Похвальні бесіди про святу мученицю Пелагію Антіохійську
Бесіда перша
Мужність мучеників — наслідок пришестя Христа. Св. Пелагія, для збереження дівоцтва, добровільною смертю врятувалася від воїнів, котрі схопили її для припровадження на суд. Мужність мучениці, божественна допомога, посоромлення гонителів, слава мучениці після смерті. Наслідувати мученицю, яка заради Христа знехтувала життям. Необхідно утримувати братів від безладного марнування часу; повертаючись із храму, згадувати подвиги мучениці
Благословенний Бог. Ось і жінки вже забавляються смертю, і діви насміхаються над кончиною, і досить юні діви, які не знали шлюбу, стрибають на саме жало пекла і не зазнають ніякої шкоди. Усі ці блага ми отримали заради Христа, Який народився від Діви. Після того блаженного зачаття і надзвичайного народження ослабла смерть, зруйнувалася сила диявола і стала нарешті знехтуваною не тільки для чоловіків, але й для жінок, і не тільки для жінок, але і для отроковиць. Як спритний пастух, упіймавши лева, який лякав його худобу і завдавав шкоди всій отарі, вибивши йому зуби, обрізавши пазурі й обстригши гриву, робить його зганьбленим і смішним і таким віддає його для забави пастушачим дітям та отроковицям. Саме так учинив і Христос, зловивши смерть, яка була страшною для нашого єства і лякала весь наш рід, і розсіявши весь цей страх, віддав її для забави навіть дівам.
Тому і блаженна Пелагія кинулася на неї з такою радістю, що не чекала навіть рук катів, не ввійшла і до судилища, але надмірною власною ревністю випередила їхню жорстокість. Вона була готова і до мук, і до катувань, і до всякого виду покарань, однак боялася, щоб не втратити вінця дівоцтва. І щоб ти знав, що вона боялася нахабності нечестивих, тому і випереджає їх, і наперед захищає себе від ганебної образи. Із чоловіків ніхто ніколи не зважувався на щось подібне, а всі йшли в судилище і там виявляли свою мужність. А жінки, будучи від природи більш доступними для образ, придумали для себе такий вид кончини.
Якби можна було і дівоцтво зберегти, й отримати вінці мучеництва, то вона не відмовилася б іти в судилище. Та оскільки там вона неодмінно позбулася б того чи іншого, тому вважала крайнім безумством померти увінчаною тільки наполовину, тоді як є можливість отримати обидві перемоги. Тому вона і не хотіла йти в судилище, щоб не бути видовищем для нахабних поглядів, щоб не дозволити безсоромним поглядам насолодитися спогляданням її обличчя і наглумитися над її святим тілом, але із внутрішньої кімнати і жіночого терема пішла в іншу кімнату — на небо. Велика справа — бачити катів, котрі стоять навколо і роздирають ребра, але й це не менше від того. Коли почуття вже притупилося від різноманітних мук, тоді і смерть здається вже не страшною, а деяким звільненням і відпочинком від прикрощів, які налягають. Але для тієї, котра ще не випробувала будь-чого подібного, має тіло ще неушкоджене і ще не відчуває ніякого болю, необхідна велика рішучість і мужність, щоб насильницькою смертю позбавити себе цього життя.
Отже, якщо ти дивуєшся терпінню тих, то подивуйся і її мужності. І якщо дивуєшся витривалості тих, то здивуйся і її відвазі, що вона зважилася на таку смерть. Уважно послухай про те, що трапилося, й уяви, в якому стані була ніжна дівчина, яка не знала нічого, крім своєї кімнати, коли раптом прибули воїни, стали біля дверей, кличуть її в судилище, тягнуть на площу для таких надзвичайно важливих справ. Не було там з нею ані батька, ані матері, ані годувальниці, ані служниці, ані сусідки, ані подруги. Вона одна була захоплена в середовище тих катів. Хіба не заслуговує захоплення і подиву те, що вона мала силу вийти і відповідати цим катам-воїнам, відкрити вуста, вимовити слово, дивитися, стояти і дихати? Це було справою не людської природи – значну частку внесло мановіння Боже.
Однак і сама вона не залишалася бездіяльною, а зі свого боку виявила все: готовність, цілковите самовладання, мужність, бажання, рішучість, поспішність, ревність. А те, що все дійшло до кінця, це залежало від Божої допомоги і небесного благовоління, то ж необхідно і дивуватися їй, і звеличувати її: звеличувати за Боже сприяння, а дивуватися її власній готовності. Хто справедливо не здивується, почувши, що вона в одну мить і задумала такий намір, і зважилася на нього, і звершила? Ви всі, звичайно, знаєте, як часто ми упродовж тривалого часу задумаємо що-небудь, але коли наступить час нашого іспиту і деякий страх охопить нашу душу, раптом злякавшись подвигу, втрачаємо всі свої задуми. А вона в одну мить могла і почати такий страшний і жахливий намір, й ухвалити рішення, і звершити справу. І ані страх перед присутніми, ані стислість часу, ані безпорадність переслідуваної, ані її самітність у домі, ані будь-що інше не збентежило цієї блаженної. Вона робила все без остраху, ніби в присутності якихось друзів і знайомих. І цілком справедливо, бо вона не сама була в домі, а мала своїм порадником Ісуса. Він був біля неї, Він торкався її серця, Він підбадьорював її душу, Він один проганяв страх. Однак, Він робив це не без причини, а тому, що сама мучениця попередньо зробила себе гідною Його допомоги.
2. Отже, вийшовши, вона попросила у воїнів дозволу знову ввійти і переодягтися. А ввійшовши, переодяглася, одягнувшись у нетління замість тління, у безсмертя замість смерті, у життя нескінченне замість життя тимчасового. Крім вищесказаного, я дивуюся і тому, як воїни дали цей дозвіл, як жінка обманула чоловіків, як вони не запідозрили нічого з того, що мало трапитися, як вони не зрозуміли обману. Не можна ж сказати, щоб ніхто не робив чогось подібного. Навпаки, відо-мо, що багато хто і до скель розбивалися, і кидалися в море, і простромлювали собі мечем груди, і надягали петлю на себе, і багато подібних випадків було в ті часи. Але Бог так засліпив їхнє серце, що вони не зрозуміли обману. Тому вона і вирвалася із сіті.
Як лань, що потрапила прямо до рук ловців і потім утекла від них на неприступну вершину гори, куди не досягають ані ноги ловців, ані випущені стріли, нарешті зупиняється і безбоязно дивиться на тих, котрі колись її переслідували, — так і ця мучениця, потрапивши до рук ловців і будучи захопленою у стінах, ніби в сіті, вибігла не на вершину гори, а на вершину самого неба, куди, нарешті, вони вже не могли прийти. Потім, дивлячись звідти на них, як вони повертаються з пустими руками, вона раділа, бачачи велику ганьбу, заподіяну невірним. Справді, уяви, що відбувалося: суддя сидів, кати стояли перед ним, катування були приготовлені, весь народ зібрався, ждали воїнів, усі, що прийшли, тішилися задоволенням, сподіваючись отримати здобич, а пішли назад з пониклими поглядами, розповідаючи про ту подію, що трапилася. Який сором, яка досада, яка ганьба природно охопила всіх невірних! Як відходили вони з пониклими поглядами, присоромлені, навчені на прикладі, що війна в них була не проти людей, а проти Бога! Коли Йосифа хотіла звабити його пані, то він, залишивши тоді в цієї варварської жінки свій одяг, який був схоплений нечестивими руками, вийшов нагим, а ця мучениця не дозволила навіть, щоб її тіло було схоплене нахабними руками, але, піднісшись оголеною душею і залишивши свою святу плоть у ворогів, поставила їх перед великою проблемою — вони не знали, що далі робити з її останками.
Такими славними є Божі справи: Він переводить Своїх рабів зі скрутних обставин у великий благоустрій, а Своїх ворогів і супротивників, хоч би вони вочевидь знаходилися у сприятливих обставинах, приводить у скрутне становище. Що може бути гірше за ті труднощі, в яких опинилася тоді ця дівчина? І що краще за ті зручності, у яких знаходилися воїни? Вони захопили її одну, що перебувала в домі, ніби у в’язниці, однак пішли, не отримавши здобичі. З іншого боку, дівчина була позбавлена помічників і захисників, нізвідки не бачила будь-якого виходу із важкого становища, була вже біля пащі тих диких звірів і, можна сказати, вирвавшись із самого їхнього горла, уникла підступу і перемогла воїнів, суддів, начальників. Поки вона була жива, то всі вони сподівалися подолати її, а коли померла, тоді опинилися перед великими труднощами, які показали їм, що смерть мучеників — це перемога мучеників.
Сталося те ж саме, якби великий вантажний корабель, наповнений дорогоцінними каменями, опинившись перед навалою небезпечної хвилі, яка загрожувала залити його і потопити у самому усті гавані, вислизнув із-під напору води й, отримавши водночас поштовх, з більшою швидкістю ввійшов би в пристань. Так і блаженна Пелагія. Прибуття воїнів, страх перед тортурами, погрози судді, напавши на неї сильніше за всяку хвилю, спонукали її з великою швидкістю злетіти на небо. І та хвиля, яка мала затопити корабель, привела його у безпечну пристань. А потім упало вниз це тіло, уражаючи погляди диявола яскравіше за всяку блискавку. І справді, не такою страшною буває для нас блискавка, яка падає з неба, як жахливіше за всяку блискавку лякало полки демонів тіло мучениці.
3. А щоб переконатися, що все вчинилося не без Божественної допомоги, то це особливо добре видно і в самій силі рішучості, і в тому, що воїни не зрозуміли обману і дали дозвіл, і в тому, що справа дійшла кінця. Але не менше від сказаного можна зрозуміти це і з самого способу кончини. Багато хто, упавши з високої покрівлі, не зазнавав жодної шкоди. Інші ж, зашкодивши деякі органи тіла, після падіння жили довго. А з цією блаженною Бог не допустив щоб сталося щось подібне, але звелів душі негайно залишити тіло, прийнявши її як таку, що вже понесла достатні подвиги і звершила все. Її смерть була наслідком не природного падіння, а веління Божого.
Після цього це тіло лежало не на ложі, а на землі. Але, лежачи на землі, воно не стало безчесним, а навпаки, сама земля стала гідною поклоніння, оскільки прийняла тіло, одягнене у таку славу. Так від самого лежання на землі це тіло стало гідним особливої пошани, бо наруга за Христа примножує для нас почесті.
Отже, це дівствене і чистіше за всяке золото тіло лежало на землі, у тісному місці, але його оточували ангели, і всі архангели вшановували, і Христос був біля нього. Якщо вельможі супроводжують своїх більш гідних померлих рабів і не соромляться, то тим більше Христос не соромиться вшанувати Своєю присутністю ту, котра поклала за Нього свою душу і була в такій небезпеці. Так вона лежала, маючи великий похоронний покров — мучеництво, прикрашаючись красою сповідання, одягнувшись одягом, ціннішим за всяку царську багряницю, всяку дорогу порфіру, і притому двояким одягом — дівоцтвом і мучеництвом. З цими покровами вона стане і біля престолу Христового.
Будемо ж і ми намагатися і за життя, і після смерті одягатися в подібний одяг, знаючи, що той, хто наряджає своє тіло золотим одягом, не отримає ніякої користі, а ще накликає на себе осуд багатьох, оскільки не відійшов від марнославства навіть перед смертю. А того, хто наділив себе чеснотою, чимало будуть хвалити і після смерті. Славнішою навіть за царські палати буде для всіх та гробниця, де лежить тіло, яке жило в благочесті і чесноті. І свідками цьому є ви, котрі пробігаєте повз гробниці багатіїв, як повз печери, хоч би і з золотими одягами, а до цієї святої всі приходять зі щирістю, бо ця мучениця відійшла, одягнувши замість золотого одягу мучеництво, сповідання і дівоцтво.
Тому будемо наслідувати її, наскільки це в нашій силі. Вона знехтувала життям, будемо і ми нехтувати задоволеннями, посміємося над розкішшю, залишимо пияцтво, втечемо від об’їдання. Не без причини я говорю це тепер, а тому, що бачу, як чимало після завершення цього духовного видовища біжать на пияцтво та об’їдання, до трапез у готелях та на інші бешкетування. Тому прошу і благаю: завжди мати в пам’яті і свідомості цю святу, не осоромлювати торжества і не втрачати ревності, яку отримуємо від цього свята. Ми не даремно, розмовляючи з язичниками, хвалимося тим, як багато збирається на свято, присоромлюючи їх і кажучи, що одна померла дівчина щорічно залучає до себе ціле місто і стільки народу, і що через стільки років ніякий час не припинив торжества на її честь. Але якщо вони довідаються, що робиться на цьому святі, то ми втратимо велику частину похвал. Ця багатолюдність, яка є присутньою нині, якщо збереться з побожністю, то буде для нас найбільшою прикрасою, а якщо з недбалістю та великою неуважністю, то — ганьбою й обвинуваченням.
4. Отже, щоб ми могли похвалитися багатством вашої любові, будемо повертатися додому з такою побожністю, з якою варто повертатися тим, котрі були разом з такою мученицею. А хто повернеться додому не так, той не тільки не отримав жодної користі, але й накликав на себе найбільшу небезпеку. Знаю, що ви вільні від цих хвороб, але цього недостатньо для вашого виправдання, а потрібно і братів, котрі бешкетують, навертати до належного порядку і приводити до порядного вигляду.
Ти вшанував мученицю своєю присутністю? То вшануй її і виправленням твоїх ближніх. Якщо ти помітив недоречний сміх, непристойну біготню, нескромну ходу і неналежний вигляд, то підійди до тих, котрі роблять це, і подивися на них суворо і гнівно. Але вони не звернуть уваги і засміються ще більше? Візьми із собою двох чи трьох, а то й більше братів, щоб сама кількість ваша викликала повагу. Якщо ж і так ти не вгамуєш їхнього божевілля, то оголоси про них священикам. Однак бути не може, щоб вони дійшли до такої безсоромності, що й після осуджень та умовлянь не послухаються, не засоромляться і не припинять недоречного і дитячого бешкетування. Якщо ти придбаєш бодай десять чоловік, бодай трьох, бодай двох, бодай тільки одного, то прийдеш з великим прибутком.
Шлях дуже довгий, тому скористаємося його протяжністю для того, щоб відновити в пам’яті сказане, наповнити багатолюдний шлях ароматами. Справді, не настільки прекрасним був би цей шлях, якби хтось, розклавши уздовж нього кадильниці, наповнив повітря пахощами, як прекрасним буде він тепер, коли всі, що йдуть сьогодні ним, підуть додому, розповідаючи один одному про подвиги мучениці, і кожний зробить свій язик кадильницею. Хіба ви не бачите, коли цар вступає до міста, як чинно по обидва боки струнко йдуть озброєні воїни, підказуючи один одному йти тихо і з великим страхом, щоб глядачам вартувало подивитися на них? Будемо і ми наслідувати їх, бо і ми йдемо перед Царем, Царем не видимим, не земним, а перед Владикою ангелів. Так будемо і ми входити пристойно, наставляючи один одного йти струнко і чинно, щоб приводити глядачів у подив не тільки численністю, але і порядком. Навіть якби і не було нікого, але тільки ми самі йшли шляхом, то й тоді не варто було б бешкетувати заради невсипущого Ока, Яке скрізь присутнє і все бачить.
А тепер уявіть, що серед нас замішалося багато єретиків, і якщо вони побачать, що ми так веселимося, сміємося, кричимо, пиячимо, то підуть, засудивши нас повністю. Якщо неминучій карі підлягає той, хто спокушає одного, то якої кари зазнаємо ми, спокушаючи багатьох? Однак, не дай Боже, щоб після цих слів і такого умовляння, хто-небудь знайшовся винним у вищесказаному. Якщо і раніше такі зухвалі вчинки були невибачними, то після таких порад і викриття вони роблять покарання особливо неминучим і для тих, котрі чинять їх, і для тих, котрі байдуже дивляться на таке.
Отже, щоб ви і тих урятували від покарання, і самі придбали більшу нагороду, то прийміть на себе піклування про наших братів, допоможіть їм пригадувати і повторювати те, що було сказане, щоб, зайнявшись цим у дорозі, а також принісши залишки цієї трапези і тим, котрі залишилися вдома, і там створити світлий бенкет. Таким чином ми і більше насолодимося цим святом, і придбаємо собі більше благовоління від святої мучениці, вшановуючи її щирою шаною. Для неї буде набагато більшим задоволенням, коли ми підемо звідси з плодами і належною духовною користю, ніж коли прийдемо сюди і будемо бешкетувати. Молитвами цієї святої і тих, котрі подібно до неї несли подвиги, щоб сподобитися вам добре пам’ятати це та інше сказане і, виявивши все в ділах, постійно служити в усьому Богові, Якому слава і держава навіки. Амінь.
Бесіда друга1
Посоромлення диявола отроковицею. Віра і мужність мучениці зруйнували підступність диявола. Умовляння стримуватися від пристрастей
Свята діва Пелагія, звичайно, мала б заслуговувати більшого зібрання. Великими були подвиги цієї діви, а тому вимагають більш численних зібрань глядачів. Але для неї достатньо Христа, Який Сам будучи присутнім, прикрашає свято і торжество цієї діви більше за всякі прикраси, бо, де присутній Христос, там є і лик усіх ангелів. Правда, і всі мученики показали, що їхні тіла міцніші за муки, і тому вчинили із себе деяке велике видовище боротьби проти диявола, подолавши самим тілом безтілесних духів і показавши свою плоть такою, що непохитно чинить спротив залізу. Але коли я бачу, як навіть діви жадають померти за розп’ятого Христа, тоді ще більше глузую із божевілля диявола, який, придумавши собі безліч місць для оракулів, начебто він буде в них провіщати майбутнє, не зміг передбачати і провістити те, якого посоромлення, гідного всякого сміху, зазнає він сьогодні.
Справді, що можна вказати смішніше від того, що нині зазнав диявол? Він зловив у сіті діву, однак не отримав самої здобичі; схопив діву і не зміг її втримати, начебто схопив тінь, а не діву. Оскільки вона поєднувала в собі простоту голуба з мудрістю змія, тому, хоч була захоплена, як простий голуб, однак утекла, як мудрий змій. Будучи захопленою, вона не впадала у відчай щодо перемоги. Будучи затриманою тілом, не була поневолена духовно чи свідомістю, але придумала деяку хитрість, якою змогла висміяти безумство тих, ким була захоплена, і залишила їх у розчаруванні. Що ж це було?
Дівчина удавано оголосила, начебто перемінила свій намір, і щоб це виглядало більш імовірним, зробила своє обличчя веселим, хоч стояла перед великою небезпекою буревію та аварії. Воїни, упіймавшись на цю вигадку і обманувшись веселістю дівчини, почали ставитися до неї більш людинолюбно. Коли вона попросила в них дозволу відлучитися на деякий час, щоб одягнути прикраси, приналежні нареченій, то воїни дали їй можливість, оскільки думали, що цим не тільки зроблять приємне дівчині, але й отримають більше похвал від самого судді, якщо приведуть дівчину в красивому одязі. Вона ж, отримавши можливість звершити свій намір, негайно одяглася в одяг, який справді був прекрасним. Одягнувшись та укріпивши себе душевною мужністю і великою надією на воскресіння, вона побігла на самий верх даху і звідти кинулася вниз.
Таким чином, вона звершила той подвиг, який колись, як щось велике, диявол насмілився запропонувати самому Господу, коли сказав: «Якщо Ти є Син Божий, кинься вниз» (Мф. 4, 6). Дуже я дивуюся вірі і величі душі цієї діви. Чого не подумала б тоді про себе інша діва? Вона, звичайно, сказала б:
— Я кидаюся вниз з цього місця, бо вимушена зробити це через те, що боюся ганьби. Похвальний намір, якщо тільки після падіння настане смерть. Бо, хоч би вороги і стали без¬чинствувати наді мною мертвою, я не буду відчувати, і вони зроблять це без мого відома. Але якщо органи тіла, яке упаде на землю, будуть зламані, а душа залишиться в тілі, то, страждаючи і болісно переносячи тілесне каліцтво, я все ж таки буду приведена до судді і буду терпіти те, чого завжди боялася. Зганьблять моє скалічене тіло і відпустять збезчещеною, і тоді я понесу подвійне лихо: знівечення тіла і позбавлення дівоцтва.
Цього, звичайно, було б достатньо для того, щоб збентежити іншу діву. А вона була такою упевненою, начебто хтось ручався їй у завершенні справи, і тому охоче поспішила кинутися вниз.
Отже ти, дияволе, переможений мужністю і величністю душі юної діви. На те, що ти колись пропонував Самому Господу, тебе викликала діва, Його служителька і, добігши до вершини покрівлі, сама кинулася звідти вниз. І хоч була викликана суддею, але не корилася тобі, що навіяв це, і не прийняла підступної боротьби. Вона знала твої хитрі задуми, що в тебе часто буває звичай викликати дів до суддів, начебто для покарання, однак без боротьби з тими, які пішли на боротьбу, викидаєш їх, як найжалюгідніших невільників. Але якщо ти справді викликаєш діву на боротьбу чи на змагання, то поборися з нею тепер, коли вона кидається з даху, й утримай ту, котра падає звідти. Наважся стати проти неї і витримай боротьбу, використай хитрість, яку хочеш. Перед тобою замість поля битви земля. Виймай тепер свої мечі, щоб заподіяти смерть, підстав жорстокі знаряддя убивства людям, яких убивають, влаштуй загибель отроковиці, яка падає.
Так, вона перевершила усі твої таємні і підступні хитрощі, як безсилі, і більше того: не просила в Бога навіть того, що написано: «Ангелам Своїм заповідай про мене, Господи, щоб я не спіткнулась до каменя ногою моєю» (Лк. 4, 10–11), але просила, щоб після падіння Він звелів душі вийти з тіла.
О, діво, родом і статтю жінка, а духом чоловік! О, діво, яку потрібно прославляти двома назвами: як поставлену серед сонму дів і серед лику мучеників! О, діво, настільки скромна, що не дала можливості нестримному судді навіть насолодитися самим твоїм виглядом!
Будемо ж і ми наслідувати скромність цієї отроковиці і підносити трофеї перемоги проти своїх пристрастей. Знищимо напади непомірності та нестриманості, укріпимо свій дух для збереження благочестя. Відвернемо самих суддів від спокус, а коли буде належний час, тоді покажемо себе не зухвалими, а сміливими. Нарешті умертвимо наші члени, котрі на землі, щоб Сам Господь зробив це смиренне наше тіло таким і довів до такого стану, щоб надати йому вигляду Його власного тіла: Йому ж нехай буде слава і держава навіки. Амінь.
- Ця бесіда із стародавніх перекладів є тільки в латинському. [↩]
