На триденне воскресіння Господа нашого Ісуса Христа
«Радійте завжди в Господі, і ще кажу: радійте… Господь близько. Не турбуйтесь ні про що» (Флп. 4, 4–6). Господь встав з мертвих, а з Ним велика безліч святих. Будемо ж святкувати із насолодою і тверезо. Це воістину той «день, його ж створив Господь, радіймо і веселімось в нім!» (Пс. 117, 24). Сповіщаймо про воскресіння Спасителя, а вірніше — будемо співати про наше спасіння. Сповіщаймо і пам’ятаймо про той спасенний день. Сповіщаймо про смерть диявола, про полон нечистих демонів, про спасіння християн, про воскресіння мертвих. Через воскресіння Христове гасне геєна вогненна, умирає черв’як, який не засинає, пекло руйнується, диявол засмучується, гріх знищується, злі духи переслідуються. Ті, котрі були від землі, підносяться на небеса. Ті, котрі знаходяться в пеклі, звільняються від пут диявола і, прибігаючи до Бога, говорять дияволу: «Смерте! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?» (1 Кор. 15, 55).
Винуватцем же цього святого свята й урочистого зібрання у нас — Христос, Податель для нас усіх благ. Він і створив нас споконвіку, і привів з небуття до буття. Він і тепер спас тих, котрі гинуть. Він оживотворив померлих. Він спас від диявольської тиранії. Нас, котрі були рабами гріха, Він зробив вільними, «знищивши вченням рукописання, що було про нас» (Кол. 2, 14). «Христос відкупив нас від прокляття закону, ставиш за нас прокляттям» (Гал. 3, 13). Тому і ми повинні сказати: «Що віддамо Господу за все, що Він воздав нам?» (Пс. 115, 3). Будучи Єдинородним Богом, Він зволив заради нас стати людиною і «був слухняним аж до смерті» (Флп. 2, 8), щоб спасти нас від вічної смерті. Прийняв «образ раба» (Флп. 2, 7). Господь ангелів, прийняв плоть Бог-Слово, явився людиною Той, Хто має з Отцем однаковий вигляд й одну істоту. І перетерпів це, щоб звільнити нас від несправедливого рабства і викупити з безчестя. Тому перетерпів страждання плоттю Податель нашого життя. Тому і було поховане Джерело безсмертя, щоб смертним дарувати вічне життя.
І Він перебував на землі, творячи благодіяння і зціляючи хвороби людей, однак від богопротивних юдеїв отримав негідну відплату. Господь наш Ісус Христос зі Своєї великої милості очищав прокажених, сліпим дарував зір, зціляв кривих, виганяв демонів, підняв з мертвих чотириденного Лазаря, п’ятьма хлібами наситив п’ять тисяч чоловік, ходив по морю, перетворив воду на вино, зцілив кровоточиву, повернув до життя померлу дочку начальника синагоги і звершив багато інших таїнств, гідних подиву, а юдеї, збуджені заздрістю і недоброзичливістю, то хотіли побити Господа камінням, то намагалися скинути Його вниз зі скелі, а насамкінець звели навіть на хрест.
Господь же наш Ісус Христос не наслідував злобу богохульних юдеїв, але, за словами пророка: «Я віддав хребет Мій тим, що б’ють, і щоки Мої тим, що уражають; лиця Мого не закривав від наруг і обплювання». І далі: «Як агнець, ведений був Він на заколення, і як агнець перед тим, хто стриже його, безмовний», так Він не виявляв опору, не суперечив (Іс. 50, 6; 53, 7). «Коли Його лихословили, Він не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував, а передавав те Судді Праведному» (1 Петр. 2, 23). Під час Свого першого явлення Він не прийшов карати і мстити невірним, а хотів великодушністю і терпінням привести заблудлих до істини. Усвідом Господню доброту і велику доброту. Юдеї лихословили Його і говорили: «Біс у Тобі» (Ін. 7, 20). А Господь, будучи довготерпеливим, виганяв з людей демонів. Юдеї плювали Спасителеві в обличчя, а Він лікував їхніх сліпих. Юдеї намагалися побити Христа камінням, а Христос дарував їхнім кульгавим силу бігати. І постійно продовжував творити добро для тих, котрі Його ображали, і невдячним та беззаконним людям за зло відплачувати добром. А незлобиво терплячи образи, можливо, Того, Кого носять ангели, навіть вважали немічним. Однак, щоб не здавалося, що ми, багато про що розповідаючи, подовжуємо слово, перейдемо до найважливішого.
Отже, нарешті, ведеться на хрест і смерть Цар слави, і прибивається до древа Той, Кого славословлять херувимами і серафимами, перед Ким поклоняються всі сили й ангели. Але Він смиренно переніс це і терпів, подаючи приклад нам, ставши Учителем смиренності. Тому і ми повинні гідно переносити погрози негідних людей. Адже і будучи повішеним на хресті, Він виявив надзвичайно великі справи і дуже багато чудес, щоби бодай таким чином покласти край безумству безбожників, щоб вони не мали приводу для невір’я і не могли говорити, що розіп’яли звичайну людину.
Отже, Христос насамперед принизив Себе так, що був розіп’ятий і піднесений у повітря, щоб прогнати демонів, котрі знаходяться в повітрі. Він був повішений на древі, щоб зцілити древній гріх, який через древо приріс до людей. І був проколений у ребро списом через жінку, взяту від ребра Адама. Через те, що змій спокусив Єву, а Єва спричинилася до того, що Адам зробився злочинцем (вирок же був винесений обом, і «смерть панувала від Адама до Мойсея і над тими, котрі не згрішили» (Рим. 5, 14)), саме тому раниться бік, щоб ми зрозуміли, що страждання Христове принесло спасіння не тільки чоловікам, але й жінкам.
Адам був створений першим, а потім — Єва. І Адам не був спокушений, а жінка, спокусившись, виявилася злочинницею. І спасається вона через народження дітей. Яке народження, якщо не через народження Маріїне? Вона народила Спасителя — Христа, не поєднавшись з мужем, як свідчить Ісая (Іс. 7, 14), а після того, як Її осінив Святий Дух, про що благовістив архангел Гавриїл. Саме тому уражається і ребро Христове, щоб звершилося провіщене, і було ознаменоване таїнство Хрещення, і засяяла прийдешня благодать. Витікає із ребра Христового кров і вода, щоб знищити «вченням рукописання (про гріх), що було про нас» (Кол. 2, 14), щоб ми очистилися Його Кров’ю й отримали рай.
О, велике таїнство! Розбійник покаявся, необхідною була вода, щоб він був хрещений. Він висів на хресті, для Хрещення не було іншого місця, ані джерела, ані озера, ані дощу, ані того, хто б звершив таїнство, бо всі учні зі страху перед юдеями втекли. Однак для Ісуса не потрібні джерела, бо і, висячи на хресті, Він був творцем вод. Оскільки розбійник не міг увійти до Царства (Небесного) без Хрещення, і необхідно було, щоб той, хто розкаявся, не залишився без Хрещення, тому Спаситель вилив із простромленого ребра Свого воду і кров, щоб і розбійника звільнити від зла, яке йому загрожувало, і показати, що Його Кров стала викупом для кожного, хто покладає на Нього свою надію. «Бо якщо кров телят і козлів та попіл телиці через окроплення освячує осквернених, щоб чистим було тіло» (Євр. 9, 13), то наскільки більше Кров Христа — Спасителя нашого стала очищувальною для всіх християн?
Отже, якщо хто-небудь із невірних скаже тобі: чому розп’ятий Христос? Ти скажи йому: щоб розіп’яти диявола. Якщо скаже тобі: чому Він був повішений на древі? Ти скажи йому: щоб відкликати назад гріх, який звершився в раю через древо. Якщо скаже тобі: чому Він носив навіть терня? Ти скажи йому: щоб вирвати терня й осот Адамові, бо Адам був засуджений зітхати і тремтіти від страху й обробляти терня та осот. Ісус, будучи людинолюбним, прагнучи піклуватися Своїм створінням, заради нас перетерпів усе, щоб нас звільнити від осуду. І як Він був народжений жінкою, щоб знищити гріх, який увійшов у людей через жінку, так і увінчується терням, щоб негідно оброблену через непослух землю зробити більш родючою через Його слухняність. Якщо ж скаже тобі: навіщо Він пив жовч і оцет? Ти скажи йому: щоб ми викинули смертоносну отруту дракона, бо та жовч стала для мене насолодою, а той оцет став моїми ліками. Якщо ж невірний знову скаже тобі: навіщо Він одягнуся у багряницю і чому, підходячи до Нього, падали на коліна? Ти скажи йому: щоб юдеї поклонилися Йому, навіть і не бажаючи, і щоб визнали Його Царство на землі навіть проти своєї волі. Тепер, насміхаючись, вони покланялись, не усвідомлюючи того, що робили. А під час майбутнього воскресіння «схилиться всяке коліно небесних, земних і пекельних, і всякий язик сповідує, що Господь Ісус Христос у славу Бога Отця» (Флп. 2, 10–11). Амінь.
Однак та хламида має ще й інше значення. Вона не тільки знаменувала Царство, але й вказувала собою на прагнення крові та схильність до вбивства, властивого юдеям. Вони ж дали Йому в руки і тростину, щоб були записані їхні гріхи. Отож, це робили супротивники Христа, не знаючи Розп’ятого, а вірніше, — будучи добровільно осліпленими, — творіння не впізнало свого Господа і Творця.
Коли Спаситель висів на хресті, видиме сонце, побачивши Сонце правди — Христа, Який ганьбиться беззаконними, не витримує зухвалості і тікає, покривши землю темрявою і вважаючи недоречним допомагати і світити для очей тих, котрі чинили найбільше безчестя. Але не тільки сонце втекло, а й земля в сум’ятті затряслася, не витримуючи того беззаконня, що відбувалося, показуючи зі свого боку й повчаючи, що був розіп’ятий Бог. Тому вона не стерпіла і виразила обурення, не бажаючи носити на собі безбожних юдеїв. Не так осквернив землю братовбивця Каїн, не так знеславило її стовпотворіння, яке чинилося велетнями, не так осквернили її беззаконні содомляни і навіть ті, котрі виготовляли із неї ідолів, не так опечалила її пролита кров Захарії й Авеля, як юдеї, котрі відважилися на таку велику безчесну дію. Тому і розпадалися сухі скелі, щоб люди зрозуміли, що Він — духовна і жива скеля. «Бо пили, — говорить (Писання), — від духовного грядущого каменя; камінь же був Христос» (1 Кор. 10, 4).
О, юдейська невдячність! Скелі розпадалися, а вони залишаються байдужими. Бездушні предмети в сум’ятті трясуться, а одушевлені не вірують. Завіса церковна роздирається, щоб нарешті виявилося їхнє запустіння. Завіса ж роздерлася й оголилося те, що було в храмі, заради Христа, Який сказав: «Ось залишається вам дім ваш порожнім» (Мф. 23, 38). Після христовбивства всі святині юдеїв були спустошені, й ангели, які перебували в місті і храмі, вийшли звідти і ввійшли в Церкву. Багато ж тіл покійних святих воскресли разом із Христом, щоб ми зрозуміли, що Христос, померши, не встає один, а воскрешає з мертвих усіх віруючих у Нього.
Це, — якщо сказати коротко,— святе свято Пасхи, і ці таїнства християн ми прославляємо завдяки воскресінню мертвих і вічного життя. «Тому святкуймо не зі старою закваскою, не із закваскою злоби та лукавства, а з опрісноками чистоти й істини» (1 Кор. 5, 8), віруючи в Отця і Сина, і Святого Духа, у Тройцю Єдиносущну, нестворену. Віруючи у воскресіння, очікуючи, що Господь знову прийде, але вже не в приниженні, а славно, з небесною славою, зі світлими ангелами, зі звуком сурми і страхом, і радістю. Радістю, звичайно, святих і праведних, страхом же — неправедних і грішників. І Бог миру нехай сподобить усіх нас воскресіння зі святими, — нас, які маємо прекрасні справи і православну віру завдяки благодаті і людинолюбству Єдинородного Його Сина, з Яким слава, честь і поклоніння Всесвятому і Благому, і Животворящому Духові нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
