Визволення
Визволення / Упоряд. Ганна Куземська. — К.: ПАТ «ВІПОЛ», 2016. — 72 с.
Видано з благословення
голови синодального відділу
соціального служіння УПЦ КП
архієпископа Донецького і Маріупольського
СЕРГІЯ
Зміст
- Передмова
- Акафiст до Всемогутнього Господа за зцiлення вiд пристрастей
- Вiсiм головних пристрастей
- Наука i поради святих отцiв
- Що таке пристрасть
- Будь обережний з думками
- Як перемагати пристрасть
- Чи легко долати пристрасть
- Що таке покаяння
- Чи є грiхи, що неможливо простити
- Непоборна зброя — терпеливiсть, мужнiсть i смирення
- Поради духовним дiтям iгумена Никона (Воробйова)
- Святе Письмо на допомогу
- Помiчнi молитви
- Книги, які зціляють душу
- Скорочення
Христос визволяє людей iз пекла. Гравюра Воскресiння Христового. Київська Трiодь квiтна 1631 р.
Передмова
Лк. 21:34
Ця книжка допоможе тим, хто страждає від тієї чи іншої пристрасті та хоче зцілитися. Бо всі пристрасті (як то гнівливість, грошолюбство, заздрісність, звичка осуджувати, нестримна похіть, потяг до алкоголю, куріння, ігроманія та багато інших) мають однакове походження й багато спільного, тому, крім особливого лікування, мають і спільні ліки.
Що таке пристрасть? Це хвороблива прив’язаність людини до певної речі, істоти, думки, почуття. Це антипод любові.
Якщо любов спрямовує серце людини до Бога, до вічних цінностей, то пристрасть спрямовує її серце до суєти й тимчасового: тваринних насолод, егоїстичних почуттів, до народжених людською гординею ідей і теорій — до будь-чого іншого, що згодом поневолює людину, стає ідолом, який змушує її рабськи служити йому. Пристрасть, як і хвороба, діє в людині поступово, закорінюючись усе глибше, і часто ми самі не помічаємо, як перетворюємося на рабів курива, алкоголю, наркотиків, телевізора, комп’ютерних ігор, спілкування в мережах (переливання з пустого в порожнє), полювання, грошей, речей, осуду, гніву, лінощів, безнадії, злопам’ятності, ревнощів, лихослів’я — ідолів цих нелічено, а сутність їхня однакова.
Любов зціляє душу людини і душі тих, хто навколо; плоди любові — глибокий мир, безстрашність, мудрість, лагідність, радість, незалежність від усього суєтного, зміцнення всіх душевних сил. Пристрасть, навпаки, руйнує душу. Її плоди — тривога, страх, дратівливість, залежність, безумні вчинки, спотворення душі та розуму. І якщо любов — це найвища чеснота, то пристрасть — тяжкий, а нерідко й смертний гріх. Пристрасть вводить людину в темряву і страждання, у пекло, яке починається ще тут, на землі, а якщо людина не кається і не намагається вирватися з нього — не скінчається й незмірно посилюється з переходом у вічність.
Пристрасть вражає людину сліпотою: вона або не бачить своїх гріхів (найчастіше виправдовуючи себе та перекладаючи свою провину на обставини чи на ближніх), або впадає у відчай. І те, й інше — неправда, спотворення реальності, що допомагає дияволу довести людину до безодні та зіштовхнути туди.
Якщо людина усвідомлює свій гріх — це вже перша ознака одужання, перший крок до перемоги над пристрастю. Бачити свої гріхи — істинний дар Божий! Недаремно християни із земними поклонами молять Господа відкрити їм очі на їхні гріхи («Господи! дай мені бачити провину мою і не осуджувати брата мого. Амінь»). Коли людина відчує в душі справжнє покаяння, сповнене надії на милість Божу та Його всемогутність, тоді й відчаю місця не буде.
Подолати пристрасть, стати безпристрасним — це не значить стати байдужим. Навпаки! Це означає зцілити душу, щоб вона змогла вмістити повноту любові, мудрості, доброти, духовної сили. На жаль, ми неспроможні цілком позбавитися пристрастей — цього досягали й не всі святі — проте з Божою допомогою можемо визволитися з їхнього рабства і твердо стати на шлях добра.
Для того, щоб звільнитися від пристрасті, потрібно докласти чимало власних зусиль. Та лише власними зусиллями не можемо здолати її. Пристрасть можна здолати тільки з допомогою Божою, з допомогою духовних наставників і тієї зброї, яку Господь дав нам для перемоги.
Яка ж це зброя?
Найперше — Євангеліє. Цю Книгу потрібно мати й читати, по можливості, щодня, хоч по сторінці на день. Євангеліє не лише відкриває людині науку спасіння, але має благодатну силу, яка поступово зміцнює й уздоровлює душу того, хто читає Божественні слова. Читаючи Божі настанови, потрібно намагатися втілювати їх у життя, бо спасаються не ті, що слухають, а ті, що намагаються виконувати волю Божу. Як сказано: «Закон Божий не має іншої мети, крім спасіння тих, хто його виконує» (свт. Василій Великий).
Друге — це молитва. Короткі щирі молитви від серця зранку, ввечері та протягом усього дня, акафісти (зокрема і той, що в цій книжці) — усе, що ближче до душі, що більше зворушує душу, спрямовує її до Бога. Особливо корисно читати Псалтир. За словами отців, він угамовує пристрасті1. На сторінках Псалтиря ми знайдемо відповіді на найважливіші наші запитання; ця книга розраджує душу, допомагає жити й боротися, вчить істинної молитви. Молитва має стати нашим диханням. Бо як тіло не може жити без повітря, так і духовне життя людини неможливе без молитви. Господь назвав Себе виноградною лозою, а нас — гілками. Тож коли ми втрачаємо молитву, то стаємо, як гілка, що припинила живитися з лози й засихає.
Також важко перемогти диявола, не скориставшись скарбом святих отців — наукою тих, хто переміг диявола і з власного досвіду пізнав усі тонкощі духовної боротьби. Святі отці бачать нашу душу ніби наскрізь; вони можуть найкраще розтлумачити нам ті місця Святого Письма, які ми розуміємо поверхово або неправильно через необізнаність у релігійній символіці та глибинах духовної науки.
Нарешті, Господь дав нам Корабель спасіння — Церкву — яка зберігає наймогутніші духовні ліки: Таїнства Сповіді та Причастя, до яких Господь Сам закликає нас, і під час яких Сам нас зцілює. Церковні пости та богослужіння надзвичайно допомагають людині змінити своє життя, пізнати вічні небесні цінності.
Ще на шляху спасіння нам потрібен наставник (духовний отець або духовний друг) — мудрий порадник, який скаже нам те, чого ми самі в собі не бачимо, який може відрадити нас від недоброго вчинку, відповісти на запитання, втішити у скорботі. Таку людину варто пошукати в церкві. Найчастіше такі люди
скромні та прості.
«Акафіст до Всемогутнього Господа за зцілення від пристрастей»2 створено не випадково. На початку 2015 року до Видавничого відділу нашої парафії звернулися наші героїчні воїни та знайомі з української діаспори в Росії з проханням написати Акафіст за зцілення від пияцтва (багато думок і молитовних благань вони нам і підказали). Таке несподіване й одночасне прохання, а також катастрофічні показники виродження нашої нації через зловживання алкоголем (за дитячим алкоголізмом Україна посідає перше місце у світі!) підтвердили крайню потребу в такому молитовному творі.
Проте під час його написання виявилося, що призначений він для лікування не лише смертоносної недуги пияцтва, але й інших тяжких пристрастей, оскільки всі пристрасті, як було сказано на початку, мають однакове походження та багато спільного. Отже, зрештою, цей акафіст призначено для всіх залежних від тієї чи іншої пристрасті.
Читати його можна в будь-який зручний час, краще стоячи перед іконою. І не один раз, а бажано щодня протягом певного часу: тижня, сорока днів чи року — як кому по силі. Можна читати його раз на тиждень, щоб не втратити тих думок і почуттів, які він народжує в серці.
Добре додати до нього й інші молитви, читання Псалтиря, Євангелія тощо.
У третьому розділі цієї книжки подано стислий перелік восьми головних пристрастей з їхніми складовими та відгалуженнями.
Найбільшу частину книжки складає четвертий розділ — наука й поради святих отців — їхнє благодатне слово дієво допомагає, лікує, воскрешає, вказує шлях, супроводжує і рятує в найважчих обставинах.
Завершують книжку цитати зі Святого Письма (переважно з Євангелія та Апостольських послань) — власне ті настанови й заповіді, які втілили в життя подібні до нас грішні люди і стали святими, вільними, воістину недосяжними для зла.
Ця наука — дух і життя, вона має могутню силу благодаті Божої і здатна допомогти нам вирватися з будь-якої неволі, зцілитися від найважчої духовної недуги, якщо ми тільки захочемо прийняти її.
Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють (Мф. 7:7–8).
- Ось лише один вислів про користь читання Псалтиря: «Досвідчені подвижники не раз помічали, що ворог страшенно боїться Псалтиря: це меч двосічний для нього, стріла отруйна, від якої важко сховатися йому в глибинах пекла» (свт. Герасим Астраханський, 1809–1880). [↩]
- Увага. Згідно з традицією, у молитвах пишемо в родовому відмінку любови, милости тощо (за правописом 1928 року), а в коментарях і цитатах св. отців — за сучасним правописом. [↩]
