«Наша Парафія»

Подяка Богові за звільнення від лиха, очікуваного
через бунт, і спогади про те, що тоді трапилося.
Проти тих, котрі принижують наше тіло,
і про створення людини взагалі.
Про стримування від клятв

1. Коли подумаю про бурю, що минула, і про теперішній спокій, то не перестаю говорити: «Благословенний Бог, Який перетворює смертну тінь на ясний ранок, а день робить темним, як ніч…» (Ам. 5, 8), «…повеліває світлу блищати із хмари…» (Іов. 37, 15) «…спускає до пекла і виводить…» (1 Цар. 2, 6), «…ми, як карані, та не вбиті» (2 Кор. 6, 9). І хочу, щоб це ж і ви говорили завжди і не переставали (говорити). Бо коли Він облагодіяв нас ділами, то чи будемо варті якого-небудь прощення, коли не віддамо Йому бодай словами? Тому благаю вас, ніколи не переставайте дякувати Йому. Якщо ми будемо вдячні за колишні (благодіяння), то, мабуть, отримаємо й інші, більші. Отже, будемо безперестанно говорити:

— Благословенний Бог, що дав і нам безбоязно запропонувати вам звичайну трапезу, а вам без страху слухати слова наші. Благословенний Бог, що ми сходимося сюди, вже не остерігаючись зовнішньої небезпеки, а бажаючи слухати (повчання).

Сходимося разом уже не зі страхом, трепетом і побоюванням, а з великою сміливістю, відкинувши всякий острах. А в попередні дні ми були нічим не кращі за тих, котрі захоплені буревієм на морі і щохвилини очікують аварії корабля. Кожного дня були пригнобленими, стривоженими і схвильованими через безконечні слухи зі всіх боків. Кожного дня розвідували і запитували:

— Хто прийшов зі столиці? Які вісті приніс? Правду чи неправду він говорить?

Ми проводили безсонні ночі і, дивлячись на місто, оплакували його як таке, що має негайно загинути. Тому ми і мовчали в ці попередні дні через те, що місто наше зовсім спорожніло і всі переселилися в пустелі, а ті, котрі залишилися, були покриті хмарою печалі. Душа, яка цілком оповита печаллю, стає зовсім нездатною слухати. Тому і друзі Іова, прийшовши і побачивши горе цього дому і праведника, сидячого на гноїщі і покритого ранами, розірвали свій одяг, заридали і сиділи в мовчанні, показуючи цим, що скорбним насамперед необхідний спокій і мовчання. Та й страждання (Іова) були вище всякої розради (Іов. 2, 13). Тому і юдеї, які були приставлені до глини і виготовлення цегли, коли побачили Мойсея, який прийшов до них, через свою малодушність та скорботу не могли прислухатися до його слів (Вих. 5, 21).

І що дивного, що це було з людьми легкодухими, коли бачимо, що й учні Христові піддалися тій же немочі? Після Тайної Вечері, коли Христос розмовляв з ними наодинці, учні спочатку раз у раз запитували Його: «Куди Ти йдеш?» (Ін. 13, 36). Але коли Він сказав їм про ті прикрощі, які мали згодом осягнути їх, про боротьбу, гоніння, про ненависть від усіх, про бичування, темниці, судилища, заслання, тоді їхні душі, будучи пригніченими страхом через почуті прикрощі і печаллю від лих, що загрожували, ніби найтяжким тягарем, зробилися нарешті безмовними. Тому Христос, побачивши їхню зніяковілість, докорив їх за це і сказав: «Іду до Того, Хто Мене послав, і ніхто з вас не питає Мене: куди йдеш? Але від того, що я сказав вам це, скорботою пройнялися серця ваші» (Ін. 16, 5).

Тому і ми спочатку мовчали, вичікуючи цього випадку. Бо коли і той, хто хоче в когось чого просити, і хоч його прохання буде справедливе, все одно вичікує зручної нагоди, щоб побачити того, від кого залежить виконання прохання, лагідним і в доброму настрої, і при добрій нагоді отримати милість, то тим більше зручного часу повинен шукати проповідник, щоб дати повчання слухачеві тоді, коли він у доброму настрої і вільний від усякої турботи і печалі. Саме так і ми зробили.

2. І ось тепер, коли ви прогнали від себе печаль, і щоб наше слово було для вас більш зрозумілим, ми хочемо нагадати вам про попереднє. Ми сказали про природу, тобто, що Бог створив її не тільки прекрасною, дивною і величною, але водночас і слабою, і тлінною, і поклав на ній чимало цих ознак, облаштовуючи все для нашої користі, а саме: красою створіння збуджує в нас подив перед Творцем, а недосконалістю застерігає від обожнювання створіння. Те ж саме можна бачити і в нашому тілі, через що чимало як з ворогів істини, так і з наших однодумців запитують про нього: чому воно створено тлінним і смертним?

Багато хто з язичників та єретиків навіть говорять, що воно і створено не Богом. Воно не вартує того, щоб його створив Бог, говорять вони, вказуючи на нечистоти, піт, сльози, труд, виснаження та інші недосконалості тіла. Але я, якщо мова вже зайшла про це, скажу, по-перше, ось що: не говори мені про цю людину, яка впала, зневажена, засуджена. А коли хочеш знати, яким створив Бог наше тіло на початку, то підемо в рай і подивимося на людину щойно створену. Те тіло не було таким смертним і тлінним, але як сяє золота статуя, яка щойно вийшла з горна, так і те тіло було непідвладним будь-якому тлінню. Його ані праця не обтяжувала, ані піт не розморював, ані турботи не мучили, ані прикрощі не охоплювали, ані будь-які інші страждання не пригнічували. Коли ж людина не зуміла скористатися благополуччям, а образила свого Благодійника, повіривши більше демонові-спокуснику, ніж Провидцеві Богу, Який звеличив її, бо понадіялася бути богом і розмріялася про своє достоїнство більше належного, тоді, саме тоді Бог, бажаючи напоумити її вже самим досвідом, зробив тлінною і смертною. І Він зв’язав її безліччю цих прикрощів не з ненависті і не через відразу, а через турботу про неї, — щоб зупинити на самому початку цю злу і пагубну гордість і не дати їй піти далі, а на самому досвіді навчити, що вона смертна і тлінна, і через це змусити її ніколи не думати і не мріяти про себе так.

Диявол сказав (першим людям): «Будете як боги» (Бут. 3, 5). Щоб вирвати цю думку з коренем, Бог зробив тіло людини слабким і хворобливим, повчаючи її самою природою — ніколи не мати такої думки. Справедливість цього досить яскраво проявилася в тому, що сталося, з людиною: вона засуджена на це покарання вже після того бажання (бути богом). І поглянь, Який премудрий Бог: Він не дав померти першим Адамові, але попустив, щоби він пережив смерть свого сина, — щоби, побачивши перед своїми очима тліюче тіло, яке руйнується, отримав від цього видовища великий урок мудрості, пізнав, що з ним сталося, і, добре навчений цим, відійшов звідси.

Отже, як я сказав, це досить яскраво видно вже із того, що сталося (з Адамом). Але не менш яскравим є і те, що буде сказано далі. Якщо і попри все те, що наше тіло зв’язане такою необхідністю, що всі вмирають, зотлівають, розкладаються і на очах усіх перетворюються на порох, через що язичницькі філософи зробили одне відоме визначення людини (на питання: що таке людина, вони сказали: це — тварина розумна, смертна), якщо при такому загальному визнанні деякі насмілилися обезсмертити себе у думці народу, і тоді, коли очі свідчать про смерть, захотіли називатися богами і бути вшанованими, як боги, то до якого безчестя дійшло б чимало з людей, якби смерть наперед не переконувала всіх у смертності й тлінності їхньої природи? Послухай, що говорить пророк про одного язичницького царя, який дійшов ось до якого безумства: «Зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престол мій…, і буду подібний до Всевишнього» (Іс. 16, 13–14). Насміхаючись над ним і вказуючи на його смерть, (пророк) говорить: «Під тобою підстеляється черва, і черва — покрив твій» (Іс. 16, 11). Тобто чи ти, людино, яку очікує такий кінець, насмілюєшся так мріяти про себе? І про іншого царя, а саме про тирського, який так само роздумував і хотів називатися богом, сказано: «У руці того, хто уражає тебе, ти будеш людина, а не Бог» (Єз. 28, 9).

Отже, Бог створив наше тіло таким для того, щоб від самого початку цілковито знищити причину для ідолопоклонства. І що тут дивного, що це сталося з тілом, коли щось подібне можна бачити й у душі? Щоправда, Бог не зробив її смертною, а допустив їй бути безсмертною, зате віддав її безпам’ятності, обмеженості в знаннях, печалі і турботам. І зробив це для того, щоб вона, бачачи гідність своєї природи, не думала про своє достоїнство більше, ніж належить. Бо коли навіть при цьому деякі насмілилися сказати, що душа має божественну сутність, то до якого божевілля вони б дійшли, якби були вільними від цих недоліків?

Але що я сказав про природу, те скажу і про тіло, тобто, що однаково дивуюся Богові: як із того, що Він зробив тіло тлінним, так і з того, що в його тлінності показав власну силу і премудрість. Те, що Він міг створити його і з кращої речовини, це показав у тілах небесних і в сонці: Той, Хто створив ці тіла, міг би таким же створити і тіло (людське). Але причина, чому воно створено слабким, полягає в тому, про що вже було сказано. І це ніскільки не принижує дивної величі Творця, а ще більше підносить Його. Якраз недосконалість речовини і виявляє особливу велич і досконалість мистецтва Того, Хто порохові і попелу надав таку гармонію і такі почуття, які, будучи настільки різними і різноманітними, здатні до такої мудрості!

3. Отже, чим більш низькою бачиш речовину (тіла), тим більше дивуйся величі мистецтва (Божого). Скульпторові дивуюся я не стільки тоді, коли він робить прекрасну статую із золота, скільки тоді, коли він із глини, яка розпадається, може силою мистецтва створити дивну і невимовну красу художнього твору — там навіть речовина дещо допомагає художникові, а тут виявляється чисте мистецтво.

Якщо хочеш знати, яка премудрість у Того, Хто створив нас, подумай, що робиться з глини: що ж ще, крім цегли або черепиці? Однак великий Художник — Бог — з цієї речовини, з якої виготовляють тільки цеглу та черепицю, зміг сформувати настільки прекрасне око, що йому дивуються всі, хто має зір, і надати йому таку силу, що воно зором сягає на надзвичайну висоту в повітря і за допомогою невеликої зіниці охоплює такі великі тіла, і гори, і ліси, і пагорби, і моря, і небо. Не говори мені про сльози і гнійну вологу: це сталося через твій гріх, а подумай про його красу, про здатність бачити, і про те, як воно, проходячи через такий простір, не стомлюється і не слабшає. Ноги, навіть небагато пройшовши, стомлюються і слабнуть, а око, пробігаючи таку висоту і таку широту, не відчуває жодної втоми. А оскільки воно зі всіх членів для нас найнеобхідніше, то Бог не попустив, щоб воно стомлювалося від праці, а щоб його служіння нам було вільним і безперешкодним.

Однак, чи в змозі будь-яке слово зобразити всю досконалість цього члена? І що говорить про зіницю і силу зору? Якщо розглянеш тільки вії очей, — цей, вочевидь, найнікчемніший зі всіх членів, то і в них побачиш велику премудрість Творця-Бога. Як ости на колоссях, виставившись уперед, наче списи, відганяють птахів і не дають їм сідати на плоди і ламати ще надто слабке стебло, так і на очах волоски вій виставляються, наче ости і списи, відбивають від очей пил, сміття й усе, що турбує ззовні, і охороняють віки від ушкодження. Не менше того премудрості побачиш і в бровах. Хто не здивується їхньому положенню? Вони і не занадто виставляються вперед, щоб не закривати очі, і не заглиблені всередину більше, ніж треба, а, знаходячись зверху, наче дашок навісу на будинку, приймають на себе стікаючий з голови піт і не дають шкодити очам. Саме тому і волосся в них густе, і цією щільністю утримують вологу, яка стікає, і досить мистецьки прикриваючи очі, надають їм і великої краси. І не тільки з цього можна дивуватися, але не менше від цього й з іншого. Для чого, скажи мені, волосся на голові росте і стрижеться, а на бровах — ні? І це зроблено не без причини і не випадково, а для того, щоб вони, опустившись донизу, не закривали очі, як це іноді буває в людей у похилому віці.

А хто може осягнути всю премудрість, що виявляється в будові та розміщенні мозку? По-перше, Бог створив його м’яким, оскільки він подає енергію всім почуттям. Потім, щоб він не пошкодився через ніжність власної природи, відгородив його з усіх боків кістками. Далі, щоб, торкаючись кісток, він не постраждав від їхньої твердості, простягнув між ними перетинку, і не одну, а дві: одну внизу під передньою частиною голови, а другу вгорі навколо мозкової речовини, і при цьому першу набагато твердішу від другої. Це зробив Бог як з причини, на які вже було вказано, так і для того, щоб удари, які отримує голова, першим сприймав не мозок, а насамперед їх зустрічали б ці перетинки, і так убезпечили від будь-якої шкоди і зберігали мозок недоторканним. І те, що кістка, яка його покриває, не суцільна, а зі всіх боків має безліч швів, — і це, знову ж таки, служить для мозку важливим запобіжним засобом: з одного боку випари, які нагромаджуються біля нього, можуть через ці шви легко виходити назовні і таким чином не стискати його, з іншого боку, якщо звідки-небудь буде завдано удару, то ушкодження буде не повсюдне. Якби ця кістка була суцільною, то удар, завданий в одну її частину, завдав би шкоди всій кістці, а тепер, коли вона розділена на багато частин, цього не станеться. А коли і трапиться забиття однієї частини, то пошкодження отримає тільки та кістка, яка знаходиться біля цієї частини, а інші залишаться непошкодженими, оскільки загальний удар роз’єднується роздільністю кісток і не може поширюватися на прилеглі частини. От для чого Бог улаштував покриття мозку із багатьох кісток! Як той, хто будує дім, покриває черепицею, так і Бог поклав на голові ці кістки і звелів вирости волоссю, щоб служити для голови ніби замість ковпака.

Те ж саме Він учинив і з серцем. Оскільки серце є для нас найголовнішим із органів і йому доручено початок усього нашого життя, а у випадку його пошкодження настає смерть, тому Бог відгородив його зі всіх боків щільними і твердими кістками: спереду — випуклими грудьми, а ззаду — лопатками. І з ним учинив те ж саме, що з перетинками біля мозку: щоб воно, перебуваючи у постійному битті і трепеті, під час гніву й інших подібних рухів та ударів від твердих кісток, які його оточують, не зазнавало болю від цього тертя, Бог простягнув тут безліч перетинок, і ще підклав легені, наче м’яку постіль для його рухів, щоб, вдаряючись до них без болю, не зазнало будь-якої шкоди. Але що говорити про голову та серце, навіть коли розглянеш самі нігті, то і в них відкриєш велику премудрість Божу, — у їхньому вигляді, властивостях і положенні. Можна би ще сказати і про те, чому в нас усі пальці не рівні, і багато про дещо інше, котре важливіше за це. Але для уважних і зі сказаного достатньо просвічується премудрість Бога, Який створив нас. Тому, надавши працьовитим можливість досліджувати достеменно ці частини, звернуся до іншого заперечення.

4. Чимало, крім вищесказаного, ще ось що заперечують: що ж саме? Якщо людина є царем для безсловесних, то чому багато із тварин перевершують її і силою, і легкістю, і швидкістю? Швидший за людину кінь, терплячіший — віл, легший — орел, сильніший — лев. Що ж нам сказати на це? А те, що й у цьому можемо ми пізнати особливу премудрість Божу і ту честь, якою Він нас нагородив.

Кінь швидший за людину — це правда. Але людина може звершувати свій шлях набагато скоріше за коня. Кінь, хоч який він швидкий і сильний, однак за день пробіжить ледве двісті стадій, а людина, поперемінно перепрягаючи коней, може проїхати і дві тисячі стадій1. Отже, як тому дана швидкість, так цьому дано розум і вміння, причому з великим запасом. У людини не настільки міцні ноги, як у коня, зате ноги коня служать їй не менше. Жодна з безсловесних тварин не може підкорити собі на службу іншу, а людина підкоряє всіх, і за допомогою різноманітного мистецтва, даного їй від Бога, змушує кожну із тварин виконувати найбільш придатне для неї служіння. Якби ноги в людей були такими ж міцними, як у коней, то вони були б непридатні для іншого, — для того, щоб ходити через непрохідні місця, підніматися на висоту, вилізати на дерево — копито, як відомо, заважає такій ходьбі. Тому, хоч ноги в людей і слабкіші, зате вони придатніші для більш корисних рухів, і, одержуючи послуги від сили коня, від своєї слабкості ніскільки не страждають, а здатністю до різноманітного ходіння ще й перевершують коня.

Далі, в орла легкі крила, але в мене є розум і вміння, за допомогою яких можу заманювати і ловити всіх птахів. Якщо ж хочеш бачити і моє крило, у мене воно набагато легше за орлине, піднімається не на десять чи на двадцять стадій, і не до неба, а вище неба і вище неба небес, де Христос сидить праворуч Бога. Безсловесні на своєму тілі мають зброю, наприклад, віл — рога, кабан — зуби, лев — пазурі, а в мене Бог улаштував це не в тілі, а поза тілом, щоб показати, що людина є лагідним створінням, і зброя їй не завжди потрібна. Справді, я часто відкладаю її, а нерідко озброююся нею. Тому, щоб я був вільним, незв’язаним і не мав потреби постійно носити зброю, Бог створив її окремо від моєї природи.

Ми перевершуємо безсловесних не тільки розумною душею, але й маємо перевагу перед ними тілом. Тіло Бог створив відповідно до благородності душі і здатним виконувати її веління. Створив не просто яким-небудь, а таким, яким воно повинно бути для служіння розумній душі, і якби воно не було таким, тоді дії душі зустрічали б великі перешкоди. Це особливо видно під час хвороби. Коли стан тіла бодай трохи відхилиться від своєї норми, наприклад, якщо мозок стає більш гарячим чи холодним, тоді чимало із душевних дій призупиняється. Отже, і на тілі можна бачити Провидіння Боже. І не тільки в тому, що Він спочатку створив його кращим за нинішнє, і що і нинішнє влаштоване для блага, але й з того, що Він знову воскресить його для набагато більшої слави.

Якщо ж хочеш довідатися і з іншого боку, яку премудрість Бог виявив в облаштуванні тіла, то я скажу те, із чого, здається, постійно і найбільше дивувався апостол Павло. Що ж це таке? Те, що члени тіла перевершують один одного не одним і тим же, але одні красою, інші силою. Наприклад, око красиве, але ноги міцніші за нього. Важлива голова, але вона не може сказати ногам: «Ви мені непотрібні» (1 Кор. 12, 21). Це ж можна бачити і серед безсловесних, це ж — і в усьому житті. Цар має потребу у підданих, піддані — в цареві, як голова в ногах. І серед безсловесних, знову ж таки, одні сильніші, інші красивіші; одні нас забавляють, інші — годують, ще інші — одягають. Забавляє павич, годують кури і свині, одягають вівці і кози, трудяться з нами віл і осел. Є ще й такі, котрі нічого такого нам не подають, зате вправляють наші сили. Наприклад, дикі звірі укріплюють мужність мисливців, страхом напоумляють наш рід і роблять більш обережним, а також зі своїх тіл подають чималу данину для нашого лікування.

Отже, якщо хтось скаже тобі, що ти за владика для безсловесних, коли боїшся лева? Скажи йому, що спочатку, коли я був у благоволінні в Бога і жив у раю, так не було. А коли я образив Господа, тоді і зробився підневільним для рабів. Однак і нині ще не зовсім підневільний, але маю деяке уміння, за допомогою якого і долаю звірів. Так буває й у знатних домах: коли діти, хоч і благородні, але ще не досягли повноліття, то бояться навіть багатьох із рабів, а коли ще й провиняться, тоді їхній страх ще більший. Це потрібно сказати і про зміїв, і скорпіонів, і єхидн, тобто, що вони страшні для нас через гріх.

5. Таке розмаїття можна бачити не тільки в нашому тілі, не тільки в різних формах життя і не тільки серед безсловесних тварин, але й серед дерев. І між ними побачиш, що найменше іноді має перевагу перед великим. Не всі вони мають усе, і це для того, щоб всі вони були нам необхідні, і в цьому ми бачили різноманітну премудрість Господа.

То ж не звинувачуй Бога за тлінність твого тіла, а від цього ще більш благоговій перед Ним і дивуйся Його Премудрості й Провидінню. Премудрості, що в такому тлінному тілі Він зумів виявити таку гармонію, а Провидінню, що зробив тіло тлінним задля блага душі, — щоб смирити гордість і скинути її зарозумілість. Чому ж, скажеш, Бог не створив людину такою на початку? Стосовно цього Він Сам відповідає тобі ділами і тим, що трапилося, ніби говорить:

— Я покликав тебе до більшої слави, але ти, втративши рай, зробив себе негідним дару. Але й після цього Я не відкину тебе, а виправлю твій гріх і піднесу тебе до неба. Для цього Я попустив, щоб ти стільки часу піддавався гниттю і тлінню, щоб за такий довгий час ти отримав добрий урок смирення і вже ніколи не повертався до колишньої думки.

Отже, дякуймо за все людинолюбному Богові, і за Його піклування про нас віддаймо Йому дяку, корисну для нас же. Потурбуймося старанно виконати заповідь, про яку я постійно говорив вам, та й не перестану (говорити), поки ви не виправитеся. Бо я піклуюся не про те, щоб тільки говорити мало чи багато, а щоб говорити доти, поки не виправлю вас. Бог через пророка говорив юдеям: «Ось, ви поститеся для сварок і суперечок і для того, щоб жорстокою рукою бити інших; ви не поститеся у цей час так, щоб голос ваш був почутий на висоті» (Іс. 58, 4). А вам скаже через нас:

— Якщо ви в клятвах і клятвопорушеннях поститесь, то для чого поститесь?

Як же ми подивимось на священну Пасху? Як приймемо святу Жертву? Як причастимося дивних Таїн тим язиком, яким зневажили закон Божий, тим язиком, яким опоганили душу? Якщо навіть за царську порфіру ніхто не наважиться взятися нечистими руками, як же ми приймемо тіло Господнє нечистим язиком? Клятва — від лукавого, а жертва — Господня. «Що спільного у світла з темрявою?Яка згода між Христом і Веліаром?» (2 Кор. 6, 14–15).

Добре знаю, що ви намагалися відійти від цього гріха, але як кожному з нас самому зробити це нелегко, то створімо братства і товариства. Як убогі, коли хочуть улаштувати банкет, але оскільки кожний з них сам не може почастувати всіх, то збираються разом і роблять банкет у складчину, так учинімо й ми. Поодинці ми байдужі, а тому створімо братства і будемо один одного наставляти, умовляти, переконувати, докоряти, нагадувати, погрожувати, щоб через старанність кожного зокрема виправитися всім. Якщо ми краще бачимо чужі недоліки, ніж свої, то й будемо застерігати інших, а їм доручимо спостерігати за нами. І так організуємо це прекрасне змагання, щоб, переборовши злу звичку, з відвагою дійти нам до цього святого свята і з доброю надією та благою совістю причаститися святої Жертви через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким Отцеві зі Святим Духом слава повіки-віків. Амінь.

1. Стадія — 185 м. [↩]

Опубліковано: 06.07.2016.