Останні духовні концерти Артема Веделя

Ганна Куземська

Останніми в житті Артема Веделя вважають концерти № 11 і 12, які митець створив один за одним у період з вересня по листопад 1798 року. Ними закінчується автограф Веделя: збірка з 12-х вибраних концертів, які він власноруч упорядкував і пронумерував (єдиний рукопис композитора, що зберігся до наших днів). Чи були насправді ті концерти останніми? Після завершення збірки Ведель мав іще кілька місяців «волі», а потім — чотири місяці служіння послушником у Києво-Печерській лаврі, протягом яких цілком міг створити ще не один духовний концерт. Та й після ув’язнення в божевільні, коли геніальному співцеві Божому, якому виповнилося лише 32 роки, заборонили давати папір, перо й чорнило, не факт, що хтось не змилувався та потай не передав їх праведникові. Адже написав на чомусь Ведель свого останнього листа. Можливо, писав і музику…

Однак 11-й і 12-й концерти, створені Веделем напередодні виходу зі світу в монастир, були ніби останньою відкритою проповіддю митця — православного подвижника — сповіддю, духовним підсумком усього життя, заповітом і напуттям усім нам. І саме в цьому сенсі ці твори можна назвати останніми.

Прослухати концерти ви зможете в нашій медіатеці.

Концерт № 11

«Боже, законопреступници»

Пс. 85: 14–17

14. Боже, законопреступници восташа на мя, і сонм державних взискаша душу мою, і не предлошиша Тебе пред собою.	14. Боже! Беззаконники повстали проти мене, і юрба сильних шукає душі моєї, і не мають Тебе перед собою.
15. І Ти, Господи Боже мой, щедрий і милостивий, довготерпеливий і многомилостивий, і істинний.	15. Ти ж, Господи, щедрий і милостивий, довготерпеливий і многомилостивий, і істинний.
16. Призри на мя і помилуй мя, даждь державу Твою отроку Твоєму і спаси сина раби Твоєя.	16. Зглянься на мене і помилуй мене; дай силу слузі Твоєму, спаси сина раби Твоєї.
17. Сотвори со мною знаменіє во благо, і да видят ненавидящиї мя і постидятся, яко Ти, Господи, помогл ми і утішил мя єси.	17. Покажи на мені ознаку милости Твоєї, щоб побачили ненависники мої і посоромилися, що Ти, Господи, допоміг мені і втішив мене.

«Боже!.. Боже!..» Так починається цей концерт.

Із перших звуків ми опиняємося перед Богом — і ця реальна Божественна присутність вражає. Перед нами — і той, хто кличе, і Той, Хто чує.

«Боже! Беззаконники повстали проти мене, і юрба сильних шукає душі моєї». Ще не було тих беззаконників, які не мають Бога перед собою, іще митець був на волі — а нам уже відкрито те, що невдовзі має статися з ним. Юрбою владних беззаконників названо не лише людей, а й «світоправителів темряви віку цього, духів злоби піднебесних» /Єф. 6: 12/, які особливо озброюються на праведника у час випробування, у час біди.

Ведель бачить цю біду. Напевно, бачить і майбутні тортури — але яким світлом, якою лагідною красою сяє його молитва!

«І Ти, Господи Боже мой, щедрий і милостивий, довготерпеливий і многомилостивий, і істинний» — ці слова ніби віддзеркалюють апостольську думку: «Вірний Бог, Який не попустить вам, щоб ви були спокушені більше, ніж можете, але разом зі спокусою дасть і полегшення, щоб ви могли перенести» /1 Кор. 10: 13/. Тому й музика Веделя струменіє глибинним миром та цілковитою довірою Довготерпеливому, Многомилостивому і Істинному. Природний для людини жах перед стражданнями відступає перед баченням співприсутності Того, Хто рятує з найглибшої безодні, в Чиїх руках і смерть, і вічне життя.

Друга частина концерту — «Призри на мя…» — це відтворення молитовного труда, який, власне, й дає людині «державу», тобто силу нездоланну; який усиновлює людину Богові, дає їй дерзновення називатися дитям («отроком») Божим.

У третій частині варто було б розглянути кожне слово, кожну музичну фразу — про цей короткий фрагмент можна було б написати окрему статтю, такий він духовно насичений. Це одне з тих місць, у якому розкривається досвід споглядання композитора-молитвеника (особливий молитовний стан, у якому подвижникові відкриваються таємниці Божого світу). Наближення до Бога незмінно сполучає неземну радість зі страхом Божим («Служіть Господеві зі страхом і радуйтеся Йому з трепетом» /Пс. 2: 11/). Саме таким найвищим благоговінням і тихим, сокровенним страхом Божим пройнято слова: «Сотвори со мною знаменіє во благо». Так міг сказати ці слова лише той, хто не шукає знамень і чудес, а лише того, що Господь дає «во благо». У духовному розумінні знаменням названо святий Хрест, яким Христос переміг ворога (диявола) і підніс цей переможний прапор проти демонів і пристрастей. І Ведель дивовижно відтворює в музиці цю незбагненну таємницю Хреста Господнього, таємницю жертовної любові, вузького, тернистого шляху, який веде у життя. Пророчі слова композитор огортає в те божественне смирення, яке свідчить про нехибне пізнання Бога.

Саме з такої богопросвітленої душі слова «і да видят ненавидящії мя» могли вилитися такими… алогічно світлими, сповненими воістину нелицемірної любові.
«І да видят ненавидящії мя і постидятся». Як Ведель промовляє це «постидятся»! Ані тіні погрози, моралізаторства, вдоволення відплатою нечестивцям — страх і трепет!..

І як радісно потім — «Яко Ти, Господи, помогл ми!» Ця остання частина концерту — глибоке, тихе, осяйне торжество віри: вірності й довіри до Єдиного, Хто може допомогти і втішити.

Концерт № 12

«Ко Господу, внегда скорбіти ми»

Пс. 119

1. Ко Господу, внегда скорбіти ми, воззвах, і услиша мя.	1. До Господа взивав я в тісноті моїй, і Він вислухав мене.
2. Господи, ізбави душу мою от устен неправедних і от язика льстива.	2. Господи, визволи душу мою від уст неправдивих, від язика облесливого.
3. Что дастся тебі іли что приложится тебі к язику льстиву?	3. Що дасть тобі або що додасть тобі язик зрадливий?
4. Стріли Сильнаго ізощрени, со угльми пустинними.	4. Гострі стріли Потужного з палаючим вугіллям, що спустошує.
5. Уви мні, яко пришельствіє моє продолжися, вселихся с селенії кидарскими.	5. Горе мені, що я блукаю у Мосоха, перебуваю між шатрами кидарськими.
6. Много пришельствова душа моя, с ненавидящими мира біх мирен.	6. Довго перебувала душа моя з тими, що не бажають миру.
7. Єгда глаголах їм, боряху мя туне.	7. Я бажаю жити мирно, але, як тільки заговорю до них, вони повстають проти мене без вини.

12-й концерт доповнює та довершує попередній. У ньому звучать ті самі теми, лише тепер не сокровенно, а на повну силу.

«Ко Господу!» — у цьому взиванні, зодягненому музикою невимовної краси, — увесь Ведель. До Господа спрямовано все його життя, усі думки й почуття.

«Ко Господу, внегда скорбіти ми»… Ведель свідчить про свої майбутні великі скорботи і про те, як близько до нього Господь у цих скорботах.

Ніби бачить ту чашу, наповнену вщерть фарисейською жорстокістю, підступністю, наклепами, зневагою, байдужістю, — яку невдовзі має випити до дна. У музиці відображено той смертний двобій, ту духовну битву, яку доведеться витримати праведному композиторові. Перед лицем своєї власної голгофи Ведель молиться в боріннях, наслідуючи Спасителя у Гефсиманському саду /Лк. 22: 40–46/. Цю тему розкрито надзвичайно драматично.

«Господи! Господи!» — вигукує він (як і в попередньому концерті: «Боже! Боже!»). Вигукує з такою глибиною почуттів, яка вражає. «Господи, ізбави душу мою…» Тут взивання всією силою душі і тихе благання, тут — розмова сина з Отцем про те, як зійти на довірений Господом хрест… Гострий біль, висловлений у музиці, змінює непохитна мужність, трагізм тане, як віск, у полум’ї любові до Господа, уповання й довіри.

«ЧТО дастся тебі іли ЧТО приложится тебі», — ніби спиняє цим контрастним виголосом усілякий сумнів перед битвою воїн Христовий.

«Что дастся тебі іли что приложится тебі к язику льстиву?» У цих рядках пророка Давида, за словами Отців, благодать Святого Духа втішає праведника: що може заподіяти душі твоїй язик лукавий? Він є карою лише для самих наклепників, бо не залишить тебе Суддя праведний і оберне сльози на радість, а неправедну ганьбу — на велику славу.

«Стріли сильнаго ізощрени, со угльми пустинними», — чуємо у другій частині концерту. Про що йдеться у цих словах? Здавалося б, про ворожі стріли. Але чому у Веделя так світло звучить ця тема, чому такою красою оздоблює він її у різноманітних варіаціях? Тому що Сильним, як пояснюють святі вчителі Церкви, названо Самого Господа1. Це Його стріли гострі й полум’яні — непереможні духовні стріли, які спустошують усі сили зла й пекла. Саме їх оспівує Ведель — стріли молитви, віри, непохитної любові. Тому так радісно звучать у композитора ці слова, з такою насолодою молитвеник повторює їх.

І от наступна, передостання частина.

Яка глибина печалі!.. «Уви… уви… уви мні». Що це за скорбота?

«Уви мні, яко пришельствіє (блукання, подорож) моє продолжися, вселихся с селенії кидарскими». Наведемо пояснення Отців цього місця Псалтиря, щоб було зрозуміло, що саме так засмучує Веделя. Кидар — сусідня Вавилонові країна, яку населяли сарацини, що мали люті, звірячі звичаї. Між цим варварським народом мусили перебувати полонені євреї, і їм надзвичайно важко було за таких умов залишатися вірними Богові та зберігати Його заповіді. У духовному сенсі «селеніями кидарскими» або «селеніями тьми» названо все земне, цей лукавий світ, юдоль плачу. І як апостол мав бажання звільнитися від плоті цієї, щоб перебувати з Христом /Флп. 1: 21–23/, так і пророк Давид у наведених рядках псалма сумує через «продолженіє» свого перебування на землі.

Для Веделя ця печаль — власний біль людини, яка пізнала небесне і не може втішитися нічим земним. Смуток цей поглиблюється передбаченням ніби нескінченного — дев’ятирічного — хресного шляху: довічного ув’язнення у нелюдських умовах страхітливого закладу з назвою «інвалідний дом»…

І от перед тим, як вирушити в цей останній свій шлях, Ведель сповідує перед лицем Божим і перед усім світом, що «с ненавидящими мира» він був мирним. Сповідує прощення своїх наклепників і мучителів. І свідчить, що вони повстають проти нього без вини: «боряху мя туне». Цими словами праведник закінчує концерт, довго-довго змальовуючи ту даремну війну проти нього: так довго, як довго вона тривала й триває… Скільки разів відтоді намагалися втоптати у бруд чисте ім’я композитора-подвижника, вишукували нові й нові звинувачення, скільки наклепів без страху Божого розповсюджували ті, кому найперше належало бути обережними в судженнях…

«Якщо світ вас ненавидить — знайте, що Мене перше, ніж вас, зненавидів. Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувалися, будуть дотримуватися і вашого» /Ін. 15: 18–20/.

Чого навчає нас Артем Ведель своїм останнім заповітом? Мужності, дієвому наслідуванню Христа, плеканню нетлінної духовної Божественної краси.