Бесіда про те, що аскет не повинен віддаватися жартівливості
Повчання блаженного Павла, який велить «зі страхом і трепетом дбати про своє спасіння» (Флп. 2, 12), є святими. Людина, яка звершує подвиги чеснот не зі страхом і не з належною дбайливістю, все більше і більше схиляється до зла і, мовби збиваючись із прямого і царського шляху, потрапляє на криві і непрохідні шляхи через терня і колючки. Тому невпинні молитви до Бога і стають путівниками до блага для тих, котрі промовляють: «Настав мене на істину Твою» і: «Утверди стопи мої на путях Твоїх» (Пс. 24, 5; 16, 5).
Добром, звичайно, є добросердечність і любов — найважливіше серед благ. Але за ними йде велика веселість і надмірний сміх, а також жартівливість, яка принижує гідність. Справді, страшно шукати задоволення в жартівливості. Сміх робить слабкими устої цнотливості, сміх відштовхує, сміх відволікає від страху Божого, сміх не боїться погрози геєни, сміх — путівник блуду, жартівливість — викриття розгнузданості людини, сміхотливість спричиняє те, що ми впадаємо в безтурботність, сміхотливість — привід до зневаги. Тому блаженний апостол, забороняючи, говорить: «Лихослів’я і марнослів’я не пристойні», тому з вуст ваших нехай не виходять, «а, навпаки, подяка» (Еф. 5, 4). І говорить це задля того, щоб веселість не стала для нас приводом до безтурботності, а надихала на вдячність Тому, Хто її подає. Тому Іов, кажучи про себе, свідчить: «Чи ходив я з насмішниками?» (Іов. 31, 5). Докоряє сміхотливому настрою і Соломон: «Сумування краще за сміх; тому що при печалі лице серця стає кращим. Серце мудрих — у домі плачучих, а серце нерозумних — у домі веселощів. Краще слухати викриття від мудрого, ніж слухати пісні дурних» (Еккл. 7, 3–6). Викриваючи ж непристойність і безчесність тих, котрі віддані сміху, говорить: «Сміх нерозумних те саме, що тріскотіння тернового хмизу під казаном» (Еккл. 7, 6).
З якої причини слід бути дуже веселим і радісним? Управляйся в мудрості тихо, з достоїнством, зі страхом і турботою про те, що тебе бачить Бог, і відганяй зайву веселість. Ті, котрі шукають для себе задоволення в непомірних веселощах і забавах, заполонивши свою душу деякою забудькуватістю і вже не очікуючи пришестя Господа, здається, не знають того, що їх очікує. Ти, людино, ще не досягла благовоління від Господа, ще не досягла надійного звільнення від зла, ти не знаєш, що буде дещо пізніше, ким ти будеш, що з тобою буде, але безумно смієшся і вдаєшся до жартів, поводишся безстрашно тоді, коли варто було б старанно зайнятися молитвою до Бога, відчувати неспокій перед майбутнім і тремтіти за себе, щоби будь-коли не зійти зі шляху побожності, піклуватися і боятися того, що буде, щоб не спіткало тебе бодай щось надто важке, що перевершує твою силу? Коли довкола тебе такі великі війни, то нехай твоя душа вважає себе серед небезпеки. Невидимо ворогують демони, явно ворогують люди, ворогують внутрішні душевні пристрасті, які спричиняються через тілесні задоволення і прикрощі, що ззовні оточують тіло.
Ти не печалишся разом із близькими, не знемагаєш разом з немічними, не плачеш із плачучими, не боїшся за тих, котрі ще ненадійно утвердилися у вірі, щоб вони не відступили і не впали, не оплакуєш полеглих, не простягаєш руки лежачим, не втримуєш внутрішніми зітханнями того, хто сміється, забувши про приготовлені для нього кари. Роздумуючи про час, який біжить, не припиняєш своєї недоречної нестриманості, не робить цього і наближення майбутнього страшного дня. Ти наслідуєш тих, котрі під звуки цитри і псалтиря п’ють вино, яким замість радості пророк погрожував горем.
Я, — говорить Господь, — заповів про плач і ридання, й обстриження голови, й одягатися у веретища, а вони приготували собі веселощі і радість, кажучи: «Будемо їсти і пити, бо завтра помремо!» І відкрив мені у вуха Господь Саваоф: не буде прощене вам це безчестя, доки не помрете» (Іс. 22, 13–14).
Слухаючи про це, бійся і ридай. Не наслідуй тих, котрі їли і пили і, вставши, забавлялися і в яких, — скажу більш гірке, — жертвоприношення і їжа, і забави спричинили забуття страху перед Богом і привели до ідолослужіння. Побійся того, щоб Господь не розгнівався на тебе за твій сміх, Господь, Який назвав блаженними тих, «що плачуть», а тих, «що сміються», — нещасливими (Лк. 6, 21, 25). Бійся того, щоб диявол, помітивши твою веселість і голосний сміх, відсутність страху перед Богом і забуття того, що корисне, не ввійшов у твою душу і не посіяв своїх плевел. Були часи, коли в більшій пошані був душевний спокій, але й тоді у святих печаль займала основне місце в порівнянні з надмірною радістю. І псалмоспівець говорить: «Весь день сумуючи, ходжу», і: «Кожної ночі обмиваю ложе моє сльозами моїми, зрошую ними постіль мою» (Пс. 37, 7; 6, 7). Будучи печальним через свої гріхи й уболіваючи через свої прикрощі, а також оплакуючи нещастя Єрусалима, сидить пророк Єремія.
Тому і ти не віддавайся веселощам та жартівливості, будучи обтяжений головним болем і пияцтвом. Адже саме тому відібрали в тебе цитру і ти не маєш у руках тимпана. І Павло, всіляко утримуючи людину від усякого розслаблення і неуважності, учив більше співати серцем, ніж устами (1 Кор. 14, 15). Отець Ісаак грав зі своєю дружиною (Бут. 26, 8), а тобі велено навіть із дружиною поводитися більш серйозно, бо «час уже короткий; отже, ті що мають жінок, нехай будуть так, ніби не мають їх…; хто радіє, наче не радіє; і хто купує, наче не набуває; і хто користується світом цим, наче не користується; бо минає образ світу цього» (1 Кор. 7, 29–31). Ти ж не хочеш обмежувати себе, хоч всі справи перебувають у стані обмеження, але й перед жінками без потреби проливаєш сльози, і примножуєш забави, і пропонуєш те, що змушує сміятися, і, виливаючи ганебні слова, віддаєшся голосному реготу. Не терплячи запалення, що відбувається у твоєму неприборканому тілі, ти, нарешті, виносиш цю нечистоту назовні і виявляєш себе, яким ти є. Яким ти у словах, таким будеш і в усьому і набагато гіршим внутрішньою людиною.
Чому ти безстрашно спілкуєшся з жінками? Чому сам себе кидаєш у сіті? Навіщо ввергаєш себе в небезпеку? Навіщо весело спілкуєшся з жінками і насмілюєшся проводити життя разом з ними? Тому й існують пости, тому й молитви, тому й суворий спосіб життя, тому люди придумують різноманітні подвиги, тому поспішно йдуть у пустелі. А деякі не споживають ані хліба, ані води не з будь-якої іншої причини, як тільки заради того, щоб уникнути тих спокус, заради того, щоб при зустрічі з жінками не трапилося з ними ганебного гріха. Ти ж, залишивши все це без уваги і не думаючи про небезпеку від тієї сіті, через яку перша людина втратила таке велике блаженство, не думаєш про зброю диявола, якою був поранений той праотець і скинутий? Господь, коли описував перелюбство, заборонив навіть дивитися на жінку. А ти до такої міри збожеволів, що, приєднавши до слова «любов» вигадані назви, під виглядом добросердечності залучив до себе співжительку, як Єва змія. Зав’язавши в пазусі вогонь і поклавши світильник у сіно, будеш мати небезпеку від того й іншого: або зазнаєш небезпеки щодо цнотливості, впавши в саму глибину безодні, або, якщо не зазнаєш цього, то придбаєш ганебну славу, тоді як тобі повелівається піклуватися про прекрасне не тільки перед Богом, «але й перед людьми» (2 Кор. 8, 21).
Тому, маючи церковне наставлення, ти повинен охороняти все, «що чесне», і не тільки це, але й те, «що гідне слави» (Флп. 4, 8). Виміряй сердечність чесністю, додай страх, який напоумляє. Навіщо ти ганьбиш прекрасне ім’я християнства? Навіщо ловиш у сіті і душі інших, залучивши до себе співжительку? Адже ти даси звіт не тільки для захисту своєї душі, але й за тих, котрі спокусилися через тебе. Викинь змію зі своєї пазухи, відкинь від себе небезпеку. Якщо ти дуже хочеш, щоб тобі служили жінки, то чому не зберіг стародавнього закону і не поєднався законним шлюбом? Шлюб не підлягає покаранню, а перелюб — неминуче. Адже співжиття з жінками — це перелюб і навіть великий перелюб. Заглянь у свою совість, чи не зазнав ти коли-небудь шкоди, чи не зазнав удару вночі або вдень.
Я ж розкрию твоє серце, хоч це і викличе в тебе досаду. Але це не турбує мене, бо кожного разу, як побачу, що аскет приймає у себе приведену до нього жінку, я у великій скорботі. Тому кажу тобі, що ти отримуєш рани будь-якої години і щогодини стаєш здобиччю для диких звірів, ослаблюєш пута своєї цнотливості. Ти, благородний борець, розслабляєшся і замість переможця стаєш невільником. Але ж ти не камінь? Так, ти — людина, підвладна загальним властивостям єства. Маєш у пазусі вогонь і не гориш? Але хіба це виправдання? Вклади в сіно світильник і тоді подивися. Чи може скажеш мені, що і сіно не горить? Якщо ж ти відкинеш те, що сіно горить, то говори це не мені, а Тому, Хто знає таємне, Хто йде зібрати думки, — Він може судити про роздуми і думки і знає про наміри сердець, оскільки говорить: «Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму» (Мф. 5, 28). Дивися, щоби в будь-який час у тобі не було помічено перелюбу. Ти, звичайно, скажеш: постами і подвигами, і суворим способом життя я захищаю себе, щоб не втратити обраного. Отже, твій подвиг має місце не заради чогось іншого, а тільки заради твоєї співжительки. Ти вже не збираєш правду до скарбниці, бо та співжителька таємно викрала силу у твого подвигу.
Тому, видали від себе ту, котра позбавляє тебе багатьох благ, не позбав себе раю, не зроби себе забавкою для диявола, не поміщай її біля себе, щоби, скинувши тебе, не впала разом з тобою в геєну. Бійся страшного Судді. Уклади із собою заповіт і навіть не дивися на жінку. Посоромся сивини старців, які знаходяться тут же, і, соромлячись їх, як батьків, утримуйся від марнослів’я, жартівливості і сміху. Не жартуй з юним і не показуй йому шлях легкодумства і сваволі, де набагато більше презирства, йдучи сам попереду. Жінки ж бійся настільки, щоб навіть не дивитися їй в очі. Нехай твоє життя буде для них зразком. Покажи себе таким, щоб жінки соромилися тебе, щоб ти став для них прикладом і початком сорому, оскільки чоловік більш здатний указувати шлях, ніж жінка, і не приєднай своє легкодумство до ще більш легковажної жіночої природи.
Жінка нехай особливо соромиться, бо безсоромність жінки — це більш тяжкий сором. Бо ж говорити вільно з чоловіками — це щось дуже жахливе і безрозсудне, оскільки жінці велено краще відчувати страх перед своїм чоловіком, ніж говорити з ним вільно, — «жінка, — говорить (Писання), — нехай боїться свого чоловіка» (Еф. 5, 33). Отже, якщо жінці, яка має чоловіка, визначено такий закон, то що ж залишається для тебе, яка не маєш чоловіка? Ось, що тобі личить: зовсім не наближатися до чоловіка, якщо можливо, і чоловікові ні за якої умови не дивитися на твоє обличчя. Ти — наречена Христова, так і йди вперед, як прикрашена наречена, покривши своє обличчя покривалом, щоб не ранити кого-небудь своїм виглядом і не отримати для себе кару за його погибель.
Ми говоримо це згідно із невимовними повчаннями Писання. Чимало хто із жінок, не усвідомивши своїм розум страху Божого, не боячись і того, що легко можуть упасти, не думаючи і про визначену для них кару, байдуже ставилися до того і своєю волею вирішили служити чоловікам, але не в розумінні того визначення, яке дане заміжній, тій, котра має чоловіка. Ти ж не дотримуєш цього правила, бо спілкуєшся з чоловіками не зі страхом, а з неабиякою волею і презирством, і разом їси, і разом п’єш, і розмовляєш з ними, і разом безчинно смієшся, і після всього ти хочеш називатися дівою. Але тебе, що так ведеш себе і навіть не налякалася небезпеки, я вже не назву дівою. Насмілюся використати пророчі слова: «Подивуйтеся цьому, небеса», і нехай жахнеться створіння (Єр. 2, 12), до якої безсоромності ми дійшли і до блудниць, котрі знаходяться в негідних домах! Як ті, котрі переодягаються комедіантами, стають надто безсоромними щодо непристойних дій, так і ці, котрі зажадали жити разом з чоловіками.
Бог обурюється, люди ганьблять, а ті жінки, наслідуючи несправедливого суддю, ні Бога не бояться, ані людей не соромляться, але попри все зі ще більшою зухвалістю розмовляють, ніж навіть ті, котрі чесно живуть з чоловіками в шлюбі. Вони занадто гордо керують справами тих, з ким живуть, і надто тривожать, і жорстоко кривдять, і бажають панувати над усім майном такої людини. І якщо інколи він захоче простягнути свою руку для доброї справи, то вона перешкоджає і, нарешті, робиться вже не служницею, а господинею.
Отже, відстань, діво, від ганебного співжиття і не тільки від співжиття, кажу, але остерігайся навіть розмови з чоловіками чи сміху разом з ними. Якщо розсудливому чоловікові дозволено тільки тихо посміхатися, то мудрій жінці навіть не радиться і цього. Адже й посміхатися жінці, яка присвячує себе побожності, щось важке і поєднане з небезпекою, бо набагато кращою є та жінка, котру бачать статечною, ніж веселою і радісною. І справді, письменник таємничої Пісні, переносячи похвали від жінки до духовної нареченої, дивується її мовчанню і хвалить поважність її вигляду, називаючи її грізною (Пісн. 6, 4), оскільки те, що достатньо поважне, буває для тих, хто дивиться, навіть таким, що наводить страх. Треба, щоб її поважність була страшною для цікавих очей і здатною відхиляти від допитливої безсоромності. Тому і позбавлена вона золотих прикрас і заплітання волосся, і дорогого одягу, щоб не сяяла лежачими на ній оздобами, не звеселяла очі глядачів і не викликала спокуси. Тому і піст, і врівноваженість, і подвиги. Діва, через схильності її природи до падіння, повинна мати бліду і сумну зовнішність і досить простий одяг. Тому і Павло у посланні відданому синові Тимофію, оберігаючи його гідність й убезпечуючи непорочність при відданні почестей жінкам, говорить: дуже молодих вдовиць поважай, «як сестер, зі всякою чистотою» (1 Тим. 5, 2).
Якщо ж Божественне Писання позбавляє жінок тілесних прикрас, то наскільки більше слід необхідно чоловікові бути без прикрас й одягатися тільки в необхідний одяг, щоб він був прикриттям, а не оздобленням, як назвав його Павло: «Маючи їжу й одяг, будьмо задоволені тим» (1 Тим. 6, 8). Одяг, виготовлений для прикраси, скоріше повинен бути визначений для жінок, ніж для чоловіків, адже і закон говорить: «Чоловік не повинен одягатися в жіноче вбрання» (Втор. 22, 5). Тому чоловік нехай не розбещується, бо навіть жіночій статі не надто личить виявляти себе зніжено перед Богом. Іоан носив одяг із верблюжої шерсті і шкіряний пояс на своїх стегнах. А ще до нього Ілля, дух якого носив Іоан, був одягнений тільки в милоть (плащ). Для лінивої і безпечної душі властиво задивлятися на різнобарвний одяг, виготовлений з витонченим мистецтвом. А душа, яка благородно мислить і має відчуття справжньої краси, надаючи перевагу непорочності, гребує всяким ніжним одягом, сильно бажаючи більш величного, ніж цей, невишуканого, більш пристойного, особливо поважного.
Тому із задоволенням згадуйте про ті слова, що були сказані, однак стережіться, щоб достоїнства, які і для слухача, і для тих, котрі наближаються, бувають солодшими за мед і стільник, не вивести поза межі помірності, перетворивши їх мовби в гірку суворість. Адже духовна радість чесно і пристойно веде душу до єднання з Богом і наповняє насолодою тих, хто перебуває з такою людиною у спілкуванні.
Але щодо моїх слів, оскільки тобі заборонено багато проводити часу у веселощах, не почни поводитися похмуро і суворо щодо братів, які приходять, і замість корисного і ласкавого не будь жорстоким, недоступним і нелюдяним, і в спілкуванні з братами, які приходять, не будь похмурим, а при відповіді та розмові — відлюдкуватим. «Завжди радійте» (1 Фес. 5, 16) — це апостольське веління, а також наступне: «Втішайте один одного…Будьте один до одного добрими… Любов, — говорить Апостол, — милосердствує» (1 Фес. 5, 11; Еф. 4, 32, 1 Кор. 13, 4). Апостольські вітання є також у їхніх посланнях, в яких слухачі вітаються, як діти, ті, котрі слухають, наставляються, мов брати. І про цю святу доброту, яка випливає із любові, можна чимало навчитися зі Святого Писання.
Не потрібно доходити ані до надмірних веселощів, ані насмішками оскверняти богоподібну доброту, а необхідно стояти посередині належної веселості й ані засмучувати людей, з якими спілкуємося, ані розслабляти і робити безтурботними, ані важко дорікати, ані лукаво лестити, а з користю навертати на істинний шлях і щиро наставляти. Хто уникає, говорить (Писання), вживати жорстокі слова, той «розумний» (Притч. 10, 19). «Приємна мова — стільниковий мед, солодка для душі і цілюща… Якийсь пустослів уражає наче мечем, а язик мудрих — лікує» (Притч. 16, 24; 12, 18).
Прекрасно також помірковано займатися і божественними піснями. Така веселість, за словами Апостола, освячує душу. «Наповнюйтеся, — говорить він, — Духом…, співаючи і прославляючи в серцях ваших Господа» (Еф. 5, 18–19). Тому дуже добре зі старанням наслідувати такі веселощі і через будь-яку суворість і твердість характеру не бути лінивим до Божественного співу, начебто ми не вважаємо гідним підносити голос для оспівування Бога. Необхідно, щоб для такої божественної справи і цієї святої бесіди ми були весело налаштовані. Однак не захоплювалися милозвучністю, не тішилися пристрасно божественними піснями, не захоплювалися ніжними і м’якими звуками, не роздивлялися довкола, туди і сюди, щоб тебе похвалили, а раділи перед Богом і намагалися подобатися тільки Йому. Причому саме так, щоб веселість виявлялася в поєднанні з чесністю, — щоб страх перед Богом приносив нам чесність, а божественний спів звеселяв і викликав у нас відчуття вічної радості, серед якої ті люди, котрі прекрасно поводилися тут, будуть проводити майбутнє життя перед Господом, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
