«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориАпостольські мужі

Послання Варнави: Зміст та богословський аналіз

Це послання було відоме багатьом церковним письменникам перших століть. Його багато разів цитує Климент Олександрійський, який автором послання називає апостола Варнаву, кажучи про нього як про одного з сімдесяти учеників Господа («Стромати», II, 6:20). Ориген називає це послання соборним («Проти Цельса», І: 63). Блаженний Ієроним також стверджував належність цього послання апостолу Варнаві, проте визнавав, що в його час це послання зараховували до апокрифів: «Варнава з Кіпру, званий також Йосифом Левитом, посвячений в апостоли разом з Павлом, написав одне, цінне своїми повчаннями Церкві, послання, яке зараховують до апокрифічних праць» («Про відомих мужів», 6). Євсевій Кесарійський однозначно говорить про це послання як про підроблене і поміщає його в списку «книг відкинутих, < ...> які були виключені з Нового Завіту, хоч і відомі більшості церковних письменників» («Церковна історія», III, 25, 4 — 6).

В даний час належність цього послання апостолу Варнаві не визнається, практично, ніким з дослідників.

Архімандрит Кипріан (Керн) говорить, що для вияснення питання про авторство цього твору необхідно прийняти до уваги такі міркування:

а) цей твір ніколи не включався в число канонічних книг Нового Завіту;

б) ім’я ап. Варнави ніде в посланні не зустрічається і не написане. Заголовок його такий: «Вітаю вас у мирі, сини і дочки в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, Який возлюбив нас»;

в) апостоли показуються людьми дуже грішними, що навряд чи насмілився б зробити апостол і супутник an. Павла. Послання говорить: «…коли вибрав Він власних апостолів для проповіді Євангелія Свого — людей вкрай грішних, щоб показати, що прийшов не праведників, а грішників призвати до покаяння (Мф. 9:13), тоді Він відкрив Себе Сином Божим» (5: 9);

г) у Старому Завіті автор бачить щось таке, чого не міг би бачити левит Варнава. Правда, і св. ап. Павло виступав проти багатьох звичаїв своїх сучасників — юдеїв-буквалістів, але про закон Мойсеїв він ніколи не висловлювався зневажливо. Текст послання рішуче виступає проти традиційного ставлення до Старого Завіту. «Юдеї, — говорить воно, — майже як язичники, поклонялися Йому в храмі» (16: 2). Всі приписи Мойсеєвого законодавства про споживання різного роду їжі, зокрема і свинини, тлумачаться автором настільки алегорично, що це не може бути переконанням традиційного єврейського середовища і не відповідає духу того часу. Тому це послання стоїть у великому протиріччі зі всім вченням св. ап. Павла;

ґ) сам автор, говорячи, що «Бог напоумляв всіх нас не звертатися, подібно до прозелітів до закону Юдейського» (3: 6), вказує на своє неюдейське походження. Виходячи зі змісту твору, друга точка зору більш переконлива. Варто також зауважити, що в теперішній час захисників автентичності належності твору перу супутника св. ап. Павла — Варнаві серед серйозних дослідників ранньої церковної писемності практично не залишилось.

Але це зовсім не виключає, що автор даного твору також носив ім’я Варнава. Щодо особи автора висуваються різні гіпотези: більшість вважають, що автором послання є християнин із юдеїв; деякі припускають, що він був «наверненим рабином», який приніс у християнство екзегетичні і гомілетичні традиції олександрійської синагоги. Розглянувши всі аргументи дослідників «за» і «проти» автентичності даного твору, можна остаточно сказати, що більшість спеціалістів висловилось рішуче проти належності послання ап. Варнаві. У зв’язку з цим послання тепер називають твором псевдо-Варнави.

Час написання цього послання можна визначити тільки приблизно. У 16 розділі автор чітко говорить, що Єрусалимський храм вже зруйнований, а це відбулося в 70 році. З іншого боку, цей твір широко відомий Клименту Олександрійському, і Ориген («Проти Цельса», І, 63) вважав, що його читав і цитував Цельс («Правдиве слово» Цельса було написане в 70-ті pp. II ст.). Більшість дослідників скорочують цей значний проміжок часу, датуючи послання другою чвертю II ст. (можливо, біля 130 p.).

Спірним залишається питання про місце написання. Тут висуваються гіпотези малоазійського, сиро-палестинського та олександрійського походження. Найбільш вірогідною є остання: світогляд автора достатньо органічно вписується в стиль олександрійського богословствування. Перевага алегоричного і типологічного методу в тлумачені Священного Писання і обрядових приписів Закону говорить також на користь олександрійського походження цього твору. Крім цього, саме у олександрійських богословів (Климента і Оригена) вперше згадується про цей твір і приводяться цитати з нього. Нарешті, одна із древніх пам’яток, Синайський кодекс (IV cт.), який містить у собі книги Нового Завіту, також олександрійського походження; а даний кодекс включає і «Послання Варнави», яке розміщується безпосередньо за Одкровенням св. ап. Іоана Богослова.

Послання Варнави, яке є апологією проти юдейства, складається з 21 глави. Його можна поділити на дві частини. В першій частині (1-17 гл.), містяться застереження від заблудження юдеїв у буквальному розумінні Старого Завіту. Основна тема послання — ставлення до Старого Завіту. За своїм внутрішнім змістом Старий Завіт належить християнам. В ньому дані всі християнські істини, але дані приховано. Правильне розуміння цих істин спасало с?парозавітних праведників. «Не говоріть, що закон юдеїв є і нашим. Він тільки наш» (4:6). Старий Завіт в очах автора послання є сукупністю символів. За твердженням автора, всі образи, символи, пророцтва Старого Завіту стосується до Ісуса Христа, розкриваються і знаходять у Ньому своє здійснення. Християнство — одкровення Бога Слова і тому має загальне й універсальне значення. Автор послання заперечує буквальне розуміння всіх старозавітних приписів і заповідей.

У другій частині Послання (18-21 гл.) викладається вчення про два шляхи життя — світла і темряви, яке детально розкрите в «Дідахі» і в деяких місцях тотожне з ним. Автор ясно вчить про вічність і божество Ісуса Христа, Який «є Господом всієї вселенної, Якому раніше сотворення світу Отець говорив: «Створімо людину за образом і за подобою Нашою» (5: 6). Від Нього пророки отримували в Старому Завіті благодать. Мета пришестя Христа у плоті є подвійною — викупити нас і наповнити міру гріхів юдеїв. Це Він звершив через Свої страждання і смерть. Саме спасіння полягало в тому, що Господь «оновив» нас і посередництвом прощення гріхів сотворив немов би наш «новий образ». Тому, заново сотворені Ним, ми (християни) маємо душу немовляти (6 гл.). Другою тайною, на якій автор зосереджує увагу, є хрещення. Через нього ми засвоюємо плоди викуплення Христового: «Ми входимо в воду повні гріхів і нечистоти, а виходимо із неї з надбанням — зі страхом у серці і надією на Ісуса в дусі» (свідчення про занурення). Есхатологія послання пройнята хиліазмом (вчення про тисячолітнє Царство праведників). Якщо розглядати цей твір в цілому, то він, поза сумнівом, займає достойне місце в історії ранньоцерковної писемності. Як і інші твори мужів апостольських, це послання доносить до нас сам дух першохристиянської епохи, показуючи його, правда, в дещо іншому аспекті.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору