«Наша Парафія»

Ікони — це вікна в Царство Небесне. На сторінках «Похвали любові» вони являють присутність невидимого світу у світі видимому — серед нас — і проповідують відкриті Богом істини. На цих іконах — найголовніші Дійові Особи книги: єдино реальні, завжди живі переможці смерти, що й нам показують шлях виходу з небуття.

Цей нелегкий шлях відродження, зростання у Христі має свої певні періоди, закономірності, наче духовні пори року; їх символічно відображено у кольорових альбомах між частинами «Пасхальної симфонії»:

I частина, «Весна» — перше наближення до храму Божого, той «весняний» час у церкві, коли людині з благодаті Божої все — у радість і все дається легко, усе дивує, воскрешає, оживотворює.

II частина, «Гаряче літо і нескінченна осінь» — гаряча пора духовної праці,

час нашого власного подвигу, тяжкої битви зі своїм гріхом. І поруч з нами у цій

боротьбі — усе воїнство Христове: всі ті, хто з Божою допомогою перемогли у

смертному двобої зі злом і нас не покинули самих на полі битви.

III частина, «Зима» — це час, коли людині здається, що все в її житті зупинилося; пора глибоких роздумів, пізнання немочі людської та сили Божої, пізнання найважливіших істин: сенсу пришестя Спасителя, Його Хреста, Його Царства не від світу цього… Битва зі злом не припиняється, але наче входить углиб і «під покровом снігу» ховається від сторонніх очей.

IV частина, «Цей день, його же сотворив Господь» — це вже те, що поза часом. Дорога поруч із Господом через Голгофу — до Воскресіння — і далі: до Вознесіння (вознесіння й нашого розуму і серця до Єдиного Сонця Правди), відчуття присутності Господа з нами по всі дні, до кінця віку. Амінь.

Пасхальне піднесення та врочистість долинають аж до свята П’ятдесятниці, Тройці, тому останній, п’ятий кольоровий альбом ікон ніби продовжує свято, розпочате Воскресінням, — невимовне торжество радости у Господі. Це нова «Весна», але вже небесна…

І хоч найважчі битви ще попереду — аж до останнього подиху людини — однак Царство Небесне, яке засяяло в серці, здатне покрити океани скорбот; і що ясніше сяятиме, то більшу даватиме силу перемагати всі скорботи на землі, усі сили зла.

На цей духовний шлях, на спільні для всіх людей і водночас неповторні для кожного щаблі духовного сходження, зображені в цьому творі, ми дивимося переважно очима головної героїні — Тетяни. Бачимо ті святі о́брази, які були її найпершими провідниками у світ Христової любови, відкривали їй істину, вказували путь, рятували у небезпеці, підіймали, зцілювали, осявали душу…

У «Похвалі любові» зібрано багато українських ікон різних шкіл і напрямків. Однак усіх їх об’єднує спільна, притаманна саме українській іконі дивовижна «дитячість», щиросердість, небесна чистота і лагідність. Відкритість, простота і водночас Божественна глибина змісту — те, що характерно також і для українських колядок, для українського релігійного мистецтва загалом; те, що може вмістити й відтворити лише переповнене любов’ю до Господа серце.

Славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те дітям /Лк. 10:21/.

Чорно-білі зображення у тексті між розділами, які нагадують про подвиг Спасителя, Його Науку та благодіяння, з’єднують твір єдиним стрижнем — тим стрижнем, що проймає серце, і життя, і кожну думку християнина, спрямовуючи до Найвищого Взірця — Христа.

* * *

На палітурці  — ікона Тайна вечеря*, яка розкриває глибинну сутність змісту і назви цього твору.

На іконі зображено останню пасхальну вечерю Спасителя з апостолами перед Його стражданням і смертю на хресті. Апостоли, як ягнята навколо Доброго Пастиря, як довірливі учні навколо Вчителя, як діти навколо Батька; усі — з німбами святости, крім одного, що підступно ховається (від людей, та не від Господа) поміж апостолами з грошима, отриманими за зраду Христа-Бога, з диявольським задумом віддати Його мучителям, безсоромно простягаючи руку до благословенної Господом трапези. На іконі все підпорядковано виявленню духовного змісту, Євангельських глибин Тайної вечері.

На цій вечері Господь дає апостолам (і всім учням Своїм до кінця віку) найголовнішу нову заповідь — заповідь любови. Любов була головною заповіддю і у Старому Завіті1. Та Христос наповнює її новим, вищим змістом: щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас /Ін. 13:34,15:12/, — тобто, щоб любили Христовою, Божественною, незмінною любов’ю. А така любов нездійсненна і навіть незрозуміла для нас без обо́ження (без того, щоб стати подібними до Нього, Бога-Любови). Отже, Господь заповідає нам досягати богоподібности, маючи перед очима — щоб не заблукати й не збитися з правильного шляху — провідну зірку: ЛЮБОВ ХРИСТОВУ.

Давши цю заповідь, Господь на Тайній вечері дає і засіб для її досягнення: ПРИЧАСТЯ Любови. Бог-Любов дає нам усього Себе — Невмістимого, Неосяжного, Світло, Істину, Життя, щоб Він жив у нас, а ми жили в Ньому2.

Це незбагненне Таїнство здійснює Сам Господь, перетворюючи хліб і вино в істинну Свою Божественну Плоть і Кров.

Прийміть, споживайте,  — говорить Господь на Тайній вечері, ламаючи хліб і роздаючи апостолам зі Своїх рук перше Причастя, — це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів.

Також дає чашу і каже: Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів /Мф. 26:26-28; Мк. 14:22-24; Лк. 22:19-20/.

Відтоді Тайна вечеря відбувається на кожній Літургії — головному богослужінні Церкви Христової, де, руйнуючи перегороду часу й простору, повторюється найбільший подвиг любови, здійснений заради нас Богом. А нашою подякою Богові може бути тільки відповідь на Його любов, коли ми, грішні та недостойні такого Дару, смиренно беремо з Його рук Хліб життя, Божественні ліки, які зцілюють, освячують і обожествляють,  — беремо, щоб не засмутити Його: не залишитися в темряві й не загинути, коли Він так бажає нам життя у світлі!

Чим віддячу я Господеві за все, що Він дав мені? Чашу спасіння прийму й ім’я Господнє призву /Пс. 115:3-4/.

Душею і тілом нехай освячуся, Владико, нехай спасуся, хай стану домом Твоїм, маючи Тебе, що живеш у мені з Отцем і Духом, Благодійнику Многомилостивий.

Це Христос, споживіть і побачите: Господь, Котрий заради нас приніс Себе Єдиного в жертву Отцю Своєму колись, завжди заколюється, щоб освячувати причасників.

Я тремчу, приймаючи вогонь, щоб не згоріти, як віск і як трава. О страшна тайно! О милосердя Боже! Я, порох земний, причащаюся Божественним Тілом і Кров’ю і стаю безсмертним /з 8-ї пісні канону до Причастя/.

На Тайній вечері Христос потаємно розкриває сенс Пасхи Господньої, Нової Пасхи, якою є Він Сам3.

С. 2. Образ прощення безнадійних*.

Ця ікона, як і «Тайна вечеря», проймає наскрізно увесь твір, показуючи відкритий нам Богом найголовніший орієнтир духовного зростання й досягнення богоподібности:

Ученикам Своїм показує приклад смирення Владика: Той, Хто хмарами огортає небо, підперізується рушником, стає на коліна, щоб обмити рабам ноги, в Його ж руці дихання всіх істот /з канону Великого Четверга/.

У центрі — постать Христа Спасителя, Який умиває ноги Своїм учням на Тайній вечері /Ін. 13:1-17/. Навколо цієї ікони: знизу — Різдво Сина Божого в холодній стайні (обабіч — схилені в молитві постаті Пресвятої Богородиці та архангела Михаїла, воєводи Ангельських Сил), згори — Розп’яття Царя всесвіту; праворуч — образ апостола Петра, нижче — чаша страждань Спасителя, терновий вінець та півень на башті, що проспівав після того, як Петро тричі відрікся від Господа /Мф. 26:34,69-75/; ліворуч — образ благорозумного розбійника, що розкаявся на хресті поруч із розіп’ятим Господом і отримав прощення /Лк. 23:39-43/; нижче — Голгофа (хрест, тростина з оцтом, яким напоїли Христа у спразі, та спис, яким прокололи Йому ребра), цвяхи, якими прибито Господа до хреста, і жереб, що його кидали воїни, розігруючи, кому дістанеться зітканий хитон приреченого на смерть Спасителя /Ін. 19:23-24,29,34/.

Господь являє нам Свою Божественну властивість: СМИРЕННЯ — і просить нас навчитися від Нього цій Його властивості, тому що без неї ніхто не стане рідним Богові, без неї ніхто ніяким чином не подолає зла і не увійде в Царство Боже. Смиренням Бог подолав диявола і всі сили пекла, гріх і смерть; смиренням людина перемагає усе зло в собі й навколо себе.

Смирення осяває серце людини, і в цьому світлі вона бачить як безліч своїх неоплатних гріхів, так і безмежність Божого милосердя, у якому ці гріхи зникають, мов піщинка у морі. Смирення вчить людину істинному покаянню, плачу перед Господом, як перед милосердним Утішителем-Батьком, Котрий завжди простить і допоможе. «Немає гріха непрощеного, крім гріха нерозкаяного», — вчать святі.

Святий апостол Петро, який найбільше любив Господа, у важку хвилину тричі зрікся свого Вчителя і Бога, але не впав у розпач, не відвернувся від Господа після своєї зради, а смиренно, з гіркими сльозами розкаявся — і Господь прийняв його, як Отець — сина, простив, помилував, обдарував благодаттю4. Покаяння врятувало і розбійника, який, здавалося, не мав ніякої надії на спасіння. Але, побачивши смирення Сина Божого на хресті, удався до Господа зі щирим покаянням, прийшов до Нього дорогою смирення — і Господь не відштовхнув його, але очистив, освятив і на знак усім, хто потребує смиренного покаяння (нам усім!), першим увів у Царство Боже.

Так смирення руйнує всі ворожі твердині, спасає безнадійних, перетворює рабів гріха на учнів Христових, виводить із глибини безодні. Господь прийме всіх, хто приходить до Нього, простить, зцілить гріховні рани, змиє гріховний бруд, зодягне у ризи спасіння та Своєї Божественної любови.

С. 3. Тайна вечеря*, центральний фраґмент ікони: Господь та Його улюблений учень Іоан Богослов.

Кольоровий альбом 1-ї частини — «Весна»

С. 5. Почаївська ікона Божої Матері*.

Бог обрав Собі за Матір найсмиреннішу, найлагіднішу з усіх людей, найбільше сповнену благодаті Божої, тому й названу Богом через Архангела Гавриїла Благодатною /Лк. 1:28/.

Тобою радується, Благодатна, всяке творіння: Ангельський собор і людський рід. Освячений Храме і Раю духовний, дівам Похвало, через Тебе Бог тіло прийняв і Дитятком став Передвічний Бог наш. Він утробу Твою престолом учинив і лоно Твоє просторшим від небес содіяв5. Тобою радується, Благодатна, все творіння, слава Тобі! /з Літургії свт. Василя Великого/.

С. 6.Архистратиг Михаїл із чину Моління, фраґмент. Лемківщина, с. Дальови, XV ст.

Ангели — безтілесні, безсмертні, розумні істоти, обдаровані великою силою, непохитні у добрі після свого вибору перебувати з Богом та виконувати Його волю. З волі Божої ангели постійно допомагають людям, спрямовуючи їх до пізнання істини, рятуючи у небезпеці.

Ми називаємо ангелами (звичайно, символічно) людей, які вражають нас ангельською добротою, любов’ю, високодуховним життям, пробуджуючи нас від тяжкого гріховного сну…

Коли людської душі досягають промені Божого світла, вони освітлюють їй увесь навколишній світ: наче вперше вона бачить квітку, дерево, краплю роси, споглядаючи в усьому пробудженим серцем красу Творця. Від храму земної краси ангел веде людину до храму краси небесної — Неба на землі — Церкви Христової.

С. 13. Церква св. Архистратига Михаїла. Київщина, 1600 р.**

С. 14, 15. Фраґменти іконостасу Св.-Михайлівської церкви**, кінець XVII — початок XVIII ст.: Пресвята Богородиця «Одигітрія» (Провідниця),

намісний ряд; Спас Нерукотворний над Царськими вратами.

Господь, Пресвята Богородиця, Ангели і Святі зустрічають людину на порозі церкви — дому Божого. Вони готові дати людині стільки світла, добра й любови, скільки вона може вмістити у свою душу. Потаємно й непомітно ці незнайомі їй Благодійники ведуть її до Життя, зцілюють душу та розкривають очі серця, щоб людина бачила найголовніше, — і тоді вже стають їй не чужими і не далекими…

Кольоровий альбом 2-ї частини — «Гаряче літо і нескінченна осінь»

С. 129. Спас Вседержитель*, список (копія) з давньоруської ікони Спасителя, перед якою, за переданням, молилися святі страстотерпці Борис і Гліб.

Господь вчить нас Своїм прикладом і прикладом Своїх святих — таких самих, як ми, людей, які у тяжкій битві зі своїми гріхами, озброєні істиною і благодаттю Христовою, відновили в собі образ і подобу Божу та засяяли світлом Божества.

Христові діти — святі — усі схожі на Нього. Хоч кожен з них неповторний, але випромінює те саме світло без темряви, Божественне сяйво вічного життя, нетлінної краси, невичерпної милости та любови. На іконах це сяйво Христове символізують німби навколо голів святих.

Через святих Господь відкриває Самого Себе: Свої властивості, Свою волю, істини духовного світу.

Дивний Бог у святих Своїх /Пс. 67:36/.

С. 130. Св. Іоан Хреститель — Ангел пустелі*.

С. 131. Лик Хрестителя Господнього Іоана*.

Перед нами — образ найбільшого з пророків; першого монаха, який умер для світу заради Христа, — святого Іоана Хрестителя.

З дитинства живучи в пустелі у великих подвигах посту, молитви й терпіння, святий Іоан, перебуваючи в тілі, став подібним до безтілесного ангела, тому й названо його Ангелом пустелі.

Його, як Ангела, Господь послав перед Собою Предтечею (попередником), тобто тим, хто готує нас, людей, до зустрічі з Богом. Ангел пустелі розпочинає євангельську проповідь і відкриває для всіх нас ті єдині двері, якими Господь входить у серце людини, — ПОКАЯННЯ: Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне /Мф. 3:2/. Не пройдіть повз Нього, не позбавте себе Світла, Істини й Життя вічного, не віддайте себе на загибель у вічному вогні сорому, бо близько кінець і суд Божий. Сотворіть же плід, достойний покаяння /Мф. 3:8/.

На іконі «Ангел пустелі» святий Іоан тримає у правиці сувій Слова Божого, а в лівиці — найдорожчий в очах Господніх плід свого життя: відсічену свою чесну главу, віддану за правду Божу.

С. 132. Каменування первомученика архидиякона Стефана. Західне Полісся, XVIII ст.

С. 133. Успіння Божої Матері. Херсонщина, поч. XX ст.

Цей розворот показує кончину, а точніше, народження у вічне життя незлобивих і смиренних.

Каменований архидиякон Стефан — сучасник Ісуса Христа, перший мученик за віру Христову — молився, як і Господь, за своїх убивців: Господи, не вважай їм це за гріх /Діян. 7:60/. Тому й бачив він небеса, що розкрились, і Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога, тому й прийняв його дух у Свої руки Сам Господь /Діян. 7:55, 60/.

Іще ясніше цей перехід в оселі вічного світла, радости й любови зображено на іконі Успіння Пресвятої Богородиці. Святі апостоли Петро та Яків (які уособлюють усіх апостолів і всіх праведників, що зібралися на погребіння Богоматері) стоять у німому зачудуванні, споглядаючи Небо, що зійшло на землю, аби на Своїх руках піднести народжену в нескінченну радість душу Своєї Матері до найвищого престолу, вшанувати Її — найсмиреннішу з усіх людей — як Царицю Неба і землі.

Святі покидають цю збідовану тлінну землю, легко злітаючи необтяженими гріхом і злобою душами в Царство Небесне; покидають, щоб повернутися вже не страдниками, а могутніми помічниками християн, захисниками й молитвениками за душі наші.

С. 134. Великомученик Георгій Переможець (Юрій Змієборець)*.

С. 135. Преподобна Марія Єгипетська*.

На цьому розвороті ми бачимо тих, хто перебуває у смертному двобої з гріхом на полі битви власного серця.

Дракон, якого вражає списом святий Георгій (перетерпів мучеництво за Христа у 304р.), — це сам сатана, спокусник роду людського і кожної людської душі. Перемагаючи гріховні спокуси, а потім погрози та найтяжчі муки, святий юнак спасає від вічної смерти не лише власну душу, а й душі багатьох інших людей. На цій іконі спасенна від дракона дочка царя символізує численний люд, врятований непохитною вірою й жертовною відданістю святого великомученика.

Преподобна Марія Єгипетська у VI столітті явила не менший подвиг боротьби з драконом — і перемогла його. 17 років ця колишня розпусниця, покинувши гріховне життя, воювала в пустелі з пристрастями розбещеної плоті, зі спокусливими думками, жорстокими нападами бісів, розпачем та безнадією, — у голоді, спразі, стражданнях від холоду й спеки; воювала молитвою до Господа і до Його Пречистої Матері, покаянням, мужністю, вірою, надією на Боже милосердя — і Господь обдарував її Своїм миром, що перевершує людське розуміння, мудрістю, пізнанням істини та волі Божої, благодаттю бачити невидиме, перемагати закони природи, допомагати грішникам (особливо одержимим блудною пристрастю), наставляти на шлях істинного покаяння.

С. 136. Клеймо6 «Врятування корабля, що потопав» з ікони «Святитель Микола з житієм». Прикарпаття, с. Новий Яр, 2-га пол.XVIст.

С. 137. Свт. Микола з житієм. Лемківщина, коло майстрів із сіл Ванівки і Здвижня, 2-га пол.XVст. Навкруги середника клейма:

1. Різдво свт. Миколи.
2. Висвята свт. Миколи у єпископа.
3. Визволення отрока із сарацинської неволі.
4. Зцілення біснуватого.
5. Порятунок корабля.
6. Врятування поглиненого пучиною.
7. Явлення уві сні цареві з наказом виправити несправедливість.
8. Відвідання трьох мужів у темниці.
9. Погребіння свт. Миколи.
10. Перенесення його чесних мощей у м. Бар.
11. Купівля килима.
12. Передача килима жінці.
13. Врятування засуджених до страти.

Святитель Миколай Мирлікійський (Микола Угодник, Микола Чудотворець; був архиєпископом міста Мири у Лікії) — один з найулюбленіших святих нашого народу. Усе життя цього святого — подвиг служіння любов’ю Богові та людям. Святитель Миколай, як оспівує його Церква, — скарбниця великого милосердя; притулок і захист нещасних; швидка відповідь тим, хто потребує; утіха всім, хто в біді; вмістилище великих чеснот; достойний співбесідник ангелів; істинного розуміння вчитель… Богом дарованою йому мудрістю святий, як і багато інших подвижників, умів відрізняти істину Христову від отрути диявольського вчення та полум’яно захищав віру Христову від численних єресей7.

Людина не може заблукати й загинути, якщо «прив’яже свій човник до корабля Отців»8. Той, хто тримається вчення Святих Отців, не загине у найлютішій бурі, не зазнає шкоди і, скерований Отцями, з їхньою допомогою та їхніми молитвами увійде в затишну пристань Землі Обітованої.

С. 138. Святителі Василій Великий, Іоан Золотоустий та Григорій Богослов. Чернігівщина, XVIII ст.

С. 139. Святитель Димитрій (Туптало). Київщина, XIX ст.

Непорушними стовпами Церкви Христової, рівноапостольними й богонатхненними вчителями всього світу названо трьох великих святителів — Василя Великого, Іоана Золотоустого та Григорія Богослова. Вони збагатили всю землю нетлінним скарбом небесної мудрости, наситили голодні душі пізнанням Слова Божого, мечем істини та благодаттю Святого Духа перемогли навалу єресей, залишили нам як у творах, так і в житті своєму найвищі взірці побожности.

Подібні їм за духом і наші українські святителі. Недаремно Церква порівнює святителя Петра (Могилу) з Василем Великим, а святителя Димитрія (Туптала), митрополита Ростовського, величає Новим Золотоустом. Рясне сузір’я українських святителів: Феодосій Чернігівський, Арсеній Ростовський, Інокентій та Софроній Іркутські, Іоан і Павло Тобольські, Іоасаф Білгородський, Іоан Шанхайський і Сан-Франциський та багато інших святих єпископів нашої землі (безсрібників, правдолюбців, щедро обдарованих благодаттю вчителів побожности, молитвеників, ясновидців і великих чудотворців; гнаних, скривджених, збідованих, але не переможених злом) — є окрасою всієї Церкви Христової, непохитною основою, молитовним покровом та невичерпною радістю всіх, хто зростає у вірі.

С. 140. Києво-Печерська ікона Божої Матері. Черкащина, XIX ст.

С. 141. Вогненне сходження пророка Іллі. Черкащина, XIX ст.

З великою любов’ю Пресвята Богородиця пригортає тих, хто найбільше уподібнився Її Синові, як на цій іконі, — преподобних Антонія та Феодосія Києво-Печерських. А вони, з невимовною подякою припадаючи до Неї, безвідмовної

Матері всіх християн, Матері Безмежної Милости, благають Її, як за рідних дітей, за всіх ченців Києво-Печерської Лаври, а разом і всіх, хто прагне досконалої чистоти душевної і тілесної, за всіх монахів і мирян, праведних і грішних. Небесна Церква, яка торжествує, не покидає земну Церкву, яка до часу тяжко воює з гріхом; і праведні отці, що переходять в оселі вічного миру, краси й любови, передають своє духовне надбання духовним дітям, що лишаються посеред бурі світу цього, — як пророк Ілля передає свій плащ (милоть), а з ним своє благословення і силу свого духу вірному учневі пророку Єлисею.

С. 142. Царські врата. Волинь, серед. — 2-га пол. ХVІст.

С. 143. Деісу́с (Де́ісіс, чин Моління)  — усердне моління святих перед Господом. Лівобережна Україна, кін. XVII — поч. XVIII ст.

На Царських вратах іконостасу за традицією зображено євангелистів: ліворуч угорі — св. Іоан Богослов та його учень св. Прохор, унизу — св. Марк, праворуч угорі — св. Матфей, внизу — св. Лука. Господь обрав саме цих апостолів, щоб через них закарбувати на всі часи найголовніші істини, дати Вічну Книгу, Слово Життя. Це слово не людське, а Боже: правдиве й незмінне.

На цьому Божественне Писання не закінчилося: його продовжили святі апостоли, святі мученики, святителі, преподобні, праведні — усі Святі. У їхніх творах, словах, іконах, піснеспівах, у самому житті — той самий євангельський дух, ствердження тих самих істин, що сповістив колись, спочатку через пророків, а потім через євангелистів, Животворчий Дух Істини.

Євангельське слово, життя за Євангелієм — це брама, Царські врата, що вводять у вівтар, до престолу Самого Спасителя. Перед цим престолом Всемогутнього Бога, Творця, Судді праведного — усі ті, хто увійшов цією Царською брамою: Пресвята Богородиця, святий Іоан Предтеча, ангельські сили й чини всіх святих. Безперестанно, не опускаючи рук, вони возносять свої молитви за весь світ, благаючи нам прозріння, напоумлення, ствердження у вірі, зміцнення у боротьбі, пізнання волі Божої та перемоги над тимчасовим, бо наблизилось Царство Небесне і ниви готові до жнив /Мф. 3:2; Ін. 4:35/.

Кольоровий альбом 3-ї частини — «Зима»

С. 305. Різдво Христове*.

Таїнство бачу я дивне і преславне: небом — вертеп, престолом херувимським — Діва, оселею — ясла, що в них положився Неосяжний Бог. Його ж оспівуючи, величаємо /9-й ірмос Різдвяного канону/.

Діва сьогодні Передвічного народжує. А земля вертеп Недосяжному приносить. Ангели з пастушками прославляють, а волхви за звіздою подорожують. Задля нас бо народилось Немовлятко — Передвічний Бог /кондак Різдва Христового/.

Унизу ікони зображено при́носи пастухів і царів, на які вказують списами архангели: ягнята, золото, ладан і смирна — свідоцтво любови та благоговійного поклоніння народженому Цареві всього світу, Христу Спасителеві.

С. 306. Свята праведна Анна з маленькою Дівою Марією*.

С. 307. Благовіщення*.

Утаємнено від світу здійснюються провіщені давніми пророками вирішальні для людства події.

Побожні батьки майбутньої Богородиці Йоаким і Анна до старости не мали дітей. Люди зневажали й ганьбили їх, бо вважали бездітність покаранням Божим за тяжкі гріхи: не вийде бо з цього роду Месія (Богом обрана людина, яка спасе народ Божий). Та праведники не бувають посоромлені. Господь обернув смуток благочестивого подружжя на велику радість, а смиренне терпіння ганьби — на вічну славу, бо саме з їхнього роду вийшов Спаситель: саме їхня Найсвятіша Дочка удостоїлася народити очікувану всіма Людину і ніким неочікуваного Бога у плоті.

Царська порфіра у твоїй утробі, Анно, починає ткатися, в яку зодягнувшись, Бог і Цар усіх явиться людям і упокорить ворогів, що поборюють нас /стихира свята Зачаття прав. Анною Пресвятої Богородиці/.

Благовіщення. Вирішальна для людства мить. Від добровільного рішення Діви Марії — прийняти чи не прийняти у лоно Христа — залежало спасіння роду людського. І Вона смиренно схиляє голову: Я — раба Господня… /Лк. 1:38/. Не моя, але Твоя воля нехай буде, — говорить Живий Храм Божий. І утроба Її стає небом, яке вмістило Неосяжного Бога; з Її пречистої плоті Господь зіткав Собі людське тіло. Вона стала Сходами до неба, якими Бог зійшов до людей.

С. 308. Різдво Христове, Богородиця на престолі*.

С. 309. Церква Арх. Михаїла**.

Значення кожної Євангельської події виходить за рамки часу, за межі історії. Тому іконописець змальовує Пресвяту Богородицю з Божественним Немовлям не в холодному вертепі на полі, а на небесному престолі, де й належить бути Матері Владики світу, Царя над царями.

Увечорі з 6-го на 7-ме січня храм Божий перетворюється на вертеп, звідки лине тепле світло Дитятка Божого, зігріваючи увесь світ. Цієї ночі всі зорі стають Вифлеємськими, потаємним і радісним сяйвом вказуючи дорогу до Христа.

«Бог Предвічний народився. Прийшов днесь із небес, щоб спасти люд Свій весь. І утішився». У цих словах народної колядки — увесь зміст Євангелія, вся неосяжність Науки Божої.

Прийшов до нас, прийнявши тіло, Христос Бог наш, що Його Отець раніше віків із Себе народжує. Хто у своїй владі тримає Небесні Сили, Той кладеться у ясла й пеленами сповивається, але розриває заплутані пута гріхів. Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі! /з канону Різдва Христового/.

С. 310. Спаситель у дитинстві. Черкащина, поч. XX ст.

С. 311. Хрещення Господнє. Галичина, XV ст.

На іконі «Спаситель у дитинстві» зображено Отрока Ісуса Христа: тихого й покірливого Хлопчика з родини бідного теслі, з глухого містечка Назарета. Це Дитя є істинним Богом Вседержителем, Який прийняв тіло і став Людиною для того, щоб Людиною подолати гріх і смерть. У лівій руці Дитя-Бог тримає всесвіт у вигляді сфери, а правицею благословляє всіх нас. Хрест, на якому стоїть Спаситель, — це дорога до Церкви Христової, Корабля нашого спасіння. Майбутнім хресним подвигом Син Людський відкриє всьому людству шлях до Церкви — Неба на землі, а крізь неї — до Царства Небесного і вічного життя з Богом.

Я — Людина по природі, а не в уяві, але Я — Бог істинний, і в Мені з’єдналися дві природи. Тому Христом Єдиним Мене знайте, і в цій вірі ваше спасіння /з канону Великого Четверга/.

У З0 років Господь виходить на Своє служіння, на Свій трирічний подвиг, який змінив усю історію людства; виходить на Йордан до Іоана Хрестителя, як до найдостойнішого свідка, щоб освятити води Своїм хрещенням та явити світові Триєдиного Бога — Отця, Сина і Святого Духа — Трисонячне Світло, Єдину Любов.

Коли в Йордані хрестився Ти, Господи, відкрилось поклоніння Святій Тройці, бо голос Отця про Тебе свідчив, називаючи Тебе улюбленим Сином, і Дух у вигляді голубиному ці слова стверджував. Явився Ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава Тобі! /тропар Богоявлення/.

С. 312. Образ Божої Матері «Двері дивної таємниці»*.

С. 313. Артос у відчинених Царських вратах на Великдень**.

Пресвяту Богородицю названо Дверима дивної таємниці, бо через Неї люди пізнали безліч незглибимих таємниць: втілення Бога, страждання Боголюдини, Хрест, викуплення людства, Воскресіння, Вознесіння, зішестя Духа Святого, утворення Церкви, Причастя і всі Таїнства Церковні, і що Бог є Любов, — усю повноту життя у Бозі, вічного життя…

На іконі Пречиста Діва ніби споглядає усі ці таємниці, споглядає задум Божий: ЗАРАДИ ЧОГО було пришестя Бога на землю і Його хресна жертва. Божа Матір бачить Хрест Господній і Євангеліє Христове9, що обходить увесь світ, збираючи всіх, хто відгукується на голос Доброго Пастиря, Царя і Бога, на ту любов, якою Він обіймає розпростертими на Хресті руками усіх людей: живих, і мертвих, і ненароджених.

На Великдень та протягом усього Світлого тижня Райські двері (Царські врата) не зачиняються у храмах Божих. У розкритих Райських вратах нас зустрічає артос — ніби Сам Спаситель, Хліб Життя; а у глибині вівтаря — у глибині Раю — ми бачимо Животворчий Хрест, яким даровано нам Воскресіння, і Пасха Господня, і життя вічне в Царстві Небесному.

С. 314. Воздвиження Чесного Хреста з клеймами. Лемківщина, ікона кінця XIV ст. з колишнього монастиря у Здвижні.

С. 315. Свята мучениця Параскева. Галичина, початок XVII ст.

Клейма навколо ікони Хрестовоздвиження оповідають про Божественне здійснення нашого спасіння через Хрест:

Предвічна Рада Пресвятої Тройці (верхнє клеймо праворуч).

Різдво Христове — пришестя Бога у світ (нижнє праворуч).

Хрещення, Богоявлення (друге знизу праворуч).

Преображення (друге згори ліворуч).

Вхід Господній в Єрусалим (верхнє ліворуч).

Розп’яття (друге знизу ліворуч).

Зняття з хреста та покладання у гріб (два клейма внизу під Розп’яттям).

Зішестя в пекло — Воскресіння Господнє (центральна знизу).

Вознесіння (праворуч від Воскресіння).

10. Нарешті сенс хресного подвигу — П’ятдесятниця (друге згори праворуч) — заснування Церкви Христової, у якій людина співпрацює з Богом, у якій

народжується нове створіння /2Кор. 5:17/, споріднене із Самим Господом.

Клейма на іконі розташовано не у хронологічному порядку — цим стверджується позачасовість євангельських подій.

Радуйся, Життєносний Хре́сте, благочестя непереможна сило, Райські двері, твердине вірних, охороно Церкви. Тобою тління зруйновано і знищено, і влада смерти подолана, і ми вознеслися від землі до неба. Зброє непереможна, захисте проти бісів, славо мучеників, істинна окрасо преподобних, пристановище спасіння, ти подаєш світові велику милість /стихира вечірньої у Хрестопоклонну Неділю/.

Свята мучениця Параскева, особливо шанована в Україні, — одна з багатьох тисяч святих мучеників за віру, котрі Хрестом Господнім подолали страх, нестерпні муки та смерть, явили перед усім світом нездоланну силу благодаті Христової, осяяли світлом Царства Небесного та життєдайною вірою, що палала в їхній серцях, гріховну темряву богозабуття й марновірства і привели до Христа численні громади людей.

С. 316. Святитель Юліан з дитиною. Черкащина, 2-га пол. ХІХ ст.

С. 317. Преподобний Онуфрій Великий, фраґмент чотиридільної ікони. Уманщина, 2-га пол. ХІХ ст.

Святитель Юліан (Іуліан, у народних майстрів іноді: Уліан, Устиліан, Юстиліан і под.) — той самий Симон прокажений, котрий приймав Господа у своєму домі за два дні до Його розп’яття /Мф. 26:6/; у хрещенні Симон змінив ім’я на Юліана. Первоверховний апостол Петро висвятив його на єпископа та послав у Кеноманійський край (нинішню Францію). Святий Юліан здійснив воістину апостольський подвиг, навернувши у християнство усю країну. Богом даною йому благодаттю святий запалював серця людей гарячою вірою, завжди й в усьому невтомно шукав користі для ближніх та їх спасіння і заради цього звершував численні чудеса: зціляв недужих, відкривав очі сліпим, підіймав розслаблених, виганяв бісів, хресним знаменням захищав людей у смертній небезпеці, воскрешав померлих (святителя Юліана зображають на іконах завжди з поверненим до життя немовлятком). Його самозречене служіння ближнім — це теж хрест, гідно пронесений заради Спасителя.

Зовсім інший хрест служіння ніс преподобний Онуфрій Великий. 60 років святий провів у насуворішій Нітрійській пустелі Єгипту, страждаючи від голоду, спраги, спеки, холоду та нападу лютих бісів. Усе витримавши заради любови до Господа, святий самітник удостоївся великих благодатних дарів. Щосуботи і щонеділі його причащав Ангел Божий, а його безперестанна молитва рятувала весь світ, усе людство від загибелі у злі.

С. 318. Собор Києво-Печерських святих. Київ, XX ст.

С. 319. Усі Святі.
Імовірно Волинь, XVII ст.

Несення хреста заради Господа позбавляє самотности. Мученики, преподобні, святителі, монахи, миряни й віддалені пустельники — усі з’єднані у Христі в єдину найщасливішу родину, з’єднані недовідомим зв’язком: як Сам Бог у Святій Тройці, бо так просив Бог Син у Свого Отця: Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною… Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине /Ін. 17:24,21/.

На іконі Всіх Святих ми бачимо поруч із Господом прабатьків Адама і Єву, благоговійно схилених під Хрестом Господнім; чини Ангелів і Архангелів; Пресвяту Богородицю та Іоана Хрестителя — найближчих до Спасителя; Собор святих апостолів і святителів: Петра і Павла, святих Василя Великого, Іоана Золотоустого, Григорія Богослова та Миколая Чудотворця; ряди старозавітніх патріархів і пророків, серед яких упізнаємо Ноя, Авраама, Мойсея й Даниїла; преподобних Антонія та Євфимія Великого, Саву Освяченого, а нижче — преподобну Марію Єгипетську, великомучениць, преподобномучениць, святих жон і дітей, що перемогли смерть Хрестом Господнім; бачимо Хрестовоздвиження посеред Раю, і навколо Животворчого Дерева Життя — рівноапостольних Костянтина та Олену, а ліворуч — святих мучеників, страстотерпців, безсрібників, цілителів — усі вони разом, у єдиному Домі, в єдиній Батьківщині, заснованій і ствердженій Триєдиною Любов’ю.

Кольоровий альбом 4-ї частини — «Цей день, його же сотворив Господь»

С. 465. Пресвята Тройця*.

Старозавітньому патріархові Аврааму Господь явився у вигляді трьох Юнаків-Ангелів /Бут. 18/. Іконописне зображення старозавітньої Тройці (Трійці) набуває глибшого тлумачення: ми бачимо Передвічну Раду Триєдиного Бога перед сотворенням ангелів, усесвіту, землі та людей. Раду, на якій було відоме і гріхопадіння, і викуплення…

На цій Раді Отець погоджується віддати Найдорожче, Син — прийняти тіло й перетерпіти хресні муки, а Дух Святий — благословити, зійти й оживотворити, щоб людина покаянням, вірою та любов’ю могла зійти на небо не як творіння, не як слуга, а як дитина Божа, подібна до Нього… Це незбагненна Рада безмірної Любови…

С. 466. Образ «Мати Спасителя»*.

С. 467. Чаша, фраґмент ікони «Вхід Господній в Єрусалим»*.

Пресвята Богородиця тримає на руках неоціненний Скарб: Того, в Чиїх руках — дихання всіх істот; Дитину, перед величністю Якої зі страхом тремтять найвищі Ангели; Творця всесвіту — Своє Дитя — єдину безгрішну Людину, Яка віддає Себе на муки, ганьбу, побиття, обплювання, розп’яття і смерть заради нас, грішних, невдячних, розпинателів, ганьбителів, мертвих душами, щоб воскресити, зцілити, оновити і дарувати нам безмежну радість Царства Божого… Серце Богоматері пройнято мечами: Вона бачить ту Чашу страждань, яку до дна вип’є Її Божественний Син — Чашу, що дасть життя всьому світові… Ширше від небес Її серце не вміщає любови й подяки Своєму Синові і Своєму Богові…

С. 468. Вхід Господній в Єрусалим*.

С. 469. Тайна вечеря*.

Той, Хто на престолі херувимському перебуває, заради нас сів на осляті і з волі Своєї на страждання йде, сьогодні чує голос дітей: «Осанна!» — і народів, що взивають: «Сину Давидів, поспішай спасти тих, що їх Ти створив, Благословенний Ісусе, бо для цього прийшов Ти, нехай пізнають славу Твою» /стихира Вербної неділі/.

Тайна вечеря. Останній вечір і ніч перед стражданням Господа. Усі апостоли сповнені невимовних переживань і почуттів: Господь умив їм ноги, причастив їх Своїм Тілом і Кров’ю, дав нову заповідь любови, утішив дивними словами /Ін. 13-15/ і водночас уразив тим, що один з них видасть Його. Кожен із них жахається: «Чи не я, Господи?» І тільки Юда не слухає; поспішає взяти їжу та піти здійснити те, за що напередодні отримав гроші.

Біжить Юда до безбожних книжників і каже: що ви дасте мені, і я вам видам Його. А Ти, Господи, Сам стояв серед них, коли проти Тебе вони змовлялися. Серцевідче, спаси душі наші /3-й антифон Великого Четверга/.

Ученик згодився на ціну за Вчителя і за тридцять срібників продав Господа, цілуванням лукавим віддавши Його беззаконникам на смерть /5-й антифон Великого Четверга/.

С. 470. Чотири ґравюри Страстей10. Гюстав Доре, Франція, 1864-66рр.: Поцілунок Юди /Мф. 26:46-50/; Знущання воїнів /Мк. 15:16-20/; Симон Киринейський бере Господній хрест /Мф. 27:32/; Господа розпинають /Лк. 23:33-34/.

С. 471. Розп’яття Господа Ісуса Христа зі Страстями*.

Навколо Розп’яття Господа зображено п’ять євангельських страсних епізодів: Моління про Чашу /Лк. 22:39-40/; Поцілунок Юди /Лк. 22:47-53/; Знущання воїнів зі Спасителя /Мф. 27:27-31/; Жеребкування на хитон Господній /Ін. 19:23-24/; Покладання у гріб /Ін. 20:38-42/.

Коли Господа розіп’яли, настала темрява по всій землі, хоч це було опівдні /Мк. 15:25-38/.

Увесь світ мінився від страху, бачачи Тебе на хресті розп’ятим, Христе, сонце потьмарилось, і основи землі сколихнулися: все переносило страждання Сотворителя світу. Господи, що ради нас страждання перетерпів, слава Тобі /стихира Великого Четверга і П’ятниці/.

Під Хрестом Господнім — у глибині скельного пагорба, названого Голгофою (Черепом), — зображено череп Адама, похованого саме на цій горі. Його череп — символ смерти, яка увійшла в людську природу через гріх прабатька всього людства. Безгрішний Господь подолав цю смерть і відродив людство, ставши Новим Адамом, духовні діти Якого перемагають смерть, пекло і всі сили зла.

Ось одне з багатьох пророцтв про незбагненний подвиг Христа Спасителя:

Він був зневажений і принижений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від Нього лице своє; Він був знехтуваний, і ми за ніщо мали Його. Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби. А ми думали, що Бог Його поражав, карав і зневажав. Але Він укритий був ранами за гріхи наш болі терпів за беззаконня наш , ця кара за увесь світ упала на Нього, ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці , збилися з дороги своєї, і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас. Він був катований, але страждав добровільно і не відкривав уст Своїх; як ягня ведено Його на заколення, як агнець перед стрижиєм мовчазний, так Він не відкривав уст Своїх. Від ув’язнення суду Він був узятий; але рід Його хто пояснить? Бо Він був відірваний від землі живих, за злочини народу Мого був катований до смерти. Призначили Йому гріб зі злочинцями, але Він похований у багатого, тому що не вчинив гріха не було неправди в устах Його (пророк Ісая, VIII ст. до Різдва Христового /Іс. 53:3-9/).

Агнець, що про Нього пророкував Ісая, добровільно Себе в жертву приносить, плечі віддає на катування, щоки під удари, лиця не відвернув від огидного заплювання на ганебну смерть засуджується: все приймає Безгрішний із волі Своєї, щоб подати всім мертвим воскресіння.

Господи, коли сходив Ти на хрест, страх і трепет найшов на все творіння, але Ти заборонив землі поглинути тих, що розпинали Тебе, а повелів, щоб пекло звільнило в’язнів. Для оновлення людей, Судде живих і мертвих, прийшов Ти, щоб дати життя, а не смерть /стихири Великого Четверга/.

Сьогодні на хрест роз п’ятий Той, Хто землю на водах повісив; на Царя Ангелів вінця з тернини покладено; в одежу знущання одягнений Той, Хто небо хмарами вкриває; удари по щоках приймає Той, Хто Адама в Йордан очистив; цвяхами прибито Жениха Церкви; списом пройнято Сина Діви.

Поклоняємось страстям Твоїм, Христе.

Поклоняємось страстям Твоїм, Христе.

Поклоняємось страстям Твоїм, Христе.

Покажи нам преславне Твоє Воскресіння.

/Антифон Великого Четверга, тропар Великої П’ятниці/.

С. 472, 473. Пасха вночі. Церква св. Архистратига Михаїла**.

Воскресіння Твоє, Христе Спасе, ангели оспівують на небесах, і нас на землі сподоби чистим серцем Тебе славити /стихира Великодня/.

С. 474. Лик Христа у мить воскресіння. Туринська плащаниця.

С. 475. Воскресіння Христове*.

Тіло мертвого Спасителя було загорнуто в дорогу лляну плащаницю, на якій у момент воскресіння дивним сяйвом викарбувалися обриси Христа. Нині ця святиня перебуває в італійському місті Турині.

Тілом заснув Ти, як мертвий, Царю і Господи. Та на третій день воскрес Ти, Адама із тління підняв і знищив смерть. Пасха нетління, світу спасіння.

Як живоносний, як кращий від раю і ясніший від усякої царської світлиці став для нас Твій гріб, Христе, джерелом нашого воскресіння.

Смерти святкуємо умертвлення, пекла знищення, іншого життя — вічного — початок і, радіючи, славимо Тебе…

Воістину священна і святкова ця спасительна ніч Воскресіння стала провісницею і світосяйного, світлоносного дня, бо в ній вічне Світло із гробу плоттю всім засяяло.

Той, Хто царює над усім творінням, став людиною, оселився у Твоїй, Богоблагодатна, утробі і розп’яття, і смерть перетерпів, воскрес у Божественній красі, воскресивши з Собою і нас як Всемогутній /піснеспіви Пасхи/.

С. 476. Воскресіння Христове (Зішестя в пекло)11.

Волинь, поч.ХУІІ ст. С. 477. Спаситель підіймає із гробу людство, фраґмент «Зішестя в пекло».

Коли у гробі новім за всіх положився Ти, Визволителю всіх, глумливе пекло, бачачи Тебе, вжахнулося, кайдани порвалися, ворота поламалися, гроби відкрилися, мертві повставали; тоді Адам з подякою й радістю взивав до Тебе: слава милосердю Твоєму, Чоловіколюбче /стихира Великої П’ятниці/.

Ти, що рукою Своєю створив людину, зійшов під землю, щоб підняти з падіння громади людей всесильною владою Своєю /утреня Великої Суботи/.

У гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, в Раю з розбійником і на престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом все наповняючи як Неосяжний /часи Великодня/.

С. 478. Вознесіння Господнє. Львівщина, с. Підгірці, XV ст.

С. 479. Спас Пантократор, розпис головної бані Свято-Володимирського патріаршого кафедрального собору, Віктор Васнецов. Київ, кін. XIX ст.

Довершивши наше спасіння, з’єднавши земних з небесними, вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, не розлучаючись, але невідступно перебуваючи і виголошуючи до тих, що люблять Тебе: «Я з вами і ніхто проти вас» /кондак Вознесіння/.

І ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь /Мф. 28:20/.

5-й кольоровий альбом

С. 593. Пресвята Тройця. Преподобний Андрій Рубльов (традиція малярства преподобного Аліпія Києво-Печерського), Московське кн., поч. XV ст.

Прийдіть, люди, Триіпостасному Божеству поклонімося, Синові в Отці зі Святим Духом: Отець бо безпочатково народжує Сина, такого ж одвічного й довічного, і Дух Святий є в Отці, Який із Сином прославляється: єдина Сила, єдина Істота, Єдине Божество. Йому ж поклоняючись, усі взиваймо: Святий Боже, Який усе створив Сином за співдією Святого Духа, Святий Кріпкий, через Якого Отця пізнали і Дух Святий прийшов у світ, Святий Безсмертний утішительний Душе, що від Отця походиш і в Сині спочиваєш, Тройце Свята, слава Тобі! /стихира П’ятдесятниці/.

С. 594 — 608. Свято Пресвятої Тройці у храмі Архистратига Михаїла**:

С. 596, 597. Божа Матір, Спас Вседержитель, ікони намісного ряду**.

С. 598, 559. Архистратиг Михаїл (храмова ікона), Свята Варвара**.

С. 602. Євангеліє. Поділля, 1906р.

С. 603. Апостол і євангелист Іоан Богослов та його учень св. Прохор*.

Почорніле столітнє Євангеліє, зображене на світлині, чудодійно оновилося у 2007 р. тим боком окладу, яким торкалося Престолу (спіднім боком, на якому зазвичай викарбовують ікону Пресвятої Тройці) — темний метал засяяв сонцем, мов щойно виготовлений. Це чудо ніби стверджує, що лише обернувшись до Бога, людина може оновитися, преобразитися, воскреснути.

Святого апостола і євангелиста Іоана Богослова названо Апостолом любови. Напевно, тільки тому, хто осягнув вершини цієї однойменної Богові чесноти, відкриваються таємниці Всевишнього і Царства Небесного. Здіймаючись, мов орел, на недосяжну духовну висоту, улюблений учень Христовий відкриває цей шлях для нас: від богоподібного смирення — до богоподібної любови…

Апостоле, Христом Богом улюблений, поспіши визволити людей, що не мають чим виправдатися, бо приймає Тебе Той, Кому Ти припадав до грудей. Моли Його, Богослове, щоб розвіяв темряву народів, і проси для нас миру і великої милости /тропар св. ап. і євангелисту Іоану Богослову, гл. 2/.

С. 604. Лик Христа, фраґмент ікони Христа на Престолі та прп. Параскеви. Лемківщина, с. Дальови, XV ст.

С. 605. Архангел Гавриїл, фраґмент ікони на дияконських дверях**.

Ангельські Сили Тобі служать, Архангельські хори Тобі поклоняються, многоокі Херувими і шестикрилі Серафими, навколо стоячи й облітаючи, покриваються страхом неприступної Слави Твоєї! Бо Ти, бувши Богом неосяжним, безпочатковим і незбагненним, прийшов на землю, вигляд раба прийнявши, і в подобі людській пробував. Бо Ти, Владико, ради Свого милостивого милосердя, не міг дивитися на рід людський, від диявола мучений, але Ти прийшов і спас нас! /з молитви на Велике водосвяття/.

Цареві ж віків нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові честь і слава на віки вічні. Амінь /1Тим. 1:17/.

Я — Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві, а матиме світло життя /Ін. 8:12/.

Я — хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги /Ін. 6:35/.

Я — двері: хто через Мене увійде, той спасеться /Ін. 10:9/.

Я — путь і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене /Ін. 14:6/.

С. 608. Священицьке благословення**.

Христос, що в подобі вогненних язиків з неба послав Пресвятого Духа на святих Своїх учеників і апостолів, Істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері, святого отця нашого Іоана, архиєпископа Царгородського, Золотоустого, святого архистратига Михаїла, на чию честь цей храм споруджено, і всіх святих помилує і спасе нас, бо Він Благий і Чоловіколюбець /відпуст Літургії в день Пресвятої Тройці/.

Форзаци: карпатський краєвид; панорама Києво-Печерської Лаври.

Чорно-білі репродукції

С. 41. Христос-Агнець з вівцями (апостолами), фраґмент розпису Св.-Володимирського патріаршого кафедрального собору. Київ, кін. XIX ст.

С. 63. Освятив оселю Свою Вишній. Урочисте освячення Успенського собору, Гравюра. Печерський Патерик, Київ, 1702р.

С. 96. Господь умиває ноги учням /Ін. 13:1-17/, Гравюра Юліуса Шнорр фон Карольсфельда, Німеччина, 1852-1860 рр. (далі: Юліус Карольсфельд).

С. 127. Воскресіння (Зішестя в пекло) /Діян. 2:22-32; 1 Пет. 3:19; 4:6; Єф.4:8-10; Пс. 15:10; 23:7-10; Ос. 13:14; Єз. 37:11-12/, Гравюра. Квітна Тріодь, Київ, 1631р.

Ікона «Воскресіння (Зішестя в пекло)» — провідна у цьому творі (тому й увінчує кожну частину). Як і «Тайна вечеря» та «Прощення безнадійних» ця ікона нагадує про смирення Творця, Який заради нашого спасіння принизив Себе до смерти, похорону й зішестя у глибини пекла; водночас вона засвідчує найрадіснішу євангельську істину: смиренна Любов сходить до людей, щоб воскресити і визволити з полону смерти й пекла кожного, хто хоче жити в Любові.

С. 128. Заставка з книги «Бесіди» Іоана Золотоустого. Київ, 1624р.

С. 179. Врятування апостола Петра /Мф. 14:22-33/. Юліус Карольсфельд.

С. 231. Зцілення хворих /Лк. 4:40/, Ґравюра Гюстава Доре, Франція, 1864-1866 рр. (далі: Гюстав Доре).

С. 237. Інтер’єр сільської хати. Черкащина, с. Шевченкове, 2-га пол. ХІХ ст. Музей просто неба.

С. 300. Зішестя в пекло, фраґмент ікони. Бойківщина, кін. XVI ст.

С. 304. Вхід у Єрусалим; Зішестя в пекло; Христос і мироносиці; Розіслання апостолів, чотиридільна ікона. Бойківщина, кін. XVI ст.

С. 351. Преображення /Мф. 17:1-8/. Гюстав Доре.

С. 351. Приборкання бурі Спасителем /Мк. 4:35-41/. Гюстав Доре.

С. 437. Вхід Господній в Єрусалим /Мф. 21:1-11/. Гюстав Доре.

С. 460. Зішестя в пекло, ікона. Полісся, XVII ст.

С. 464. Воскресіння Христове, фреска церкви Спасителя монастиря Хора. Константинополь (нині Стамбул, музей «Кахріє Джамі»), поч. ХIV ст.

С. 517. Благословення дітей /Мк. 10:13-16/. Гюстав Доре.

С. 542. Ангел звіщає мироносицям про Воскресіння; Христос і Марія /Мк. 16:1-7; Лк. 24:1-7; Ін. 20:11-18/, ґравюра. Квітна Тріодь, Київ, 1631р.

Замість Марії Магдалини ґравер зображає Пресвяту Богородицю; це суперечить тексту Євангелія, але узгоджується з євангельським духом. Побожному митцю важливо було передати радість зустрічі з Господом і радість подолання смерти. Як на багатьох іконах, на цій ґравюрі події розгортаються ніби одночасно, тому Пречисту Матір Божу зображено двічі, Вона бо найбільше вміщає радости Воскресіння і Сама є Причиною цієї радости як Матір Переможця смерти.

С. 556. Воскресіння (Зішестя в пекло), мозаїка монастиря Осіос Лукас (Святого Луки). Греція, XI ст.

С. 585. Хиротонія Іоана Золотоустого в Антиохії, ґравюра. Київ, 1624 р.

С. 592. Заставка з книги «Бесіди» Іоана Золотоустого. Київ, 1624 р.

С. 609. П’ятдесятниця /Діян. 2:1-4/. Юліус Карольсфельд.

С. 611. Освятив оселю Свою Вишній, Успенський собор, обабіч — преподобні Антоній та Феодосій, ґравюра. Печерський Патерик, Київ, 1661р.

С. 630. Чудо в печері під час Пасхи, ґравюра. Печерський Патерик, 1661 р.

У 1463 р. на Великдень священноінок Києво-Печерської Лаври Діонисій зайшов у печери, щоб покадити, і з натхнення виголосив: «Святі отці, браття, сьогодні Великий День: Христос воскрес!» І негайно, мов грім, від усіх мощей пролунало у відповідь: «Воістину воскрес!»

---

* Ікони, позначені зірочкою (*), написані сучасним київським ікономаляром.

** Музей народної архітектури та побуту України, Київ (Пирогів) — Музей просто неба. Далі цю церкву із с. Дорогинки Фастівського р-ну та її ікони ми позначатимемо двома зірочками (**).

1. Головні заповіді Божі:
   1. люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю;
   2. люби ближнього твого, як самого себе /Втор. 6:5,11:1; Лев. 19:18; Мф. 22:36-40; Мк. 12:30-31; Лк. 10:27-28; Пн. 4:7-11/.

   [↩]

2. Обо́ження відбувається в людині не явно, а потаємно, не одразу ж, а поступово. Як царські діти, поки малі, не мають ніякої влади, а що більше зростають, то більше їм буває довірено, так і діти Божі, зростаючи духовно, усе більше виявляють спорідненість із Христом. Свідчення того — тисячі святих, істинних дітей Божих, освячених Причастям так, що навіть тіла їхні після кончини стають джерелом благодаті. [↩]
3. Старозавітня пасха /Вих.12, 14/ була лише прообразом Пасхи, дарованої Господом Ісусом Христом. Юдеї заколювали пасхальне ягня, щоб кров ягняти зупинила Ангела смерти; а Кров Агнця Божого — Христа, пролита за спасіння світу, зупинила занесений над людством меч Божого правосуддя. Юдеї святкували пасху на знак подяки Богові за визволення їхнього народу з єгипетського рабства; а Господь, віддавши Себе на смерть за наші гріхи, визволив Свій народ (усіх, хто йде за Ним) від рабства гріху і смерті. Юдеї святкували чудо врятування від фараона з усім його військом; а християни завдяки хресному подвигу Спасителя святкують порятунок від князя світу цього, диявола, з усіма слугами його та всіма силами пекла; святкують воскресіння у Христі. [↩]
4. Без усякого сумніву, Господь прийняв би і Юду, аби той удався зі своїм смертним гріхом до Нього, Цілителя будь-якої гріховної рани. Але Юда, обплутаний лукавством диявола, засліплений гріхом і гординею, не смирився, тому й розкаявся неправдиво: не довірився Богові, перед Яким згрішив, але відкинув Божу допомогу найтяжчим гріхом невірства — відчаєм — і, відштовхнувши Суддю, сам учинив собі суд /Мф. 27:3-5/. [↩]
5. Для людського розуму незбагненне непорочне зачаття від Духа Божого в лоні Діви й народження, яке не порушило дівоцтва. Та Господь, Який увесь світ сотворив з нічого, здійснив це чудо: учинив для Сина Свого достойний Храм — лоно Діви, чистотою подібне до небесної оселі. Цю Божественну таїну символічно звіщають на іконах три зорі на мафорії (верхньому вбранні) Богородиці — ознака тільки Діви Марії. Ці зо́рі — на чолі та на обох плечах — означають, що Богоматір до Різдва — Діва, у Різдві — Діва та по Різдві — Діва. Завдяки дивній душевній і тілесній чистоті Богородицю названо Пречистою. [↩]
6. Кле́йма — невеликі ікони із самостійним сюжетом навколо центральної ікони (сере́дника). [↩]
7. Зокрема від аріанства: богоборчого вчення про те, що Ісус Xристос — не Бог. [↩]
8. Авва Дорофей. Повчання. Відповідь святого старця Іоана Пророка на 10-те питання. [↩]
9. Навколо Хреста Господнього на іконі символічно зображено Євангелистів: Матфея — як ангела, Марка — як лева, Луку — як жертовного тельця, Іоана — як орла. [↩]
10. Страсті Господні — страждання і муки Спасителя в останні дні Його земного життя, терпіння смерти й похорону: усе, що Творець перетерпів у людському тілі заради нашого спасіння. [↩]
11. За давніми канонами на іконі Воскресіння зображали зішестя Христове в пекло у Велику Суботу та визволення Адама і Єви (які уособлюють рід людський) із гробів. Пекло спорожніло: Христос увів його в’язнів у небесні оселі, куди раніше не могла потрапити жодна людина. [↩]

Опубліковано: 27.11.2009; востаннє змінено: 04.02.2013.

Коментарі закриті.