Проти аномеїв. Слово восьме
Про все інше проти єретиків; про суд і милостиню та про прохання матері синів Заведеєвих.
Вчора ми повернулися з війни, з війни і битви з єретиками із закривавленою зброєю, з обагряненим мечем слова, поразивши не тіла, а подолавши помисли і «всяке звеличування, що повстає проти пізнання Бога» (2 Кор. 10, 5). Такою є ця війна, така властивість і зброї. Повчаючи про це та інше, блаженний Павло говорив: «Зброя нашого воювання не плотська, а сильна Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо задуми і всяке звеличування, що повстає проти пізнання Бога» (2 Кор. 10, 4–5). Для тих, що вчора були відсутні тут, необхідно б розповісти про вчорашню поразку єретиків, розповісти про битву, боротьбу, перемогу, трофеї. Але, щоб не відволікати вашої уваги і щоб ви, котрі були відсутні, відчули втрачене і стали більш уважними, я сьогодні про те не роз-повідатиму, а піду далі. А хто допитливий і проворний, той може довідатися про сказане нами вчора від тих, котрі були тут присутні. Бо ті, що слухали нас, були настільки уважними, що пішли додому тільки після того, як усе засвоїли, нічого не опустивши із сказаного.
Отже, про попереднє ви довідаєтеся від них, а те, що необхідно сказати сьогодні, я скажу вам, вказавши ті заперечення, які висуває породження єретиків. Яке саме? Перед цим ми говорили про владу Єдинородного, показали, що вона рівна владі Отця, Який породив Його, і про це було чимало сказано. Тому вони, будучи переможені сказаним, почали наводити інший Євангельський вираз, надаючи йому іншого значення. Вони говорять: «Як розуміти написане: «Дати сісти від Мене праворуч і ліворуч — не від Мене залежить, а кому уготовано Отцем Моїм» (Мф. 20, 23)?»
Я завжди наставляв вас, улюблені, і сьогодні прошу й раджу звертати увагу не тільки на букви Писання, а вникати в їх зміст. Бо хто буде дотримуватися тільки виразів і більше нічого не шукати, крім написаного, той обов’язково помилиться. Так, за словами Писання, Бог має навіть крила, бо пророк говорить: «Охорони мене, Господи, під покровом крил Твоїх.» (Пс. 16, 8). Але з цього ми не будемо робити висновок, що це духовне і безсмертне Єство має крила. Якщо цього не можна сказати про людей, то тим більше про нетлінне, невидиме і неосяжне Єство. Що нам необхідно розуміти під крилами? Поміч, охорону, захист, підтримку, непереможну силу допомоги. Писання також називає Бога сплячим, коли говорить: «Встань, Господи, чого спиш Ти?» (Пс. 43, 24). Але не для того, щоб навести нас на думку, ніби Бог спить, — це було б надто безумно, — а щоб під видом сну пояснити нам Його довготерпіння і милосердя. Інший пророк говорить: «Хіба Ти будеш наче людина, що спить?» (Єр. 14, 9).
Бачиш, наскільки велика мудрість необхідна нам під час розгляду скарбів Божественного Писання? Якщо ж ми будемо просто поверхово і неуважно слухати те, що в них сказано, то в їхніх словах не тільки виникнуть уже згадані невідповідності, але й появиться чимало суперечностей. Так, один називає Бога сплячим, а інший — не сплячим. Однак, якщо ти будеш надавати всьому належного змісту, тоді справедливим буде те й інше. Той, хто називає Його сплячим, вказує на Його велике довготерпіння. А той, хто називає Його не сплячим, вказує нам на нетлінність Його Єства.
Якщо ж нам необхідна особлива мудрість під час читання Писання, то не будемо поверхово ставитися і до цих слів: «…не від Мене залежить, а кому уготовано Отцем Моїм» (Мф. 20, 23). Ці слова не позбавляють Сина влади і не принижують Його самостійності, а вказують на Його премудрість, на велике піклування і турботу над нашим родом. А що Він має владу і карати, і нагороджувати, послухай, як про це говорить Він Сам: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй…, поставить овець праворуч Себе, а козлів — ліворуч. Тоді скаже Цар тим, які праворуч від Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене… Тоді скаже і тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і ви не прийняли Мене» (Мф. 25, 31, 33–35, 41–43). Чи бачиш, яким досконалим є Його суд, як Він нагороджує і карає, прикрашує вінці і віддає на тортури, одних уводить до Царства, а інших відсилає в геєну?
2. Поглянь і тут на Його велике піклування над нами. Звертаючись до тих, що отримали вінці, Він говорить: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу». А засудженим на покарання Він не сказав: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований вам», але: «уготований дияволу» (Мф. 25, 34, 41). «Для людей Я приготував Царство, — говорить Він, — а геєну Я приготував не для людей, а для диявола та його ангелів. Але якщо ви проводили життя так, що зробилися гідними покарання і мук, то звинувачувати в цьому маєте тільки самих себе». Поглянь, як Він налаштований до милосердя: ще не було подвижників, а вінці вже були приготовані, нагорода вже була готова наперед. «Успадкуйте, — говорить Він, — Царство, уготоване вам від створення світу».
Це ж можна побачити і в притчі про десятьох дів. Коли мав прийти жених, тоді нерозумні говорять мудрим: «Дайте нам вашої оливи». А ті відповідають їм: «А як і нам, і вам не стане?» (Мф. 25, 8–9). Не про оливу та вогонь говорить тут Писання, а про дівство і людинолюбство. Зображуючи дівство під видом вогню, а милостиню під видом оливи, вказує, що дівство має бути особливо поєднане з людинолюбством, без якого неможливо спастися. Хто є тими, що продають цю оливу? Хто, як не убогі? Вони не стільки отримують, скільки самі дають. Тому вважай милостиню не витратою, а прибутком; не втратою, а знахідкою, бо через неї ти більше отримаєш, ніж витратиш. Ти даєш хліб, а отримаєш вічне життя; даєш одяг, а отримаєш ризу безсмертя; даєш притулок під своїм дахом, а отримаєш Царство Небесне; даєш блага тимчасові, а отримаєш блага вічні.
Ти скажеш, як я можу давати милостиню, коли я бідний? Саме тоді, коли ти бідний і можеш подавати особливу милостиню. Багатий, захмелілий через безмірність багатства, полум’яніючий жорстокою гарячкою і охоплений ненаситною пристрастю, прагне примножити своє майно. А убогий не заражений цією хворобою і не опанований такою недугою легше подасть милостиню з того, що має. Милостиня залежить не від кількості майна, а від міри душевної щедрості. Так, вдова віддала дві лепти і цим перевершила пересичених багатством. Інша вдова, яка мала тільки жменю борошна і трохи оливи, прийняла пророка, який мав небесну душу. Для жодної з них убогість не стала на заваді.
Тож, не посилайсь на непотрібні та нікчемні причини. Бог хоче не надмірності приношень, а багатства душевної щедрості, яка виражається не мірою поданого, а щирістю того, хто подає. Ти убогий, найубогіший серед усіх людей? Але ж ти не убогіший від тієї вдови, котра перевершила багатих. Ти не маєш найнеобхіднішої їжі? Однак ти не убогіший від сидонської вдови, яка, дійшовши до крайнього голоду, разом з дітьми вже чекала смерті. І при цьому не пожаліла того, що мала. І через надзвичайну убогість отримала невимовне багатство — її рука стала засіком, глек джерелом, і вчинила так, що з малого зробилося велике (3 Цар. 17 розд.).
Однак повернемося до свого і не будемо робити частих відступів. Отже, коли мав прийти Жених, діви вели між собою таку розмову. Мудрі посилали нерозумних до тих, що продають. Але часу для того, щоб купити оливи, вже не було. І справедливо. Тих, що продають оливу, можна знайти тільки в цьому житті. Після відходу звідси і закриття видовищ земного життя вже неможливо отримати ні прощення, ні оправдання, ні ліки від того, що тут вчинено, — там очікує вирок, як це сталося з дівами. Коли прийшов Жених, за Ним увійшли ті, в яких світильники горіли. А інші, запізнившись, стукали у двері весільного чертогу, однак почули страшні слова: «Відійдіть, не знаю вас» (Мф. 25, 12). Хіба не бачиш знову, як Він Сам нагороджує і карає, подає вінці і муки, приймає і відкидає, як Він володіє владою і в тому, і в іншому виді суду? Подібне можна бачити і в притчі про виноградник, і в притчі про п’ять, два та один таланти. Одних Він прийняв і дав їм більше, ніж вони мали до цього, а інших звелів зв’язати і кинути в непроглядну тьму.
3. Але яким безглуздим є їхнє заперечення, чи краще, переповненим великим безумством? «Хоч Син, — говорять вони, — має владу карати і вінчати, віддавати на муки і подавати нагороди, однак, за Його словами, Він не має влади дарувати небесне блаженство і найвищу почесть». А якщо ти побачиш, що все залишається у Його владі, чи тоді припиниш свої безпідставні заперечення? Послухай, що Він Сам говорить: «Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові» (Ін. 5, 22). Якщо Йому належить весь суд, тоді з-під Його влади нічого не вилучено. Бо, кому належить весь суд, той має владу карати і милувати всіх. Слово «віддав» сприймай тут, улюблений, не по-людському. Те, що Отець Йому дав, не означає, що раніше Він цього не мав, що був народжений недосконалим, і вже тільки пізніше отримав це. «Віддав» означає, що Отець саме таким Його породив, досконалим і абсолютним. Це слово використано для того, щоб ти не думав, ніби є два народжені Боги, не думав, ніби Син отримав це пізніше, а щоб бачив і корінь, і плід. В іншому місці, коли Його спитали: «Ти Цар?», Він не відповів: «Я отримав царство», не сказав, що воно було дане Йому пізніше, а відповів: «Я для того народився» (Ін. 18, 37). Якщо Він народився досконалим Царем, то очевидним є те, що Він і Суддя, і Судовиконавець, позаяк основна місія царя полягає в тому, щоб судити і милувати, нагороджувати і карати.
З іншого боку можна бачити, що Він має владу дарувати найвищі почесті. Коли ж ми вкажемо на чоловіка, найкращого серед людей, і покажемо, що він увінчується Сином, чим тоді ви зможете оправдатися? Хто є тим найкращим серед людей? Хто ж іще, як не виробник наметів, учитель всесвіту, який ніби на крилах облетів землю і море, обраний сосуд, жених Христа, садівничий Церкви, мудрий будівничий, проповідник, швидкий подорожній, борець, воїн, наставник, що по всьому всесвіту залишив пам’ятники своїх доброчинностей; ще до воскресіння взятий до третього неба, піднесений до раю; який сподобився бути свідком невимовних Божих таїн, чув і говорив те, чого людська природа говорити не може; який звершив великі труди і сподобився найвищої благодаті? А що він потрудився більше за інших, послухай, як говорить про це він сам: «Потрудився я більше за них усіх» (1 Кор. 15, 10). Якщо ж він більше за інших потрудився, то й увінчується більше за інших, тому що «кожний одержить свою нагороду за своєю працею» (1 Кор. 3, 8). Якщо він отримує більш почесний вінець, ніж інші Апостоли (з Апостолами ніхто не зрівнявся, а він перевершив їх), то, очевидно, він сподобиться і найвищої почесті та піднесення.
Хто ж буде увінчувати його? Послухай, що говорить він сам: «Подвигом добрим я змагався, свій біг закінчив, віру зберіг; а тепер готується мені вінець правди, який дасть мені Господь, праведний Суддя» (2 Тим. 4, 7–8). А «Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові» (Ін. 5, 22). Однак це є очевидним не тільки з цього, але й з наступних слів: «… і не тільки мені, а всім, що полюбили явлення Його» (2 Тим. 4, 8). Чиє явлення? Послухай слова самого Апостола: «Благодать Божа з’явилась, спасенна для всіх людей, яка вчить нас, щоб ми, відкинувши нечестя і мирські похоті, цнотливо, праведно і побожно жили в нинішньому віці, очікуючи блаженного уповання і явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа» (Тит. 2, 11–13).
4. Однак боротьба з єретиками в нас завершилася, ми піднесли трофеї, отримали блискучу перемогу, довівши у попередніх словах усім, що Син має владу і нагороджувати, і карати. Йому належить весь суд, Він вінчає і прославляє найкращого зі всіх, й у виражених Ним притчах представляється Таким, що звершує те й інше. Тепер необхідно заспокоїти збентеження братів і пояснити, чому Він сказав так: «Не від Мене залежить» (Мф. 20, 23). Я думаю, що є чимало таких, які цими словами бентежаться. Для того, щоб вирішити непорозуміння і заспокоїти збентеження душі, зосередьте свою увагу і приготуйте свій розум. Мене тепер чекає нелегкий труд, бо не одне і те ж боротися і повчати, перемагати ворога і направляти свого. В останньому мені необхідно докласти більше зусиль, щоб не залишити поза увагою кульгавого і не проминути будь-кого зі збентежених.
Я говорю, але ви не бентежтеся моїми словами, не хвилюйтеся, бо я стверджую, що це не залежить не тільки від Сина, але й від Отця. Я проголошую гучним голосом і голосніше за сурму, що «дати» не залежить ні від Сина, ні від Отця. Бо коли б це залежало від Нього, то залежало б і від Отця; а коли залежало б від Отця, то залежало б і від Нього. Тому Він і не сказав просто: «Не від Мене залежить». А як? «Не від Мене залежить, а кому уготовано» (Мф. 20, 23). Він пояснює, що це залежить ні від Нього, ні від Отця, а від дечого іншого. Що означають ці слова? Я думаю, що ваше збентеження збільшилося і здивування зросло. Ви хвилюєтеся, але не бійтеся, я не замовкну, поки не розтлумачу. Дозвольте ж мені повести мову про дещо вище, бо інакше конкретно подати все для сприйняття вашої свідомості неможливо.
Отже, що означають сказані слова? Коли Ісус ішов до Єрусалима, мати синів Заведеєвих, Якова та Іоана, підійшла до Нього із синами і сказала: «Скажи, щоб ці два сини мої сіли в Тебе один з правого боку, а другий з лівого» (Мф. 20, 21). Інший євангеліст говорить, що цього просили у Христа самі сини (Мк. 10, 38). Однак у цьому суперечності немає (не можна залишати без уваги і такі дрібниці), вони послали наперед матір, а відтак, коли вона виразила їхнє прохання і цим ніби відкрила для них двері, вони самі повторюють ці ж слова, не усвідомлюючи того, що говорять, однак говорять. Хоч вони і були Апостолами, але були ще недосконалими, наче пташенята, в яких ще не виросли крила, і вони не можуть міцно триматися гнізда.
Вам необхідно особливо усвідомити, що учні до звершення Хресної жертви багато чого не розуміли. Тому Господь, докоряючи їм, говорив: «Невже і ви ще не розумієте?… Як не розумієте, що не про хліб сказав Я вам: стережіться закваски фарисейської» (Мф. 15, 16; 16, 11). І ще: «Ще багато чого маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити» (Ін. 16, 12). Вони не тільки не розуміли вищих істин, але й те, що чули, від страху і нерішучості часто забували. Докоряючи їм за це, Він говорив: «Ніхто з вас не питає Мене: куди йдеш? Але від того, що Я сказав вам це, скорботою пройнялися серця ваші» (Ін. 16, 5–6). Говорив також і про Утішителя: «Він нагадає вам усе, що Я говорив вам» (Ін. 14, 26).
Чи сказав би Він «нагадає», якщо б вони багато чого не забували зі сказаного. Це я говорю не безпідставно. Так, Петро тут виражає абсолютне сповідання, а тут все забуває. Той, котрий говорив: «Ти є Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16, 16), — і за це був названий блаженним, через короткий час так згрішив, що був названий сатаною. Господь сказав йому: «Відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Мф. 16, 23). Хто ще може бути більш недосконалим від того, хто думає не про Боже, а про людське? Коли Господь сповістив йому про хрест і воскресіння, тоді він не усвідомив ні глибини слів, ні тайни догматів, ні майбутнього спасіння всесвіту, а, приступивши до Нього на самоті, сказав: «Будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!» (Мф. 16, 22).
Чи бачиш, що про воскресіння вони конкретно не знали нічого? Вказуючи на це, Євангеліст сказав: «Вони ще не знали, що Йому належало воскреснути з мертвих» (Ін. 20, 9). Не знаючи цього, вони тим більше не знали й іншого, а саме: про Небесне Царство і про наше начало у Христі (1 Кор. 15, 20), і про вознесіння на небо. Вони, будучи ніби прив’язаними до землі, ще не могли піднестися вище. Маючи таке усвідомлення й очікуючи, що скоро настане Царство Христове в Єрусалимі, вони більше нічого не знали. Як говорить інший Євангеліст, відзначаючи, що вони думали, ніби Його Царство вже наступає, уявляли його людським і вважали, що Він іде отримати таке Царство, а не на Хрест і смерть. І хоч неодноразово чули про це, однак ясно усвідомити цього не могли (Мк. 10, 37).
5. Отже, ще не маючи ясного усвідомлення догматів і думаючи, що Він іде на земне царство і буде царювати в Єрусалимі, учні (Яків та Іоан) приступили до Нього на дорозі, вважаючи, що настав слушний час, і виразили своє прохання. Виділивши себе серед інших учнів і думаючи тільки про себе, вони, вважаючи, що справа наближається до завершення, що все вже збулося і настав час роздачі вінців та нагород, стали просити для себе почестей і першості перед іншими. Однак це сталося через повну необізнаність. А що це не вигадка і не припущення, я подам вам доказ зі слів Самого Ісуса, Який знає таємне. Послухай, що Він говорить у відповідь на їхнє прохання: «Не знаєте, чого просите» (Мф. 20, 22). Що може бути більш ясне від такого доказу? Чи не бачиш, що вони не знали, чого просили, бо почали говорити з Ним про вінці, нагороди, першість і почесті, коли подвиги ще не почалися?
Словами «не знаєте, чого просите», Господь виражає дві істини. По-перше, вони говорять про те царство, про яке у Христа не було бесіди, бо Він сповіщав не про земне і видиме царство. По-друге, домагаючись першості та вищих почестей і бажаючи стати більш славними й знатними за інших, домагаються цього особливо невчасно. Тоді був час не вінців та нагород, а подвигів, боротьби, трудів, зусиль, небезпек і битв. Тож зміст Його слів наступний: «Ви не знаєте, чого просите; говорите Мені це тоді, коли ви ще не потрудилися і не вийшли на подвиги, коли всесвіт ще залишається невиправленим, панує безчестя і всі люди гинуть. А ви ще не вийшли на труди і не вступали в боротьбу. «Чи можете пити чашу, яку Я маю пити, і хреститися хрещенням, яким Я маю хреститися?» (Мф. 20, 22).
Чашею і хрещенням Він тут називає Свою хресну смерть. Чашею, бо приймає її із задоволенням; хрещенням, бо через нього Він очистить всесвіт. Водночас хрещенням знаменує і легкість воскресіння. Як той, хто хреститься водою, завдяки властивості води виходить із неї досить легко, не зустрічаючи жодного супротиву, так і Він, увійшовши в смерть, вийшов з неї з надзвичайною легкістю. Тому Він і називає Свою смерть хрещенням. Зміст Його слів наступний: чи можете ви наражатися на небезпеку смерті, бо настав час смерті, небезпек і трудів? Вони, ведені надією отримати бажане, відповідають: «Можемо», не усвідомлюючи того, що говорять. Він, провіщаючи їхню смерть, говорить їм: «Чашу Мою будете пити, і хрещенням, яким Я хрещусь, будете хреститися» (Мф. 20, 23). І справді, Яків був усічений мечем, Іоан не раз був при смерті. Однак «… дати сісти від Мене праворуч і ліворуч — не від Мене залежить, а кому уготовано» (Мф. 20, 23). Зміст цих слів такий: «Ви будете наражатися на смерть і будете убиті, будете терпіти муки. Але чи станете ви першими, залежить не від Мене». Це може бути осягнуте через особливі старання, особливу ревність самих подвижників.
Щоб мої слова були більш дохідливими, уявімо собі розпорядника на змаганнях. До нього підходить мати разом зі своїми двома синами-борцями, і говорить йому: «Скажи, щоб ці обидва мої сини отримали вінець». Що він відповість їй? Звичайно, що те ж саме: «Це не від мене залежить, я розпорядник під час змагань. І нагороди визначаю не даром і не за чиїмось бажанням чи проханням, а в залежності від результату боротьби». У тому й полягає місія розпорядника, щоб віддавати честь мужності, а не роздавати нагороди будь-як і кому попало.
Так поступив і Христос. Він сказав так, не принижуючи Своєї гідності, а виражаючи те, що роздача нагород залежить не тільки від Нього, — подвижники самі мають їх заслужити. Якщо б це залежало тільки від Нього, то спаслись би всі люди і прийшли б до «пізнання істини». Якщо б це залежало тільки від Нього, то не було б різних почестей, бо Він усіх створив і про всіх піклується. А те, що почесті є різними, послухай, як пояснює це Павло. «Інша слава сонця, — говорить він, — інша слава місяця, інша зірок; і зірка від зірки різниться у славі» (1 Кор. 15, 41). І ще: «Чи будує хто на цій основі із золота, срібла, дорогоцінних каменів» (1 Кор. 3, 12). Павло сказав так тому, щоб показати різноманітність доброчинностей. Цими словами він вказав, що для тих, які сплять і дрімають, увійти до Царства Небесного неможливо. Ті нагороди можна осягнути тільки через численні скорботи.
Сини Заведеєві, користуючись великою любов’ю Христа і своїм наближенням до Нього, хотіли отримати першість перед іншими. Тому, щоб вони, захопившись цим, не стали безпечними, Він проганяє від них ці думки і говорить: «Щоб осягнути це, «не від Мене залежить», а від вас, якщо тільки ви захочете, якщо докладете особливих зусиль, великих трудів, особливу ревність. Я даю вінці за діла, почесті — за труди, нагороди — за зусилля. Тому найкраще прохання до Мене — це свідчення через діла».
6. Бачиш, я небезпідставно говорив, що це залежить не від Нього і не від Отця, а від тих, що несуть подвиги, трудяться і страждають. Тому, звертаючись до Єрусалима, Він говорив: «Скільки разів Я хотів зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не захотіли. Ось залишається дім ваш пустий» (Мф. 23, 37–38). Бачиш, що ніхто із лінивих, безпечних і бездіяльних не може спастися? З цього ми довідуємося і про іншу таїну: ту, що ради отримання найвищої почесті і першості недостатньо навіть мучеництва. Ось Христос провістив учням, що вони будуть терпіти муки, однак необов’язково отримають першість. Бо можуть бути й такі, які проявлять більше заслуг. Виражаючи це, Він і говорив: «Чашу Мою будете пити і хрещенням Моїм будете хреститися, а дати сісти від Мене праворуч і ліворуч — не від Мене залежить» (Мф. 20, 23). Він не говорить про надання можливості сидіти біля Себе, а про осягнення більшої почесті, отримання першості, переваги перед іншими. Словами «сісти від Мене праворуч і ліворуч» Він виражає їхнє поняття, позаяк вони шукали перших місць, хотіли бути вище за інших. «Щоб вам отримати більше за інших і стати вище за всіх, — говорить Він, — залежить не тільки від перенесення мук. Хоч ви і помрете, однак, щоб отримати найвищу почесть, не від Мене залежить, а кому уготовано» (Мф. 20, 23).
Кому, скажи мені, це уготовано? Погляньмо, хто є тими блаженними і преблаженними, які сподобляються світлих вінців? Хто вони? Які подвиги роблять їх такими світосяйними? Послухай, що сказав про це Він Сам, коли десять учнів образилися на двох за те, що вони, виділившись з-поміж них, хотіли привласнити собі найвищу почесть. Поглянь, як Він упокорює пристрасні наміри тих та інших. Покликавши їх, Він говорить: «Князі народів панують над ними, і вельможі володіють ними. Не так буде у вас, але хто хоче між вами бути більший, нехай буде зі всіх останнім» (Мф. 20, 25–26).
Бачиш, що всі вони хотіли бути першими, більшими, вищими, так би мовити, начальниками над іншими. Тому, зупиняючись на цьому і викриваючи їхню таїну, Він говорить: «Хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам слугою». «Якщо ви, — говорить Він, — хочете першості і найвищих почестей, то старайтесь зайняти останнє місце, бути нижчими від інших, смиреннішими за всіх, меншими за всіх, поставити себе після всіх. Така чеснота і подає найвищу почесть. А приклад цьому близький і переконливий. «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох» (Мф. 20, 28). «Те, що завдяки цьому дійсно стають славними і знаменитими, погляньте, — говорить Він, — що відбувається зі Мною. Хоч Я не маю потреби ні в почестях, ні в славі, але ж саме через це осягаю численні блага».
Дійсно, поки Він не прийняв плоті і не смирив Себе, все гинуло, руйнувалося. А коли смирив Себе, тоді все підняв на висоту, знищив прокляття, ліквідував смерть, відкрив рай, умертвив гріх, відкрив небо, підніс до неба нас, наповнив всесвіт благочестям, розвіяв оману, утвердив істину, підніс наше єство на Царський престол, звершив незлічимі благодіяння, яких ні я, ні всі люди не можуть виразити словом. До того, як Він смирив Себе, Його знали тільки ангели. А коли смирився. Його пізнав весь людський рід. Бо ж смирення не принизило Його, а подало численні блага, численні заслуги і зробило те, що слава Його просіяла ще більше.
То коли для Бога, Котрий усім володіє і ні в чому не має потреби, смирення послужило до такого блага, подало Йому більше слуг і розширило Його Царство, то чому ти боїшся принизитися смиренням? Коли будеш ставити себе нижче за інших, коли не будеш прагнути першості, коли будеш приниженим, страждаючим, у небезпеках, коли будеш намагатися служити іншим, піклуватися про них і ради цього будеш готовий нести труди і всілякі терпіння, тоді ти будеш більш високим, великим, славним, знаменитим. Отже, роздумуючи про це, будемо з особливим старанням, піклуватися про смирення. Коли нас ображають, принижують, коли відчуваємо надзвичайні прикрощі, приниження, зневагу, все переносімо з радістю. Ніщо так не допомагає осягнути висоту, славу і почесті, не подає величності, як чеснота смирення. Тож, її старанно сповняючи, щоб сподобитися нам обіцяних благ через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Котрим Отцю і Святому Духові слава, честь і поклоніння нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
