«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
Бібліотека

Постать Степана Дегтярьова в історії української музичної культури

Людмила  Руденко, кандидат мистецтвознавства

Степан Оникійович Дегтярьов (Дегтяревський) (1766–1813) — один з найвидатніших діячів музичного мистецтва кінця XVIII – початку XIX ст. В історію музики увійшов як талановитий композитор, диригент, педагог, виконавець, режисер. Завдяки його невтомній праці одна з визначних російських хорових капел – капела родини Шереметєвих — досягла найвищого рівня професіоналізму.

Наділений винятковим музичним талантом, С. Дегтярьов усе життя прожив у Росії, присвятивши себе удосконаленню професійної майстерності не лише капели Шереметєвих, а й піднесенню музично-хорового мистецтва загалом. Основний масив нотних джерел та документи стосовно біографії С. Дегтярьова нині зберігаються в російських архівах і бібліотеках, що дало змогу російським дослідникам розглянути життєвий шлях композитора, частково розкрити індивідуальні стильові риси його творчості (Ю. Горяйнов, А. Лебедєва-Ємеліна, Є. Лєвашов та ін.)1. Велику роботу провели російські музикознавці й у плані розшуку музичної спадщини митця та атрибуції анонімних композицій. Вченим Москви та Петербурга належать публікації творів С. Дегтярьова в різних нотних виданнях і на Інтернет сайтах (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) [6; 13]. Мета даної статті — розглянути постать С. Дегтярьова як одного з талановитих українських митців, якому судилася гірка доля кріпака, який мусив прославляти державу, що його закріпачила і, зрештою, як і багато інших українців, стати «выдающимся русским» митцем.

Незаперечним залишається факт, що родина Дегтярьових (Дегтяревських) належала до українських кріпаків графа Шереметєва, які проживали у слободі Борисівка Білгородської єпархії — на етнічній українській території [1; 2; 11; 17].

Слобода Борисівка, де народився митець, відома з 1695 р. Вона входила до Хотмизького повіту Харківської губернії у межах Білгородської єпархії, що була частиною Слобідської України [2; 8]2. За історичними фактами, у XVIII ст. Білгородська єпархія з центром у Білгороді була однією з найбільших єпархій імперії. Про її масштаби свідчать міста й повіти, що входили до її складу, зокрема Курськ, Харків, Охтирка, Ізюм, Суми, Обоянь, Суджа та багато інших. Єпархія межувала з Київською єпархією на заході та південному заході, з Воронезькою єпархією на сході [1; 3, 668–669; 11, 2885–2891; 17]. Головний осередок церковного управління та культурного розвитку Білгородщини у XVIII ст., складали вихованці Києво-Могилянської академії або Чернігівського Колегіуму. До найвидатніших діячів Білгородського краю належать: єп. Єпифаній Тихорський (1722–1731), фундатор Харківського Колегіуму (1727); свт. Йоасаф Горленко (1748–1754), великий святий, онук полковника прилуцького Дмитра Горленка та гетьмана Д. Апостола; архієп. Самуїл Миславський (1769–1775), історик, видатний філолог, один з найдіяльніших ректорів Києво-Могилянської академії, митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії; архієп. Теоктист Мочульський (1787–1799), вчений, письменник, член Російської Академії наук та ін. [9; 11]. Таким чином, релігійне та культурно-освітнє життя єпархії розвивалося на високому рівні, у національних українських традиціях, які домінували в Київській академії та передавалися різним верствам населення через її вихованців. Загальновідомо, що Білгородщина користувалася значним авторитетом щодо набору співаків та обдарованої молоді для царського двору, а також кріпацьких капел російських дворян [10; 18]. Зокрема населені пункти Борисівка, Олексіївка та Михайлівка у цьому аспекті відігравали далеко не останню роль. Як зазначають дослідники саме з кріпацьких «…украинских вотчин Шереметевых (Борисовка, Михайловка, Алексеевка и др.)», набирали співацькі кадри для хорової капели [15, 46].

До періоду секуляризації церковного майна, що розпочався 1764 року, Білгородська єпархія була однією з найбільших та найвагоміших культурно-релігійних осередків імперії. На її території діяв 31 монастир, серед них і Свято-Богородицька Тихвинська жіноча пустинь у слободі Борисівка, заснована графом Шереметєвим [2]. Однак після 1764 р. духовні штати єпархії було віднесено до третього класу, що спричинило ліквідацію церковних вотчин і скорочення монастирів [3; 18]. У подібне становище потрапила й Борисівська Тихвинська пустинь. Утім графу Шереметєву вдалося врятувати її від царських маніфестів, які позбавляли монастирі їхніх прав і законів [2; 8]. Борисівський Тихвинський жіночий монастир за своїм культурним і духовним рівнем упродовж тривалого часу був одним з найвідоміших на території Російської імперії, а це у свою чергу сприяло культурно-освітньому розвиткові населення регіону [8; 17].

Отже, наведені факти підтверджують, що батьківщиною С. Дегтярьова є Слобідська Україна – Білгородщина — з високим рівнем освіти та культури в українських національних традиціях, і, зокрема, слобода Борисівка. Варто наголосити, що від початку Борисівку, як і інші села Білгородщини, Курщини та Воронежчини, заселяли вільні українські козаки які, переселяючись туди задля охорони Московії від нападів кримських татар, не підозрювали, що будуть перетворені на кріпаків [1; 16, 7]. У 1705 році Борисівка перейшла у володіння графа Б. П. Шереметєва [2]. Як свідчать історичні джерела та архівні документи, вже в першій половині XVIII ст. Борисівка була головним культурним центром серед шереметєвських вотчин. Ще до відкриття музичної школи у Глухові, в Борисівці вже професійно готували співаків для графської капели. За висновками біографа С. Дегтярьова Ю. Горяйнова, які він зробив на підставі аналізу архівних документів, саме в с. Борисівка відбувалася підготовка співаків, причому дуже кваліфікованим регентом, ім’я якого вченому, на жаль, не вдалося встановити [2; 4, 10—12; 8].

Народився Степан Оникійович Дегтярьов 18 березня 1766 року в сім`ї українського кріпака Оникія Дегтяревського. Саме так — не Дегтярьов, а Дегтяревський — називали й самого композитора його сучасники. Підтвердженням цього факту є спогади та щоденник видатного українця, якому теж судилося присвятити себе розвитку російського просвітництва, Олександра Васильовича Никитенка3. У своїй праці «Повість про самого себе» він наводить спогади свого батька, також кріпака Шереметєвих, де він згадує про доброту й увагу, що приділяв йому талановитий митець Дегтяревський, який був його вчителем у хорі: «…знаменитый и несчастный Дегтяревский, немного позднее угасший среди глубоких, никем не понятых и никем не разделенных страданий. Это была одна из жертв того ужасного положения вещей на земле, когда высокие дарования и преимущества духа выпадают на долю человека только как бы в посмеяние и на позор ему… Он родился с решительным призванием к искусству: он был музыкант от природы. Необыкновенный талант рано обратил на него внимание знатоков, и властелин его, граф Шереметев, дал ему средства образоваться. Дегтяревского учили музыке лучшие учителя. Он был послан для усовершенствования в Италию. Его музыкальные сочинения доставили ему там почетную известность…» [16, 7]4.

Із семи років С. Дегтярьов розпочав службу в театрі Шереметєвих як співак. Співаючи в хорі, він також займався в музично-театральній школі, створеній М. Шереметєвим у підмосковному маєтку Кусково. Одразу помітивши великі здібності С. Дегтярьова до музики, граф М. Шереметєв дає йому можливість отримати професійну музичну та загальну освіту в найкращих на той час закордонних і вітчизняних майстрів. Музична підготовка митця вбирала в себе вивчення теоретичних дисциплін, навчання сольному співу в Барбаріні, який тоді керував хором Шеремтєвих, а також грі на скрипці, фортепіано, гуслях. З 1780 р. у театрі працював віолончеліст, композитор, диригент і педагог Йоган Фаціус, під керівництвом якого С. Дегтярьов продовжував музичну підготовку. Навчався він і в італійського маестро Дж. Сарті. За версією, що подають у своїх наукових розвідках російські музикознавці, для удосконалення музичного професіоналізму композитор їздив зі своїм учителем Дж. Сарті в Італію. Однак документального підтвердження цим припущенням, окрім спогадів О. Никитенка, досі не виявлено. Завдяки надзвичайно активній праці, з 1786 року С. Дегтярьов стає одним із найосвіченіших музикантів свого часу та провідним оперним співаком театру Шереметєвих [4; 6, 3—10; 14].

Разом із заняттями музикою композитор відвідував лекції з російської словесності та іноземних мов у Московському університеті. Він досконало володів кількома мовами: російською, церковнослов’янською (якою послуговувався в релігійній творчості), італійською, німецькою та французькою. Однак рідною мовою Дегтярьова попри життя в Росії все ж таки залишалася українська (безумовно, той діалект, що сформувався на теренах україномовної північно-східної Слобожанщини). Доказом цього є текстологічний аналіз автографу духовних концертів композитора, проведений вітчизняною дослідницею Ганною Куземською. За її висновками, автографи митця яскраво засвідчують своєрідні риси української мови, наприклад «Єрусалим» замість «Ієрусалим» (10-й концерт), «лутче» замість «лучши» (13-й концерт). Дослідниця вважає, що й на написання прізвища композитора вочевидь вплинула його українська вимова (м’яке «г»: композитор підписувався «Дехтярьов» замість «Дегтярьов», тобто, за споконвічним правилом української мови, писав як чув) [19, 25].

Українське походження Дегтярьова підтверджується архівними документами, процитованими біографом композитора Ю. Горяйновим: «Домовой моей канцелярии. Сим повелеваю слободы моей Борисовки с подданного малороссиянина Оникия Дегтярьова за старание находящихся при доме моём детей его с имеющейся во владении его земли как чиншевых оброчных денег, так и никаких других сборов вперёд до моего повеления не взыскивать и имеющуюся… у него по тяглу его землю оставить в его владении. Октября 25 дня 1791. 1 / граф Николай Шереметьев». До цього документу додається роз’яснювальна записка, у якій зазначено: «Оникий Дегтярёв — отец известного регента и композитора Степана Дегтярёва» (ЦГАДА Ф. 1287. оп. 1, ед. хр. 4819, л. 36 об., л. 39) [4, 56].

Діяльність С. Дегтярьова як диригента, педагога, капельмейстера та керівника «музичних служб» у театрі Шереметєва, розпочалася у 80-х роках XVIII ст. Хорову капелу графа, яка, за висновками дослідників, стала сутністю його життя, митець очолив 1785 року. Формування капели відбувалося разом з формуванням театральної трупи. За архівними документами, що наводяться в монографії Ю. Горяйнова, у 1789-му штат капели налічував 166 чоловік, з них 34 становив хор, до складу якого належали «регент Григорий Мамонтов» та «учитель концертов Степан Дегтярёв». В обов’язки регента Г. Мамонтова входило вивчення богослужбового репертуару та проведення церковних служб, С. Дегтярьов готував програми концертів, насамперед хорових [4, 51]. Попри важку експлуатацію музикантів, для професійної підготовки капелян граф Шереметєв створив усі умови. С. Дегтярьов та його помічники, навчаючи вокальному співу та музичній грамоті, використовували досягнення найкращих західноєвропейських шкіл, зокрема італійської та французької. Задля цього було закуплено близько сорока одиниць довідкової та методичної літератури. Однак, як зазначає Ю. Горяйнов, застосовуючи в педагогічній практиці передові методики провідних західних митців, С. Дегтярьов вважав, що найефективнішим засобом у вихованні професійних хористів є використання національних традицій співацького мистецтва. Такі висновки вчений робить на підставі архівного документу, що зберігся в російському Центральному державному архіві стародавніх актів. За словом дослідника, це спеціальна записка, яка підтверджує навчання учасників капели Шереметєвих партесному співу [4, 53].

Репертуар капели в період керування С. Дегтярьова був надзвичайно різноманітним. Він складався з творів як західноєвропейських, так і російських та українських композиторів. Партитури вокально-хорових композицій, а також арії з опер західних митців капела отримувала переважно від колишнього вчителя М. Шереметєва — французького маестро Івара. За відомостями з архівних документів та літературних джерел, до концертних програм капели під керівництвом С. Дегтярьова головним чином входили композиції великої форми — кантати, ораторії, реквієми, концерти. З початку ХІХ ст. репертуар хору поповнюється творами провідних митців Російської імперії, серед яких Д. Бортнянський, Л. Кашин, С. Давидов, С. Дегтярьов[4; 14]5.

Крім хормейстерської та диригентської роботи з хором, в обов’язки С. Дегтярьова входило управління симфонічним оркестром, який тоді називався музичною капелою. У кінці XVIII — на початку XIX ст. оркестр графа Шереметєва вважали одним з найкращих колективів Росії. Від початку ним керували Файєр і Фаціус, однак уже 1790 року в колективі з’являються свої професійні диригенти – І. Володимиров, А. (О.) Калмиков, С. Дегтярьов. За висновками науковців, головна роль у виконавському зростанні оркестру належить саме С. Дегтярьову — виконавцю, диригентові та композиторові [5]. На жаль, творів для оркестру С. Дегтярьова через украй недбале ставлення до композиторів-кріпаків досі не знайдено, але партитура ораторії «Мінін і Пожарський, або звільнення Москви» свідчить про те, що композитор чудово володів технікою оркестрування [14, 206—207].

Паралельно з роботою в симфонічному оркестрі С. Дегтярьов відзначився й у керівництві роговим оркестром, який з’явився в Росії у другій половині XVIII ст. і проіснував до кінця першої чверті XIX ст. Створення рогового оркестру належить чеському музиканту Я. Марешу, який служив у графа С. Наришкіна. За основу музичних інструментів йому слугували звичайні мідні мисливські роги різних розмірів, від чого залежала висота їхнього звуку. Роговий оркестр став унікальним явищем у музичному житті Росії зазначеного періоду, дуже швидко поширившись і набувши великої популярності в російських аристократичних колах. Головними диригентами рогового оркестру Шереметєва були Файєр і Франц Керцеллі. Степан Дегтярьов займався навчальним процесом, тобто в його обов’язки входило індивідуальне навчання гри на інструментах, координація репетиційної та виконавської діяльності колективу. Особливо привертає увагу репертуар рогового оркестру, про який пише Ю. Горяйнов. На підставі архівних документів науковець робить висновки, що репертуар складався з обробок українських мелодій, зокрема й тих, які побутували в Борисівці, Михайлівці та Олексіївці. За висновками Ю. Горяйнова, значна частина обробок належала самому С. Дегтярьову[4, 41].

Як уже зазначалося, С. Дегтярьов володів кількома мовами. Це давало йому можливість стежити за новими досягненнями в музичному мистецтві Європи. Невичерпне зацікавлення композитора музикою, прагнення вдосконалити виконавську та педагогічну майстерність спонукало його перекласти російською мовою надто важливу для підготовки тогочасних музикантів працю, створену італійським митцем В. Манфредіні — «Правила гармонические и мелодичные для обучения всей музики». Переклад зазначеної праці підкреслює професійність С. Дегтярьова як теоретика музики, оскільки на той час ця книга була єдиним російськомовним підручником з теорії музики, гармонії та мелодики [4; 14].

Музична спадщина Степана Дегтярьова посідає вагоме місце в історії української та російської культури. Упродовж ХІХ — ХХ ст. твори митця входили до програм хорових та вокально-інструментальних концертів, його талант високо цінували в колах інтелігенції, про нього писали у своїх працях видатні дослідники музичного мистецтва: Д. Розумовський, С. Смоленський, І. Єлєзарова та ін., хорові фрагменти з ораторії «Мінін і Пожарський» стали традиційним репертуарним матеріалом аматорських, учбових і професійних хорів. Проте найбільшої уваги заслуговує доробок композитора в галузі церковно-хорового мистецтва, який насправді є основою його творчості. Раніше вже йшлося про те, що значна частина творів митця донині перебуває в рукописних копіях і зберігається в архівах Москви та Петербурга, і це зумовлює їх розповсюдження передусім у російському середовищі. Однак талант композитора високо цінували й на його батьківщині, тобто в Україні, де хорове виконавство впродовж віків було провідним у розвитку музичного мистецтва.

З українських хорів, до репертуару яких входили церковні композиції Степана Дегтярьова, найбільшої уваги заслуговує хор Київської духовної академії (далі КДА), який завдяки професіоналізму регентів упродовж століть зберігав вікові традиції українського церковного співу. Традиційним завданням хору було виконання творів українських композиторів. Підтвердженням цього є нотна бібліотека хору Київської духовної академії, що знаходиться у Відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки України імені В. Вернадського. Рукописні списки та друковані видання, що збереглися в партитурах та поголосниках, відтворюють реальну картину репертуару хору. На їх сторінках залишено маргінальні записи, тексти яких демонструють, що духовну музику С. Дегтярьова хор співав під орудою регентів І. Макаревича, А. Лелявського, П. Ковернинського. Так, Іван Макаревич зі своїм хором виконував концерти «Преславная днесь» і «Благо єсть», про що свідчать партитури, переписані регентом, з його підписом під нотним текстом, а також поголосники концерту «Преславная днесь», переписані учасником хору І. Макаревича П. Красницьким. Під керівництвом Андрія Лелявського у виконанні хору КДА звучав концерт «Благо есть». Це теж зафіксовано учасниками хору: «Сегодня пели Турчанинова. 26.11.1883 пели концерт С. Дегтярёва Благо есть». Твори С. Дегтярьова входили до репертуару хору під керівництвом П. Ковернинського, зокрема концерт «Преславная днесь», на що вказує його підпис під нотним текстом поголосників, а також «Да воскреснет Бог» і «Херувимская піснь», що збережено у друкованому вигляді. Твори Степана Дегтярьова могли виконувати й у період регентства Василя Петрушевського, оскільки В. Петрушевський — один із перших видавців церковних піснеспівів композитора. Зокрема В. Петрушевським уперше було видано твір С. Дегтярьова «Хваліте ім’я Господнє».

Відомості про те, що в хорі КДА серед інших композиторів шанували творчість С. Дегтярьова, зберігаються в архівному документі «Опись библиотеки академического хора и имущества регентской комнаты за 1907/8 год», створеного за участі регентів С. Гросула, П. Ковернинського та П. Козицького. В описі зафіксовано стан бібліотеки на початок ХХ ст. Список партитур та поголосників як друкованих, так і рукописних, вміщених на сторінках опису, свідчить, що бібліотека хору свого часу була значно багатшою. Зокрема, на даний час у колекції не виявлено таких документів: рукописний комплект поголосників, під шифром Ее 1558, до якого входило 66 церковних творів, а також рукописні партитури Ее 1546 П. № 4 – 79 творів, Ее 3384 П. № 6 – 119 творів, Ее 3385 П. № 8 – 30 творів, Ее 3386 Партитура концертов — 23 духовних концерти та ін. До рукописів, які вважаються втраченими з невідомих причин, входили релігійні піснеспіви як видатних, так і маловідомих творців церковної музики XVIII – першої чверті XX ст., серед них і С. Дегтярьова.

Через горезвісний указ Павла І, що забороняв духовні концерти, прирікаючи на смерть церковну творчість С. Дегтярьова, С. Давидова, А. Веделя, М. Березовського та багатьох інших талановитих митців, рукописні списки духовних композицій С. Дегтярьова, які збереглися в колекції, а саме концерти «Благо єсть», «Блажені всі», «С нами Бог», Помилуй мя, Боже», «Преславная днесь», переписано як анонімні або під іншим авторством. Це зумовлено ще й тим, що до імперської заборони долучилася безправність кріпака, якому невільно було ані продати, ані подарувати свій твір без панського дозволу [4; 16]. Через ці трагічні утиски нині важко визначити, які твори належать тому чи іншому композиторові. Так, наприклад, у збірнику під шифром Ее 1547 П. № 5, є концерт, який приписували А. Веделеві, «Гласом моїм», але регент хору КДА І. Макаревич зазначає, що цей концерт написав не А. Ведель, а С. Дегтярьов. Він обґрунтовує це особливостями композиторського письма, а також тим, що твори С. Дегтярьова в академічних нотах найчастіше переписували як анонімні або під прізвищем іншого автора (див. напис перед нотним текстом концерту). Ще один приклад — концерт «Благо єсть», що міститься у цьому ж рукописі, який належить С. Дегтярьову, однак переписаний під авторством (?) Алєйнікова.

Та, незважаючи на всі заборони, творчість С. Дегтярьова в нотній бібліотеці хору КДА збереглася — і не лише в рукописах, але й у друкованих виданнях. Окрім концерту «Да воскреснет Бог», збереглися ще «Херувимская піснь F moll», «Херувимская піснь Es dur», «Богородице Діво, упованіє» (Задостойники на Стрітеніє Господнє), «Хваліте ім’я Господнє», концерти «Готово сердце моє», «Днесь всяка твар веселится і радуєтся».

Таким чином, стає очевидним, що в Україні С. Дегтярьова як високопрофесійного майстра церковної музики, цінували не менше ніж у Росії. Його концерти, які російська дослідниця А. Лебедєва-Ємеліна вважає збереженими лише в Росії, при тому окремі з них — у єдиному примірнику, насправді зберігалися впродовж століть і в Україні, у нотній бібліотеці одного із взірцевих українських хорів. Зокрема, це стосується концерту «Благо єсть» про який згадувана науковець пише: «Единственный рукописный вариант нотного текста концерта содержится в собрании духовних песнопений конца XIX века, который хранится в ГЦММК им. М. И. Глинки…» [7, 185]. У нотній колекції КДА є два варіанти нотного тексту цього концерту: один — у рукописному партитурному збірнику під шифром Ее 1435 П. № 1, другий, як уже зазначалося у рукописі під шифром Ее 1547 П. № 5.

Життя і творчість таких людей як Степан Оникійович Дегтярьов засвідчує, наскільки багатою була Україна блискучими талантами, які знаходили в собі сили, перебуваючи у тяжких тенетах кріпацтва, залишити нащадкам великомасштабну спадщину в різних галузях науки та мистецтва. С. Дегтярьов увійшов в історію музики як видатний композитор, талановитий диригент, музичний редактор, перекладач, соліст та інструменталіст, музичний керівник одного з найкращих приватних театрів Росії. Незважаючи на феноменальний талант, великі заслуги перед російським музичним мистецтвом, а також світове визнання, С. Дегтярьову так і не пощастило отримати звільнення від рабства. Створивши велику кількість блискучих музичних композицій, митець сподівався, що саме вони дадуть йому довгоочікувану свободу. Як зазначає у спогадах О. Никитенко: «…Дегтяревского погубили талант и рабство… Он жаждал, он просил только свободы…» [16, 7]. Надмірна праця, постійні приниження, цілковита безправність, дозвіл одружитися лише у 42 роки, нарешті — формальна воля після смерті Шереметєва, безробіття, матеріальна скрута, тяжка хвороба і смерть у 47 років… Так трагічно, у важких стражданнях і майже без засобів до існування обірвалося життя одного з геніальних українців кінця XVIII — початку XIX ст., видатного українського і російського композитора Степана Оникійовича Дегтярьова, який своєю творчістю прославив не лише Росію, але й, передусім, Україну.

Постать С. Дегтярьова та його церковні композиції лише нещодавно почали цікавити українських науковців і диригентів. У літературі з’являються перші наукові розвідки про біографічні відомості та творчу діяльність С. Дегтярьова як українського композитора (Л. Баранівська, Т. Гусарчук, Л. Корній, В. Кук, А. Кутасевич, А. Муха)6, його духовні концерти стають популярним репертуарним матеріалом професійних вітчизняних хорів. Найбільшої уваги щодо популяризації релігійної творчості С. Дегтярьова заслуговує камерний хор «Київ», який на сьогодні виконав понад двадцять духовних концертів геніального українського митця. Отже, є сподівання, що в найближчому майбутньому буде оприлюднена вся донині збережена церковно-хорова спадщина С. Дегтярьова, оскільки вона є вагомою складовою нашої національної музичної культури.

Список використаної літератури

  1. Багалій Д. Історія Слобідської України / Д. Багалій. — Х.: Основа, 1991. – 256 с..
  2. Борисовка (Белгородская область) — Вікіпедія [Электрон. ресурс] / Способ доступа: URL: http// www.gerb.bel.ru/…/borisovka_i.htm. — Загол. с Экрана.
  3. Голубинский Е. История русской церкви / Е. Голубинский. — М., 1901. — Т. 1. — 987 с.
  4. Горяйнов Ю. России славу пел / Ю. Горяйнов. – Воронеж: Центр-Чернозем. изд-во, 1987. – 151 с.
  5. Горяйнов Ю. Оркестр Шереметевых / Ю. Горяйнов // Музыкальная жизнь. – 1983. — №15. — С.16.
  6. Дегтярёв С. Двенадцать духовних концертов [ноты] : для хора без сопровождения / С. Дегтярёв // предисл. А. В. Лебедевой-Емелиной. — М., 2006. — 196 л. ил.
  7. Загоровский В. Белгородская черта. — Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1968. — 291 с.
  8. История Брисовки и Борисовкого района — [Электрон. ресурс] / Способ доступа: URL: http// www.gerb.bel.ru/…/borisovka_i.htm. — Загол. с Экрана.
  9. Києво-Могилянська академія в іменах 16151817 / Ред. упор. З. І. Хижняк та ін.  К.: Вид. дім КМА, 2001.  736 с.
  10. Козицький П. Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування / П. Козицький. – К., Музична Україна, 1971. — 146 с.
  11. Кубійович В. Слобідська Україна / В. Кубійович, О. Оглоблін // Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. В. Кубійович — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954 —1989. – Т. 8. — С. 2885 — 2891.
  12. Курская губернія — Вікіпедія [Электрон. ресурс] / Способ доступа: URL: http// ru.wikipedia.org/…/Курская_губерния /. — Загол. с Экрана.
  13. Лебедева-Емелина А. В. Русская духовная музыка эпохи классицизма: 17651825: Каталог призведений / А. Лебедева-Емелина.  М.: Прогресс-Традиция, 2004.  655 с.
  14. Левашов Е. С. А. Дегтярёв Е. Левашов // История русской музыки. – М.: Музыка, 1986. —Т 4. — 413 с. — С. 184 — 208.
  15. Локшин Д. Выдающиеся русские хоры и их дирижёры / Д. Локшин. – М.: МУЗТИЗ, 1953. – 132 с.
  16. Никитенко А. Записки и дневник в 3-х т / А. Никитенко. — М.: Захаров, 2005. — Т. 1. — 592 с. — (Серия «Биографии и мемуары»).
  17. Слобідська Україна — Вікіпедія [Электрон. ресурс] / Способ доступа: URL: http:// uk.wikipedia.org. — Загол. с экрана.
  18. Харлампович К. Малороссийское влияние на Великорусскую церковную жизнь / К. К. Харлампович. – Казань:, 1914. – 878 с.
  19. Херувимська пісня України та її діаспори. Антологія / упоряд. Г. Куземська, Д. Редчук, муз. ред. О. Ярмак. — К.: КЖД «Софія», 2010. — 516 с.

      Анотація. Статтю присвячено діяльності українського композитора Степана Дегтярьова, який належить до найвидатніших митців другої половини XVIII – початку XIX ст. Степан Дегтярьов залишив масштабний композиторський доробок як у сфері церковно-хорового мистецтва, так і вокально-інструментальної музики. В роботі підкреслено значення духовної спадщини митця в розвитку церковної музики, а також його діяльності як виконавця та диригента. Розглянуто розповсюдження творчого доробку композитора в Україні. Відзначено необхідність подальшого музикознавчого дослідження церковно-хорової творчості С. Дегтярьова як одного з творців духовного концерту нового стилю.
      Ключові слова: духовний концерт, хор, нотна бібліотека Київської духовної академії, церковна музика.

      Аннотация. Статья посвящена деятельности выдающегося украинского композитора Степана Дегтярёва. С. Дегтярёв оставил значительное наследие как в области церковно-хорового искусства, так и вокально-инструментальной музыки. В работе подчеркнуто значение духовно-музыкальных сочинений маэстро в развитии церковной музыки Украины и России, а так же его деятельности как исполнителя и дирижера. Обозначено важность дальнейшего музыковедческого исследования церковно-хорового творчества С. Дегтярёва как одного из создателей духовного концерта нового стиля.
      Ключевые слова: духовный концерт, хор, Нотная библиотека Киевской духовной академии, церковная музыка.

      Abstract. The article deals with the activities of prominent Ukrainian composer Stepan Degtyarev. S. Degtyarev left a significant legacy in the field of church choral art, vocal and instrumental music. The article emphasized the importance of musical works of this maestro in the development of church music in Ukraine and Russia, as well as his activities as a performer and conductor. This research indicates the importance of further musicological studies of church-choral works of Sergei Degtyarev as one of the founders of the spiritual concert of the new style.
      Keywords: spiritual concert, choir, church music, Music library of the Kiev Theological Academy.
      Руденко Людмила Григорівна – кандидат мистецтвознавства, науковий співробітник Відділу формування музичного фонду Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

  1. Найбільше число наукових праць, присвячених С. Дегтярьову, належать Ю. Горяйнову. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору