Печерський подвижник Нестор Літописець
Хрещення Руси-України за святого князя Володимира Великого забезпечило досить швидке зростання освіченості. Протягом століття Київська Русь за цим показником випередила навіть Візантію. Київ із заснованими тут монастирями став осередком благочестя й просвітлення. Але, без сумніву, найбільший внесок у справу християнізації народу зробив Києво-Печерський монастир.
На печерських пагорбах 1051 р. спалахнув світильник чернечого життя, преподобний Антоній, який прийшов до печери подвижника «мниха і пресвітера Іларіона». Цього ж року Ярослав Мудрий поставив митрополитом Київським Іларіона-пресвітера, зібравши собор єпископів у святій Софії. Турботами великого князя була зведена свята Софія, при ній заснована велика бібліотека. Очевидно, що правитель Руси-України переніс сюди з Десятинної церкви центр києво-руського літописання. «І при нім стала віра християнська плодитися в Русі й розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з’являтися. І любив Ярослав церковні статути, і попів любив він велико, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи їх часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов’янську мову і Письмо [Святеє], і списали багато книг. І придбав він книги, що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова», — розповідає нам літописець.
У вирі цих церковно-культурних подій і змін в 1056 р. в Києві народився майбутній літописець Нестор Печерський. Встановлення року його народження стало ймовірним завдяки невтомній праці дослідників, які відкинули думки своїх попередників, колег-скептиків, особливо їхні сумніви щодо Русі наприкінці Х на початку XI ст. як країни із всюдисущим язичництвом, населення якої перебувало на рівні варварства. «Є імена, — писав академік Б. Греков, — які встигли стати символами. Таким є ім’я Нестора. Навіть ті, хто сумнівався в наявності конкретного Нестора Літописця, повинні визнати, що тінь великого старця жила і живе… Його ім’я популярне, як і ім’я Гомера».
Важка, але відповідальна праця преподобного Нестора над створенням «Повісті минулих літ» була полегшена його попередниками — літописцями і книжниками з Десятинної церкви та Софії Київської. Вважають, що перше зведення літописних матеріалів різного характеру і походження (короткі історичні записи, княжі літописи, народні перекази тощо) написано в Києві в 996-997 рр. Його склала, мабуть, група світських і духовних осіб з оточення Володимира Святославича. Але безпосереднім праобразом справжнього літописання є створення, як прийнято вважати, у 1038-1044 рр. твору, який дослідники назвали першопочатковим літописом — давнім Київським зведенням. У наші дні в науково-академічному побутуванні його називають «Повіданням про першопочаткове поширення християнства на Русі». Цей твір складається з шести окремих частин: про хрещення; житіє і упокоєння княгині Ольги; про перших руських мучеників — християн із варягів; про хрещення Русі; похвали святому князю Володимиру; повіданий про князів-мучеників, братів Бориса й Гліба, і похвали князю Ярославу Мудрому. Головна ідея першого донестерівського літописного твору — рівність народів і церкви руської та візантійської.
До числа значних церковно-літературних явищ, які полегшили працю преподобного Нестора, слід зарахувати і «Слово про Закон і Благодать» митрополита Київського Іларіона. Аналіз «Повісті минулих літ» свідчить про могутній і благотворний вплив «теорії» Іларіона на світогляд великого Нестора Літописця.
Софійська митрополія недовго була центром києво-руської книжності. З упокоєнням великого князя Ярослава Мудрого і відходом митрополита Іларіона в Києві поступово створюється своєрідний церковно-культурний біцентризм. Митрополича резиденція стає переважно церковно-адміністративним центром, а Києво-Печерський монастир зосереджує найвидатніших подвижників благочестя та найосвіченіших людей того часу. На широке церковно-літературне поле виходить новий великий сіяч, печерський монах Никон Великий, який, на думку Д. Приселкова, був тим самим митрополитом Іларіоном, позбавленим кафедри 1054 р. Він додає багато відомостей до «Повідання…», продовжує його хронологічно. Цей перший літопис науковці називають «Київським зведенням Никона». Вплив цього твору на хід політичного й церковного життя посилив інтерес монастирів, особливо Києво-Печерського, до розвитку літописання. Результатом спільної праці ряду освічених печерських ченців (їхні імена не встановлені) є створення у 1093 р. «Врем’яника, що називається літописом руських князів, і як вибрав Бог країну нашу на останній час, і міста почали бути повсюдно… і про повстання Києва, як він був названий Києвом». Це літописне зведення академік О. Шахматов у 1916 р. назвав «Початковим зведенням». Такою була праця безпосередніх попередників преподобного Нестора Літописця.
Прийшовши в монастир 17-річним юнаком (прибл. 1073 р.), преподобний Нестор міг ще застати живим Никона Великого і навіть взяти участь у створенні та впорядкуванні «Початкового зведення». Приступаючи до самостійної великої праці, Нестор, за словами академіка Б. Грекова, вже «був підготовлений до неї своєю освітою». Дослідники не знають у кого навчався юнак, а пізніше — молодий чернець Нестор. Можливо, що він, будучи киянином, закінчив школу при Свято-Софійській митрополичій резиденції і прийшов до Києво-Печерського монастиря досить освіченим, знаючи грецьку мову, Священне Писання та твори святих отців, бо, напевно, встиг у своєму віці стати переписувачем і перекладачем книг. Адже в різних місцях «Повісті минулих літ» він цитує уривки зі Старого Завіту: Буття, Вихід, Левіт, Царств, Притчі Соломона, Екклезіаста, Іова, Псалтирі, Пророків — Даниїла, Ісайї, Єзекіїля, Міхея, Амоса. Немало цитат трапляються зі Святого Євангелія, Послань і Діянь святих апостолів. Призначення біблійних текстів у «Повісті минулих літ», по-перше, епіграфічне, по-друге, мотиваційне: ними преподобний Нестор у потрібних випадках пояснює події, у яких, з точки зору християнина, особливо явно проступає промисел Божий. На початку XX ст. навіть найбільші скептики зрозуміли, що відкидати факт земного існування преподобного Нестора означало б накликати на себе підозру в недостатній науковій освіченості. Єдине, на що вони могли послатися, — це на відсутність підпису Нестора в списку «Повісті минулих літ». Але тут слід зазначити, що в середні віки вважалось обов’язковим згадувати в списках ім’я автора лише в тих випадках, коли він був або канонізований, або користувався непересічним богословським авторитетом. Зазначення автором свого імені в оригіналі XI-XIII ст. вважалося грубим порушенням етикету, проявом гордині та марнославства. Однак дослідники переконливо довели, що ігумен Видубицького монастиря Сильвестр, якому великий князь Володимир Мономах у 1116 р. доручив нове редагування «Повісті минулих літ», упустив підпис Нестора і поставив свій. Ще важче стало дослідникам сумніватися в існуванні преподобного літописця тоді, коли на одному зі списків — так званому Хлєбниківському — було помічено підпис: «Нестор, чорноризець Феодосієвського монастиря Печерського». їхні сумніви розвіялися, коли святий Полікарп в Києво-Печерському патерику згадав про автора «Повісті минулих літ» — «Нестор, що написав літопис».
Характеризуючи велику працю Нестора Літописця, не можна обійти увагою і два його твори, які були написані перед появою «Повісті минулих літ», — «Чтеніє о житії і погубленії Бориса і Гліба», написане між 1081-1088 рр., та «Житіє преподобного Феодосія, ігумена Печерського монастиря. Списане Нестором, мнихом того же монастиря» (бл. 1091). Головною ідеєю Несторового житія святих мучеників Бориса і Гліба є те, що вони прийняли мученицьку смерть заради братолюбства, надали перевагу смерті, а це означає, що і сучасні йому князі, які потонули в міжусобицях, повинні були дотримуватися християнського правила братолюбства, яке є головною запорукою збереження єдності Русі, Що ж до іншого житія — преподобного Феодосія, то дослідник М. Присьолков зазначив, що як агіографічний твір він викликає в наші дні почуття глибокого здивування і є «мистецтвом автора, із яким він зшиває цей килим строкатих та уривчастих епізодів життя Феодосія у зв’язаний і живий твір, у якому однаково дотримані внутрішні хронологія і велика точність».
Минуло ще двадцять років, і великий літописець став відомий у всьому світі як автор «Повісті минулих літ»: «…звідки пішла Руська земля, і хто в Києві почав спершу княжити, і як Руська земля постала».
Як стверджує академік Б. Греков, підготовлений до цієї грандіозної праці своєю освіченістю й двома попередніми агіографічними працями, Нестор «не тільки захотів стати істориком свого народу, але й став ним».
Історію рідної землі преподобний Нестор подав на фоні всесвітньої історії. У просторому історико-етнографічному вступі, розпочинаючи від всесвітнього потопу, автор крок за кроком підводить читача до розуміння часу і місця, «звідки пішла Руська земля». Усі дослідники, історики та географи дають високу оцінку географічним свідченням «Повісті минулих літ».
Преподобний літописець розповів і про конкретні факти, особливо якщо це стосується оповіді про апостольські труди святого Андрія Первозванного на Русі. До речі, відсутність цього переказу в донесторівських літописних зведеннях породила масу сумнівів щодо правдивості Андрієвої подорожі. Але уявити собі, що Нестор міг подати в «Повісті минулих літ» значний факт без належної перевірки або тим більше, як стверджує Є. Голубинський, просто вигадати його, означало б незаслужено зневажити пам’ять великого старця.
Істоіріографічно-методологічний аналіз «Повісті минулих літ» преподобного Нестора Літописця набагато вищий, ніж у його попередників. Ті ще сприймали історію дещо патріархально, відшуковуючи в ній переважно щось героїчне. Преподобний Нестор зберіг у своїй творчості деякою мірою поетико-героїчне ставлення до історії, але він уже дослідник з яскраво вираженими елементами історично? критики. Багато працював над установленням першопричини подій, намагався пояснити початок і походження історичних явищ. Багато приділяв уваги праці князів, подвижництву святих Божих угодників, бачив і вивчив церковне життя, здобутки книжності, висвітлив церковно-архітектурне будівництво.
Особливі симпатії Нестор Літописець виявив до тих князів, митрополитів, єпископів, ігуменів, які були книжниками, будували храми, зводили нові міста, забезпечували народу добрий лад і мир, у яких сила влади утверджувалась у силі духу, у високій моральності, у пошані до минулого, історії, до діянь батьків, дідів і прадідів. Так, симпатії преподобного Нестора не на боці князів-користолюбців. Тому він прославив тих князів, які виявляли взаємну братолюбність. Особливо звеличив переяславського князя Володимира Мономаха, називаючи його добрим страждальцем за Руську землю. Коли на князівському з’їзді 1103 р. біля Долобського озера київський князь Святополк і його дружина ухилялися від походу на половців, говорячи: «Не час навесні воювати. Погубимо ми смердів і ріллю їхню», — то Мономах став доводити: «Дивно мені, дружино, що коня дехто жаліє, яким оре хто-небудь. А сього чому не розглянете, що стане смерд орати, а половчин, приїхавши, ударить смерда стрілою, а кобилу його забере. А в оселю його в’їхавши, забере жону його, і дітей, і все майно його візьме. То коня його ти жалієш, а самого чому не жалієш?» І не змогла йому на це відповісти дружина Святополкова», — закінчує Нестор Літописець патріотичну промову князя Володимира Мономаха.
Багато хто з дослідників звинувачував Нестора в тому, що він наслідував літературну форму викладу стародавніх грецьких хронік. Безсумнівно, літописець знав і користувався стародавніми хроніками і не тільки візантійського походження. Так, наприклад, для уточнення питання про Константинопольський похід князя Ігоря преподобний Нестор, окрім декількох хронографів, користувався «Житієм Василія Нового», працями Іоанна Малали Антиохійського, «Пасхальною хронікою», «Одкровенням Мефодія Патарського», проглянув деякі праці святого Єпифанія Кіпрського та інші, цікаві для нього та корисні в змістовому плані.
Хронологічно Нестор Літописець довів «Повість минулих літ» до 1112 р., і вона дійшла до нас тільки в складі літописів пізніших редакцій — Лаврентіївського та Іпатіївського списків. «Повість минулих літ» преподобного Нестора Літописця — це не тільки пам’ятка писемності та сусільно-політичної думки, а високохудожня поетична книга, збірка епічних пісень і перша найдавніша історія українського народу. Вона має стати букварем нашої національної свідомості, глибоких патріотичних почуттів, які проніс народ через тисячоліття. Літопис преподобного Нестора мав неабиякий вплив на наше подальше літописання. В середині XII ст. під безпосереднім впливом цього літопису перебудовується Новгородське літописання. Продовженням «Повісті минулих літ» став єпископський Переяславський літопис, літописання в Галичі, Володимирі-Волинському, Чернігові й на Півночі, у Суздалі, Смоленську, Володимирі-на-Клязьмі.
Незабаром після упокоєння Нестора великий київський князь Володимир Мономах переносить центр літописання до свого родинного монастиря Свято-Михайлівського Видубицького, і тут у 1116 р. з’явилася нова редакція «Повісті минулих літ» Сильвестра, ігумена цього ж монастиря.
Житіє преподобного Нестора було вперше надруковане в Печерському патерику 1681 р. Із нього ми дізнаємося, наприклад, про те, що Нестор прийшов у Печерський монастир ще за життя преподобного Феодосія, який був для нього великим взірцем у подвигах, а в чернецтво його постриг наступний ігумен Стефан. Потім його було рукопокладено в дияконський сан. 1091 р. Нестору було доручено разом із двома ченцями монастиря відшукати мощі преподобного Феодосія.
Преподобний Нестор дожив до глибокої старості, не перестаючи трудитися над літописом, і мирно спочив. Господь прославив його нетлінними мощами, засвідчивши, що описувач житій святих написав собі житло на небесах.
У день пам’яті 27 жовтня 1763 р. преподобному Нестору вперше заспівали повноцінну службу з каноном. Його мощі відкрито спочивають у Ближніх печерах Лаври. В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Несторе, перший руський літописцю, радуйся, життя отців Печерських розповіднику, ти усердно їх у всьому наслідував». Пам’ять преподобного Нестора вшановується 9 листопада (27 жовтня за ст. ст.).
«Молитвами цього преподобного літописця хай будемо і ми вписані в книгу життя агнця Божого. Йому ж із Богом Отцем і Животворчим Духом належить від нас всяка слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і на віки віків».
