«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаКультура, наука

Преображення світу у Великих Сорочинцях

На Полтавщині чимало буколічних куточків, Самим Богом призначених для споглядання тихої краси української природи. А якщо в цю природу вписується храм чи садиба — виникає дивовижне сполучення небесного та земного світів. Це сполучення — надзвичайно декоративне. І саме декоративність становить одну з найприкметніших ознак українського художнього мислення. Уміння прикрашати світ дароване українцям Творцем, і вони повною мірою виправдали Його сподівання…

Спасо-Преображенську церкву у Великих Сорочинцях спорудили з цілком земної нагоди. Так подякував Всевишньому миргородський полковник Данило Апостол, коли після довгого очікування нарешті здобув гетьманську булаву. На ознаменування свого тріумфу ясновельможний володар напівавтономної України у тому ж 1727 році заклав у своєму родовому маєтку величний дев’ятидільний храм. Два останні роки свого життя старий і хворий гетьман не виїздив із Сорочинців, наглядаючи за довершенням будівництва й оздоблення церкви, в якій готувалася і усипальниця для нього. 1734 року Данило Апостол опочив, а Спасо-Преображенський собор розпочав своє славне життя.

Храм дійсно вийшов на славу. І в самому Києві, навіть на тлі Святої Софії і Києво-Печерської лаври, він би анітрохи не загубився. Унікальність церкви видно неозброєним оком. По-перше, вона підкреслено пірамідальна, отже буквально рветься в лагідне полтавське небо. По-друге, її архітектурні об’єми начебто грають, перетікають одне в одне, надаючи споруді вигляду ледь не живої істоти. По-третє, — своєрідний зовнішній декор, виконаний у так званому «рушниковому» стилі. Настінна ліпнина увібрала в себе кращі здобутки українського бароко. Здається, усі українські квіти зібрані на стінах церкви — від скромних нагідок до розкішних мальв та соняхів.

І останнє, либонь найголовніше, — іконостас церкви. Він полонить одразу та довго-довго не відпускає захопленого погляду людини, що увійшла під ці високі склепіння. Ні до, ні після сорочинського іконостаса нічого подібного у світі не виникало. Це не перебільшення, оскільки саме на 30—40-і роки XVIII століття припадає найвищий злет цього різновиду українського церковного мистецтва. Знадобилося півтори тисячі років, щоб із низенької кам’яної перегородки перших християнських базилік утворилося це сяюче диво. Семиярусний іконостас Спасо-Преображенської церкви недарма називають сходами на небо. Це навіть не один, а три іконостаси, геніально сполучені в єдину композицію. Найперше враження — золота ажурна різьба та самоцвітні барви ікон. Монументальність і водночас дивовижна легкість іконостаса підкреслюється неймовірно насиченими тонами: червоними, синіми, зеленими, вохряними, брунатними… Хвилями здіймаються вгору виноградні грона й листя аканта поміж суто українських рослин. Мудро і просвітлено дивляться прямо в душу святі мученики. А домінують тут дві намісні ікони Спасителя і Пресвятої Богородиці, перед якими завмирає серце навіть у затятого безбожника.

Сорочинський іконостас об’єднує понад сто ікон. Тож, очевидно, його створено не одним майстром, хоча загальний стиль цілком витримано в одному дусі. З-посеред інших вирізняються дві „ктиторські» ікони — пророка Даниїла та мучениці Уляни. Ці небесні покровителі подружжя Апостолів зображені з особливою виразністю й почуттям. Воістину слово „шедевр» здається надто млявим та сірим поруч із цим іконостасом — витвором українських ікономалярів та сницарів.

Та оскільки іншого слова немає, його слід промовити: Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях — шедевр українського козацького бароко. Саме козацького, бо ця військова верства українського суспільства XV—XVIII сторіч внаслідок різних історичних причин виявилася носієм нового художнього смаку. Краса козацького мистецтва й досі породжує легенди про золоте життя під булавою гетьманів, про козацьку країну тихих вод і світлих зір. А утворилася ця країна із двох джерел: традиційного народного з його дерев’яними храмами та західноєвропейського фігуративного мистецтва. Головна заслуга козацтва полягає в тому, що йому вдалося настільки органічно сполучити ці два досить різнорідні начала, що найкращі зразки українського барокового зодчества досягли найвищого рівня європейського архітектурного мислення.

Та облишмо архітектуру… Головне, козачий собор — це втілення народної мрії про Небо на землі, про палац грізного, але милостивого Господаря, Який завжди чекає на Своїх обранців. Елегійна задума Спасо-Преображенської церкви над тихою річкою — свідчення тому.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору