Храм св. Архистратига Михаїла
Храм св. Архистратига Михаїла в Київському музеї просто неба — справжній «Ноїв ковчег» православних українців. Бо здолав не лише недалеку відстань від села Дорогинка Фастівського району Київщини до південних околиць столиці. Він із честю перетнув найбуремніші віки української історії, витримавши всі потопи й шторми. І лине далі…
…Коли фахівці Інституту геохімії АН України провели радіовуглецевий аналіз деревини храму св. Архистратига Михаїла, результат вразив усіх: 1528 рік!
І
Донедавна відносно віку храму св. Архистратига Михаїла існувало кілька версій. Відомий краєзнавець ХІХ ст. Леонтій Похилевич у своїх записах датував дорогинську церкву 1600 роком. Значно пізніше в літературі з’явилися цифри 1700 та 1751, які спиралися на відверто упереджені чи недостовірні російські та польські архівні джерела. Аби розібратися в цьому питанні, було залучено Інститут геохімії Національної Академії наук України. Його фахівці провели радіовуглецевий аналіз деревини колод, із яких споруджено храм. Результат приголомшив усіх: 1528 рік! Так Творець і сучасна наука посоромили поборників «омолодження» цієї дивовижної святині…
Тож недарма у зовнішньому вигляді Свято-Михайлівського храму збереглися надзвичайно древні, архаїчні особливості. Очевидно, подібні дерев’яні церкви першими поставали на українській землі ще за святого Володимира Великого чи навіть напівлегендарних князів Аскольда та Діра (ІХ ст.)… Принаймні, на старовинних українських гравюрах і малюнках найчастіше зображено саме такі споруди — тридільні, з чотиригранними наметовими перекриттями та низьким опасанням (дашками від дощу та снігу).
Хай там як, але безперечне одне: храм св. Архистратига Михаїла в Пирогові – найдавніший з усіх збережених донині дерев’яних церков Центральної, Східної та Південної України.
ІІ
Тому пам’ятає храм багато — і Литовське князівство, і утворення Речі Посполитої, і вільні козацькі часи, і Руїну, і біскупщину (коли разом із селом був у власності католицького єпископа), й імперський синодальний період, і червону чуму СРСР… Відповідно й мусив переходити від православних до уніатів, а то й геть стояти пусткою. Але попри все знову й знову повертався на рідне православ’я.
Достеменно відомо, що 1751 року, за поляків, храм капітально відремонтували. Те саме було зроблено й у 1852 р., цього разу коштом державних служб Російської імперії. На жаль, водночас з «імперським» ремонтом первісні чисті лінії церкви було порушено добудовою дияконника, ризниці та незугарного тамбура. Натомість чудову барокову дзвіничку безжально розібрали (її зображення збереглося на малюнку українського етнографа французького походження Домініка П’єра Де ля Фліза). Якимось дивом нову дзвіницю не прибудували на російський штиб до бабинця, а спорудили за українською традицією — окремо від церкви.
Наприкінці ХІХ ст. храм належав до «бідного» 5-го розряду (тобто до нього було приписано десь із півтисячі парафіян). Прикро, але факт: як випливає з архівних документів, прекрасний іконостас церкви не становив для імперських чиновників ніякої цінності, вважався старим та вартим заміни. Диво, що його не розібрали або не перемалювали за новою академічною модою. Ще більшим дивом є те, що іконостас та й самий храм уникнули цілковитого знищення під час військових змагань і комуністичного богоборства.
А втім, у 1930-тих церкву було остаточно закрито й приречено на поступове руйнування. Як красномовно свідчать світлини 60-х років ХХ ст., так би й сталося, якби не створення в селі Пирогові на околиці Києва Музею народної архітектури та побуту України. Колектив найбільшого у світі скансена фактично врятував храм. На нове місце його перевезли 1971 року, досить швидко зібрали й відреставрували, надавши первісного (до 1852 р.) вигляду. (До речі, для дерев’яних церков такі переміщення – нерідкісне явище й у попередні віки. Можливо, і для храму св. Арх. Михаїла це була не перша «подорож»). Відреставрували й славетний іконостас. Виконаний у стилі українського бароко невідомими майстрами київської школи протягом 1690-х — 1750-х років, різьблений з липи, посріблений та позолочений, він є справжнім шедевром сницарства та ікономалярства. Особливо вирізняються в іконостасі вишукані царські врата і чотири намісні образи, рівних яким не віднайти і в знаменитих іконописних збірках Києва, Львова та Луцька.
ІІІ
10 березня 1990 р. священик Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) отець Мефодій Андрущенко відправив у відновленому храмі св. Архистратига Михаїла першу службу — панахиду по Тарасу Григоровичу Шевченку. Відтоді й відновилися в ньому регулярні богослужіння. Храм став першою в Києві діючою церквою втретє відродженої УАПЦ (після Об’єднавчого Собору 1992 року — УПЦ Київського Патріархату), а парафія св. Архистратига Михаїла — тою духовною віссю, навколо якої зануртував релігійно-культурницький рух не лише столиці, а й усієї України…
Незабаром парафіяни стали свідками першого в новітньому житті святині чуда. До щойно відкритого храму мешканці Пирогова принесли ікону Божої Матері «Годувальниця». Звичайна літографія кінця ХIХ ст. настільки потемніла від часу, що обриси Богородиці з Немовлям ледь проглядалися. Та лишень перед іконою зазвучали церковні молитви, вона оновилася. Більше того — по своїй вірі хворі почали зцілюватися… Зцілюються і донині.
Чудеса на цьому не скінчилися. Та найголовнішим з них було й буде спасіння тисяч і тисяч людей, котрі ступили на свій ковчег і вже ніколи його не покинуть, хоч би як далеко від маленького Пирогова вони опинилися…
Про святого Архистратига Божого Михаїла
Як вчить свята Православна Церква, ще до створення видимого світу повстав проти Бога гордовитий архангел Люцифер. Він спокусив і потягнув за собою багатьох інших янголів, які зробилися злими духами і назвалися бісами, а сам спокусник – дияволом, сатаною. Тоді виступив проти сатани один з найвищих янголів Божих, архангел Михаїл, і сказав: «Хто рівний Богу? Ніхто, окрім Бога!» І сталася на небі війна: Архистратиг (воєначальник) Божий Михаїл і янголи його воювали із сатаною, а сатана і біси воювали проти них. Та не змогла зла сила втриматися проти янголів Божих, і Господь «побачив сатану, що, як блискавка, впав із неба…» (Лк. 10, 18).
Тож недарма в Україні, яка й сама протягом своєї історії не раз билася з найрізноманітнішими ордами жорстоких загарбників, так шанують святого Архистратига. Недарма з давніх-давен йому та усьому світлому воїнству присвячують сотні храмів, а столиця нашої держави — Київ — має святого Михаїла за свого покровителя та захисника. 21 листопада (8 листопада за ст. стилем) Православна Церква святкує Собор св. Архистратига Михаїла, коли його вшановують разом з усіма Небесними безтілесними силами.
