На Святу П’ятидесятницю. Бесіда друга
На святу П’ятидесятницю
1. Великі, улюблені, і вищі за всяке людське слово нам сьогодні послані дари від людинолюбного Бога, тому будемо всі разом радіти і з піднесенням прославляти нашого Владику. І справді, нинішній день — для нас свято і торжество. Як у порядку днів і пір року одна зміна йде за іншою, так само й у Церкві свято йде за святом, і одне відправляє нас до іншого. Недавно ми святкували Хрест, Страсті, Воскресіння, потім Вознесіння на небо Господа нашого Ісуса Христа. А сьогодні, нарешті, досягли до самої вершини благ, вступили до самої столиці свят, прийшли до самого плоду обітниці Господньої. «Як Я піду, — сказав Він, — іншого Утішителя пошлю вам… Не залишу вас сиротами» (Ін. 14, 16, 18; 16, 7).
Чи бачите Його піклування? Чи бачите невимовне людинолюбство? Перед цими днями Він вознісся на небо, прийняв Царський Престол і сів праворуч Отця, а сьогодні дарує нам пришестя Святого Духа і через Нього посилає нам з небес незліченні блага. І скажи мені, що з того, що стосується нашого спасіння, влаштоване для нас не Духом? Через Нього ми звільняємося від рабства, закликаємося на волю, вводимося в усиновлення, так би мовити, наново створюємося, скидаємо із себе тяжкий і смердючий тягар гріхів. Через Духа Святого ми бачимо лики священиків, маємо полки вчителів. Від цього Джерела і дари одкровень, і дари зцілень, і все, що вповні прикрашає Церкву, вона отримує звідси. І Павло волає: «Усе це творить один і той же Дух, наділяючи кожному осібно, як Йому завгодно» (1 Кор. 12, 11). «Як Йому завгодно», говорить він, а не як Йому велено; «наділяючи», а не наділяючись; «як Йому завгодно», а не підкоряючись.
Отже, Павло приписує Духові Святому таку ж владу, яку, за його свідченням, має Отець. Як про Отця він говорить: «Бог один і той же, Який творить усе в усіх» (1 Кор. 12, 6), так і про Святого Духа: «Усе це, — говорить, — творить один і той же Дух, наділяючи кожному осібно, як Йому завгодно». Чи бачиш досконалу владу? У кого однакова сутність, у тих, вочевидь, однакова і самобутність; у кого рівність у достоїнстві, у тих однакова сила і влада. Через Нього ми отримали відпущення гріхів, через Нього ми змили всяку нечистоту, через Його дар ми, які прийшли до благодаті, з людей стали ангелами, не перемінившись єством, але, що надзвичайно дивно, залишаючись у людському єстві, виявляємо життя ангельське. Такою є сила Святого Духа. Як звичайний вогонь, прийнявши м’яку глину, робить її твердою черепицею, так і вогонь Духа, охопивши побожну душу, хоч би знайшов її м’якшою за глину, робить твердішою від заліза, і того, хто ще не так давно був осквернений гріховною нечистотою, вмить являє світлішим від сонця.
Повчаючи нас цього, блаженний Павло так закликав: «Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложці, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки — Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 9–10). Перерахувавши, так би мовити, всі види безчестя і повчаючи, що винні в таких гріхах є далекими від Царства, він тут же додав: «І такими були деякі з вас; але обмилися, але освятилися, але виправдалися». Як і яким чином? Скажи, бо якраз у цьому й питання. «Іменем Господа нашого Ісуса Христа і Духом Бога нашого» (1 Кор. 6, 11). Чи бачиш, що Дух Святий винищив усе це безчестя, і тих, котрі колись гинули від власних гріхів, раптом звів до найвищих почестей.
2. Хто ж належно пожаліє й оплаче тих, котрі зважуються хулити достоїнство Духа, котрі, ніби втративши розум, не можуть утриматися від свого божевілля навіть величчю благодіянь, але насмілюються робити все на шкоду своєму спасінню, віднімаючи в Нього, наскільки це для них можливо, достоїнство Владики, і намагаються принизити Його до створіння? Я хотів би запитати їх: для чого ви об’являєте таку війну проти гідності Духа, чи краще, проти власного спасіння, і не хочете взяти до тями сказане Спасителем до учнів: «Ідіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мф. 28, 19)? Чи бачиш рівність у достоїнстві? Бачиш цілковиту згоду? Бачиш неподільність Тройці? Хіба є тут відмінність чи переміна, чи приниження? Чому ви насмілюєтеся додавати до слів Господа нове веління? Хіба ви не знаєте, що й у людських справах, якби будь-хто наважився чи дійшов до такої зухвалості, що додав би або зменшив що-небудь у грамоті царя, який є з такого ж роду і належить до такого ж єства, то зазнав би тяжкої кари і ніщо не змогло б врятувати його від цього покарання?
Якщо ж така велика небезпека через людину, то яке може бути прощення тим, котрі виявляють настільки велике божевілля, заміряються спотворювати слова нашого Спасителя і не хочуть слухати і Павла, який мав Христа у собі і який голосно волав і говорив: «Не бачило око і вухо не чуло, і на серце людині не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1 Кор. 2, 9)? Отже, якщо ні око не бачило, ані вухо не чуло, ані серце не могло вмістити відомостей про те, що уготовано тим, котрі люблять Його, то звідки ми, блаженний Павле, можемо довідатися про це? Почекай трохи і почуєш, як він пояснює і це. Він додає: «Нам же Бог відкрив це Духом Своїм» (1 Кор. 2, 10). І на цьому не зупиняється, але щоб показати і велич сили, й одноістотність Духа з Отцем і Сином, говорить: «Бо Дух усе досліджує і глибини Божі». Потім, бажаючи подати нам більш точне наставляння на прикладі людей, додає: «Бо хто з людей знає, що є в людині, крім духа людського, який живе в ній? Так і Божого ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кор. 2, 11).
Чи бачиш досконале наставляння? Як того, що знаходиться у свідомості людини, говорить він, ніхто не може знати, а тільки вона знає своє, так і Божого ніхто не знає, крім Духа Божого. А це дуже важливо і цілком достатньо показує достоїнство Духа. Наводячи цей приклад, він ніби говорить:
— Неможливо, щоби будь-хто з людей коли-небудь не знав того, що знаходиться в його свідомості. А коли це не можливо, то і Боже, — говорить він, — так само достеменно знає Дух Святий.
Дивуюся! Невже і ці слова блаженного Павла не вплинуть на людей, котрі через власне упередження, задля шкоди своєму спасінню об’являють таку війну проти достоїнства Духа, віднімають у Нього, наскільки це для них можливо, достоїнство Владики і зводять Його до мізерності створіння? Але якщо вони налаштовані сперечатися, повстаючи проти сказаного у Божественному Писанні, то ми, приймаючи Божественні настанови, як провіщення, що принесені з вище, будемо підносити належне славослів’я, виявляючи з правою вірою і правильне розуміння істини.
Отже, проти тих, котрі зважуються вчити супротивне тому, що сповіщено Духом, сказано достатньо. Але вам, улюблені, ще необхідно сказати, чому Господь не відразу ж після Свого вознесіння дарував нам Винуватця таких благ, а попустив, щоб учні спочатку пробули декілька днів одні, самі з собою, і аж тоді послав благодать Духа. Це було не даремно і не без причини. Він знав, що рід людський недостатньо цінує ті блага, які в нього в руках, і не шанує належно те, що є приємним і великим, поки не трапиться щось протилежне. Скажемо про це більш дохідливо. Наприклад, здоровий і сильний тілом не відчуває і не може конкретно знати, скільки благ подає йому здоров’я, поки не пізнає хвороби, коли його спіткає неміч. Так само і той, хто бачить удень, не так цінував би світло, якби його не змінювала темрява ночі. Справді, випробовування через протилежне завжди буває добрим учителем стосовно того, чим ми раніше насолоджувалися.
Так і тоді, оскільки учні в присутності (Христа) насолоджувалися незліченними благами і під час спілкування з Ним перебували у великому благоденстві — адже всі жителі Палестини дивилися на їхні обличчя як на якісь світильники, бо вони і мертвих воскрешали, і прокажених очищали, і бісів виганяли, і хвороби зціляли, і багато інших чудес творили — тож, оскільки вони були такими відомими і славними, Він і попустив, щоб вони на короткий час залишилися без сили Того, Хто допомагав їм. А залишившись без неї, пізнали, як багато благ подавала їм Його присутність, і, відчувши важливість колишніх благ, з більшою готовністю прийняли дари Утішителя. І Дух Святий утішив їх у скорботі, і Своїм світлом осяяв їх, коли вони були сповнені туги і печалилися через розлуку з Учителем, і підняв майже лежачих, і розігнав хмару смутку, і розвіяв сумніви. Оскільки вони чули веління Господа: «Ідіть, навчайте всі народи» (Мф. 28, 19), але ще не усвідомлювали і не знали, куди кожному з них необхідно направитися і в якій країні світу потрібно проповідувати вчення, тому приходить Дух Святий у вигляді язиків, виділяючи кожному з них у світі країну для учителювання, і поданим язиком, ніби якоюсь скрижаллю, визначає кожному межі довіреного йому начальства і вчителювання.
Ось чому Дух зійшов у вигляді язиків. І не тільки тому, але й щоб нагадати нам про стародавню подію. Бо у давнину люди, дійшовши до божевілля, задумали побудувати вежу, що сягала б неба, а Бог через поділ мов зруйнував їхню злу згоду. Тому нині Дух Святий сходить на апостолів у вигляді вогненних язиків, щоб цим поєднати розділений світ. Звершилося діло нове і дивне: як тоді, у давнину, язики розділили світ і розірвали злу угоду, так нині язики поєднали світ і те, що було розділеним, привели до однодумності.
Отже, для цього Він зійшов у вигляді язиків, а язики були як вогненні, оскільки в нас розрослося терня гріха. Як земля добра і родюча, якщо залишається необробленою, вирощує безліч терня, так і наше єство, вийшовши з рук Творця прекрасним і придатним для принесення плодів чеснот, але, не отримуючи плуга благочестя і насіння богопізнання, породило безчестя, ніби якесь терня та інші негідні рослини. І як часто буває, що через безліч терня та бур’янів не видно самої землі, так не видно було і доброти та чистоти нашої душі, поки Доглядач людського єства, прийшовши і зіславши вогонь Духа, не очистив її і не зробив придатною для прийняття небесного насіння.
3. Такі і ще більші блага даровані нам цього дня. Тому я закликаю: і ми святкуймо відповідно до величі дарованих нам благ, не вінки покладаючи на воротах, але прикрашаючи душі, не площі вбираючи покривалами, але облагороджуючи душу ризами чеснот, щоб завдяки цьому ми змогли і благодать Духа прийняти, і зібрати плоди, які подаються від Нього.
Які ж плоди Духа? Послухаємо Павла, який говорить: «Плід же духа є: любов, радість, мир» (Гал. 5, 22). Поглянь на переконливість його слів, на послідовність повчання. Спочатку він поставив любов, а потім згадав про те, що йде далі, — заклав корінь, а потім показав плід; заклав основу, а потім звів будинок; почав із джерела, а далі перейшов до потоків. Не може бути закладена основа радості доти, поки ми не будемо вважати щастя інших своїм власним і блага ближнього сприймати як власні. А це може відбутися не інакше, як тільки за умови, що в нас візьме гору сила любові. Любов — це корінь, джерело і мати усього доброго. Справді, вона, наче корінь, який пророщує незліченні гілки чеснот; як джерело, що видає безліч потоків; як мати, яка пригортає до лона свого тих, що прибігають до неї.
Знаючи це, блаженний Павло і назвав її плодом Духа. А в іншому місці він надав їй таку перевагу, що навіть назвав виконанням закону. «Любов, — говорить він, — є виконання закону» (Рим. 13, 10). І Владика всіх як надійну ознаку і достовірну відмінність Своїх учнів запропонував нам не що інше, як любов, сказавши: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13, 35).
Тому закликаю: усі звернімося до неї, до неї пристаньмо і з нею зустрінемо це свято, бо де любов, там перестають виявляти себе душевні недоліки, де любов, там вщухають нерозумні пориви душі. «Любов, — сказано, — не вихваляється, не пишається, не безчинствує» (1 Кор. 13, 4–5). Любов не робить ближньому зла, де панує любов, там не буває Каїна, котрий убиває брата. Знищ джерело заздрості — знищиш і потік усіх зол, відріж корінь — знищиш разом і плід. Це я говорю, піклуючись насамперед про тих, котрі заздрять, бо вони якраз і заподіюють собі найбільше шкоди і викликають на себе неминучу загибель. А для тих, котрим заздрять, заздрість служить, якщо вони захочуть, навіть приводом для отримання вінців.
Поглянь, як щодня оспівують і прославляють праведного Авеля, і причина вбивства стала для нього приводом для прославляння. Він своєю кров’ю і після смерті сміливо віщає і голосно обвинувачує вбивцю. Той, залишившись живим, відплатою за діла отримав і плоди своїх діл — проводив життя «вигнанцем і заволокою на землі» (Бут. 4, 12), тоді як убитий, котрий лежить на землі, після смерті виявляв ще більшу відвагу. І як тому живому гріх приготував життя, жалюгідніше за смерть, так цього і після смерті чеснота ще більше прославила.
Тому і ми, щоб придбати і тут, і там більше відваги, щоб отримати велику радість від свята, знімімо з душі весь нечистий одяг, особливо ж скиньмо одяг заздрості, бо хоч би ми навіть звершили безліч добрих справ, але якщо на нас лежить тягарем ця жахлива і жорстока зараза, ми втратимо все. І дай Боже, щоб уникнули її всі ми, особливо ж ті, котрі сьогодні через благодать Хрещення скинули з себе старий одяг гріхів і можуть сяяти подібно до сонячного проміння.
Отже, закликаю вас, записаних сьогодні до синівства й одягнених у цей світлий одяг: бережіть цю світлість, у якій ви тепер знаходитеся, всіляко охороняючи її, зі всіх боків закриваючи вхід для диявола, щоб, отримавши щедру благодать Духа, ви могли принести плоди — хто в тридцять разів, хто в шістдесят, а хто у сто, і сподобилися з відвагою зустріти Царя Небесного, коли Він благоволить прийти і розподілити невимовні блага між тими, котрі провели це життя побожно, у Христі Ісусі, Господі нашому, Котрому слава і держава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
