Бесіди про покаяння. Бесіда восьма
Про покаяння
Хоч учора я відлучився від вас, але не зі своєї волі, а через необхідність. Відлучився від вас тілом, але не серцем, відлучився плоттю, але не думкою, бо я, наскільки вистачало моїх сил, обіймав усіх вас і носив у своїй пам’яті. І ось знову, браття, як тільки ця тимчасова хвороба залишила мене, якомога швидше я поспішив побачитися з вами і ще з залишками недуги побіг до вашої любові. Хворі, вилікувавшись від недуги, поспішають у купальні і лазні, а я вважав більш гідним — побачити ваші милі обличчя і, відповідно до мого боргу, задовольнити ваше бажання слухати мене, — захотів побачити це велике море, в якому немає солі, море, яке не підноситься хвилями, прийшов подивитися на вашу очищену ниву. Де, справді, є ще така пристань, як Церква? Де такий рай, як наше зібрання? Немає тут змія-спокусника, а є Христос, Який відкриває тайни. Немає Єви, винуватиці падіння, а є церква, яка піднімає занепалого. Немає тут дерев’яних листів, а є плід духовний. Немає тут тернової огорожі, а є плідна лоза. А якщо я і знайду тут терня, то перетворю його в маслину, бо те, що тут відбувається, залежить не від властивостей природи, а від вільного волевиявлення. Якщо ж побачу я вовка, зроблю його вівцею — не через переміну його природи, а через переміну його волі.
Тому не помилився б той, хто назвав би Церкву кращою від ковчега, оскільки ковчег прийняв тварин і зберігав їх такими ж тваринами, а Церква приймає тварин і їх перемінює. Наприклад, туди ввійшов яструб — і яструбом вийшов (звідти), увійшов вовк — вовком і вийшов. А тут, хто входить яструбом, виходить голубом; входить вовк — виходить вівця; входить змія — виходить ягня. І не тому, що перемінюється природа, а тому, що зло виганяється. Ось чому я не перестаю говорити вам про покаяння. Покаяння, яке є важким і страшним для грішника, водночас є ліками проти гріхів, засобом, що винищує беззаконня, вмістилищем сліз, прямуванням до Бога, зброєю проти диявола, мечем, що відсікає його голову, надією на спасіння, зняттям розпачу. Воно відкриває для людини небо, воно веде її до раю, воно перемагає диявола. Ось чому я не перестаю говорити про покаяння, котре вселяє в нас сміливу надію на перемогу (над ворогом).
Ти грішник? Не впадай у відчай! Я не перестану укріплювати вас цими ліками, бо знаю, яка це зброя проти диявола — не піддаватися розпачу. Якщо в тебе є гріхи, не впадай у відчай, — не перестану постійно повторювати це, — і якщо щодня грішиш, щодня кайся. Подібно, як у старих будинках, коли вони згниють, ми видаляємо згнилі частини і замінюємо новими, і ніколи не покидаємо подібних турбот, так і ти: постарів сьогодні від гріха? Обнови себе покаянням. Чи можливо, скажеш, спастися тому, хто покаявся? Цілком можливо. Хоч би я все життя провів у гріхах, але якщо покаюся, — спасуся? Звичайно. Чим це може бути доведено? Милосердям твого Владики. Хіба я надіюся на твоє покаяння? Хіба твоє покаяння може справді очистити такі вади? Якби було тільки саме покаяння, тобі справді варто було б боятися. Та оскільки з покаянням поєднується Боже милосердя, а для Божественного милосердя міри немає, неможливо і словом виразити Його доброту. Це твоя злоба має міру, а у ліків немає міри. Твоя злоба, якою б вона не була, є злобою людською, а людинолюбство Боже невимовне. Тому надійся, що воно переможе твою злобу. Подумай, чи може іскра, яка впала в море, світитися? Наскільки малою є іскра у порівнянні з морем, настільки незначним є і гріх у порівнянні з Божим милосердям. Та й це не так, а в набагато більшій мірі, бо море, яким би великим воно не було, все ж таки має межі, а Боже милосердя безмежне.
Кажу це не для того, щоб зробити вас недбайливими, а щоб надихнути вас на більшу ревність. Я часто переконував не ходити в театр. Ти чув, але не корився, ходив у театр, не послухав мого слова. Не соромся знову прийти (сюди) і слухати.
— Чув, — скажеш ти, — і не сповнив, то як можу прийти (сюди) знову?
Але ти вже, принаймні, усвідомлюєш, що не сповнив, ти вже соромишся, тобі совісно, ти вже без будь-якого викривача накладаєш на себе вузду, моє слово вже вкоренилося в тобі, моє повчання виправляє тебе навіть без моєї присутності. Ти не дотримався (сказаного), але ти засудив себе і тим уже наполовину дотримався. Хоч ти і не дотримався, однак зізнався (принаймні), що не дотримався. Хто засуджує сам себе за невиконання, той уже прагне виконання. Ти був на видовищі? Учинив злочин? Став полоненим блудниці? Але, вийшовши з театру, ти знову опам’ятався і відчув сором? Прийди. Ти засмутився? Помолися Богові — ти вже недалеко від виправлення.
— Горе мені, — скажеш, — я чув і не виконав. Як увійду до церкви? Як знову буду слухати?
Але якраз навпаки: коли не дотримався, ввійди сюди, щоб знову вислухати і виконати. Якщо лікар прикладе тобі пластир, але не вилікує тебе, то чи не прикладає його знову наступного дня? Коли лісоруб, маючи намір зрубати дуба, бере сокиру, рубає корінь, то коли після першого удару безплідне дерево не упаде, чи не завдає він другого удару, четвертого, п’ятого, десятого? Так і ти роби. Блудниця — це той же дуб, безплідне дерево, що родить жолуді — їжу для безсловесних свиней. Вона здавна вкоренилася в твоєму серці, у дерев’яній огорожі закрила твою совість. Моє слово — це та ж сокира. Ти слухав його один день. Як же за один день може впасти те, що вкоренилося здавна? Якщо почуєш і двічі, і тричі, якщо і сто, і тисячу разів, не буде нічого дивного. Тільки вирви застарілий порок, дурну звичку. Юдеї споживали манну і вимагали єгипетської цибулі, кажучи: «Добре нам було в Єгипті» (Числ. 11, 18). Такою мерзенною і шкідливою є звичка. І хоч би ти десять днів пожив доброчесно, хоч би сто, триста днів, я не буду задоволений і не стану дякувати й обіймати тебе. Я хочу тільки одного, — щоб ти не слабшав, а щоб відчував сором і засуджував себе.
2. Знову я говорив про любов. Ти вислухав, пішов і погребував? Ти не виправдав наставлення справами? Не соромся знову прийти до церкви. Соромся грішити, але не соромся каятися. Поглянь, що зробив тобі диявол. Про дві речі варто розсудити: про гріх і покаяння. Гріх — це рана, покаяння — ліки. Чим для тіла є рана і ліки, тим для душі є гріхи і покаяння. Але гріх супроводжується соромом, а покаяння дає відвагу. Благаю тебе, зверни старанно увагу на мої слова, — щоб ти все не змішав і не втратив користі (від мого наставляння).
Виразка і ліки, гріх і покаяння. Виразка — це гріх, ліки — покаяння. У виразці — гній, у ліках — очищення від гною. У гріху — гній, у гріху — ганьба, у гріху — осміяння; а в покаянні — піднесення, в покаянні — воля, в покаянні — очищення гріхів. Зверни старанно увагу. За гріхом іде сором, а покаяння супроводжується піднесенням. Розумієш, що я говорю? Сатана спотворив природне спасіння: гріху він надав зухвалості, а покаянню — сором’язливості. Не перестану до вечора (пояснювати це) доти, поки не виясню (те, про що почав говорити). Я повинен сповнити обіцянку і не можу відступити. Є виразка і ліки. У виразці гній, а ліки мають силу очищати гній. Хіба в ліках гній? Хіба у виразці цілюща сила? Хіба те й інше не мають своїх властивостей. Хіба може поєднатися перше з другим чи друге з першим? У жодному випадку.
Перейдемо до душі, обтяженої гріхами. Наслідок гріха — ганьба і безчестя, покаяння ж супроводжується сміливою надією, покаяння поєднане з постом, покаяння дає виправдання. «Говори ти, щоб виправдатися» (Іс. 43, 26). «Перший у позові своєму праведний» (Притч. 18, 18). Отже, сатана, знаючи, що наслідком гріха є сором, який може грішника легко відвернути від нього, а покаяння супроводжується піднесенням, яке має силу привернути того, хто кається, спотворив природний порядок і сором віддав покаянню, а піднесення — гріхові. Яким же чином? А ось яким.
Хтось зачаровується божевільною пристрастю до публічної блудниці, йде за блудницею як невільник, входить до її помешкання і, не соромлячись, не червоніючи, віддається блудниці, чинить гріх, і немає в нього ані сорому, ані зніяковіння. Звершивши гріх, він виходить звідти і соромиться покаятися. Нещасний! Коли віддавався блудниці, тоді тобі не було соромно, а коли прийшов каятися, тоді соромишся? Скажи мені, чого він соромиться тепер, якщо не соромився, коли віддавався блуду? Чинить (ганебну) справу і не соромиться, а слова соромиться? Це лиходійство диявола. Соромитися гріха він не допускає, а дозволяє всенародно безчестити себе, бо знає, що коли грішник відчує сором, тоді втече від гріха. У покаянні ж (навпаки) змушує його соромитися, бо знає, що той, хто соромиться, не покається. Два зла чинить він: затягує в гріх і втримує від покаяння.
У чому, все ж таки, сором? Коли віддаєшся блуду, — не соромишся, а коли приймаєш ліки, — соромишся? Тобі соромно, коли звільняєшся від гріха? Тоді треба було соромитися, тоді повинен би був відчувати сором, коли грішив. Коли був грішником, — не соромився, а щоб стати праведником, — соромишся? «Говори ти беззаконня твої, щоб виправдатися» (Іс. 43, 26). О, милосердя Владики! Не сказав: «Щоб не бути покараним», але: «Щоб виправдатися». Невже для нього не досить того, що Ти не караєш його, а ще й робиш праведним? Це справді так. Але особливо зверни увагу на слова. Праведником, говорить, зроблю його. Коли ж Бог зробив це? Коли спас розбійника тільки за те, що той сказав до другого: «Чи ти не боїшся Бога… І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали». Тоді Спаситель говорить йому: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23, 40–41, 43). Не сказав: «Звільняю тебе від покарання і мук», — але вводить його виправданим у рай.
Бачиш, як він завдяки сповіданню став праведником? Всемилосердний Бог! Щоб врятувати раба, Він не пожалів Сина — віддав Єдинородного, щоб відкупити невдячних рабів, — ціною поставив Кров Сина Свого. О, людинолюбство Владики! І не повторюй мені знову: я багато згрішив — як я можу спастися? Ти не можеш, Владика твій може, і то так, що загладить гріхи. Уважно слухай слово. Він так загладить гріхи, що навіть сліду від них не залишиться. На тілі це неможливо. Як би лікар не старався, скільки б зілля не прикладав до рани, приховається тільки рана. Часто буває, що хто отримає удар в обличчя і рану залікує, однак шрам залишається і спотворенням обличчя вказує на колишню рану. Лікар намагається всілякими засобами ліквідувати і шрам, але не в змозі, бо йому противиться і немічність природи, і безсилля таланту, і недосконалість ліків. А коли Бог загладжує гріхи, то не залишає навіть шраму, не дає залишитися бодай сліду, а разом зі здоров’ям дарує і належний вигляд, разом зі звільненням від покарання дає і виправдання і робить грішника рівним тому, хто не згрішив. Він знищує гріх і перетворює його в ніщо, ніби його й не було. Він так його винищує, що не залишається ані шраму, ані сліду, ані прикмети, ані знака.
3. Але звідки це видно? Я повинен подати і доказ того, про що говорю, але не із власних домислів, а дати підтвердження з Писання, щоб свідчення було цілком надійним. Покажу вам (як доказ) людей, покритих ранами, цілий народ у виразках, гнояках, хробаках (крім того, що він) весь — рана, весь — виразка, однак може так вилікуватися, що не залишиться ані шраму, ані сліду, ані знака. Вкажу на людей, що мають не одну рану, не дві, не три, не чотири, а в ранах від голови до ніг. Уважно слухай мої слова, бо це наше спасенне слово стосується всіх. Я готую ліки кращі, ніж (готують) лікарі, такі, яких не можуть приготувати навіть царі. Що може цар? Може випустити із в’язниці, але звільнити від геєни не в силі, може дати грошей, а спасти душу не в змозі. Я вручаю вас заступництву покаяння, щоб ви побачили його могутність, щоб пізнали його силу, щоб зрозуміли, що гріх перемогти його не може, що немає гріха, котрий мав би силу подолати його могутність. Вкажу не на одного, не на двох, не на трьох, а на тисячі людей, покритих струпами, виразками, заражених незліченними гріхами, котрі змогли так спастися покаянням, що від колишніх виразок не залишилося ані сліду, ані знака. Але уважно слухайте слова і не тільки слухайте, але й запам’ятовуйте те, що буде сказано, щоб ви могли наставити і відсутніх і цим запалити ревність тих, котрі позбавлені користі нинішнього слова.
Отже, нехай стане Ісая, який споглядав серафимів, який чув їх таємничу пісню і багато провістив про Христа. Запитаємо, що говорить він. «Видіння Ісаї, яке він бачив про Юдею та Єрусалим» (Іс. 1, 1). Скажи про видіння, яке ти бачив, скажи мені. «Слухайте, небеса, і слухай, земле, бо Господь говорить» (Іс. 1, 2). Одне ти обіцяв, а інше говориш. Що ж обіцяв я? Ти починаєш словами: «Видіння про Юдею та Єрусалим», а потім, залишивши Юдею і Єрусалим, розмовляєш з небом і звертаєшся до землі, залишивши словесних людей, розмовляєш з безсловесними стихіями? Це тому, що словесні стали більш нерозумні, ніж безсловесні. І не тільки через це, бо і Мойсей, маючи намір увести юдеїв у землю обітовану і передбачаючи майбутнє, — що вони зневажать даровані їм блага, — говорив: «Слухай, небо…, і нехай почує земля слова з уст моїх» (Втор. 32, 1). Засвідчую вам, юдеї, небом і землею — говорить Мойсей, — що коли ввійдете в обітовану землю і залишите Господа Бога, то розсіяні будете серед усіх народів.
Так й Ісая, коли (при ньому) погроза готова була звершитися насправді, він не міг покликати у свідки вже померлого Мойсея і тих, котрі чули його і давно померли, а тому і закликає у свідки ті ж стихії, перед якими свідчив Мойсей.
— Ви ж відпали від обітниці, ви ж залишили Бога. Як поставлю свідком тебе, Мойсею? Ти помер і відійшов. Як покличу Аарона? І він віддався смерті. Не можеш поставити свідком мене? Поклич стихії, бо і я за свого життя не свідчив ані Аароном, ані будь-ким іншим якраз тому, що вони повинні були померти, а засвідчив вам стихіями, які перебувають вічно, — небом і землею.
Отже, Ісая говорить:
— «Слухайте, небеса, і слухай, земле». Вас велів покликати сьогодні у свідки Мойсей. Але не просто так він закликає ці стихії, а тому, що він говорив до юдеїв. «Слухайте, небеса», бо ви подали манну, «слухай, земле», бо ти дала перепелів. «Слухайте, небеса», слухайте, бо ви подали манну, ви виявили надприродне, — вгорі були й уподібнилися токові. «Слухай, земле», бо ти була внизу і влаштувала їжу без приготування. Не природа діяла, а благодать. Воли не трудилися, а колосся виростало. Не було ані рук поварів, ані розпоряджень, а манна, освячене джерело, було для них замість усього. Природа забула про свою неміч. Як не зношувався їхній одяг? Як не старіло їхнє взуття? Все було готове до їхніх послуг. «Слухайте, небеса, і слухай, земле». І, незважаючи на таке засвідчення (Божого заступництва) і явні благодіяння, Владика терпить образу. До кого звернуся зі словом, як не до вас? Не маю людини, яка б послухала (мене). Ось, я прийшов, і немає людини, говорив, і не було такого, хто б слухав. З нерозумними розмовляю, бо розумні упали нижче за нерозумних.
Тому й інший пророк, дивлячись, як божеволіє цар, як вшановується ідол, а Бог віддається безчестю, і всі охоплені страхом, говорить: «Жертовник, жертовник! Послухай мене» (3 Цар. 13, 2). Ти розмовляєш з каменем? Так, бо цар став черствішим за камінь. Послухай мене, жертовнику, послухай: «Так говорить Господь, — і негайно ж жертовник розпався» (3 Цар. 13, 2, 5). Камінь послухав, камінь розпався і пролив жертву. Як же людина не почула? Він простягнув свою руку, щоб схопити пророка. Що ж робить Бог? Він зробив його руку сухою. Поглянь, що створив (Бог), поглянь на милосердя Владики і гріх раба. Чому Він не висушив його руку на самому початку? Тому, що хотів напоумити його через руйнування каменя.
— Якби не зруйнувався камінь, то Я пощадив би тебе. Та оскільки камінь розвалився, а ти не виправився, тому наводжу на тебе Мій гнів.
Простягнув (цар) свою руку, щоб схопити пророка, і рука висохла. Так був піднятий трофей. Стільки зброєносців і вождів, таке величезне військо було присутнє тут, а він (цар) не міг зігнути свою руку, рука так і залишалася (простягненою), голосно сповіщаючи про поразку безчестя і перемогу благочестя, про Боже милосердя і божевілля царя. І зігнути її (цар) не міг.
4. Але щоб ми при постійних відхиленнях убік не випустити з уваги нашого предмета, покажемо те, що обіцяли. Що ж я обіцяв? Я обіцяв довести, що коли хтось має навіть безліч ран, але покається і зробить добру справу, то Бог так загладжує їх, що не залишається ані знака, ані сліду, ані ознаки гріхів. Це я обіцяв, це і постараюся довести.
«Слухайте, небеса, і слухай, земле, бо Господь говорить» (Іс. 1, 2). Скажи мені, що Він «говорить»? «Я виховав і підніс синів, а вони обурилися проти Мене. Віл знає володаря свого (вони більш безсловесні за безсловесних); і осел — ясла господаря свого (вони більш нерозумні, ніж осли); а Ізраїль не знає Мене, народ Мій не розуміє Мене. На жаль, народ грішний» (Іс. 1, 2–4). Навіщо він говорить це? Невже немає надії на спасіння? Чому, скажи мені, говориш ти: «На жаль»?
— Тому, що не бачу зцілення.
Чому говориш: «На жаль»?
— Тому, що Я давав ліки, а рана не зажила, — тому Я і відвернувся. Що ж мені робити? Не буду вже піклуватися про лікування.
Словом «на жаль» Він робить так, як жінка, котра плаче, і добре робить. Зверніть, прошу вас, особливу увагу. Чому говорить: «На жаль»? Тому, що так само буває і при тілесних хворобах. Коли лікар бачить, що для хворого немає надії на порятунок, то плаче, і домашні з родичами ридають і плачуть, але все марно і даремно, бо коли хворий повинен померти, то хоч би заплакав увесь світ, він не підніме його. Цей плач спричиняється печаллю, а не тим, що нібито міг би повернути здоров’я.
Однак стосовно душі цього не буває. Якщо ти заплачеш, то часто буває так, що і воскресиш мертвого душею. Чому? Тому, що померле тіло силою людини не встає, а померла душа встає через покаяння. Подивися на блудника і заплач над ним, і не раз піднімеш його. Тому і Павло не тільки писав, не тільки перестерігав, але й слізно плакав, повчаючи (цього ж) усіх вас. Нехай ти учиш, але для чого ще й плачеш? Для того, щоб коли безсилим буде наставляння, допомогли сльози.
Так плаче і пророк. І Господь наш, передбачаючи зруйнування Єрусалима, говорить: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе» (Мф. 23, 37), — звертається зі словами до грішного міста, наслідуючи людину, яка плаче. Так і пророк говорить: «На жаль, народ грішний, народ обтяжений беззаконням» (Іс. 1, 4). Немає на тілі здорового місця. Бачиш, як вони покриті виразками? «Плем’я лиходіїв, сини погибельні» (Іс. 1, 4). Чому ти плачеш, скажи мені? «Залишили Господа, знехтували Святого Ізраїлевого» (Іс. 1, 4). «По чому бити ще вас?» (Іс. 1, 5). Чим ще вас уражати? Чи голодом? Чи згубною виразкою? Всі покарання послані, а ваше безчестя не викоренилося. «Продовжуєте свою затятість. Уся голова у виразках, і все серце зачахло» (Іс. 1, 5). Немає здорового місця: струпи і виразки (Іс. 1, 6). Щось нове говориш ти. Перед цим ти говорив: «Плем’я лиходіїв, сини погибельні! Залишили Господа, знехтували Святого Ізраїлевого», і: «На жаль, народ грішний». Ти плачеш, печалишся, ридаєш, рахуєш рани, а потім говориш: «Ані струп, ані виразка»? Зверни увагу. Рана є тоді, коли всі інші частини тіла здорові, а тільки одна частина уражена нечутливістю. А тут (пророк) говорить, що все тіло — струп. «Від підошви ноги до тімені голови немає в нього здорового місця: виразки, плями, гнійні рани, неочищені й необв’язані, і не пом’якшені єлеєм. Земля ваша спустошена; міста ваші спалені вогнем; поля ваші на ваших очах поїдять чужі» (Іс. 1, 6–7).
— Я все це зробив, а ви не виправилися. Я використав усе вміння, а хворий залишається мертвий. Прийдіть, «слухайте слово Господнє, князі содомські і гоморрські… Для чого Мені безліч жертв ваших?» (Іс. 1, 10–11).
Так що ж, Він звертається до содомлян? Ніскільки, а самих юдеїв називає содомлянами. Вони унаслідували їхній спосіб життя, тому й називає їх так. Прийдіть, «слухайте слово Господнє, князі содомські і гоморрські… Для чого Мені безліч жертв ваших? — говорить Господь. Я пересичений всепаленнями баранів і жиру агнців і козлів не хочу… Не носіть більше дарів марних: куріння огидне для Мене; новомісяч і субот, святкових зібрань не можу терпіти. І коли ви простягаєте руки ваші, Я закриваю від вас очі Мої» (Іс. 1, 11, 13–15). Що може зрівнятися з таким гнівом? Пророк закликає у свідки небо, плаче, проливає сльози, ридає і говорить народові ізраїльському:
— Нема «струпа», немає «виразки». Бог гнівається, Він не приймає ані жертви, ані новомісяччя, ані суботи, ані кадіння, ані молитви, ані подавання.
Бачиш виразку? Бачиш невиліковну хворобу не одного, не двох, не десяти, а тисяч? Що ж потім? «Обмийтеся, очистіться» (Іс. 1, 16). Хіба є гріх, через який можна б упасти в розпач? Сам Бог говорить: не чую вас (Іс. 1, 15), а потім каже: «Обмийтеся». Чому Ти говориш це? Те й інше сказано для користі: те, — щоб мене налякати, інше, — щоб залучити. Якщо Ти не чуєш їх, то в них немає надії на спасіння. Якщо вони не мають надії спастися, то чому Ти кажеш: «Обмийтеся»? Але Він є людинолюбним Отцем, Єдиним благим, Який виявляє милосердя більше за будь-якого батька. А щоб ти переконався, що Він є Отцем, Він говорить їм:
— Що зроблю з Юдою?
Не знаєш, що зробиш?
— Знаю, але не хочу. Властивість гріхів вимагає (покарання), але багатство милосердя утримує. Що зроблю тобі? Чи пощадити тебе? Але ти станеш ще більш безпечним. Чи поразити тебе? Але цього не сприймає милосердя. Що зроблю тобі? Чи винищити тебе вогнем, як Содом, чи зруйнувати тебе, як Гоморру? «Повернулося в Мені серце Моє» (Ос. 11, 8).
Безпристрасний наслідує пристрасну людину, чи краще — ніжно люблячу матір. «Повернулося», — так сказала б жінка юнакові: серце моє, за своєю материнською природою, повернулося. Але Він не зупинився на перших словах: «Запалала вся жалість Моя» (Ос. 11, 8). Хіба Бог бентежиться жалістю? Ні! Цього не буває! Божество далеке від збентеження, але, як я сказав, Бог наслідує нашу мову. «Повернулося в Мені серце Моє… Обмийтеся, очистіться». Що я обіцяв вам? Те, що Бог, приймаючи грішників, які каються, хоч би вони були обтяжені незліченними гріхами і покриті (гріховними) струпами, лікує їх так, що в них не залишається навіть сліду від гріхів, навіть знаку не залишається, не залишається жодної згадки. «Обмийтеся, очистіться; віддаліть злі діяння ваші від очей Моїх…; навчіться чинити добро» (Іс. 1, 16–17). Яке велиш Ти добро? «Захищайте сироту, заступайтесь за вдову (Іс. 1, 17). Неважке веління. Сама природа веде до цього, бо природно виявляти співчутливість до жінки.
«Прийдіть — і розсудимо». Зробіть незначне, а решту докладу Я, дайте Мені дещо, а Я дарую вам усе. «Прийдіть». Куди ж підемо?
— До Мене, Якого ви роздратували, Якого прогнівили, до Мене, Який сказав: «Не слухаю вас», щоб ви, злякавшись погрози, угамували Мій гнів. «Прийдіть» до того, що не чує, щоб Я почув.
Що ж створиш Ти?
— Не залишу сліду (від гріхів), не залишу знака, не залишу струпа. «Прийдіть — і розсудимо», — говорить Господь. І далі каже: «Якщо будуть гріхи ваші, як багряне, — як сніг убілю» (Іс. 1, 18).
Невже ніде немає струпа? Ніде скверни? А все у квітучій чистоті? «Якщо будуть червоні, як пурпур, — як вовну убілю» (Іс. 1, 18). Невже ніде немає бруду, ніде немає плями? Як же буде це? А хіба не такими є обітниці? «Бо вуста Господні говорять це» (Іс. 1, 20).
Ось ти побачив не тільки велич обітниць, але і достоїнство Того, Хто їх дарував. Для Бога, Який може зробити із нечистого чисте, все можливо. Отже, прослухавши слова Його і пізнавши ліки покаяння, будемо підносити славу Йому, бо Його слава і держава навіки-віків. Амінь.
