«Наша Парафія»

Листи ерцгерцогу Вільгельму Габсбургу від барона Миколи Василька

№53

Відень, 24. Квітень 1917.

Ваша Цісарська Високість!

Вельмишановний Пане Ерцгерцоге! Відповідно до бажання Вашої Цісарської Високості, я дозволю собі у відповідь на Ваш Вельмишановний лист ВІД 18 числа цього місяця повідомити Вам наступне:

Стан української справи в Австрії видається на даний момент таким. шо вийшов із зони небезпеки: я думаю, що це ніколи не може привести до особливого стану Галичини, при збереженні Східної Галичини у складі існуючої досі всієї Галичини.

Цей факт є радісним для австрійських українців, але водночас є і не радісним, оскільки лише революція в Росії змусила наш уряд відмовитися від проекту, ще більшу кількість українців ніж до цього часу передати під польську владу.

Кожна спроба з моєї сторони та з боку моїх колег, таких, як Олесницький, Кость Левицький та ін. змусити змінити думку наших політичних кіл, що цей проект провалився після заміни Кербер[а]1 на Клама, зазнавала невдачі через те, що міністр Бобжинський повідомляв в усіх усюдах протилежне та пояснив свою відставку тим, що нібито для нього теперішнє рішення прем’єр-міністра було повністю неочікуваним сюрпризом!

Я хотів би від щирого серця побажати успіху графові Черніну, який вже після свого повернення із Бухаресту повторив мені, що проект про особливе становище розглядається як загрожуючий державі, і що він це «sua sponte»2 усунув; але міністер Бобжинський стверджує протилежне, там між тим його підтримує також склавший свої повноваження німецький міністер Беренройтер, а також додає, що Чернін та Клам піддаються впливу російських подій.

Таким чином виходить, відповідно цього пояснення саме події в Росії, на жаль, стали порятунком для австрійських українців!

Отже, відкриття українського] університету у Лемберзі, визнання українців як нації та […] є відносно незначними знаками зміни негативного ставлення до нас, і виникнення відкритих симпатій у підросійській Україні до Австрії не пов’язані з цими кроками, вони вже застарілі. Австрія вже просто не встигає за подіями.

У Києві вже заснували гімназію, в університетах дозволено проводити лекції українською мовою; при Російській Раді Міністрів заснували посаду комісара з українських справ; Російська Рада Міністрів призначила одного українця на посаду російського комісара з українських справ3; при губернаторі у Києві був призначений один український Adlatus4 — з початком нового режиму у Росії поспішають випередити Австрію, вже у першому своєму зверненні Мілюков5 назвав нас «українцями» — ім’ям, відібраним у нас Австрією!

На мою думку, з огляду на те, що відбувається в Росії, наші урядові кола схиляються до того, щоб усунути таку несправедливість, як «особливе становище», хоча офіційно поки що відкладено початок ліквідації!

Серйозний намір, щоб створити ліки і звільнити українців Галичини від болючого польського рабства, ше не сприймався як можливе.

Звичайно граф Чернін розуміє справу — але він зараз і сам дуже зайнятий своїми складними завданнями у його власній сфері дій, що підлягають його компетенції, та щоб він ще й внутрішній порядок наводив — це дуже складно!

Граф Клам є Cunctator6, який, як свідчить його чотиримісячна діяльність, тільки тоді починає діяти, коли, його до цього спонукає крайня необхідність. Правду кажучи, зараз ця крайня необхідність дійсно досягла найвищого ступеню: добре, що ми зараз знаходимося з Німеччиною в союзі — адже німецькі політики вважають, що в результаті війни вони матимуть право претендувати на керування усіма не німецькими націями в Австрії; із всією палкістю ми бажаємо миру — та цього ми, мабуть, можемо досягнути лише через Росію — але миротворчі партії Росії ставлять умовою виконання угоди вільний розвиток не німецьких націй в Австрії!

Щоб це реалізувати можливості графа Клама є занадто малими, тому він вдається від однієї крайності до іншої: спочатку він хотів на догоду німцям створити для парламенту Oktroi7 передумови8, зараз же були запропоновані ним на розгляд Його Величності п’ять чеських директорів банків — явних державних злочинців!

Якщо незабаром на чолі внутрішніх справ Австрії поруч із графом Черніним не постане така ж сильна та надійна персона, тоді треба буде такому австрійському патріоту та відверто налаштованій людині як я постати перед ним у ролі його покірного слуги, боятися майбутнього?

Ваша Цісарська Високість мали таку милість, надмірно переоцінити мої здібності як керівника і вимагали від мене виконання занадто важкого завдання: я також не бачу для мене можливості вплинути на важливий як для Австрії так і для нашої нації новий порядок в російській Україні, щоб вона прийняла вигідний для Австрії статус, а тим паче нестабільну австрійську політику, властиву теперішньому уряду, який відсуває назад ясний та чітко намічений план на майбутнє.

Не тільки я спостерігаю останнім часом відсутність жодного середовища. де б знайшлося розуміння для цієї [української] справи.

Щоб Його Величність, наш Вельмишановний Цісар, окрім графа Черніна мав ще одного політичного радника у особі принца Конрада Гогенлое, про це навряд чи може іти мова через його недостатню компетенцію для навіть просто політичного радника, тому що він не відповідає нашій великій добі.

І таким чином я приходжу до сумного висновку, який я маю Вашій Імператорській Високості з перших вуст повідомити: Я бачу майбутнє Австрії у дуже чорному кольорі!

Тому за таких обставин звичайно відпадають для мене будь-які майбутні комбінації стосовно австрійських українців.

Я гадаю, оскільки зобов’язаний бути насторожі, щоб мій власний австрійський дім не згорів, само собою зрозуміло, що не може бути й мови про велику українську будівлю в Росії!

Тому на заклик Вашої Цісарської Високості я сприятиму долі України, і слухатимуся тільки Вас, і прошу Вашу Імператорську Високість. цю мою роботу, яку я виконуватиму із патріотичним почуттям, великомилостиво помічати та по можливості використовувати.

Я гадаю, що навряд чи настане ще для Австрії та України такий добрий історичний момент, як саме зараз, але для нього лише моїх сил замало; я можу дещо зробити, лише за підтримки таких благородних та розумних осіб, як Ваша Цісарська Високість — сам з моїми колегами у дуже складному становищі, просто безвладний та безпомічний!

Я пропоную Вам для прочитання дві статті та два листи, що докладаю, і які вважаю зацікавлять Вашу Цісарську Високість, наразі закінчую цей не дуже радісний лист, але який я писав від щирого серця зі знанням та сумлінням, і в якому Вашу Цісарську Високість покірно прошу, разом із моїм від усієї душі спасибі за високомилостиву довіру до мене, яку Ваша Цісарська Високість до мене виказали в останньому листі, прийняти також віру у мою покірну готовність, із чим я зазначуюсь як покірний та відданий Вашій Цісарській Високості

Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

(ЦДІАЛУ.-Ф. 309. – Оп. 2. – Спр. 109. – Арк. 5-8. Машинописна копія нім. м.).

№54

Копія

Ерцгерцог Вільгельм Відень, 27. Квітень 1917.

Ваша Цісарська Високість! Вельмишановний пане Ерцгерцоге! У середу, 25 числа цього місяця, вахмістр забрав мою відповідь до Вас, вже цього ж дня я мав велику радість знову отримати листа від Вашої Цісарської Високості.

По суті, усі мої найголовніші погляди з приводу справ я покірно виклав Вашій Цісарській Високості у тому листі, про який я щойно писав.

З часу відправлення того листа трапилася лише одна зміна, графом Кламом була зроблена спроба заспокоїти поляків — звичайно, за рахунок українців. Я не вважаю такі погляди та ймовірні дії уряду з цього приводу несерйозними та гадаю, що вони повинні послужити саме тільки для заспокоєння — але все ж таки вони цілком можуть викликати серед українців Австрії велике занепокоєння, і можуть також, само собою зрозуміло, посилити і так вже нажаль занадто сильний розвиток зараз створюваної в Росії русофільної орієнтації9.

Сьогодні я домігся від графа Черніна відіслання однієї для мене надійної довірочної особи (російського українця) за мій рахунок та під мою відповідальність до Петербургу. У цього українця там склалися найкращі стосунки із тамошніми революціонерами, а також із російським соціал-демократом Леніним10 та Керенським11. Він сам є надійним для Центральних держав та особливо для Австрії і можна сподіватися, що він там зможе на декого вплинути. Можливо, він зустрінеться там із нашим митрополитом, та потім зможе за допомогою поглядів та думок митрополита вплинути на російських українців.

Домовлено, що я отримаю від нього звістки через наше посольство в Стокгольмі, які можливо матимуть велике значення для миротворчих планів графа Черніна.

Ваша Цісарська Високість таким чином може переконатися, що я виконую все, ініціатором чого була Ваша Цісарська Високість. Але щоб мої старання не були ліквідовані закулісною політикою Бобжинського та йому подібними, я себе не переоцінюю.

Звичайно, це було б великим зрушенням, якби митрополит дійсно невдовзі прибув до нас — бо тільки він може внести рівновагу серед українських партій Австрії. І потім, тільки він може у Його Величності одразу просунути вперед нашу справу стосовно того, де саме в Росії буде запроваджено Унію, оскільки ця справа має для нас колосальне значення і рішуче може просунути нас вперед.

Мій покірний лист перетнувся із листом, який я вчора отримав від Вашої Цісарської Високості, і тим паче дивно, що думки в цих обох листах теж однакові, а саме та думка, яку Ваша Цісарська Високість так вірно зазначили: «Поки шо мало уваги приділяли українській справі, але нарешті до її вирішення спонукає російська революція».

Ваша Цісарська Високість мала милість поцікавитися про моє самопочуття: Мені зараз дуже добре, але на вимогу лікарів я повинен якомога довше відмовлятися від повернення додому, тобто залишатися ще у санаторії. Але я вже іноді виїжджаю до міста та, приймаючи до уваги колосальну кількість біженців та їх страшну знедоленість, власноручно та старанно виконую покладені на мене завдання, не кажучи вже про мою політичну діяльність.

Завжди готовий із превеликою радістю до послуг Вашої Цісарської Високості, свідчу свою глибоку відданість

Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

(Там само.-Арк. 9-10. Машинописна копія нім. м.).

№55

[Копія Ерцгерцог Вільгельм] Не раніше 2 травня 1917 р.12

[Ваша Цісарська Високість!]

У середу, 2 травня цього року, ввечері у голови галицького українського парламентського представництва Юліана Романчука із Ради міністрів з’явився гофрат13 д[окто]р Юбельгер з повідомленням, що Цісар забажав при переїзді з фронту до Кракова прийняти у себе представників з Галичини, серед них депутацію України, а саме: обох українських єпископів, гофрата Олександра Барвінського14 та ще деяких панів українського парламентського представництва. Його Величність особливо бажає участі у цій зустрічі голови Романчука та депутата парламенту д-ра Костя Левицького. Звичайно, Романчук сприйняв це повідомлення із превеликою радістю та обіцяв після переговорів з клубом15 визначити у наступні дні осіб, які представлятимуть в Кракові українське парламентське представництво — але сам він ще не знає, чи дозволить йому стан його здоров’я здолати самому цю поїздку. Лише під час прощання д[окто]р Юбельгер згадав, що депутацію Галичини повинен буде представити Цісареві міністр Бобжинський.

У четвер Романчук повідомив цю розмову своєму клубові, який дуже жалкував, що Його Величність прийматиме вирази шани у польському місті Кракові, а не у державній столиці Лемберзі, та також він був роздратований тим, що саме міністр Бобжинський має представити Цісареві українську депутацію, в той час як його відомство (галицьке міністерство) ніколи не було визнане українцями, і який між тим з часу вступу на посаду особисто не мав жодних контактів з українцями, він спілкувався лише з польським клубом.

Щоб це роз’яснити прем’єр-міністру та ввести зміну в програму прийому, пішов Романчук із двома панами президії клубу (Петрушевичем і Трильовським) до Президії Ради міністрів, де прем’єр-міністр зміг прийняти їх лише у четвер ввечері. Прем’єр-міністр на їх здивування відповів їм наступне: «У відповідь на шану української депутації Цісар їм повідомить, що він матиме намір стежити за тим, щоб після взаємної згоди з поляками українці отримали університет; та щоб після введення у Галичині нового устрою вони мали своє представництво!» Потім прем’єр-міністр сказав, що він особисто хотів представити Цісареві українську депутацію, але за присутності міністра Бобжинського — і він повинен залишитись на своєму місці. На заперечення українських депутатів, що українці в Австрії хочуть жити тільки під керівництвом Австрії, а не під Польщею, що вони сподівалися на поділ Галичини на дві частини, та що вони хотіли б прийняти український університет лише з рук Цісаря та австрійського уряду, а не як милостиву пожертву Польщі, прем’єр-міністр відповів: «Це Ваша думка — мабуть для впровадження цих умов Ви хочете провести революцію — але уряд повинен рахуватися із поляками і тому уряд не може визнати себе відповідальним за таку думку!»

На це присутні там депутати пояснили, що українське парламентське представництво, знаходячись у польському місті Кракові і змушене виступати під керівництвом міністра Бобжинського, і не може постати [самостійно] перед Його Величністю, і має звертатися від основної маси населення через це злощасне посольство.

Думка делегації українського парламентського представництва Галичини повинна знайти схвалення усіх австрійських українців. Ця всесвітньо історична мить є зараз більш серйозною, ніж маніпуляції уряду, який для підтримки однієї партії (у даному випадку польського клубу) забезпечує собі парламентську більшість, яка для заспокоювальних акцій використовує святу персону Цісаря. Спотворений зміст промови Цісаря у Кракові до українців, який був поданий депутації, знаходиться у різкому протиріччі із тим, що Цісар повідомив милостиво депутатові Романчуку та докторові Костю Левицькому на аудієнції 15 лютого: «З українцями ніякої біди не трапиться, та тільки перед Краковом Його Величність не може їм нічого чітко сказати». Депутати зрозуміли наміри Цісаря таким чином, що про ці наміри українському суспільству в Австрії буде повідомлено, і всупереч різноманітним газетним повідомленням, які все ще повідомляли про наміри надання особливих повноважень урядові, в його переговорах із поляками і т. д., вони цими словами Цісаря заспокоїлися.

В Росії вирує революція — в ній українці відіграють не останню роль, і права, які вони досі даремно вимагали в Австрії, будуть їм після революції надані. Те, що російські українці не підтримують військові цілі Мілюкова, так, це добре, але одночасно вони повинні всупереч цьому вимагати якомога скорішого укладення миру без проголошення прав на українські області Австрії. Вони також повинні під патронатом Австрії мати певний вплив на своїх російських братів.

А який вплив можуть мати українські політичні керівники на російських українців, якщо вони погодяться на план прем’єр-міністра та міністра Бобжинського?

Що повинні думати російські українці про наміри Його Величності Цісаря Карла стосовно українців, якщо Цісар дійсно передасть українському суспільству своє повідомлення через вуста прем’єр-міністра під час виступу у Кракові?

Таким чином я вважаю, що нашим патріотичним обов’язком зараз повинна бути відмова від прийому в Кракові, але у всякому разі лише з суто національної української точки зору, і водночас ми можемо залишитися вірними Австрії і династії!

[Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

(Там само.—Арк. 11-13. Машинописна копія нім. м.).

№56

Копія принц Вільгельм Відень, 6. Травень 1917

Ваша Цісарська Високість!

Вельмишановний пане Ерцгерцог!

Високомилостиві листи Вашої Цісарської Високості від 29 та ЗО квітня я отримав 2 та 3 травня, і я одразу б на них відповів, якби не приголомшлива та несподівана спроба нападу прем’єр-міністра на українське парламентське представництво, який я докладно описую у додатку 116.

Вранці 4 травня, отже, саме перед від’їздом до міста Кракова обергофмейстера принца Гогенлое, я докладно розповів йому про стан справ та акцентував увагу на намірах прем’єр-міністра, які прямо загрожують настрою австрійських українців, майбутній орієнтації українців в Росії та теперішній думці цих же українців стосовно миру. Я також пояснив принцу Гогенлое причину ретировки української депутації з Кракова тим, що коли вже прем’єр-міністр знайшов можливим викласти нашому Високому Цісарю ту схвильовану відповідь українця, то тоді укр[аїнські] патріоти мусять зробити все, шоб ця відповідь дійсно дійшла до Його Величності. Принц Гогенлое, як мені здається, із цим погодився. Мені залишалося лише чекати на те, що відбудеться у Кракові.

Про те, що відбулося у Кракові прочитає Ваша Цісарська Високість у додатку II, який я щойно отримав у руки17.

Моє внутрішнє потрясіння описати словами неможливо: я навіть не можу собі уявити, яким чином вдалося запевнити Його Величність, що відповідь, адресована полякам, була спокійно сприйнята українцями на тій і іншій стороні!

Зараз я повинен зібратись, переговорити із графом Черніним та дізнатися від нього відповідь на дуже важливе питання, чи раптово не була відмова Австрії від українців головною причиною цієї відповіді, щоб я зміг розповісти Вашій Цісарській Високості, яким я уявляю майбутнє, воно страшенно жахливе!

Тіса18 з його вузьким мадярським горизонтом та Бобжинський з його вузьким польським горизонтом, здається, залишилися в «козирях», і я мав рацію, коли я в моєму листі від 24 квітня зізнався Вашій Цісарській Високості, що, враховуючи відомі поради Його Величності, кожний австрійський патріот та справжній представник Цісарської династії повинен бути перейнятий турботою за майбутнє Австрії.

Як я тепер, після того, що трапилось, можу сподіватися, що майбутня нова Україна вступить у життя із «австрійською орієнтацією»?

Ваша Цісарська Високість правомірно вважає, що австрійська монархія ще не досягла своєї найвищої точки історичного розвитку, і навпаки, у своїх внутрішньополітичних помилках вона себе вже зараз вичерпала!

Білінській, Бобжинський відкрито і сильно впливають на графа Клама, він, здається, ні про що інше і не думає, ніж про хвилеве створення парламентської більшості, для якої він обов’язково потребує підтримки Польського клубу, тому що він неспроможній досягти згоди між чехами та німцями. У такому розрізі буде викладено Його Величності теперішній стан справ.

Як результат — лише відчай, а яким великим він буде згодом у вже наразі так сильно розчарованих українців!

Довіра Вашої Цісарської Високості надає нових сил, та я хочу відверто вилити Вашій Цісарській Високості душу — через різні необхідні паспортні та інші формальності від’їзд моєї довірочної особи не здійснився, і наразі я також не знаю чи повинен я його взагалі посилати. Також про це я повинен переговорити з графом Черніним. Коли я заспокоюся від подій, що сталися, дозволю собі написати Вашій Цісарській Високості про все докладніше.

Завжди щиро відданий та готовий служити Вашій Цісарській Високості.

[Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

(Там само. – Арк. 20-21. Машинописна копія нім. м.).

№57

Копія Ерцгерцог Вільгельм Відень, 14. Червень 1917

Ваша Цісарська Високість!

Вельмишановний цане Ерцгерцог!

З огляду на те, що я повернувся з конференції лише у неділю пізно ввечері, а Ваш посильний повинен був передати Вельмишановний лист Вашої Цісарської Високості мені особисто в руки, я отримав листа лише у понеділок вранці 11 числа цього місяця. Під мою відповідальність я затримав посланця на деякий час, тому що сподіваюсь ще раз переговорити із графом Черніним, та повідомити Вашій Цісарській Високості зміст нашої розмови.

Австрійський парламент та угорська криза на стільки забирають час міністра зовнішніх справ, що я зміг його побачити та переговорити із ним лише стоячи в дверях, тому нашу повторну бесіду знову перенесено.

У моєму сьогоднішньому листі висловлюю здогад, що результат цієї бесіди буде не дуже оптимістичним.

Мені здається, що питання про українців в Росії оцінюється місцевими компетентними закладами все ще не вірно. У дійсності вони не вірять, що лише через прагнення наших співвітчизників в Росії до автономії та самостійності може бути створена нова формація. У будь-якому разі я не бачу з їхнього боку жодного наміру сприяти рухові на тій стороні. Можливо, мені вдасться, якщо я отримаю новини про Стокгольм, викликати у графа Черніна зацікавленість на користь «res ucrainicae»19.

До урядової заяви графа Клама про попередній стан бюджету не було включено пункту про національність (громадянство), тому ми, українці, не розцінюємо відсутність у списку наших вимог як зневагу. Але ми починаємо хвилюватися з того приводу, що пан прем’єр-міністр не дав негативної відповіді на державно-правовий протест поляків — це вже занадто! Також тут підливає масла в вогонь нещодавня газетна стаття про конференцію поляків з прем’єр-міністром, яка нібито повинна втихомирити Польський клуб, та яка, нажаль, була скликана з приводу нашого питання! Далі слідує, що граф Гуйн поступиться якомусь одному польському цивільному регентові. Тільки цього не вистачало для успішного отруєння українських душ в Австрії!

Ваша Цісарська Високість можуть мені вірити, що я поділяю сподівання Вашої Цісарської Високості щодо щасливого вирішення українського питання в Австрії — однак за умови, що певна персона буде мовчати. Якщо ж українському суспільству здаватиметься, що у наміри уряду не входить вирішення українського питання, то лише через цей факт, чого я найбільше побоююсь, у народу може увірватися терпець.

З приводу попереднього стану бюджету я також хочу висловитись в парламенті мабуть у п’ятницю чи суботу та представити цю. промову на розгляд Вашій Цісарській Високості у письмовому вигляді.

Якщо Ваша Цісарська Високість проводитиме порівняння між українською заявою, українськими промовами (Романчук-Петрушевич) та з промовами поляків, чехів та югославів,тоді повинні Ваша Цісарська Високість так само як і я, Ваш покірний слуга, не без здивування спитати чому ж уряд не відповів на простягнуту руку України, коли вона просила залишитися в Австрії та під її патронатом. Цю перепону я знаю: через страх перед поляками українцям ще не було сказано жодного доброзичливого слова, і за це нам може дорого воздатися!

Остання аудієнція українських депутатів з Галичини у Його Величності була доволі короткою, і Його Величність поставився до українських побажань набагато стриманіше, ніж під час аудієнції із колегами Левицьким та Романчуком. Прем’єр-міністр повідомив мені, що Його Величність також має намір викликати мене до себе — але до сьогодні я цього запрошення ще не отримав, що мене зовсім не дивує, тому що я напевне знаю, що минулого тижня увесь його час був розписаний по хвилинах. Що найбільше дивує, так це та працьовитість, на яку здатний Цісар — не враховуючи мене та українців із схожим способом мислення, яких переповнює довіра до намірів Його Величності, Цісареві, на щастя, все ще довіряють у інших українських колах. Але ця заява уряду вимальовує картину слабкості та відсутності послідовності. А для задоволення українців в Австрії потребується саме мужність, але граф Клам жодного разу не знайшов сміливих слів, і ще важче дочекатися від нього якихось мужніх дій.

Крім українського питання взагалі йдуть справи у парламенті дійсно повільно: партії залишилися самі по собі, вони відчувають, що через повагу до Росії парламент повинен залишатися у повному складі, це спонукає їх до великої самовпевненості, і перед ними стоїть уряд, який не знає чого він власне кажучи хоче, тому що зміст фрази «Програма уряду — це Австрія» не сприймається «як належне», вже й не кажучи, де ця програма буде проводитись!

Новин з Стокгольму я ще не маю, окрім деяких уривків з російських газет, які я потім друкую в «Буковині».

Само собою зрозуміло я їх одразу повідомлю Вашій Цісарській Високості.

Митрополит Шептицький дійсно повинен вже повертатися додому, і я дуже хвилююся, коли думаю про те, що я знову побачу цю таку незрівнянно цінну для держави та нації людину. Якщо Вашій Цісарській Високості трапиться переговорити з ним під час його повернення додому, тоді я сподіваюся, що наші справи підуть на краще.

Я дозволю собі передати кур“єром маленький внесок в розмірі 1000 к[орон] з моїх особистих коштів до фонду інвалідів, який Ви так великодушно для нашого українського полку заснували. Кур“єра я очікую від Вашої Цісарської Високості, і я сподіваюся потім мати можливість передати ще більшу суму як знак вдячності за милостиві наміри Вашої Цісарської Високості.

Я обов’язково виправдаю ту довіру, яку Ваша Цісарська Високість, на це воля Господня, високомилостиво виявили до мене.

Із побажаннями Вашій Цісарській Високості найкращого самопочуття я засвідчую свою повагу та готовність завжди служити Вашій Цісарській Високості, завжди вірний

[Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

(Там само. — Арк. 27-29. Машинописна копія нім. м.).

№58

Копія Ерцгерцог Вільгельм Відень, 15. Червень 1917

Ваша Цісарська Високість!

Вельмишановний пане Ерцгерцог!

Як і обіцяв, дозвольте мені повідомити Вашу Цісарську Високість про наступне:

Граф Чернін запросив мене вчора до себе та таємно мені повідомив, що намісником в Галичині буде Бобжинський. Отже, у моєму позавчорашньому листі до Вашої Цісарської Високості моє припущення було вірним!

Звичайно, я не міг далі приховати від графа Черніна правду про те, що це є дуже поганою справою, коли лише заради одного голосування він ігнорує принципове рішення про призначення «не польського намісника» в Галичині (тому що попередній проект бюджету не може бути прийнятий без голосів поляків). Це рішення є вкрай важливим для Австрії та українців в Галичині, яке виборювалося впродовж війни із такими великими зусиллями.

Оскільки Бобжинський як член міністерства Кербера ще й до того має статус «Міністр особливого стану», українці сприймуть його призначення [намісником] як початок практичного впровадження особливого становища, або щонайменше як підготовку до нього.

У цьому призначенні українці в Росії повинні побачити черговий крок до повного панування поляків у найвищих органах влади в Галичині, саме до панування, яке було до війни. Це звичайно може стати для російських] українців стимулом до «визволення їх братів в Австрії від польського ярма»!

Тому цей останній аргумент, який звісно дуже вплинув на графа Черніна вчора рикошетував тому, що він вочевидь був проінформований про те, що через незграбність відомої групи в Німеччині (граф Rewentow та товариші), що й без того негативний настрій Росії ще більше посилився проти нас!

Тому він хоче зробити свій крок до стрімкої консолідації парламентських відносин в Австрії, і, здається, він розглядає як дійсну можливість обов’язкового призначення графа Клама на посаду прем’єр-міністра як опору консолідації. Граф Клам не зможе керувати без поляків, тому, вочевидь, в Галичині знову буде при владі польське урядування, яке само собою зрозуміло під керівництвом військового намісника не дуже й то зміниться.

З цього листа Ваша Цісарська Високість може зробити висновок, що всі мої найгірші припущення реалізуються.

Дізнатися у графа Черніна про те, що зараз відбувається в Росії, я не зміг, але він зробив вигляд найсильнішої стурбованості з приводу того, що йому здається, що ця зимова кампанія ще не буде завершена.

Я мушу додати, що це не буде для мене сюрпризом, якщо при його нинішньому критичному положенні справ він поставиться до справи внутрішньої політики як до тимчасового паліативу.

Що стосується зв’язків з російською] Україною, то ця справа досі ігнорується, тому я теж починаю сумніватися, чи може бути вірно спрямованим рух українців, який сприяв би досягненню миру з Австрією та Німеччиною. У будь-якому разі така подія, як призначення Бобжинського, повинна певною мірою сприяти досягненню миру.

Недостатність паліативів для припинення хаосу у внутрішньому стані країни — стає дуже серйозною зовнішньою проблемою — погана спадщина — до початку року надія лише на американську мільйонну армію: саме такою є наша теперішня ситуація!

Із превеликим задоволенням я мав би радість повідомити Вашій Цісарській Високості більш приємні новини.

Завжди готовий служити Вашій Імператорській Високості,

Вірнопідданий Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

(Там само. — Арк. 30-31. Машинописна копія нім. м.).

№59

Копія Ерцгерцог Вільгельм Карлсбад, 15. Серпень 1917

Ваша Цісарська Високість!

Вельмишановний пане Ерцгерцог!

Якщо я лише сьогодні відповідаю на доброзичливі листи В[ашої] Ц[ісарської] В[исокості] від 1,6:, 8,10 числа цього місяця, як і на депешу, то причиною цьому є те, що остаточно про від’їзд В[ашої] Ц[ісарської] В[исокості] на фронт я дізнався лише з останнього листа від 10 числа цього місяця. Ще однією причиною цьому є те, що я до вчорашнього дня, коли мене відвідав президент Левицький, та до сьогодні, коли я отримав в листі копії депеші Залізняка, мав мало чого цікавого повідомити.

Посилаючись на високомилостиві повідомлення В[ашої] Емісарської] В[исокості], я хотів би висловити лише відверте захоплення від того, що В[аша] Щісарська] В[исокість] лише під час однієї аудієнції і впродовж єдиної поїздки одним великим ривком домігся для українців важливих досягнень стосовно 4 актуальних пунктів. [Ними є]: принцип військового намісництва; заміна назви «рутенський» на «український»; лікування укр. населення на повернутій під час війни території; університет — 3 пункти вже виконані — а те, що останній пункт ще не став фактом, то це можна було б сприймати як належне, особливо враховуючи вплив на Київ саме тепер, чому я зовсім не дивуюсь, до того ж вже впродовж 2 десятиліть я знаю з якими складнощами зіштовхувались політики, які прискіпливо вивчали дане питання і готували його вирішення. Саме зараз як ніколи ще досі має вагу вираз «qui cito dat, bis dat!»20 Переговори В[ашої] Ц[ісарської] В[исокості] з графом Гуйном без сумніву будуть дуже корисними для нашої справи. Переведення українських чиновників з Західної Галичини до Східної є дуже старим укр. постулатом, виконання якого принесе спокій широкій верстві населення; минулого тижня Левицький був у прем’єр-міністра у справі відбудови вже майже звільненої Східної Галичини. У четвер в президії Кабінету міністрів проводитиметься засідання під головуванням прем’єр-міністра, який ще вочевидь знаходиться під впливом вражень від недавньої поїздки, або ж під впливом розмови з В[ашою] Ц[ісарською] В[исокістю], в якому візьмуть участь міністр праці та міністр землеробства, а також до якого буде залучено укр. панство, яке делеговане для відбудови з боку партій. Після цього засідання Левицький наголосить В[ашій] Щісарській] В[исокості], що збереження теперішнього швидкого темпу врегулювання цього питання може справити найбільший вплив на орієнтацію в Києві! Міністерське питання в даний момент неактуальне, бо, як вірно відмітила В[аша] Щісарська] В[исокість], Зайдлер дав різку негативну відповідь на реалізацію ідей Бека. Він повідомив мені, очевидно під впливом розмови В[ашої] Щісарської] В[исокості] з Вілкенсом21 (додаток II)22, саме перед цим я поздоровив його з орденом Леопольда, що з цього додатку В[аша] Щісарська] В[исокість] зроблять висновок про мою відповідь. Отже, я розмовлятиму з ним 21 числа у Відні. Звичайно, я одразу повідомлю про все В[ашу] Щісарську] В[исокість].

Надзвичайно важливим є план Візнера23 «Власний український] реферат». Є лише 2 українці, які могли б там добре працювати в якості референтів! Це доцент географії д[окто]р С. Рудницький24, Відень XVI., Arnetgasse 98/29 [його адреса], який створив чудовий твір «Україна», який В[аша] Ц[ісарська] В[исокість] безперечно знає, а ще кращим є доцент нашого університету з східно-європейської історії д[окто]р С. Томашівський25, зараз ополченець у Міглиці, Моравія. Вчений Юбершпергер, який працює за контрактом у Міністерстві зовнішніх справ і до нас, українців, прихильно ставиться, знає обох, і певно якнайкраще надасть гофрату Візнеру, кого з цих двох панів слід обрати. Я знав, що Темницький непридатний до цієї роботи, він рекомендований мною лише для реферування укр[аїнських] газет, і з цією справою він дуже добре справляється. Що стосується партійної спрямованості і поглядів цих двох панів, то вони є безумовними прихильниками напрямку К. Левицького і разом з цим мого — вони обидва є дуже надійні, старанні, порядні. Зрештою, обидва чоловіки дружні один з одним як близнюки.

Я чув одного разу, що Візнер, або ж відповідно Оппенгеймер26 мав намір закликати теперішнього старшого лейтенанта, аудитора д[окто]ра Премінгера на посаду заступника цивільного прокурора до Чернівців, до міністерства.

Премінгер був позивачем у справі Крамаржа27: він є дуже вмілим, дуже добре зорієнтованим і дуже інтелігентним. За підтримки одного з цих укр. професорів він, звісно, міг би досягти колосальних успіхів. Якщо Візнер не сам обговорить зі мною цю справу, тоді я обов’язково мушу його відшукати 21 або 22 серпня, і, само собою зрозуміло, що я не згадаю жодного слова.

Отже, згідно доданої депеші, Бандрівський повинен вже бути в дорозі — я дуже хочу дізнатися, чи запрошує Візнер Черніна до справи — у всякому випадку вже настав для цього час. Те, що з Залізняком і Бандрівським я справді схитрував, доводить наступне: згідно з додатком ІІІ28 депутат Державної Ради д[окто]р Зюдекум повідомив мене про своє прибуття з Берліну і протягом 3-х днів (субота, неділя і понеділок) був тут, у мене в Карлсбаді. Зюдекум є одним з найзначніших соціал-демократичних депутатів Німеччини (має Залізний Хрест) і займає в партії крайню праву позицію, звідси, як він мені віч-на-віч зізнався, і походить його тісний зв’язок з державною установою. Він прийшов до мене, щоб сказати, що всі прихильники миру у Німеччині мають шанси на швидке закінчення війни, але до того ж для центральних держав «задовільне» закінчення бачать лише в прийнятті центральними державами рішучих заходів з приводу українського питання в Росії.

Він знав — і я це бачу, що Міністерство іноземних справ мабуть говорило з ним з цього приводу, оскільки тільки воно може про це знати через льготні умови, які були випрошені у Залізняка та Бандрівського — що у мене в Стокгольмі сидять 2 пана, і ясно і чітко розумів, що він також знає, що ці пани єдині, хто міг би щось зробити в російській Україні, через що він був за те, що через цих панів треба провести широкомасштабну пропаганду. Зрозуміло, що я мусив бути, зважаючи на те, що я не знаю, наскільки граф Чернін в своїх українських планах хоче мати Німеччину як співучасника, дуже стриманим, проте Зюдекум не хоче легковажно відмовлятися, особливо тому, що він наприкінці тижня особисто їде до Стокгольму, бо сам хоче поговорити з Залізняком. Звичайно без мого доручення Залізняк ні на що не зважиться. Про візит Зюдекума я звичайно побалакаю з Візнером і графом Черніним і тоді повідомлю про це В[ашу] Щісарську] В[исокість].

Завідуючий секцією д-р Вількенс є моїм шкільним другом з Theresianum29 — дуже порядна і сумлінна людина, але, як В[аша] Щісарська] В[исокість] правильно визнав, геній з нього ніякий. В неділю один з завідуючих секцією був «журнальним черговим» в Президії Ради Міністрів, і саме в цю неділю, коли В[аша] Щісарська] В[исокість] хотів поговорити з Зайдлером, здається, був найменьш здібним мій любий колега Вількенс. В президії Ради Міністрів взагалі є тільки одна голова: завсекцією д[окто]р барон Ергардт.

З додатку IV В[аша] Щісарська] В[исокість] зрозуміють різницю у відповідях Його Величності на телеграму румунів і на мою: «щиро» дякує Й[ого] В[еличність] колезі Ізопескулу (чия партія підступно зрадила інтелігенцію і врятувалась втечею з Румунії) і дякує Й[ого] В[еличнійсть] мені! З додатку V з повідомлення редактора моєї газети «Буковина» відносно огляду сьогоднішнього випуску, В[аша] Щісарська] В[исокість] зрозуміють, як сприймають мої люди цю різницю. Точну характеристику дають В[аша] Щісарська] В[исокість] на хороброго старого Романчука, не менш вірно В[аша] Щісарська] В[исокість] оцінюють Сингалевича, чоловіка, який ще буде корисним у майбутньому.

Додаток VI містить переклад випуску «Новое время»30 від 31 травня 1917 року №14780, де надрукована телеграма з принесенням присяги на вірність митрополитом Шептицьким царю Миколі у вересні 1914 р. З мого розпорядження по редакції «Діла» В[аша] Щісарська] В[исокість] зрозуміють, що я думаю з цього приводу. Додаток VII містить мою телеграфну кореспонденцію з 4 лідерами і В[аша] Щісарська] В[исокість] звісно відчуватимуть задоволення з приводу особливо теплої відповіді ерцгерцога Йосифа31.

В додатку VIII я передаю В[ашій] Щісарській] В[исокості] наступний внесок у розмірі З 000 крон австрійської кредитної установи для інвалідного фонду 13 полку уланів та умовну подяку В [ашій] Щісарській] В[исокості] директору Людвігу Нейрату, Австрійська кредитна установа, Відень І,Амхоф6.БажанняВ[ашої] Щісарської] В[исокості] отримати інформацію про внутрішню політику взагалі та про ситуацію в парламенті, я, зрозуміло, виконаю з превеликим задоволенням, але тут, в Карлсбаді, я чув лише підтвердження того, що я доповідав В [ашій] Щісарській] В[исокості] на протязі всієї подорожі: ніякої перспективи на те, що в безладдя буде внесено якийсь порядок. І найменше надії стосовно цього на любого Зайдлера! Можливо у Відні я залишуся з 21-ого до четверга 23-го включно. Ввечері назад — і я знов у Карлсбаді. Моє суворе лікування закінчується 20-ого, але після 24-ого я хочу ще днів 8-10 повністю відпочити на свіжому повітрі. У Відні я й без того — як п’ята спиця в колесі — не маю що робити. Поки я можу всю підготовчу роботу для близької Батьківщини (Буковини) зробити через кореспонденцію. Я доклав усіх зусиль, щоб повідомити В [ашій] Щісарській] В[исокості] все варте уваги у самій стислій формі і закінчую з чесним і щирим бажанням: В [ашій] Щісарській] В[исокості] бажаю повернутися з фронту у такому ж доброму самопочутті, у якому я залишив його. Доброзичливі думки і довіра, висловлені у такій кількості у листах до мене дозволяють мені дивитися у майбутнє з надією, що мені буде можливо зробити ще багато корисного для В[ашої] Щісарської] В[исокості] на благо інтересів моєї нації. Бажання для цього в мене звичайно є. З гарячою відданістю постійно служити В [ашій] Щісарській] В[исокості].

[Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

(Там само.-Арк. 36-39. Машинописна копія нім. м.).

№60

Дублікат в перекладі з німецького кор. Лупошко32

Шеф
Надзвичайної Української
Дипломатичної місії в Швейцарії
Берлін, дня 23 жовтня 1919 р.

Ваша Високість Найдорожчий Принце!

Ще в місяці серпні думав я, що Ваша Високість інтерновані в Румунії, і використовував мої добрі зносини з тутешніми румунськими дипломатами, щодо порушення справи Вашого звільнення.

До сьогодні я не знаю жодної відомосте, чи я міг чим допомогти Вам в цій справі. За те повідомляють мене — приватно, що в місці перебування мого Уряду відбулася на щастя невдала спроба перевороту, з метою скинути теперішній режим, а на його місце обрати Вашу Високість.

Вже в тім, що я кажу: «на щастя» пізнають Ваша Високість, мій погляд: Україна буде і може бути лише тоді відродженою, як самостійна держава, коли її судьба в цім тяжкім часі затримає головою держави і начальним вождем війська Петлюру.

Лише він зможе перед широкими масами України нести прапор державної самостійності і лише він один може усунути, хочби частинно перед впливовою тепер групою держав те недовір“я, яке існує переважно, з часів Берестя33, до Українців (Німецько-Австрійсько-Габсбурська приязнь).

Я переконаний, що також і Ваша Високість лише так, а не іначе думають: бо непохитне є моє довір“я до Вашої безкорисної любові до нашого народу, як також і запорука, що Ваша Високість правдиво розуміють наше сучасне положення і тому логічно мусять прийти до тих самих, як і я, висновків, що саме корисно в цей час для України! Тому мета цих рядків не є ні в якому разі відтягнути Вашу Високість від участи в такій акції, бо я ні на хвилину не сумніваюсь, що ця акція, напевно, не була інсценована з відома Вашої Високосте — але я хочу, як Ваш старий, Вам від серця вірно відданий дорадник, лише просите Вашу Високість, вжити Вашого впливу, який Ви маєте заслужено в багатьох українських патріотів, лише і лише для того, щоб все гуртувалось коло останнього якоря і порятунку, якого ще має тепер Українська ідея — коло Петлюри й щоби передчасно не надуживали Вашої особи. Особисті самолюби (честолюбці), які, на жаль, маються також і у нас, можуть думати, що коли б лише влада була вкинута в Ваші руки, то всі патріоти стали б до Вашого розпорядження, ні, Ваша Високість, так справа не стоїть: я був, є і остаюсь Вашим вірним прихильником і приятелем: жоден інший як я не знає оцінити Вашу витривалу приязнь до нас Українців за часів старої Австрії, одначе… коли б Петлюра був усунений і мене повідомили б, що Ваша Високість стоять у влади, полишив би я свою посаду (Без різниці чи Ваша Високість брала участь в перевороті, чи цей видвинув Вашу Високість без Вашого Відома). І так само, як і я, Ваша Високість знають докладно, що я звичайно знаю настрої, зроблять всі поважні Українські патріоти. Це було б моїм мужнім обов’язком чесно, як я завжди призвичаєний, відкрити очі Вашій Високості також і в цьому випадку.

Зі згаданої на початку чутки лише одно мене дійсно втішило, це те, що Ваша Високість повинні вже благополучно знаходитись на Українській території. Коли це дійсно так, то повинні Ваша Високість бути повідомлені, що я з липня місяця працюю тут у Швейцарії, як голова дипломатичної місії34.

Тому що ніхто не знає нашого колишнього листування, не знає також ніхто, які погляди на німецький курс і др[угі] заступав я, також ніхто не знає, як зненавидів мене наш останній цісар, то буде легко багатьом ворогам України представити мене як «Германофіла».

Також і мої зносини з Вами, Ваша Високість, дають почин ворожим доносчикам поширювати байку нашої співпраці на користь Цісаря Карла.

Один з нас повинен колись писати спогади (мемуари), щоб правда вийшла на світло денне і тоді буде ясно, що колишній Архикнязь Вільгельм не був звичайним княжим честолюбцем, лише щирим українським патріотом. Щоб цей Ваш образ не був знищений в історії почуваюся своїм обов’язком написати вищезгадане Вашій Високости.

Хай Господь береже Вашу Високість.

З найщирішою повагою і приязністю

Миколай Василько м[ісце] п[ідпису].

(ЦДАВОУ-Ф. 3696. — Оп. 1. — Спр. 177. — Арк. 3-5 зв. Машинописна копія укр. м.).

№61

Відень, 11 січня 1921 р.35

Ваше Височество!36 Мене повідомляють, що мені не потрібно вживати будь-яких заходів в справі інтерв’ю, бо зміст його де факто правдивий, а щодо форми, то міняти її вже запізно, а тому я й мушу обмежитися лише, — поскільки взагалі я рахую себе зобов’язаним зайнятися цією справою як урядник УНР, — лише сим інтерв’ю, як воно було надруковано в неділю у «Вінер Журналь», не торкаючись зовсім ласкаво мені надісланого оригінала-копії.

Цілком розумію, що Ваше Височество можуть і мусять мати власні погляди, але право публічного висловлювання цих поглядів мусить терпіти обмеження, які накладають на нього не тільки писаний, але й натуральний зрозумілий сам по собі закон, в тому випадку коли публічно висловлює свої погляди той, хто стоїть на службі того чи иньшого Прав[ительст]ва. Се положення має скрізь по всьому світу ще більше значіння для військових.

Ваш Начальний Шеф, Ваше Височество, Головний Отаман Петлюра; він заключив союз України з Польщею, а Ви, Ваше Височество, — пишете: «…Теперешний союз України з Польщею я уважаю за ненатуральний». Ви пишете також далі: «Тому і Український Нарід стоїть цілком осторонь від цього союзу». Цим другим реченням Ви власно кажете, що Голова нашої Держави, Ваш Військовий Начальник, заключив союз, який суперечить волі Українського Народу, себто Ви допускаєте одної з найгостріших критик проти Вашого Шефа, яка взагалі тільки можлива. Ваше Височество вибачать мені, але я, по своєму вихованню та по своїй попередній діяльности занадто дисциплінована Людина, аби не висловити мого здивовання з приводу того, що Ваше Височество, по суті сієї справи, мені пишуть:

«Я рахую справу як нічого не варту дрібницю». Правда, Ви додаєте далі: «Бо приватна Людина як я завжди та перед кожним має право висловити свої думки».

Але тут помилка з Вашого боку; бо Ваше Височество не є приватна Людина, а полковник в службі Української Держави, Шефом якої є в сей час Головний Отаман Петлюра.

Ваше Височество бажають, щоби я не надавав будь-якого значіння сій справі надалі. Але я не можу сього зробити при моїй компетенції та при тих уповноваженнях, які я маю на руках; мало того, я зобов’язаний раніш ніж хто інший доведе сю справу до відома мого Уряду, зробити Урядові відповідний в ній доклад. І це буде вже залежати від Прав[ительст]ва та від мого Голови Держави, — надати чи ні яке будь значіння сій справі. В кожнім разі я гадаю, що Ваше Височество власне в цей мент, коли ми та наша армія користується гостинністю Польщі, через се своє інтерв’ю спричинилися до великої неприємності нашому Голові Держави та його Прав[ительст]ву, наслідки якої можуть бути цілком несподівані, коли, відповідно до Вашого бажання, відповідальні чинники нашого Прав[ительст]ва дійсно поставляться до цієї справи, як до немаючої значіння.

Ваше Височество пишуть: «Мені дуже жаль, що я позабув повідомити Вас раніш про се інтерв’ю», але сожаління се в більшій мірі лежить по моїй стороні, і власне не тільки як приватної особи, в якости якої я до сього дня виявляв Вам завжди моє глибоке поважання, але також і урядника Українського] Прав[ительст]ва, який не вважаючи на те довір“я, яким він — гадав — користується у Вас, не був ознайомлений з намірами Вашого інтерв’ю, а тому і не міг йому перешкодити, — сожаління, що Ваше Височество без усякого наміру, я в тому певний, зробили моєму Голові Держави та моєму Прав[ительст]ву таку величезну дипльоматичну та політичну неприємність.

Сердечно жаль мені, що зобов’язаний був написати Вашому Височеству цього листа; але я сказав в ньому лише правду, і тільки правду, цілком одверто, і зробити се мусів сьогодня, коли виникла така серіозна справа, тим більше, що я переконаний в тому, що коли Українці, котрі з презирством ставляться до внутрішньої анархії поміж урядовців та військових, такі українці напевне мусять поділять мої думки.

Зістаю з глибоким поважанням Вашому Височеству завжди відданий

Василько в[ласно] р[учно].

(Там само.-Арк. 248-250. Машинописна копія укр. м.).

№62

Відень, 21 січня 1921 р37

Ваше Височество! Певно із-за поштового страйку одержав я Ваш лист-відповідь від 13-го б.м. тільки тепер.

Останній [лист] знову лише новий доказ Вашого благородного характеру та ідеального світогляду, які виявляють в тім способі, в якій Ви свідчите Вашу відданість нашій нації.

Але Ваше Височество зовсім не торкаються мною як урядником У.Н.Р. цілком слушно заступленого того принципового пункту, що персональні політичні погляди, навіть і тоді коли вони виникають з таких ідеальних та патріотичних як в даннім випадку мотивів, при опублікуванню їх з боку урядника, на кажу вже офіцера, що можуть йти всупереч напрямку діяльності Уряду та Начального Голови Держави, якщо вони не мають повести до анархічного стану в гражданським та військовому правлінню — так само як оминають Ваше Височество й висловлені мною побоювання, що саме в сей мент, коли ми та наша армія користуємося гостинністю Польщі, інтерв’ю Вашого Височества — якого я не можу одобрити, тримаючися вищезазначеного принципового погляду, — може викликати для нашого Голови Держави та його Правительства неприємности, наслідки яких не можна передбачити.

В Вашому листі-відповіді я читав багато звучних патріотичних фраз, що йдуть від Вашого благородного почуття, але одного бракує мені там, Ваше Височество, се обґрунтування того, чому Ваше Височество, рахують себе покликаним, без згоди на то Вашої Начальної Влади, шкодити тій сизифовій роботі, яку переводять зараз наш Голова Держави Петлюра та його Уряд, шкодити через се інтерв’ю, яке напевне найде собі популярний відгук в широких українських колах, але яке може пошкодити головному завданню відповідальних чинників нашого Правительства на чолі з Головним Отаманом Петлюрою, се — «відбудованню незалежної української держави».

Най Ваше Височество перегорнуть ласкаво декілька сторінок історії Сербії та Румунії. Куза та Карл Гогенцоллерни38 в Румунії, Карагеоргієвич39 та Обренович в Сербії40 заснували сі держави не в масштабі ідеального, максимального програму, а й я сумніваюся також, щоби в арміях цих засновників держав висші офіцери, на яких ці голови держав в їх тяжкій роботі покладалися повністю, шкодили їм тим, що скріплювали своїм авторитетом шабльонні, громкі фрази занадто запаленої в своїм патріотичнім настрою інтелігенції та політично несвідомих мас.

Ваше Височество! Занадто цінна для мене Ваша симпатія яку Ви мені ласкаво висловлюєте в своєму останньому листі від 13 6. м., щоби я в тій важній справі не сказав Вам зараз-же одвертої та нічим не прикрашеної правди: Ви, Ваше Височество, молода людина і покладаєтесь підлещуванню чи глупости людей, що близько стоять до Вас; якщо я мушу справдити Ваше довір“я до мене я не можу тоді полишити Вас без моєї обґрунтованої передостороги робити те, що здається Вам в Вашій добрій вірі найсправедливим та найліпшим; я зобов’язаний віддати до Вашого розпорядження мій життєвий досвід, а останній мені каже, що без дисципліни не можна збудувати держави. Зостаю з глибоким поважанням Вашому Височеству відданий Василько в[ласно]р[учно] За згідність копії з копією (підпис)

(Там само. — Ф. 3696. — Оп. 2. — Спр. 315. — Арк. 53-54. Машинописна копія укр. м.).

1. Кербер фон Ернст — неодноразовий прем’єр-міністр австрійського уряду, востаннє — заступник прем’єра Штірка від кінця жовтня 1916 до середини грудня 1916 р. [↩]
2. «Sua sponte» (лат.) — сам від себе, добровільно. [↩]
3. Йдеться про Українську Національну раду у Петрограді — представницький орган українського руху, створений 19.03.1917 р. До її складу ввійшли представники ТУП, УРДП, УСДРП, Української фракції Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів на чолі з О. Шульгиним, Петроградського тимчасового революційного комітету, Української ради військових депутатів та ін. українських політичних та громадських організацій. Виконавчий комітет очолював О.Лотоцький. Рада репрезентувала Українську Центральну Раду перед Тимчасовим урядом, мала свого представника в УЦР. Проіснувала до середини травня 1917 р., коли її функції перебрав комісар України при Тимчасовому уряді П.Стебницький. Під час аудієнції лідерів Української національної ради у Петрограді у голови Тимчасового уряду Г. Львова 23.03.1917 р. останньому були запропоновані кандидатури на посади комісарів Тимчасового уряду до українських губерній. Під час цієї зустрічі Г. Львову була запропонована кандидатура Д. Дорошенка на посаду губернського комісара Галичини і Буковини, яка невдовзі і була затверджена. [↩]
4. Adlatus (лат.) — представник. [↩]
5. Мілюков Павло (1859-1943) — російський політичний діяч, один з організаторів і лідер Конституційно-демократичної партії (кадетів), учений-історик, журналіст, публіцист. Член ЦК партії, редактор її друкованого органу — газети «Речь». Депутат III і IV Державних Дум, у 1917 р. — міністр закордонних справ у першому складі Тимчасового уряду, у травні 1917 р. вийшов у відставку. Підтримав корніловський заколот. Увійшов до Передпарламенту від партії кадетів. Після Жовтневого перевороту 1917 р. — член Донської громадської ради. У 1918 р. перебував у Києві, де очолював ЦК партії кадетів, планував за допомогою німецьких військ повалити радянську владу в Росії. Напередодні повстання Директорії виїхав за кордон. Редагував у Парижі партійний орган «Последние новости». [↩]
6. Cunctator (лат.) — повільна, млява людина з розрахунком виграти час. Прізвисько римського диктатора Квінта Фабія Максима. [↩]
7. Oktroi — від фр. octroyer. Тут — правові [↩]
8. Йдеться про концепцію перебудови Габсбургської монархії на засадах трьох складових: австрійської, угорської і південно-слов’янської. [↩]
9. Мова йде про українців у Великій Україні. [↩]
10. Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870-1924) — організатор і лідер більшовицької партії, засновник радянської держави — РСФРР. [↩]
11. Керенський Олександр (1881-1970) — російський політичний і державний діяч, за фахом — правник. Присяжний повірений, член Російської партії соціалістів-революціонерів (ПСР). Депутат IV Державної думи. 1917 р. — заступник голови Петроградської ради. 2.03.1917 р. увійшов до складу Тимчасового уряду як міністр юстиції, у травні-вересні 1917 р. — військовий і морський міністр, від 8.07 до 30.10 1917 р. — міністр-голова Тимчасового уряду, від вересня — одночасно верховний головнокомандувач. Після більшовицького заколоту в Росії — організатор військового наступу 3-го кінного корпусу генерала П. Краснова на Петроград. Від 1918 р. в еміграції. [↩]
12. Копія листа без початку, імені адресата та підпису. За стилістичними ознаками, описом перебігу подій можна визначити документ як лист М. Василька до В. Габсбурга. — Упор. [↩]
13. Гофрат (нім.) — надвірний радник — почесний титул урядовців і діячів у Німеччині та Австро-Угорщині. [↩]
14. Барвінський Олександр (1847-1927) — відомий український галицький громадсько-політичний діяч, педагог, учений-історик. Професор учительської семінарії уЛьвові. 1891-1907 pp. — посол до Австрійського парламенту, 1894-1904 pp. — посол до Галицького сейму. Від 1890 р. виступав прихильником т. зв. «нової ери», що мала на меті досягнути порозуміння між поляками і галицькими українцями, які стояли на ґрунті австрійської державницької ідеї. Таке порозуміння, на його думку, мало сприяти громадсько-політичному, культурному та соціально-економічному розвиткові українців. Засновник Християнсько-суспільної партії. Видавець і редактор щоденника «Руслан» (1897-1914). У листопаді 1918 р. призначений державним секретарем освіти й віровизнання ЗУНР. [↩]
15. Українське парламентське представництво (Український парламентський клуб) — об’єднання українських депутатів, обраних у 1907 р. в Галичині і Буковині до Австрійського парламенту згідно нового виборчого закону Австро-Угорської імперії. Налічувало ЗО депутатів, головою обрано Юлія на Романчука. До складу клубу входили відомі українські галицькі і буковинські громадсько-політичні діячі: В. Будзиновський, М. Петрицький, Т. Старух, Л. Цегельський, В. Бачинський, К. Трильовський, К. Левицький, М. Василько та ін. [↩]
16. Додаток до листа відсутній. [↩]
17. Приписка рукою Вільгельма Габсбурга: «Конфіденційно». [↩]
18. Тісса Іштпван (1861-1918), граф — політичний і державний діяч Австро-Угорщини, угорець з походження. Один із ініціаторів створення (1910) і лідер Партії національної праці. 1903-1905 pp., 1915-1917 pp. — прем’єр-міністр Австро-Угорщини. Прагнув до збереження дуалізму в імперії. Виступав проти оголошення ультиматуму Сербії. Після відставки командував гусарським полком. Убитий під час революційних подій. [↩]
19. Res ucrainicae (лат.) — українська справа. [↩]
20. Хто дає швидко, той дає вдвічі! (лат.). [↩]
21. Вілкенс — австрійський дипломат, у 1917 р. — урядовець Міністерства закордонних справ Австро-Угорщини. Був однокласником барона М. Василька по Терезіануму. Див. прим. 150. [↩]
22. Додаток до листа відсутній. [↩]
23. Візнер, барон — австрійський державний діяч. У 1916-1918 pp. — заст. міністра закордонних справ Австро-Угорщини О. Черніна. [↩]
24. Рудницький Степан (1877-1937) — визначний український учений-географ. Засновник української політичної і воєнної географії, картографічного напрямку в українській географії. Від 1908 р. — доцент Львівського університету. У 1918-1919 pp. — радник уряду ЗУНР з економічних та політико-географічних питань. На еміграції — один із засновників Українського вільного університету. Професор і перший декан філософічного факультету. Професор вищих шкіл уЧСР. Від 1927 р. викладав у вузах Юієва і Харкова, засновник і директор Інституту географії та картографії ВУАН. Від 1929 р. — академік ВУАН. У 1933 р. був репресований органами радянської влади. Розстріляний у 1937 р. Реабілітований посмертно у 1965 p., і у 1990 р. поновлений у званні академіка НАН України. [↩]
25. Томашівський Степан (1875-1930) — український історик,публіцист і громадсько-політичний діяч. Дійсний член НТШ, від 1913 р. — голова і редактор «Записок НТШ». Член Бойової Управи УСС, радник української делегації на мирній конференції в Парижі (1919 p.), голова дипломатичної місії ЗУНР у Великобританії. Співробітник часопису «Українське слово», редактор тижневика «Літопис Політики, Письменства і Мистецтва» (Берлін, 1923-1924), «Політика» (Львів, 1925-1926). На початку 1920-х років очолював українське видавництво «Ратай» у Німеччині. Доцент і екстраординарний професор східноєвропейської історії Краківського університету (1927-1930). Позаштатний професор Українського наукового інституту в Берліні (1927-1930). [↩]
26. Оппенгеймер — урядовець Міністерства закордонних справ Австро-Угорщини. [↩]
27. Крамарж Карел (1860-1937) — чеський політичний діяч, правник і економіст. Один з провідників націоналістичного табору «младочехів» й ідеолог чеського націоналістичного руху. З 1894 р. — посол до Австрійського парламенту. У 1916 р. за політичну діяльність був засуджений до смертної кари, 1917 р. амністований. 1918 р. очолив чеську Народно-демократичну партію. 1918-1919 pp. прем’єр-міністр ЧСР. [↩]
28. Всі додатки до листа відсутні. [↩]
29. Терезіанум (Collegium Theresianum) — привілейований навчальний заклад у Відні для дітей з аристократичних родин, заснований 1746 р. імператрицею Ма-рією Терезією. Двоступенева освіта включала загальноосвітній (гімназіальний) та 3-річний правничий курс. У 1887 p. М. Василько із відзнакою закінчив цей навчальний заклад, після чого продовжив правничу освіту в Чернівецькому університеті. [↩]
30. «Новое время» — російський часопис, видавався у Петербурзі 1865-1917 pp., від 1876 р. під редакцією О. Суворіна. [↩]
31. Йдеться про Йосифа фон Габсбурга — австрійського ерцгерцога, який очолював угорський уряд до скликання парламенту 1.01.1920 р. [↩]
32. Переклад листа здійснений у Міністерстві закордонних справ УНР. [↩]
33. 21.11.1917 р. Українська Центральна Рада вирішила направити своїх представників для участі у переговорах про перемир“я з країнами Почвірного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина), а також «звернутися від імені УНР до всіх союзних і ворожих держав з пропозицією почати мирні переговори». Раднарком РСФРР, не зважаючи на повідомлення УЦР, 2(15). 12.1917 р. підписав у Бересті-Литовському сепаратну угоду про перемир“я, і більшовицька делегація на чолі з Л. Троцьким розпочала переговорчий процес. Це стало поштовхом для більш активних самостійних зовнішньополітичних кроків УНР. 11.12.1917 р. Генеральний Секретаріат у своїй ноті до учасників воєнних дій та нейтральних держав заявив про свій намір стати «на дорогу самостійних міжнародних відносин». У відповідь представники Почвірного союзу заявили, що вони «готові привітати участь представників УНР у мирних переговорах». 1.01.1918 р. до Берестя-Литовського прибула делегація УНР на чолі з В. Голубовичем. До її складу входили також М. Любинсысий, О. Севрюк, М. Полоз, М. Левитський. Делегація мала своїм завданням домагатися включення до складу Української Народної Республіки Холмщини, Підляшшя, проведення плебісциту у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті. В. Голубович заявив, що у разі укладення країнами Почвірного союзу мирного договору з Росією його положення не матимуть обов’язкового характеру для України, оскільки Переяславська угода, яка обумовлювала зв’язок між обома країнами, втратила свою чинність після того як династія Романових, один з учасників цього акту, позбулася влади і тим самим ліквідувала всі зобов’язання України щодо Росії. Така позиція зустріла розуміння німецької сторони. У свою чергу, Л. Троцький заявив, що не бачить жодної перешкоди для самостійної участі делегації Генерального секретаріату в мирних переговорах. Однак перебіг подій в Україні і посилення наступу більшовиків змінили позицію російської делегації. Після кількаденної перерви в роботі й відновлення переговорів Л. Троцький заявив, що інтереси України мають репрезентувати представники т. зв. українського радянського уряду в особі Є. Медведева і В. Шахрая. Однак ця позиція не знайшла підтримки у країн Почвірного союзу. Становище української делегації було посилене проголошенням у IV Універсалі УЦР повної державної незалежності УНР. Глава делегації Австро-Угорщини граф О. Чернін від імені чотирьох союзних країн заявив, що вони мають усі підстави визнати УНР незалежною, вільною, суверенною державою, яка здатна укладати самостійно міжнародні договори. 9.02.1918 р. між державами Почвірного союзу та УНР було підписано мирний договір. З української сторони його підписали: голова української делегації О. Севрюк, члени делегації М. Любинський і М. Левитський. [↩]
34. 9 травня 1919 р. Директорія УНР призначила М. Василька головою української дипломатичної місії у Швейцарії. Посада дипломатичного представника УНР у цій країні стала однією з ключових, з огляду на те, що Україна, втрачаючи свої шанси на отримання міжнародного визнання країнами Антанти, прагнула одержати підтримку нейтральних країн. Призначення на посаду голови української репрезентації М. Василька, який мав великий авторитет у західноєвропейських дипломатичних колах, на думку республіканського проводу, мало посилити зовнішньополітичну діяльність у Швейцарії, а в майбутньому — сприяти налагодженню зв’язків із країнами Антанти. [↩]
35. Переклад листа здійснений у посольстві УНР в Австрії. [↩]
36. М. Василько 18 січня 1921 р. зкопіював текст цього листа для міністра закордонних справ УНР Андрія Ніковського. Повний текст листа:

    «Високоповажний Пане Міністре!

    Маю за честь повідомити Вас про слідуюче: 9-го б.м. надруковано було у «Вінер Журналь» інтерв’ю — «Українська проблема» (Додаток А.) (в листі відсутній. — Упор.). Після цього я зараз-же зателеграфував до полк[овника] Вишиваного: «В сьогоднішній газеті публікується Ваше інтерв’ю, яке я з огляду на його зміст мушу вважати за фальсифікат; тому маєте зараз-же повернутися до Відня та в енергійний спосіб спростувати це інтерв’ю. 3055.Василько». 10 с.м. одержав я у відповідь від пол[ковни]ка Вишиваного слідуючу телеграму: «Зміст правдивий змінена лише форма; лист надсилаю». Вчора, 11-го с.м. надійшов до мене зазначений в телеграмі лист. Український переклад цього листа такий (Див. док. №48): З цієї відповіді я побачив, що полковник Вишиваний дійсно є автором надсилаємої Вам додатком А) газетної статті, а в тому я рахував себе зобов’язаним, як урядник УНР відповісти на його лист слідуючим: Можливо, що пол[ковник] Вишиваний тепер чи сам особисто відвідає мене чи зробить спробу з’ясувати сю справу новим листом. Розуміється зараз повідомлю Вас про це Пане Міністре. Сьогодні я можу тільки сказати, що додаваєма стаття А), а ще більш лист пол[ковника] Вишиваного в надзвичайній мірі захитали моє довірря до нього, як відданого офіцера УНР. Прошу ласкаво Вас, Пане Міністре, справу цю предложити Пану Головному Отаману та Раді Міністрів і ласкаво повідомити про рішення в цій справі цих єдино в ній компетентних чинників. Відданий Василько в[ласно] р[учно]». [↩]

37. Переклад листа здійснений у посольстві УНР в Австрії. [↩]
38. Куза Олександру Йон — перший князь Румунії (1820-1873), від 1859 р. — князь Молдавії й Волощини. У 1861 р. проголосив об’єднання обох земель в Румунське князівство, 1866 р. — детронізований. Гогенцоллерни-Зигмарингени — румунська королівська династія (1866-1947), заснована Карлом (Каролем) І (1866-1914) — нащадком побічної гілки прусської королівської династії Гогенцоллернів. Його наслідували Фердинанд І (1914-1927), Кароль II (1930-1940), Міхай І (1927-1930 та 1940-1947). [↩]
39. Карагеоргієвині — княжа, згодом — королівська династія в Сербії (1808-1918), Королівстві сербів, хорватів і словенців (1918-1929) та Югославії (1929-1941), заснована Карагеоргієм (1808-1813). Представники її: Олександр (князь у 1842-1856); Петро І (король у 1903-1921), прийшов до влади після відсторонення династії Обреновичів; Олександр І (король у 1921-1934,3 1914 по 1921 — принц-регент); Петро II (король у 1934-1945). [↩]
40. Обреновичі — княжа (1815-1842, 1858-1882), згодом — королівська династія в Сербії, заснована Милошем Обреновичем (1858-1860), після якого правили Михайло (1860-1868), Мілан (1868-1889), Олександр (1889-1903). [↩]

Опубліковано: 25.04.2012; востаннє змінено: 05.05.2012.