Бесіди про покаяння. Бесіда шоста
Бесіда про піст, виголошена шостого
тижня святої Чотиридесятниці
тижня святої Чотиридесятниці
Якими приємними є для нас хвилі цього духовного моря, — приємніші за хвилі морські! Ці здіймаються поривами вітру, а ті бажанням слухати (повчання). Ці, здіймаючись, наводять на керманича великий страх, а ті, з’являючись, вкладають у того, хто говорить, велику відвагу. Ці є ознакою лютування моря, а ті — ознакою радісної душі. Ці, вдаряючись об каміння, спричиняють глухий шум, а ті, торкаючись слова повчання, видають приємний звук. Так само і подих легкого вітру, коли падає на ниви, то прихиляє до землі голівки колосків, то піднімає вверх — створює на суші подібність до морських хвиль. Але ця нива1 приємніша від тих, бо не подих вітерцю, а благодать Святого Духа збудила і зігріла душі ваші. І вогонь, про який колись сказав Христос: «Я прийшов вогонь звести на землю, і як хотів би, щоб він уже запалав!» (Лк. 12, 49), — цей вогонь, бачу я, пройняв ваші душі і горить у них. А оскільки страх Христовий запалив для нас стільки лампад, то віллємо в них єлей повчання, щоб світло в нас було більш тривалим.
Ось уже час посту підходить у нас до завершення. Дійшовши до середини поприща, ми підійшли вже до кінця (його), бо, як той, хто почав, іде до середини, так і той, хто дійшов до середини, направляється до кінця. Отже, час (посту) наближається до кінця, і човен уже дивиться в пристань. Але справа не в тому, щоб увійти в пристань, а щоб увести (в неї) човен не без прибутку. Прошу всіх вас і молю, щоб кожен у своїй совісті розглянув свою торгівлю постом, і якщо побачить, що прибуток великий, то нехай ще примножує (його) торгівлею, а коли (побачить, що) нічого не зібрано, то нехай використає на цю торгівлю той час, що ще залишився. Поки ще є ярмарок, будемо торгувати для отримання великого прибутку, щоб ми не пішли з пустими руками, щоб, доклавши трудів задля посту, не втратити нагороди за піст. Адже можна докладати трудів задля посту і не отримати нагороди за піст. Як? Коли ми утримуємося від їжі, а від гріхів не утримуємося; коли м’яса не їмо, зате поїдаємо доми убогих; коли вином не впиваємося, а впиваємося злою похіттю; коли весь день проводимо без їжі, і весь же день буваємо на безсоромних видовищах. Ось і труди задля посту, і жодної нагороди за піст, якщо ходимо на видовища беззаконня. Не до вас (моє) слово — знаю, що ви чисті від провини. Але засмучені, коли біля них нема тих, котрі стали причиною їхньої печалі, мають звичай виливати гнів на присутніх. Яка вигода для тих, хто постить, ходити на беззаконні видовища, відвідувати загальне училище безсоромності, публічну школу непомірності, сидіти на сідалищі згуби? Так, не помилиться той, хто сцену, це особливо згубне місце, сповнене всякого виду хворобами, цю вавилонську піч, назве і сідалищем згуби, і школою розпусти, і училищем непомірності, і всім, що тільки може бути ганебне. Справді, диявол, кинувши місто в театр, ніби в якусь піч, потім підпалює знизу, підкладаючи не хмиз, як колись той чужоземець2, не нафту, не клоччя, не смолу, а, що набагато гірше, — блудні погляди, сороміцькі слова, розпусні вірші та негідні пісні. Ту піч розпалили руки чужоземця, а цю піч розпалюють помисли, більш нерозумні, ніж чужоземці. Ця піч гірша за ту, бо і вогонь (тут) більш згубний — він не тіла спалює, а руйнує стан душі. А ще гірше те, що ті, котрі горять (у цьому вогні), навіть і не відчувають цього, бо якби відчували, то, дивлячись на те, що відбувається, не реготали б голосно. А це і є найгірше, коли хворий навіть не знає, що він хворий, і, згораючи жалюгідно і тяжко, не відчуває запалення.
Яка користь від посту, коли тіло ти позбавляєш дозволеної законом їжі, а душі даєш їжу протизаконну, коли цілими днями просиджуєш там (у театрі), дивлячись на посоромлення і приниження нашої (людської) природи, на жінок-блудниць, на лицедіїв, котрі, збираючи все, що є найгірше в кожному домі, представляють видовища розпусти? Так, там можна бачити і блуд, і перелюб, можна чути і богохульні слова, так що хвороба проникає в душу і через очі, і через слух. Там лицедії представляють чужі лиха, від чого їм і дано ганебне ім’я. Отже, яка користь від посту, коли душа годується цим? Якими очима після тих видовищ ти подивишся на дружину? Як глянеш на сина, на слугу, на друга? Треба бути або безсоромним, розповідаючи про те, що там буває, або мовчати, червоніючи від сорому. А звідси ти йдеш не таким, ні. Ти можеш сміливо переповідати вдома про все, що тут говориться, — пророчі провіщення, апостольські повчання, закони Господні — можеш пропонувати всю трапезу чеснот. І такими розповідями ти зробиш дружину більш цнотливою, сина більш розумним, слугу більш відданим, друга більш щирим та й самого ворога змусиш припинити ворожнечу.
2. Бачиш, як ці настановлення в усьому спасенні, а ті видовища зовсім непотрібні. Яка ж користь від посту, скажи мені, коли тілом ти постиш, а очима чиниш перелюб? Адже перелюб полягає не тільки в тілесному з’єднанні, але й у безсоромному погляді. Яка ж користь, коли ти буваєш і тут, і там? Я повчаю, а той розбещує. Я даю ліки від хвороби, а той підсилює причину хвороби. Я погашаю полум’я природи, а той розпалює полум’я похоті. Яка ж користь, скажи мені? «Коли один будує, а інший руйнує, то що вони одержать для себе, крім стомлення?» (Сир. 34, 23). Отже, будемо проводити час не тут і там, а тільки тут, щоб тут проводити його для користі, а не просто так, не даремно і не для осуду. «Коли один будує, а інший руйнує, то що вони одержать для себе, крім стомлення?» Якби навіть багато було тих, що будують, і тільки один, котрий руйнує, то й тоді легкість руйнування запанувала б над тими багатьма, котрі будують.
Воістину, великий сором, що і юнаки, і старці поспішають до таких занять. І нехай би зло обмежувалося тільки соромом, хоч і це для людини поважної не легко. Навпаки, для розсудливої надто важлива втрата — це і ганьба, і сором. Але не тільки в соромі покарання, ні, за це загрожують ще великі тортури і муки. Усі, що сидять там (на видовищах), мимоволі захоплюються гріхом перелюбу. Не тому, що поєднуються з жінками, котрі там знаходяться, а тому, що дивляться на них безсоромними очима. А що і вони неминуче стають винними в перелюбі, скажу вам (для доказу) не своє слово, щоб ви не знехтували (ним), а прочитаю вам Закон Божий, яким уже неможливо знехтувати. Що ж говорить Закон Божий? «Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу. А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму» (Мф. 5, 27–28). Ти бачив затятого перелюбника? Бачив вповні вчинений гріх? І що найгірше — перелюбника, викритого в перелюбі не на людському, а на Божественному суді, де кари нескінченні? «Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму».
Спаситель видаляє не тільки хворобу, але й корінь хвороби. Корінь перелюбу — це безсоромна похіть, тому Він карає не тільки за перелюб, але й за похіть — матір перелюбу. Так роблять і лікарі: вони озброюються не тільки проти хвороб, але і проти їхніх причин. І коли побачать, що хворі очі, тоді зупиняють зверху, зі скронь плин поганої вологи. Так робить і Христос. Перелюб — це важка очна хвороба, хвороба очей, не тільки тілесних, але особливо душевних. Тому Він і зупинив плин безсоромності страхом Закону, тому і визначив покарання не тільки за перелюб, але й за похіть. «Уже вчинив перелюб з нею в серці своєму», а коли розбещене серце, то яка користь від усього тіла? Коли в рослинах і деревах побачимо, що серцевина з’їдена, то для нас вже немає цінності все інше. Так і в людині, коли серце мертве, то здоров’я решти тіла вже не має значення. Візник упав, загинув, — то даремно вже біжать коні.
Закон важкий і містить у собі багато важкого, зате подає великий вінець. Такою є сутність важких справ, що вони подають великі нагороди. Але ти звертай увагу не на труди, а думай про нагороду. Так буває і в життєвих справах. Якщо будеш думати про труднощі подвигів, тоді справа буде здаватися важкою і нестерпною, а коли будеш дивитися на нагороду, вона буде легкою і приємною. Так і керманич, якби дивився тільки на хвилі, то ніколи б не вивів корабель з пристані. Але, дивлячись на прибуток, а не на хвилі, він наважується пускатися у безкрає море. Так і воїн, якщо буде дивитися на рани та поразки, то ніколи не одягне броню, а коли буде дивитися не на рани, а на трофеї і перемогу, то кинеться в бій, наче в луг. Отож, і важке від природи стає легким, коли ми роздумуємо не тільки про труди, але й дивимося на нагороди за них.
Хочеш знати, як важке від природи стає легким? Послухай Павла, який говорить: «Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу» (2 Кор. 4, 17). Загадкові ці слова. Якщо «страждання», то як воно «легке»? Якщо «легке», то чому «страждання»? Одне з другим не стикується. Але (Павло) розв’язав загадку, показавши легкість (страждання) наступними словами. Якими? «Коли ми дивимося не на видиме, але на невидиме» (2 Кор. 4, 18). Запропонував вінець — і зробив подвиг легким; показав нагороду — і полегшив труди. Так і ти, коли побачиш жінку, красиву вродою й у світлому одязі, коли побачиш, що похіть збуджує (тебе) і що душа (твоя) шукає цього видовища, — поглянь на приготовлений для тебе на небі вінець — і пройдеш повз таке видовище. Ти побачив подібну до тебе рабиню? Подумай про Владику — і, безсумнівно, здолаєш недугу. Якщо діти, йдучи за вчителем, не бешкетують, не дивляться на всі боки, не лякаються, то тим більше ти не відчуєш нічого подібного, коли будеш у думці бачити біля себе Христа. «Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму». Досить часто і з задоволенням я повторюю слова цього Закону. О, якби я міг і цілий день говорити вам про це, чи краще, не вам, а тим, котрі винні у гріхах. А втім і вам, оскільки і ви будете більш обережні, і ті, що перебувають у хворобі, скоріше видужають. «Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму».
3. Тільки самого читання цих слів достатньо для очищення від усякої гнилості гріха. Але будьте поблажливі: ми очищаємо рани, а той, хто очищає рани, мусить використовувати й гострі ліки. Чим довше будете ви прислухатися до (цих) слів, тим більше буде очищатися гній. Як вогонь, чим сильніше охоплює золото, тим більше винищує іржу. Так і страх, який наводиться через ці слова, чим глибше проникне у вашу душу, тим більше очистить весь гріх нестриманості. Тому спалімо його тут словом повчання, щоб ми не опинилися перед необхідністю спалити його там — вогнем геєнським. Цей вогонь не торкнеться душі, яка відійшла звідси чистою, однак він охопить душу, яка відійшла звідси в гріхах. «Вогонь, — говорить Писання, — випробує діло кожного, яке воно є» (1 Кор. 3, 13). Тому будемо випробувати себе нині безболісно, щоб не бути випробуваними болісно тоді.
— Що не говори, — скажеш, — а Закон важкий.
Чому? Бог велить нам неможливе? Ні, скажу я. Закрий свої вуста, не звинувачуй Господа. Це не виправдання, а новий гріх, гірший за попередній. А що в багатьох грішників є звичай звинувачувати Господа, то послухай. Приступив той, котрий отримав п’ять талантів, і приніс інших п’ять; приступив той, що отримав два таланти, і приніс інші два; приступив той, що отримав (один) талант, і оскільки не міг принести іншого таланта, то замість таланта приніс обвинувачення. Яке? «Я знаю тебе, — говорить, — як жорстоку людину». О, безсоромний рабе! Він не задовольняється гріхом, але ще зводить обвинувачення на господаря: «Жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав» (Мф. 25, 20–24). Так і в цьому житті ті, котрі нічого доброго не роблять, збільшують гріхи свої обвинуваченням Господа.
Отже, не обвинувачуй Господа: Він не заповів неможливого! Хочеш знати, що Він не заповів неможливого? Чимало роблять навіть більше, ніж заповідано, однак при всій своїй ретельності вони не зробили б цього, якби заповідане було неможливе. Господь не заповів дівоцтва, а багато хто зберігає його; не заповів убогості, а багато хто відмовляється від свого (майна), засвідчуючи ділами, що заповіді Закону досить легкі. Хіба зробили б вони більше, ніж заповідано, якби заповідане не було легким? Господь не заповів дівоцтва, бо хто заповідає дівоцтво, той підкоряє людину вимогам закону проти його волі, а хто тільки радить, той залишає слухача господарем (своєї) волі. Саме тому і Павло говорить: «Щодо дівоцтва я не маю повеління Господнього, а даю пораду» (1 Кор. 7, 25). Бачиш, що це не веління, а порада? Бачиш, що це не заповідь, а наставляння? А в цьому велика різниця: одне — справа необхідності, інше — виявлення волі. Не велю, говорить, щоб не обтяжити, переконую і раджу, щоб прихилити. Так і Христос не сказав: усі перебувайте в дівоцтві, бо коли б Він повелів перебувати у дівоцтві всім і цю заповідь зробив законом, тоді той, хто сповнив її, не отримав би тієї великої честі, яку отримує тепер, а той, хто порушив би її, зазнав би найтяжчої кари. Бачиш, як Законодавець щадить нас, як піклується про наше спасіння? Хіба Він не міг дати таку заповідь і сказати:
— Ті, хто зберігає дівоцтво, нехай буде прославлений, а ті, котрі не зберігають, нехай будуть покарані?
Але (цим) Він обтяжив би нашу природу, а Він щадить її. Він поставив дівоцтво поза поприщем, поставив вище місця боротьби, щоб і ті, котрі дотримуються його, відчули велич своєї душі, і ті, котрі не дотримуються, скористалися поблажливістю Владики. Так само не дав Він заповіді і про убогість, не сказав просто: продай майно твоє, але: «Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє» (Мф. 19, 21). Нехай (це) буде у твоїй волі, будь господарем (свого) наміру, не примушую, не обтяжую, ні. Того, хто сповняє, я вінчаю, а хто не сповняє — не караю. Що робиться за велінням і обов’язково, те не заслуговує великої нагороди, а що добровільно і з власної ревності, те подає сяючі вінці. І свідком цього ставлю Павла. «Коли я благовістую, — говорить він, — то нічим мені хвалитися». Чому? «Тому що це неодмінний обов’язок мій, і горе мені, коли не благовістую» (1 Кор. 9, 16). Бачиш, хто сповняє визначене Законом, той не заслуговує великої нагороди, оскільки це необхідний обов’язок, а хто не виконує, той підлягає покаранню і мукам. «Горе, — говорить, — мені, коли не благовістую». А в роздумах про те, що (залежить) від волі, не так, але що? «За що ж мені нагорода? За те, що, проповідуючи Євангеліє, благовістую про Христа безвідплатно, не користуючись моєю владою в благовісту ванні» (1 Кор. 9, 18). Там був закон, тому (Павло) не заслуговував великої нагороди, а це було справою волі, тому він отримав велику нагороду.
4. Усе це сказав я не без причини, а заради Закону Божого, щоб показати, що він не обтяжливий, не важкий і не нездійсненний. Тепер же доведемо це і словами Христовими. «Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму». Знав це і Христос, що чимало хто буде обвинувачувати закон, що він важкий, тому не запропонував його просто й окремо, а відразу пригадує і стародавній закон, щоб через порівняння показати і легкість (Закону), і своє людинолюбство. А як — послухайте. Не сказав просто: «Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму», (слухайте це з увагою), але спочатку нагадав про стародавній закон, кажучи: «Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу. А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму» (Мф. 5, 27–28).
Ти бачив два закони, стародавній і новий: перший, який дав Мойсей, і другий, який вводить Він Сам? Але ж і той (Мойсеїв) дав Він, бо Він і через Мойсея говорив. А звідки видно, що і той закон теж дав Він? Наведу свідчення не Іоана і не Апостолів, бо тепер у мене змагання з юдеями, але пророків, яким вони, здається, вірять, — через них доведу, що і Старий, і Новий (Завіти) мають одного Законодавця. Отже, що говорить Єремія? «Я укладу Новий Завіт» (Єр. 31, 31). Бачиш назву Нового (Завіту) в Старому? Бачиш, що і ця назва була відома за стільки років? «Я укладу Новий Завіт». Але звідки видно, що і Старий Завіт дав Він же (Христос)? Сказавши: «Я укладу Новий Завіт, — (Господь) додав: — не такий Завіт, який Я уклав з батьками їхніми» (Єр. 31, 32). Це так, але ми все ж таки ще не довели свого. Необхідно з’ясувати і пояснити все, що викликає суперечки, щоб наше слово з кожного боку було чистим і щоб для безсоромних не залишилося ніякої відмовки. «Я укладу Новий Завіт, не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми». Бог, бажаючи звільнити нас від страху, щоб ми, побачивши повені, і взагалі, як тільки бачимо дощ, не боялися, що знову буде та загальна загибель, Він під час потопу уклав завіт з Ноєм. Тому говорить: «Ось, Я укладу Завіт Мій з вами…, і з усякою душею живою» (Бут. 9, 9). Також уклав завіт обрізання з Авраамом. Уклав відомий усім завіт і через Мойсея.
Єремія сказав: «Я укладу Новий Завіт, не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми». Скажи, якими «батьками»? І Ной був отцем, і Авраам був отцем. Про яких же батьків Він говорить? Невизначеність осіб спричиняє темряву. Тут будьте уважні. «Не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми». Щоб ти не сказав, що (Бог) говорить про завіт з Ноєм, щоб не сказав, що говорить про завіт з Авраамом, Він ось як нагадав і про сам час завітів. Сказавши: «Я укладу Новий Завіт, не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми, — відразу вказав і на час, — у той день, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської». Бачиш, яку ясність подає визначення часу? Тепер уже і юдей не перечить: згадай час і прийми законодавство. «У той день, коли взяв їх за руку». Але для чого Бог говорить і про спосіб виходу (юдеїв з Єгипту)? «Узяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської». Щоб показати Свою батьківську любов, Він вивів їх не як рабів, а взяв, як батько дитя, і так звільнив; не велів, як рабові, йти ззаду, а взяв за праву руку, як сина благородного і вільного, і так вивів. Бачиш, що в обох завітів один Законодавець?
Тепер, коли ми суперечки вже завершили, я доведу тобі це ж і з Нового (Завіту), щоб ти бачив узгодженість між (обома) завітами. Ти бачив пророцтво, виражене словами? Поглянь і на пророцтво, виражене через образи. Та оскільки, знову ж таки, і це незрозуміло, що таке пророцтво, виражене через образи, і що таке пророцтво, виражене словами, то і це коротко поясню.
Пророцтво, виражене через образи, — це пророцтво через події, а інше пророцтво — це пророцтво, виражене словами. Більш розумних (Господь) переконував словами, а нерозумних — через споглядання на події. Оскільки мала звершитися подія велика, і Бог мав прийняти на Себе плоть; оскільки земля мала стати небом, і наше єство піднятися до гідності ангелів; оскільки проповідь про майбутні блага перевищувала надію й очікування, — тому, щоб нове і надзвичайне, з’явившись раптово, не збентежило тих, котрі тоді будуть його бачити і чути, (Бог) заздалегідь показав (усе це) за допомогою образів та слів, і так, привчаючи наш слух і зір, готував майбутнє. А це і було якраз те, про що ми говорили, тобто те, що означає пророцтво, виражене через образи, і що означає пророцтво, виражене словами: одне — за допомогою подій, інше — за допомогою слів. Назву тобі пророцтво і подією, і словом про одне і те ж: «Як агнець, ведений Він був на заколення, і як агнець перед тим, хто стриже його, безмовний» (Іс. 53, 7). Це пророцтво словом. А коли Авраам приносив у жертву Ісаака, то, побачивши барана, що заплутався рогами, приніс його в жертву насправді і в ньому, як в образі, провістив нам спасенні страждання.
5. Хочеш, доведу тобі ділами, що, як я говорив, ці обидва завіти мають одного Законодавця? Ти бачив агнця (у пророцтві), вираженого словом (Іс. 53, 7), поглянь (на нього) і в дії. «Скажіть же мені ви, які бажаєте бути під законом» (Гал. 4, 21). Добре (Апостол) сказав: «Бажаєте бути», — бо (вони) не були. А якби були під законом, то не були б під законними. Можливо, ці слова загадкові, пояснимо їх. Закон уважних (до нього) приводить до Христа, а хто відкидає Вчителя (Христа), той не знає і вихователя (закону) (Гал. 3, 25). Тому говорить: «Скажіть же мені ви, які бажаєте бути під законом: хіба ви не слухаєте закону? Бо написано: Авраам мав двох синів: одного від рабині, а другого від вільної… У цьому є іносказання» (Гал. 4, 22, 24). Бачиш пророцтво через події? Мати дружин — це не слова, а подія. Я показав тобі рабиню і вільну словами, тобто, що в обох завітів є один Законодавець. Поглянь (тепер) на те ж саме і в образах. Авраам мав двох дружин — це два завіти й один Законодавець. Як там агнець й агнець — один у словах, а другий у ділах, і при цьому велика злагодженість у ділах і словах, так і тут два завіти, і саме їх Єремія провістив словом, а Авраам відобразив дією — тим, що мав двох дружин, бо як один чоловік і дві дружини, так один Законодавець і два завіти.
Але все сказане і запропоноване (мною) не повинно все ж таки відходити від теми щодо слів: «Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму». Так, але справа, задля якої ми все це запропонували, у тому, для чого Христос читає їм (Своїм слухачам) древній Закон? Він говорить їм: «Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу». Знав Він, що заповідь важка не сама по собі, а через легковажність тих, котрі слухають. Чимало такого, що саме по собі є легким, стає нездійсненним, коли ми недбайливі, так само як і важке стає легким і здійсненним, коли ми ревні, оскільки труднощі залежать не від природи речей, а від волі тих, котрі трудяться. А що це так, видно з наступного. Мед, за своєю природою солодкий і дуже приємний, однак для хворих він і гіркий, і неприємний, але не від власної природи, а через хворобу людини. Так і закон, якщо здається важким, то не через його природу, а через наше недбальство. Для мене не надто важко довести, що він легкий для виконання, а щоб зробити його важким, для цього належало б сказати інше. Тепер Він говорить:
— Уникай дивитися на жінку, відкинь нестриманість.
А щоб він був важким, для цього належало б сказати навпаки:
— Ближче знайомся з жінками, задивляйся на чужу вроду, а потім перемагай похіть.
Ось це було б важко. А те, що Він говорить, тікай від печі, відійди від вогню, не наближайся до полум’я, щоб не зазнати шкоди, — це дуже легко, оскільки така заповідь співзвучна з природою. «Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу».
Отже, для чого (Христос) нагадує нам про древній закон, наміряючись при цьому ввести інший? Для того, щоб ти через порівняння (обох законів) пізнав, що між ними нема протиріччя, бо коли буває порівняння (двох предметів), тоді судження (про них) стає більш очевидним. Оскільки деякі готові були заперечити, що (Христос), коли говорив це, встановлював закон, супротивний попередньому, тому Він говорить:
— Я виставляю обидва закони поряд. Досліди і переконайся в їхній злагодженості.
Однак робить Він це не тільки для цього, але і для того, щоб показати, що (Новий Закон) і легкий, і вчасно встановлюється.
Задля цього говорить: «Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу», — так довго ви вправлялися у древньому законі! Як учитель, звертаючись до ледачого юнака, котрий ще хоче займатися попередніми уроками, маючи намір подати йому вищі знання, говорить:
— Подумай, скільки часу ти витратив на це навчання?
Так і Христос, щоб нагадати, що ті, котрі слухають, багато вправлялися в древньому законі і багато присвятили йому часу, і що пора вже перейти до вищого закону, вказав їм на законодавство, яке колись було в їхніх батьків: «Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу». Те було сказано древнім, «а Я кажу вам». Якби Він говорив древнім, тоді ти мав би причину скаржитися, бо тоді природа наша була менш досконалою. А коли природа (наша) отримала велику силу і стала більш досконалою, тоді вже прийшов час і для більш досконалого повчання. Тому Христос (для запобігання від того), щоби будь-хто, побачивши велику суворість побожності, не віддався безпечності та недбальству, ще тільки починаючи законодавство, говорить: «Якщо праведність ваша не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного» (Мф. 5, 20).
— Вимагаєш від мене великих трудів? Чому? Хіба в мене не така ж природа, як у тих (древніх)? Хіба я не (така ж) людина, як і вони?
Так, щоб не сказали цього, навіщо збільшив для нас труди, навіщо визначив більші подвиги, Господь заздалегідь відхилив це заперечення, сказавши про Царство Небесне, що великі пропонує і нагороди. Сказавши про труди, сказавши про подвиги, сказавши про більшу суворість законодавства, Він нагадав про нагороди.
— Не Палестину, каже, даю вам, не землю, що тече молоком і медом, ні — пропоную вам саме небо.
Але коли ми маємо перевагу (перед древніми) щодо нагород за чесноти, то у випадку порушення Закону підлягаємо і більшому покаранню за гріхи. Як ті, котрі жили до Закону, отримали більш легке покарання, ніж ті, котрі жили під час Закону: «Ті, які, не маючи закону, згрішили, — говорить, — поза законом і загинуть» (Рим. 2, 12), тобто Закон не буде їхнім обвинувачем, зате винесу, — говорить, — вирок над ними через саму їхню природу, і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну» (Рим. 2, 15), — так і ті, котрі грішать під благодаттю, отримають набагато тяжче покарання, ніж ті, котрі згрішили в Законі. Відмінність між тими та іншими Павло змалював так: «Якщо той, хто зрікся закону Мойсеєвого при двох чи трьох свідках, без милосердя карається смертю, то наскільки тяжчої кари, гадаєте, заслуговує той, хто зневажає Сина Божого і не шанує як святиню Кров завіту, якою освячений, і Духа благодаті ображає?» (Євр. 10, 28–29). Хіба не бачиш, під благодаттю покарання більше через те, що і нагорода більша?
Та оскільки я нагадав вам про страшні і духовні тайни, то переконую вас, і молю, і прошу, і щиро бажаю, щоб ви приступали до цієї страшної трапези, відкинувши всякий гріх. «Намагайтеся, — говорить Апостол, — мати мир зі всіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр. 12, 14). А хто негідний бачити Господа, той негідний і причастя тіла Господнього. Тому Павло говорить: «Нехай випробовує себе людина, і так нехай їсть від хліба цього і п’є від чаші цієї» (1 Кор. 11, 28). Не знайшов рани, не виставив вину на загальну ганьбу, не подав свідків злочину… Ні, всередині, у совісті, у відсутності будь-кого, крім Бога, Який все бачить, — звершуй суд, досліджуй свої гріхи і, переглядаючи все життя, веди гріхи на суд розуму. Виправ провини і тільки після цього, з чистою совістю, приступай до священної трапези і причащайся Святої Жертви. Маючи це в пам’яті, а також пам’ятаючи те, що було сказано нами про нестриманість, і те, яка кара загрожує тим, хто безсоромно дивиться на вроду жінок, але більше за геєну, маючи перед очима страх і любов Божу, будемо очищати себе у всьому і так приступати до священних Таїн, щоб приймати їх не для суду й осуду, а для спасіння і здоров’я душі і з невпинною надією на це спасіння у Христі Ісусі, Господі нашому, Котрому слава і держава навіки-віків. Амінь.
