«Наша Парафія»

Про блаженного ФІЛОГОНІЯ,
котрий із адвоката став єпископом,
і про те, що у служінні Богу ніщо не може
зрівнятися із турботою про загальне благо;
і про те, що за байдуже причастя Божественних Таїн ми
отримуємо нестерпні покарання,
хоч би відважилися на це тільки раз на рік

Я і сьогодні готувався вийти на боротьбу з єретиками і віддати вам решту боргу, але день святого Філогонія1, пам’ять якого ми нині святкуємо, спонукає мене розповісти про його подвиги, що я і зроблю. Якщо той, «хто лихословить на батька свого, або свою матір, того слід віддати на смерть» (Вих. 21, 17), то закономірно, що той, хто прославляє їх, неодмінно буде насолоджуватися життям. Коли ж ми маємо проявляти таке ставлення до своїх природних батьків, то тим більше до духовних; особливо, коли від нашої похвали покійні не стають більш славними, зате ми, що зібралися, говоримо і слухаємо, стаємо кращими. Хто зійшов на небо, той не має потреби у людській похвалі, бо він уже осягнув кращий і набагато щасливіший спадок. А ми, залишаючись і досі жити тут і постійно відчуваючи необхідність у великих втіхах, маємо прославляти його, щоб цим пробудити в собі таку ж ревність. Один премудрий дає наставляння: «Пам’ять праведних з похвалами» (Притч. 10, 7). Але це не тому, що велику користь від цього отримують ті, котрі вже відійшли, а тому, що її отримують ті, котрі їх прославляють.

Отже, якщо ми від цього прославлення отримуємо таку велику користь, то прислухаймося до премудрого і не будемо противитися, позаяк зараз найкращий час для такої розмови. Сьогодні цей блаженний переселився у спокійне життя і своїм човником заплив туди, де вже не потрібно остерігатися ні корабельної аварії, ні смутку, ні печалі. І не дивно, що в тій обителі немає печалі, бо Павло, розмовляючи із живими людьми, говорить: «Завжди радійте. Безперестанно моліться» (1 Сол. 5, 16–17). Якщо тут, де хвороби, нещастя, передчасна смерть, наклепи, заздрість, смуток, гнів, гріховна пожадливість, численні підступи, щоденні турботи, часті і безперестанні прикрощі з кожного боку приносять безліч скорбот, і якщо тут, за словами Павла, завжди може радіти той, хто хоч на трохи відходить від життєвих тривог і належним чином влаштовує своє життя, то тим більше можна осягнути це благо, відійшовши туди, де всього цього немає: ні хвороб, ні пристрастей, ні приводу до гріха, де немає слів «моє», «твоє» — цих холодних слів, які вносять у наше життя всі прикрощі і спричиняють численні війни.

Тому я особливо і прославляю цього святого, що він, вийшовши з нашого міста і переселившись звідси, зійшов до другого міста — Божого. Покинувши цю Церкву, увійшов до «Церкви первородних, на небесах написаних»; не беручи участі в цих торжествах, він переселився до торжества ангелів. А що там є і місто, і Церква, і торжество, про це послухай Павла, який говорить: «Ви приступили до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного і безлічі ангелів, до торжества собору і Церкви первородних, на небесах написаних» (Євр. 12, 22–23). Торжеством він називає все, що там є, не тільки через численність вишніх сил, але й через незмірність благ та нескінченну радість і веселість.

Зазвичай торжество є тоді, коли є численне зібрання і незлічимість того, що подається: привозять і пшеницю, і ячмінь, і всілякі плоди, й отари овець, і стада волів, і одяг, і багато іншого, де одні продають, а інші купують. Що ж, спитають, із цих речей є на небесах? Із цих речей нема нічого, однак є дещо набагато цінніше. Не пшениця, ячмінь та інший товар, а повсюди надзвичайне багатство всіляких плодів Духа: любов, радість, веселість, мир, благість, смирення. На небесах можна побачити не отари овець і стада волів, а душі досконалих праведників, наповнених душевною благістю і моральною досконалістю; не одяг і плаття, а вінці, цінніші за всяке золото, нагороди, дари і численні блага, що приготовлені для благодійників.

Сонм тих, що там зібралися, надзвичайно поважний і чисельний. Він складається не із міських та сільських жителів, а в одному місці міріади ангелів, в іншому — тисячі архангелів. Тут сонм пророків, там лики мучеників, чини апостолів, зібрання праведників і різні громади всяких угодників. Воістину, це дивне торжество. А що найважливіше — посеред торжества тих, що зібралися, Сам Цар, про що Апостол після слів «до безлічі ангелів, до торжества собору» сказав: «… і до Судді всіх — Бога» (Євр. 12, 23).

Хто коли-небудь бачив царя присутнім на торжищі? Тут цього ніхто ніколи не бачив. А ті, що перебувають там, наскільки це можливо, завжди бачать Його, як Він Своєю присутністю і сяйвом Своєї слави прикрашає тих, що там зібралися. Наше торжество часто припиняється посеред дня, а те не таке. Воно не знає ні місяців, ні років, ні числа днів, а продовжується завжди, і всі його блага не мають меж, не знають кінця, не можуть ні постарітися, ні зів’янути, а перебувають нестаріючими і безсмертними. Там немає, як тут, жодного шуму, жодної метушні, а досконалий порядок. Бо все з належним порядком і статечно, ніби на кіфарі, прославляє Владику як тих, так й інших творінь злагодженою піснею, приємнішою за будь-яку музику. А їхні душі, ніби в якихось таємничих святилищах під час Божественних таїнств, звершують Божественне священнодійство.

2. У це щасливе і нестаріюче життя переселився нині блаженний Філогоній. Які слова можуть бути достойні людини, що отримала такий прекрасний спадок? Немає такого слова. Але, скажи мені, хіба через це ми будемо мовчати? Для чого ж тоді ми зібралися? Чи, може, скажемо, що ми не в змозі виразити велич його справ? Але саме тому і необхідно говорити, бо найбільша частка похвали і криється в тому, що слова не можуть зрівнятися з ділами. Чиї подвиги вищі, ніж подвиги смертної природи, для того, вочевидь, і похвала має бути вищою, ніж людський язик. Однак за це він не відкине нашого слова, а поступить як Господь, Котрий вдові, що поклала тільки дві лепти, виразив нагороду не тільки за ті дві лепти. Чому? Тому, що Він звернув увагу не на кількість грошей, а на багатство її душі. Якщо ти поглянеш на гроші вдови, то побачиш її крайню нужденність, а коли вникнеш у її намір, то побачиш невимовну скарбницю її душевної величі.

Так і наше приношення, хоч мізерне й убоге, але це все, що ми маємо. Хоч воно не відповідає душевній величі доблесного і праведного Філогонія, але й це, якщо він не відкине і малого приношення, а прийме як багате, буде величним доказом його великодушності. Вони, отримуючи від убогих мізерне, у чому не мають жодної потреби, добавляють до нього своє, винагороджуючи цим тих, котрі принесли їм те, що змогли. Так і цей блаженний, прийнявши від нас похвалу, в якій ніскільки не має потреби, подасть нам справжнє благословення, в якому ми завжди відчуваємо необхідність.

З чого ж нам почати прославлення? З чого ж іще, як не з тієї влади, яка йому ввірена благодаттю Духа? Зовнішня влада не завжди може бути доказом доброчинності тих, кому вона поручається. Навпаки, часто свідчить про їхню порочність. Чому? Тому, що заради отримання такої влади використовують і поміч друзів, і підступність, і облесливі слова, і чимало інших більш ганебних засобів. А коли обирає і визначає Бог, коли Його правиця торкається святої голови, тоді обрання не лицемірне, визначення не підлягає сумніву, а свідченням безсумнівного схвалення того, хто рукополагається, є достоїнство Того, Хто рукополагає. А що Бог вибрав блаженного Філогонія, це видно із самого способу обрання. Він був узятий із-посеред торжища і поставлений на цей престол. Таким поважним і світлим життям він відзначався і до цього. Маючи дружину і дочку, служачи в суді, він сяяв ясніше сонця, через що став гідним влади, і прямо звідти, із сідалища суддівського, піднесений на сідалище священне. Тоді він захищав людей від підступів людських, роблячи ображених сильнішими за тих, що їх ображали. А коли прийшов сюди, захищав людей від нападів демонів.

А наскільки важливим доказом його доброчинності є те, що він сподобився цієї влади завдяки Божій благодаті, послухай, що говорить про це воскреслий Христос Петрові. Господь спитав його: «Петре, чи любиш ти Мене». Той відповів: «Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе» (Ін. 21, 16). Тоді Христос не сказав: «Облиш майно, виснажуй себе постом і строгими подвигами, воскрешай мертвих, виганяй бісів». Нічого такого Він не промовив, не згадав і про інші знамення та подвиги, але замість цього сказав: «Якщо любиш Мене, паси вівці Мої» (Ін. 21, 17). Це Він промовив для того, щоб показати нам надзвичайну важливість любові не тільки до Нього, але й Своєї любові до овець. І любов до овець Він визначив найважливішим доказом любові до Нього, ніби сказавши: «Хто любить Моїх овець, той любить Мене». Поглянь, скільки витерпів Христос заради цього стада: Він став людиною, прийняв вигляд раба, віддався оплюванню, побиттю, а на кінець не відмовився і від смерті, і смерті найганебнішої — на хресті пролив Свою Кров.

Тож, коли хто хоче служити Йому, той нехай піклується цими вівцями, нехай дбає про їхню загальну користь, нехай піклується своїми братами. Немає перед Богом більш цінного подвигу понад цей. Тому Він і в іншому місці говорить: «Симоне, Симоне! Ось сатана просить вас, щоб сіяти, як пшеницю, але Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя» (Лк. 22, 31–32). Чим ти віддячиш Мені за таке піклування і провидіння? А якої подяки Він Сам хоче? Знову того самого: «Ти колись, — говорить, — навернувшись, утверди братів твоїх» (Лк. 22, 32). Так і Павло говорить: «Будьте моїми послідовниками, як і я Христа» (1 Кор. 11, 1). Як же він наслідував Христа? «..Я догоджаю всім у всьому, не шукаючи своєї користі, а користі багатьох, щоб вони спаслися» (1 Кор. 10, 33). І в іншому місці він пише: «Бо й Христос не Собі догоджав» (Рим. 15, 3). Тому немає іншого такого свідчення і знамення віри та любові до Христа, як піклування про братів і турбота про їхнє спасіння.

3. Нехай слухають це всі ченці, всі, що живуть на вершинах гір, кожен із котрих по-своєму розіп’яв себе для світу, щоб і вони по мірі своїх сил допомагали предстоятелям церков: допомагали їм молитвою, однодумністю, любов’ю. Нехай знають, що хоч вони далеко, але коли не будуть всіляко допомагати тим, хто поставлений Божою благодаттю і обтяжений цими турботами, то вони втратять найважливіше в житті і вся їхня мудрість стане безумством. З цього видно, що любов до ближнього є найбільшим доказом любові до Христа.

Тепер погляньмо, як блаженний управляв єпископством, хоч краще сказати, тут не потрібні слова і наш голос, позаяк це доказує саме наше старання. Хто увійде у виноградник і побачить, що виноградні лози покриті листям, обтяжені плодами, обгороджені з кожного боку, для того не потрібно жодних слів і будь-яких доказів, щоб переконатися в тому, яким є садівник і землероб. Так і тут, хто увійде і побачить ці духовні виноградні лози і ваші плоди, для того, щоб впізнати вашого предстоятеля, не потрібні будуть жодні слова і пояснення. Бо і Павло говорить: «Послання наше ви, написане і прочитане» (2 Кор. 3, 2). Ріка вказує на джерело, а плід на корінь.

Необхідно ще сказати нам про час, коли йому була доручена ця влада, бо і від цього залежить чимала його частка похвали, яка може достатньо свідчити про доброчинність цього мужа. Чимало труднощів було тоді, коли щойно припинилися гоніння. Ще залишалися сліди від цієї жорстокої бурі, необхідні були чималі виправлення. До цього необхідно додати, що йому довелося зупиняти єресь, яка почалася при ньому, але його мудрість передбачила все. Однак я спішу перевести свою мову на іншу важливу річ. Тому, надавши слово про це нашому спільному отцю і наслідувачу блаженного Філогонія, який краще за нас знає все давнє, я перейду до іншої теми.

Скоро настане свято, яке більше за інші свята достойне прославлення і вшанування, яке безпомилково можна назвати матір’ю всіх свят. Що це за свято? Різдво Христове по тілу. Він нього отримали початок і основу Богоявлення і свята Пасха, Вознесіння і П’ятидесятниця. Якщо б Христос не народився тілом, то б і не хрестився, а це і є Богоявлення; і не розіп’явся б, а це є Пасха; і не послав би Духа, а це є П’ятидесятниця. Отже, від Різдва Христового, наче від джерела різні потоки, витікають усі ці свята. І не тільки тому це свято по-справедливості може займати першість, але й тому, що подія цього дня є найбільш надзвичайною понад усі події. Те, що Христос, ставши людиною, помер — це закономірно. Бо, хоч Він і не вчинив гріха, однак прийняв смертне тіло. Хоч і це вартує подиву. Але, що Він, будучи Богом, зволив стати людиною і принизив Себе так, що розумом це осягнути неможливо — це і є найбільш дивним і надзвичайним явищем. І Павло, дивуючись цьому, говорить: «Безперечно — велика благочестя таїна, — чому велика? — Бог явився у плоті» (1 Тим. 3, 16). В іншому місці пише: «Бо не від ангелів приймає Він, але приймає сім’я Авраамове. Тому Він і повинен був у всьому уподібнитися браттям» (Євр. 2, 16–17).

Тому я з особливою любов’ю вітаю цей день і об’являю про цю любов перед усіма, щоб і ви стали учасниками такої ж любові. Тому прошу і благаю всіх вас зібратися тоді зі всією ревністю і старанням, покинувши свої доми, щоб побачити надзвичайне і дивне явище — Владику нашого, що лежить у яслах, сповитий пеленами. Яке може бути для нас виправдання, яке прощення, коли Він Сам заради нас сходить з неба, а ми не прийдемо до Нього з дому? Тоді, як волхви, ці варвари і чужоземці, спішать із Персії, щоб побачити Його, лежачого в яслах, ти, будучи християнином, не потрудишся пройти навіть мізерну віддаль, щоб насолодитися цим блаженним видовищем?

Так, якщо ми прийдемо з вірою, то, безсумнівно, побачимо Його лежачим у яслах, бо замінює собою ясла ця трапеза. Тут буде лежати тіло Господнє, але не сповите пеленами, як тоді, а з кожного боку осяяне Духом Святим. Ті, що посвячені в ці таємниці, знають, про що я говорю. Волхви тільки поклонилися Йому. А тобі, якщо ти приступиш із чистою совістю, ми дозволимо прийняти Його Тіло і повернутися додому. Але й ти прийди з дарами, тільки не з такими, як вони, а набагато ціннішими. Вони принесли золото — ти принеси чистоту і доброчинність; вони принесли ладан — ти принеси чисті молитви, ці духовні пахощі; вони принесли смирну — ти принеси смирення, серце покірне і милостиню. Якщо ти прийдеш з такими дарами, то з великою радістю насолодишся цією священною трапезою.

Я тому це говорю сьогодні, бо впевнений, що в той день багато неодмінно прийдуть і приступлять до цієї духовної Жертви. Але, щоб ми зробили це не на шкоду, не на осудження, а ради спасіння наших душ, я вже тепер застерігаю і прошу вас, належним чином очистіть самих себе і вже потім приступайте до священних Таїнств.

4. Нехай ніхто не говорить мені: «Я соромлюся, моя совість переповнена гріхами, я ношу надзвичайний тягар». Якщо будеш у тверезості, у молитві та пильності, термін цих п’яти днів достатній для того, щоб очистити безліч гріхів. Не дивись на те, що мало часу, а пам’ятай, що Господь людинолюбний. Ніневитяни упродовж трьох днів відвели від себе Його гнів, і короткочасність їм ніскільки не зашкодила, а все за допомогою людинолюбства Господа зробила їхня душевна старанність (Йон. 3, 5–10). І блудниця, яка приступила до Христа, в одну мить змила з себе всю ганьбу. А коли юдеї обурювалися, що Христос дозволив їй таку сміливість і допустив до Себе, то Він закрив їхні уста, а її, зваживши на щирість, відпустив, простивши всі гріхи (Лк. 7, 37–50). Чому? Тому, що вона приступила зі щирою прихильністю, з полум’яніючою душею і з гарячою вірою. Торкнулася святих і священних Його ніг і, розпустивши волосся, проливала з очей потоки сліз і зливала миро. Чим спокушала людей, з того зробила і ліки покаяння; чим збуджувала погляди похітливих, тим і проливала сльози; тим волоссям, яким спонукала багатьох до гріха, обтирала ноги Христові; тим миром, яким принаджувала багатьох, мазала Його стопи.

Так і ти, чим прогнівив Бога, тим і умилостивляй Його. Ти прогнівив Його крадіжкою грошей? Ними і умилостив Його, повернувши вкрадене тим, кого образив, і ще додай до того, сказавши, подібно до Закхея: «… поверну вчетверо за все, що я вкрав» (Лк. 19, 8). Ти образив Бога язиком і лихослов’ям, образивши цим багатьох? Язиком і умилостивляй Його, підносячи чисті молитви, благословляючи тих, що ганьблять, прославляючи тих, що лихословлять, і дякуючи тим, що ображають. Для цього не потрібно багато днів і років, а тільки бажання, і все звершиться в одну мить. Відійди від зла, полюби добро, припини порочне життя, пообіцяй більше так не чинити і для твого оправдання цього буде достатньо.

Я свідчу і запевняю, якщо кожен із нас, грішників, відійшовши від попередніх гріхів, дасть щиру обіцянку Богу більше їх не повторювати, то Бог для оправдання вже нічого іншого вимагати не буде. Він людинолюбний і милостивий. Як жінка, що страждає від родових болів, не хоче нічого іншого, як тільки щоб розрішитися, так і Він хоче вилити Свою милість. Але цьому заважають наші гріхи.

Тож, відмовившись упродовж цих п’яти днів від усього, зруйнуймо цю перешкоду і з цього почнемо свято. Прощайте судилища, прощайте зібрання, відійдіть життєві справи, умови, договори. Я хочу спасти свою душу. «Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить?» (Мф. 16, 26). Волхви вийшли із Персії, і ти відійди від життєвих справ і йди до Ісуса. Якщо ми захочемо йти, то відстань не велика. Не потрібно ні моря перепливати, ні переходити через вершини гір, а, залишаючись дома, проявляючи побожність і велику покірність, можна бачити Христа, ліквідувати будь-яку перепону, зруйнувати перешкоду, скоротити шлях. «Чи Я Бог тільки зблизька, — говорить Господь, — а не Бог і здалека?» (Єр. 23, 23). «Господь близько до всіх, хто призиває Його праведно» (Пс. 144, 18).

А нині чимало віруючих дійшли до такого безумства і зневаги, що, переповнившись безліччю гріхів і ніскільки не турбуючись про себе, приступають у свята до цієї Трапези байдуже, як випаде. А того не знають, що час Причастя визначається не святом і торжеством, а чистою совістю і бездоганним життям. Як людина, яка не відчуває за собою нічого поганого, може причащатися кожного дня, так навпаки, для того, хто погруз у гріхах і не розкаявся, небезпечно приступати до цієї Трапези і під час свята. Те, що ми приступаємо тільки раз на рік, не звільняє нас від вини, коли приступаємо недостойно. Навпаки, це сприяє ще більшому осудженню, що ми, приступаючи тільки раз у рік, не приступаємо чистими.

Тому заповідаю всім вам приступати до Божественних Таїн не тільки з приводу свята. Якщо ви бажаєте причаститися цього святого Приношення, то наперед за декілька днів маєте очиститися покаянням, молитвою, милостинею і духовним заняттям, і не повертатися назад, як «собака до своєї блювотини» (2 Петр. 2, 22). Хіба не дивно, що про тілесні речі ми надзвичайно піклуємося. За декілька днів до свята виймають зі скринь найкраще вбрання і приводять його в порядок, купують взуття, заготовляють щедрі запаси для столу, придумують безліч всіляких приготувань, вишукано одягаються, прикрашаються. А про душу, залишену напризволяще, неочищену, осквернену, голодну і нечисту ніскільки не турбуються. Тіло приводять сюди прикрашеним, а душу залишають роздягненою і потворною? Але твоє тіло бачить тільки подібний до тебе раб, і як би воно не було одягнуте, для тебе від цього не буде ніякої шкоди. А душу бачить Бог, Який за байдуже ставлення до неї буде тяжко карати.

Хіба ви не знаєте, що ця Трапеза сповнена духовним вогнем, і як джерела нуртують природною водою, так і вона має в собі невимовне полум’я. Тому приступай до неї не із соломою, деревом і сіном, щоб не підсилити це полум’я і не спалити душу, що причащається, а приступай із дорогоцінним камінням, золотом і сріблом (1 Кор. 2, 22), щоб зробити її більш чистою і вийти звідси із чималим прибутком. Якщо є у твоїй душі щось погане, викинь, вижени геть з неї. Може, хтось має ворога і терпить великі образи? Нехай припинить ворожнечу, присмирить запалену і знервовану душу, щоб в середині не залишилося жодного хвилювання і збентеження.

Через Причастя ти приймеш у себе Царя. А коли Цар входить у душу, тоді в ній має бути надзвичайна тиша, великий спокій, глибокий мир у роздумах. Ти перетерпів великі образи і не можеш присмирити гнів? То для чого ти завдаєш собі ще більшу і жорстокішу образу? Не стільки зашкодить тобі ворог, хоч би що він робив, скільки ти нашкодиш собі самому, коли нехтуєш Божими законами і не миришся з ним. Тебе ображає людина? Тоді скажи, невже через це ти будеш ображати Бога? Не миритися з тим, хто ображає, означає не стільки мстити йому, скільки ображати Бога, Який заповідав миритися. Тож, дивися не на подібного до тебе раба і не на тягар його образ, але, роздумуючи про Бога і страх Божий, май на увазі, що, чим більше ти будеш усмиряти свою душу, заставляти її після численних образ миритися з тим, хто образив, тим більшу честь ти отримаєш від Бога, Котрий це заповідав. Якщо ти приймеш Його тут з великими почестями, так Він там прийме тебе з великою славою і за таку послушність заплатить тобі в тисячу разів більшими нагородами. І щоб їх сподобитися всім нам благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Котрим Отцю зі Святим Духом слава, честь, держава і поклоніння навіки-віків. Амінь.

1. Святий Філогоній, 21-й Антіохійський єпископ, ревний захисник православ’я проти єресі Арія; упокоївся 323 або 324 року. [↩]

Опубліковано: 06.06.2016; востаннє змінено: 07.06.2016.