Святий Мелітон, єпископ Сардійський. Слово про Пасху
Писання про вихід євреїв прочитано,
і слова таїнства пояснені:
як агнець заколюється,
і народ спасається.
Тому розумійте, улюблені: це –
нове і старе,
тимчасове і вічне, тлінне і нетлінне
Смертне і безсмертне таїнство Пасхи.
Старе за законом,
нове ж через Слово,
тимчасове через образ,
вічне через благодать,
тлінне через заколення агнця,
нетлінне через Господнє життя,
смертне через поховання в землю,
безсмертне через воскресіння з мертвих.
Старий закон,
нове ж Слово,
тимчасовий образ,
вічна благодать,
тлінний агнець,
нетлінний Господь,
заколений, як агнець,
воскреслий як Бог.
І хоч, «як агнець, ведений був на заколення» (Іс. 53:7)
не був агнцем,
і хоча був, як агнець, безмовний,
та не був агнцем:
то був образ,
а це було істиною.
Бо замість агнця був Бог,
а замість вівці — людина,
в людині ж Христос,
Який вмістив у Собі все.
І ось, заколення агнця
і пасхальне свято,
і писання закону –
поєднані у Христі
через Якого було все в древньому законі,
але ще більше — в новому слові.
І закон став Словом,
і старий — новим,
зійшовши із Сиону та Єрусалиму,
і заповідь — благодаттю,
і образ — істиною,
і агнець — Сином,
і вівця — людиною,
і людина — Богом.
Бо як Син Він народжений,
як агнець ведений,
як агнець заколений
і як людина похований,
Воскрес із мертвих як Бог,
будучи за природою Богом і людиною,
Який є Все:
закон, який судить,
слово, яке навчає,
благодать, яка спасає,
Отець, який народжує,
Син, який народжується,
овечка, яка страждає,
Людина, яка погребається,
Бог, який воскресає.
Це є Ісус Христос,
Якому слава на віки віків амінь.
Це — таїнство Пасхи,
як написано в законі,
про яке трохи раніше прочитано.
Я поясню слова Писання про те,
як Бог наказує Мойсею в Єгипті, коли хоче
фараона віддати на покарання,
Ізраїль же визволити від покарання рукою Мойсея.
Бо «Ось, — каже, — візьмеш агнця чистого і непорочного,
і ввечері разом з синами Ізраїлевими заколеш його,
а вночі з’їсте його поспіхом,
і кісток його не ламайте.
Так, — каже, — зробиш.
За одну ніч з’їжте його у сім’ях та домах,
підперезавши стегна ваші,
та жезли [нехай будуть] в руках ваших.
Бо це Пасха Господня,
вічне нагадування синам Ізраїлевим.
Взявши кров агнця,
помажте двері домів ваших,
наносячи на косяки дверей
знак крові, щоб настрашити ангела.
Бо, ось, Я уражу Єгипет,
і в одну ніч він стане бездітним –
від тварини до людини» (Вих. 12: 3 — 12).
Тоді Мойсей, заколовши агнця,
вночі звершив таїнство
з синами Ізраїлевими,
помітив двері домів
для захисту людей,
щоб устрашити ангела.
Коли ж агнець заколюється,
а пасха з’їдається,
і таїнство звершується,
і народ радіє,
і Ізраїль печатується,
тоді приходить ангел уразити Єгипет.
Не посвяченого в таїнство,
не причасного Пасхи,
не запечатаного кров’ю,
не захищеного Духом,
ворога, невірного,
за одну ніч, уразивши, зробив бездітним.
Бо ангел, обходячи Ізраїль і бачачи запечатане кров’ю агнця,
пішов у Єгипет і жорстокосердного фараона смирив через плач,
одягнув його не в одяг скорботи і розірвану мантію,
а у весь розірваний Єгипет, який плакав за своїми первістками.
Бо весь Єгипет, народжений
в болістях і ранах,
у сльозах та риданнях,
весь він прийшов до фараона печальний,
не тільки за зовнішнім виглядом,
але і в душі,
розірваний не тільки в зовнішній одежі,
але і в джерелах насолод.
І можна було побачити нове видовище:
одні били себе,
інші ридали,
а посередині був фараон, який плакав,
сидячи на веретищі та попелі,
одягнений в непроглядну темряву, ніби в одяг трауру,
підперезаний всім Єгиптом, ніби хітоном плачу.
Бо Єгипет лежав перед фараоном, як одяг ридання.
Такий був хітон на тілі тирана,
в такий одяг правди одягнув ангел правди жорстокого фараона:
в гіркий плач,
непроглядну пітьму,
у бездітність.
І був ангел над первістками Єгипту,
і смерть первістків була швидка і ненаситна.
І можна було бачити новий пам’ятник мертвим,
які впали в одну мить.
І стала їжею смерті втеча лежачих.
Про нове нещастя, якщо почуєте, здивуєтесь.
Бо тоді огорнула єгиптян
ніч довга й темрява непроглядна,
смерть всепоїдаюча,
і ангел, який знищує,
і пекло, яке поглинає їхніх первістків.
Але вам належить почути про ще більш нове та страшне.
В непроглядній темряві
приховалась ненаситна смерть,
і темрява поглинула нещасних єгиптян,
смерть же, відшукавши,
пожерла первістків єгипетських,
за повелінням ангела.
Отже, хто торкнувся темряви,
ті і були відведені на смерть.
Якщо хтось з первістків рукою обійняв темне тіло,
переляканий в душі, він жалібно і перелякано закричав:
«Кого тримає рука моя?
Кого боїться душа моя?
Хто темрявою одягнув все моє тіло?
Якщо батько, допоможи,
якщо мати, зглянься,
якщо брат, говори,
якщо друг, пожалій,
якщо ворог, віддалися,
тому що я первісток».
Але ще раніше, ніж замовк первісток, велика тиша
охопила його, кажучи: «Первістку, ти мій!
Ти призначений мені — тиші смерті».
Інший же хтось первісток
зрозумівши, що первістків хапають,
відрікся від себе, щоб не померти так жахливо:
«Я не первісток, я народився третьою дитиною».
Але, не зумівши обдурити, приєднався до первістків
і мовчки впав ниць.
В одну мить перворідний плід єгиптян загинув.
Першозачатий,
першонароджений,
жаданий,
як заколений, впав горілиць –
і не тільки у людей, але й у безсловесних тварин.
На рівнинах землі був чутний крик тварин,
які оплакували грудних дітей;
бо теля і лоша
й інші тварини, які народжуються і живляться молоком,
гірко і жалісно оплакували первородних дітей.
Ридання і плач був про загибель людей,
про мертвих первістків,
бо весь Єгипет наповнився смородом від
непохованих тіл.
І можна було бачити страшне видовище:
матері єгиптян з розпущеним волоссям,
батьки у затьмареності розуму
страшно кричали на єгипетській мові:
«В одну мить ми так жахливо стали бездітними,
позбувшись першородного плоду».
Вони били себе в груди, хлопаючи руками в танці
над мертвими.
Таке було нещастя, яке настигло Єгипет,
яке раптово позбавило його дітей.
Ізраїль же був захищений заколенням агнця
і просвітився від пролитої крові,
і смерть агнця стала стіною для народу.
О таїнство нове і невимовне!
Заколення агнця стало спасінням Ізраїлю,
і смерть агнця стала життям народу
і кров устрашила ангела.
Скажи мені, о ангеле, чого убоявся ти?
Заколення агнця
чи Господнього життя,
смерті агнця
чи образу Господа,
крові агнця
або Духа Господнього?
Зрозуміло, що ти злякався, побачивши
таїнство Господнє,
яке звершилося в агнці,
життя Господнє
у заколенні агнця,
образ Господа
у смерті агнця.
Тому не уразив ти Ізраїль,
а тільки Єгипет зробив бездітним.
Що це за нове таїнство:
Єгипет уражений на загибель,
а Ізраїль збережений на спасіння?
Почуйте про силу таїнства!
Улюблені!
Те, про що говорилося і що відбувалося, нічого не означає,
якщо (не сприймати це) як притчу і прообраз.
Все, що б не відбувалося і не говорилося, — притча:
Те, що говориться, — притча,
а те, що відбувається, — прообраз,
щоб як те, що відбувається, було показане через прообраз,
так і те, що говориться стало зрозуміле через притчу.
Якщо це не напередвлаштування, то саме діло не
має значення.
Хіба не бачиться майбутнє через символічний образ?
Тому звершується зображення майбутнього –
ніби з воску або з глини, або з дерева,
щоб майбутнє стало видиме
вище у величі
і сильніше в могутності,
прекрасне за формою
і багате за влаштуванням
через мале і тлінне зображення.
Бо коли відбудеться те, образом чого (є те, що відбувається),
тоді те, що містить образ майбутнього,
руйнується, ставши непотрібним,
і образ істини поступається місцем
тому, що справді існує.
Тоді стає ганебне шанобливим,
бо стає явним те, що по-справжньому цінне.
Всьому свій час:
образу — свій час,
а реальності — свій час.
Ти твориш образ істини.
Бажаєш цього, тому що в ньому бачиш ікону майбутнього.
Ти приносиш реальність замість образу.
Бажаєш цього, тому що в ньому постає (перед тобою)
майбутнє. Ти виконуєш діло і бажаєш тільки цього,
любиш тільки це,
бачачи тільки в ньому і образ, і реальність, і істину.
Таким чином, як (все відбувається) в тлінних прикладах,
так і в нетлінних:
як в земних,
так і в небесних.
І як спасіння Господнє й істина
наперед зображені в народі (ізраїльському),
так євангельські догмати наперед проповідані законом.
Отже, народ був образом наперед визначеним,
а закон — записом притчі,
Євангеліє ж — пояснення і сповнення закону,
а Церква — вмістилище істини.
Отже, образ мав цінність до істини,
а притча була чудова для пояснення.
Тобто,
народ мав цінність до того, як явилася Церква,
і закон був чудовий до того, як засяяло Євангеліє.
Коли ж явилася Церква
і Євангеліє сталося,
прообраз вичерпав себе,
передавши силу істині,
і закон виконався,
передавши силу Євангелію.
Яким чином виснажився прообраз,
передавши образ тому, що за природою є істина,
і притча вичерпалася,
оскільки засяяло пояснення,
таким же чином і закон виконався,
коли засяяло Євангеліє,
і народ виснажився,
коли була заснована Церква,
і образ зруйнувався,
коли Господь був явлений,
і сьогодні стало непотрібним те,
що колись мало цінність,
бо явилось те, що справді цінне.
Колись заколення агнця було дорогоцінним,
нині ж воно знецінилося через Господнє життя;
дорогоцінна була смерть агнця,
нині ж знецінилася через Господнє спасіння;
дорогоцінна була кров агнця,
нині ж знецінилася через Господній Дух;
дорогоцінний був безмовний агнець,
нині ж знецінився через непорочного Сина;
дорогоцінний був нижній (земний) храм,
нині ж знецінився через Христа, Який звище;
дорогоцінний був дольний Єрусалим,
нині ж знецінився через горній Єрусалим;
дорогоцінною була вузька спадщина,
нині ж знецінилося через широку благодать.
Бо не на одному місці і не на маленькому клаптику землі
оселяється слава Бога,
але у всі кінці вселенної,
виливається благодать Його,
і там Вседержитель Бог встановив Свій намет
через Ісуса Христа,
Якому слава на віки віків. Амінь.
Отже, ви почули роз’яснення прообразу і його
сповнення;
послухайте і про влаштування таїнства.
Що таке Пасха?
Бо вона називається цим ім’ям від того, що трапилося:
від слова pathein («терпіти»),
утворилося paschein («страждати» або «святкувати
Пасху»).
Тому навчіться, хто страждає
і хто співчуває тому, хто страждає,
і для чого Господь зійшов на землю:
щоб одягнутись у того, хто страждає, піднести його
вище небес.
Бог, Який на початку сотворив за допомогою Слова
небо і землю, і все, що в них,
сотворив на землі людину і таким чином дав їй дихання.
Поселив її Бог в раю на сході,
у Едемі, щоб вона там насолоджувалась.
Потім Бог дав їй заповідь, як закон:
«Від усякого дерева в саду ти будеш їсти,
а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього,
бо в той день, коли з’їси від нього,
смертю помреш» (Бут. 2:16).
Людина ж, яка за природою здатна вмістити
і добро, і зло,
як земля приймає
і те й інше насіння,
прийняла пораду ворога і ласолюбця
і, доторкнувшись до дерева,
порушила заповідь і не послухалась Бога.
Тому вона викинута в цей світ,
як у в’язницю для засуджених.
Коли ж вона розмножилася і стала довголітньою,
і через споживання від дерева в землю повернулася,
залишилось від неї насліддя дітям її.
Бо вона залишила в насліддя дітям
не чистоту, а розпусту,
не нетління, а тління,
не честь, а безчестя,
не свободу, а рабство,
не царство, а тиранію,
не життя, а смерть,
не спасіння, а загибель.
Новою ж і страшною стала загибель людей на землі.
Бо ось що тоді трапилося з ними: вони були викрадені
тираном-гріхом та тягнулися до місць похотей,
де потопали в ненаситних насолодах:
перелюбі,
блуді
розпусті,
похоті,
сріблолюбстві,
вбивствах,
кровопролиттях,
тиранії зла,
тиранії беззаконня.
Бо і батько на сина підняв меч,
і син на батька підняв руку,
і по грудях годуючих матерів вдарив нечестивий,
і брат брата вбив
й іноземець іноземця обмовив
і один одного умертвив,
і людина людину заколола тиранічною рукою.
Отже, всі на землі стали:
одні — людиновбивцями,
інші — братовбивцями,
інші — батьковбивцями,
а інші — дітовбивцями.
Але знайшлося і ще щось страшніше і новіше.
Якась мати торкнулася тіла, яке народила,
доторкнулася до того, якого годувала груддю,
і поглинула в чреві плід утроби своєї
і нещасна мати стала страшним гробом,
проковтнувши дитину, яку носила в утробі.
Більше нічого додати!
Бо багато іншого ще дивнішого,
жахливого і нечестивого знайшлося в людях.
Батько — на ліжку дочки,
і син — матері,
брат — сестри,
і чоловік — чоловіка,
і «кожен ірже на дружину ближнього» (Єрем. 5: 8).
Гріх же радів цьому.
Будучи співробітником смерті,
він був на чолі людських душ
і готував їй в їжу мертві тіла.
На кожній же душі гріх залишав слід,
і на кому залишав — ті повинні були померти.
Тому всяка плоть підпала гріху,
і всяке тіло — смерті,
всяка душа виселялася з тілесного дому,
і взяте від землі поверталося в землю,
і дароване від Бога ув’язнювалося в пекло,
і відбувалося руйнування прекрасного складу,
і відділялося (від душі) прекрасне тіло.
Людина розділялася смертю.
Бо нове нещастя і полон обійняло її.
Вона була веденою, як полонений, тінню смертною,
і образ Отця лежав покинутий.
Саме через це звершилося в тілі Господа
таїнство Пасхи.
На початку ж Господь наперед вказував Своє
страждання
в патріархах, у пророках і у всьому народі,
запечатав його через закон і пророків.
Бо майбутнє стане нове і велике:
воно здалеку наперед приготоване,
щоб потім, коли воно здійсниться, йому повірили,
оскільки воно здавна прообразоване.
Так і таїнство Господа
було прообразоване здавна, видимим же
стає сьогодні,
будучи звершене вірою,
хоча і здається для людей чимось новим.
Бо таїнство Господнє старе і нове –
старе за прообразом,
нове ж по благодаті.
Але якщо поглянеш на цей образ,
побачиш істинне через його сповнення.
Оскільки ж ти хочеш побачити таїнство Господнє,
поглянь
на Авеля, так само вбитого,
на Ісаака, так само зв’язаного,
на Йосифа, так само проданого,
на Мойсея, так само залишеного,
на Давида, так само гнаного,
на пророків, що так само страждали за Христа.
Поглянь же і
на агнця, в землі єгипетській заколеного,
на того, хто уразив Єгипет
і хто спас кров’ю Ізраїль.
Таїнство ж Господнє проповідане і
пророчим голосом.
Бо Мойсей говорить народу:
«І життя твоє буде висіти перед тобою,
і не будеш впевнений у житті твоєму» (Втор. 28: 66).
Давид же сказав:
«Навіщо бунтуються народи
і люди замишляють марне?
Повстають царі земні
і князі змовляються разом
проти Господа і проти Христа Його» (Пс. 2:1).
Єремія ж:
«А я, як лагідний агнець,
якого ведуть на заколення, і не знав,
що вони складають задуми проти мене, говорячи:
покладемо отруйне дерево в їжу його від землі живих,
щоб і ім’я його більше не згадувалось» (Єрем. 11:19).
А Ісая:
«Як агнець ведений був Він на заколення,
і як агнець перед тим, хто стриже його, безмовний,
так Він не відкривав уст своїх?» (Іс. 53: 7).
Багато й іншого проповідано багатьма пророками
про таїнство Пасхи, яка є Христос;
Йому слава на віки віків. Амінь.
Цей, Який зійшов з небес на землю ради страждаючого,
вдягнувся в нього завдяки утробі Діви,
з якої Він вийшов як людина,
прийняв страждання страждаючого
через тіло, яке здатне до страждання,
і зруйнував страждання плоті,
а духом, який не міг померти,
умертвив людиновбивцю-смерть.
Бо Він, як агнець ведений
і як агнець заколюваний,
викупив нас від служіння світу,
як від землі єгипетської,
і визволив нас від рабства диявола,
як від руки фараона,
і запечатав наші душі
Своїм Духом
і члени тіла –
Своєю кров’ю.
Це є Той, що показав сором смерті
і який залишив диявола засмученим,
як Мойсей фараона.
Цей є Той, що поразив беззаконня
і зробив бездітною несправедливість,
як Мойсей Єгипет.
Це є Той, хто вивів нас
з рабства на свободу,
з темряви — на світло,
від смерті — до життя,
від тиранії — в царство вічне
і який зробив нас новим священством
і народом обраним, вічним.
Це — Пасха нашого спасіння.
Він багато перетерпів за багатьох.
Цей є в Авелі вбитому,
в Ісааці зв’язаному,
в Якові подорожуючому,
у Йосифі проданому,
у Мойсеєві залишеному,
у агнцеві заколеному,
у Давиді гнаному,
у пророках збезчещених.
Цей є від Діви втілений,
на дереві повішений,
в землі похований,
з мертвих воскреслий,
на висот небес вознесений.
Цей є Агнець безмовний.
Цей є Агнець вбитий.
Цей народжений від Марії, прекрасної Агниці
Цей є взятий зі стада
і на заколення ведений,
і ввечері принесений в жертву,
і вночі похований
на дереві не сокрушений,
в землі не зруйнований,
з мертвих воскреслий
і який воскресив людину від долішнього гробу.
Його вбивають.
І де вбивають?
Посеред Єрусалима.
За що?
За те, що їхніх кульгавих зцілив
і їхніх прокажених очистив,
сліпих їхніх привів до світла
і мертвих їхніх воскресив.
За це Він постраждав.
Про це написано в законі і пророках:
«Віддають Мені злом за добро, осиротили душу Мою,
замишляючи проти Мене зло, кажучи:
Зв’яжемо Праведника, тому що Він незручний нам»
(Пс. 34:12).
Навіщо, Ізраїлю, ти вчинив нову несправедливість?
Збезчестив того, хто пошанував тебе.
Знеславив того, хто прославив тебе.
Відкинув того, хто визнав тебе.
Відрікся від того, хто проповідував тобі.
Убив того, хто оживотворив тебе.
Що зробив ти, Ізраїлю?
Хіба не тобі написано:
«Не проливай кров неповинного, щоб не загинути
жахливо»?
«А я, — говорить Ізраїль, — убив Господа».
Чому?
«Тому, що Він повинен був постраждати».
Обманюєшся, Ізраїлю, так мудруючи про Господню
жертву.
Він повинен був постраждати, але не від тебе.
Повинен був бути збезчещений, але не тобою.
Повинен був бути засуджений, але не тобою.
Повинен був бути повішений, але не твоєю рукою.
Ось якими словами, Ізраїлю, ти повинен взивати
до Бога:
«О Владико! Якщо і належало Сину Твоєму постраждати
і така Твоя воля,
то нехай страждає, але не від мене,
нехай страждає від інших народів,
нехай засуджується необрізаними,
хай прицвяховується правицею тирана,
а не моєю».
Ти ж, Ізраїлю, такими словами не взивав до Бога,
не приніс очистительну жертву Владиці,
не зніяковів від діл Його.
Не осоромила тебе ні суха рука,
відновлена для тіла,
ні очі сліпих,
відкриті Його рукою,
ні розслаблені тіла,
голосом Його підняті,
і навіть новітнє знамення не осоромило тебе,
коли мертвий був з гробу піднятий
вже чотириденний.
Ти ж, нехтуючи цим, ввечері для заколення Господа
приготував Йому гострі цвяхи і лжесвідчення,
сіті і рани,
оцет і жовч,
меч і скорботу,
немов розбійнику-вбивці.
Бо ти наніс і рани тілу Його,
і терня (поклав на) голову Його,
і зв’язав Його добрі руки, які сотворили тебе із землі,
і добрі Його уста, що наситили тебе життям, напоїв
жовчю,
і вбив твого Господа у велике свято.
І ти веселився,
а Він голодував,
ти пив вино і їв хліб,
а Він (споживав) оцет і жовч.
Ти мав веселе лице,
а Він сумував,
ти радів,
а Він був печальний,
ти співав,
а Його засуджували,
ти повелівав,
а Його прицвяховували,
ти танцював,
а Його догрібали,
ти лежав на м’якому ліжку,
а Він — в печері і гробі.
О Ізраїлю беззаконний,
навіщо ти вчинив цю нову несправедливість,
піддавши новим стражданням твого Господа,
Владику твого,
Який сотворив тебе,
Який впорядкував тебе,
Який вшанував тебе,
який назвав тебе Ізраїлем?
Ти ж не став Ізраїлем,
тому що не побачив Бога,
не зрозумів Господа,
не зрозумів, о Ізраїлю,
що Він є Первородний Божий,
раніше денниці народжений,
який сотворив світло,
просвітив день,
відокремив темряву,
поставив першу межу,
поставив землю,
погасив безодню,
простягнув твердь,
прикрасив вселенну,
влаштував зірки небесні,
запалив світила,
сотворив ангелів на небі,
поставив там престоли,
сотворив на землі людину.
Він був Тим, який обрав тебе,
вів тебе від Адама до Ноя,
від Ноя — до Авраама,
від Аврама — до Ісаака, Якова і дванадцяти патріархів.
Він відвів тебе до Єгипту
і зберіг тебе,
і наситив там.
Він був попереду тебе в стовпі вогненному
і покрив тебе хмарою,
і розділив Червоне море,
і провів тебе,
і розсіяв твого ворога.
Він є Той, який дав тобі манну з неба,
напоїв тебе зі скелі,
дав тобі закон на Хориві,
що дав тобі землю у спадщину,
послав тобі пророків,
дав тобі царів.
Він є Той, хто прийшов до тебе,
зцілив твоїх стражденних,
воскресив твоїх мертвих.
Він є Той, Якого ти принизив.
Він є Той, Якого ти обмовив.
Він є Той, Якого ти вбив.
Він є Той, Якого ти пограбував,
вимагаючи з Нього дидрахми
за голову Його.
Невдячний Ізраїлю, прийди і судися переді мною
за твою невдячність!
За скільки ти оцінив Його керівництво тобою?
За скільки ти оцінив обрання батьків твоїх?
За скільки ти оцінив прихід до Єгипту
і годування там через доброго Йосифа?
За скільки ти оцінив десять кар?
За скільки ти оцінив нічний стовп
і денну хмару,
і перехід через Червоне море?
За скільки ти оцінив послання манни з неба,
подання води зі скелі,
встановлення закону на Хориві,
обітування землі в спадщину
і дари її?
За скільки ти оцінив стражденних,
яких Він, коли був з тобою, зцілив?
Оціни мені суху руку,
яку Він возз’єднав з тілом.
Оціни мені сліпих від народження,
яких Він голосом Своїм вивів до світла.
Оціни мені лежачих мертвих,
яких Він воскресив з гробів
після трьох або чотирьох днів.
Безцінні Його дари тобі.
Ти ж, не оцінивши їх, воздав Йому невдячністю,
воздав Йому зло за добро
і скорботу — за благодать,
і смерть — за життя,
за що і належало тобі померти.
Адже якщо у народів цар викрадений ворогами,
То через нього війна починається,
через нього стіна засмучується,
через нього місто розкрадається,
за нього викуп пропонується,
через нього посли посилаються,
щоб Він був визволений
або щоб повернути його живим,
або щоб поховати мертвим.
Ти ж, навпаки, ухвалив присуд проти Господа твого,
Якому народи поклонялися
і необрізані дивувалися,
Якого язичники прославляли,
через Якого і Пилат умив руки,
ти вбив Його у велике свято.
Тому гірке тобі свято опрісноків, як написано тобі:
«З’їжте опрісноки з гіркими травами» (Вих. 12: 8).
Гіркі тобі цвяхи, які ти нагострив,
гірка тобі мова, яку ти витончив,
гіркі тобі лжесвідки, яких ти виставив,
гіркі тобі сіті, які ти приготував,
гіркі тобі рани, які ти наніс,
гіркий тобі Іуда, якому ти дав гроші,
гіркий тобі Ірод, за яким ти пішов,
гіркий тобі Каяфа, якому ти повірив,
гірка тобі жовч, яку ти приготував,
гіркий тобі оцет, який ти зробив,
гіркі тобі терня, які ти зібрав,
гіркі тобі руки, які ти обагрив кров’ю.
Вбив ти свого Господа посеред Єрусалима.
Слухайте, всі сім’ї народів, і дивіться:
Нове вбивство відбулося в Єрусалимі,
у місті закону,
у місті євреїв,
у місті пророків,
у місті, що славиться праведним.
І Хто убитий?
А хто вбивця?
Соромлюся говорити,
але зобов’язаний сказати.
Бо якби вночі трапилося вбивство,
або в пустинному місці Він був заколений,
було б легко мовчати.
Нині ж посеред широкої площі і міста,
посеред міста і на очах у всіх
відбулося неправедне вбивство Праведника.
І так Він вознесений на древо,
і напис поставлений, який позначає Убитого.
Хто Він?
Важко сказати, але не сказати ще страшніше.
Втім, слухайте,
тремтячи перед Тим, перед Яким тремтить земля.
Хто повісив — повішений.
Що простягнув небеса — простертим.
Хто утвердив все — утвердженим на древі.
Владика — зневажений.
Бог — вбитий.
Цар Ізраїлів — взятий правицею ізраїльською.
О нове вбивство, о нова несправедливість!
Владика змінює образ:
Його тіло оголюється і не удостоюється навіть одягу,
щоб не бути видимим.
Через те світила відвернулися, і день потемнів,
щоб приховати нагого на древі,
не Господнє тіло затемняючи, але очі цих людей.
Бо коли народ не тремтів,
затремтіла земля.
Коли народ не боявся,
то боялись небеса.
Коли народ не розривався (від скорботи),
ангел розривався.
Коли народ не плакав,
«загримів у небесах Господь,
І Всевишній подав голос Свій» (Пс. 17:4).
Тому, о Ізраїлю,
ти не затремтів перед Господом,
не боявся Господа,
не заплакав за Господом,
не заплакав за первородними твоїми,
не заскорбив за повішеним Господом,
не розірвався (скорботою) за убитими твоїми.
Ти залишив Господа –
і не знаходишся під (владою) Його.
Ти убив Господа –
і повержений ниць.
І ти лежиш мертвий,
а Він воскрес з мертвих
і зійшов вище небес.
Господь, який одягнувся в людину,
і постраждав заради страждучого,
і зв’язаний ради утримуваного,
і засуджений ради засудженого на смерть,
і похований ради похованого,
воскрес з мертвих і звернувся таким голосом:
«Хто сперечається зі Мною?
Повстань проти Мене.
Я осудженого розв’язав.
Я мертвого оживотворив.
Я похованого воскресив.
Хто суперечить Мені?
Я, — говорить Христос, –
Я Той, хто зруйнував смерть,
І Той, Хто переміг ворога,
І Той, Хто подолав пекло,
І Той, Хто зв’язав сильного,
І Той, Хто підніс людину
на висоту небес.
Я, — говорить, — Христос».
«Отже, прийдіть всі сім’ї людей, заплямовані гріхами
і отримаєте відпущення гріхів.
Я є ваше відпущення,
Я — Пасха спасіння,
Я — Агнець, заколений за вас,
Я — викуплення ваше,
Я — життя ваше,
Я — воскресіння ваше,
Я — світло ваше,
Я — спасіння ваше,
Я — Цар ваш.
Я вас возведу на небесну висоту.
Я вам покажу предвічного Отця.
Я вас відновлю Моєю правицею».
Це Той, Хто сотворив небо і землю,
і Той, Хто сотворив на початку людину,
через закон і пророків проповідував,
від Діви воплотився,
на древі повішений,
в землі похований,
з мертвих воскресенний
і, зійшовши на висоту небесну,
сидить праворуч Отця,
має владу всіх судити і спасати,
через Якого Отець все сотворив від початку на віки.
Цей є Альфа і Омега.
Цей є початок і кінець –
початок невимовний і кінець неосяжний.
Цей є Христос.
Цей є Цар,
Цей є Ісус,
Цей — Полководець,
Цей — Господь,
Цей — воскреслий з мертвих,
Цей — сидить праворуч Отця.
Він носить Отця і носимий Отцем.
Йому слава і держава на віки. Амінь.
Переклад Андрія Хромяка
Про душу та тіло і страсті Господні | Зміст | Афінагор Афінянин. Прохання за християн
