«Наша Парафія»

Що таке Хрещення?

Хрещення — це духовне народження людини в інше, нетлінне життя, як про це сказав Господь Никодимові:

Істинно кажу тобі: хто не народиться від води й Духа, той не може увійти в Царство Боже. Бо народжене від тіла є (лише) тіло, а народжене від Духа є дух Ін. 3:5–61.

Хрещення відкриває людині дорогу в Царство Боже, у спасіння, у вічне Життя. Проте якщо людина не йтиме цією дорогою, вона ніколи туди не прийде. Так само, як у земних наших справах: якщо людина вступить у найпрестижніший університет, але зупиниться на порозі й не піде далі — вчитися, то не отримає жодної користі. Так і Хрещення: з нього починається для людини справжнє Життя, якщо вона йде до цього Життя дорогою, яку відкриває це Таїнство.

«Хрещення — це викуп полонених, відпущення гріхів, смерть гріха, колісниця до неба, райська радість, здобуття Царства, дар усиновлення» свт. Кирило Єрусалимський.

«Що притаманне тому, хто наново народився? Скинути із себе стару людину й зодягнутися в нову, що відновлюється в пізнанні за образом Того, Хто її створив» свт. Василій Великий.

Чому Хрещення називають таїнством?

Таїнство — це священнодія, яку встановив Сам Господь. Коли вона звершується, тоді не священик, не людина, а Бог руками священика подає благодать Святого Духа тому, над ким здійснюється Таїнство.

Хрещення, як і інші таїнства Православної Церкви (Миропомазання, Сповідь, Причастя, Шлюб, Священство, Соборування), також установив Сам Господь Ісус Христос. Він освятив хрещення Своїм власним прикладом, охрестившись від Іоана Предтечі. Потім, після Свого Воскресіння, Він сказав апостолам: Ідіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа Мф. 28:19.

У якій Церкві хреститися?

Хреститися потрібно у Православній Церкві, незалежно до якого адміністративного осередку належить той чи інший храм. Тимчасово в Україні Православна Церква розділена на три гілки: Українську Православну Церкву Київського Патріархату, Українську Православну Церкву Московського Патріархату та Українську Автокефальну Православну Церкву. Усі три Церкви є православними й не мають жодної відмінності у віровченні. Тому їх об’єднання в єдину Помісну Українську Церкву неминуче і є лише питанням часу. Усі таїнства в цих Церквах дійсні та звершені Духом Святим.

Що потрібно для Хрещення?

Насамперед — віра.

Перший і найважливіший обов’язок християнина — знати свою віру, бо саме віра, стверджена ділами, формує життя людини — і теперішнє, і майбутнє.

«У вірі треба бути не хитким, а непохитним.

Не той вірує, хто вірує всьому, а той, хто вірує Богові. Залиш мудрування і прийми віру. Віра просвічує все, віра освячує все, віра створює людину гідною Духа Святого… Де віра, там і сила, а де невірство, там неміч. Віра — початок добра, віра — джерело благ. Прийми ж цю зброю спасіння» свт. Іоан Золотоустий.

«У неосяжних таємницях Божих розум повинен коритися вірі, а не віра — розумові» свт. Тихін Задонський.

«Як очі бачать предмети матеріальні, так віра духовними очима дивиться на сокровенне» прп. Ісак Сирін.

Віра — це теж наука, її не можна пізнати за день: вона зростає від виконання заповідей Божих (а для того, щоб їх виконувати, потрібно їх знати, думати й
піклуватися про це); зростає від вдумливого читання Слова Божого і творів святих наставників; зростає й поглиблюється віра, ніби сама собою, від молитви, присутності на службі Божій, а особливо — коли вдаємося до таїнств Сповіді та Причастя.

Головні істини християнської віри викладено в молитві «Символ віри», яку має знати напам’ять кожний християнин, як і молитву «Отче наш». Зрозуміло, що початківець не може одразу ж збагнути всі глибини цієї молитви, оскільки в ній сконцентровано духовний досвід сотень і тисяч святих подвижників, богословів, боговидців — досвід усієї Церкви. Для того, щоб глибше зрозуміти цю молитву, потрібно прочитати до неї пояснення, складене багатьма святими, яке є в Законі Божому (або інакше — Православному катехизисі) — книзі, що має бути однією з настільних для кожного християнина. Закон Божий доступно і стисло розповідає про Біблію, богослужіння, молитви, традиції та свята Церкви, про десять заповідей Божих, головні Христові заповіді та всі головні поняття Божої науки.

Чи обов’язково мати наставника у вірі?

Обов’язково. Без цього неможливий поступ, рух уперед. Наставником може бути і Святе Письмо, і книги святих отців та вчителів Церкви. Але бажано, щоб у своїх ваганнях і сумнівах (які неодмінно виникатимуть на нашому духовному шляху) ми могли порадитися з мудрим священиком або досвідченим у православному житті мирянином — це може позбавити нас від багатьох тяжких помилок. Водночас завжди варто перевіряти свої думки, рішення, вчинки, а також і людські поради Божими настановами, словами святих отців.

«Ніхто, якщо він мудрий, не сідає на корабель без керманича» свт. Василій Великий.

«Премудрий каже: спасіння — у багатьох порадах. Не каже: у пораді багатьох, щоб не з кожним радитися, але щоб радитися про все з тим, кому довіряємо» авва Дорофей.

«Око бачить інші речі, а себе не бачить… Тому в кожній справі май порадника» свт. Григорій Богослов.

Чому хрестять немовлят, якщо вони не мають свідомої віри?

Православна Церква хрестить немовлят за вірою їхніх хрещених батьків. Євангеліє навчає, що за вірою інших Господь може відпускати гріхи, зціляти, давати інші благодатні дари. Коли четверо друзів принесли до Ісуса Христа розслабленого, Ісус, побачивши віру їхню, говорить розслабленому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої Мк. 2:5.

Проте вірою не обмежується місія хрещених батьків: вони зобов’язані навчити охрещену дитину, коли вона підросте, засадам Христової віри, допомагати їй, молитися за неї все життя. Це їхній священний обов’язок, і вони дадуть відповідь перед Богом за своїх хрещених дітей.

Деякі протестантські конфесії вчать, що не можна хрестити немовлят. Але православна віра спирається на свідчення Святого Письма: за часів Старого Завіту до храму приносили хлопчиків-немовлят на восьмий день після народження, щоб присвятити їх Богові чином обрізання, яке було прообразом Хрещення. У Новому Завіті Святе Хрещення заступило обрізання, тому апостол і називає його «нерукотворним обрізанням» Кол. 2:11–12, до якого мають доступ не лише хлопчики, а й дівчатка, бо нема вже ні юдея, ні язичника; нема ні раба, ні вільного, нема ні чоловічої статі, ні жіночої, бо всі ви — одно у Христі Ісусі Гал. 3:28.

Апостоли неодноразово хрестили цілі родини, де були й діти (за звичаєм того часу, напевно, й багато дітей).

Тільки після Хрещення людині доступні інші таїнства Церкви Христової (і головне — Причастя), тільки після Хрещення людина приєднується до Церкви — Тіла Христового; то хіба можна позбавити дітей цього скарбу?

Немовлята, як і дорослі, причетні до первородного гріха, який змиває таїнство Святого Хрещення, і мають потребу в очищенні від нього. Крім того, дитина не розумом, але душею, створеною за образом Божим, може сприймати Бога і зростати в Ньому. Сам Господь сказав: Пустіть дітей приходити до Мене і не забороняйте їм; бо таких є Царство Боже Лк. 18:16.

Чи не краще, щоб дитина виросла, а тоді сама вибрала собі віру?

Це дуже хибне міркування. Це все одно, що сказати: поки дитя не виросте й не скаже, що воно бажає їсти, не годуватиму його. Бо як дитя потребує тілесної їжі, так потребує й духовної. А якщо «святе місце пустим не буває», то що наповнить його в дитині, поки вона виросте?

Матір, яка пізнала Господа Ісуса Христа, ніколи не побажає дитині залишитися неохрещеною, навпаки: не може дочекатися хрещення своєї дитини в ім’я Господнє, як ті, хто розуміють, що таке зустрітися з Улюбленим, жити під покровом Спасителя, — тим паче, що Господь Сам до цього закликає! А діти, хоч і не розуміють, але душею відчувають Бога краще за нас, дорослих. Тож не слід грішити перед своєю дитиною та перед Богом, а ліпше докласти зусиль, щоб пізнати сенс православної віри, тому що ті, хто не бажають хрестити своє дитя, показують цим, що вони не мають віри, не знають її, не відають Бога, затьмарені земними клопотами чи незгідними з Божою наукою мудруваннями, і самі перебувають у великій небезпеці.

Чому важливо причащати дітей?

Якщо коротко, то Христос Сам сказав про це: Істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день Ін. 6:53–54. Дитинку потрібно причащати якомога частіше. Регулярне причастя на очах змінює дитя, яке стає спокійнішим і духовно захищенішим. До 7 років, за церковним ученням, діти несвідомі у своїх учинках, тому підготовки до причастя (посту, сповіді) немає.

Батькам належить дбати також і про те, щоб не лише дитину причащати, а й самим причащатися, щоб духовно зростати разом зі своїми дітьми, щоб мати від Бога благодать, силу і мудрість правильно виховувати своє дитя. Що таке Причастя — батьки мають добре розуміти, тому їм необхідно прочитати відповідну книжку про це таїнство.

Чи правда, що Хрещення — єдине таїнство Церкви, яке може звершувати мирянин?

Так, але тільки в разі крайньої потреби. Якщо життя народженого немовляти (чи нехрещеної дитини або й дорослої людини) під загрозою, треба негайно викликати священика та похрестити його, щоб воно не відійшло у вічність нехрещеним. Якщо ж священика поблизу немає, його може похрестити простий вірянин, незалежно від статі, поливши тричі водою голову охрещуваного зі словами: «Охрещується раб Божий (ім’я) в ім’я Отця (полити перший раз водою). Амінь. І Сина (полити другий раз водою). Амінь. І Духа Святого (полити третій раз водою). Амінь». Дорослого треба попередньо спитати, чи вірує він в Ісуса Христа — єдиного Спасителя і Бога.

І таке Хрещення дійсне. У разі одужання, що нерідко бувало після Хрещення, це таїнство доповнюють у Церкві лише певними молитвами і таїнством Миропомазання.

Якщо тяжко згрішив, чи потрібно хреститися вдруге?

Оскільки Хрещення є духовним народженням, а народжується людина один раз, то й таїнство Хрещення здійснюють лише один раз. Один Господь, одна віра, одне хрещення Еф. 4:5. Перехрещування людини — це гріх проти Духа Святого, який не прощається ні в цьому житті, ні в майбутньому, тому не можна дозволити таке чинити ні з собою, ні зі своєю дитиною. Православна Церква не дозволяє перехрещувати навіть тих людей, яких хрестили в неправославній християнській конфесії, якщо вони були охрещені «в ім’я Отця, і Сина, і Духа Святого», а лише доповнює це хрещення певними молитвами й Миропомазанням.

Якщо людина згрішить після святого Хрещення (що неодмінно трапляється, оскільки боротьба людини за свою праведність не буває без падінь і поразок), є інше спасенне таїнство — Покаяння (Сповідь). Щире покаяння відроджує людину, вертає їй чистоту новоохрещеної, змиває гріхи з книги її життя, так що не лишається від них і сліду.

Варто зазначити, що святі люди щиро вважали себе останніми грішниками, тому що вони наблизилися до Божого світла, і в ньому бачили найменшу плямку на своїй душі. Крім того, вони серцем пізнали, що людство — це єдина родина, єдине ціле, і тому гірко плакали за тяжкі гріхи людей, як за свої власні. Саме така болісна покаянна молитва очищає і спасає людину, а разом — утримує від загибелі увесь світ.

Треба пам’ятати, що після святого Хрещення нас одягають у білу одіж (крижмо) на знак чистоти нашої душі. Блаженний, хто збереже ту білу ризу душі аж до смерті незаплямованою, очищатиме її покаянням, чеснотами і добрими справами. А той, хто після Хрещення безоглядно грішить, стає більш винний за язичника.

Що робити, якщо загубився хрестильний хрестик?

Не робити трагедії — купити новий.

Краще після хрещення дитини дорогий хрестильний хрестик замінити на простенький, а хрестильний зберігати в належному місці, поки дитинка підросте та зможе носити його обережніше. І краще, щоб хрестик був не на ланцюжкові, а на мотузочці, зав’язаній так, щоб не знімався з шиї. Хрестик з дитини краще не знімати! Він не зашкодить, а зберегти може.

Дорослим так само не слід знімати із себе хреста.

Чому не варто знімати хрестика?

Натільний хрестик — це не прикраса, а зриме сповідання нашої віри. Багато християн навіть перед загрозою покарань і мук відмовлялися зняти із себе хрест: це було свідоме сповідання Спасителя. Крім того, хрестик неодноразово захищав людей від наглої смерті (у воді, вогні, катастрофах).

Яку ж силу має хрест? Саме хресним подвигом Господь викупив людство од вічної смерті (яка від часу Воскресіння Христового є тільки успінням, сном до дня загального воскресіння всіх людей), переміг диявола й усиновив нас Богові; зробив з хреста — найганебнішої зброї покарання — зброю нашого спасіння див. Кол. 2:14, 15. Хрест став знаменням Самого Христа, тому він, як і Причастя, — найсильніша зброя проти всіх наших видимих і невидимих ворогів.

«Озброймося цією непереможною християнською зброєю, переможцем смерті, і цю зброю носімо при собі завжди, удень і вночі, щогодини і щохвилини» прп. Єфрем Сирін.

«Хрест — це знамено нашого спасіння, загальної свободи та милосердя нашого Владики, Якого, наче ягнятка, на заколення вели. Знай, що не можна осягнути Царства Небесного, як тільки через хрест» свт. Іоан Золотоустий.

Тому і проповідь християнства — це завжди проповідь про Розіп’ятого і про Хрест, яким нам дароване визволення від смерті. Бо я розсудив не знати між вами нічого, крім Ісуса Христа, і то розп’ятого, — пише премудрий учитель народів апостол Павло 1 Кор. 2:2.

Якщо ми знайдемо десь загублений хрестик, треба благоговійно підняти його та забрати додому або віднести до церкви. Дехто каже, що не можна брати знайденого хрестика, бо, нібито, з ним беремо на себе і хрест (життєві тягарі) того, хто його загубив. Це забобон, оскільки кожній людині Господь дає тільки свого власного життєвого хреста, який вона може понести і має нести, наслідуючи Господа і з Його допомогою, до кінця життя.

Чи має бути кожна хрещена людина «не від світу цього»?

Так, має. Світом у Святому Письмі названо таке суспільство, яке вважає гріх нормою: провадить такий спосіб життя, який не веде до Бога, до спасіння, а до загибелі та вічних мук. Про таке товариство апостол каже: Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, у тому немає любові Отчої… І світ минає, і похіть його, а той, хто виконує волю Божу, перебуває повік 1 Ін. 2:15, 17. Християнин має навчитися йти проти течії, якщо ця течія несе його в мертве море. Навчитися думати не про те, як на нас подивляться і що скажуть люди, а як подивиться на це Бог і чи схвалить наші вчинки, слова, думки.

Чи має бути християнин патріотом?

Служіння Батьківщині, її захист і любов до неї Церква завжди вважала одним з найвищих обов’язків християнина. Недаремно смерть за Батьківщину прирівнюють до подвигу мучеництва! Як ми мусимо шанувати батьків (а це одна з десятьох заповідей Божих), так само зобов’язані шанувати й учителів, і священиків, бо вони теж наші духовні батьки, а ще більше — рідну Батьківщину, яка є матір’ю всіх споконвіку батьків-прабатьків, наставників, священиків і всіх святих цієї землі. Що значить любити Батьківщину? Це значить знати й шанувати її історію, культуру, мову, духовні й матеріальні багатства — дієво захищати їх від наруги та нищення. Наша Батьківщина нині лежить у руїні саме через те, що ми — її діти — переважно байдужі до неї, готові віддати на поталу те, що здобували численні покоління наших предків, і навіть не уявляємо, який це тяжкий гріх.

Любов до Батьківщини має бути правдивою: ми повинні молитися з болем за свою знедолену Матір, за її захисників і за її ворогів, щоб Господь врозумив і помилував їх (без цього християнин не є християнином!), пізнавати та захищати її унікальну культуру і виховувати дітей патріотами, мужніми та гідними своїх славних і святих предків.

Християнин зобов’язаний захищати скривджених, а не кривдників; оборонців, а не завойовників; правду, а не лжесвідчення, — за це кожен з нас дасть відповідь перед Богом, і від цього, зокрема, залежить наше спасіння чи загибель.

Яких істин потрібно вчити дитину найперше?

Любові до Бога та любові до ближнього, бо це дві найголовніші заповіді Божі. Цього нам усім треба вчитися, бо людина не може спастися, якщо не любитиме і Бога, і ближніх, — це ніби два крила, без яких душа не може злетіти в небо.

А от як навчитися правильно любити, що таке істинна любов — це наука наук. Для цього Господь дав нам і Слово Боже, і твори святих отців, для цього — богослужіння, пости, усі таїнства церковні, молитва. Бо любов до ближніх — це не пристрасне почуття, не улесливі слова, не догоджання людям; також і любов до Бога — це не пусті слова. Істинної любові до Бога та ближніх потрібно вчитися більше за будь-яку земну науку, бо від цього залежить не земна кар’єра, яка минає як дим, а наша доля у вічному житті — доля, яку змінити після смерті буде вже неможливо. Тому до виховання дітей у Христі та до свого духовного навчання потрібно докладати найбільше зусиль.

Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його Мф. 11:12.

Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного Мф. 7:21.

1. У таких дужках — посилання на книгу Святого Письма, з якої взято цитату. «Ін.» — це Євангеліє від Іоана, «Мф.» — Євангеліє від Матфея і т. д. (у змісті Біблії чи Нового Завіту є всі ці скорочення). Після назви книги цифрою позначено розділ, а після двокрапки — строфа, наприклад, «Діян. 22:16» — це Діяння апостолів, розділ 22, строфа 16. [↩]

Опубліковано: 17.10.2013.