До юдеїв, еллінів і єретиків. На слова «був запрошений на весілля Ісус»
Пташенята ластівок сидять у гнізді, очікуючи батьків, які приносять їм їжу; а після того, як побачать, що вони є, …1 летять на легкому крилі розуму. Подібно ж і я, маючи намір наближатися до цього духовного гнізда, насамперед підношу голос, прославляю Бога за те, що Він дав мені таких ніжно люблячих дітей. Але, звичайно, у ластівок їжа дається із уст в уста, а в нас не так, але з уст — у вухо. І та (їжа) тлінна, а ця— нетлінна, та годує тіло, а ця насичує душу. Сказав же я це не просто так і не без причини. Навпаки, адже місце прочитаного сьогодні Євангелія спонукає нас до цього повчання, тому необхідно вас наставити.
«Був запрошений, — говорить (Писання), — на весілля Ісус» (Ін. 2, 2). Але прошу, зберіться з думками, звертайте увагу на те, про що йдеться. Бо деякі вважають шлюб зайвим, інші посилаються на дітей, ще інші на військову службу, деякі на торгівлю, інші на мистецтво, інші на рабство, інші на багатство, інші на убогість чи на щось інше подібне. Тому я хочу сказати вам, що не є на заваді ані багатство, ані убогість, ані військова служба, ані торгівля, ані подружнє життя, ані діти, ані рабство, ані мистецтво, ані будь-що інше. «Був запрошений на весілля Ісус». Пішов чи не пішов? Звичайно, що пішов. Отже, якщо Він пішов, то чому тоді шлюб може бути негідним? Ти не маєш чим виправдовуватися? А я не тільки кажу, що Він пішов, але і приніс дар, оскільки перетворив воду на вино. Тому не шукай для себе виправдання через весілля. Господь твій прийшов на весілля і прославив подружнє життя, а ти безчестиш подружнє життя і говориш, що подружнє життя є на заваді? Воно не є жодною перешкодою для благочестя.
Хочеш знати, що мати дружину і дітей ніскільки не шкідливо? Хіба не мав дружини і дітей Мойсей? Хіба не був дівственником Ілля? Хіба не Мойсей звів манну з неба, хіба не Ілля звів з неба вогонь? Хіба не Мойсей зробив, що прилетіли перепели? Хіба не Ілля словом замкнув небо? Хіба не з Мойсеєм розмовляв Бог? Хіба не розмовляв Бог і з Іллею? Хіба не Мойсей розділив море і перевів народ? Хіба не Ілля вознісся на вогненній колісниці? Нічим не зашкодило цьому дівоцтво? Ніскільки не стали на заваді тому дружина і діти? Ти бачив Іллю, як він їхав по повітрю, ти бачив Мойсея подорожуючим по морю. Поглянь і на Петра, стовпа Церкви, що й він мав дружину. Не написано, що Петро мав дружину, то звідки ж видно, що в нього була дружина? Я скажу: «Прийшовши до Петрової господи, Ісус, — говорить (Писання), — побачив тещу його, що лежала в гарячці, і доторкнувся до руки її, і гарячка покинула її; і вона встала і слугувала Йому» (Мф. 8, 14–15). Бачиш, що і Петро мав дружину? Де теща, там, зрозуміло, є й дружина. Тож бачиш, що і Петро мав дружину?
Не зневажай подружнього життя. Кажу ж це для того, щоб ніхто не виставляв причиною ані дружину, ані дітей, ані військову службу, ані торгівлю, ані мистецтво, ані рабство, ані багатство, ані вбогість. Це — відмовки, це — причини, це — злі умисли диявола. Ти виставляєш причиною військову службу і говориш, що ти — воїн і не можеш бути побожним. Хіба сотник не був воїном? А він говорить до Ісуса: «Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою, але промов тільки слово, і видужає слуга мій» (Мф. 8, 8). І, здивувавшись, Ісус говорить: «Істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри» (Мф. 8, 10). Військова служба ніскільки не послужила для нього перешкодою? Але ким є ти? Ремісником? Таким був і Павло, який був і гонителем Церкви, а після того став проповідником й апостолом. Але хто ти? Багатий? І Авраам теж, однак він мав дружину і дітей. «Повірив Авраам Богові, — говорить (Писання), — і це зараховано йому в праведність» (Рим. 4, 3), і названий другом Божим. Отже, нічим не завадило йому багатство чи дружина й діти?
І ти не маєш виправдання. Ось він має три причини, на які ти посилаєшся заради свого виправдання: і дружину, і дітей, і багатство. Але хто ти? Раб? І Онисим був рабом, а Павло, коли писав Филимонові, говорив про Онисима: «Він був колись непотрібний для тебе, а тепер потрібний тобі і мені» (Флм. 1, 10–11). Але хто ти? Цар? І Давид був царем, але ввійшов до нього пророк Нафан і викрив його у гріхові, який він учинив. Хіба цар бодай чимось повівся з ним як тиран? Чому він нічим не заперечив пророкові? Хіба він не визнавав рабства і, будучи на царському престолі, хіба не говорив: «Згрішив я перед Господом»? Тому пророк, бачачи його каяття, говорить: «Господь зняв з тебе гріх твій» (2 Цар. 12, 13). Швидке каяття, швидше — прощення. Ніскільки не роздумував цар і не сказав:
— Я цар, одягнений у порфіру і маю на собі діадему, маю також лук і стріли, і щити, і шоломи, і воїнів захисників. То невже буду боятися цього бідняка і не вб’ю його, а буду його терпіти?
Нічого такого він не сказав, але хоч був царем, знав, що згрішив, і тому покаявся, бо знав, що вчинив тяжкий гріх. Отже, царське достоїнство ніскільки не послужило для нього перешкодою?
Але хто ти? Юнак? І Даниїл був юнаком, однак закрив уста левам, і розтерзав дракона, і скинув Вила, і засудив старійшин, а Сусанну врятував. І недосвідченість юності ніскільки не стала на заваді для такої великої чесноти. Але хто ти? Братолюбний? І Йосиф теж, а яке велике смирення і цнотливість виявив він щодо єгиптянки? Розірвав свій одяг, а віру свою не зганьбив. Подолав її безсоромність і її пристрасного бажання не сповнив. Але хто ти? Вдова? І сидонянка була вдовою, та, котра прийняла пророка Іллю і наситила хлібом і водою, так що винуватця голоду голод не розморив. Але хто ти? Блудниця? Такою ж була і Раав, яка заховала спостерігачів і після того, як сини Ізраїля опанували обіцяною землею, спаслася і сама, і її дім, і її родина. Але хто ти? Бідняк? І Лазар теж, однак яке велике смирення і терпіння він виявив у бідності і, перебуваючи в такій убогості, не впав у нещасті. Але хто ти? Любитель жінок? І Самсон теж. І хоч і був зраджений жінкою, однак Бог допоміг йому помститися, і він був відімщений через сприяння чужоземців. Але хто ти? Любиш дітей? І Яків теж. Бачиш, як багато спаслися? Ти маєш віру? Все маєш. Не маєш віри, однак ти цар? Жодної користі не дає тобі царське достоїнство.
Але я не забув про обіцянку. Отже, «Був запрошений на весілля Ісус» (Ін. 2, 2). Коли ж Він прийшов, не стало вина. Говорить Йому Мати Його: «Вина не мають». Ісус говорить Їй: «Що Мені і Тобі, Жоно? Ще не прийшов час Мій». І сказавши це, «Ісус говорить їм: «Наповніть посудини водою». І наповнили посудини водою, і Він зробив воду вином (Ін. 2, 3–8). Але навіщо Він сказав: «Наповніть посудини водою»? Хіба Той, Хто словом створив небо і заснував землю, і створив усе, що на них, Якого погляд висушує безодні, перед Яким тремтить і боїться все створіння як небесне, так земне і підземне, не міг словом наповнити посудини? Але Він говорить: «Зачерпніть» води. Для чого? Я скажу: для того, щоб, коли вони відречуться, то їхні руки, які зачерпнули воду, і їхні плечі, які несли воду, викрили б їх.
Те ж саме Він учинив і щодо Лазаря. Ще до прибуття на місце Він говорить учням: «Лазар, друг наш, заснув» (Ін. 11, 11). Потім, коли прийшли сестри Лазаря і говорять Йому, що Лазар помер (Ін. 11, 21, 32), Він говорить їм: «Де ви поклали його?» Кажуть Йому: «Піди і подивись» (Ін. 11, 34). О, нові і надзвичайні справи! Перед цим Ти говорив учням, що Лазар умер, а тепер говориш: «Де ви поклали його?» Заздалегідь сповіщаєш Своїх учнів про його смерть і не знаєш місця поховання? Він знав, але говорить заради юдеїв, оскільки вони були невдячними. Отже, слова «де ви поклали його?» не були ознакою незнання, як і в раю Він говорив до Адама: «Адаме, де ти» (Бут. 3, 9)? Хіба ж Він не знав, де той був? Та, оскільки диявол говорив їм, що «коли ви з’їсте плодів від древа, будете, як боги» (Бут. 3, 5), і ті думали, що вони мають бути богами, тому говорить йому Бог: «Адаме, де ти» після того, як з’їв і залишився людиною? Тому-то Бог говорив йому: «Адаме, де ти».
Так Він учинив і щодо Лазаря. Наблизившись до гробниці, говорить юдеям: «Візьміть камінь» від гробу, і взяли. Говорить Йому сестра Лазаря: «Господи! Вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі» (Ін. 11, 39). І «Він голосно промовив: «Лазарю! Вийди геть» (Ін. 11, 43). І він вийшов, обв’язаний пов’язками. Отже, хіба Той, Хто переставляє гори в глибини морів, не міг словом зрушити камінь? Той, Хто знищив жало смерті, Хто зруйнував двері пекла, не міг розірвати навіть пов’язок? Але «говорить їм: «Розв’яжіть його» (Ін. 11, 44). Для чого? Для того, щоб тоді, коли вони відречуться, їхні руки й очі викрили їх. Тому Він сказав: «Розв’яжіть його». Те ж саме Він учинив і під час весілля, оскільки сказав їм: «Наповніть посудини водою», і вони наповнили посудини, і Він зробив воду вином. Тому-то Він з кожного боку утвердив їх, оскільки юдеї завжди були невдячними і безсоромними.
Хочете знати, скільки всього дав їм Бог, а вони виявилися такими, що не пам’ятають? Послухайте. Але прошу, зосередьтеся, зверніть увагу на те, про що йдеться, бо я хочу довести вам, що юдеї споконвіку були невдячними. Сімдесят п’ять душ прийшло до Єгипту, а потім їх стало шістсот тисяч. Помер Йосиф і настав у них інший цар, який не пам’ятав Йосифа. Він сильно пригноблював синів Ізраїлевих. Тому вони волали до Бога, кажучи:
— Господи, Ти заприсягся Отцям нашим, що віддаси сімені нашому землю, яка тече молоком і медом. А тепер, Господи, згадай про той завіт, який Ти уклав з нашими батьками, і спаси нас від руки фараона, царя єгипетського, і від єгипетського рабства.
Бог, звичайно, почув їхній голос і послав до них Мойсея. Але зосередьтеся, прошу. Бог говорить до Мойсея:
— Візьми ягня безвадне, однолітнє, первородне і принеси в жертву, а кров’ю його кожний нехай помаже двері для того, щоб, коли прийде ангел з оголеним мечем, відступив би, побачивши помешкання, помазане кров’ю. Якщо ж побачить, що не помазане, то щоб увійшов і винищив усіх.
Так Мойсей і зробив, і передав народові. І ті, взявши кожний, помазали свої двері (Вих. 12). І прийшов ангел з оголеним мечем своїм, побачив кров на дверях і відступав. А де не побачив, входив і винищував усіх. Усе це відбувалося не просто так, а тому, що ми повинні спасатися через кров і древо, тому Бог сказав, щоб кожний помазав кров’ю двері. Чому не сказав, помазати кров’ю стіну? Тому, що вони повинні були спастися не інакше, як через древо.
Отже, Мойсей вивів їх з Єгипту і привів у пустелю, а вони говорять йому: «Хіба немає гробів у Єгипті, що ти. привів нас помирати в пустелі?» (Вих. 14, 11)? Хіба не добре було нам у Єгипті, коли «ми їли огірки і дині, і цибулю, і часник» (Числ. 11, 5)? Ти бачиш невдячність? Самі говорили Богові, самі вимагали: виведи нас з єгипетської землі, а, прийшовши у пустелю, виявили невдячність. Ти бачиш їхню невдячність? Але послухай про більшу й особливу справу. Сорок років вони провели в пустелі. Не збільшився їхній волос, ані ніготь. Одяг їхній не забруднився, взуття їхнє не зносилося. Вони не трудилися, не копали землю, не запрягали волів, не тягли плуга, не прорізували борозен, не викидали терня, не кидали в землю насіння і не вичікували дощу, не очікували гарячих променів сонця, не очікували часу жнив, не точили серпа і не жали, не зв’язували колосся і не піднімали, не носили на тік і не напружувалися, не молотили, не очищали, не місили борошна, не пекли і не робили хлібів. Нічого такого не було, однак вони їли хліб, оброблений не руками. Їм подавалася трапеза без готування. Безпристрасністю вони наслідували ангелів, єство забуло про свою немічність. І після таких великих благодіянь вони говорили до Аарона: «Зроби нам бога, який ішов би перед нами, тому що з цією людиною, з Мойсеєм, що вивів нас із землі Єгипетської, не знаємо, що сталося» (Вих. 32, 1). І вчинили велике насилля проти Аарона. Той, бачачи, що вони жорстокі й необрізані, говорить до них:
— Зніміть ваші золоті прикраси і киньте у вогонь, і коли щось вийде, то це і буде богом.
І вийшла тварина з волячою головою. Тут покажи мені невдячного єретика, дармоїда юдея, який говорить, що Бог народив і пережив переміну. Гинучий, нещасний і вбогий, ти так думаєш про Бога? Але ми так не думаємо, — це неможливо, — але, що Отець народив Сина, Єдиний тільки Єдиного, Бог Бога, Досконалий Досконалого. Ось — це думки християн. Отже, ти, який, вочевидь, з цікавістю досліджуєш небесне, скажи мені про те, що стосується тебе самого, якщо думаєш, що знаєш: яким чином після того, як були кинуті у вогонь золоті прикраси, вийшла тварина з волячою головою? Мідник не робив, не було плавильника. Можеш сказати, як же вийшла тварина з волячою головою? Якщо не знаєш того, що внизу, то чому ж даремно цікавишся про небесне? Не розуміючи свого власного, чому ж даремно цікавишся про далеке? Ще вони приводять нам євангельський голос Самого Сина, Який говорить учням: «Я є лоза, а ви гілки…, а Отець Мій — виноградар» (Ін. 15, 5, 1).
— Бачиш, — говорить юдей, — що Він створив Сина? Якщо виноградар не обробить винограднику, то від нього не буде користі.
І думають, що вони говорять щось велике і надзвичайне. Але прошу: будьте уважними. Я сказав невдячним юдеям, дозволь сказати і безсоромним єретикам. Чи можеш ти сказати мені, невдячний і безсоромний єретику, що виноградар не споживає від виноградної лози? Долаю тебе твоєю ж зброєю. Отже, як виноградар обробляє виноградник, так Отець створив Свого Сина. Погляньмо ж, хто від чого споживає: виноградник від виноградаря, чи виноградар від винограднику? На твою думку, Отець отримує поживу від Сина, оскільки нема виноградаря, який би не споживав від своїх трудів. Що ж? Син годує Отця? Ні, це неможливо, це — крайнє божевілля. Краще сказати: як виноградар отримує радість від винограднику, так Отець радіє через Сина. Він не сказав, що Отець Мій створив Мене, але: «Отець Мій донині робить» (Ін. 5, 17), бо Він радів через Сина.
Хіба ти не чув, як Він говорив, коли Син стояв у йорданських хвилях, що «це є Син Мій улюблений, у Ньому Моє благовоління» (Мф. 3, 17)? Не сказав, що «Це є Син Мій», Якого Я створив, чи, Якого Я вчинив? Але сказав: «У Ньому Моє благовоління». Невже ти навіть цей голос відкидаєш? І знову говорить: «Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене» (Ін. 6, 38). До кого Він говорив? Звичайно, до юдеїв. Оскільки вони говорили про Нього: це — син теслі, і дивилися на Нього, як на безбожника, тому Він і сказав, що «Я зійшов з небес». І оскільки вони говорили, що Він безбожник, тому Він говорив їм, що не для того прийшов, «щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене». Через те, що вони явно визнавали Отця, а Його відкидали, Він, зважаючи на їхню немічність, (виясняє), для чого був посланий Той, Хто скрізь перебуває, Хто все наповняє? Отже, бачиш, що заради юдеїв Він сказав: «Я зійшов з небес». Невже Він сказав це заради Себе? Отож, виправдання ти не маєш?
Але вони наводять нам й інше свідчення, яке належить Апостолові, який говорить: «Один Бог Отець, від Якого все…, і один Господь Ісус Христос, через Якого все» (1 Кор 8, 6). Ти говориш, що нема іншого такого Бога, як Отець? І я тобі кажу, що нема іншого такого Господа, яким є Син. Чому ж ми сперечаємося? Ні, нехай цього не буде! Тому погляньмо, з ким розмовляв Павло і заради кого це сказано. Однак уважно зважайте на мої слова. Оскільки елліни вшановували багато богів, а юдеї допускали єдиноначальність, то задля того, щоб скасувати і багатобожжя, і єдиноначальність, він говорив: «Бо хоч і є багато богів і господарів багато, чи на небі, чи на землі, — але в нас один Бог Отець» (1 Кор. 5–6). І сказавши: «Один», він скасував багатобожжя, бо де один, там нема багатьох, а сказавши про Отця, скасував єдиноначальність, бо де Отець, там, звичайно, є і Син.
Отже, саме тому він сказав: «Один Бог Отець, від Якого все…, і один Господь Ісус Христос, через Якого все». Бачиш, що Павло звертався до еллінів і юдеїв; тому і сказав: «Один Господь Ісус Христос, через Якого все», оскільки все звершилося через Сина, видиме і невидиме. І послухай, що говорить Іоан: «Споконвіку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталося, і без Нього нічого не сталося» (Ін. 1, 1–3). Бачиш, що Він — Творець усього. Невже ти насмілишся доказувати мені, що Син вважається рівним зі всім творінням? Але, невдячні, доки ви будете обходити Писання, збираючи з нього цвіт, щоб потім сказати, що Син — створений і є творінням? Хочете знати?
Якщо вони почують про Сина піднесені слова чи відповідні Божій гідності, то приходять у несамовитість, думають, що хтось кидає в їхні вуста гній. Я хочу навести вам приклад. Якщо когось долає хвороба і сильна лихоманка і, коли він відчує полегшення, то лікарі наказують обмазувати його вуста медом. І ось роблять так, як наказують лікарі. Але, коли про хворого почнуть піклуватися слуги, то він думає, що мед гіркий. І хоч присутні, переконуючи хворого, говорять: це мед, господарю, він прекрасний, — все ж таки мед йому здається гірким. І не тому, що він гіркий, бо що може бути солодшим за мед, не через його природні властивості, а через хворобу того, хто його не приймає. Те ж саме відбувається і з цими. Якщо вони почують про Єдиносущного, то думають, що їм дають пити гіркоту. І це відбувається не від слів того, хто говорить, але через немічність слуху того, хто не терпить цього слова.
Отець називає Сином. Так само й Апостоли, а вони — твореним творінням. Яким чином Він — творіння? Хіба народження і творення — одне і те ж? Якщо кожний, хто народжує, творить, і кожний, хто творить, народжує, то ми побачимо, що все творіння — сини Божі. Оскільки все відбулося через Сина, тоді Той, Хто створив це, Той і народив. Бачиш, що творіння — сини Божі так, як ти говориш? Доки ви будете невдячними? Скажіть мені, як вшановується Син? Тим, що Він називається Сином? І ти називаєшся сином. Але що? Богом? Але ти можеш сказати мені: Той — Син насправді, а ти — за назвою. Якщо насправді, тоді виходить, що Він — Син. Бачиш, що тебе викривають твої ж уста? [Ніскільки не творіння, зовсім не створений]. Той — Син єством, а ти за назвою. Той народжений від вічного Отця, а ти створений із підручної речовини. Це сказав я проти юдеїв і еллінів, і єретиків. А ми прославимо Отця і Сина, і Святого Духа навіки-віків. Амінь.
- У грецькому оригіналі тут пропущені слова. [↩]
