«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориАпостольські постанови

Книга шоста. Про розколи

1. Більше всього стережіться, єпископи, страшних, небезпечних і беззаконних єресей. Тікайте від них, як від вогню, що палить тих, які наближаються до нього. Тікайте також і від розколів. Бо беззаконно схиляти розум до нечестивих єресей; беззаконно і відділятися від однодумних через владолюбство. Ще в древності деякі, що насмілилися спокуситися на це, не уникнули покарання. Так, Дафан і Авірон, які повстали проти Мойсея, були поглинуті землею. Так і Корей, і двісті п’ятдесят його спільників, які збунтувалися проти Аарона, стали їжею вогню. Так і Маріам, яка докоряла Мойсею, кажучи: «Мойсей узяв собі за дружину ефіоплянку», була вигнана зі стану на сім днів. Крім того, і Азарія, або Озія, цар Юдейський, який посягнув на священство і захотів запалити фіміам, чого не належало йому робити, коли первосвященик Азарія і вісімдесят священиків заборонили йому це, а він не послухався, — уражений проказою на чолі і поспішив вийти [з храму], тому що викрив його Господь (2 Пар. 26: 19, 20).

2. Тому зауважимо, улюблені, яка слава бунтівникам і який вирок про них. Якщо той, хто повстає проти царів достойний покарання, хоч би він був син, хоч би друг; то наскільки більше достойний покарання той, хто повстає проти священиків? Бо наскільки вище священство від царства, як те, що дбає про душу, настільки важче каратиметься той, хто йому осмілиться чинити опір, ніж царству. І ні той, ні інший не залишиться непокараним.

Так, не залишилися непокараними ні Авессалом і Авед-Адан [Савей] (2 Цар. 18: 9; 20: 1), ні Корей і Дафан, коли вступили в суперництво, перші — з Давидом про царство, а останні — з Мойсеєм про першість, і ганьбили Авессалом Давида, батька свого, як неправедного суддю, кажучи кожному: «Слова твої хороші, але вислухати тебе і виправдати тебе нікому; якби мене зробили начальником» (2 Цар. 15: 3, 4), а Авед-Адан [говорив]: «Немає мені частки в Давиді, ні уділу в синові Єсеєвому» (2 Цар. 20: 1): явно, що вони не терпіли перебувати під начальством Давида, про яке сказав Бог: «Знайшов Я чоловіка по серцю Своєму, Давида, сина Єсеєвого, який виконає всі бажання Мої» (Діян. 13: 22), а Дафан і Авірон, і кореяни говорили Мойсею: «Хіба мало того, що ти вивів нас із землі Єгипетської, із землі, яка тече молоком і медом? Навіщо ще осліпив ти очі наші? І ти ще начальствуєш над нами?» (Числ. 16: 13, 14). І зібрали проти нього велике зібрання, а кореяни говорили: «Невже тільки з Мойсеєм говорив Бог» (Числ. 12: 2)? Навіщо він одному Аарону дав первосвященство? Хіба не весь народ Господній святий? Чому ж один Аарон священствує?» (Числ. 16: 3) А раніше них хтось інший говорив: «Хто поставив тебе начальником і суддею над нами?» (Вих. 2: 14).

3. І повстали вони на Мойсея, раба Божого, найлагіднішого зі всіх і вірного, і обезчестили, найневдячніші, такого великого мужа, законодавця, вартового, первосвященика і царя, таїнника божественних діл, подібно до Творця, який виявив дієвість Творця, найлагіднішого, анітрохи не гордовитого, терпеливого, найлюдинолюбнішого, який своєю праведністю позбавив їх від багатьох небезпек і визволив їх від різних смертей, сотворив для народу стільки божественних знамень і чудес, який звершив стільки славних і дивних діл у благодіяння йому: навів на єгиптян десять кар, розділив Червоне море і поставив води праворуч і ліворуч на зразок стіни, і провів народ морем, як по сухій пустелі, і потопив фараона і єгиптян, і всіх, що були разом з ними, який древом для народу зробив солодким джерело і з твердої скелі виточив йому спраглому воду, дав йому з неба манну, а з повітря м’ясну їжу, який поставив йому стовп вогненний для освітлення шляху під час ночі і стовп хмарний для осінення від сонячної спеки під час дня, який дав йому Закон Божий, устами і руками, і письмом Божим написаний на скрижалях кам’яних, досконалого числа десятислів’я, з яким говорив Бог лицем до лиця, немов би говорив хто [розмовляв] з другом своїм, і про якого сказав Він: «Не з’явився пророк, як Мойсей» (Втор. 34: 10). Ось проти кого повстали кореяни і рувимляни і кидали камені в Мойсея, коли він молився і говорив: «Не зважай на жертву їхню!» (Числ. 16: 15). Але слава Божа, що з’явилася, одних вкинула в землю, а інших спалила вогнем, і таким чином земля, розкривши свої уста, поглинула провідників розкольницького заблудження, які говорили: «Поставимо собі начальника» (Числ. 14: 4), і намети їхні, і майно їхнє, і зійшли вони в пекло живими, а кореян погубив Бог вогнем.

4. Якщо Бог негайно навів покарання на тих, що вчинили розкол через владолюбство, то наскільки більше покарає Він провідників нечестивих єресей? Чи не жорстоке наведе Він покарання на тих, які хулять Його промисел або творчість?

Але ви, браття, навчені з Писання, стережіться чинити розділення як щодо думки, так і щодо єдності вашої; бо зачинателі беззаконного мудрування стають на сторожі погибелі для народів. Так само і ви, миряни, не наближайтеся до тих, які подають учення, противне волі Божій, і не будьте спільниками їхнього нечестя; бо Бог говорить: «Відокремтеся від спільноти мужів цих, щоб не загинути з ними» (Числ. 16: 21), і знову: «Вийдіть з середовища їхнього, і відокремтеся, говорить Господь, і не торкайтеся до нечистого, і Я прийму вас» (2 Кор. 6: 17).

5. Воістину належить тікати від тих, хто хулить Бога. Бо тоді, як більшість нечестивих страждає невіданням Бога, ці недугують злодумністю, як богоборці; бо від злоби єретиків, як говорить пророк Єремія, «вийшов розбрат на всю землю» (Єр. 23: 15).

Господь Бог відкинув вже лукаву синагогу і відкинув дім, як говорить в одному місці Єремія: «Я залишив дім Мій, залишив надбання Моє» (Єр. 12: 7); і знову Ісая: «Залишу виноградник Мій, і більш не обрізатиметься, не окопається, і зійде на ньому, як на прогалині, терня, і хмарам заповім, щоб не виливали на нього дощу» (Іс. 5: 6). Він залишив народ Свій, як хатину у винограднику і як намет в городі, і як місто в облозі (Іс. 1: 8), і, віднявши від нього Святого Духа і дощ пророчий, наповнив духовною благодаттю Свою Церкву, як ріку єгипетську в дні нові, і звеличив її, як дім на горі або як гору превисоку, як гору горбисту і гору плодоносну, на якій благоволив Бог перебувати і на якій Господь житиме повік (Пс. 67: 16, 17), як у Єремїї говорить: «Престол слави піднесений — місце освячення нашого» (Єр. 17: 12); і у Ісаї говорить: «І буде в останні дні явлена гора Господня і дім Божий зверху гір, і піднесеться вище пагорбів» (Іс. 2: 2).

Бог, говоримо, і народ Свій залишив, і храм покинув порожнім, роздерши завісу храму і взявши від народу Святого Духа, бо «ось, — говорить, — залишається вам дім ваш порожній» (Мф. 23: 38), дав духовну благодать вам, які з язичників, як говорить через Іоїля: «І буде після цього, — говорить Бог, — і виллю від Духа Мого на всяку плоть, і пророкуватимуть сини ваші і дочки ваші видіння побачать, і старці ваші побачать сни» (Іоїл. 2: 28), бо, віднявши від юдейського народу всю силу і дієвість слова, і відоме відвідування, Бог переніс їх на вас, які з язичників. Тому диявол, заздрячи Святій Церкві Божій, спрямувався на вас і між вами спричинив біди, гоніння, безлад, хулу, розколи, єресь. Той народ він підкорив собі через христовбивство, а вас, які залишили його суєту, різноманітно спокушає інакше, як і блаженного Іова. Він не багато противився і великому первосвященику Ісусу, сину Іоседека (Зах. 3: 1), і нас часто просив ослабити, щоб ослабла наша віра; але Господь і Вчитель наш, піддавши його суду, сказав йому: «Нехай заборонить тобі, дияволе, Господь і нехай заборонить тобі Господь, Який обрав Єрусалим; хіба він не головешка, вихоплена з вогню?» (Зах. 3: 2). І Хто тоді сказав тим, які стояли перед первосвящеником: «Зніміть з нього забруднений одяг» — і додав: «Дивися, Я зняв з тебе беззаконня твої» (Зах. 3: 4), Той і нині скаже, як сказав колись у зібранні нашому: «Я молився, щоб не ослабла віра ваша» (Лк. 22: 32).

6. Отже, і юдейський народ мав злі єресі. Від нього пішли і саддукеї, які не сповідують воскресіння мертвих; і фарисеї, які приписують діла тих, що грішать, випадку і долі; і масвофеї, які відкидають промисел і говорять, що те, що існує, склалося з випадкового руху, і знищують безсмертя душі; і імеробаптисти, які щодня хрестяться, а без того і не їдять, навіть не вживають постелей і блюд або чаш, стаканів і сидінь, якщо не очистять їх водою. Від них і тепер у наш час з’явилися евіоніти, які бажають, щоб Син Божий був простою людиною, і стверджують, що Він народився від Йосифа і Марії природним чином. Ті, що відокремилися від всіх них і зберігають батьківські звичаї, — єсеї. Але це було в колишньому народі. Нині ж лукавий [диявол], який вміє робити зло, а що є добро — зовсім не знає, відторгнувши деяких від нас, породив і між ними єресі й розколи.

7. Початок нових єресей був такий. Диявол, увійшовши до якогось Симона, самарянина, з так званого містечка Гітта, за ремеслом волхва, зробив його слугою своєї розбещеної волі. Коли Филип, наш співапостол, через дар Господа і дію Його Духа звершував у Самарії сили лікувань, так що здивовані самаряни увірували в Бога всього і Господа Ісуса і хрестилися в ім’я Його, коли вже і сам Симон, побачивши, що знамення і чудеса звершуються без жодного чародійства, і здивувавшись, увірував, охрестився і перебував у пості й молитві, ми, почувши про благодать Божу, явлену самарянам через Филипа, прийшли до них і, багато благосприявши словом учення і поклавши руки на всіх, що охрестилися, через молитви дарували їм причастя Духа.

Побачивши, що через покладання наших рук віруючими дається Святий Дух, Симон, узявши гроші, приніс їх до нас і сказав: «Дайте і мені цю владу, щоб той, на кого я покладу руки, отримав Святого Духа» (Діян. 8: 19): дияволу хотілося засліпити нас прийняттям грошей і таким чином відлучити від дару Божого, як позбавив він Адама обіцяного безсмертя через споживання від древа, якби ми погодилися проміняти Симонові безцінний дар Духа на гроші.

Коли всі ми збентежилися через це, я, Петро, угледівши в Симонові злочинного змія, сказав йому: «Нехай срібло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дістати дар Божий за гроші. Нема для тебе в цьому ні частки у слові цьому, ні уділу у вірі цій; бо серце твоє неправдиве перед Богом. Отже, покайся у цьому гріху твоєму і молися Господу; можливо, відпуститься тобі помисел серця твого; бо бачу тебе сповненим гіркої жовчі і в узах неправди» (Діян. 8: 20-23). Тоді Симон, устрашившись, сказав: «Прошу, помоліться ви за мене Господу, щоб не спіткало мене нічого зі сказаного вами» (Діян. 8: 24).

8. Коли ж ми пішли проповідувати слово життя між язичниками, тоді диявол спричинив у народі, щоб після нас послали на осквернення слова лжеапостолів. Передусім був посланий якийсь Клеовій, який і з’єднався з Симоном; обоє вони вчилися у якогось Досифея, якого і позбавили начальства, перевершивши його в славі. Потім з’явилися й інші винуватці інших безглуздих учень: Керинф, Марк, Менандр, Василід, Саторніл. Одні з них навчають, що багато богів, інші — що три боги, які абсолютно різні, безначальні, які завжди існують разом, а інші — що богів незчисленна кількість і що всі вони невідомі; і одні відкидають шлюб, припускаючи, що він є діло Боже, інші — гребують деякими харчами, інші ж — безсоромно чинять перелюб — це нинішні лжеіменні николаїти.

9. Далі, Симон, зустрівшись зі мною, Петром, спочатку в Кесарїї Стратоновій, де вірний цей Корнилій, язичник, увірував через мене в Господа Ісуса, спокушався зруйнувати слово Боже. Зі мною були тоді священні діти: Закхей, раніше митар, і Варнава, Микита і Акила, брати Климента, єпископа і громадянина Римського, навченого і Павлом, співапостолом і співробітником нашим у благовіствуванні. Розмовляючи при них з Симоном про пророка і про єдиноначальність Божу три рази, я силою Господа переміг Симона, і, заставивши його замовкнути, змусив його тікати до Італії. Він же, будучи в Римі, сильно спустошив Церкву, спокушаючи і приєднуючи до себе багатьох, а язичників вражаючи чародійством і бісівською силою так, що одного разу, прийшовши опівдні до театру і наказавши народу привести туди і мене, обіцяв літати в театрі у повітрі. На це всі спрямували свою увагу, а я молився про себе. Ось Симон, піднятий на висоту бісами, високо вже літав у повітрі, кажучи, що піднімається на небеса і звідти забезпечить народ благами. Коли народ вигукував на його честь, як бога, я, простягнувши розум і руки до неба, молив Бога через Господа Ісуса, щоб скинув губителя додолу і знищив силу бісів, які вживали її на облещування й погибель людей, але так, щоб він, впавши, не помер, але розбився. Тоді, спрямувавши погляд вгору й дивлячись на Симона, я сказав: «Якщо я — чоловік Божий, істинний апостол Ісуса Христа й учитель благочестя, а не заблудження, як ти, Симоне, то повеліваю лукавим силам відступника від благочестя, які носять Симона волхва, припинити тримати його, щоб він спав з висоти на осміяння облещених ним». Як тільки сказав я це, Симон, залишений силами, впав з великим шумом, і від сильного падіння поломив стегно й кінцівки ніг. Тоді народ вигукнув: «Один Бог, Якого справедливо звіщає Петро воістину Єдиним», і багато хто відійшли від Симона, а деякі, достойні його погибелі, залишилися у його розбещеному вченні. Так введена в Римі перша безбожніша єресь симоніан! Але диявол діяв і через інших лжеапостолів.

10. А метою у всіх них було одне і теж безбожжя — хулити Бога Вседержителя, стверджуючи, що Він не знаний і не Отець Христа, ні Творець світу, але невимовний, несказанний, неіменований, самонароджений, що законом і пророками не потрібно користуватися, що промислу немає, що воскресінню не потрібно вірити, що суду і винагороди не буде, що душа не безсмертна, що належить насолоджуватися одним задоволенням і ухилятися у всяке служіння без розбору. І одні говорять, що богів багато, а інші — що є три безначальних, інші — що є два ненароджених, а ще інші — що є незчисленні віки (еони). І одні з них навчають безшлюбності і невживанню м’яса і вина, кажучи, що і шлюб, і народження дітей, і споживання їжі мерзенне, щоб вдаваним своїм стриманням привернути на сторону свого лукавого вчення. Деякі ж з них узаконюють не вживати м’яса не тому, що воно м’ясо тварин безсловесних, але тому, що воно — м’ясо тварин, які мають розумну душу, так що ті, які насмілюються заколоти їх, піддадуться нібито покаранню людиновбивства. Інші ж з них, кажучи, що належить утримуватися тільки від свинячого м’яса, а що визнане в Законі чистим, то потрібно їсти, говорили, що належить обрізуватися згідно із законом, а в Ісуса вірувати як у праведного мужа і пророка. Інші ж навчали чинити перелюб безсоромно і зловживати плоттю, і чинити всяке беззаконня, тому що тільки цим способом душа уникне мирських начальників. Всі ж вони — знаряддя диявола і сини гніву.

11. А ми, діти Божі і сини миру, які проповідуємо священне і праве вчення благочестя, сповіщаємо, що один тільки Бог, Господь закону і пророків, Творець всього, Отець Христа; що Він не Сам Себе сотворив або не Сам Себе породив, як вони думають, але є вічний і безначальний, і живе в неприступному світлі; що Він не другий або третій, або один з багатьох, але вічно єдиний; не невідомий або невимовний, але сповіщений через закон і пророків, вседержавний, Всеначальствуючий, всевладний; що Він — Бог і Отець Єдинородного і Народженого раніше всякого творіння, єдиний Бог, Отець єдиного Сина, а не багатьох, єдиного Утішителя через Христа, Творець інших чинів, єдиний Сотворитель різного творіння через Христа, Промислитель і Законодавець через Нього, винуватець воскресіння і суду, і винагороди, які бувають через Нього. [Ми звіщаємо], що Цей Самий Син благозволив стати людиною, пожив без гріха, постраждав, воскрес із мертвих і вознісся до Того, хто послав Його. Ми говоримо також, що всяке творіння Боже добре, і нічим не потрібно гордувати; що все, чим ми правильно користуємося для підтримки себе, прекрасне; бо, — за Писанням, «все добре вельми» (Бут. 1: 31). Ми віруємо, що законний шлюб і народження дітей чесні й нескверні; бо відмінність статей утворена в Адамі і Єві для розмноження роду людського. Душу нашу сповідуємо ми безтілесною і безсмертною, не тлінною, як тіла, але безсмертною, як розумною і самовладною. Всякого змішання протизаконного, яке роблять деякі проти єства, ми цураємося як беззаконного і нечестивого. Сповідуємо також, що воскресіння, як праведних, так і неправедних, і винагорода буде. Христа сповідуємо не простою людиною, але Богом Словом і людиною, посередником між Богом і людьми, Первосвящеником Отця. Але разом з юдеями ми не обрізуємося, знаючи, що прийшов «Той, кому визначено було» (Бут. 49: 10) і ради Кого збереглися роди, очікування народів, Ісус Христос, Який засяяв від Іуди, Син від паростка, цвіт від Єсея, чия влада на раменах (Іс. 11: 1; 9: 6).

12. Оскільки та єресь виявилася тоді вельми облесливою, і вся Церква знаходилася в небезпеці; то ми, дванадцять (бо замість зрадника зарахований до нас в апостоли Матфій, який отримав жереб Іуди, як сказано: «Єпископство його нехай прийме інший» (Пс. 108: 8)), зійшовшись у Єрусалим, спостерігали разом з Яковом, братом Господнім, що буде. І благоугодно було йому і пресвітерам промовити до народу слово вчення. Бо деякі, що прийшли в Антиохію з Юдеї, учили тамтешніх братів, кажучи: «Якщо не обріжетеся за обрядом Мойсея і не станете виконувати інших заповіданих ним постанов, то не можете спастися». Коли ж відбулася розбіжність і чимале змагання, антиохійські брати, дізнавшись, що всі ми зібралися, щоб розсудити про це, прислали до нас віруючих і випробуваних у Писаннях мужів, щоб дізнатися про це розмірковування. А вони після прибуття в Єрусалим сповістили нам про змагання і в Антиохійській Церкві, — тобто про те, що деякі говорили, що належить обрізуватися і виконувати інші очищення. Коли одні говорили одне, а інші — інше, я, Петро, вставши, сказав їм: «Мужі-браття! Ви знаєте, що Бог від днів перших вибрав з вас мене, щоб з уст моїх почули язичники слово Євангелія й увірували. І серцевідець Бог дав їм свідчення. Корнилію, що був сотником Римської імперії, явився ангел Господній і сказав йому про мене, щоб покликав мене і вислухав з уст моїх слово життя; а він викликав мене з Іоппїї в Кесарію Стратонову. Коли ж я мав намір піти до нього, мені захотілося прийняти їжі. Тоді, як готували її, я в їдальні молився. І бачу відкрите небо і деякий сосуд, ніби світле полотно, що прив’язане за чотири кути і опускається на землю. У ньому знаходилися всякі чотириногі, плазуни і ті, що літають під небом. І був голос до мене з неба: «Встань, Петре, заколи і їж». Але я сказав: «Ні, Господи, я ніколи не їв нічого скверного і нечистого». Тоді вдруге був голос, який говорить: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим». Це було тричі. Потім сосуд піднявся на небо. Коли ж я, не розуміючи, розмірковував, що б означало це видіння, Дух сказав мені: «Ось, мужі шукають тебе; встань і йди з ними, нітрохи не сумніваючись, бо Я послав їх». Це були послані сотником. Розмірковуючи про себе, я зрозумів написане слово Господнє: «Всякий, хто призве ім’я Господнє, спасеться» (Іоїл. 2: 32); і знову: «Пригадають і навернуться до Господа всі кінці землі, і поклоняться перед Ним всі племена народів, бо Господнє царство і Він володіє народами» (Пс. 21: 28, 29). І роздумуючи, як скрізь говориться про покликання язичників, я, вставши, пішов з посланими і прийшов в дім мужа того. І коли я сповіщав ще слово, на нього і на тих, що були з ним, зійшов Святий Дух так само, як і на нас на початку, і не поклав ніякої відмінності між нами і ними, вірою очистивши їхні серця. І я пізнав, що Бог не зважає на особу, але у всякому народі приємний Йому той, хто боїться Його і чинить по правді, а віруючі з обрізаних прийшли при цьому в подив. Що ж ви нині спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию учеників тяжке ярмо, якого не могли понести ні ми, ні батьки наші? Але ми віруємо, що благодаттю Господа спасемося так само, як і вони; бо Господь розрішив нас від уз і полегшив тягар наш, і тяжке ярмо зняв з нас лагідністю». Коли я сказав це, все зібрання замовкло. Почав же мову Яків, брат Господа, і сказав: «Мужі-браття! Послухайте мене. Симон пояснив, як Бог спочатку зглянувся на язичників, щоб учинити з них народ в ім’я Своє. І з цим згідні слова пророків, як написано: «Потім звернуся і відбудую скинію Давидову впалу і те, що в ній зруйноване, відтворю, і виправлю її, щоб шукали Господа інші люди і всі народи, між якими сповіститься ім’я Моє, говорить Господь, Який творить це» (Ам. 9: 11, 12). Відому Богу від вічності всі діла Його. Тому я розсудив не утрудняти тих, що навертаються до Бога з язичників, але тільки написати їм, щоб утримувалися від скверн язичницьких, від ідоложертовного, крові, задушенини і блуду, що було законоположено і древніми, які жили до закону за природою, Еносом, Єнохом, Ноєм, Мелхиседеком, Іовом, і всіма подібними до них». Тоді розсудили ми, апостоли, і єпископ Яків, і пресвітери зі всією Церквою, обравши з-поміж себе мужів, послати їх з Варнавою і Павлом, апостолом язичників, тарсянином: Іуду, званого Варсавою, і Силу — мужів, які начальствували між браттями, написавши і вручивши їм таке: «Апостоли, пресвітери і браття тим браттям із язичників, що знаходиться в Антиохії, Сирії й Килікїї: радійте! Оскільки ми почули, що деякі, які вийшли від нас, стурбували вас своїми словами і похитнули ваші душі, чого ми не доручали їм; то ми, зібравшись, однодушно розсудили, обравши мужів, послати їх до вас з улюбленими нашими Варнавою і Павлом, — людьми, які віддали свої душі за Господа нашого Ісуса Христа, через яких ви писали. Отже, ми послали з ними Іуду й Силу, які пояснять вам те саме і словесно. Бо угодно Святому Духу і нам не покладати на вас ніякого тягаря, окрім цього необхідного: стримуватися від ідоложертовного і крові, і удушенини, і блуду. Утримуючи себе від цього, ви добре зробите. Будьте здорові» (Діян. 15: 23-29).

13. Такий лист послали ми, а самі достатньо днів перебували в Єрусалимі, роздумуючи разом про те, що належить до спільної користі і виправлення. А через достатньо часу ми відвідали братів, утвердили їх ученням благочестя і переконали їх тікати від тих, які під ім’ям Христовим і Мойсеєвим воюють з Христом і Мойсеєм, і в овечій шкірі приховують вовка. Це — лжехристи, лжепророки, лжеапостоли, спокусники, розтлителі, здобичі лисиць і спустошувачі низовинних виноградників (Пс. 62: 11; Пісн. 2: 15), через яких у багатьох охолоне любов, а той, хто перетерпів до кінця непохитно, спасеться; про яких, для нашого застереження від них, Господь відкрив, кажучи: «Прийдуть до вас люди в овечому одязі, а всередині вони — вовки хижі. За плодами їхніми пізнаєте їх. Бережіться їх (Мф. 7: 16, 15). Бо постануть лжехристи і лжепророки і спокусять багатьох» (Мф. 24: 24, 11).

14. Саме через них зібравшись тепер разом, ми, Петро й Андрій, Іоан, син Зеведеїв, Филип і Варфоломій, Фома і Матей, Яків Алфеїв і Левій, званий Фаддеєм, і Симон Кананіт, і Матфій, причислений до нас замість Іуди, також Яків, брат Господній і єпископ Єрусалимський, і Павло, вчитель язичників, вибраний сосуд, зібравшись всі разом, написали вам це кафоличне вчення для утвердження вас, яким увірене повсюдне єпископство. У ньому відкриваємо вам, що Бог Вседержитель тільки єдиний, й окрім Нього немає іншого; що Його одного належить шанувати і Йому одному поклонятися через Ісуса Христа, Господа нашого, у Всесвятому Дусі, що Священними Писаннями, законом і пророками належить користуватися, що батьків належить шанувати, що всякого ганебного діяння належить уникати, що воскресінню належить вірити, що суду і винагороди належить чекати, що всякими творіннями належить користуватися з вдячністю, як ділами Божими і які нічого не мають в собі поганого; що належить вступати в законне подружжя, бо такий шлюб бездоганний (непорочний), тому що «від Господа поєднується дружина чоловікові» (Притч. 19: 14), і Господь говорить: «Той, Хто сотворив на початку, чоловіка і дружину створив їх, і сказав: тому залишить чоловік батька свого і матір, і пристане до дружини своєї, і будуть обоє однією плоттю» (Мф. 19: 4-5). Тому після шлюбу не дозволенно виганяти бездоганну; бо «збережи, — говорить, — духом твоїм, і дружини юності твоєї не залишай, бо вона — спільниця життя твого і залишок духу твого (Мал. 2: 14, 15), бо Я сотворив її, а не інший»; бо Господь говорить: «Що Бог поєднав, того людина нехай не розлучає» (Мф. 19: 6); бо дружина — спільниця життя, з’єднана Богом в одне тіло з двох, а хто знову розділяє одне на двоє, той ворог Божої творчості і противник Його промислу. Так само і хто утримує розтлінну, той порушує закон єства; оскільки той, хто «тримає перелюбницю, божевільний і нечестивий» (Притч. 18: 23): тому «відсічи її, — говорить [Писання], — від плоті твоєї» (Сир. 25: 29); бо вона не помічниця, але обмовниця, яка схилила свій помисел до іншого. Звіщаємо також, що і обрізувати плоть не належить, але що для віруючих достатньо обрізання в серці по духу; бо «обрізайтеся, — говорить [Писання], — Богу вашому і обріжте не обрізання серця вашого» (Єр. 4: 4).

15. Так само і зануренням (хрещенням) належить задовольнятися тільки одним, яке звершується у смерть Господню (Рим. 6: 4), не тим, яке дають безславні єретики, але тим, яке звершують непорочні священики в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Занурення (хрещення), яке звершується нечестивими, ви не приймайте. Але і занурення (хрещення), що звершується вірними (преподобними), не знищуйте вторинним зануренням (хрещенням). Як один Бог, один Христос і один Утішитель, одна також і смерть Господа тілом: так і занурення (хрещення), яке звершується в неї, нехай буде одне. А хто приймає осквернення від нечестивих, ті стають спільниками їхнього осудження; бо вони не священики, тому що Бог говорить до них: «Оскільки ти відкинув боговідання, то і Я відкину тебе, щоб ти не був священиком Моїм» (Ос. 4: 6); а занурені (хрещені) ними не освячуються, але оскверняються, отримуючи не прощення гріхів, але пута нечестя.

Ті ж, які намагаються хрестити освячених вдруге, знову розпинають Господа, вдруге умертвляють Його, насміхаються над божественним, знущаються зі священного, ображають Святого Духа, безчестять ту святу кров, як звичайну, не шанують Того, Хто послав, Того, Хто постраждав, Того, Хто свідчив. Але і той, хто не бажає хреститися з презирства, осуджений буде як невіруючий і зганьблений буде як невдячний і нерозумний, бо Господь говорить: «Якщо хто не хреститься від води і Духа, то не увійде до Царства Небесного» (Ін. 3: 5); і знову: «Хто увірує і буде охрещений (занурений), той спасеться; а хто не увірує, той осуджений буде» (Мк. 16: 16). А хто говорить: «Коли вмирати буду, тоді охрещуся (занурюся), щоб не згрішити і не осквернити хрещення (занурення)», той не знає Бога і забув про свою природу. Бо «не відкладай, — говорить [Писання], — навернися до Господа, бо не знаєш, що породить день, що надходить» (Сир. 5: 8. Притч. 3: 28). А хрестіть ви і немовлят своїх, і виховуйте їх у вченні і повчанні Божому; бо «пустіть, — говорить [Господь], — дітей приходити до Мене і не перешкоджайте їм» (Мф. 19: 14).

16. Все це написали ми вам, щоб ви знали, яка думка наша, і не приймали книг, утверджених нечестивими надписами імен наших. Бо ви повинні звертати увагу не на імена апостолів, але на сутність діл і неспотворену думку. Бо ми знаємо, що Симон і Клеовій, і їхні послідовники, склавши отруйні книги від імені Христа і Його учеників, всюди носять їх на зваблювання вас, які возлюбили Христа і нас, рабів Його. І у древніх деякі написали апокрифічні книги Мойсея, Єноха, Адама, Ісаї, Давида, Іллі і трьох патріархів — які призводять до тління і ворожі істині. Такі ж книги і тепер вигадали безславні люди, які оббріхують творчість, шлюб, промисел, дітонародження, закон, пророків, надписуючи на них деякі варварські імена, — імена, як говорять люди ті, ангелів, а правду сказати — бісів, що надихають їх. Тікайте від їхнього вчення, щоб не стати вам причасними покаранню тих, які написали їх на зваблювання і погибель вірних і непорочних учеників Господа Ісуса.

17. Ми сказали, що в єпископа, пресвітера і диякона належить поставляти одношлюбних, чи в живих будуть їхні дружини або вже померли. Але після рукопокладання недозволенно їм ні одружуватися, якщо вони неодружені, ні поєднуватися з іншими, якщо вони одружені: вони повинні задовольнятися тією дружиною, яку мали, коли прийшли до рукопокладання. Повеліваємо також, щоб одношлюбними були і служителі, і співці, і читці, і привратники; а якщо вони вступили в клір до одруження, то дозволяється їм одружуватися, якщо мають до того бажання, щоб у разі того, коли згрішать, не піддалися вони покаранню. Але жодному з тих, що знаходяться в клірі, не дозволяємо ми брати або блудницю, або служницю, або вдову, або покинуту, як і закон говорить (Лев. 21: 7, 14). Дияконисою ж повинна бути діва непорочна; а якщо не так, то, принаймні, вдова одношлюбна, віруюча і шанована.

18. А тих, що каються, приймайте, бо така воля Божа у Христі. Оголошених після повчання в основах віри хрестіть. Безбожних єретиків, які не розкаюються, відділяйте від віруючих і відкрито виганяйте з церкви Божої, а віруючим оголошуйте, щоб усіляко утримувалися від них і не мали з ними спілкування ні в розмовах, ні в молитвах. Бо вони — супротивники і зловмисники Церкви, розбещувачі стада, сквернителі спадщини, які вважають себе розумними, але в усіх відношеннях погані. Саме про них сказав мудрий Соломон, що, будучи нечестивими, прикидаються благочестивими. «Є, — говорить він, — шляхи, які здаються деяким правими, кінці ж їхні дивляться в дно пекла» (Притч. 14: 12). Саме вони ті, про яких з жалем і строгістю відкрив Господь, кажучи, що вони лжехристи і лжевчителі (Мф. 24: 24). Вони — хулителі Духа благодаті і зневажники дару Його після благодаті, яким не проститься ні в цьому віці, ні в майбутньому, нечестивіші за юдеїв і безбожніші за еллінів. Вони хулять сущого над всіми Бога, зневажають Сина Його, нехтують ученням Духа, відкидають божественні слова або лицемірно видають себе такими, що приймають їх, на образу Бога і оману тих, які приходять до них. Вони ганьблять Священні Писання, не знають, в чому полягає виправдання, спустошують Церкву Божу, як малі лисиці виноградник (Пісн. 2: 15). Благаємо вас тікати від них, щоб не заплутатися вам у сітях душі свої, бо той, хто «ходить з премудрими, премудрим буде, а хто ходить з безумними, буде пізнаний» (Притч. 13: 21). Бо не належить ні зі злодієм погоджуватися, ні з перелюбником мати участь (Пс. 49: 18), як і праведний Давид говорить: «Господи, тих, що ненавидять Тебе, я зненавидів, і про ворогів Твоїх стомлювався, цілковитою ненавистю я зненавидів їх: вони стали мені ворогами» (Пс. 138: 21, 22). І Бог осуджує Іосафата за дружбу і союз з Ахавом і Охозією, кажучи через пророка Іїуя: «Чи з нечестивим дружиш, або ненависному від Господа даєш допомогу? Тому був на тебе раптово гнів Господній; і тільки за те, що серце твоє знайшлося зверненим до Господа, пощадив тебе Господь, але сокрушив Він діла твої і сокрушилися кораблі твої» (2 Пар. 19: 2; 20: 37). Тікайте, говоримо, від спілкування з єретиками і будьте чужі миру з ними. Про них пророк відкрив, кажучи: «Немає радості нечестивим, говорить Господь» (Іс. 57: 21). Вони — потаємні вовки, «пси німі, що не можуть гавкати» (Іс. 56: 10). Тепер їх небагато, але з часом і з наближенням кончини світу вони розмножаться і будуть обтяжливими. Саме про них сказав Господь: «Син Людський, прийшовши, чи знайде віру на землі?» (Лк. 18: 8); і: «Внаслідок примноження беззаконня в багатьох охолоне любов, і прийдуть лжехристи і лжепророки і дадуть знамення на небі, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних» (Мф. 24: 12, 24). Від їхньої омани визволить нас Бог через Ісуса Христа, надію нашу. Бо і ми, обходячи народи й утверджуючи Церкви, одних, близьких вже до смерті від омани, відновили, зробивши здоровими за допомогою великого напоумлення і лікарського навчання, а інших, що страждали невиліковно, вигнали зі стада, щоб не передали своєї шолудивої хвороби і здоровим агнцям, але щоб ці збереглися для Господа Бога чистими, цілими, здоровими і непорочними. Так вчинили ми в містах всюди у всій вселенній світу, а вам, єпископам та іншим священикам, достойно і праведно залишили це кафоличне вчення, щоб воно служило пам’яткою утвердження тих, що повірили Богу, і послали його через співслужителя нашого Климента, вірне й однодушне чадо наше у Господі, разом з Варнавою і жаданим сином Тимофієм та істинним сином Марком, з якими робимо вам відомими і Тита, Луку, Ясона, Лукія і Сосипатра.

19. Через них і благаємо вас у Господі утримуватися від древнього способу життя, суєтних пут, відділень (Лев. 12), спостережень (Лев. 15), розрізнення їжі, щоденних обмивань, тому що древнє минуло, і тепер все стало нове (2 Кор. 5: 17). Бо ви пізнали Бога через Ісуса Христа і все Його домобудівництво, яке від початку було, — як Він дав закон, на допомогу природному, простий, чистий, спасительний, святий, на якому й ім’я Своє поклав, досконалий, який не має ніякого недостатку, в десяти заповідях повний, непорочний, який навертає душі, про який, коли євреї забули його, нагадує Він через пророка Малахію, кажучи: «Пригадайте закон Мойсея, чоловіка Божого, який заповідав вам повеління і виправдання» (Мал. 4: 4). Закон цей настільки святий і праведний, що колись і Спаситель, зціливши одного прокаженого і знову дев’ять інших, сказав першому: «Піди, покажи себе первосвященику, і принеси дар, який повелів Мойсей, на свідчення їм» (Мф. 8: 4); і дев’ятьом знову: «Підіть, покажіться священикам» (Лк. 17: 14). Бо Він не порушив закон, як думає Симон, але виконав, бо говорить: «Жодна йота або жодна риска не перейде від закону, поки не виконається все» (Мф. 5: 18); бо «Я, — говорить Він, — прийшов не порушити закон, але виконати» (Мф. 5: 17). І Мойсей, законодавець і разом первосвященик, пророк і цар, та Ілля, ревнитель пророків (3 Цар. 19: 10), свідки втілення і страждань Господа, були присутні при Його Преображенні на горі як друзі і домашні Христові, а не як вороги і чужі.

20. З цього відкривається, що і закон добрий і святий, і пророки. А Закон є десятислів’я, яке законоположив Бог народу ізраїльському гучним голосом, раніше ніж зробив він тельця Апіса Єгипетського. Закон цей справедливий, тому і Законом називається він, що звершує суди за єством справедливо. Його осуджують Симон і його послідовники, уявляючи, що не будуть осуджені ним і уникнуть покарання. Закон цей благий, праведний. Він не поневолює, бо говорить: «Якщо зробиш Мені вівтар, із землі зроби його Мені». Не сказав він: «зроби», але «якщо зробиш», — не наклав необхідності, але надав свобідній волі. Бог, Який за єством ні в чому не має потреби, не потребує жертв. Але оскільки Він знав, як ще раніше боголюб’язний Авель, Ной і Аврам і нащадки їхні не через невідання, але через спонукання природного закону добровільно приносили жертву Богові від вдячної думки, то і тепер дозволяє євреям приносити її, не повеліваючи, але, якщо захочуть, дозволяючи, і, якщо приноситимуть від правої думки, виявляючи благовоління до їхніх жертв. Тому говорить: «Якщо хочеш приносити жертви Мені, Який не має потреби, бо Я нічого не потребую, тому що Моя вселенна і все, що наповнює її (Пс. 49: 12), то принось». Але народ забув потім про це, і замість Бога назвав богом тельця і йому приписав причину свого виходу з Єгипту, кажучи: «Ось боги твої, Ізраїлю, які вивели тебе із землі Єгипетської!» (Вих. 32: 4). Обожнивши подобу тельця, який годується сіном, народ відрікся від Бога, Який через Мойсея споглянув на нього в скорботу, сотворив знамення на руці і жезлі, уразив єгиптян десятьма карами, розділив Червоне море на розділення вод, провів його посеред води, як коня по рівнині, потопив ворогів і зловмисників його, зробив солодким гірке джерело в Меррі, виточив з твердої скелі воду для напиття, осінив його стовпом хмарним від надмірної спеки і стовпом вогненним світив і показував йому, який не знав, куди йти, шлях, дав йому в їжу манну з неба, а з моря дав йому перепелів, дарував йому закон на горі, удостоїв його чути голос Його. Ось від Кого відрікся народ, сказавши Аарону: «Зроби нам богів, які б ішли перед нами» (Вих. 32: 1), і зробив з розплавленого металу тельця і приніс жертву ідолу. Саме тоді Бог, прогнівавшись за те, що народ з’явився до Нього невдячним, зв’язав його нерозв’язними узами, тяжким тягарем і жорстоким ланцюгом, і не сказав вже: «Якщо зробиш», але: «Зроби вівтар» і принось жертву безперестанно. «Ти забудькуватий і невдячний, тому принось всепалення постійно, щоб згадувати про Мене. Оскільки ти погано скористався свободою, то Я відтепер накладаю на тебе необхідність, і забороняю тобі саме таку їжу, і оголошую тобі розрізнення між тваринами, чистими і нечистими, хоча всяка тварина досконало добра як створена Мною, і наказую тобі саме такі відділення (Лев. 12), очищення, постійні обмивання, окроплювання, саме таку чистоту, різні святкування, і якщо в чому з цього не послухаєшся, визначаю покарання як рабу непокірному, щоб ти, який утішений і пригнічений ланцюгом, залишив оману багатобожжя і, забувши: «Ось боги твої, Ізраїлю» (Вих. 32: 4), пам’ятав: «Слухай, Ізраїлю, Господь, Бог твій, Господь єдиний є», і навернувся до того закону, вкладеного Мною в єство всіх людей, який навчає, що один тільки Бог на небі і на землі, що тільки Його належить любити всім серцем і всією силою, і всіми помислами, що окрім Нього не належить боятися іншого і що імені інших богів не неналежить ні на думку не приймати, ні устами і язиком не промовляти». За жорстокосердість зв’язав Він його, щоб він через приношення жертв, через святкування, через чистоту і саме такі спостереження (Лев. 15) приходив до пізнання Бога, Який наказав йому це.

21. А у вас, які увірували в Єдиного Бога не з необхідності, але послухалися Того, Хто Призвав, зі здорової думки, і очі блаженні, що бачать, і вуха у вас блаженні, що чують; бо ви визволені від пут і звільнені від рабства. «Я вже не називаю вас, — говорить [Господь], — рабами, але друзями, тому що сказав вам все, що чув від Отця Мого» (Ін. 15: 15), а йому, що не захотів ні бачити, ні чути, не тому, що немає у нього членів для цього, але тому, що він надмірно злобний, Я дав визначення недобрі і постанови, від яких він не міг бути живий (Єз. 20: 25), але недобрі — за його уявленням, як і хворим ворожими здаються припікання, ножі і ліки, а нездійсненні — внаслідок його непослуху, чому вони і заподіюють йому смерть, коли не виконуються».

22. Отже, блаженні ви, визволені від прокляття. Бо Христос, Який прийшов, Син Божий, підтвердив і виконав Закон, а введене відмінив, хоча і не все, але тільки найтяжче, інше утвердив, а інше скасував. Але самовладдя людське Він знову залишив свобідним, не на тимчасову вже смерть осуджуючи людей, але в іншому стані вимагаючи від нього звіту, чому говорить: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай іде» (Мф. 16: 24); і знову: «Чи не хочете і ви відійти?» (Ін. 6: 67). Він ще до пришестя Свого відвертався від жертв народу ізраїльського, який часто грішив проти Нього і думав умилостивити Його жертвами, а не покаянням. Так, Він говорить: «Навіщо Мені кадило від Сави приносите і кинамон від землі дальньої? Всепалення ваші не приємні і жертви ваші не будуть приємними Мені» (Єр. 6: 20); і ще: «Всепалення ваші зберіть з жертвами вашими, і їжте м’ясо: бо Я не заповідав вам, коли вивів вас із землі Єгипетської, про всепалення і жертви» (Єр. 7: 21, 22). І через Ісаю Він говорить: «Що Мені безліч жертв ваших? — говорить Господь. Я сповнений всепаленням овнів і туком агнців, і крові телят і козлів не хочу. Не приходьте являтися Мені: бо хто стягнув цього від рук ваших? Ходити по двору Моєму не продовжуйте більше: якщо принесете Мені семідал — марно: кадило — мерзота Мені. Новомісяч ваших і субот ваших, і дня великого не потерплю: посту і субот, і свят ваших ненавидить душа Моя: стали Мені в ситість» (Іс. 1: 11-14). І через іншого [пророка] говорить Він: «Відбери від Мене голос пісень твоїх, і пісень органів твоїх не послухаю» (Ам. 5: 23). І Самуїл говорить Саулу, який думав, що він приніс жертву: «Послух благий краще за жертву, і покора краще за тук овна; бо ось не хоче Господь жертви, щоб послухати Його» (1 Цар. 15: 22). І через Давида говорить Він: «Не прийму від дому твого тельців, ні від стад твоїх козлів. Якщо буду голодний, не скажу тобі: бо Моя вселенна і все, що наповнює її. Хіба Я їм м’ясо телят або п’ю кров козлів? Принеси Богу жертву хвали, і воздай Вишньому молитви твої» (Пс. 49: 9, 12-14). У всіх взагалі Писаннях Він так само відкидає жертви народу, тому що він грішив проти Нього; бо «жертви нечестивих — мерзота Господу: бо беззаконно приносять їх» (Притч. 21: 27); і знову: «жертви їхні — як хліб нещастя їхнього, і всі, хто споживає їх, оскверняться». Якщо ж Він ще до пришестя Свого шукав чистішого серця і сокрушенного духу, ніж жертв, то тим більше знищив Він такі, розуміємо криваві, після пришестя Свого. А знищив Він їх тому, що спочатку виконав їх; бо Він і обрізаний був, і окроплений, і жертви і всепалення приносив, та інші обряди виконав, і Сам був Законодавцем, повнотою закону, не знищителем закону природного, але знищителем того, що введене в нього через второзаконня, хоча і не всього.

23. Так, природний закон Він не знищив, але утвердив. Бо Хто в Законі сказав: «Господь Бог твій, Господь єдиний є» (Втор. 6: 4), Той в Євангелії говорить: «Нехай знають Тебе, єдиного істинного Бога» (Ін. 17: 13). Хто сказав: «Возлюби ближнього свого, як самого себе» (Лев. 19: 18), Той в Євангелії говорить, відновлюючи те: «Заповідь нову даю вам: любіть один одного» (Ін. 13: 34). Хто тоді заборонив людиновбивство (Вих. 20: 13), Той нині забороняє нерозсудливий гнів (Мф. 5: 22). Хто тоді заборонив перелюб (Вих. 20: 14), Той нині забороняє і незаконне пожадання (Мф. 5: 28). Хто тоді заборонив крадіжку (Вих. 20: 15), Той нині блаженнішим назвав того, хто від своїх трудів забезпечує тих, що мають потребу (Діян. 20: 35). Хто тоді заповідав ненависть до ворогів (Мф. 5: 43), Той нині заповідає любов і до них (Мф. 5: 44). Хто тоді заповідав помсту (Вих. 21: 24), Той нині заповідає незлобивість (Мф. 5: 44) не тому, ніби законна помста несправедлива, але тому, що незлобивість краща. Але і цими законами Він хотів присікти не природні немочі, але їхню непомірність. Хто повелів шанувати батьків (Вих. 20: 12), Той Сам покорявся їм (Лк. 2: 51). Хто видав закон про заборону працювати в суботу, щоб повчаться в законі (Вих. 20: 9-11), Той нині повелів, щоб ми, щодня роздумуючи про закон творчості і промислу, дякували Господу. Обрізання Він скасував, виконавши його на Собі; бо Сам був Тим, Кому визначено було, очікуванням народів (Бут. 49: 10). Хто узаконив клястся не в неправді і заборонив порушувати клятву (Лев. 19: 12; Числ. 30: 3), Той відкрив, щоб не клялися зовсім (Мф. 5: 34, 37). Обмивання, жертву, священство і місцеве богослужіння Він змінив: замість обмивання щоденного дав одне тільки хрещення (занурення) в смерть Його; замість одного коліна повелів обирати на священство якнайкращих зі всякого народу і розглядати не пороки на тілі, але віру і життя; замість жертви кривавої встановив жертву розумну, безкровну і таємничу, яка звершується на смерть Його ради образів, жертву тіла і крові Своєї, а замість богослужіння місцевого повелів і визнав справедливим прославляти Його «від сходу до заходу на всякому місці володіння Його» (Пс. 112: 3; Мал. 1: 11). Тому Він не Закон зняв з нас, але пута. Бо про Закон Мойсей говорить: «Повчайся в слові, яке Я заповідаю тобі, сидячи в домі і встаючи, і йдучи шляхом» (Втор. 6: 6, 7); і Давид говорить: «У законі Господньому воля його, і в законі Його повчається день і ніч» (Пс. 1: 2). Бо скрізь Він хоче, щоб ми покорялися закону, а не порушували закон; бо говорить: «Блаженні непорочні в путі, що ходять в законі Господнім; блаженні, що додержують свідчення Його і всім серцем шукають Його» (Пс. 118: 1-2); і знову: «Блаженні ми, Ізраїлю, бо угодне Богу нам зрозуміле» (Вар. 4: 4). І Господь говорить: «Якщо це знаєте, блаженні ви, коли виконуєте це».

24. Втім, не через нас тільки хоче Господь являти закон виправдання [християнство]. Йому благоугодно, щоб Він був видимий і сяяв і через римлян. Бо і вони, увірувавши в Господа Ісуса, залишили багатобожжя і несправедливість і добрих приймають, а поганих карають, юдеїв же мають данниками своїми і не дозволяють їм користуватися своїми правами; оскільки вони добровільно віддали себе в рабство, сказавши: «Немає у нас царя, окрім кесаря» (Ін. 19: 15); і: «Якщо не уб’ємо Христа, — говорить [синагога], — всі увірують в Нього, і прийдуть римляни, і оволодіють нами і містом, і народом нашим» (Ін. 11: 48). Вони мимоволі прорекли, бо в Христа увірували народи, а вони, позбавлені римлянами влади і служіння згідно із законом, не мають навіть права вбивати, кого б захотіли, і приносити жертви, коли б захотіли; чому і прокляті вони, як ті, що не можуть виконувати встановленого; «бо проклятий, — говорить [Писання], — хто не перебуватиме у всьому написаному в книзі закону, щоб творити його» (Втор. 27: 26; Гал. 3: 10), а виконувати всі приписи закону неможливо їм, розсіяним між народами, тому що божественний Мойсей забороняє їм як вівтар ставити зовні Єрусалима, так і закон читати поза межами Юдеї.

25. Отже, ми, які йдемо за Христом, успадкуємо благословення; приєднаймося до закону і пророків через Євангеліє; будемо тікати як від багатобожників, так і христовбивць і пророковбивць, так само як і безславних і безбожних єретиків; будемо покорятися Христу як Царю, як тому, що має владу змінювати різні постанови, і як Законодавцеві, що має премудрість встановлювати різно, зберігаючи природне незмінним всюди.

26. Отже, утримуйтеся, єпископи і миряни, від всіх єретиків, які оскверняють закон і пророків. Бо вони, ворогуючи проти Бога Вседержителя, не вірують і не сповідують, що Христос є Син Божий, бо народження Його по плоті відкидають, хреста Його соромляться, страждання і смерть Його ганьблять, воскресіння Його не визнають, Його передвічне народження відкидають. Деякі ж з них інакше чинять нечестя, вважаючи, що Господь є проста людина, думаючи, що Він складається тільки з душі і тіла. А інші з них здогадуються, що Сам Ісус є сущий над всіми Бог, вважаючи, що Він є Отець Самого Себе, і думаючи, що Він є Син і Утішитель. Що може бути мерзеннішим за це? Інші ж з них, знову, ганьблять деяку їжу, шлюб і дітонародження називають злом і вигадкою диявола і через своє лукавство не хочуть, тому що нечестиві, воскреснути з мертвих. Тому і воскресіння не визнають, кажучи: «Ми чисті і святі, їсти і пити ми не хочемо», і уявляючи, що воскреснуть з мертвих подібними до безплотним духів. Всі вони осуджені будуть на віки на вічний вогонь. Тікайте від них, щоб не загинути вам разом з їхніми нечестями.

27. Якщо ж хто спостерігає і виконує обряди юдейські щодо виверження сім’я, витікання сім’я уві сні, сходжень (злягань) законних (Лев. 15: 1-30), ті нехай скажуть нам, чи перестають вони в ті години і дні, коли піддаються чому-небудь такому, молитися або торкатися Біблії, або причащатися євхаристії? Якщо скажуть, що перестають, то явно, що вони не мають в собі Духа Святого, Який завжди перебуває з віруючими; бо Соломон говорить про праведних, щоб кожен підготував себе так, щоб Він, коли вони сплять, зберігав їх, а коли встають, говорив з ними (Пор. Притч. 6: 22). Насправді, якщо ти, жоно, думаєш, що впродовж семи днів, коли буває у тебе місячне, не маєш в собі Духа Святого, то очевидно, що якщо помреш раптово, то відійдеш такою, що не має в собі Духа Святого і дерзновення, і надії на Бога. Але Дух Святий, беззаперечно, властивий тобі, тому що Він не обмежений місцем, а ти маєш потребу в молитві, в євхаристії і в пришесті Святого Духа як та, що нітрохи не згрішила в тому. Бо ні законне злягання, ні пологи, ні витікання крові, ні витікання сім’я уві сні не можуть осквернити єство людини або відлучити від неї Духа Святого, але одне нечестя і беззаконна діяльність. Дух Святий завжди перебуває в тих, які стяжали Його, доки вони будуть достойні цього; а від кого Він відступить, ті залишаються такими, що не мають Його і відданими духу лукавому. Так, одні з людей сповнені Духа Святого, а інші — духа нечистого, і не може бути, щоб вони уникнули того або іншого, якщо не піддадуться чому осоружному; тому що Утішитель ненавидить всяку неправду, а диявол — всяку істину. А всякий, охрещений (занурений) істинно, віддалений від диявольського духу і перебуває в Дусі Святому, і в тому, хто робить добро, перебуває Дух Святий, наповнюючи його мудрістю і розумом, і не дозволяє лукавому духу наблизитися до нього, спостерігаючи його входи. Отже, якщо ти, жоно, в дні очищення місячного не маєш в собі, як говориш, Духа Святого, то ти повинна бути сповнена духа нечистого. Бо коли ти не молишся і не читаєш Біблії, то мимоволі призиваєш його до себе; тому що він любить невдячних, безпечних, недбайливих, сонливих, оскільки і сам, із невдячності захворівши злодумністю, позбавлений Богом достоїнства, відважившись замість архангела бути дияволом. Тому стримуйся, жоно, від суєтних речей і завжди пам’ятай про Того, Хто сотворив тебе, і молися Йому, бо Він — Господь твій і всього, і повчайся в законах Його, нічого не спостерігаючи, — ні природного очищення, ні законного злягання, ні пологів або викидання, ні пороку тілесного. Бо ні поховання людини, ні кістка мертвого, ні гріб, ні ті або інші страви, ні витікання сім’я уві сні не можуть осквернити душу людини, але одне нечестя на Бога і беззаконня, і несправедливість до ближнього, розумію — крадіжку або насильство, або що б то не було осоружне правді Його, перелюб або любодіяння.

28. Тому ухиляйтеся, улюблені, й уникайте спостережень тих, тому що вони еллінські. Бо ми, всупереч еллінам, померлим не гребуємо, надіючись, що він знову оживе, ні законного злягання не ганьбимо, але вони звикли погано тлумачити подібні речі. Бо законне злягання чоловіка з дружиною буває за задумом Божим, тому що Творець на початку сотворив чоловічу і жіночу стать і благословив їх, і сказав: «Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю» (Бут. 1: 28). Отже, якщо відмінність статей відбулася з волі Бога для народження нащадків, то очевидно, що і злягання чоловіка з дружиною згідне з Його задумом. Навпаки, протиприродне змішання або беззаконне діяння огидне, бо вороже Богу. Бо содомська нечистота і осквернення з тваринами осоружні природі, а перелюб і любодіяння осоружні закону; з них перше і друге — нечестя, третє — несправедливість, а останнє — гріх. Але жодне з них не залишиться непокараним у самій своїй сутності. Бо содомствуючі і скотоложствуючі готують руйнування світу, роблячи замах на діло природного проти природи; перелюбники чинять несправедливо, тому що розтлівають чужі шлюби, розділяють надвоє те, що Бог зробив єдиним, і роблять дітей підозрілими, а чоловіка природного — легкообманливим; любодіяння ж є розтління власної плоті, що буває не для народження дітей, але для одного задоволення, яке є знак нестриманості, а не знамення чесноти. Все ж це забороняється законами. Слова Божі саме говорять так: «Не лягай з чоловічою статтю жіночим ложем» (Лев. 18: 22); бо такий проклятий: «Каменями побийте їх, тому що мерзоту створили» (Лев. 20: 13). «Всякого, що буває з худобою, убийте його; бо він беззаконня вчинив у народі» (Вих. 22: 19). І: «Якщо хто осквернить дружину заміжню, убийте обох: беззаконня вчинили обоє, вони винні, нехай уб’ють їх» (Лев. 20: 10; Втор. 22: 22). І ще: «Нехай не буде блудник із синів Ізраїлевих і нехай не буде блудниці з дочок Ізраїлевих; не принось плати блудниці Господу Богу твоєму на вівтар, ні ціни пса» (Втор. 23: 17, 18); бо «нечисті, — говорить, — обітниці від плати блудниці» (Притч. 19: 13). Ось що заборонили закони Божі. Але шлюб вони вшанували, назвавши його благословенним, тому що благословив його Бог, Який з’єднав дружину з чоловіком. І мудрий Соломон говорить в одному місці: «Від Господа поєднується дружина чоловікові» (Притч. 19: 14). І Давид говорить: «Жона твоя — як лоза плодовита навколо дому твого, сини твої — як паростки дерева оливного навколо трапези твоєї. От так благословиться чоловік, що боїться Господа» (Пс. 127: 3-5). Тому шлюб вшанований і чесний, і народження дітей чисте; бо в доброму немає нічого поганого. І природне очищення не мерзенне перед Богом, Який премудрий влаштував, щоб воно бувало у жінок в кожні тридцять днів для їхнього здоров’я і зміцнення, тому що вони мало бувають в русі від того, що сидять більше вдома. Але і за Євангелієм, коли кровоточива доторкнулася до спасительного краю одягу Господа, щоб одужати, Господь не докорив їй і зовсім не звинуватив, а навпаки — зцілив її, сказавши: «Віра твоя спасла тебе» (Мф. 9: 22). Втім, коли у дружин буває природне, чоловіки не повинні сходитися з ними, піклуючись про здоров’я тих, що мають народитися; бо це заборонено законом. «До дружини, — говорить він, — яка перебуває в місячних, не наближайся» (Єз. 18: 6; Лев. 18: 19). І з вагітними дружинами не повинні вони мати спілкування (єднання); бо з ними злягаються не для народження дітей, але для задоволення, а боголюбець не повинен бути ласолюбом.

29. Дружини, покоряйтеся чоловікам своїм і майте їх в честі, і служіть їм зі страхом і любов’ю, як шанувала Авраама свята Сарра, яка не насмілювалася навіть називати його по імені, але іменувала його господарем, кажучи: «Господар мій старий» (Бут. 18: 12). Так само і ви, чоловіки, любіть дружин своїх, як члени свої, як спільниць життя і помічниць до народження дітей. «Веселися, — говорить [Писання], — з дружиною, яка від юності твоєї, ланню любові твоєї, і сарною твоїх благодіянь; нехай розмовляє з тобою, і твоя нехай йде попереду тебе, і нехай буде з тобою повсякчас; бо в дружбі її співперебуваючи, примножений будеш» (Притч. 5: 18, 19). Любіть їх, — говоримо, — як члени свої, як тіла свої; бо написано так: «Господь засвідчив між тобою і між дружиною юності твоїй, і вона — спільниця твоя; не сотворив тебе одного, але в ній — залишок духу твого; і зберігайте дух ваш, і дружини юності твоєї не залишай» (Мал. 2: 14, 15). Отже, чоловік і дружина, злягаючись у законному шлюбі і встаючи зі спільного ложа, нехай моляться, нічого не спостерігаючи: вони чисті, хоч би і не омилися. Але хто розтлить і осквернить чужу дружину або оскверниться з перелюбницею, той, вставши від неї, хоч би вилив на себе ціле море або всі ріки, не може бути чистим.

30. Отже, не спостерігайте ви того, наказаного в законі і природного, думаючи, що через нього оскверняєтеся. Не дотримуйтеся і юдейських відділень (Лев. 12) або постійних обмивань, або очищень від дотику до мертвого. Але без спостереження (Лев. 19) збирайтеся в усипальнях, звершуючи читання священних книг і співаючи псалми за спочилими мучениками і всіма від віку святими, і за братами своїми, спочилими у Господі. І вмістообразну приємну євхаристію царського тіла Христового приносьте в церквах своїх і в усипальнях; а коли виносите спочилих, то проводжайте їх з псалмоспівом, якщо вони віруючі у Господі. Бо «чесна перед Господом смерть преподобних Його» (Пс. 115: 6); і знову: «Повернися, душе моя, у спокій твій, бо Господь облагодіяв тебе» (Пс. 114: 6); і в інших місцях: «Пам’ять праведних з похвалами» (Притч. 10: 7); і: «Праведних душі в руці Божій» (Прем. 3: 1). Бо ті, що повірили Богу, хоч би і спочили, — не мертві, як Спаситель говорить садукеям: «А про воскресіння мертвих чи не читали ви написаного: Я — Бог Авраама і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, але живих; бо у Нього всі живі» (Мф. 22: 31, 32; Лк. 20: 38). Тому і останки тих, які живі у Бога, не позбавлені честі. Так, пророк Єлисей після смерті своєї підняв мертвого, убитого сирійськими розбійниками; бо коли тіло його доторкнулося до кісток Єлисея, він, вставши, ожив (4 Цар. 13: 21), а цього не трапилося б, якби тіло Єлисея не було святе. І цнотливий Йосиф обіймав Якова, який після смерті лежав на одрі. І Мойсей, і Ісус Навин винесли останки Йосифа, не вважаючи це оскверненням. Тому і ви, єпископи та інші, торкайтеся до померлих без спостереження (Числ. 19) і не думайте, що оскверняєтеся цим, і останками їх не гребуйте. Залиште ці спостереження і прикрашайте себе святістю і цнотливістю, щоб стати вам причасними безсмертя і спільниками Царства Божого й отримати обітницю Божу, упокоюючись через Спасителя Ісуса Христа вічно.

< Приліплюйтеся> до Того, Хто може відкрити вуха сердець ваших до прийняття слів Божих, що подаються через Євангеліє і через вчення Ісуса Христа назорея, розіп’ятого при Понтійському Пилатові й Іродові, померлого і воскреслого з мертвих, і знову грядущого при кончині віку зі славою і силою великою, Який має воскресити мертвих, навести кінець світу і воздати кожному за достоїнством, і до Того, Хто дав нам як запоруку воскресіння Самого Себе; Хто вознісся на небеса силою Бога і Отця Свого на очах нас, які їли і пили з Ним після воскресіння Його з мертвих упродовж сорока днів; Хто сів праворуч престолу величі Вседержителя Бога на херувимах (Євр. 8: 1), Хто чув: «Сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх» (Пс. 109, 1); Кого блаженнійший Стефан бачив таким, що стоїть праворуч сили і, виголосивши, сказав: «Ось я бачу відкриті небеса і Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога (Діян. 7: 56) як Первосвященика всіх розумних чинів». Через Нього шанування, велич і слава Вседержителеві Богові і нині і на віки. Амінь.

1 відгук
to «Книга шоста. Про розколи»
  1. Конкевич сказав:

    У кн. 6, п. 18 помилка: «Благаємо вас тікати від них, щоб не заплутатися вам у сітях душі свої, бо той, хто «ходить з премудрими, премудрим буде, а хто ходить з безумними, буде пізнаний» (Притч. 13: 21). Бо не належить ні зі злодієм погоджуватися, ні з перелюбником мати участь (Пс. 49: 18), як і праведний Давид говорить: «Господи, тих, що ненавидять Тебе, я зненавидів, і про ворогів Твоїх стомлювався…».
    Має бути, очевидно: «Благаємо вас тікати від них, щоб не заплутати вам у сітях душі свої, бо той, хто «ходить з премудрими, премудрим буде, а хто ходить з безумними, буде пізнаний» (Притч. 13: 21). Бо не належить ні зі злодієм погоджуватися, ні з перелюбником мати участь (Пс. 49: 18), як і праведний Давид говорить: «Господи, тих, що ненавидять Тебе, я зненавидів, і ворогами Твоїми гидував…»


Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору