозливих лих.
Молитва — це запорука спасіння, винуватиця безсмертя душі, незламна стіна Церкви, непохитна охорона, страшна для демонів, для нас же, благочестивих, рятівна. Вона народила святого пророка Самуїла (1 Цар. 1), адже після того, як природа суперечила матері у народженні дітей, молитва, явившись, швидко виправила недолік природи. Таким є плід молитви, такого пророка народила молитва. Так на небесах явився славний Самуїл, кращий, ніж властиво людині, наслідувач ангелів. І необхідно було, думаю, з’явитися такому велетню молитви, який би прекрасними якостями і добротою вдачі перевершував інших і мав би перевагу над попередніми святими мужами настільки, наскільки на нивах найповніші і найвищі колоски виділяються серед інших. З її допомогою Давид відвернув від себе великі війни, не використовуючи зброї, не потрясаючи списом, не витягаючи меча, а захищаючи себе молитвами. Завдяки їй Єзекія змусив швидко тікати безліч персів (4 Цар. 18, 9–37; 19, 1–37). Ті підводили до стіни облогові знаряддя, а він укріпив стіну молитвами. І завдяки молитві війна припинилася без зброї, коли не видавала звуку сурма, коли військо не рушило з місця, коли зброя не приводилася в дію, коли земля не червонила кров’ю, — для лякання ворогів було достатньо молитви.
Молитва спасла і ниневітян і швидко відвернула гнів, який спрямовувався з неба, і скоро виправила заражене гріхом життя. Таку міць і силу має молитва, що хоч ниневітяни прожили все своє життя ганебно і гріховно, однак коли в місто ввійшла молитва, тоді скоро перемінила все і внесла з собою і цнотливість, і справедливість, і дружбу, і єдність, і піклування про убогих, і всі блага. Подібно, як зазвичай буває, що після вступу до міста якої-небудь цариці, за нею йшло всяке багатство, так, звичайно, і після проникнення в душу молитви разом з нею входить і всяка чеснота. І чим для дому є фундамент, тим для душі є молитва. І ми всі повинні насамперед закласти в душу саме її, мов би основу чи якийсь корінь, старанно будувати і цнотливість, і лагідність, і справедливість, і піклування про вбогих, і всі закони Христові, щоб, проживши згідно з ними решта часу, ми отримали небесні блага благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким Отцеві зі Святим Духом слава і держава навіки-віків. Амінь.
