«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том І. Книга 2

Роздуми проти юдеїв та язичників про те, що Ісус Христос є істинний Бог, взяте із неодноразових провіщень про Нього пророків

Є чимало людей, серед яких одні через притаманну їм безпечність, інші через надмірну турботу про життєві справи, ще інші через велике невігластво неохоче сприймають довгі проповіді. Тому я визнав за необхідне ліквідувати утруднення, що пов’язані із багатослів’ям, і стислістю мови покласти край лінивству безпечних і найбільш несхильних до читання прихилити з особливим бажання вислухати запропоновані мною роздуми. Тому, не прикрашаючи мову вишуканими словами та виразами, а використовуючи такі слова, які були б зрозумілі і сприйнятливі і для слуги, і служанки, і вдовиці, і купця, і корабельника, і землероба, я буду всіляко намагатися, наскільки зможу, зберегти стислість і в декількох словах подати настанови. І таким чином у недбайливих слухачів пробудити бажання легко і без будь-яких труднощів вникнути в подані роздуми і, зберігаючи їх у пам’яті, отримати користь.

Почну із язичників. Якщо язичник спитає: «З чого видно, що Христос є Богом?» (це треба подавати найперше, бо все інше випливає з цього), — то я для доказу не буду вказувати на небо чи щось подібне. Якщо я скажу, що Він створив небо, землю і море, то язичник цього не сприйме. Якщо скажу, що Він воскрешав мертвих, зціляв сліпих, виганяв демонів, він не сприйме і цього. Коли скажу, що Він обіцяв Царство і невимовні блага, якщо буду говорити про воскресіння, то він не тільки не сприйме цього, але буде ще й сміятися. Чим же ми будемо його переконувати, особливо, якщо він простолюдин? Чим же ж іще, як не тим, що однаково і беззаперечно визнається і мною, і ним і в чому він не може сумніватися. Бо коли я спочатку скажу, що Христос створив небо і те, про що я вже говорив, то він не скоро погодиться повірити.

Що ж є таке, що язичник визнає справою Христа, і проти чого він ніколи не буде заперечувати? Те, що Христос насадив християнство. Язичник, звичайно не буде заперечувати того, що Христос заснував церкви по всьому всесвіту. З цього ми і візьмемо доказ Його сили і покажемо, що Він є Богом, і скажемо, що простій людині за короткий час неможливо обійти такий неосяжний всесвіт: і землю, і море, і прихилити до християнства стільки людей, до того ж захоплених поганими звичаями, або, краще сказати, відданих цим вадам. Однак Христос встиг звільнити людський рід від усього цього, і не тільки римлян, але й персів, і взагалі варварські племена. Він звершив це, не використовуючи зброї, не витрачаючи грошей, не управляючи військом, не розв’язуючи війн, а спочатку через одинадцятьох незнатних, принижених, невчених, простих, убогих, напівроздягнутих, беззбройних, які не мали ні взуття, ні двох одеж.

Що я кажу: звершив? Він устиг прихилити безліч людських поколінь з любов’ю роздумувати не тільки про теперішнє, але й про майбутнє, відкинути батьківські закони, знищити стародавні звичаї, що впродовж довгого часу вкоренилися, і прийняти інші, залишити легкі справи, віддатися Його нелегким вимогам. І Він звершив це, не дивлячись на те, що всі протиборствували Йому і насміхалися над Ним як таким, що зазнав на хресті ганебної смерті.

Язичники, звичайно, не будуть заперечувати того, що Христос був розіп’ятий юдеями і витерпів від них незлічимі муки, і що Євангельська проповідь день у день зростає. Особливо дивним є те, що вона процвітає не тільки тут, але й у персів, незважаючи на те, що і нині зазнає в них переслідувань. Уже й серед язичників є чимало мучеників. І ті, котрі були лютіші за вовків, після прийняття проповіді стали смиренніші за овець і вже роздумують про безсмертя, про воскресіння та невимовні блага.

2. Однак такі благочестиві прояви появилися не тільки в містах, але й у пустинях, у селах, у селищах, на островах, на корабельних пристанях. І не тільки простолюдини та їхні начальники, але з повною вірою підкорилися Розіп’ятому й ті, котрі вшановані діадемами. А що все це сталося невипадково, а ще задовго наперед було провіщено, я постараюся довести у цих роздумах. Однак, щоб мої слова не викликали підозріння, необхідно розкрити книги юдеїв, котрі розіп’яли Його, що поміщені в цих Писаннях, які і нині вони оберігають, і свідчення про Нього викласти перед очима невіруючих.

Так, Єремія перший сповіщає, що Бог став Людиною, не перестаючи бути Богом. «Такий Бог наш; ніхто Йому нерівний! Він звідав усі дороги знання і дав його Якову, слузі Своєму, Ізраїлеві, улюбленцеві Своєму. Потім і на землі з’явився, і з людьми перебував» (Варух. 3, 36–38)1. Чи бачиш, як він у декількох словах яскраво виклав усе: і те, що Бог, не перестаючи бути Богом, став Людиною і був серед людей; і що Він Сам є Засновником Старого Завіту? «Звідав, — говорить пророк, — усі дороги знання і дав його Якову, слузі Своєму, Ізраїлеві, улюбленцеві Своєму». Цими словами він вказує, що Господь і до Свого явлення у плоті Сам усім управляв, Сам усе звершував: давав закони, піклувався, оберігав.

Послухай, як інший пророк говорить про те, що Господь не тільки став Людиною, але й народився від Діви. «Діва в утробі зачне і породить Сина, і дадуть ім’я Йому Еммануїл, що означає з нами Бог» (Іс. 7, 14; Мф. 1, 23). Потім, щоб показати, що Господь не примарно, а насправді був Людиною, він додає: «Молоком і медом буде Він живитись, аж поки не навчиться уникати зла і обирати добро, бо перш ніж це Дитя навчиться цуратися зла і обирати добро, відкине зло, щоб обрати добро» (Іс. 7, 15–16).

А що Господь не тільки стане Людиною і народиться від Діви, але й вийде з дому Давида, послухай, як задовго до цього провіщав про це Ісая, хоч не прямими, а переносними словами: «Вийде Паросток із кореня Єссея, і вітка виросте з його коріння. Дух Господній спочине на Ньому: Дух мудрості і розуму, Дух ради і сили, Дух знання і страху Господнього» (Іс. 11, 2). Єссей був батьком Давида. Звідси видно, що Господь вийшов із цього покоління. І не тільки з цього покоління, але з дому Єссея, як і провістив пророк словами: «Вийде Паросток із кореня Єссея», — маючи на увазі не просто паросток, а Христа і Його Царство. А що це було сказано не про паросток, він пояснює сам, бо, сказавши: «Вийде Паросток», — додає: «…спочине на Ньому: Дух мудрості і розуму». Ніхто, навіть досить нерозумний не скаже, що благодать Духа зійшла на дерево, а тільки вселилася в той пречистий Храм.

Чому пророк не сказав: «Прийде», а говорить: «Спочине»? Тому, що Дух, зійшовши на Христа, в Ньому залишився і від Нього не відступив, про що ясно сказав євангеліст Іоан: «Я бачив Духа, Який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому» (Ін. 1, 32). Євангелісти не замовчують про те, як сприйняли саме Його народження юдеї. Матфей говорить: «Почувши це, Ірод цар стривожився, і весь Єрусалим з ним» (Мф. 2, 3). Послухай, як наперед провіщав про це Ісая: «Захочуть, — говорить він, — щоб вогнем було спалено. Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його; і дадуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець майбутнього віку, Князь миру» (Іс. 9, 5–6). Те, що це неможливо сказати стосовно простої людини, очевидне навіть для людей схильних до суперечок. Бо споконвіків ніхто з людей не називався Богом сильним і Князем такого миру, про який говорить пророк: «І миру Його немає кінця» (Іс. 9, 6).

Досвід достеменно показав, що мир Христа поширився по всій землі, по всьому морю, по всьому всесвіту, заселеному і безлюдному, по горах, печерах та пагорбах з того дня, коли Він перед Своїм вознесінням сказав учням: «Мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам» (Ін. 14, 27). Чому Христос так сказав? Тому, що людський спокій досить легко порушується, він підвладний всіляким перемінам. А Його спокій, хоч скрізь проти нього піднімаються незлічимі гоніння та щодня влаштовується безліч підступів, твердий, непохитний, міцний, постійний, безсмертний, безконечний. Його всесильне слово водночас зі всім встановило й це.

3. Пророки сповістили не тільки те, що Господь став Людиною, але й сам спосіб Його приходу. Він мав прийти, не посилаючи громів та блискавиць з неба, не коливаючи землею, не потрясаючи небом, не чинячи будь-які страшні явлення, але, народившись тихо і в невідомості, у домі тесляра, убогого і незнатного. Послухай, як не замовчує цього Давид. «Зійде, — говорить він, — як дощ на траву» (Пс. 71, 6), — виражаючи цим тишу, спокій.

І не тільки про це, але й про те, як милостиво й покірно Він буде ставитися до всіх. Поглянь, як про це яскраво свідчить інший пророк. Отримуючи образи, оплювання, обзивання, безчестя, катування і на кінець хресну смерть, Христос не мстив тим, хто це чинив, а великодушно і смиренно все переносив: зневаги, підступи, оскаженіння і безумну лють народу та інші напади. Все це пророк виразив словами: «Тростини надломленої не доломить і льону тліючого не загасить, доки не доведе суду до перемоги; і на ім’я Його уповатимуть народи» (Іс. 42, 3–4; Мф. 12, 20–21).

Інший пророк вказав навіть місце, де мав народитися Господь. «І ти, Вифлиєме, — говорить він, — земле Юдина, нічим не менший від інших володінь Юдиних; бо з тебе вийде Вождь, Який упасе народ Мій, Ізраїля. Вихід Його з днів споконвічних» (Мих. 5, 1; Мф. 2, 6). Він вказує і на Божество, і на людську природу Христа. Бо словами «вихід Його з днів споконвічних» відображає предвічність Господа, а словами «вийде Вождь, Який упасе народ Мій, Ізраїля», — Його народження в плоті. Відміть тут ще й інше яскраве провіщення. Пророк сказав не тільки те, що Господь народиться, але й що місце Його народження, яке раніше було маловідомим, незначущим, стане славним: «…нічим не менший від інших володінь Юдиних». Дійсно, тепер весь всесвіт іде до Вифлиєма, щоб побачити місце, де було покладено Народженого Господа. І сходиться туди не задля чого іншого, а тільки заради цього.

Інший пророк провістив і час, коли Господь мав явитися. «Не відійде скіпетр від Юди, — сказав він, — і Законодавець від стогон його, доки не прийде Примиритель, і Йому будуть коритися народи. Він прив’язує до виноградної лози осля Своє і до лози найкращого винограду сина ослиці Своєї; миє у вині одяг Свій і в крові грон ризи Свої; очі в Нього більш, іскристі, ніж вино; і біліші від молока зуби Його» (Бут. 49, 10–12). Поглянь на співзвучність цього провіщення із самою подією. Господь дійсно прийшов тоді, коли юдейські правителі вже втратили владу і були підкорені римському скіпетру. Так сповнилися слова пророцтва, сказані про Христа: «Не відійде скіпетр від Юди і Законодавець від стегон його, поки не прийде Примиритель».

Водночас з Його народженням, коли римляни почали панувати над юдеями і підкорили їх під ярмо своєї влади, був проведений перший перепис народу. Водночас слова «Йому будуть коритися народи» означають ще й те, що Господь, прийшовши, покликав до Себе всі народи.

Ірод, переслідуючи Народженого Ісуса, звелів убивати в тому місці всіх немовлят. І про це не змовчали пророки, а провістили про це задовго до цього: «Голос в Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике; Рахіль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо нема їх» (Єрем. 31, 15; Мф. 2, 18). Також і про Його повернення з Єгипту ними було провіщено словами: «Із Єгипту покликав Сина Мого» (Ос. 11, 1).

Провіщено було і про те, що Христос незадовго після Свого явлення у відкритих місцях, буде звершувати знамення і вчити. Послухай, що говорить Ісая: «Земле Завулонова і земле Неффалимова… Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерті, світло засяяло їм» (Іс. 9, 1–2; Мф. 4, 15–16). Цим він вказує на явлення і повчання Господа в тих місцях і на сповідання Його людьми через звершені Ним чудеса. Далі пророк зображує й інші чудеса і говорить, що Він буде зціляти кривих, лікувати сліпих, відкривати язик німим. «Відкриються очі сліпих і вуха глухих почують. Тоді кривий скочить, наче олень, і язик німого буде співати» (Іс. 35, 5–6). До Христового приходу таких чудес ніколи не було.

Провістили пророки зокрема і про деякі знамення. Наприклад, коли Ісус входив до храму, діти, які ще годувалися молоком і не могли говорити, співали Йому священні пісні, викликуючи: «Осанна Синові Давидовому! Благословенний. Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!» (Мф. 21, 2, 9). Це пророк задовго до цього провістив словами: «Із уст дітей і немовлят вчинив хвалу перед ворогами Твоїми, щоб знищити ворога і месника» (Пс. 8, 3). Чи бачиш, як невинні діти, які не вміють виразно говорити, наперекір своїй природі прославляють Творця і проголошують апостольське благовістя?

4. Господь, розмовляючи з юдеями, часто через їхню жорстокосердість про багато що говорив утаємничено, загадковими виразами і притчами, про що теж було наперед провіщено: «Відкрию в притчах уста Мої і розкажу загадки віків давніх» (Пс. 87, 2). Наперед провістив пророк і премудрість Його слів: «Виливається благодать із уст Твоїх» (Пс. 44, 3). Про це ж провістив й інших пророк: «Ось, Отрок Мій зрозуміє, піднесеться і прославиться дуже» (Іс. 52, 13). Той же пророк, коротко сповіщаючи про благодіяння Його приходу, поєднані зі знаменнями, говорить: «Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння» (Іс. 61, 1; Лк. 4, 18).

Було провіщено й те, що після стількох Його благодіянь люди будуть марно даремно відвертатися від Нього, не маючи приводу у будь-чому звинуватити Його, ні в малому, ні у великому. Послухай, як провістив про це Давид: «Довго перебувала душа Моя, — говорить він, — з тими, що не бажають миру. Я бажаю жити мирно, але як тільки заговорю до них, вони повстають проти Мене без вини» (Пс. 119, 6–7).

Наперед сповістив Захарія й те, що Господь увійде до міста, сидячи на осляті: «Скажіть дочці Сионовій: ось Цар твій гряде до тебе лагідний, сидячи на ослиці й осляті, синові під’яремної» (Зах. 9, 9; Мф. 21, 5). Він вигнав із храму тих, що продавали голубів та міняйлів грошей (Мф. 21, 12; Ін. 2, 15). Він зробив це, проявляючи ревність щодо Божого дому, і водночас бажаючи показати, що Він не противиться Богові, а є разом з Отцем, тому й карає за Його дім, в якому звершувалася торгівля. І це не залишено поза увагою. Про це провістив пророк Давид, провістивши й намір, з яким Христос звершував це покарання: «Бо ревність до дому Твого, — говорить він, — з’їдає Мене» (Пс. 68, 10). Що може бути більш яскравим?

Христос мав бути зрадженим, і цю зраду мав звершити той, хто розділяв з Ним трапезу. Поглянь, як той же пророк провістив це словами: «Той, що їв хліб Мій, підняв проти Мене п’яту свою» (Пс. 40, 10). Поглянь, як співзвучно з ним говорить Євангеліст: «Хто вмочить зі Мною руку в блюдо, той зрадить Мене» (Мф. 26, 23). Зрадник не тільки зрадив Господа, а продав Його дорогоцінну Кров і отримав за неї гроші. І цього не затаїв пророк, а вказав і на безсоромну угоду, і на змову Христових ворогів: «Боже, — говорить він, — хвали Моєї! Не мовчи. Бо відкрилися на Мене уста нечестиві й уста підступні» (Пс. 108, 1–2).

Той же зрадник, усвідомивши пізніше свою провину, кинув срібняки і забрав у себе життя, повісившись на дереві, залишивши свою дружину вдовою, дітей сиротами і порожнім дім. Поглянь, як описує пророк і цю печальну подію: «Діти його хай будуть сиротами і дружина його — вдовою. Будуть вони блукати та просити хліба і будуть вигнані із домів їх» (Пс. 108, 9–10). Місце зрадника займе Матфій. І це провістив той же пророк словами: «І достоїнство прийме інший» (Пс. 108, 8).

Після того, як Христос був зраджений і добровільно віддав Себе до рук ворогів, юдеї та язичники зібрали судилище, переповнене всяким беззаконням. Поглянь, як і це повістив пророк: «Навіщо, — говорить він, — бунтуються народи і люди замишляють марне» (Пс. 2, 1). І не тільки це провістили пророки. Ісая ясно виразився про мовчання Господа, яке Він зберігав тоді, коли ті обступили Його, багато говорили і Його звинувачували: «Як ягня був проваджений Він на заколення, і як агнець перед тим, хто стриже його, мовчить, так не відкриває уст Своїх» (Іс. 53, 7). Потім, вказуючи на несправедливість вироку, він добавляє: «У приниженні суд Його відбувся» (Іс. 53, 8), тобто — ніхто не судив Його справедливо. Далі пояснює причину смерті Христа. Він, як непорочний і безвинний, страждав не за Свої гріхи, а відданий був за гріхи всесвіту. Поглянь, як на те й інше вказує пророк: «…Хоч провини Він не вчинив, і не було в Його устах неправди» (Іс. 53, 9). Цими словами він пояснив, чому Христос був зраджений.

Є ще й інша причина: «За злочин народу Мого перетерпів страту» (Іс. 53, 8). Бажаючи показати не тільки причину, але й плоди Його хресної смерті, поглянь, як про це говорить пророк. «Усі ми, — говорить він, — блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу… Покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53, 6, 5). Далі той же пророк провіщує і кару, що мала впасти на юдеїв за ці беззаконня, наступними словами: «Йому призначили гріб зі злочинцями, але Він похований у багатого» (Іс. 53, 9). І Давид, сказавши: «Розірвемо пута їхні, — і додавши, — Той, Хто живе на небесах, посміється з них. Тоді Він заговорить до них у гніві Своїм і обуренням Своїм розжене їх» (Пс. 2, 3–5), — мав на увазі розсіяння юдеїв по всьому всесвіту. Про що і Сам Христос сказав в Євангелії наступними словами: «А ворогів моїх, які не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди і повбивайте переді мною» (Лк. 19, 27).

Крім того, сказавши про смерть Господа, пророки не замовчували і про сам вид смерті. І це описує Давид: «Пробили руки і ноги Мої. Можна перелічити всі кості Мої» (Пс. 21, 17–18). Не утаїв він і те беззаконня, що було звершено після смерті Христа: «Розділили ризи Мої собі й за одежу Мою кидали жереб» (Пс. 21, 19). Далі він сказав і про поховання Господа: «Ти поклав Мене в рові преісподнім, у темряві і тіні смертній» (Пс. 87, 7). Поглянь, як він провістив і про те, що Христос воскресне. «Не залишиш, — говорить, — душі Моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління» (Пс. 15, 10).

Про це ж провістив і пророк Ісая, тільки іншими словами: «Господу вгодно було вразити Його… На подвиг душі своєї Він буде дивитися із задоволенням; через пізнання Його Він, Праведник, Раб Мій, виправдає багатьох» (Іс. 53, 10–11). Той же пророк провістив, що смерть Господа відкупить людей від гріхів: «Він поніс на Собі гріхи багатьох». І що Христос буде виганяти із людей демонів: «…Із сильними буде ділити здобич». Не затаїв він і того, що Господь звершить це Своєю смертю: «… За те, що віддав душу свою на смерть», вказавши і те, що Христос отримає владу над всесвітом: «Я дам Йому частку між, великими» (Іс. 53, 12).

Не утаїли пророки й того, що Господь, зійшовши до пекла, приведе його в збентеження, наповнить сум’яттям, страхом і зруйнує його основу. Давид говорить про це: «Піднімайте, врата, верхи ваші, піднімайтеся врата вічні, — і ввійде Цар слави!» (Пс. 23, 7). Іншими словами, вказуючи на пекло, Ісая говорить: «Мідні двері розтрощу і запори залізні зламаю; і віддам тобі збережені в таїні скарби і приховані багатства» (Іс. 45, 2–3).

Хоч це й було пекло, але в ньому були святі душі і дорогоцінні сосуди Авраама, Ісаака і Якова. Тому пророк назвав їх скарбами. Однак вони були темними, бо ще Сонце правди не освітило пекло і не сповістило про воскресіння. А те, що Господь після Свого воскресіння не буде прилічений ні до ангелів, ні до архангелів, ні до будь-якої службової сили, а сяде на царському престолі, послухай, як говорить про це Давид: «Сказав Господь Господу моєму: «Сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх» (Пс. 109, 1).

5. Потім Ісая провістив, що Господь пошле (на проповідь) Апостолів: «Які прекрасні на горах ноги благовісника, що сповіщає мир, благовістить радість» (Іс. 52, 7). Поглянь, як він прославляє члени тіла, — ноги, які повсюди носили благовісників. А Давид пояснює, як вони перемогли. «Господь, — говорить він, — дасть слово тим, що благовістять з великою силою» (Пс. 67, 12). І дійсно вони перемагали, не застосовуючи зброї, не витрачаючи грошей, не тілесною силою, не численністю війська, чи будь-яким іншим подібним способом, а простим словом, що мало велику силу — силу знамень. Вони проповідували Розп’ятого та звершували знамення і так перемагали всесвіт. Тому й говорить пророк: «Господь дасть слово тим, що благовістять з великою силою», — маючи на увазі чудеса.

І воістину, невимовна сила була в тому, що рибак, митар та виготовлювач наметів самим тільки повелінням воскрешали мертвих, виганяли демонів, рятували від смерті, приборкували язики філософів, закривали уста риторів, долали царів та володарів, перемагали варварів, еллінів, весь людський рід. Добре сказав пророк. Усе це вони звершували словом і з великою силою робили мертвих живими, грішників — праведниками, сліпих — зрячими, виганяючи з тіла хвороби і з душ пороки.

А звідки у них появилася така сила? Від Духа Святого, як про це сказано: «З’явилися їм розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них. І сповнилися всі Духа Святого» (Діян. 2, 3–4). Чоловіки та жінки почали пророкувати, про що також задовго наперед провістив Іоїль словами: «Виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння. І також на рабів і на рабинь у ті дні виллю від Духа Мого…, перш ніж: настане день Господній, великий і страшний» (Іоїл. 2, 28–29, 31). Під днем великим і страшним він тут мав на увазі і день сходження Святого Духа, і майбутній день кінця світу. Той же пророк провіщає і спасіння через віру (бо й про це не замовчано): «І буде: всякий, хто прикличе ім’я Господнє, спасеться» (Іоїл. 2, 32).

6. Що Господь по всьому всесвіту пошле проповідників, і що не залишиться таких, які б не чули проповіді, це також передвіщено. Послухай пророчі слова Давида: «По всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселенної слова їх» (Пс. 18, 5). Той же пророк в іншому місці пророкує, що вони будуть проповідувати із владою, будуть могутнішими за тих, що носять діадеми: «Ти поставиш їх князями по всій землі» (Пс. 44, 17).

Дійсно самі діла показують, що Петро і Павло перевершили царів і володарів. Закони царів скасовуються навіть ще за їхнього життя, а закони цих рибалок і після їхньої смерті залишаються твердими і непохитними, хоча і демони, і тривалі звички, і безчестя, і хтивість та інші численні сили намагалися скасувати їх. Далі, бажаючи показати, що ці поставлені князі будуть для всіх бажаними й улюбленими, пророк добавив: «Заради того люди всі вихвалятимуть Тебе і прославлятимуть ім’я Твоє повік віку» (Пс. 44, 18), — тобто будуть дякувати Тобі, будуть висловлювати велику вдячність за те, що Ти дарував їм таких князів.

Передвіщено було і те, що проповідь (євангельська) повсюди здобуде перемогу. Поглянь, як Давид розкриває це перед тобою наступними словами: «Проси у Мене, і дам Тобі народи у спадщину Твою і краї землі у володіння Твоє» (Пс. 2, 8). Те ж саме провіщує інший пророк, виражаючись: «Земля буде наповнена віданням Господа, як води наповнюють море» (Іс. 11, 9).

Подивись, як легко звершиться ця покірність: «І вже не будуть учити один одного, брат брата і говорити: «Пізнай Господа», — бо всі самі будуть знати Мене від малого до великого» (Єрем. 31, 34). І яка непохитність Церкви: «І буде в останні дні гора дому Господнього буде поставлена у главу гір і підніметься над пагорбами, і потечуть до неї всі народи» (Іс. 2, 2). І Церква буде не тільки міцною, непорушною і непохитною, але й наповнить усю вселенну щедрим миром. І після того, як багато царств і держав упаде, над усіма підніметься єдине царство, в якому, на противагу попереднім, пануватиме благодатний мир.

Бо у давнину навіть всякого роду художники і ритори бралися за зброю і ставали в ряди війська. Після пришестя ж Христа все це припинилося, і війна стала заняттям тільки окремих людей. Про це один пророк ясно сказав: «Перекують мечі свої на орала, і списи свої — на серпи: не підійме народ на народ меча, і не будуть більше вчитися воювати» (Іс. 2, 4). Справді, раніше всі люди воювали, а нині забули про військове мистецтво, чи вірніше — більшість людей зовсім не доторкається його. А якщо деякі (займаються цим), то рідко і таких мало, тоді як колись між усіма народами панували безперестанні заворушення.

Далі пророк провішує і те, з кого сформується Церква. Бо не тільки скромні, лагідні і добрі, але й люди зі злими і нелюдяними вдачами, подібні до вовків, левів і волів мали приєднатися до них і разом створити одну Церкву. Тому послухай, як про розмаїтість цього стада сказав пророк: «Тоді вовк буде пастися разом з ягням» (Іс. 11, 6), — виражаючи цим простоту життя царів. А що мова йде не про звірів, нехай скаже юдей, коли це бувало?

Вовк і ягня ніколи не паслися разом, а якби і стали разом пастися, то яка від того була б користь для роду людського? Ні, він говорить про злі вдачі людей: про скіфів, фракійців, маврів, індійців, сарматів, персів. Про те, що всі ці народи підкоряться під одне ярмо, виразно сказав й інший пророк: «Я дам народам уста чисті, щоб усі закликали ім’я Господа і служили Йому однодумно» (Соф. 3, 9), не тільки в Єрусалимі, але по всьому всесвіту. Тому що не буде потреби людям ходити до Єрусалима, а кожен, залишаючись вдома, буде звершувати це богослужіння.

7. Не замовчували пророки і про те, що юдеї будуть знедолені. Поглянь, як про це провістив пророк: «Краще хто-небудь з вас замкнув би двері, щоб дарма не тримали вогню на жертовнику Моєму» (Мал. 1, 10). Провіщено і те, хто буде служити Богу: «Від сходу сонця до заходу, — говорить пророк, — велике буде ім’я Моє між народами, і на всякім місці будуть приносити фіміам імені Моєму, чисту жертву» (Мал. 1, 11). Чи бачиш, як він зобразив достоїнство цього богослужіння, його перевагу й утвердження замість колишнього, а також і те, що це богошанування буде залежати не від місця, а від внутрішнього стану, і буде полягати не в палінні і димі, а в деякому іншому богослужінні.

Як же, скажуть, Апостоли залучили до себе всі народи? Як той, хто володіє тільки юдейською мовою, міг переконати скіфа, індійця, сармата і фракійця? Для переконання народів отримали від Духа Святого благодатний дар багатьох мов, а для переконання Ізраїля — дарування народів. Але юдеї не переконалися, про що, послухай, як говорить пророк: «За те белькотливими устами і чужою мовою будуть говорити до цього народу… Але вони не захотіли слухати» (Іс. 28, 11–12), — говорить Господь. Що ще може бути яскравіше?

Юдеї не увірували, а язичники навернулися. І це було передвіщено. Послухай пророка Ісаю, який ясно говорить: «Я відкрився тим, що не запитували про Мене; Мене знайшли ті, що не шукали Мене. «Ось Я! Ось Я», — говорив Я до народу, який не іменувався іменем Моїм» (Іс. 65, 1). А про ізраїльтян: «Кожного дня простягав Я руки Мої до народу непокірливого, який ходив шляхом недобрим, за своїми помислами» (Іс. 65, 2). І ще: «Бо Він зійшов перед ним, як пагін і як паросток із сухої землі» (Іс. 53, 2). І ще: «Господи, хто повірив почутому від нас, і кому відкрилася сила Господня?» (Іс. 53, 1). Пророк, бажаючи показати, що Апостоли не від себе говорили, а сповіщали те, що чули від Бога, не сказав: «Вченню нашому».

Про те, що наше богослужіння вище юдейського, провістив Мойсей: «І Я роздратую їх тим, що не є народом, народом безглуздим засмучу їх» (Втор. 32, 21). Виразом «не народом», він означив колишній принижений стан язичницьких народів, які через свою нікчемність, невігластво, безумство не вважалися народом. Але віра зробила в язичниках таку переміну, що вони набагато перевершили колишню честь юдеїв. Тут же відкрито, що це сильно задіне юдеїв, від чого вони стануть кращими. Бо пророк не сказав: «виберу», а вказав, що їхнє виправлення звершиться через заздрісне роздратування. «Я роздратую вас тим, що не є народом», — говорить Він, ніби вказуючи цим: «Я дам їм стільки благ, що ви будете заздрити, будете дратуватися». Це і зробило їх кращими. Ті, котрі бачили море, що розступилося, каміння, що розпадалося, надзвичайні явища в повітрі та інші чудеса, чи, вірніше, ті, котрі заколювали своїх дітей, служили Ваалфегору і захоплювалися чародійством, після того, як з’явилася наша віра, яка набагато вища за ту, що була в них, настільки були роздратовані заздрістю, що виправившись та упокорившись, через заздрість до нас почали робити те, чого не робили тоді, коли слухали пророків і споглядали на чудеса. Тепер ніхто з них уже не заколює дітей своїх, не звертається до ідолів, не кланяється тельцеві.

Краса дівоцтва в Старому Завіті не була відома навіть і за назвою, а в Новому мала засяяти, про що ось як пророкує Давид: «… введуть її до Царя. Приведені будуть діви вслід за нею, подруги її…, і введуть їх у палату Царя» (Пс. 44, 15–16). Не замовчали пророки і про священиків, тобто про єпископів: «І поставлю правителем твоїм мир, і наглядачами твоїми — правду» (Іс. 60, 17), — говорить Ісая.

8. Христос знову прийде і зажадає звіту від роду людського, між іншим, і від юдеїв. Поглянь, як про це пророкують Давид і Малахія. Останній говорить: «Ось Він іде. І хто витримає день пришестя Його, і хто встоїть, коли Він явиться? Бо Він — як вогонь, що розпалює… І переплавить їх, як срібло і як золото» (Мал. 3, 1–3). За словами Павла, який пише: «… день покаже, тому що у вогні відкривається» (1 Кор. 3, 13). І Давид словами «Гряде Бог наш» (Пс. 49, 3) також вказує на Його друге пришестя. Перше пришестя Христа було досить смиренним, але не таким буде друге. Страх і трепет будуть супроводжувати його, ангели йтимуть в переді, і саме явлення буде подібне до блискавки. «Як блискавиця виходить від сходу і з’являється аж до заходу, так буде пришестя Сина Людського» (Мф. 24, 27), — говорить Господь, виражаючи цим сяйво, що сповіщає само про себе, оскільки не має потреби в провіснику, а само являє себе. Це ж виражає і Давид словами: «Гряде Бог наш». Потім, змальовуючи майбутній суд, Пророк додає: «Перед Ним вогонь, що все палить, навкруги Нього буря сильна» (Пс. 49, 3). Сказавши про покарання, він змальовує й урочистість суду: «Він закликає з висоти небо і землю — судити народ Свій» (Пс. 49, 4), де під землею мається на увазі рід людський. Далі, згадавши разом з усім людським родом і про юдеїв (до яких саме звертається), пророк продовжує: «Зберіть до Мене святих Моїх, що вступили в завіт зі Мною при жертві. Небеса проголосять правду Його, бо Суддя цей є Бог» (Пс. 49, 5–6).

Послухай, як провіщено про скасування з приходом Христа жертовного богослужіння і введення замість нього нашого богослужіння: «Жертви і принесення Ти не захотів, а приготував Мені тіло» (Пс. 39, 7). На це ж указує пророк і в іншому місці: «Народ, якого не знав я, служить Мені. Лише почувши про Мене, народи підкоряються Мені» (Пс. 17, 44–45), — тобто не споглядаючи на море, що розступилося, і каміння, що роздалися, але вислухавши Моїх апостолів». Сказавши, «приготував Мені тіло», пророк добавляє: «Тоді я сказав: «Ось іду; у свитку книжному написано про Мене» (Пс. 39, 8). Тут вказується на дві обставини: на те, що Господь прийде, і на те, що Він прийде тоді, коли будуть скасовані жертвоприношення. Це сталося тоді, коли влада над юдеями перейшла до римлянам.

Про пришестя Господа ми знаходимо пророцтво у Варуха, який говорить: «Він явився на землі і знаходився між людьми» (Вар. 3, 38). Так само говорить Мойсей: «Пророка із середовища твого, із братів твоїх, як мене, воздвигне тобі Господь Бог твій — Його слухайте… А хто не послухає слів Моїх, які Пророк Той буде говорити Моїм ім’ям, з того Я стягну» (Втор. 18, 15, 19). На кому ж звершилося це, як не на Христі?

Хоч багато було пророків, і хоч їх юдеї не послухались, однак за це не постраждали. А за неслухняність Христу тепер у них повсюди важке життя, як у приблуд і безпритульних, як у втікачів і вигнанців. Поглянь, як вони, позбувшись громадянства, батьківських законів і звичаїв, повсюди терплять безчестя та посоромлення, покарання і муки. А як вони постраждали за Веспасіана і Тита, це важко виразити — їхня важка доля перевершила будь-які нещастя. Так сповнилися пророчі слова: «А хто не послухає слів Моїх, які Пророк Той буде говорити Моїм ім’ям, з того Я стягну». Тому в них усе перетворилося на пустелю, що не послухалися того Пророка.

Те, що Господь воскресить усіх, провістив Ісая наступними словами: «Оживуть мерці Твої, повстануть мертві тіла… Бо роса Твоя — роса рослин, і земля вивергне мерців» (Іс. 26, 19). І не тільки це він пророчив, але і те, що після хресної смерті Господа діяння Його будуть більш блискучими, і що після воскресіння Його проповідь (євангельська) особливо пошириться.

Він був зраджений Своїм учнем, зв’язаний, скривджений, зганьблений, мучений і розіп’ятий, і не був би похований, якщо б це залежало від юдеїв. Одяг Його був розділений воїнами, життя завершив через підозру в домаганні влади, названий богохульником і бунтарем. Бо говорили про Нього: «Всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві» (Ін. 19, 12), а також: «Ось тільки що ви чули хулу Його» (Мф. 26, 65). Тому пророк, бажаючи зворушити і підбадьорити слухача, бо все це мало звершитися, говорить: «Не бійся цього. Той, Який був розіп’ятий, відданий на бичування, ганьблений розбійниками, убитий через підозру в богохульстві, після смерті і воскресіння звершив такі діла, про які ніхто не скаже, що вони не заслуговують великої честі.

Це і збулося, бо наперед було провіщене пророком: «До кореня Ієссеєвого, який стане, як знамено для народів, навернуться язичники, — і спокій Його буде слава» (Іс. 11, 10). Він мовби сказав: «Така смерть більш достойна, ніж діадема. Цари, знімаючи діадеми, беруть хрест — знак Його смерті. На порфірах хрест, на діадемі — хрест, під час молитви — хрест, на зброї — хрест, на священній трапезі — хрест, і в усьому всесвіті хрест сяє світліше від сонця» — «І спокій Його буде слава».

9. Не так у людей. З ними зазвичай буває навпаки! Справи знаменитих людей, поки вони живуть, процвітають, але після їхньої смерті гинуть. Це можна бачити в долі не тільки багатія і начальника, але навіть царів. І закони їхні скасовуються, і зображення затьмарюються, і пам’ять про них зникає, й ім’я їхнє забувається, і їхні близькі зневажаються; тоді як колись вони потрясали зброєю, своїм помахом переміщали народи і міста, змінювали стан справ, мали владу віддавати смерті і повертати до життя тих, яких вели на страту. Все це зникає, хоч колись було в славі.

А в Христа все навпаки. Перед хресною смертю Його обставини були печальними. Юда зраджував, Петро відрікався, інші учні втекли. Залишався Він один посеред ворогів. Багато з тих, що увірували в Нього, відходили. Зате після Його страждань і смерті для того, щоб ти знав, що Розп’ятий був не простою Людиною, обставини стають надзвичайно блискучими, славними і чудовими. До Христового розп’яття верховний з Апостолів не виніс погрози воротарки і після тієї Тайної Вечері відповів, що не знає (Ісуса). Але після розп’яття він же пройшов (із проповіддю) всесвіт.

З того часу численні сонми мучеників, бажаючи краще вмерти, ніж сказати те, що сказав верховний з Апостолів, налякавшись погрози однієї воротарки, були вбиті. Відтоді по всіх країнах, містах і пустелях, місцях обжитих і необжитих лине прославляння Розп’ятого. Царі, воєначальники, градоначальники і судії, раби і вільні, простолюдини, мудрі і немудрі, варвари і різні племена, що населяють всю землю, яка є під сонцем, призивають ім’я Його і поклоняються Йому ради того, щоб ти усвідомив, що означає: «І спокій Його буде слава!».

Саме місце, де було поховане тіло Розп’ятого, мале і дуже тісне, стало красивішим за безліч царських чертогів і славніше самих царів. «І спокій Його буде слава».

Особливо дивним є те, що не тільки з Ним, але й з учнями Його було те ж саме. За життя їх брали і водили, заковуючи в кайдани, піддаючи ганьбі й іншим численним мукам. А після смерті вони стали славнішими від царів. Яким чином? Це можеш побачити в наступному. У царському місті Римі, облишивши все, приходять до гробниць рибалки та виробника наметів і царі, і правителі, і воєначальники. І в Константинополі ті, що носять діадеми, визнали улюбленим місцем для свого поховання не біля самих Апостолів, а перед дверима їхніх храмів. Так царі стали воротарями рибалок. І таке поховання ставлять собі не в безчестя, а за честь не тільки самі царі, але й їхні нащадки. «І спокій Його, — говорить Писання, — буде слава!»

Усю велич цієї честі ти пізнаєш тоді, коли поглянеш на знак Його смерті, смерті проклятої, смерті найганебнішої зі всіх видів смерті. Бо саме на цей вид смерті накладено прокляття. У стародавності, наприклад, одних злочинців спалювали, інших побивали камінням, інших ще якимсь інакшим способом покарання позбавляли життя. Але розп’ятий і повішений на древі (хреста) страждав не тільки від того, що карався такими муками, але і від того, що піддавався прокляттю: «Бо проклятий всякий, що висить на древі» (Втор. 21, 23), — говорить Писання. Але цей проклятий, ганебний знак найтяжчих мук нині став жаданим та улюбленим.

Не стільки царський вінець прикрашає голову, скільки найдорожчий за все у світі хрест. Знак хреста, колись для всіх страшний, а тепер настільки милий, що знайдеш його скрізь: у начальників і підлеглих, у дружин і чоловіків, у дів і замужніх, у рабів і вільних, — усі неодмінно покладають знак хреста на найбільш благовидних частинах свого тіла і щоденно носять це знамення зображеним на своєму чолі, наче на стовпі. Воно сяє на священній трапезі, під час рукоположення священиків і разом з Тілом Христовим на Тайній Вечері. Його можна бачити скрізь, як він підноситься на будинках, на торговищах, у пустелях, на дорогах, на горах, у печерах, на пагорбах, на морі, на кораблях, на островах, на ложах, на одязі, на зброї, у чертогах, на бенкетах, на золотих і срібних сосудах, на дорогоцінних каменях, на стінних картинах, на тілі хворих тварин, на тілі одержимих демонами, на війні, у мирі, вдень і вночі, у банкетних зібраннях і в келіях подвижників. Таким милим став для всіх цей чудовий дар, сповнений невимовною благодаттю!

Вже ніхто не соромиться і не закривається при думці, що хрест є знаком проклятої смерті. Навпаки, всі ми вважаємо його для себе більшою прикрасою, ніж вінці, діадеми і різні намиста із дорогоцінних каменів. Так він став не тільки не страшним, але й бажаним, любим і дорогим для всіх, і зображений сяє скрізь: на стінах будинків, на покрівлях, на книгах, у містах, у селах, у ненаселених і населених місцях. Тепер я охоче запитав би язичника, від чого цей знак жахливої страти і проклятої смерті став любим і милим для всіх, якщо не через велику силу Розп’ятого?

10. Але якщо ти настільки безсоромний, що вважаєш це за ніщо і повстаєш проти істини, і залишаєшся сліпим при світлі, то тепер я подам тобі й інший доказ того, наскільки це важливо. Який же це доказ?

У суддів є багато видів знарядь для тортур: дерево, батоги, кігті, свинцеві зубці, якими скребуть тіло, розривають і роздрібнюють члени. Хто зважився б внести такі знаряддя до свого дому? Хто погодився б доторкнутися до рук своїх катів чи бачити їх зблизька? Навпаки, чи не відвертається більшість людей від них, а деякі чи не вважають зустріч з ними поганою ознакою, і не хочуть ані торкатися їх, ані дивитися на них? Чи не тікають геть і не відвертають своїх поглядів?

Таким колись був хрест, а то й набагато страшнішим. Бо, як я вже сказав, він був не тільки знаком смерті, але смерті проклятої. Чому ж, скажи мені, тепер він став таким жаданим і таким милим для всіх і дорожчим понад усе? Чому до цього древа, на якому святе Ісусове Тіло було розпростерте і прицвяховане, усі так поспішають? Чому багато хто з чоловіків та жінок, отримавши часточку цього древа й обклавши її золотом, вішають собі на шию, як прикрасу, тоді як колись воно було знаком осуду і покарання?

Тому, що Той, Хто все створив і все перемінює, звільнивши всесвіт від безчестя і зробивши землю небом, і це ненависне знаряддя найганебнішої смерті підніс вище небес. Провіщаючи це, пророк сказав: «І спокій Його буде слава». Цей знак смерті (ніколи не перестану говорити про нього) став джерелом великого благословення, захистом від усякої небезпеки, смертоносною зброєю проти диявола, вуздою для демонів, грозою для супротивних сил. Він переміг смерть, знищив мідні ворота пекла, зломив його залізні засуви, зруйнував твердиню диявола, розсік пута гріха, звільнив увесь всесвіт від осуду, зцілив рану, нанесену нашій природі за Божим визначенням.

Що я говорю? Чого не змогли зробити ні море, що розступилося, ні каміння, що розпадалося, ні повітря, що змінилося, ні манна, що посилалася впродовж сорока років численним тисячам, ні закон, ні інші знамення, що звершувалися як у пустелі, так і в Палестині, те зумів зробити хрест. І не в одній країні, а в усьому всесвіті. Хрест, цей колись проклятий знак, якого всі уникали, всіма зненавиджений, ганебний, після смерті Розп’ятого все це звершив з легкістю. І не тільки ці, але і наступні дії показують його силу.

Раніше всесвіт був безплідним щодо доброчинності, земля була нітрохи не краща за пустелю і не могла проростити щось добре. А хрест раптом зробив її раєм і багатодітною матір’ю. І про це наперед провістив пророк: «Звеселися, неплідна, яка не народжує; викликни і виголоси, яка не мучилася пологами, тому що у залишеної набагато більше дітей, ніж у тієї, яка має чоловіка» (Іс. 54, 1).

Зробивши її такою, Господь дав їй і закон кращий за попередній, чого теж не утаїли пророки. Поглянь, що вони провістили: «Укладу з ними новий завіт, не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми у той день, узяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської; той завіт Мій вони порушили, хоч Я залишався в союзі з ними, — говорить Господь. Але ось завіт, який Я укладу з ними, вкладу закон Мій у нутрощі їх і на серцях їхніх напишу його» (Єрем. 31, 31–33). Далі пророк змальовує їхню швидку переміну і легке сприйняття вчення: «Вже не буде учити, — говорить він, — один одного, брат брата і говорити: «Пізнайте Господа», бо всі самі будуть знати Мене, від малого до великого» (Єрем. 31, 34).

Провістив пророк і те, що Господь, Який прийшов, дарує всім прощення гріхів: «Прощу беззаконня їхні і гріхів їхніх уже не пом’яну більше» (Єрем. 31, 34). Що може бути більш яскраве? Цими пророцтвами він провістив покликання язичників, верховенство Нового Завіту над Старим, легкість навертання і благодатні дари, які отримують віруючі через хрещення.

11. Той, Хто звершив усе це, колись прийде як Суддя, чого теж не утаїли пророки і провістили, одні, споглядаючи Його в тому ж виді, у якому Він прийде, інші, — сповіщаючи про це своїми словами. Так, Даниїл, перебуваючи серед вавилонських варварів, бачив Його, як Він ішов на хмарах. Послухай ці слова пророка: «Бачив, — говорить він, — ось із хмарами небесними йшов ніби Син Людський, дійшов до Ветхого днями і підведений був до Нього. І Йому дана влада, слава і царство, щоб усі народи, племена і мови служили Йому» (Дан. 7, 13–14). А сам Його суд пророк змальовує так: «Бачив я, нарешті, що поставлені були престоли…, вогненна ріка виходила і проходила перед Ним, тисячі тисяч служили Йому і тисячі тисяч стояли перед Ним…, і книги розкрилися» (Дан. 7, 9–10). Крім того, пророк вказує, якої честі сподобляться праведники: «І суд даний був святим Всевишнього, і настав час, щоб царством оволоділи святі» (Дан. 7, 22). А пророк Малахія провішує, що цей суд буде звершуватися через вогонь: «Бо Він — як вогонь, що розплавляє, і як луг, що очищає» (Мал. 3, 2).

Чи бачиш, з якою точністю пророки провістили все майбутнє? То невже ти наважишся не вірити після таких разючих доказів Христової сили, після пророцтв, що мали місце упродовж довгого часу, і подій, що звершилися відповідно до пророкувань настільки, що нічого не залишилося не сповненим? А що все це не вигадано нами, про те свідчать (священні) книги і ті, котрі раніше за всіх отримали і донині мають і бережуть їх, наші вороги і нащадки тих, котрі розіп’яли Господа.
Чому ж, скажуть, вони не вірують, маючи в себе ці книги? Через те, через що не вірували, коли бачили Його чудеса. Але це вина не Того, в Кого не вірують, а тих, котрі посеред дня нічого не бачать. Бог створив видимий світ, цей прекрасно налагоджений орган, що всюди проголошує і прославляє Творця. Однак є люди, серед яких одні вважають, що все створилося само по собі, інші вважають, що все видиме існує вічно, ще інші приписують його створення і збереження демонам, випадковості, долі, природному розвитку, впливу зірок і т. ін. Але в цьому немає вини Творця. Заслуговують осуду ті, котрі, маючи такі ліки, страждають крайніми хворобами.

Розсудлива душа, не маючи потреби в багатьох посібниках, сама бачить, що треба робити; а нерозумна і холодна, хоча б мала безліч наставників, віддавшись пристрастям, залишається темною. Це можна бачити скрізь, не тільки в цій справі (віри), але й в інших. Скільки, наприклад, є таких людей, які не чули про закони, однак проводили життя згідно з ними? А інші від дитинства до глибокої старості вивчали закони, однак безперестанно порушували їх. Так було й у древності. Юдеї, що бачили безліч знамень і чудес, не стали кращими. А ніневитяни, тільки почувши заклик, перемінилися й утрималися від пороків. Це можна бачити не тільки на людях високого звання, але і на нижчих. Якого вчення не удостоївся Юда? Однак став зрадником. Які наставляння чув розбійник? Однак на хресті впізнав Господа і провістив Його царство.

Не суди про речі, керуючись думками розбещених людей, але через істинний стан речей формуй належну думку про людей добрих. Не увірували юдеї, увірували язичники. І цього не утаїли пророки. Так пророк Давид волає: «Народ, якого не знав я, служить мені. Лише почувши про мене, народи підкоряються мені, чужинці запобігають переді мною» (Пс. 17, 44–45). І Ісая говорить: «Господи, хто повірив почутому від нас і кому відкрилася сила Господня?» (Іс. 53, 1). І ще: «Я відкрився тим, що не запитували про Мене, Мене знайшли ті, що не шукали Мене» (Іс. 65, 1). Так і за земного життя Господа хананеянка і самарянка увірували в Нього, а священики і старійшини підступно ворогували проти Нього, спонукаючи до цього й інших, а тих, що увірували в Його, виганяли із синагоги.

Тож не дивуйся цьому. Подібними прикладами переповнене наше життя як тепер, так і за попередніх часів. Бо ж і з юдеїв, хоч не всі, але багато як тоді, так і нині увірували (у Христа). А що не всі, то це не новина і не дивина. Такою є невдячність, такою є безрозсудність душі, відданої пристрастям! Виклавши пророцтва про Христа, сказані пророками і провіщені за стільки років, тепер я покажу ті пророцтва, які Він Сам провістив про майбутні події, коли жив на землі і перебував між людьми, щоб через них ти пізнав Його силу. Господь, прийшовши тоді на землю ради спасіння людей як тих, що жили до цього, так і тих, що мають жити пізніше, звершував це спасіння по-різному. І поглянь, як Він поступає. Він творить чудеса і провіщує деякі далекі майбутні події, переконуючи тодішніх слухачів через сучасні для них події в істинності майбутніх подій. А майбутнім поколінням вказував на достовірність звершених Ним у той час чудес через сповнення Його пророцтв. І такими безпосередніми доказами вселяв віру у Своє Царство.

12. Пророцтва Ісуса Христа були двоякими: одні мали звершитися в цьому житті, а інші збудуться при кінці світу. Вони взаємно підтверджують одне одного і з особливою силою доводять істинність тих й інших. Незрозумілі слова я постараюся пояснити на прикладі.

Дванадцять учнів були супутниками Господа. Тоді ще нікому навіть на думку не приходило назвати їх Церквою, бо ще в квітучому стані була синагога. Коли майже весь світ охоплений був безчестям, що сказав і провістив Господь? «На цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її» (Мф. 16, 18). Розглядай цей вираз як хочеш — побачиш його істинність у всій повноті. Дивним є не тільки те, що Він збудував Свою Церкву у всьому всесвіті, але й те, що збудував її нездоланною, і нездоланною тоді, коли вона терпіла стільки ворожих нападів. Слова «врата пекла не здолають її» означають ті небезпеки, які ведуть до пекла.

Чи бачиш істинність пророцтва? Чи бачиш силу Його звершення? Чи бачиш слова, які блискуче підтверджені ділами, і нездоланну силу, якою все легко звершується? Коротке вираження «збудую Церкву Мою», але не опускай його без уваги, а вникни в нього розумом і уяви, яка це велика справа — наповнити всю землю, яка є під сонцем, церквами, навернути стільки племен, переконати народи, знищити батьківські звичаї, викоренити звички, що вже вкоренилися, скинути, наче порох, панування хтивості і силу безчестя; жертовники, капища, ідолів та служіння їм, огидні свята і нечисті жертвопринесення розвіяти, як дим; і спорудити всюди вівтарі Істинному Богові: у країні римській, у Персії, у Скифії, у Мавританії, в Індії. Що я говорю? — Навіть за межами нашого всесвіту. Бо і Британські острови, що лежать за морями, на самому океані, відчули силу Господнього слова; і там споруджено церкви та вівтарі.

Ці слова, сказані тоді Господом, тепер насаджені в усіх душах і перебувають у всіх вустах. Уся, так би мовити, земля, що була наповнена терням, очистилася, стала чистою нивою і прийняла насіння благочестя. Великою, воістину великою справою, чи краще сказати, доказом надзвичайної величі і божественної сили було б без будь-якої перешкоди під час спокою, за сприятливих обставин і відсутності будь-яких ворогів, раптом відокремити всесвіт від порочних звичок, що вкоренилися упродовж чималого часу, і навернути до інших, набагато важчих. Бо тут супротивниками були не тільки звички, але і хтивість, — ці два тирани. Необхідно було відкинути те, що з давніх часів було перейнято від батьків, дідів, прадідів і найдавніших предків, від філософів і риторів. Це було дуже важко — прийняти інші, нові звичаї, які вимагали великих подвигів, — це було ще тяжче.

Христос виганяв розкіш, вселяв піст; виганяв жадність, вселяв щирість; виганяв нестримність, вселяв цнотливість; виганяв гнів, вселяв лагідність; виганяв заздрість, вселяв дружелюбність; відводив від шляху просторого та широкого і приводив на шлях вузький, скорботний і важкий; і приводив тих, котрі звикли до широкого шляху. Не взяв Він якихось людей з-поза всесвіту, які не мали цих звичок, а саме тих, котрі звабилися у цьому світі і стали гіршими бруду, звелів іти шляхом тісним і скорботним, важким і суворим, і переконав їх. І скільки переконав? Не одного, не десять, не двадцять, не сто, а майже всіх, що живуть під сонцем. І ким переконав? Одинадцятьма людьми невченими, простими, які не знали мов, незнатними, бідними, що не мали ні батьківщини, ні багатства, ні тілесної сили, ні слави, ні знаменитості предків, ні сили слова, ні мистецтва красномовства, ні переваг у вченості; а рибалок, виготовлювачів наметів, що говорили своєю мовою, яка різнилася від мови тих, кому проповідували, а мовою чужою і відмінною від всіх інших, тобто єврейською. І через них Христос збудував Свою Церкву, яка простяглася від краю до краю вселеної!

13. І дивним є не тільки це, але й те, що ці люди, прості, бідні, нечисленні, незнатні, невчені, принижені, які говорили чужою мовою і були зневажувані, обрані для виправлення всього всесвіту, які отримали повеління навертати її до важливих справ, звершували це не в мирний час, а тоді, коли проти них звідусіль піднімалися численні напади. У кожному народі і місті, — що я говорю: у народі і місті? — у кожному домі їх очікувала боротьба. Проповідуване ними вчення часто розлучало сина з батьком, невістку зі свекрухою, брата з братом, раба з господарем, підлеглого з начальником, чоловіка з дружиною, дружину з чоловіком, батька з дітьми. Тому що не всі відразу приймали його.

Це спричиняло проти них щоденну ворожнечу, безупинну боротьбу, тисячі смертей, і налаштовувало людей ставитися до них, як загальних ворогів і недругів. Усі гнали їх: царі, правителі, простолюдини, вільні, раби, народи і міста. І не тільки їх, але й тих, котрі прийняли їхнє вчення, однак ще не були стійкими у вірі. Була загальна війна і проти учнів, і проти вчителів, оскільки це вчення видавалося противним і царським постановам, і звичкам, і батьківським звичаям. Вони закликали відкинути ідолів, знехтувати жертовниками, що вшановувалися всіма батьками і предками, відмовитися від нечистих вірувань, гребувати святами і відкинути обряди, до яких ставилися з благоговінням і страхом, і за які вони готові були скоріше віддати свою душу, ніж прийняти те, що проповідували Апостоли, й увірувати в Народженого від Марії, осудженого правителем, зневаженого, Який витерпів численні страждання і ганебну смерть, похованого і воскреслого. І недовіру спричиняло те, що страждання Його були явними для всіх: бичування, удари по щоках, плювання в обличчя, знущання, розп’яття на хресті, велике насміхання, знущання від усіх, поховання, дароване у вигляді милості. А обставини воскресіння ще не були відомі, тому що Він після Свого воскресіння явився тільки учням. Однак такою проповіддю вони переконали й збудували Церкву.

Як і яким чином? Силою Того, Хто їм повелів це. Він сам був їхнім Наставником. Сам робив усе важке легким. Якби божественна сила не сприяла, то ця справа не отримала б ні вступу, ні початку. І як би воно могло звершитися? Але Той, Хто сказав: «Нехай буде небо», — і звершив це на ділі; Хто сказав: «Нехай створиться земля», — і дарував їй буття; Хто повелів: «Нехай засяє сонце», — і явив світило; Хто створив усе Своїм словом, Той насадив і ці церкви. І Його слово: «Збудую Церкву Мою», — звершило все це.

Такі слова Божі; вони звершують справи, дивні і чудні. Колись Він сказав: «Нехай вирощує земля зелень, траву» (Бут. 1, 11), — і раптом усе стало садом, усе — лугами. Земля, отримавши повеління, покрилася численною рослинністю. Так і нині Він сказав: «Збудую Церкву Мою», — і це звершилося з надзвичайною легкістю. І тоді, як проти її ополчилися володарі, потрясали зброєю воїни, лютували сильніше вогню цілі народи, протистояли звички, повставали ритори, софісти, багаті і прості люди, начальники, Його слово, діючи сильніше вогню, винищило терня, очистило ниви, посіяло євангельське вчення.

І коли з тих, що увірували, одних кидали до темниць, інших відправляли в заслання, ще інших позбавляли майна, інших убивали і розсікали, спалювали, топили і піддавали всякого роду тортурам, знущанню, звідусіль виганяли, як ворогів суспільства, поставали нові сповідники ще більшою чисельністю, які, дивлячись на страждання інших, не тільки не охолонули вірою, а ще охочіше і наполегливіше прагнули цього прекрасного лову. І ловили їх не примусом, не насильно, а вони самі приходили і, виражаючи вдячність тим, що привели їх до Христа, дивлячись на потоки крові віруючих, ставали більш полум’яними у вірі і більш сміливими.

І коли не тільки учнів, але й учителів, одних заковували в кайдани, інших виганяли, ще інших катували, інші переносили численні тортури, чисельність віруючих збільшувалася і збільшувалася їхня ревність. Про це Павло говорить так: «І більшість братів у Господі, підбадьорившись кайданами моїми, почали сміливіше, безбоязно проповідувати слово Боже» (Фил. 1, 14). І в іншім місці: «Бо ви, браття, стали наслідувачами церков Божих у Христі Ісусі, які знаходяться в Юдеї, бо і ви те саме перетерпіли від своїх єдиноплемінників, що й ті від юдеїв, які вбили і Господа Ісуса…, які забороняють нам говорити язичникам, щоб спаслися» (1 Сол. 2, 14–16). І в посланні до інших він говорить: «Згадайте попередні дні ваші, коли ви, бувши просвічені, витримали великий подвиг страждань…, знаючи, що є у вас на небесах майно краще і неминуще» (Євр. 10, 32, 34).

Чи бачиш надзвичайну силу Того, Хто звершив усе це? Мученики, піддаючись стражданням, не тільки не піддавались малодушності, не тільки не впадали у скорботу, а утішалися, торжествували, раділи. І про це Павло говорить, що «розгарбування майна приймали з радістю» (Євр. 10, 34). А про вчителів Лука в книзі Діянь оповідає, що вони з радістю повернулися із синедріону, сподобившись зазнати безчестя за ім’я Христове (Діян. 5, 41). Також і про себе говорить Павло: «Радію в стражданнях моїх за вас, і поповнюю нестачу у плоті моїй скорбот Христових» (Кол. 1, 24). І що тут дивного, коли він серед страждань радів, а, готуючись прийняти смерть, не тільки радів, але й учнів своїх закликав до участі у своїй радості, що притаманне душі, яка відчуває надзвичайну радість. «Радію, — говорить він, — і співрадію усім вам. Про це саме і ви радійте і співрадійте мені» (Фил. 2, 17–18). Скажи мені, що сталося, що ти переповнився такою радістю? «Бо я, — говорить він, — вже стаю жертвою, і час мого відходу настав» (2 Тим. 4, 6).

14. У такий спосіб вони скрізь будували Церкву. Ніхто не зміг би побудувати навіть одну стіну з каменю і вапна, піддаючись гонінню і зустрічаючи перешкоди. А вони збудували стільки церков по всьому світу, піддаючись ранам, кайданам, гонінням, засланням, відібранню маєтків, бичуванням, удушенню, спалюванню, затопленню разом з учнями. І будували не з каміння, а з душ і людської волі, що набагато важче, аніж будувати з каміння. Не одне і теж, що побудувати стіну, чи збудувати душу, яка стільки часу перебувала у владі демонів, привести до покаяння і від безумного шаленства навернути до цнотливості.

Однак убогим Апостолам, які не мали взуття, в одному одязі обходили весь світ, це було під силу. Бо своїм поборником і помічником вони мали нездоланну силу Того, Який сказав: «На цьому камені збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її». Порахуй, скільки володарів повставали проти неї, скільки найжорстокіших гонінь вони піднімали проти неї, у якому становищі вона знаходилася в усі попередні часи, коли віра ще тільки насаджувалася, коли уми людей були в ній ще не твердими.

15. Царями були язичники: Август, Тиверій, Гай, Нерон, Веспасіан, Тит і всі наступні аж до часів блаженного царя Костянтина. І всі вони гнали Церкву, одні з меншою, інші з більшою жорстокістю, однак гнали її всі. Хоч деякі царі все ж таки залишали її в спокої, однак причиною гонінь стало те, що вони були нечестивими, оскільки деякі через підлабузництво догоджали їм гонінням проти Церкви. Але всі ті підступи і напади розривалися легше павутини, розсіювалися скоріше диму, розвіювалися швидше пороху.

Саме цими підступами вони створили великий сонм мучеників і залишили для Церкви безсмертні скарби, вежі і стовпи, які не тільки за життя, але й після своєї смерті стали для наступних християн джерелом великого щастя. Чи бачиш силу пророцтва: «І врата пекла не здолають її?» Після цього віруй, що й у майбутньому ніхто з них не здолає її. Якщо тоді, коли вона була не чисельною, коли здавалася нововведенням, коли вчення було щойно подане, коли було стільки перешкод і стільки ворожих нападів з усіх боків, вороги не могли здолати і не здолали її, то тим більше після поширення її по всьому світу і на всякому місці, в горах і печерах, і пагорбах. Справді вона охопила і море й усі племена, що знаходяться під сонцем, і вже після знищення жертовників, капищ, ідолів, святкувань, обрядів, диму, смороду і нечестивих збіговиськ, не багато залишилось і безчестя.

Як же така велика справа при таких перешкодах отримала таке блискуче завершення й успіх, який засвідчує його істинність, якщо не з якоюсь Божественною і непереможною силою Того, Хто провістив і звершив це? Ніхто не стане заперечувати цього, крім хіба вкрай божевільних і безумних, що втратили природний розум.

І не тільки ті, але й інші провіщення свідчать про Його непереможну силу. Так Він зі всією істинністю пророкував про майбутнє і звершував (Свої пророцтва). І ніщо зі сказаного Ним не може залишитися не здійсненим, бо скоріше загинуть земля і небо, ніж що-небудь із Його слів і пророцтв виявиться неправдивим. Тому і Сам Він, указуючи на це ще до звершення подій, ясно вказав на Свої провіщення: «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть» (Мф. 24, 35). І цілком зрозуміло, бо це не прості слова, а слова Божі, якими звершуються діла. Так Бог створив небо, так землю, так море, так сонце, так сонми ангелів, так інші невидимі сили. Пояснюючи це і пророк сказав: «Він сказав — і сталося, Він повелів — і створилося» (Пс. 32, 9), — маючи на увазі все творіння, вище і нижче, чуттєве і духовне, тілесне і безтілесне. Так і пророцтво про Церкву, як я вище сказав, доводить велич, силу і перевагу Його істинності, провидіння, доброти і піклування.

16. Тепер ми розглянемо інше Його пророцтво, яке сяє ясніше сонця і світліше від сонячного проміння, що, подібно до попереднього, є перед зором усіх і поширюється на всі наступні покоління. Такими є у своїй більшості Його пророцтва. Вони не обмежуються коротким терміном і не звершуються при одному поколінні, а дають можливість усвідомити силу своєї істинності, подібно до минулого, всім людям сьогодення, майбутнім і наступним після них, і далі за ними, які будуть до кінця віку.

За цим пророцтвом, Церква з того дня, як воно було сказане, і до кінця віку буде міцною і непохитною, квітучою і сяючою, з кожним днем процвітаючи, зростаючи, зміцнюючись і подаючи всім людям, які будуть від початку до (другого) пришестя Христового, великі блага і невимовну користь. Як ті, що були до нас, так і ті, що були до них і ще раніше і пізнали Його силу, бачачи напади, що піднімалися проти Церкви, небезпеки і підступи, сум’яття, хвилювання і буревії, однак її бачили такою, яку не можна потопити ні знищити, нездоланною, непереможною, але квітучою, успішною і зростаючою все більше і більше. І те пророцтво, про яке я хочу тепер сказати щодо підтвердження Його сили й істинності сказаного Ним, є таким же.

Що ж це за пророцтво? Христос одного разу увійшов до юдейського храму, який тоді був у квітучому стані, повсюди сяяв безліччю золота, красотою і пишнотою будівлі, мав чимало цінних мистецьких речей. І коли Його учні виражали свій подив, що Він говорить їм? Знаючи про його майбутнє зруйнування, знищення, запустіння, нинішні руїни в Єрусалимі, сказав: «Чи бачите все це? Істинно кажу вам: не залишиться тут каменя на камені» (Мф. 24, 2). І дійсно всі ці сяючі і знамениті будівлі перетворилися на руїни. Чи бачиш Його велику і невимовну силу в цьому та іншому? У цьому, що тих, які шанували Його, Він облаштував і розповсюдив, а в тому, що тих, котрі ворогували проти Нього, — смирив, знищив і викорінив.

Ніде не було храму такого славного, який користувався б такою шаною. Юдеї, що проживали всюди аж до окраїн землі, з давніх-давен приходили туди, приносячи дари, жертви, милостині, початки плодів та багато іншого, прикрашаючи храм багатствами всесвіту. І всі юдейські прозеліти (з язичників) звідусіль сходилися туди, і великою була слава цього місця, яка сягала аж до краю всесвіту. А одне Христове слово знищило і винищило все і розвіяло, як порох. І туди, куди колись не всім юдеям, навіть не всім священикам, а тільки одному первосвященикові дозволялось входити, і то тільки один раз у рік у його облаченні, вінцях і митрі та іншому священному одязі, тепер можна входити без будь-якої перешкоди і розпусним блудникам і розпутним перелюбникам. Бо слово (Христове), звернене до нього, зруйнувало і знищило все. І від цього храму залишається стільки, скільки необхідно для того, щоб показати, де він колись знаходився.

Уяви, якою є сила, що звершила це. Ті, котрі мали таку могутність, що долали народи і царів, багаторазово здобували перемоги на війнах без пролиття власної крові і здобували безліч незвичайних і чудових трофеїв, не змогли побудувати жодного храму до нині, враховуючи при цьому те, стільки було царів, які допомагали їм, і численність їх самих, розсіяних по всесвіті, що мали в себе такі багатства.

Чи бачиш, те, що Він збудував, ніхто не зруйнував, а що Він зруйнував, того ніхто не відбудував? Він збудував Церкву, і ніхто не може зруйнувати її. Він зруйнував храм, і ніхто не може відновити його, і притому за такий тривалий час. Водночас і Церкву намагалися зруйнувати, але не змогли, і храм намагалися відновити, і не змогли. Це було допущено для того, щоб ніхто не міг говорити, що, якби вони спробували, то могли б (відновити храм). От вони і намагалися, але не змогли нічого зробити.

За нашого покоління цар (Юліан), що перевершив безчестям усіх, дозволив їм і в усьому сприяв, і вони приступили до діла, зле не змогли досягти ніякого успіху, бо вогонь, що зирвався з основи, розігнав їх. А те, що вони хотіли побудувати, є донині доказом оголена основа (храму), щоб ти бачив, що вони намагалися розкопувати землю, але побудувати не змогли, бо їм протидіяло згадане слово (Христове). Цей храм і раніше був зруйнований, але після повернення (юдеїв з вавилонського полону) через сімдесят років він тут же був відбудований, про що ще до того говорили і провістили пророки. А тепер минуло вже більше трьохсот років, і немає вже ні думки, ні ймовірності, ні надії на те, що він знову появиться.

Що ж перешкодило як не Божественна сила, яка противиться цьому? Хіба немає в них великих багатств? Хіба їхній патріарх, збираючи звідусіль зі всіх доходи, не має незліченних скарбів? Хіба цей народ не сміливий, не безсоромний, не наполегливий, не зухвалий, не войовничий? Хіба мало їх у Палестині? Хіба мало у Фінікії? Хіба мало скрізь? Чому ж вони не змогли відбудувати одного храму, бачачи при цьому, що через це не звершується їхнє богослужіння, і повсюди звичаї юдейські порушуються, жертви і приношення та інші подібні постанови закону скасовуються і зникають? Бо ані поставити жертовника, ані принести жертви, ані звершувати зливання, ані приносити овець та фіміам, ані читати закон, ані звершувати свята, чи будь-що інше, подібне їм, не було дозволено поза тим храмом.

17. Перебуваючи колись у Вавилоні і будучи примушувані ворогами співати, вони не погоджувалися і не корилися, хоч були полоненими і рабами тих, що пригнічували. Але і будучи позбавленими батьківщини і волі, побоюючись за своє життя і знаходячись, наче в тенетах, у руках тих, що їх полонили, коли їм наказували співати пісень на інструментах, вони говорили: «На ріках вавилонських, там ми сиділи і плакали…; там бо питали нас про слова пісень полонителі наші…; як же нам співати пісню Господню на землі чужій?» (Пс. 136, 1–4). І ніхто не скаже, що вони поступали так через відсутність інструментів. Вони самі вказали причину словами: «… як же нам співати пісню Господню на землі чужій?». А інструменти були з ними. «На вербах, — говорять вони, — посеред нього повісили ми арфи наші» (Пс. 136, 2).

Там не дозволяли їм навіть постити. Вказуючи на це, пророк говорив їм: «Сімдесят років чи для Мене ви постилися», — говорить Господь?» (Зах. 7, 5). А що їм не дозволялося звершувати ні кадінь, ні зливань, послухай про це трьох отроків, які говорять: «І немає в нас у даний час ні князя, ні пророка, ні вождя, ні місця щоб нам принести жертву Тобі і знайти милість перед Тобою» (Дан. 3, 38). Вони не сказали, що немає священика, бо священики були. Але щоб ти знав, що все залежало від місця і все законодавство було пристосоване до нього, вони і сказали: «Немає місця». Але що я говорю: звершувати кадіння та зливання? Навіть просто читати закон там не дозволялося їм. І за це у свій час докоряючи їм, інший пророк говорив: «Відкинули закон Господній і постанов Його не зберегли» (Амос. 2, 4), Ані звершувати Пасху, ні П’ятидесятницю, ні свято Кущей, ні чогось подібного. І знаючи, що зробило для них недозволенним усе це запустіння місця, і якщо вони стануть намагатися зробити щось подібне, то стануть намагатися протизаконно і за це будуть покарані, тому вони не могли спорудити і відновити те місце, де дозволено було робити все це за законом.

Так сила Христова, яка створила Церкву, зруйнувала це місце. І пророк провістив, що прийде Христос і зробить це, хоч сам жив уже після полону. Послухай, що він говорить: «Краще хто-небудь з вас замкнув би двері, щоб дарма не тримали вогню на жертовнику Моєму. Немає Мого благовоління до вас… Бо від сходу сонця до заходу велике буде ім’я Моє між народами, і на всякому місці будуть приносити фіміам імені Моєму, жертву чисту» (Мал. 1, 10–11). Чи бачиш, як він явно відкинув юдейство і вказав на християнство, сяюче і поширене по всій землі? Особливість цього богослужіння інший пророк зображує так: «І Йому будуть поклонятися кожен зі свого місця…, і служити Йому однодумно» (Соф. 2, 11; 3, 10). Ще інший: «Упала, не встає більше діва Ізраїлева, і нема кому підняти її» (Амос. 5, 2). І Даниїл ясно говорить, що усе припиниться: і жертва, і зливання, і помазання, і суд (Дан. 9, 27).

Однак більш яскраво та обширно я розкрию це тоді, коли буду говорити до юдеїв. А поки що буду триматися наміченого шляху для спростування безглуздих міркувань язичників. Я не говорив тобі ні про воскресіння мертвих, ні про очищення прокажених, щоб ти не сказав: це — неправда, вигадка, байка, хто це бачив, хто чув? Ті, котрі сказали, що Христос був розіп’ятий і битий по обличчю, ті ж сказали і про це. Чому ж ти, вважаючи їх правдивими в останньому, заперечуєш те, що було сказане ними спочатку, як неможливе? Якби вони ради прославляння свого Учителя писали через суєтне марнославство, тоді замовчували б події сумні, які для багатьох видаються ганебними. Однак задля доказу своєї істинності вони особливо зупинялися на останньому і розповіли все з точністю і всіма подробицями, не опускаючи ні малого, ні великого. Щодо знамень і чудес, вони багато чого не розповіли, а про страждання і події, що здаються ганебними, на них зупинилися і розповіли все достеменно.

Про це, тобто про чудеса і знамення, я не розповів тобі нічого, щоб краще втримати всякий безсоромний язик, а розкрив те, що тепер є явним, що тепер є перед очима, що яскравіше за сонце, поширене по всій землі й охоплює увесь всесвіт, що стало вищим за людську природу і було тільки справою Божою. Ти говориш, що Він не воскрешав мертвих? Але ти не можеш сказати, що немає у світі церков, що вони не піддавалися гонінням і що вони не переборюють і не перемагають. Сказати це так само неможливо, як сказати, що немає сонця. А хіба ти не бачиш, що зруйнування юдейського храму звершилося перед очима всього всесвіту?

Чому ти не розмірковуєш сам про себе: якщо діяв не Бог і Бог могутній, то чому навіть при гоніннях так збільшилося Його шанувальників, а ті, що розіп’яли Його і нападали, настільки принижені, що навіть позбулися держави і блукають мандрівниками, вигнанцями і втікачами; і такий тривалий час не змінив ні того, ні іншого? Проти римської влади юдеї починали війни, піднімали зброю, довший час ополчалися, інколи отримували перемогу і завдавали чимало прикрощів тодішнім імператорам. Однак ці ж юдеї, які воювали й ополчалися проти таких царів, маючи безліч і грошей, і зброї, і воїнів, і перемагали багатьох полководців, не змогли відбудувати одного храму. Синагоги вони побудували в багатьох містах, а того місця, що давало силу їхній власній державі, де вони звикли звершувати все і на чому трималося юдейство, того єдиного місця відновити не змогли.

  1. Пророк Варух був учнем і скорописцем (писарем) пророка Єремії, — він записував пророцтва великого пророка, серед яких деякі увійшли до його книги, яка визнана неканонічною. Тому свт. Іоан Золотоуст, цитуючи Варуха, вказує на пророка Єремію. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору