Бесіда про зраду Юди
Нині Дафна приємна і побожна не тільки тому, що виточує найпрозоріші джерела і годує прекрасні гілки дерев, але й тому, що має в себе незвичайну рослину — Хрест. Нині тут воістину джерело цнотливості, страшне для піфійського демона. Вона розстеляє свою рівнину вже не для ніг нечестивих людей, а пропонує свій гай, подобу того жаданого місця, того саду, в якому звершилася зухвала зрада Спасителя і насаджена була справа нашого спасіння, для вас, благочестивих. Але я не знаю, про що мені говорити на цьому торжестві. Торжество підштовхує мій язик обвинувачувати Юду, а людинолюбство Спасителя повертає мої вуста до Нього. І я охоплений і тим, й іншим: і ненавистю до зрадника, і любов’ю до Господа. Але любов, будучи більшою і сильнішою, перемагає ненависть. Тому, залишивши зрадника, прославлю Благодійника, прославлю не настільки, наскільки Він гідний того, але наскільки я можу.
Як Він прихилив небеса і зійшов на землю? Як Той, Хто наповнює собою весь світ, прийшов до мене, зробившись заради мене подібним до мене? Як Він обрав Своїм учнем того, про якого знав, що він буде Його зрадником, і повелів ворогові йти за Собою, як другові? Як Він не бентежився через зраду, а піклувався про спасіння зрадника? «Коли ж настав вечір, — говорить євангеліст, — Він (Ісус) возліг із дванадцятьма учениками. І коли вони їли, сказав: «Істинно кажу вам, що один з вас зрадить Мене» (Мф. 26, 20–21). Він провіщав про зраду, щоб запобігти цьому беззаконню. І в провіщенні не вказав на особу зрадника, щоб не розголосити про беззаконня учня, яке ще не було відоме тим, котрі возлежали. Чи бачив хтось таке людинолюбство Господа? Він і віддається, і любить зрадника. Хто, терплячи зневагу, милує того, хто його зневажає? Хто, будучи визначеним для продажі, робить злого продавця учасником своєї трапези? Хто милує того, хто влаштовує підступ?
«І коли вони їли, сказав: «Істинно кажу вам, що один з вас зрадить Мене». Як людина, Він споживає їжу, а як Бог, сповіщає майбутнє. Він робить заради мене те, що властиве для моєї природи. Коли ж усі учні були вражені цими словами і суворо випробували свою совість, а час вечері перетворився для них на час скорботи, коли кожний говорив: «Чи не я, Господи?» (Мф. 26, 22), бажаючи таким запитанням відвернути від себе злу підозру, тоді Спаситель, лікуючи душі передчасно уражених, Своєю відповіддю відкриває того, котрий досі був невідомий. «Хто вмочить зі Мною руку в блюдо, — говорить Він, — той зрадить Мене. Син же Людський іде, як написано про Нього, але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій» (Мф. 26, 23–24). Він жаліє того, хто не хотів пожаліти самого себе. Жаліє того, хто не жалів свою власну душу. Не хотів викривати того, котрий давно вже викрив себе, щоб і йому дати час для покаяння, й інших учнів звільнити від скорботи. Однак зрадник від цього ніскільки не зробився кращим. Йому належало б негайно після цих страшних слів устати із-за столу, належало б просити благання за себе своїх друзів, належало б обійняти коліна Спасителя й умилостивляти Його такими словами:
— Я згрішив, Чоловіколюбче, я згрішив, учинив беззаконня, продавши людям за мізерну ціну неоціненну перлину. Я вчинив беззаконня, промінявши на малі гроші невичерпне багатство. Прости мені, бо я купив собі шкоду і погибель. Прости мені, бо золото викрало мій розум. Прости мені, злобливо спокушеного фарисеями.
Але він нічого такого не сказав і не подумав, а зухвалим запитанням відкрив безсоромність своєї душі, сказавши: «Чи не я, Учителю?» (Мф. 26, 25). О, безсоромний язик! О, байдужа душа! Ніби не знаючи, він запитує про те, що сам замишляє, і думає заховатися від всевидячого ока. У душі носив підступність, а язиком вимовляв слова незнання. Свідомістю чинив зраду, а вустами, як він думав, прикривав свій гріх. Використовував такі ж слова, як інші учні, однак вдача була інша. Будучи вовком у душі, говорив голосом овець. Що ж Спаситель? «Ти сказав», — відповів Він. Великодушною відповіддю Він цілком викрив лицедійство нечестивого. Христос міг би сказати йому:
— Що ти говориш, безсоромний і лукавий? Що ти говориш, рабе грошей і відданий спільнику диявола? Ти насмілюєшся прикидатися незнаючим? Ти насмілюєшся ховати те, що не може бути приховано? Хіба Я не був присутній Божеством при твоєму злодіянні? Хіба Я не бачив оком Божества, як ти приходив до первосвящеників? Хіба Я, будучи відсутнім, не чув, як ти говорив: «Що хочете дати мені, — і я вам видам Його» (Мф. 26, 15)? Хіба Я не знаю, за скільки ти продав Мене? Що ж? І після викриття ти залишаєшся настільки безсоромним? Для чого ти намагаєшся приховати те, що маєш намір зробити? Переді Мною все відкрито.
Так міг би відповідати Христос, але Він так не відповідав, а просто, незлобливо і лагідно сказав: «Ти сказав», — повчаючи нас чинити так само з нашими ворогами. Однак і після такого звернення Юда залишився хворим, але не через недбайливість лікаря, а через недбальство самого хворого. Перший подав для спасіння всі засоби, а другий не хотів прийняти їх, але, віддавшись виключно сріблолюбству, полюбив більше золото, ніж Христа, і залишився відданим і вірним тим, котрі підкупили його. Юда, підійшовши, сказав Христові: «Радуйся, Учителю!» І поцілував Його» (Мф. 26, 49). Незвичайний спосіб зради, звершений за допомогою поцілунку і вітання. «Ісус же сказав йому: «Друже, для чого ти прийшов?» (Мф. 26, 50).
— Задля чого ти велиш Мені радуватися, наміряючись засмутити Мене? Для чого ти лестиш словом, уражаючи ділом? Для чого називаєш Мене Учителем, переставши бути учнем? Для чого зловживаєш правами любові? Для чого робиш знак миру знаком зради? Кого ти наслідуєш у цьому? Чи бачив ти, щоб так цілувала недавно Мої ноги блудниця? Чи бачив, щоб так схиляв коліна переді Мною сотник? Чи бачив, щоб біси так падали переді Мною? Знаю, хто показав тобі метод підступного поцілунку: диявол уселив тобі такі обійми, а ти, підкоряючись злому радникові, виконуєш волю його. «Друже, для чого ти прийшов?» Сповняй мерзенні умови, які ти уклав з фарисеями. Скріпи документ продажу, підпишися під тим, що написано з твоїх слів, зрадь Того, Хто Сам бажає бути зрадженим. Крім скриньки придбай ще гаманець неправди, поступися місцем розбійникові, який має за своє сповідання отримати те звання, якого ти позбавив себе через зраду.
«Тоді підійшли, наклали руки на Ісуса, і взяли Його» (Мф. 26, 50). І сповнилися пророчі слова: «Обсіли мене, наче бджоли стільник, розгорілися, як вогонь у сухому терні» (Пс. 117, 12). І ще: «Зграя псів оточила мене…, бики роз’ярені обступили мене» (Пс. 21, 17, 13). О, незлобливість, властива тільки одному Господу! На небі херувими і серафими, не насмілюючись дивитися на Його надмірну славу, закривають свої обличчя крилами, наче руками, а на землі, коли руки беззаконних тримали Його плоть, Він терпів. Чи бачите, рабами Якого довготерпеливого і людинолюбного Владики ви зробилися? Тому і ви будьте до ворогів своїх, які є такими ж, як і ви рабами, такими, Яким був, як ви бачите, Господь до Своїх ворогів. І ви будете покликані на духовну вечерю, і ви будете возлежати разом із Владикою. Нехай не виявиться ж між вами будь-хто Юдою за вдачею. Всі приступайте в тиші і з миром. Приходьмо всі до Спасителя з чистою совістю. Він є піст і бенкет вірних, Він — Годувальник і Пожива, Він — Пастир і Агнець. Йому слава навіки-віків. Амінь.
