«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаКниги, брошури

Літос

(або Камінь із пращі правди на розбиття митрополичого блудослів’я)

Галина Могильницька

«Основна засада Української держави полягає в тому, що в самостійній державі має бути й самостійна Церква… Ніякий уряд, що розуміє свої державні обов’язки, не може погодитись на те, щоб осередок церковної влади перебував у іншій державі… Автокефалія Української Церкви — це не лише церковна, а й національно-державна проблема. Це конечна необхідність нашої Церкви, нашої Держави, нашої Нації».
О. Лотоцький, «Українські джерела церковного права»

ЗМІСТ

  1. Передмова
  2. Чи владикам гоже порушувати заповіді Божі?
  3. Трохи про історію й історичну територію
  4. Ще про історію і територію, але вже «канонічну»
  5. Про «общую історію», «єдіноє Отєчєство» та про те, як митрополит Агафангел виконує в Україні «важнейшую задачу русской государственной идеологии»
  6. Наша історія «За последние 500 лет» за джерелами, рекомендованими митрополитом Агафангелом
  7. «Аще ти мніх — то мнішествуй!» (про політику в рясі й «рясу» в політиці)
  8. Додаток № 1
  9. Додаток № 2
  10. Додаток № 3
  11. Галина МОГИЛЬНИЦЬКА — біографічна довідка
  12. Авторське право

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!

Очевидно, дехто з вас відчув, що назва книжечки, яку Ви тримаєте в руках, уже чимось знайома Вам.

Ви не помилилися. На обкладинці — дещо перефразована назва полемічного твору, написаного в 1644 році моїм «майже однофамільцем» — Київським митрополитом Петром Могилою (чи колективом священиків під його керівництвом) у відповідь відомому католицькому письменнику і церковному діячеві Касіяну Саковичу, на облудні звинувачення Української Православної Церкви, викладені в його творі «Перспектива і вияснення блудів, єресей і забобонів у греко-руській церкві…» Отже, Літос (камінь) бл. Петра Могили був спрямований на розкриття облуди католицького ксьондза.

Але часи міняються й, на жаль, не на краще. Бо якщо колись, у 17 ст., нашим предкам доводилося захищати Українську Православну Церкву від нападок християн, але все ж таки іншого, католицького віровизнання, то сьогодні її доводиться боронити вже від християн православних, але іншої політичної орієнтації.

Отож, вступаючи в полеміку із сановитим політиком у рясі, назвою свого твору я хотіла нагадати, що одеський Владика — далеко не перший, хто шукає «єресєй» і «блудів» у нашій Церкві та під виглядом боротьби за «істинну віру» вправно тче ідеологічну павутину над нашим народом.

Ми терплячі й толерантні. Ми не любимо вступати в суперечки й конфронтації. Ми пробуджуємося лише тоді, коли терпіти далі несила. Мабуть, тому ми так часто програємо, що пробуджуємось надто пізно, коли вже нічого переробити й виправити не можна. А може, ми просто дещо лінькуваті й пасивні? Ми, члени Одеської обласної організації Народного Руху України, також намагалися бути вкрай толерантними. Коли у нас зібралося стільки свідчень антиукраїнської діяльності духовенства церков, підпорядкованих Московському патріархату, що далі мовчати було неможливо, ми обмежилися заявою, яку направили в органи державної влади (див. додаток № 1).

Була думка оприлюднити заяву в засобах масової інформації, але… ми толерантні! Ще, не доведи, Боже, якесь протистояння між віруючими спровокуємо, чи в українському середовищі спалах обурення оприлюдненими фактами викличемо…

Одначе вже через якийсь місяць уся одеська преса, підпорядкована митрополиту Одеському й Ізмаїльському Агафангелу, загаласувала, що «единственную каноническую и истинно православную Церковь» та її митрополита «преследуют националисты», які хочуть «уничтожить православие в Украине».

Мене в тих писаннях і Євдоксією, що Іоана Златоуста переслідує, обізвано було (під Златоустом, ясна річ, підрозумівався митрополит Агафангел…), і «беснующейся Иродиадой», що митрополичої голови прагне… Матеріалу навіть для позову в суд вистачило б. Але ж ми — толерантні! Ми ж і суперечок й конфронтації уникаємо!..

Наше мовчання лише додало митрополитові певності: в інтернеті появилася його заява «Рух против православия» (додаток № 2), в якій Одеський Владика, сам того не сподіваючись, мимохіть розкрив усю глибоко продуману систему тез і понять, що дають змогу підлеглому Москві духовенству будувати на них справжню Вавилонську вежу облуди. У її лабіринтах легко заплутатись не лише прихожанам церков Московського патріархату, а й світовій православній громадськості, яка, ясна річ, не краще, ніж прихожани, ознайомлена як з історією України та її Церкви, так і з процесами, що відбуваються в ній сьогодні.

Цю вежу брехні, що з кожним днем зростає в свідомості наших громадян, ми повинні зруйнувати, бо інакше не матимемо не тільки власної, незалежної від Москви Церкви, а й власної незалежної Держави: суверенні держави творяться-бо суверенним народом, а не «детьми общего (з сусідньою державою) Отечества» й не представниками «единого (із сусіднім) народа».

Як і належить у полеміці, я звертаюся в своєму посланні до Одеського митрополита.

Але Ви, шановні читачі, сприймайте це як «данину жанру». Не до митрополита, а до вас — до вашого серця й розуму звертаюся я своїм словом. Митрополит, що б я йому не сказала, все одно робитиме те, що потрібно й вигідно йому та його керівництву…

Це цікава книжечка, читачу! З неї Ви дізнаєтесь багато такого, про що не чули раніше, а як і чули, то зовсім по-іншому.

Ця книжечка про те, як і чому ми так багато втрачали на нашому історичному шляху і що треба (чи, навпаки, чого не треба) робити, щоб не втрачати надалі.

Я хотіла б, щоб вона допомогла Вам розібратися в суті сьогоднішніх суперечок довкіл проблем, пов’язаних з Українською Церквою, в наших історичних і сучасних взаємовідносинах із сусідньою Державою, яку нам досі вперто нав’язують як «общее Отечество — единую Русь».

Єдине, чого я не хотіла б, — це, щоб у когось із вас у серці ворухнулось почуття злоби чи неприязні до тієї Держави чи народу, що живе в ній. То — погані почуття. Вони притаманні слабким і безпорадним. Ми — не такі. Ми можемо бути сильними й мудрими.

Історію треба знати не для зведення рахунків — то шлях, що веде в нікуди. Її треба знати, щоб не повторювати помилок минулого, позбутися нав’язуваного нам почуття неповноцінності й меншвартості. Це необхідно! Необхідно для того, щоб із кожним — і сусіднім, і дальшим — народом уміти і дружити, і співпрацювати як рівноправні партнери й гідні друзі.

Дай нам, Боже, сили прощати… І дай мудрості — не допускати того, що потрібно було б потім прощати.

Ваша Галина Могильницька

До змісту | Далі 

3 відгуки
to «Літос»
  1. Василь Оліградський :

    Слава Ісусу Христу! А ця книга є надрукована, її можна купити?


  2. Ольга :

    Слава Ісусу Христу!
    Чи можна придбати у вас книги «Літос» і » Хроніки великого ошуканства»? Допоможіть, будь ласка!!!


Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Допомога ЗСУ

Сторінки

Останні відгуки

Канали RSS


Українська Церковна Архітектура














Нагору