Проти аномеїв. Слово четверте
Про неосяжне
Попередньо довівши, що Бог неосяжний для людей і навіть для херувимів і серафимів, можна було б зупинитися на цьому і далі не продовжувати. Але позаяк наша ревність і піклування схильні не тільки до того, щоб закрити уста супротивників, а й щоб більше повчити вас, улюблені, тому знову торкнемося цього і продовжимо розмову. Розмова про це і вам подасть більше знання, і нам дасть славну перемогу у викоріненні залишків єресі, які могли ще залишитися. Так і шкідливі бур’яни необхідно не тільки зрізати зверху (так вони знову відростають від коріння, що знаходиться внизу), а виривати їх із надр землі і викидати на палюче сонце, щоб вони скоріше засохли.
Тож, я знову піднесу вас словом до неба, але не для того, щоб випробовувати і досліджувати небесне, а щоб відкинути нерозумну цікавість тих, що не знають самих себе і не хочуть знати меж людської природи. Задля цього я цілком достеменно показав вам, наскільки нестерпним було для праведника не тільки явлення Бога, але й ангелів. Викладаючи вам всю цю історію, я неодноразово відзначав, як блаженний Давид блід, тремтів і перебував у не кращому стані, ніж умираючі, в яких душа намагається розірвати кайдани тіла. Як приручений і смиренний голуб, що живе в якомусь будиночку, будучи чимось наляканий, у страху злітає до стелі і намагається вилетіти через вікно, щоб звільнитися від страху. Так і душа цього блаженного мужа намагалася вийти із тіла, виривалася геть. І вийшла б, відлетіла б, залишивши тіло бездушним, коли б ангел тут же не поспішив звільнити її від збентеження і знову не повернув до власної домівки.
Це я говорив тоді для того, щоб ці люди, побачивши, наскільки великою є відмінність між ангелом і людиною, і напоумившись через зверхність небожителя, відійшли від свого безумства стосовно Господа. Праведник, що мав таку сміливість, не міг дивитися на ангела, а вони, будучи такими далекими від його доброчинності, випробовують не ангела, а Самого Владику ангелів. Даниїл усмирив лютість левів, а ми не можемо подужати навіть лисиць. Той навпіл розірвав дракона і сміливо перед Богом здолав природу звіра, а ми боїмося навіть найдрібніших плазунів. Той зупинив царя, що лютував подібно до лева, і, явившись, усмирив гнів Навуходоносора, що сильніше за будь-яке полум’я хлинув проти натовпу чужинців, і світлом освітив усе таємне. Однак і цей просвітитель, коли побачив ангела, що прийшов до нього, був охоплений темрявою страху.
Яке ж виправдання будуть мати ті, котрі намагаються осягнути блаженне Боже Єство? Але на цьому я тоді не зупинив свою бесіду, а повернув розмову до мудрих сил, вказавши на те, як вони відвертають свої погляди, закриваються крилами, випрямляють свої голінки, неустанно славословлять; як і на те, що саме цим безтілесні сили проявляють свій подив і страх. Наскільки вони мудріші, наскільки ближче до невимовного і блаженного Єства, ніж ми, настільки більше за нас знають Його неосяжність, бо вища ступінь мудрості породжує вищу ступінь благоговіння.
Я говорив вам про те, чим є неприступне; говорив, що воно набагато вище, ніж неосяжне. На прикладі моря додав до цього і тлумачення, що неосяжне виявляється неосяжним після дослідження, тоді як неприступне не допускає навіть наближення і початку дослідження. Відмітив я, що Павло не сказав про Бога: «Є неприступним світлом, а живе у неприступному світлі» (1 Тим. 6, 15). А коли неприступна оселя, то тим більше Бог, Котрий живе в ній. Павло говорив це не для того, щоб обмежити Бога місцем, а щоб конкретніше виразити Його неосяжність і недоступність. Вказав я і на інші сили, на херувимів, і сказав, як над ними являлася твердь, наче кристал, подоба престолу, подоба людини, сяюча мідь, вогонь, веселка. І після всього пророк сказав: «Це був вигляд подоби Господньої слави!» (Єзек. 1, 28). У всьому цьому я показав вам відображення Боже, яке теж не можуть споглядати і вишні сили.
2. Я повторюю це не просто так, а тому, що вважаю себе вашим боржником стосовно того, що обіцяв вам, і хочу достеменно знати, що я вже заплатив, і що ще залишилося. Так роблять і боржники при виплаті боргу. Взявши розписку, де записано весь рахунок, і показавши своїм кредиторам, вони виплачують решту. Тому і я, розкривши пам’ять нашої душі, ніби книгу, і вказавши словом, ніби пальцем, на вже викладене, тепер переходжу до того, що залишилося. Що ж залишилося? Залишилось довести, що ні начала, ні влади, ні господства, ні будь-яка інша створена сила не має конкретного поняття про Бога.
Є й інші сили, імен яких ми не знаємо. Тому погляньте на безумство єретиків: ми не знаємо навіть імен рабів, а вони досліджують саму сутність Владики. Є ангели і архангели, престоли і господства, начала і влади, однак не тільки вони є на небесах, а й безкінечні полчища і незлічимі племена, яких не в змозі відобразити жодне слово. Звідки відомо, що, крім цих сил, є багато інших, яких ми навіть імен не знаємо? Павло, сказавши про перших, згадує й про інших, коли говорить про Христа: посадив Його «вище від усякого начальства, і влади, і сили, і господства, і всякого імені, названого не тільки в цьому віці, але і в майбутньому» (Еф. 1, 21). Як бачите, є деякі імена, про які сказав: «… Названі не тільки в цьому віці, але і в майбутньому».
Дивно, що вони не мають належного поняття про єство Боже? Довести це абсолютно неважко, оскільки про багато справ Божого домобудівництва вишні сили, начала, влади, господства не знають. Я доведу словами Апостола, що деякі з них довідалися про діла Його домобудівництва, про які раніше не знали, разом з нами. І не тільки разом з нами довідалися, але й через нас. «(Таїна Христова) за інших поколінь не була проголошена людським синам, — говорить Апостол, — а нині відкрита святим Апостолам Його і пророкам Духом Святим, щоб і язичникам бути співспадкоємцями, які становлять одне тіло, і співучасниками обітниці Його, — а обітниці були дані юдеям, — через благовіствування, служителем якого був я» (Еф. 3, 5–7). З чого видно, що вишні сили тільки тепер довідалися про це? Наведені слова стосуються людей. Послухай. «Мені, найменшому зі всіх святих, — говорить Апостол, — дано благодать цю — благовістити язичникам недосліджуване багатство Христове» (Еф. 3, 8). Що означає «недосліджуване»? Те, що не може бути знайдене, і не тільки не може бути знайдене, але й навіть досліджуване. Нехай ці (єретики) знову послухають, як часто і безперестанно він кидає в них стріли. Якщо «недосліджуване багатство», то як може бути досліджуваний Податель багатства? «І відкрити всім, у чому полягає будівництво таємниці, споконвіку утаєної в Бозі…, щоб нині стала відомою через Церкву начальствам і владам на небесах різноманітна премудрість Божа» (Еф. 3, 9–10). Чуєш, що небесні сили довідалися про все це тепер, а не раніше? Що задумує цар, того не знає зброєносець. «Щоб нині стала відомою через Церкву начальствам і владам на небесах різноманітна премудрість Божа». Поглянь, яка честь надана людському родові: разом з нами і через нас вишні сили довідуються про таїни Царя. Але з чого видно, що Апостол говорить тут про небесні сили? Началами і владами інколи він називає і демонів: «Наша боротьба не проти крові і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього» (Еф. 6, 12). Чи не про демонів він говорить і тут, що це вони тоді про все довідалися? Ні, він говорить про вишні сили. Сказавши, «начальствам і владам», тут же додав: «на небесах». Ці начала і влади небесні, а ті начала і влади піднебесні. Тому він і назвав останніх «світоправителями», вказуючи, що небо для них недоступне, і всю свою владу вони спрямовують на цей світ.
3. Тож, бачиш, що небесні сили довідалися про це разом з нами і через нас? Але тепер я поведу мову ради повернення боргу і покажу, що сутності Бога не знають ні начала, ні влади. Хто говорить про це? Уже не Павло, не Ісая, не Єзекіїль, а інший святий сосуд, сам син грому, улюблений учень Христа Іоан, котрий лежав на грудях Господа й отримав з них Божественні струмені. Що ж він говорить? «Бога ніхто не бачив ніколи» (Ін. 1, 18). Воістину син грому — він подав голос гучніший за трубу, який може засоромити тих, що сперечаються.
Однак звернемо увагу й на те, що вочевидь суперечить цьому. Скажи мені, Іоане, як ти говориш: «Бога ніхто не бачив ніколи»? Як же нам тоді бути, коли пророки говорять, що вони бачили Бога? Так Ісая говорить: «Бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі» (Іс. 6, 1). І Даниїл говорить: «Я бачив, аж ось поставили престоли і всівся Ветхий днями» (Дан. 7, 9). І Михей: «Бачив я Господа, що сидів на престолі Своїм» (1 Цар. 22, 19). Й інший пророк: «Я бачив Господа, що стояв на жертовнику, і Він сказав: удар по очистилищу» (Амос. 9, 1). І можна чимало зібрати таких свідків. Як же Іоан говорить, що «Бога ніхто не бачив ніколи»?
Необхідно усвідомити, що він говорить у прямому розумінні про конкретне видіння. А все те, що бачили пророки, було тільки відображенням. Чистого єства Божого ніхто з них не бачив, про що свідчить те, що кожен з них бачив Бога у різних образах. Бог — Єство просте, нескладне, таке, що не має образу. Усі ж вони бачили Бога у різних образах. Що пророки бачили не саме Єство пояснює Бог через іншого пророка, вказуючи словами: «Я говорив до пророків і видіння розмножив» (Ос. 12, 11). Не саму сутність Свою Я показував, — говорить Він, — а являв поблажливість відповідно до немочі тих, що бачили.
Водночас Іоан говорить не тільки стосовно людей, що «Бога ніхто не бачив ніколи». Це видно із попередніх слів, тобто зі слів пророків, де сказано: «Я говорив до пророків і видіння розмножив» (Ос. 12, 11). Також із відповіді, даної Мойсею, коли він хотів безпосередньо бачити обличчя Бога. Він сказав до Мойсея: «Людина не може побачити Мене і жити» (Вих. 33, 20). Це нам уже відомо і не підлягає сумніву. Отже, не тільки про наш рід говорить Іоан словами: «Бога ніхто не бачив ніколи», але й про вишні сили, через що і вказує на Єдинородного як на Учителя цього догмату. І щоб будь-хто не сказав, звідки це відомо, він, указуючи на достовірного свідка й учителя цього догмату, добавив: «Єдинородний Син, Який в лоні Отця, Він явив» (Ін. 1, 18). Коли б він хотів розтлумачити нам слова Мойсея, то було б зайвим говорити, що це засвідчив Єдинородний. Він не сказав би: «Єдинородний, Він явив», — бо перш, ніж це виразив Іоан, навчений Єдинородним, нам сповістив про це пророк, навчений Богом. А позаяк Іоан хотів відкрити нам дещо більше від того, що було сказано раніше, а саме: що й вишні сили не бачать Бога, він дає Учителем Єдинородного.
Під баченням необхідно розуміти знання. У безтілесних сил немає ні зіниць, ні очей, ні повік. Те, що для нас означає бачення, для них — знання. Тому, коли ти чуєш, що «Бога ніхто не бачив ніколи», сприймай це в тому розуміння, що ніхто не пізнав Бога у Його сутності, не знає Його достеменно. І коли чуєш про серафимів, що вони закривали очі і відвертали погляд, і про херувимів, які чинили так само, не думай, що в них є очі чи зіниці, — це знаряддя тіла, — а повір, що цим пророк вказує на їхнє знання. Коли пророк говорить, що вони не могли бачити відображення Боже, то має на увазі не що інше як те, що вони не в змозі ясно усвідомлювати Його і достеменно осягнути. Тому не сміють не тільки пильно дивитися на чисте і найдосконаліше Єство, але й на Його відображення. А пильно дивитися означає знати.
Тому Євангеліст, визнаючи, що для людської природи осягнути це неможливо і що Бог неосяжний навіть для вишніх сил, подає нам Учителем цього догмату Того, Хто сидить праворуч Бога і знає це достеменно. І він не просто сказав: «Син», хоч і цього слова було б достатньо, щоб затулити уста безсоромних. Бо багато є тих, які називають себе христами, однак істинний Христос один; і багато таких, що називають себе панами (господами), але Господь один; і багато таких, що називають себе богами, але Бог один. Так само багато називаються синами, але Син один. Однак Євангеліст не зупинився на цьому, а сказавши: «Бога ніхто не бачив ніколи, — додав: — Єдинородний Син, Який в лоні Отця, Він явив» (Ін. 1, 18). Спочатку він сказав: «Єдинородний», а потім: «Син», бо є чимало таких, які, узагальнюючи цю назву, нівечать Його славу, вважаючи Його просто одним із багатьох (синів), позаяк назва «син» є загальною для всіх. Тому Апостол спочатку подає назву «Єдинородний», що належить виключно Йому і не може належати нікому, щоб ти упевнився, що й загальна назва (Син) не є загальною, а виключно Його власною і нікому більше не приналежною, крім Нього.
4. Щоб розтлумачити сказане, я розкрию це більш детально. Назва «син» стосується і людей, стосується і Христа, але нам не як власна, а Йому як власна. Однак назва «Єдинородний» належить тільки Йому і не може належати нікому навіть як невласна. Отже, щоб із назви, яка не може належати нікому, крім Нього, ти зробив висновок, що й інші назви, які належать багатьом, є Його власними, Апостол спочатку сказав: «Єдинородний, — а потім, — Син». Якщо для тебе недостатньо і цього, тоді я наведу ще й третє (поняття), хоч просте і людське, однак таке, що може і плазунів піднести до роздумів про славу Єдинородного. Яке? «Син, Який в лоні Отця». Вираз простий, але, коли ми будемо сприймати його належним чином, достатній для визначення єдності. Як, слухаючи про престол і сидіння праворуч, ти уявляєш не престол, не місце і не зображення, а під виразом престолу і сидіння маєш на увазі одноістотність і рівність честі. Тому і, слухаючи про лоно, сприймай це як близькість і єдність Сина стосовно Того, Хто Його породив.
Перебування в лоні набагато яскравіше, ніж сидіння праворуч, розкриває і змальовує нам близькість Його до Того, Хто породив. Бо ні Отець не міг би мати Сина у Своєму лоні, якщо би Він не був з Ним одного єства, ні Син не зміг би винести перебування в Отчому лоні, якщо б Його єство було нижчим. А через те, що Син і водночас Єдинородний, Який перебуває в Отчому лоні, достеменно знає все, що належить Отцеві, Євангеліст і використав ці слова, щоб конкретніше відобразити знання Сина про Отця, оскільки йшлося про знання. Але коли це не так, тоді для чого згадується лоно? Якщо Бог Своїм єством не тілесний, а таким насправді Він є, і якщо наведений вираз не вказує ні на спорідненість, ні на близькість з Тим, Хто породив, то він використаний даремно, без будь-якої на те причини, і не приносить нам жодної користі. Однак він використаний не даремно, ні. Дух даремно нічого не провіщує, а вказує на близькість Сина з Отцем.
Євангеліст, виражаючи ту велику істину, що навіть вишні сили не бачать Бога, тобто не знають Його в усій повноті, і, бажаючи дати правдивого учителя цієї істини, використав наведені слова, щоб ти у всьому вірив Йому як Синові, як Єдинородному і як Тому, Хто перебуває в лоні Отця, і вже ні в чому не сумнівався. Якщо б не виявилося нікого настільки безсоромного, щоб сперечатися, то я сказав би, що це слово доказує і вічність. Як у словах, що були сказані до Мойсея: «Я є Сущий» (Вих. 3, 14), — ми розуміємо вічність, так і в цьому виразі: «Який в лоні Отця», — можна розуміти вічне перебування Сина в лоні Отця.
Отже, цим ми довели, що Єство Боже неосяжне для всіх створінь. Тепер залишилося довести, що тільки Син і Святий Дух знають Його у всій повноті. Але, відкладаючи це до наступної бесіди, щоб багато сказаним не перевтомлювати пам’ять, я знову пропоную звичайні повчання.
Яке повчання у нас було звичним? Тверезим розумом і пильною душею перебувати у постійній молитві. І раніше, розмовляючи про це, я бачив у всіх готовність бути слухняними. Тому було б дивним, викриваючи безпечних, не хвалити старанних. Тож, я хочу сьогодні похвалити вас, виразити вам вдячність за слухняність. Ця вдячність буде полягати в тому, що я поясню вам, чому та молитва є особливою і для чого диякон повеліває біснуватим та одержимим злою несамовитістю приклоняти голови тоді, коли їх вводить. Для чого він це робить?
Опанування демонами накладає тяжкі, нестерпні пута, пута міцніші за всяке залізо. Як тоді, коли виходить суддя і сідає на підвищеному місці, а темнична сторожа виводить усіх в’язнів і ставить їх за ґратами, за огорожею суду — неохайних, нечистих, зарослих, одягнених у дрантя; так само, за постановою отців, у той час, коли Христос має явитися в Таїнствах і ніби сісти на Горньому місці, ніби в’язні, приводяться біснуваті. Але не для того, щоб відзвітувати за злочини, як ті в’язні, й отримати покарання і муки, а щоб у присутності народу і всього міста в храмі звершувалися за них спільні молитви, щоб всі однодумно благали за них Владику всіх і сильним криком просили помилувати їх.
5. Перед цим я викривав тих, котрі не залишаються на таку молитву і цей час проводять поза храмом. Тепер я хочу викрити тих, котрі знаходяться в храмі. Але не за те, що вони знаходяться всередині, а за те, що вони, знаходячись тут, бувають не кращими за тих, що назовні: у таку страшну мить розмовляють між собою. Що ти робиш, людино? Хіба не бачиш, скільки твоїх братів ніби в кайданах стоять біля тебе, а сам розмовляєш про сторонні предмети? Невже тільки одного їхнього вигляду недостатньо для того, щоб ти стрепенувся і схилився до співстраждання? Твій брат у кайданах, а ти — у безпеці? Яке ж, скажи мені, може бути прощення для тебе, такого байдужого, такого нелюдяного, такого жорстокого? Як ти не боїшся, що в той час, коли ти розмовляєш, віддавшись безпечності і розсіяності, будь-який демон звідкись не вискочить і, побачивши твою душу бездіяльною, порожньою і без дверей, безперешкодно не увійде у твій дім? Хіба в цю мить не потрібно всім разом проливати сльози, всім дивитися заплаканими очима й у всій церкві підносити тугу та зітхання? Після причастя Таїнств, після прийняття бані відродження, після поєднання з Христом, вовк устиг украсти із отари цих ягнят і забрати собі. А ти дивишся на таке нещастя і не плачеш? Чи заслуговує це прощення? Ти не хочеш співчувати братові? Тоді хоч бійся за себе і пильнуй.
Скажи, якщо б ти побачив, що у твого сусіда горить дім, то хоч би він був твоїм найлютішим ворогом, чи не побіг би ти гасити пожежу, остерігаючись, щоб вогонь, поширившись далі, не дійшов до твоїх дверей? Так само сприймай біснуватих. Демонське опанування — це жорстоке полум’я і пожежа. Дивися, щоб демон, прокладаючи для себе дорогу, не захопив і твою душу. І коли помітиш його присутність, чим скоріш біжи до Владики, щоб демон, побачивши твою душу полум’яніючою і пильною, визнав твій розум недоступним для себе. Якщо він побачить тебе розсіяним і безпечним, то скоро вселиться в тебе, як у порожню оселю. А коли побачить тебе уважним, пильним і таким, що прагнеш небесного, тоді не насмілиться навіть поглянути на тебе.
Отже, якщо ти зневажаєш братів, то, в крайньому разі, бережи хоч себе і зачини для лукавого демона вхід до своєї душі. А від його нападу ніщо нас так просто не оберігає, як молитва і щире прощення. Саме це і повеліває диякон усім, коли виголошує: «Станьмо побожно». Це встановлено не даремно і не без причини, а для того, щоб ми підносили думки, які повзають по землі, щоб, відкинувши розсіяність, пов’язану із життєвими турботами, змогли поставити свою душу перед Богом прямою. А що це саме так, і що ці слова стосується не тіла, а душі, і повелівають її випрямляти, можна довідатися від Павла, який використав цей вираз у тому ж розумінні. Звертаючись у посланні до людей, що впали і під тягарем прикрощів опинилися у відчаї, він говорив: «Зміцніть опущені руки та ослаблені коліна» (Євр. 12, 12).
Що скажемо? Хіба він говорив про тілесні руки і коліна? Ні, він розмовляє не зі скороходами і не з борцями, а цими словами переконує відновити внутрішні сили, які ослабли від спокус. Уяви, поряд з ким ти стоїш, з ким будеш благати Бога, — з херувимами! Подумай, з ким ти радуєшся, і цього буде достатньо, щоб збудити в собі пильність, коли згадаєш, що ти, перебуваючи в тілі і зв’язаний плоттю, удостоївся прославляти Владику всіх разом з безплотними силами. Тож, нехай ніхто із розсіяною душею не бере участі в цих священних і таємничих піснях, нехай у такий час ніхто не роздумує про життєве. Але, викинувши із душі все земне, переселивши самого себе на небо і ніби стоячи біля самого престолу слави, літаючи разом із серафимами, нехай кожен підносить пресвяту пісню Богові слави і величності.
Тому і повелівається нам у той час стояти побожно. Бо стояти побожно означає не що інше, як стояти так, як належить стояти людині перед Богом: зі страхом і трепетом, з тверезою і бадьорою душею. А що й ці слова стосуються душі, теж пояснює Павло, коли говорить: «Стійте так у Господі, улюблені» (Филп. 4, 1). Як стрілець, що хоче влучно випускати стріли, найперше звертає увагу на своє положення, старається стати прямо навпроти цілі і вже тоді починає випускати стріли. Так і ти, маючи намір стріляти в злу голову диявола, найперше потурбуйся про стан своїх думок, щоб, прийнявши пряму і зручну для себе позу, успішно випускати в нього стріли.
6. Це про молитву. Але позаяк, крім неуважності в молитві, диявол придумав ще й інше досить печальне зло, тому необхідно закрити для нього і цей вхід. Яке ж зло придумав лукавий демон? Бачачи, що ви з’єднані ніби в єдине тіло і слухаєте проповіді з надзвичайною уважністю, він не насмілився підіслати когось зі своїх слуг, щоб їхніми порадами та навіюванням відволікти вас від слухання, бо знав, що ніхто з вас не допустить таких радників. Зате він увів у наш натовп якихось розбійників і кишенькових злодіїв та намовив їх красти в тих, що тут часто збираються, заховане в їхніх гаманцях золото. Таке було тут нерідко і з багатьма.
Отже, щоб цього не було і щоб з часом втрата грошей не погасила прагнення слухати, коли це буде відбуватися ще, я прошу і благаю всіх вас, щоб ніхто не входив сюди із золотом. Ваше прагнення слухати не повинно служити для них приводом до злочину. І отримане вами задоволення від того, що ви перебуваєте тут, не повинно отруюватися крадіжкою грошей. Диявол влаштував це не для того, щоб зробити вас бідними, а щоб втрата грошей тяжко засмутила вас і відволікла від прагнення слухати. Так само Іова він позбавив усього майна не ради того, щоб зробити його бідним, а щоб відвернути його від побожності. Диявол турбується не про те, щоб відбирати гроші (він знає, що гроші — ніщо), а щоб через втрату грошей затягнути душу до гріха. А коли він буде не в змозі це зробити, тоді буде вважати, що він не має успіху ні в чому.
Отже, коли він відбирає в тебе золото чи через хижаків, чи будь-яким іншим способом, ти, улюблений, знаючи його наміри, прослав Владику. Тоді ти знайдеш більше, ніж утратив, і завдаси ворогові подвійного удару: тим, що не засмутився, і тим, що подякував Богові. Якщо він побачить, що втрата грошей тебе засмучує і спонукає нарікати на Владику, то ніколи не перестане чинити таке. А коли побачить, що ти не тільки не хулиш Бога, Який створив тебе, але за будь-яких прикрощів дякуєш Йому, тоді, зрозумівши, що спокуси прикрощами служать для тебе приводом до подяки і готують тобі світлі вінці і великі нагороди, перестане тебе спокушати. Так було і з Іовом. Коли диявол, віднявши у нього майно і поразивши тіло, побачив, як він дякує Богові, тоді не посмів більше приступати, а, зазнавши ганебної і рішучої поразки, відступив, зробивши Божого подвижника ще більш славним.
Знаючи про це, будемо і ми боятися тільки одного — гріха. Все інше будемо переносити мужньо, хоч би спіткала нас втрата майна, чи тілесні хвороби, чи невдача у справах, чи образи, чи обмови, чи будь-яка інша прикрість. Все це, якщо ми будемо переносити його із вдячністю, наперекір своїм властивостям, може принести нам велику користь і подасть великі нагороди. Ти знаєш, що й Іов після того, як був увінчаний всілякими вінцями терпіння і мужності, отримав усе втрачене подвійно. А ти, якщо будеш мужньо переносити прикрощі, отримаєш все не подвійно, не потрійно, а в сто разів більше. І успадкуєш вічне життя, якого сподобитися б усім нам через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Котрому належить слава і держава нині і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
