«Наша Парафія»

З травня 1922 р. Василь Вишиваний відходить від активної самостійної участі в українському еміграційному житті, однак постійно виявляє цікавість до українських справ. Він не поривав зв’язків з УСС, час від часу зустрічаючись з деякими з них та підтримуючи листування. З 1921 р. він входив до складу Боєвої управи УСС1.

До 1925 p., як засвідчив В. Габсбург на допиті 5 вересня 1947 року, він жив у Відні, час від часу виїжджаючи до різних міст Європи. З 1925 р. до 1935 р. перебував у Парижі2. У листі до митрополита А. Шептицького від 14 лютого 1927 р. він зауважує, що «вже повністю переселився у Францію» і «дуже радий тут жити, тому що тут усі приходять тобі на допомогу у будь-якому випадку». Він не втрачає інтересу до українських політичних справ, за якими спостерігає уважно, хоча зауважує: «але своєї думки про них я не виказую» (док. 74). У 1933 р. разом з братом Карлом-Альбрехтом Вільгельм Габсбург отримав у спадок маєток у Живці (Краківське воєводство), проте відмовився від своєї частки, за що протягом усього життя отримував 2 500 швейцарських франків щомісячно3.

Щодо міжвоєнного періоду життя й діяльності Вільгельма Габсбурга — маємо обмаль інформації. Його постать привертала увагу багатьох інституцій у різних країнах Європи. Зокрема, про перебування ерцгерцога у Франції збиралися поодинокі відомості у підрозділах польських спецслужб, у т. ч. в експозитурі № 2 II відділу Генерального штабу польських збройних сил («dw6jka»). В одному з агентурних донесень зафіксовано: «Перебував у Франції, де посідав маєтки. Партія монархічна мала серед українців багатьох прихильників, у більшості колишніх галицьких офіцерів. В Парижі Василь Вишиваний намагався порозумітися з російськими монархістами, у яких знайшов підтримку, оскільки не виявляв своїх прав до земель російських, а тільки до захід-них — галицьких»4.

Серед інших агентурних інформацій — повідомлення від 16 червня 1932 p., що В. Вишиваний «продав свій автомобіль, свої віли і переселився до центру Парижа з причин заощадних». Цікавим є повідомлення про розірвання стосунків ерцгерцога зі своїм колишнім ад’ютантом Ляришенком з «огляду на прокомуністичні погляди останнього»5.

На цей час припадає встановлення контактів В. Габсбурга з ОУН й особисто з Є. Коновальцем. Про свої зустрічі з В. Вишиваним у Парижі в 1934 р. свідчить Д. Донцов, який прибув у французьку столицю на запрошення товариства «France — TUkraine». «Мав там кілька сходин з полк. Коновальцем, — пише він. — Бачився я тоді і з полк. Василем Вишиваним (Вільгельмом Габсбургом) — на Rue d“Acacias, де він тоді мешкав, раз з Коновальцем, другий раз — сам. Кілька разів бачився теж з ним на Rue Thenard, в готелі, де мешкав я і де Василь Вишиваний був гостем п-ва Томаріш»6. З протоколів допиту ерцгерцога радянськими слідчими стає відомо, що між В. Вишиваним і керівником ОУН відбулося дві зустрічі , під час яких обговорювалася можливість сприяння ерцгерцога у фінансуванні ОУН деякими американськими інституціями. Однак конкретних домовленостей, мабуть, не було досягнуто7. Між 1933 і 1935 роками представник ОУН у Лондоні Євген Ляхович отримав доручення Коновальця встановити контакт з ерцгерцогом Вільгельмом з тим, щоб сприяти розширенню легальних зв’язків ОУН. Є. Ляхович кілька разів зустрічався з В. Габсбургом, який допоміг встановити контакти представника ОУН з ірландським послом в Парижі, надав кілька рекомендаційних листів до журналістів і депутата англійського парламенту8. Метою керівництва ОУН були спроби привернути увагу Великобританії до ук-раїнського самостійницького руху. Намагання «включити українську проблему у сферу … заінтересування великобританської політики» було одним з компонентів зовнішньополітичної концепції Є. Коновальця9.

Відомо також, що Є. Коновалець у березні 1933 р. звернувся листовно до В. Габсбурга з проханням, аби той поклопотався про візу для М. Сціборського в австрійському посольстві у Парижі. Є. Коновалець сподівався, що М. Сціборському вдасться провести необхідну роботу з тим, щоб перенести Організаційну централю ОУН до Відня10.

Згодом, на допиті у Києві, В. Габсбург свідчив, що під час перебування у Франції він підтримував також зв’язки з відомими українськими діячами А. Лівицьким, С. Шелухіним, І. Токаржевським-Карашевичем, В. Прокоповичем та генералом О. Удовиченком11. Однак жодних по-дробиць у протоколах допиту не наводиться.

До цього переліку контактів можна долучити зустріч Вільгельма Габсбурга з генералом В. Петрівим, колишнім військовим міністром в уряді І. Мазепи. Його лист до генерала від 23 жовтня 1933 р. з Парижа сповнений оптимізму й віри в політичну перспективу України. «Віра та сама у мене залишилась, — пише він, — і я уперто вірю в самостійність і соборність суверенности нашої, нам всім так милої держави України» (док. 86).

Політичні та особисті контакти ерцгерцога були в полі зору «двуйки», яка відстежувала всі кроки давнього політичного противника Польщі. Так, у донесенні агента «Олафа» від 28 липня 1934 р. висловлювалося прохання звернути увагу, «чи дійсно син професора Лотоцького перебуває в контакті і співпрацює з Василем Вишиваним»12.

В особовій справі В. Вишиваного, заведеній «двуйкою», в інформаційному повідомленні, датованому 7 липня 1933 p., констатується пожвавлення політичної діяльності ерцгерцога. «Василь Вишиваний (Вільгельм Габсбург), який протягом останніх кількох років не виявляв жодної політичної діяльності, — зазначалося в цій інформації, — в останнім часі відбув кілька нарад з Панейком, який ходить у політичних радниках Вишиваного». Результатом цих зустрічей, як зазначалося далі, було укладення плану дій у зв’язку із зростанням шансів повернення сина Карла І, ерцгерцога Отто, на угорський, а можливо, й австрійський престоли, про що В. Вишиваний висловлювався з великим оптимізмом. Зазначалося, що ерцгерцог виїздив до Брюсселя, де бачився з колишньою австрійською імператрицею Зітою (дружиною імператора Карла І), а звідти він виїхав до Лондона13.

Інший документ цієї ж справи «двуйки», датований 1 липня 1934 р. підтверджує, що В. Габсбург «виявляє останнім часом знову певну діяльність». Ця активізація пов’язувалася польською спецслужбою насамперед з тим, що ерцгерцог отримав досить значний спадок по смерті свого батька Карла-Стефана, який жив і помер у своєму маєтку в Польщі. Два брати ерцгерцога Вільгельма на той час продовжували служити у польській армії. Ще однією з причин називалася «певна активізація українського питання, в якому як відомо Вишиваний зумів відіграти поважну роль»14.

Серед осіб, що оточують і підтримують В. Вишиваного, який жив на той час у Парижі, був і Б. Лотоцький — син відомого діяча УНР, професора Варшавського університету О. Лотоцького, а також подружжя Карашевич-Токаржевських. І. Токаржевський — відомий український дипломат, його дружина — донька професора О. Лотоцького і сестра згаданого Б. Лотоцького. Серед прихильників В. Габсбурга документ «двуйки» називає лідера ОУН Є. Коновальця. Крім того, у В. Вишиваного збираються часто «різноманітні українські особистості лівої орієнтації, як напр. Микола Шаповал, брат померлого лідера есерів Микити Шаповала, і навіть довірені особи митрополита Шептицького»15.

Серед тих, хто сприяв політичній активізації Вільгельма Габсбурга, польські спецслужби вважали імператрицю Зіту (дружину останнього імператора Карла І), яка «намагається не тільки посадити свого сина Отто на австро-угорському троні, але й також якогось іншого Габсбурга, як наприклад Вільгельма (Василя Вишиваного) на троні гетьманськім в Україні». «У такій спосіб, — зазначалося далі в донесенні, — держава Габсбургів мала би із спорідненою Україною спільний кордон і насамперед доступ до Чорного моря»16.

Проте цей спалах активності прихильників В. Вишиваного не був тривалим. Принаймні, польські спецслужби, продовжуючи слідкувати за ними, не фіксують у подальшому помітних подій у їхній діяльності.

У 1935 р. В. Габсбург повертається до Відня, де його застав початок Другої світової війни. Після «аншлюсу» Австрії особа В. Габсбурга привертає увагу німецької влади. Гітлерівські служби цікавились, чому його брат Карл прийняв польське громадянство й був полковником польської армії. Одночасно цікавились і місцем перебування братового сина, який служив в англійській армії з 1939 р. (док. 87).

Саме на цей час припадають наміри німців використати популярність В. Вишиваного у своїй подвійній грі щодо Карпатської України, яка протистояла зазіханням хортистської Угорщини. Н. Гірняк свідчить, що Рібентроп запросив В. Габсбурга до себе й поставив вимогу, щоб той взяв на себе певні зобов’язання з огляду на події в Карпатській Україні. Як зазначає Н. Гірняк, «Вишиваний зразу поставив справу ясно: він спитався, чи Німеччина має щирі заміри щодо української державності. На це Рібентроп посміхнувся: «Ви хіба як добрий німець повинні догадатися й Вам зайво поясняти». Тоді Вишиваний, щоб не продовжувати немилої розмови, відповів: «Вибачте, але Ви помиляєтеся. Я почуваю себе українцем і тільки для добра України можу співпрацювати»»17. Н. Гірняк зазначає, що одразу ж після розмови з Рібентропом Вишиваний повідомив українське підпілля про справжні плани німців щодо Карпатської України і відрадив від співпраці з ними.

У свою чергу Роман Новосад, який був пов’язаний з ОУН і заарештований радянською військовою розвідкою разом із В. Габсбургом, стверджував, що В. Вишиваний розповідав йому, «як на початку війни з СРСР до нього (ерцгерцога. — Авт.) звернулися представники імперської служби безпеки СД з пропозицією співробітництва з ними щодо українського питання»18. Маючи достовірні відомості про широкі зв’язки В. Вишиваного з визначними українськими політичними діячами, СД розраховувало на його допомогу. Але ерцгерцог від співробітництва категорично відмовився. Відтоді нацисти більше не пропонували Вишиваному співпраці, однак почали вважати його за ворога німецького народу і встановили нагляд гестапо.

Про свою вірність Україні та українським національним ідеалам В. Вишиваний наголошував у своєму коротенькому листі Н. Гірняку від 27 червня 1941 p.: «Щиро Вам дякую, що не забули старого полковника УСС, — писав він. — Я, дорогий Друже, не змінився, мої думки вічно такі самі, як колись; українського питання й українців я не забув мимо того, що мовчав… Прошу пишіть мені на зазначену в листі адресу і під моїм іменем, під яким я тут живу (Вільгельм Габсбург-Лотринген. — Авт.)у хоч я все гордий на моє українське прізвище, яке мої дорогі УСС мені дали й остаюсь для них усе вірний Василь Вишиваний»19.

1. Євген Коновалець та його доба. — Мюнхен. — 1974. — С. 261. [↩]
2. ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 66498. — Т. І. — Арк. 25. [↩]
3. ЦДАГОУ. — Т.2. — Арк. 129. [↩]
4. РДВА. — Ф. 461. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 86-87. [↩]
5. РДВА. — Ф. 308-к. — Оп. 19. — Спр. 159. — Арк. 650 зв. [↩]
6. Донцов Д. Вказ. праця. — С. 153. [↩]
7. ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 66498. — Т. І. — Арк. 52. [↩]
8. Євген Коновалець та його доба. — С. 911-912. [↩]
9. Євген Коновалець та його доба. — С. 924. [↩]
10. РДВА. — Ф. 308-к. — Оп. 7. — Спр. 675. — Арк. 25. [↩]
11. ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 66498. — Т. І. — Арк. 51. [↩]
12. РДВА. — Ф. 308-к. — Оп. 7. — Спр. 322. — Арк. 3. [↩]
13. РДВА. — Арк. 1. [↩]
14. РДВА. — Арк. 4. [↩]
15. РДВА. [↩]
16. РДВА. [↩]
17. Гірняк Н. Вказ. праця. — С. 36. [↩]
18. Новосад Р. Василь Вишиваний, який не став королем України: віденські спогади // Україна (Київ). — 1992. — Ч. 26. — С. 23. [↩]
19. Гірняк Н. Вказ. праця. — С. 42-43. [↩]

Опубліковано: 17.03.2012; востаннє змінено: 05.05.2012.