«Наша Парафія»

Проти тих, котрі сперечаються,
чому диявол не знищений.
Про те, що його лють нам ніскільки не шкодить,
якщо ми уважні до себе. Про покаяння

1. Ісаак, побажавши колись спожити їжу із рук сина, послав його з дому на полювання, а наш Ісаак1, побажавши прийняти їжу з наших рук, не нас послав з дому, але сам прийшов до нашої трапези. Хто ще може бути більше сповнений любові, хто більш смиренний за того, котрий захотів виявити таку полум’яну любов і захотів так прихилитися? Тому і ми, хоч і втратили і силу голосу, і міцність ніг від ранкової бесіди, побачивши батьківське обличчя, тут же забули про неміч, відкинули втому, окрилилися радістю. Побачили світлу сивину — і душа наповнилася світлом. Тому і пропонуємо трапезу з охотою, щоб він, споживши, благословив нас. Тут нема лукавства й обману, як там. Тоді сказано було принести одному, а приніс інший. Ні, мені наказано принести — я і приніс. Благослови ж нас, отче, благословенням духовним, яке всі ми завжди бажаємо отримувати і яке корисне не тільки для тебе, але й для мене, і для всіх цих2. Ублагай нашого Владику, щоб Він продовжив життя твоє до глибокої старості Ісаака, — це і для мене, і для цих дорожче і необхідніше за небесну росу і земну поживу.

Але час уже запропонувати трапезу. Яка ж вона? Це залишки того, про що недавно сказано було вашій любові. Ми все ще говоримо про диявола те слово, яке почали за два дні до цього і котре вранці запропонували тим, котрі готуються до хрещення, коли говорили з ними про відречення (від диявола) і поєднання (з Христом)3. Однак робимо це не тому, що нам приємно говорити про диявола, а тому, що повчання про нього подає нам безпеку. Він ворог і супротивник, а знати все про ворогів особливо необхідно задля безпеки. Ми недавно сказали, що він не перемагає (людей) ані силою, ані жорстокістю, ані примусом, ані насиллям, бо коли б це було, то він погубив би всіх. І як доказ цього ми вказали на свиней, над якими демони не насмілилися показати свою злість раніше, ніж їм дозволив Господь (Мф. 8, 31). Вказали на стада волів та овець Іова, бо і цих диявол не насмілився винищити, поки не отримав владу звище.

Отже, ми побачили, по-перше, те, що диявол не долає нас ані силою, ані примусом. Далі, по-друге, додали, що хоч він і долає обманом, однак не всіх, і для прикладу знову вказали на цього ж подвижника — Іова, проти якого скільки не влаштовував (диявол) підступів, однак не здолав його, а навпаки, — сам був переможений і відступив.

Залишається ще одне питання. Яке ж це? Говорять, що коли (диявол) не перемагає силою, тоді — хитрістю, а тому краще було б його знищити. Нехай Іов переміг, зате Адам був спокушений і згрішив. А якби диявол раз і назавжди був знищений, то й Адам не упав би ніколи. Тепер же диявола перемагає один, а він долає багатьох, його перемагає десять, а він долає й уражає тисячі. І ці тисячі не загинули б, якби диявол був зовсім знищений. Що ж сказати на це? По-перше, те, що ті, котрі перемагають, заслуговують набагато більшої честі, ніж ті, котрі бувають переможеними, хоч би останніх було більше, а перших менше: «Краще, — сказано, — один, який сповняє волю Божу, ніж тисяча грішників» (Сир. 16, 3). А по-друге, те, що через знищення супротивника сам переможець терпить від цього шкоду. Якщо попустиш супротивникові залишатися, то байдужі зазнають шкоди не через дбайливих, а через власну байдужість. А коли знищиш супротивника, тоді дбайливі зазнають шкоди через недбайливих — не виявлять свою силу й не отримають вінців.

2. Може, ви ще не зрозуміли того, що сказано? Тоді треба сказати про це більш дохідливо. Нехай буде один супротивник, нехай будуть два борці, котрі повинні з ним боротися. І з цих двох борців нехай один буде знеможений від пересичення, байдужий, виснажений, знесилений, а інший — старанний, сильний, який постійно займається в палестрі4 різними вправами, невпинно вивчає мистецтво боротьби. Якщо ти знищиш супротивника, кому з них завдаси шкоди? Недбайливому і безтурботному чи старанному, котрий стільки трудився? Звичайно, що старанному. Він через знищення супротивника зазнав би шкоди через недбайливого, а недбайливий навіть тоді, коли б супротивник залишався, зазнав би шкоди не через старанного, оскільки був би переможений через власне недбальство.

Скажу й інше тлумачення цього питання, щоб ти побачив, що не диявол завдає людям шкоди, а спричиняє падіння неуважних тільки їхня власна байдужість. Залишимо диявола, він дуже злий, однак не від природи, а через свавілля, зі своєї волі. А що диявол злий не від природи, це можемо бачити із самої його назви. Він названий наклепником (διαβολος), від слова обмовляти (διαβάλλειν), бо він обмовив людину перед Богом, сказавши: «Хіба даром богобоязливий Іов?… Але простягни руку Твою і торкнися всього, що у нього, — чи благословить він Тебе?» (Іов. 1, 9, 11). Водночас обмовив і Бога перед людиною, коли сказав: «Вогонь Божий упав з неба і спалив овець» (Іов. 1, 16). Він намагався запевнити Іова, начебто ця війна запалилася з вище — з неба, і налаштував раба проти Владики і Владику проти раба, а вірніше сказати, не налаштував, а мав намір, однак не встиг (налаштувати). То коли бачиш, що й інший раб повстає проти Господа, — Адам проти Бога, — і вірить наклепу диявола, знай, що диявол отримав успіх не від своєї сили, а через безпечність і недбальство Адама.

Ось чому він названий дияволом (наклепником)! Але обмовляти і не обмовляти — це не від природи, а є такою дією, яка буває і перестає бути, є і зникає. А такі дії не входять до складу ані природи, ані сутності. Знаю, що для багатьох це слово про сутність і випадковість незрозуміле. Однак є й такі, котрі здатні слухати і більш тонкі (міркування), тому ми і сказали це. Хочете, перейду і до іншої назви (диявола)? Побачите, що і вона не відображає назву ані сутності, ані природи.

Диявол називається злим, а злість не від природи, а від волевиявлення, оскільки і вона то буває, то перестає бути. Не говори мені, що злість у дияволі була завжди. І в ньому вона не була від початку, а появилася пізніше, через що він і названий відступником. І хоча є багато злих людей, однак тільки він називається злим. Чому саме так називається? Тому що він, не зазнавши ніякого зла від нас, не маючи причини звинувачувати нас ані в малому, ані у великому, а як тільки побачив людину в славі, тут же позаздрив її блаженству. Що може бути гірше за таку ненависть, коли виникає ворожнеча і війна без будь-якої причини?

Отже, залишимо диявола і виведемо на сцену творіння (природу), щоб ти побачив, що диявол не може бути причиною наших гріхів, якщо тільки ми захочемо бути уважними, щоб ти пізнав, що слабкий волею, недбайливий і безтурботний і без диявола падає і тоне у безлічі безодень гріха. Диявол злий — знаю це і я, знають усі. Але уважно слухай те, що буде сказано тепер. Це не маловажлива річ, а така, що про неї часто багато говорять у багатьох місцях. Щодо неї великі суперечки і війна не тільки у віруючих з невіруючими, але й серед віруючих з віруючими, а це дуже сумно!

3. Отже, всі, як я сказав, визнають диявола злим. А що скажемо про це прекрасне і дивовижне творіння (природу)? Невже і творіння зле? Але хто може бути настільки безчесним, настільки безрозсудним і божевільним, щоб опорочити творіння? Отже, що скажемо про нього? Вона не зле, навпаки, прекрасне і є доказом Божої премудрості, і сили, і людинолюбства. Послухай, як дивується йому пророк, коли говорить: «Які величні діла Твої, Господи! Все премудро створив Ти» (Пс. 103, 24). Не став він досліджувати кожне (діло Боже) окремо, а вклонився перед неосяжною Божою премудрістю! А що (Бог) створив творіння настільки прекрасним і величним з благою метою, послухай, як дехто говорить: «Від величі і краси створінь порівняно пізнається Винуватець буття їх» (Прем. 13, 5). Послухай і Павла, який каже: «Бо невидиме Його від створення світу…, через розглядання творіння видимі» (Рим. 1, 20). Як той, так й інший своїми слова вказали на те, що (творіння) направляє нас до богопізнання, що воно допомагає нам пізнавати Господа. Що ж? Якщо побачимо, що саме це прекрасне і дивовижне творіння буває для багатьох причиною безчестя, то невже почнемо звинувачувати його? Ні! Навпаки, (звинувачувати ми повинні) тих, котрі належним чином не скористалися ліками. Як же це (творіння), яке направляє до богопізнання, стало причиною безчестя? «Затьмарилося,  — говорить Писання, — нерозумне їхнє серце…, називаючи себе мудрими…, покланялися і служили тварі замість Творця» (Рим. 1, 21–25). Тут на сцені аж ніяк не диявол, аж ніяк не демон, а тільки одне творіння, — учителька богопізнання. Як же воно стало причиною безчестя? Не від своєї природи, а через безтурботність неуважних. Що ж, скажи, може, нам знищити і творіння?

Але що говорити про творіння? Перейдемо до наших органів і побачимо, що й вони бувають причиною загибелі, коли ми неуважні, не від їхньої власної природи, а через нашу безпечність. Поглянь, око дане для того, щоб ти, дивлячись на творіння, прославляв Владику, але якщо ти оком будеш користуватися недобре, то воно стане для тебе причиною перелюбу. Язик даний для того, щоб ти прославляв, хвалив Творця, але якщо в тебе нема належної уваги, він може стати виною богохульства. Руки дані для того, щоб ти підносив їх у молитві, але якщо ти нестриманий, тоді простягаєш їх для крадіжки. Ноги дані для того, щоб ти йшов на добрі справи, але якщо ти безтурботний, то підеш ними на справи негідні.

Бачиш, що немічному все шкодить. Бачиш, що немічному навіть рятівні ліки спричиняють смерть, але не за своїми властивостями, а через його немічність? Бог створив небо, щоб ти, захоплюючись ділом Його рук, поклонився Владиці. Однак деякі, залишивши Творця, поклонилися самому небу, і це через їхнє недбальство та безумство. Але що говорити про творіння? Що може бути більш спасенне за хрест? Однак і хрест для слабких став спокусою. «Бо слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємося, — сила Божа» (1 Кор. 1, 18). І далі: «Ми проповідуємо Христа розіп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство» (Кор. 1, 23). Що може бути більш повчальне за слова Павла й Апостолів? Але ці Апостоли для багатьох були запахом смертоносним, через що і сказано: «Для одних запах смертоносний на смерть, для інших запах животворчий на життя» (2 Кор. 2, 16). Бачиш, що немічний і від Павла отримує шкоду, а сильний навіть від диявола не терпить зла?

4. Хочеш, запропонуємо слово і про Христа? Що зрівняється з Його спасінням? Що благотворніше за Його пришестя? Але і це спасенне, доброчинне пришестя для багатьох стало причиною для примноження кари. «На суд Я прийшов у світ цей,  — говорить Спаситель, — щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими» (Ін. 9, 39). Що говориш? Світло стало причиною сліпоти? Не світло стало причиною сліпоти, а немічні очі душі не могли сприйняти світла. Бачиш, що немічний від усього зазнає шкоди, а сильний від усього отримує користь, оскільки виною скрізь є свавілля, у всьому має владу воля.

А диявол, якщо хочеш знати, навіть корисний для нас. Тільки б ми вміли з ним поводитися, і тоді він подає нам багато вигод і важливі надбання. Це вже не раз ми довели на прикладі Іова, але про це можна довідатися і від Павла. Пишучи про кровозмішника, він так говорить: «Віддати сатані на виснаження плоті, щоб дух спасся» (1 Кор. 5, 5). Ось і став диявол винуватцем спасіння, тільки не зі своєї волі, а завдяки вмінню Апостола. Як лікарі беруть змій і, відтинаючи в них шкідливі частини, готують з цих отруйних тварин ліки, так учинив і Павло — зі страждання, яке заподіював диявол, він узяв те, що було корисне, а інше відкинув. І щоб ти знав, що (тут) диявол не винуватець спасіння, навпаки, він намагався погубити і поглинути людину, а це Апостол своєю мудрістю розтрощив йому щелепи, то послухай, що говорить він (Апостол) про того ж кровозмішника у Другому посланні до коринф’ян: «Виявіть до нього любов…, щоб не поглинула його надмірна печаль…, щоб не заподіяв нам шкоди сатана» (2 Кор. 2, 8, 7, 11), — тобто поспішімо вихопити людину зі щелеп звіра.

Апостол часто використовував диявола як ката, а кати карають злочинців не так, як самі захочуть, а як дозволяють судді, оскільки для ката закон — карати так, як велять судді. Бачиш, до якої гідності піднявся Апостол? Одягнутий у плоть, розпоряджався безплотним, як катом. І що говорить дияволу про Іова наш Владика, коли повеліває: «Торкнися плоті його, ось, він у руках твоїх, тільки душу його збережи» (Іов. 2, 6), визначаючи йому межі і міру покарань, щоб цей лютий звір (диявол) не напав на нього (Іова) занадто нагло, — те саме робить і Апостол. Віддаючи блудника дияволу, він говорить: «На виснаження плоті» (1 Кор. 5, 5), — тобто душі його не торкайся. Бачиш владу раба? Тому не бійся диявола, хоч він і безтілесний, бо він упав. А нема слабшого за того, хто впав, хоч би він не був у тілі, як і немає сильнішого за того, хто має відвагу (перед Богом), хоч би він був у смертному тілі.

5. Усе це сказано мною тепер не для того, щоб звільнити диявола від обвинувачень, а щоб вас урятувати від безпечності. Він якраз дуже хоче, щоб ми вину наших гріхів складали на нього і щоб через те, що на нього складаємо вину, живучи цими надіями та звершуючи всілякі гріхи, збільшили своє покарання і не отримали ніякого прощення, подібно як не отримала Єва. Але ми так робити не будемо, а пізнаємо самих себе, пізнаємо свої рани, а тоді зможемо і ліки прикласти. Бо той, хто не знає хвороби, ніскільки не піклується про (лікування) недуги.

Ми багато згрішили, знаю це і я. Всі ми перебуваємо в епітиміях5, однак не втратили надію на помилування, не позбавлені можливості покаяння, бо ще стоїмо на поприщі боротьби і перебуваємо в подвигах покаяння. Ти старець і досяг крайньої межі життя? Однак не думай, начебто в тебе відняте покаяння, не впадай у відчай щодо свого спасіння, а подумай про розбійника, котрий спасся на хресті. Що може бути коротше за ту мить, в яку він отримав вінець? Однак і цієї миті для нього було достатньо, щоби спастися. Ти юнак? Не покладайся на юність і не думай, що в тебе попереду достатньо часу для життя: «День Господній так прийде, як злодій уночі» (1 Сол. 5, 2). Тому Бог і зробив нашу кончину скритою, щоб ми зробили явною свою дбайливість та обережність. Хіба не бачиш, скільки щодня забирає передчасна смерть? Тому дехто й остерігає: «Не барися звернутися до Господа і не відкладай із дня на день» (Сир. 5, 8), щоб, коли будеш баритися, ти не загинув. Нехай старець наслідує те умовляння, а юнак — це повчання. Але ти в безпеці, ти багатий і маєш багато грошей, у тебе не буває ніякої неприємності? Однак послухай, що говорить Павло: «Коли говоритимуть: «Мир і безпека», тоді несподівано прийде на них погибель» (1 Сол. 5, 3). Справи (наші) дуже мінливі, ми не владні над смертю. Тому будьмо владні над чеснотами. Господь наш Христос людинолюбний!

6. Хочете, скажу і про шляхи покаяння? Вони численні, різноманітні і всі ведуть до неба. Перший шлях покаяння — це осуд гріхів: «Пригадай Мені; станемо судитися; говори ти, щоб виправдатися» (Іс. 43, 26). Тому і пророк говорив: «Я сказав: визнаю я перед Господом беззаконня мої: і Ти простив провини серця мого» (Пс. 31, 5). Отже, і ти засуди свої гріхи. Цього досить для Господа задля твого виправдання, бо той, хто осудив свої гріхи, вже не так скоро зважиться знову впасти в них. Розбуди в собі викривача — твою совість, щоби ти не мав викривача там, на Господньому судилищі. Ось один прекрасний шлях покаяння!

Є й інший, не гірший за нього, який полягає в тому, щоб не бути злопам’ятним до ворогів, стримувати гнів, прощати гріхи ближнім, бо тоді простяться нам і наші гріхи проти Господа. От і другий засіб очиститися від гріхів! «Якщо ви прощаєте людям провини їхні, — говорить Господь, — то й Отець ваш Небесний простить вам провини ваші» (Мф. 6, 14).

Хочеш знати і третій шлях покаяння? Це гаряча і щира молитва, що підноситься від самої глибини серця. Хіба не бачив ти, як та вдовиця умилостивила жорстокого суддю (Лк. 18, 3)? А в тебе Владика лагідний, поблажливий і людинолюбний! Вона просила (про захист) від ворогів, а ти просиш не стосовно ворогів, але про своє спасіння. Якщо ж хочеш знати і четвертий (шлях покаяння), то назву милостиню — вона має велику і невимовну силу. І Навуходоносорові, котрий чинив усякого роду гріхи і всяке безчестя, Даниїл говорить: «Тому, царю, нехай буде благоугодною тобі порада моя: відкупи гріхи твої правдою і беззаконня твої милосердям до бідних» (Дан. 4, 24). Що може зрівнятися з цим людинолюбством? Після незліченних гріхів, після стількох беззаконь грішникові обіцяється прощення, якщо він буде людинолюбний. Також, не менше від усіх названих засобів, загладжують гріхи скромність і смиренна мудрість. Свідок є митар, котрий не міг указати на свої добрі діла, однак замість них виставив смиренність — і зняв із себе важкий тягар гріхів (Лк. 18, 13).

Ось ми показали п’ять шляхів покаяння: перший — осуд гріхів, другий — прощення гріхів ближнім, третій — молитва, четвертий — милостиня, п’ятий смирення. Тож не залишайся в лінивстві, а щодня проходи по всіх цих шляхах, бо і шляхи зручні, і ти не можеш відмовлятися убогістю. Ні, хоч би ти жив убогіше за всіх, однак можеш і гнів покинути, й смиритися, і помолитися щиро, і гріхи засудити, тобто убогість тут ні в чому не може бути перешкодою. Але що говорити про це, коли і на тому шляху покаяння, на якому потрібно витрачати гроші (маю на увазі милостиню), і там убогість ніскільки не перешкоджає нам виконати заповідь. Це показала вдовиця, котра поклала дві лепти (Мк. 12, 42).

Отже, пізнавши спосіб лікування наших ран, будемо постійно вживати ці ліки, щоб, відновивши в собі справжнє здоров’я, спожити з відвагою священної трапези, з великою славою зустріти Царя слави — Христа й отримати вічні блага, за благодаттю і щедротами, і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким слава, держава, честь Отцеві зі Всесвятим, і Благим, і Животворящим Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

1. Єпископ Флавіан. [↩]
2. Тобто для присутніх у храмі. [↩]
3. Вважають, що ці слова до нас не дійшли, однак цілком можливо, що йдеться про Друге оголошувальне слово до тих, які готуються до просвічення. [↩]
4. У стародавній Греції приватна гімнастична школа для хлопчиків 12–16 років. [↩]
5. Епітимія — від гр. επιτιμιον — покарання, заборона, що накладаються священиком-духівником під час Сповіді. [↩]

Опубліковано: 10.08.2016; востаннє змінено: 14.10.2016.