Бесіди про покаяння. Бесіда дев’ята
Про покаяння і про тих, котрі залишають зібрання.
Про священну Трапезу і Суд
Про священну Трапезу і Суд
Як сівачі не отримують жодної користі, коли кидають насіння при дорозі, так і ми не маємо ніякої користі від того, що називаємо себе християнами, якщо не виправдовуємо свого імені належними ділами. Якщо хочете, дам вам достовірного свідка (цього), брата Господнього, Якова, який говорить: «Віра без діл мертва» (Як. 2, 20). Отже, всюди необхідно вправлятися у (добрих) ділах, а без цього і найменування християнином не зможе принести нам користі.
І не дивуйся. Скажи мені, справді, яка користь для воїна від того, що він перебуває на військовій службі, коли він не придатний для неї, коли він утримується за рахунок царя і не бореться за нього? Може, — хоч і жахливе моє слово, — краще було б йому не вступати зовсім на військову службу, ніж, вступивши, не піклуватися про честь царя. Як може бути не покараним той, хто живе за рахунок царя, однак за царя не бореться? Але, що я говорю, за царя? Нехай хоч піклувалися б ми про свою душу.
— Але як, — скажеш, — живучи у світі серед неспокою, я можу спастися?
Що ти говориш, людино? Хочеш, я коротко вкажу тобі, що не місце спасає, а спосіб життя і бажання? Адам у раю, ніби в пристані, зазнав аварії, а Лот, живучи серед содомлян, ніби в морі, врятувався. Іов заслужив виправдання, будучи на гноїщі, а Саул, перебуваючи в палаці, втратив і земне царство, і майбутнє. Не можна виправдуватися словами: «Не можу я жити у світі серед неспокою і спастися». Звідки береться таке виправдання? Від того, що ви рідко приходите, одні — на молитву, інші — на божественне зібрання. Хіба ви не бачите, як ті, котрі хочуть отримати почесті від земного царя, як вони стараються і як схиляють до клопотання (за них) інших, щоб не втратити того, чого домагаються?
Це сказано про тих, котрі залишають священне зібрання й у хвилю страшної і тайної Трапези ведуть бесіди та непотрібні розмови. Що ти робиш, людино? Хіба ти не обіцяла священикові, і на його слова: «До неба піднесімо серця», хіба не відповідала: «Піднесем до Господа»? Ти не відчуваєш страху, не соромишся виявитися брехуном у найстрашнішу годину? Дивно! Коли приготовлена Тайна Трапеза, коли за тебе заколюється Агнець Божий, коли за тебе служить священик, коли духовний вогонь виливається від пречистої Трапези, стоять херувими, літають серафими, шестикрилі закривають свої обличчя, всі безтілесні сили молять за тебе разом з ієреєм, духовний вогонь сходить з неба, від пречистого ребра виливається в чашу Кров заради твого очищення — ти не боїшся, не соромишся в цю страшну годину виявитися брехуном? Зі ста шістдесяти восьми годин у тижні тільки одну-єдину годину виділив для Себе Бог — невже ти і це витратиш на справи життєві, на сміх і розмови? З якою після цього зухвалістю приступиш ти до Таїнств? З якою оскверненою совістю? Невже ти з нечистотами в руках насмілився б торкнутися краю одягу земного царя? Ні в якому разі.
Не вважай це хлібом і не вважай це вином, бо вони не від людини, як інші види їжі. Ні, так не думай! Але як віск, стикаючись з вогнем, від себе нічого не втрачає і нічого не отримує, так розмірковуй і тут, що Тайни поєднуються із сутністю тіла. Тому, приступаючи, не думайте, начебто ви приймаєте Божественне Тіло від людини, а уявляйте, що ви приймаєте Божественне Тіло, наче вогонь із кліщів самих серафимів, яких бачив Ісая (Іс. 6, 6–7). А спасенну Кров будемо приймати так, ніби торкаємось устами Божественного і пречистого ребра. Тому, браття, не будемо залишати зібрання, так само як і під час них віддаватися суєтним розмовам. Будемо стояти зі страхом і трепетом, опустивши очі додолу, а душу підносячи до неба, і будемо викликувати із зітханням не голосами, а серцем. Хіба не бачите, як ті, що стоять перед видимим, тлінним, тимчасовим і земним царем, бувають нерухомими, мовчазними, спокійними, не блукають поглядом у різні боки, а стоять, опустивши погляд, смиренно і зі страхом? Візьми собі, людино, їх за приклад. Прошу вас, стійте перед Богом так, ніби ви явилися перед очі земного царя.
Однак перед Небесним Царем необхідно стояти із набагато більшим страхом. Не перестану повторювати те, що часто й раніш говорив, поки не побачу, що ви виправилися. Входячи до церкви, увійдемо так, як годиться перед Богом, не маючи в душі злості, щоби під час молитви ми не молилися проти самих себе, промовляючи: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мф. 6, 12). Страшне це слово, і хто вимовляє його, той ніби волає до Бога:
— Я простив, Владико, прости і Ти; я відпустив, відпусти і Ти; простив, прости і Ти. Сам я не простив, не прощай і Ти; якщо я не відпустив ближньому, не відпускай і Ти моїх гріхів. Якою мірою міряв я, нехай так відміряється і мені.
Знаючи це і пам’ятаючи про той страшний день, і уявляючи той вогонь і страшні кари, зійдімо, нарешті, з того шляху, яким блукали. Прийде час, коли припиняться видовища цього світу, і часу для подвигів уже не буде. Після завершення життя займатися справами вже неможливо, неможливо після закінчення видовища отримати вінок. Теперішній час — це час покаяння, майбутній — час суду; тепер — час подвигів, тоді — час вінців; тепер — пора трудів, тоді — час відради; тепер — час виснаження, тоді — час нагороди.
Встаньмо, молю, встаньмо й уважно вислухаймо те, що нам говорять. Ми жили плотським життям, будемо ж тепер жити життям духовним; ми жили в плотських задоволеннях, будемо тепер жити в чеснотах; жили в байдужості (щодо гріхів), поживімо ж тепер у покаянні. «Чого гордишся, земля і попіл?» (Сир. 10, 9). Чого гордишся, людино? Чого занадто хвалишся? На яку світську славу і багатство надієшся? Підемо, прошу тебе, до могил і побачимо тайни, що там відбуваються, побачимо тіло, яке зруйнувалося, поїдені кістки, тіла, які зітліли. Якщо ти мудрий, подумай, якщо розумний, скажи мені: хто отут цар і хто простолюдин, хто господар і хто раб, хто мудрий і хто нерозумний?.. Де тут краса юності, де привабливий погляд, де миловидні очі, де прекрасний ніс, де рожеві вуста, де колір обличчя, де сяюче чоло? Хіба не все порох? Хіба не все попіл? Хіба не все земля? Хіба не все черв’яки і сморід? Хіба не все тління?
Усвідомлюючи все це і роздумуючи про наш останній день, зійдімо, браття, поки в нас ще є час, з нашого шляху, яким ми блукали. Ми відкуплені «дорогоцінною Кров’ю» (1 Петр. 1, 19). Для того Бог явився на землі. Для тебе, людино, Бог явився на землі, не маючи, «де голову прихилити» (Лк. 9, 58). О, чудо! Судія заради засуджених приходить на суд, Життя приймає смерть, Творець терпить знущання від створіння, Невидимий для серафимів опльовується рабом, вкушає оцту й жовчі, проколюється списом і в гріб покладається. Скажи мені, людино, і ти байдужа, спиш і зневажаєш (такими чудесами)?! Не знаєш, що коли ти навіть проллєш за Нього свою кров, то й тоді ще не сповниш свого боргу, бо інакша Кров Владики й інакша кров раба? Відхід душі випереди покаянням і виправленням, щоб, коли прийде смерть, усякі ліки покаяння не виявилися нічого не вартими. Бо покаяння має силу тільки на землі, а в пеклі воно вже безсиле. Шукаймо Господа, поки ще маємо час. Будемо робити добро, щоб і майбутньої нескінченної геєни уникнути, і сподобитися Царства Небесного через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
