З нарисів Василя Вишиваного — Вільгельма Габсбурга «Моя верба»
В Краснім Лузі1, гірським селі на Покуттю, часто я бував. Зеленіють луки там вздовж Черемоша. А над ним стоїть стара верба, моя верба. Черемош там чисті води несе. Старі гілля моєї верби купаються в них. Вітер колише їх. Чорногора далеко дрімає. Шпилі її у небо несуться. Ліси та Пашні стеляться вгору. Темні садочки вповивають білу хату мого приятеля.
Гарний, чудовий ранок! Зелені гилля моєї верби оповідають мені гірську байку… Шепочуть принаду:
— Ходи! Ходи сюди, в горах знайдеш ти життя, спокій! Воля панує у нас. Легіньом вільним ти станеш. Гір таємниці впізнаєш. Знайдеш товаришів красних. Як друга, як брата, як легіня вільного проводять тя в гори. Всі чуда розкриють тобі і тебе зрозуміють…
Вітерець шелестить в зелених листях, гойдає, колисує, голубить і милує їх:
… — Ходи, любий! Ти будеш нашим! Будеш гуляти, будеш співати. Научишся жити. А коли умреш, викопаємо тобі гень на Чорній горі високо-високо могилу! Щоб волю ти чув і вічно над світом себе почував. Щоб вітер шумів над тобою! І скала хрестом тобі буде. Полонинські квіти тобі зацвітуть. А на скелі напишем: Спочивав тут наш гірський син!..
Збудився від сну. Чув, як вітер грає в вербі:
— Гуїв… гуїв… гуїву…
Верба стара, здавалось, промовляла до мене, шепотіла мені свої ласки, співала гірську пісню, розповідала стару казку … З того дня став я сином гір. Там моя рідна земля. Там жити хочу і вмерти…
Тужу й нудьгую за рідними горами…
Василь
У.С.С.
(ЦДІАЛУ — Ф. 360. — On. І. — Сир. 596. — Арк. 20-21. Оригінал).
- Нарис Василя Вишиваного було знайдено у записній книжці Юрія Старосольського — сина відомого українського галицького вченого, громадського і політичного діяча Володимира Старосольського. [↩]