Преподобний Феодосій, ігумен Києво-Печерський
Преподобний Феодосій, ігумен Печерський народився ймовірно в 30-х роках XI ст. (за іншими даними раніше) у Василеві (тепер місто Васильків), недалеко від Києва в родині княжого службовця. Незабаром його батьки переїхали до Курська, де пройшли молоді роки Феодосія. Він добре навчався в школі, відзначився великою релігійністю, захоплюючись оповіданнями про Христа, святих І ченців. На релігійний настрій Феодосія впливав його побожний, батько, який умер, коли синові було 14 років. Мати, яка мріяла про мирську кар“єру Феодосія, не зрозуміла його релігійно-аскетичних зацікавлень.
Одного разу він залишив дім, щоб із прочанами чи мандрівними купцями відвідати Святу Землю, але мати наздогнала й повернула його до Курська. Довідавшись, що в деяких церквах міста бракує проскурок, Феодосій почав їх випікати, мелючи борошно для проскурок на жорнах. Мати була незадоволена і цим. Тоді він залишив Курськ і поселився в іншому місті біля священика, якому допомагав, співав і читав у церкві під час богослужінь, випікав проскурки. Проте мати знайшла його й тут і повернула додому.
Маючи 23 роки, Феодосій залишив Курськ і подався до Києва з твердим наміром стати ченцем. У Києві він довідався про преподобного Антонія і прийшов до його печери. На слізні прохання Феодосія, преподобний Антоній прийняв його до себе і за короткий час постриг у ченці. Коли після чотирьох років розшуків мати знайшла преподобного Феодосія, він переконав її стати черницею, що вона згодом зробила в монастирі Св. Миколая в Києві. Преподобний Феодосій був поставлений у ієродиякони, а потім у ієромонахи. Коли перший ігумен Печерського монастиря преподобний Варлаам був запрошений князем Ізяславом на місце ігумена заснованого ним монастиря Св. Димитрія (пізніше Михайлівського Золотоверхого монастиря), братія за благословенням преподобного Антонія, який у той час уже відбував подвиг в окремій печері, одноголосно обрала своїм ігуменом преподобного Феодосія (бл. 1062 р.). Сталося це зовсім не випадково. Вже з початку прибуття до печери преподобного Антонія Феодосій відзначився ревними чернечими подвигами — працею, постом і молитвою. Часто вночі він роздягався до пояса і піддавав своє тіло кусанню комахам і комарам; тяжко працював — молов на жорнах збіжжя для братії або пряв вовну, співаючи при цьому псалми. На тілі почав носити волосяницю, про яку ніхто не знав. Спав сидячи, їв сухий хліб, варені овочі й ярину.
Сташи ігуменом, преподобний Феодосій не тільки не зменшив своїх подвигів, а ще й збільшив їх, виконуючи різну тяжку працю: рубав дрова, носив воду. Джерело сил знаходив у молитві. Особливо гаряче молився вночі, проливаючи сльози й виконуючи колінопреклоніння. Одночасно він мудро керував монастирем. Число ченців за його ігуменства постійно збільшувалося. Те, що печерне життя ченців, яке мало пустельницький характер, не відповідало гуртожитковому ідеалові преподобного Феодосія, примусило його змінити спосіб життя ченців у монастирі. Вже за ігумена Варлаама над печерами було збудовано невелику церкву для ченців. За ігуменства преподобного Феодосія на поверхні збудували келії для ченців, які переселилися туди з печер, у яких потім ховали померлих ченців або перебували ті, які були в затворі. З того часу монастир почав збільшуватися.
Для впорядкування чернечого життя преподобний Феодосій постановив запровадити для монастиря Студій-ський статут. Він доручив ченцеві Печерського монастиря преподобному Єфремові поїхати до Константинополя й переписати статут Студійського монастиря, що регулював чернече гуртожиткове життя й мав усталений точний порядок церковних богослужінь. Відтоді чернече життя в Печерському монастирі прийняло гуртожиткову організовану форму. Так преподобний Феодосій став другим засновником Печерського монастиря і основоположником впорядкованого за Студійським статутом чернечого життя в Україні. Цей статут незабаром прийняли й інші монастирі, а також монастирі в усій Східній Європі.
Трудове й братське життя ченців преподобний Феодосій ставив вище від мовчання і роздумування, яким віддавалися ченці, коли перебували в печері. Він уміло поєднав громадське служіння з особистим спасінням. Преподобний Феодосій не тільки не ізолював Печерський монастир, а й підтримував його тісний зв’язок із світом. Цим він дав напрям українському чернецтву, яке, перебуваючи в монастирі, дбало не тільки про власне спасіння, а й одночасно служило ближнім своїм і працювало для їхнього спасіння.
Печерський монастир став відомим далеко за межами Києва. Він був найвизначнішим з усіх монастирів у Київській Русі й в усій Східній Європі. Вже в ті далекі часи його відвідувало багато людей, у тому числі князі й бояри, які приходили до преподобного Феодосія за порадами й благословенням. Він був духівником багатьох мирян. Люди сповідувались йому й дотримувалися його порад. Преподобний, будучи вимогливим до себе, не боявся докоряти тим, хто робив не по-християнському. Він заступався за скривджених і відстоював правду. У внутрішньому житті монастиря Феодосій наглядав за всім, відвідував ченців у їхніх келіях і дбав про докладне виконання статуту. Преподобний Феодосій був людиною великої сили духа і справжнім подвижником. Крім подвигу умертвлення пристрастей тіла молитвою і постом, носив на тілі, окрім згаданої волосяниці, ще й залізні ланцюги. Ніколи не був сердитим, завжди милостивим і тихим. Любов’ю й всепрощенням намагався навертати тих, хто сходив із християнського шляху. Він повчав усіх словами й справами, спасав монастир від різних небезпек, творив чудеса.
Щороку у Великий піст закривався в печері до Вербної неділі. При монастирі влаштував дім із церквою Св. Стефана, до якого приймав бідних, калік і хворих, а монастир їх утримував.
Дбав також про в’язнів, які перебували у в’язниці в Києві, надсилаючи їм щотижня хліб. Сам був дуже скромним і одягався бідно, що часто викликало непорозуміння. Одного разу княжий візник, який дістав наказ відвезти преподобного до монастиря, прийняв його за одного з убогих, наказав злізти з воза і сісти на коня, а сам сів на його місце. Лише біля монастиря, побачивши, що люди вітають ченця, довідався, що це був преподобний Феодосій.
Ігумен Феодосій не дозволяв збирати жодних запасів у монастирі, але, незважаючи на це, навіть тоді, коли був голод, монастир не відчував біди, бо постійно знаходилися добродії, які йому допомагали, а монастир допомагав потребуючим. У 1073 р. при діяльній допомозі добродіїв монастиря преподобний Феодосій заклав велику муровану церкву на честь Успіння Божої Матері. Після цього він захворів і упокоївся 3 травня 1074 р. Був похований у печері під старим монастирем, яка разом із прилягаючими до неї печерами одержала назву Феодосієвих, або Дальніх печер. У 1091 р. були відкриті нетлінні мощі преподобного під час перенесення їх із могили в печері до церкви, яку він заснував. З того часу почалося місцеве вшановування преподобного Феодосія. Його урочиста канонізація як святого відбулася в 1108 р.
Життя преподобного Феодосія докладно описав Нестор Літописець.
В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Феодосію, монахів похвало, радуйся, обителі твоєї надзвичайна окрасо». Пам’ять преподобного Феодосія вшановується 16 травня (3 травня за ст. ст.).
