Арсеній, єпископ Тверський, чернець Києво-Печерський
Святий Арсеній народився у Твері в сім’ї багатих і вельможних, шляхетних і благочестивих батьків. Вони дали Арсенію добру, як на ті часи, освіту. В навчанні він мав такий успіх, що випереджав у знаннях усіх своїх ровесників. Особливо відзначався любов’ю до читання божественних книг. Батьки ще змалку старалися прищепити в його серці страх Божий та істинне благочестя. Вже в юні роки Арсеній проявляв велике смирення і до всього був надто уважним.
У той же час він добре розумів, що всі блага світського життя хиткі й швидкоплинні. Особливо Арсеній задумався над цим, коли померли батьки і він став спадкоємцем чималого багатства. Свій будинок він перетворив на притулок для прочан і бідних, чим викликав велике незадоволення всіх родичів. Арсеній добре розумів, що й він є прибульцем і прочанином на цій землі, що життя тут тимчасове, а вічне — попереду.
Родичі вважали, що Арсеній веде марнотратне життя й постійно радили йому одружитися. А він тим часом почав роздавати своє добро бідним і нужденним, допомагав удовам і сиротам, заступався за скривджених. Коли звільнився від багатства, то став слізно просити Господа вказати йому подальший життєвий шлях. Щирі молитви Арсенія були почуті. Уві сні до нього пролунав голос, який звав до Києва, до Києво-Печерського монастиря, де майже три століття тому засяяла слава Печерських преподобних Антонія і Феодосія.
Повторюючи подвиг преподобного Миколи Святоші; князя чернігівського, блаженний Арсеній вирушив до Києва. Прибувши на Києво-Печерські гори, упав на коліна перед настоятелем монастиря і став слізно проситися в обитель. Зважаючи на його молодість, настоятель умовляв Арсенія добре подумати і вибрати інший, легший шлях. Проте Арсеній був невблаганний. Він запевнив настоятеля, що твердо пам’ятає слова Святого Письма: «Жоден, хто поклав руку свою на рало й озирається назад, непридатний для Царства Божого» (Лк. 9, 62).
Настоятель був приємно здивований таким високим благочестям юнака і прийняв його в обитель, а невдовзі й здійснив чернечий постриг. Арсеній був відданий під керівництво доброчесному старцю, який мав великий досвід у духовних подвигах. Свій нелегкий послух блаженний проходив із великою любов’ю: носив воду, рубав дрова та готував для братії їжу на монастирській кухні. Як колись преподобний Микола Святоша, він замітав у дворах і келіях, уночі молився й співав псалми, жодного дня не пропустив служби в храмі. Задовольнявся мізерною і простою їжею та коротким сном. Усі його високі чесноти і смирення в поєднанні з блискучими розумовими здібностями не могли бути не поміченими настоятелем. Ченці ставилися до нього з глибокою повагою, при одній згадці про Арсенія братія часто називала його «святим». Він завжди залишався простим і смиренним ченцем Великої обителі.
На той час у Києві проживав нововисвячений митрополит Київський Кипріан. Дізнавшись про чернечі подвиги Києво-Печерського чорноризця Арсенія, митрополит наблизив його до себе й щиро полюбив за істинне благочестя і смирення. Він часто бесідував із молодим ченцем, наставляв його в заповідях Божих, а потім висвятив на ієродиякона. У 1390 р. митрополит Кипріан переїхав до Москви і забрав Арсенія, призначивши своїм секретарем. А вже літом того ж року митрополит був змушений виїхати до Твері для розгляду справи Тверського єпископа Єфимія, який відзначався великою гордістю та марнолюбством. Своєю несправедливою поведінкою він налаштовував проти себе не лише великого князя тверського Миха їла Олександровича, а й бояр і духовенство. До Твері поїхав і секретар митрополита блаженний Арсеній.
Для розгляду справи єпископа Єфимія були запрошені два грецьких митрополити Михаїл і Никандр, а також єпископи — Пермський Стефан і Смоленський Михаїл. За чотири дні роботи, а ще під великим тиском князя Михаїла Тверського, Освячений собор позбавив єпископа Єфимія сану й ув’язнив його в московському Чудному монастирі.
Тим часом князь Михаїл почав настійно пропонувати митрополиту Кипріану висвятити на Тверську кафедру блаженного Арсенія. Митрополит радий був такій пропозиції, та й місцеве духовенство і жителі Твері вже дізналися про доброчесність Арсенія. Лише він сам був категорично проти: «Я людина грішна, не мав і не маю нічого іншого, крім бажання оплакувати свої гріхи, тому й не прийняв сану священства. Про єпископський мені навіть грішно подумати».
Більше всього Арсеній боявся міжкнязівських чвар і розбрату, бо розумів, що тоді архіпастирю Тверському буде зовсім непросто. Та врешті він смиренно погодився, бо побачив у всьому промисел Божий. На єпископа Тверського Арсенія було висвячено 15 серпня 1390 р.
Очоливши кафедру, владика Арсеній став ревно проповідувати слово Боже на тверській землі, бо завжди пам’ятав сказане пророком Єзикиїлем: «Тебе, сину людський, Я поставив стражем дому Ізраїлевого, і ти будеш чути з уст Моїх слово і напоумляти їх від Мене» (Єз. 33, 7).
Надто важливим у своїй архіпастирській діяльності єпископ Арсеній вважав підтримання миру й злагоди між тверськими князями. Поки був живий великий князь Михаїл, то і йому, і владиці Арсенію це добре вдавалося. Князь постійно підтримував свого архіпастиря. Якось він навіть направив послів до Константинополя, які привезли ікону Страшного суду з часточками мощей святих»
Потрібно зазначити, що факти, які подані в Православній енциклопедії, свідчать, оскільки Арсеній прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі, то це дає підставу припустити, що він був уроженцем Південної Русі. Мабуть, так воно і було. Пам’ять святителя Арсенія, єпископа Тверського вшановується 15 березня (2 березня за ст. ст.).
