«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаІсторія, мова

Проблеми культури української мови в проектах національних стандартів України

(про «пихаті твердження» стосовно «металевих шкарпеток» і «книжкових пам’ятників»)

УДК 811.161.2’372.461
Наталя Куземська,

старший науковий співробітник,
ДП «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості»

Питання культури стражденної української мови в Україні завжди було складним. Про це багато писали провідні фахівці-патріоти, з-поміж яких були не тільки мовознавці (Олекса Синявський, Іван Дзюба, Юрій Шевельов, Борис Антоненко-Давидович, Орест Ткаченко, Василь Німчук, Володимир Перхач, Лариса Масенко, Олександра Сербенська, Святослав Караванський, Олександр Пономарів, Анатолій Погрібний і багато інших). Були й просвітки в розвитку нашої мови — це так зване «золоте десятиліття» (20-ті і початок 30-х рр. минулого століття, коли заснували Інститут української наукової мови й уклали кілька десятків справді українських словників) і 90-ті роки ХХ ст. — початок ХХІ ст., коли на хвилі розбудови незалежної України почали відроджувати правдиву, автентичну, неперекручену українську мову, мову, яка, за висловом О. Гончара, охоплює «всі глибинні пласти духовного життя народу, його історичну пам’ять, найцінніше надбання століть, інтелектуальну та мислительську діяльність народу».

Усвідомлюючи, що незалежність, культура й добробут держави значною мірою залежать від стану, культури науково-технічної мови, улітку 1992 р. спільним наказом Міністерства освіти та Держстандарту України, на базі Львівського політехнічного інституту, утворено Технічний Комітет стандартизації науково-технічної мови (ТК СНТТ або ТК 19), і в цьому ТК працюють також фахівці Київського політехнічного інституту. Створювати, унормовувати українську науково-технічну термінологію, опікуватися нею доручили також Інституту української мови Академії наук України, Міністерству освіти України й тоді ж заснованому Науково-дослідному інституту стандартизації, сертифікації та інформатики (далі — Ін-т стандартизації).

Незалежність держави уможливлює незалежність рідної мови, а для цього потрібно відродити самобутню українську мову, опанувати її внутрішні закони, відновити її на всіх рівнях — лексичному, словотвірному, морфологічному, фразеологічному, синтаксичному й лінгвостилістичному.

Про таке відродження рідної мови спочатку з’явилися невеликі обсягом наукові праці в журналах, препринтах і газетах [1 — 12]; матеріали регулярних термінологічних наукових конференцій у Львівській політехніці, Інституті української мови АН України, Києво-Могилянській академії, науково-теоретичні журнали [13 — 22]; посібники, підручники, монографії [23 — 44]; різні словники української мови [45 — 58].

На початку 90-х вийшла нова редакція «Українського правопису», у який вернули літеру «ґ», у якому сформулювали правила використання кличного відмінка, розширили розділи про вживання великої літери, написання складних слів тощо, вилучили застарілі, суперечливі приклади. У 1993 р. опублікували 4-те, виправлене й доповнене, видання [59], і наступні 14 років виходили стереотипні видання цього правопису, а 2007 року вийшло нове видання «Українського правопису» [60].

Щоб розібратися в українській лексиці, словотворенні, сполучуваності слів, синтаксисі тощо, фахівці Ін-ту стандартизації ретельно опрацьовували наведені вище (й не тільки ці) мовознавчі видання, словники. Опановуючи автентичну українську мову, щоб надалі використовувати ці знання в практичній роботі редагування національних стандартів України, ми не розмежовували поняття «мови як абстрактної системи, суспільного чинника» і «мовлення як індивідуального аспекту мовної діяльності» (цит. за Р.Зорівчак [36, с. 14]); не досліджували внутрішню й зовнішню транспозицію відмінкових форм, про які в ґрунтовній монографії цікаво написали І.Вихованець і К.Городенська [34, с. 82—85]; не розрізняли точність як ступінь докладності (precisic) і точність як ступінь правильності (accuracy), що проаналізував Е. Скороходько [21, с. 69—79], — хоча й така інформація, як виняток, для нас була доцільною, коли траплялися складні випадки словотворення чи сполучуваності слів.

Розробники стандартів — люди різних професій: гірники, енергетики, метрологи, лісівники, технологи, електротехніки, харчовики… Їм потрібні чіткі, зрозумілі правила, і для цього Ін-т стандартизації готує основоположні документи. Один з таких документів — ДСТУ 3966 «Термінологічна робота. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять». Цей стандарт визначає основні правила розробляння національних стандартів на терміни та визначення понять у різних сферах знань і основні правила впроваджування міжнародних і регіональних стандартів, а також національних стандартів інших країн на терміни та визначення понять (словників термінів) в Україні.

Готували ми цей основоположний стандарт, ураховуючи досвід міжнародних організацій ISO та IЕС, із вдячністю використовуючи надану нам допомогу в цій роботі від усіх, «хто любить українське слово і не байдужий до його долі» [42, с. 5], зокрема дуже нам допомогли Михайло Гінзбург і фахівці ТК СНТТ.

Ми розуміли, що є різні наукові школи, різні погляди на те саме поняття, але нам потрібно було дати такі настанови розробникам стандартів, щоб можна було «унормувати в різних сферах знань і діяльності однозначно зрозумілі й несуперечливі терміни», щоб «забезпечити однаковість описування об’єктів у процесі гармонізування національних стандартів з міжнародними стандартами», щоб «усунути термінологічні перешкоди в разі створення конкурентоспроможної продукції» і щоб «удосконалювати подальший розвиток української науково-технічної мови» [61, розділ 4].

Отже, після копіткої спільної роботи фахівці Ін-ту стандартизації разом з фахівцями Українського інституту науково-технічної і економічної інформації підготували третє видання основоположного стандарту стосовно унормування термінології, яке затвердили цього року.

Понад половину обсягу цього стандарту присвячено вимогам до терміна та визначення понять, і майже в кожному проекті стандартів розробники порушують ці вимоги. На це є об’єктивні та суб’єктивні причини. Об’єктивні полягають у тому, що наша мова зазнала жахливого нищення, жахливої наруги, і досі не може оговтатися від цього, хоча зрушення в становленні й розвиткові автентичної української термінології є, і праці зазначених раніше науковців свідчать про це. Суб’єктивні причини, на нашу думку, — це те, що розробники звикли до своїх термінів, зазвичай скалькованих, та й документацію мало хто любить читати.

Наведемо кілька прикладів порушення деяких вимог (вимоги підкреслено, номери вимог — довільні).

1 Відповідність лексичного значення терміна позначеному ним поняттю

а) Досить часто плутають, не розрізняють схожі слова, т. зв. пароніми. Так, книжкові пам’ятки називають книжковими пам’ятниками, хоча йдеться не про скульптурну споруду (тлумачення терміна пам’ятник), а про предмет матеріальної чи духовної культури минулого (тлумачення терміна пам’ятка); вітрові параметри, вітрове скло, але вітряні турбіни, бо вітряні — такі, які діють за допомогою вітру; адресат — той, хто адресує, і адресант — той, кому адресують; ступінь — величина, що характеризує розмір, інтенсивність чогось, і степінь — добуток кількох однакових співмножників.
б) Зібравши потрібну сукупність певних даних з визначеними параметрами (таку сукупність часто називають базою даних), дбають про подальше її обслуговування. Для цього створюють спеціальний відділ, який англійською мовою називають Maintenance Agency. А на українську мову цю назву часто перекладають Агенція супроводжування чи Агенція супроводу, хоча супроводжувати — це не активна дія, а згадана Агенція має бути дієвою: щось треба долучати, щось вилучати, щось змінювати й залишати місце для чогось тощо. Та й у перекладі Maintenance не зазначено супроводжування [46, с. 700]; цей англійський термін має такі українські відповідники: підтримування, зберігання; утримування; матеріально-технічне забезпечування; обслуговування. Зважаючи на те, що більшість баз даних розміщують і обробляють у комп’ютері і що в інформаційних технологіях стосовно подальшої роботи з базами даних використовують термін ведення, вирішили згадуване вище поняття називати українською мовою Агенція ведення.

Примітка 1. В Ін-ті стандартизації не наполягають на «своїх» термінах. Ми завжди радимося з розробниками, фахівцями, відшукуючи в різних словниках і посібниках термін, який би, по-перше, відповідав потрібному поняттю, а по-друге, був притаманний українській мові.

2 Однозначна відповідність терміна поняттю

а) Порушення однозначності спричиняє таке мовне явище як омонімія, коли те саме слово позначає два чи кілька непов’язаних між собою понять. Так, у проекті одного стандарту двічі вжито слово термін, але йдеться про різні поняття. У такому разі до них треба подавати уточнення чи пояснення. Так, біля одного слова термін потрібно писати (час), а біля другого слова термін — (слово), розрізняючи омонімічні слова поясненням.

б) Порушення однозначності спричиняє також синонімію, коли різні слова позначають те саме поняття.

У художній літературі та загальновживаній мові синоніми використовують, бо це «одне з найвиразніших свідчень багатства і гнучкості виражальних засобів мови» [26, с. 163]. Але у фаховій мові треба уникати синонімів, принаймні обмежувати їх вживання. У деяких міжнародних стандартах з-поміж синонімів виокремлюють, за певними правилами, переважний термін, а інші терміни з цієї групи синонімів називають дозволеними чи недозволеними. У нашій мові це неможливо, оскільки українська мова перебуває на стадії становлення. Нам нема з чого вибирати переважний термін, бо не маємо сукупностей синонімічних термінів, і не маємо правил, за якими це треба робити. Наприклад, у чотирьох різних проектах стандартів одне поняття, позначене англійським терміном testfinger, різні розробники подали як пробник, щуп, випробувальний палець і випробник. Тобто користувачі можуть думати, що це різні поняття, а поняття насправді одне. Словників багато, є навіть величезний багатомовний (без української мови) Multitran в Інтернеті (до речі, звідти можна до наведених вище чотирьох розрізнених термінів долучити переклад російського терміна «испытательный штифт»), але в Україні у кожній сфері знань має бути українська термінологічна база даних і потрібні правила.

в) Порушують вимогу 2 часто через те, що не розрізняють назви процесових понять. Українська мова, на відміну від російської, має властивість не тільки у дієсловах, а й у віддієслівних іменниках розрізняти такі назви. Наприклад, російським дієсловам изменять і изменить відповідає один російський іменник изменение, що позначає і незавершений процес, і завершений процес, і наслідок цього процесу («продолжительность изменения», «результат изменения» і «сравнение изменений»). Українською мовою маємо три іменники: змінювання, змінення і зміна. Отже, треба правильно вживати ці іменники в словосполуках: «тривалість змінювання», «результат змінення» та «порівнювання змін». Те саме можна сказати про іменники оцінювання, оцінення й оцінка; подавання, подання й подача; деформування, здеформування й деформація; устатковування, устаткування й устатковання; розраховування, розрахування й розрахунок та багато інших. Ґрунтовно процесові поняття описано в [38; 41].

На жаль, навіть у деяких «авторитетних» словниках цього не розрізняють і позначають одне поняття різними термінами, або навпаки, одним терміном позначають різні поняття. Так, термін «впитываемость» у [48] перекладено «вбируваність» (на с. 105) «вбираність» (на с. 392), а в [47] «впитываемость» — це «вбирність» (на с. 96) (про безсистемність подання цих і спільнокореневих термінів у двох згаданих академічних словниках докладно написали Богдан Рицар, Роман Рожанківський і Виталь Моргунюк [15, с.171]). Шкода, що й академічний українсько-російський словник [52] «підтримав» непослідовність російсько-українських словників [47; 48]. Там є тільки «вбирність», яка має російський відповідник «поглощаемость»; див. також «всмоктуваність» (а де ж російське «впитываемость»? де українські слова «вбираність»? «вбируваність»?). І ще: «вбирність» — «поглощаемость», а «вбирати (увібрати), вбрати (убрати) — біол., фіз. впитывать, впитать; мед. всасывать, всосать», а слова «поглощать» нема [52, с. 32].

Примітка 2. У багатьох сучасних словниках певною мірою розрізняють терміни, що позначають незавершену й завершену дію, а також їхній наслідок [38; 41; 44; 51; 53; 54; 56]. І ми часто звертаємося до наявних словників, також і до [47; 48 і 52]. Майже в усіх словниках є неточності, помилки, але ми пам’ятаємо пораду Святослава Караванського: «Словник гортай, а свій розум май».

3 Переважність рідної мови

Про нинішній нестримний потік англіцизмів, про засилля іншомовних слів у нашій лексиці багато й з болем пишуть і говорять. Але запозичені слова бувають різними.

а) Є слова іншомовного походження, які не мають тотожних українських відповідників (атом, дискета, сальдо). Такі терміни звичайно використовуємо.

б) Є іншомовні слова, незрозумілі більшості користувачів (джерело еманує енергію). У такому разі ми нагадуємо розробникам, що стандарт має бути зрозумілим.

в) Є іншомовні слова не зовсім зрозумілі, хоча й часто вживані (наприклад, «Спільні групи забезпечують реалізацію стандартів». Що тут означає термін реалізація — формування, упорядковування, продаж, розповсюджування? Розробники мають це уточнити.

г) Є іншомовні слова, зумовлені технічним прогресом. Чимало таких слів уживають, наприклад, власники мобільних телефонів: смс-повідомлення, з варіантами написання — SMS’ка, смс-ки (від англ. назви такої послуги — Short Message Service — служба коротких повідомлень); часто чуємо про піар (абревіатура PR (Public Relations) — «громадські зв’язки, стосунки з громадськістю»). Є й транслітерована словосполука паблік рилейшнз, але саме із звуковою абревіатурою вже утворено багато складних і похідних слів: піар-технології, піар-хід, піарити, піарник, PR-партнер, PR-агенція, Prмен (появу таких інновацій дослідила Євгенія Карпіловська [21, с. 24—26]. Про те, що потрібно «проконтролювати правильність освоєння подібних слів, відповідність нормам української орфоепії, особливостям звукового ладу української літературної мови, традиціям національного словотворення» тощо добре написано в статті Катерини Городенської [19, с.3—9] і в монографії Ніни Клименко, Євгенії Карпіловської й Лариси Кислюк [42]. У проектах стандартів теж трапляються такі терміни, ми радимо розробникам пояснювати їх.

д) Є іншомовні слова, до яких дуже звикли, хоча є рівнозначні українські терміни. Про це свідчить те, що в українському тлумачному словнику є слова з однаковим тлумаченням: абетка, азбука й алфавіт, літера й буква, відсоток і процент, переважати й домінувати, превалювати, складник і компонент, порцеляна і фарфор, чинник і фактор та багато інших. На жаль, навіть ті, хто вболіває за рідну мову, нехтують власне українські терміни. Так, у багатьох роботах трапляються вислови «в алфавітному порядку», «за алфавітом», «латинський алфавіт». Опорне слово в цих висловах — алфавіт. Чому не абетка?! У тлумачному словнику — це «сукупність літер, прийнятих у писемності будь-якої мови і розміщених у певному порядку». За етимологією абетка — це «власне українська назва азбуки, утворена за вимовою перших двох літер (а, бе), очевидно під впливом назв азбука, альфабет, абецадло тощо». Отже, в Ін-ті стандартизації перевагу віддаємо словам з нашою національною самобутністю. Щодо терміна алфавіт, то ним послуговуємося в інформатиці, позначаючи ширше поняття (сукупність літер, цифр, символів, знаків).

Примітка 3. Чимало людей уважають, що треба називати не «іншомовні», а «чужомовні» слова. Є певні підстави для обох слів. «ІНШИЙ — Який відрізняється від названого, даного; який існує, перебуває не в цьому місці, не в цих обставинах; не цей, не той, другий» [45, т. ІУ, с. 43]; «ЧУЖИЙ — Належний комусь іншому, не власний, не свій; здобутий, зароблений не своєю працею, не своїми зусиллями; не притаманний, не властивий кому-небудь, незвичний за виявом» [45, т. ХІ, с. 377]. У словнику Б. Грінченка немає жодного слова з коренем інш- , але в Етимологічному словникові є слова инший, иний. У [45] дуже багато прикладів зі словами інший і чужий (з творів Т. Шевченка, Л.Українки, П. Мирного, О. Гончара…), але зі словом чужий чимало прикладів з негативним змістом (мабуть, це пов’язано з дуже важкою долею нашої країни, нашої мови). У російській мові є «иностранный язык», «институт иностранных языков», «министерство иностранных дел». Останні два приклади українською буде «інститут іноземних мов», «міністерство закордонних справ». То й мова, яка відрізняється від української, на нашу думку, — інша, а не чужа, бо слово інший нейтральне, та й для багатьох українців не тільки англійська, польська та російська, але й китайська та норвезька мови перестали бути чужими, просто вони інші. Отже, Ін-т стандартизації використовує доречні іншомовні слова, але перевагу віддаємо рідній, українській, мові.

4 Стилістична нейтральність

У стандартах не дозволено вживати емоційно забарвлених слів і техніцизмів. А в проектах вони трапляються. Наприклад: «скинути інформацію» або «В інструкції не можна вживатипихаті твердження…» (треба — помпезні, претензійні). У сільськогосподарській сфері використовують терміносполуку удушення бур’янів…(удушити бур’яни — це глибоко їх закопати, щоб вони не виросли). Кілька років тому таке експресивне слово (у двох варіантах) вжили в проектах стандарту стосовно електротехніки: удушення/придушення імпульсів. Так переклали російський термін «подавление импульсов». Були ще варіанти: подавлення, знедіяння, заглушення та пригнічення. А професор Володимир Пілінський з Київського політехнічного інституту запропонував термін притлумлення («ПРИТЛУМЛЮВАТИ — Ліквідувати, послаблювати щось, не давати можливості чому-небудь виявлятися, розвиватися» [45, т. VІІІ, с. 65]).

Примітка 4. З-поміж запропонованих українських відповідників можна було б погодитися на стилістично нейтральне слово пригнічування, але воно вужче за значенням порівняно з притлумленням: «ПРИГНІЧУВАТИ — 1. Придавлювати кого-, що-небудь своєю силою або вагою; 2. перен. Гнітюче впливати на психіку; 3. Перешкоджати нормальному розвиткові, функціонуванню; 4. перен. Гнітити кого-небудь своєю владою» [45, т. VІІ, с. 592].

5 Словотворча (дериваційна) здатність терміна

Створюючи термін, перевагу треба віддавати словам і основам, які дають змогу утворювати похідні терміни. Цю вимогу можна пояснити через наведений нижче приклад.

Так, якщо А має відповідати Б, а воно не відповідає (наприклад, проект стандарту — нормативній документації), то вважають що Б суперечить А, або що між А і Б — суперечність або протиріччя. Слово ПРОТИРІЧЧЯ в [45, т. VІІІ, с. 320] має відсилку «див. суперечність» і жодного слова з цією основою нема, тоді як слів з основою «супереч» у словниках чимало (суперечити, суперечливий, суперечливість, суперечний тощо [45, т. ІХ, с.846] ). Отже, створюючи термінологічну систему, на позначення цього поняття віддаємо перевагу терміну «суперечність» перед терміном «протиріччя», що не має похідних.

Примітка 5. Ми пишемо сполуки «слово суперечність» і «термін суперечність», бо тільки після того, як сформуємо термінологічну систему, слово стає терміном, тобто відбувається термінологізація [26, с. 210].

6 Словотворення

Розробники стандартів мають знати основи українського словотворення.

а) Прості терміни створюють, додаючи один або кілька терміноелементів-афіксів до кореня чи до основи слова.

Розрізняють чотири морфологічні способи словотворення: суфіксальний (наповнювач, марковання, комплектівка, лісівництво), безафіксний (шум, блок), префіксальний (підгрупа, надструм), префіксально-суфіксальний (передплужник, скоригованість, уземлення, відколювач, притлумлювання).

Є невелика кількість термінів-(діє)прикметників, що набули функції іменника, наприклад, дотична, січна, шукане (у математиці), стала (у фізиці) тощо. Але в українській мові це трапляється значно рідше, порівняно з російською мовою. За наявності в українській мові похідних іменників немає потреби, калькуючи російську мову, уживати як іменники терміни типу складова (треба складник), приймальна (треба приймальня) тощо [34, с. 92].

б) Складні терміни утворюють, поєднуючи слова чи основи слів. Наприклад, якщо термін — це поєднання слів, то між ними ставлять дефіс (вантажівка-самоскид, стоп-кран), а якщо це поєднання основ, то між ними здебільшого стоять сполучні голосні о, е, и (водогін, новобудова, сталебетон, хвилемір, працездатність, газифікація, електрифікація), а інколи — без сполучних голосних (всюдихід, трирівневий, будматеріали).

Складені терміни, або терміни-словосполуки, створюють, поєднуючи окремі слова (інформаційний тракт, коефіцієнткорисної дії, модуляторний каскад). Означальні конструкції можуть мати таку структуру: (прикметник/дієприкметник + іменник — ієрархічний зв’язок, електростатичний розряд, вимірювальне устатковання, опрацьовані дані; іменник + іменник у род. відмінку — оберненнядробу, вологістьповітря; іменник + прийменник + іменник — відеона замовлення. У зазначених словосполуках підкреслено опорні слова.

в) Громіздкі терміни можна скорочувати: вилучаючи малоінформативні слова (замість конвеєрна електропіч неперервної дії треба подати конвеєрна піч. Піч такого типу належить до печей неперервної дії); замінюючи багатоелементні терміни якомога коротшими (оптичний квантовий генератор — лазер; пристрій для вловлювання пилу і газу — пилогазовловлювальний пристрій або пилогазовловлювач; система керування базами даних — СКБД, надвисокочастотний генератор — НВЧ-генератор, державна автоінспекція — ДАІ; вид-во (видавництво); д-р (доктор — у назві вченого ступеня);год (година — при цифрах);гальмівна здатність — гальмівність; запам’ятовувальний пристрій — запам’ятовувач).

г) Деякі слова до нас вертають із забуття (летовище, мапа, світлина); деякі нові лексеми позначають нові реалії: утримувач, зберігач, ґвинтокрил, очільник, виборність, передзастава, чинність (про це пише Ірина Кочан [19, с.34]).

д) До української словотвірної системи активно пристосовують запозичені слова. Утворюють словотвірні гнізда — об’єднання слів зі спільним коренем, упорядковані відношенням похідності (кріоген, кріотехніка, кріоскопія, кріоскопічний; екоресурси, екосфера, екологія; аудіокасета, аудіозапис, аудіотовари; реанімобіль, аквамобіль, мотомобіль) [42, с.173]; утворюють відносні прикметники (мисленнєвий, значеннєвий) [42, с.187]; запозичені слова активно адаптують до словотвірної системи мови, приєднуючи питомі морфеми: кріоконсервування, автентичний, сканувати [42, с.193]; масово формують запозичення з незвичайною для української мови структурою основоскладання, які здатні до гібридизації слів, коли запозичені основи поєднують з питомими словами мови (бета-розпад, дельта-частинки, інтернет-користувач, газ-відновник) [42, с.194].

Примітка 6. Катерина Городенська пише, що нові запозичення й новотвори часто оформлені всупереч нормам, особливостям і традиціям української літературної мови. Нема підстави писати через дефіс іменники, перша частина яких є скороченою прикметниковою основою чи синонімічною певній прикметниковій основі, а друга — цілим іменником (поп-культура, арт-критик, еліт-клас, штрих-код). За чинним «Українським правописом» (§ 25, 4а) усі складноскорочені слова треба писати разом… Потрібно критично, логічно оцінити доцільність уживання певних явищ запозичення» [19, с. 6 — 8].

7 Морфологічна правильність

Морфологія — розділ граматики, який вивчає особливості будови слів і творення їхніх форм [26, с.306]. Отже, потрібно дотримуватися норм чинного українського правопису, уживаючи всі мовні засоби за своєю безпосередньою призначеністю.

а) Треба зважати на те, що українська мова, порівняно з російською, має певні морфологічні особливості, наведемо деякі з них:
 — у давальному відмінку однини іменники чоловічого роду другої відміни мають закінчення: -ові (-еві, -єві) та -у (-ю) Директорові, Олесеві, Андрієві та Чумаку, Василю; у місцевому відмінку множини треба ставити закінчення -ах, -ях, а не -ам, -ям (по складах, по лініях);
 — в орудному відмінку множини іменники чоловічого й середнього роду можуть мати паралельні форми (чобітьми і чоботями/чоботами, крильми і (частіше) крилами, коліньми і (частіше) колінами; а слова око і плече в орудному множини мають закінчення -има: очима, плечима (не плечами);
 — замість деяких іменників в орудному відмінку пишемо прислівники (коли йдеться про вимір) не шириною, довжиною, висотою…, а завширшки, завдовжки, заввишки…;
 — в основах деяких іменників відбуваються зміни (вісь — осі, вівця — овець, овес — вівса, скло — стекла, дошка — дощок, гра — ігри);
 — рід українських іменників іноді не збігається з родом російських відповідників (пил і пыль, біль і боль, степ і степь, путь і путь);
 — число деяких українських іменників не збігається з числом російських відповідників (чорнило і чернила, білило і белила);
 — з числівниками два, три, чотири іменники стоять у називному відмінку множини (два стандарти, три метри, чотири прилади);
 — українська мова віддає перевагу простій, а не складеній формі ступенювання прикметників ширше поняття — не більш широке поняття, найбільший зразок — не самий більший зразок.

б) Суфікси і префікси уточнюють іменникову основу слова. Але часто слова пишуть не з тим суфіксом або не з тим префіксом, який правильно подає значення слова. Так, колись у проекті стандарту трапилась словосполука відпилювач ганчір’я. Важко було збагнути, нащо пиляти ганчір’я, аж поки зрозуміли, що так переклали російський отпылитель тряпья, тобто «тряпье» звільняють від пилу, а після того використовують. Щоб переклад був правильний, треба було вжити слово знепилювач.

Крім суфіксів і префіксів, поданих в [60, с. 27 — 35], ми радимо вживати продуктивні нині іменникові суфікси:

ач (доповідач, спостерігач, приймач, шукач); –увач (завідувач, виконувач, командувач); овання(асигновання, устатковання, угруповання, штамповання, (по)фарбовання; н)(читальня, приймальня, шовкопрядильня); –ств(о)(козацтво, професорство, жіноцтво);
прикметникові та дієприкметникові суфікси:

вч(законодавчий, споживчий); івн(гамівний, рятівний); ійн(ізоляційний, професійний, міжсесійний); льн( жарознижувальний, різальний, доїльний, знеболювальний); вн, овн(висівне насіння, виліковна хвороба, застосовний метод);

продуктивні префікси:

зне-; зде- (знегазувати, здемаскувати, здеформувати; зневоднення, зневіра, здетонування; знерухомлений, знецінений, здеморалізований).

в) На жаль, у тексті часто бачимо слова з невластивим для української мови суфіксом —очн-. Треба писати не посадочний, а посадковий або садивний (залежно від контексту), не зварочний, а зварювальний абозварний (залежно від контексту), не калібровочний, а калібрувальний, не змазочний, а мастильний або змащувальний, не кнопочний, а кнопковий, не зашивочний, а зашивальний і зашивний (залежно від контексту), не обгорточний, а обгортковий, не закупочний, а закупівельний тощо.

Але найскладніша проблема — активні дієприкметникові форми із суфіксами -уюч-, -ююч-, -аюч-, -яюч- (узагальнюючий, контролюючий, перевіряючий, виконуючий, читаючий, запам’ятовуючий, інформуючий, існуючий, обмежуючий тощо). В українській мові є достатня кількість способів уникати таких дієприкметникових форм і створювати терміни, які не втрачають значення їх активної здатності, наприклад, замінюючи ці форми на такі:
— прикметник із суфіксами: льн-(місильний, узагальнювальний, підтримувальний, гальмувальний, регулювальний, заощаджувальний); -ійн(дестабілізаційний, інформаційний, носійний, координаційний); -івн-(руйнівний,гальмівний); –лив(виснажливий,заперечливий,переконливий); ч-(виконавчий, перевірчий, формотворчий);
— іменникову словосполуку з прийменником або підрядну частину (акумулюючий — для акумулювання; що акумулює);
— іменники — там, де це можливо (виконуючий — виконувач, гальмуючий пристрій — гальмівник, гальмувальник, відпочиваючий — відпочивальник, завідуючий — завідувач);
— прикметниками з іншим коренем (існуючий — наявний, теперішній, чинний, сучасний;перевіряючий (прилад) — контрольний; координуючий (орган) — узгоджувальний; прогресуюча (хвороба) — нестримна, невгамовна; падаюче (проміння) — надхідне; оточуюче(а) середовище(середа) — довкілля або навколишнє середовище; домінуючий — панівний).

Примітка 7. Суфікси дієприкметників не можна плутати з прикметниковими суфіксами -уч-, -юч-, -ач-, -яч-, -ющ-, -ящ-, які зазначають властивість (гнучий, плодючий, лежачий, стоячий, цілющий, роботящий тощо).

Нині активні дієприкметники потроху виходять з ужитку.

8 Сполучуваність слів

а) Якщо у словосполуці є дієслово чи віддієслівний іменник, треба знати, у якому відмінку має бути керований ним іменник. Так, треба писати вжити заходів (род. відмінок), хоча рос. принять меры (знах. відмінок);задовольняти вимоги (знах. відмінок), а рос.удовлетворять требованиям (оруд. відмінок); запобігати перевантаженню (дав. відмінок), а рос. предотвращать перегрузку (знах. відмінок); опановувати правила (знах. відмінок), а рос. овладевать правилами (оруд. відмінок); нехтувати похибку (знах. відмінок), а рос. пренебрегать погрешностью (оруд. відмінок) тощо. б) Залежно від контексту треба послуговуватися різними прийменниками до одного слова. Так, до слова вимоги, якщо йдеться про суб’єкт, не вживаємо жодного прийменника (вимоги споживача, організації, стандарту тощо); якщо йдеться про об’єкт, на який поширюються вимоги, вживаємо прийменник до (вимогидо пристроїв, продукції, послуг, контролювання тощо), якщо йдеться про певні параметри, стан, властивість, стосовно яких ставлять вимоги, пишемо прийменник щодо (вимоги щодо безпеки, надійності, показників якості тощо).

в) Часто до слів іншомовного походження додають зайве означення, яке не уточнює слово, а суперечить його семантиці (захисний імунітет; сервісне обслуговування; вільна вакансія, інша альтернатива). Іноді додаткові слова або частини слів долучають начебто для переконливості, а внаслідок цього спостерігаємо недоречну й хибну наукоподібність (самий перший, найостанніший, більша половина, здійснення виконання процесу різання).

г) Досить цікаві помилки трапляються в перекладах термінологічних сполук, коли порушують вимогу основоположних стандартів — перекладати з мови оригіналу, перекладаючи, наприклад, з англійської на українську через російську мову (що роблять, на жаль, часто). Так, трапилися металеві шкарпетки, бо спочатку Metalictoes переклали на російську мову Металлические носки, а далі на українську переклали Металеві шкарпетки, хоча в [46] toes — це носок (панчохи, взуття), а шкарпетки англійськоюsocks, тобто перекласти треба було металеві носки (абопластинки) на взутті.

д) Сполучаючи слова, треба бути уважним, бо слова в сполуці взаємозалежні. Так, не можна писати в присутності вольтметра чи при відсутності достатніх показань, тому що присутні йвідсутні бувають тільки люди. Отже, мало би бути за наявності вольтметра та за браком(якщо нема) достатніх показів; не можна писати завдяки перевантаженню пристрій може зіпсуватися. Після прийменника завдяки має бути щось позитивне, а останній приклад мав би бути таким: унаслідок (через) перевантаження пристрій може зіпсуватися; не можна писати попереджати аварію, бопопереджати — наперед повідомляти про щось, а тут треба запобігти аварії. І досить багато таких «не можна». У примітці наведемо часто вживані словосполуки.

Примітка 8.

Неправильно Правильно
зустрічаються помилки трапляються помилки
викликають небезпечні фактори зумовлюють небезпечні чинники
викликає перегрівання спричинює перегрівання
підводити підсумки підбивати підсумки
виходячи з вищенаведеного беручи до уваги (зважаючи на) наведене вище

9 Синтаксична правильність

Синтаксис — розділ граматики, який вивчає будову простих і складних речень, їхні типи та форми й умови вживання [цит. за 30, с. 219]. Розглянемо деякі мовні конструкціі.

а) В українській мові широко застосовують активні дієслівні конструкції. Наприклад, Пристрій, призначений для охолоджування, природніше українською мовою: Пристрій, призначений охолоджувати; завдання знищування вірусів завдання знищувати віруси; спосіб добирання проб — спосіб добирати проби; при змінюванні параметрів отримуємо…змінюючи параметри, отримуємо…; після змінення параметрів виконують…– змінивши параметри, виконують.

Одна з синтаксичних своєрідностей нашої мови — широке вживання дієслівних безособових форм на -но, -то. Вислів Протокол буде надрукований звучить неприродно, оскільки функцію присудка тут виконує пасивний дієприкметник, який в українській мові зазвичай виступає в ролі означення. Треба Протокол буде надруковано абоПротокол надрукують, алеНадрукований протокол передадуть у відділ. Поширену в українській мові безособову дієслівну форму на –но, -то ніколи не вживають з іменниками в орудному відмінку, що зазначає виконавця дії [23, с.211]. Не можна писати Органом сертифікації було оприлюднено, треба — Орган сертифікації оприлюднив.

Замість мовних конструкцій на позначення дії, складених із дієслова загального значення і віддієслівного іменника, який передає основну інформацію про конкретний процес, рекомендовано вживати характерний для української мови і економніший мовний засіб — дієслово, що позначає цей конкретний процес: не виконувати розрахунки, а розраховувати; не робити вимірювання, а вимірювати; не здійснювати контроль, а контролювати.

б) Українській мові не притаманні пасивні конструкції з дієсловами на –ся, активно вживані в російській мові: не методика застосовується (вона не може застосовувати сама себе), а методику застосовують; не аналіз виконується, а аналіз виконують; не допускається охолодження, а допускають (допущено) охолодження; замість вислову не дозволяється перегрівати треба писати не дозволено (не можна) перегрівати; замість вислову трави, які вирощуються, треба писати трави, що їх вирощують, або вирощувані трави; потрібно писати на ділянці, яку плануємо(-ють) обробити (не на ділянці, яку планується обробити).

Духу нашої мови не відповідатимуть і речення з дієсловами на –ся, якщо там наведено дійову особу в орудному відмінку [25, с. 34 — 36] (замість вислову наші розробки не сприймаються читачами рекомендовано писати читачі не сприймають наші розробки; замість вислову протокол підписується секретарем треба писати протокол підписує секретар). Вислови з дієсловами на –ся пишуть, якщо йдеться про зворотну, неперехідну або взаємну дію. Наприклад, речовина нагрівається (за певних умов); вода випаровується; експеримент удався,сторони обмінюються грамотами.

в) Синтаксичні особливості сучасної української мови спостерігаємо в прийменникових конструкціях. В українській мові нараховують понад 200 прийменників [23, с.204], конструкції з якими часто не збігаються з відповідними російськими конструкціями. Один з найпоширеніших російських прийменників по українською вживають набагато рідше. Прийменник по можна вживати тоді, коли позначають просторові зв’язки об’єктів: розкласти по комірках, рухати по землі, розмістити по один бік, наповнити по вінця; у значенні — після: по закінченні, та деякі інші поняття: по два в кожному, наказ по інституту, відрядити по товар. В інших випадках уживають інші мовні засоби:

Неправильно Правильно
цех по пакуванню цех (для)пакування
робити по вимозі робити на вимогу
інспектор по справах інспектор у справах
по факсу факсом
по технічним причинам через технічні причини
по понеділках щопонеділка, кожного понеділка.

Багато хто помиляється з прийменником згідно з (чим), вживаючи російську форму згідно (чому). Треба згідно з наказом, а не згідно наказу. Про прийменникові конструкції йдеться майже в кожному підручнику й посібнику, а чи не найбільше в практичному посібнику на щодень [41] і чи не найглибше в теоретичній морфології [34].

Примітка 9. Часом трапляються такі синтаксичні конструкції, з якими непросто розібратися. Наприклад, Трактори, керовані самоходним поряд оператором. Або Науковці провели дослід з мавпами (разом з ними чи над ними?) [5, с. 8].

Зауваги до стандартів

Фахівці Ін-ту стандартизації вчаться самі, учать розробників і критикують їх. І нас часто й по-різному критикують. Наведемо деякі проблемні питання.

а) Чому ви непослідовно вживаєте слова визначення й означення?

А ми вважаємо, що послідовно. Так, щодо встановлення певного розміру, ознаки пишемо визначення (англ. determination), вислів, у якому подають зміст чого-небудь, його суттєві ознаки, називаємо визначенням поняття (англ. definition), а про другорядний член речення, що належить до іменника й виявляє його певну ознаку, пишемо означення (англ. attribute).

б) Нащо вигадали термін устатковання? Є ж обладнання.

Так, є. Але спробуємо розібратися. По-перше, термін устатковання ми не вигадали, він є в багатьох словниках, зокрема й у найбільшому [45]. По-друге, треба з’ясувати, що це таке. Отже, УСТАТКОВАННЯ — Те саме, що устаткування 2, 3 [45, т. Х. с. 498]. З’ясовуємо далі: УСТАТКУВАННЯ — 1. Дія за знач. устаткувати; обладнання. 2. Сукупність механізмів, приладів, пристроїв і т. ін., необхідних для чого-небудь; обладнання. 3. Меблі, речі, якими обставлено яке-небудь приміщення. [45, т. Х. с. 499]. Таким чином, це не однакові поняття. І якщо стандарт назвуть «Обладнання цеху» (зазвичай без наголосу, бо це зайвий клопіт), користувачі не знатимуть, чи йдеться про певні дії в цеху (обладнання), чи про сукупність механізмів (обладнання). А використовуючи устатковання й устаткування, ми це розрізняємо.

в) Чому в стандартах досі пишуть терміни, проти яких стільки було заперечень (енергозбереження, управління якістю, присвоєння частоти)?

Це питання нас теж турбує. Понад 10 років тому ми відіслали запит стосовно терміна енергозбереження в Інститут української мови. Нам відповів член-кор. НАНУ, професор, д-р філол. наук І. Вихованець: «Поняття «діяльність, спрямована на раціональне використовування та економне витрачання первинної і перетвореної енергії та природних енергетичних ресурсів» треба позначати терміном «енергоощаджування», утвореним від дієслова «ощаджувати» /доцільно, дбайливо витрачати/, а слово «енергоощадність» можна вживати для характеристики об’єкта, суб’єкта тощо». Тобто проф. Іван Вихованець підтвердив нашу позицію — має бути енергоощаджування.

А термін управління взагалі суперечить «Українському правопису», у якому написано: § 22, п. 5 Суфікс -інн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голосними основи и та і: горіти — горіння, носити —носіння… Суфікс -анн(я)/-янн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голосними основи а(я): зростати — зростання, гуляти —гуляння, сприяти — сприяння…

І замість присвоєння мало би бути надання, бо присвоєння — це привласнення.

На жаль, і досі ці недоречні терміни (енергозбереження, управління якістю, присвоєння частоти) залишаються в стандартах, бо є закони про ці процеси, і мова законів сильніша, ніж закон мови.

г) Чому й досі у стандартах пишуть хімія, адже термін хемія має коріння в класичних мовах (латиною — chemia). Є він і в багатьох новітніх мовах, зокрема в німецькій це Сhemie, в англійській chemistry, у польській chemia, у чеській chemie. Та й у російській мові є термін химия, але ж є і хемосинтез, хемосорбция. Так само термін магнет. Чому повірка, а не вивіряння? Чомунасос? Від нього немає похідних, а від помпи є : помпувати, помпований, помпування… І таких «чому» багато. І відповіді на них міг би дати компетентний орган, якого поки нема.

Примітка 10. Різні у нас критики, з усіх боків. Одні сподіваються відродити неперекручену споконвічну українську мову, вернути те, що примусово вилучено чи спотворено, а інші сприймають це як «незрозуміле витягування на поверхню архаїзмів» або «вертання до печерної мови». А істина, можливо, посередині.

І як можна знайти цю істину, коли настільки недосконалий наш «Український правопис»?! 2005 року Роксолана Зорівчак писала: «Дуже сумно, але освітяни всіх рангів в Україні дуже часто вживають абревіатуру-покруч вуз та похідний прикметник вузівський» [36, с. 45]. На щастя, нині багато хто знає, що в Україні виші, а не вузи. Але прикро, що в новому виданні «Українського правопису» є й цей покруч [60, с. 69], є й виконуючий, мобілізуючий, перетворюючий… [60, с. 116], є узагальнюючі слова [60, с. 158, 172]. Про нове видання «Українського правопису» див. [16, с. 37 — 44].

В Україні впроваджено понад 1000 термінологічних стандартів. І різниця між першими проектами й останніми істотна. Але ми розуміємо, як багато ще треба зробити, як треба очищати мову від засмічення, як треба боротися проти засилля кальок з англійської та російської мови.

І ще потрібно відновити роботу Правописної комісії та підготувати новий «Український правопис». І дуже потрібен підручник «Українське термінознавство».

Примітка 11. Наостанок напишемо ще про три слова, яких ніколи не було, мабуть і не буде, в наших стандартах, але це широко вживані слова, і вони по-різному відповідають вимогам до термінів.

а) Дуже вдало тепер називають побожних людей — віряни (раніше — віруючі). Мабуть, за зразком слова миряни. У словниках такого слова ще немає, але впевнені — буде.

б) Так само як тішить перше слово, засмучує друге: модератор. Так називають керівників секцій чи якихось груп на зібраннях, нарадах. Англійське moderator — арбітр; посередник; голова зборів, а moderate — стримувати, приборкувати; головувати. І українські модератори — не голови, а їхні помічники. Раніше теж були наради й зібрання, але інші були назви. А таких помічників можна було б назвати очільниками [19, с. 34].

в) Наближається Новий рік, багато взимку свят — і Святого Миколая, і Різдво, і Водохреще й інші, але в Україні свята і визначні події не «наступають», вони приходять (згадаймо, як у колядці: «…бо прийдуть до тебе три празники в гості» або в Господній молитві: «нехай прийде Царство Твоє…»), то вітати треба не з наступаючими, а з прийдешніми святами.

Отже, розв’язувати проблеми культури української мови не означає тільки вміти «ввічливо поводитись і правильно говорити» [24], знати та дотримувати рідну мову, дбати про мовну екологію [19, с. 4], але й постійно опановувати «секрети української мови» [44], відчувати «подих кожного слова» [25], «боліти болем слова нашого» [36] і «йти до зір крізь терня» [43].

Шануймося!

  1. Ткаченко О. Проблема мовної стійкості та її джерел // Мовознавство. — 1990. — № 4. — С. 3 — 10.
  2. Перхач В. Про засади відродження та розвитку укр. н-т мови // Науково-технічне слово. — 1993. — №1 (2). — С. 85-96.
  3. Моргунюк В. Зауваження щодо опрацювання державних стандартів з науково-технічної термінології / АН України, Ін-т проблем міцності: Препр. — К., 1993. — 32 с.
  4. Ющук І. Правопис повинен бути стабільний, але… // Мовознавство. — 1995. — № 1. — С.10.
  5. Жуйкова М. Чи потрібна українцям «русскоязычная» мова? // Розбудова держави, № 3, 1995. — С. 5 — 9.
  6. Німчук В. Сучасні проблеми українського правопису. — «Літературна Україна», 11 січня 2001 р. — С. 7.
  7. Труб В. Через своє навчатись чужого. — «Демократична Україна», № 41, 28 травня 2002 р. — С. 3.
  8. Кочерга О. Правопис чужомовного походження // Урок української. — 2003. — №№ 5—6. — С.10.
  9. Гінзбург М. Як зробити українську мову державною де-факто? // Дзеркало тижня, 10 квітня 2004. — №14 (489). — С. 14.
  10. Городенська К. Підвищуймо культуру українського фахового мовлення //Укр. мова, 2004. — № 2. — С. 92—97.
  11. Лариса Масенко. Мова і нація / Столиця, № 27 (530), 2 — 8 липня 2004 р.
  12. Гвоздь М. Суржик на лаві підсудних. — «Українське слово», число 24, 9 —15 червня 2004 р. — С. 3.
  13. Проблеми української термінології // Тези 1-ої міжнар. наук. конф. — Львів: Львівська політехніка, 1992. — 236 с.
  14. Вісник: Проблеми української термінології. Матеріали 5-ої міжнар. наук. конф. — Львів: Львівська політехніка, 1998, № 366. — 378 с.
  15. Вісник: Проблеми української термінології. Матеріали 6-ої міжнар. наук. конф. — Львів: Львівська політехніка, 2000, № 402. — 420 с.
  16. Вісник: Проблеми української термінології. Матеріали 10-ої міжнар. наук. конф. — Львів: Львівська політехніка, 2008, № 620. — 308 с.
  17. Українська термінологія і сучасність. // Тези доп. Всеукр. наук.конф.. — Інститут української мови НАН України, Комітет наукової термінології. К.: 1996. — 264 с.
  18. Українська термінологія і сучасність. Зб. наук. праць. — Вип.VII / Відп. ред. Л. О. Симоненко. — К.: КНЕУ, 2007. — 416 с.
  19. Українська термінологія і сучасність: зб. наук. праць. — Вип.VІІІ / Відп. ред. Л. О. Симоненко. — К.: КНЕУ, 2009. — 316 с.
  20. Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні // Матеріали міжнар. наук. конф., 28—29 листопада 1998 р. «Києво-Могилянська академія», Наукове товариство ім. Т. Шевченка (США). — К.: КМ Academia.—1998. — 288 с.
  21. Українська мова — К.: Науково-теоретичний журнал, 2008, № 1.
  22. Стандартизація, сертифікація, якість, 2007. — № 4.
  23. Вихованець І. Р., Карпіловська Є. А., Клименко Н. Ф. Вивчаємо українську мову. Розширений курс. Самовчитель / За ред. В.М.Русанівського. — К. : Либідь, 1993. — 272 с.
  24. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити /За заг. ред. Олександри Сербенської. — Львів: Світ, 1994. — 152 с.
  25. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо. — 4-е вид., перероб. і доп. — К.: Українська книга, 1997. — 334 с.
  26. Грищенко А. П., Мацько Л. І., Плющ М. Я. Тоцька Н. І., Уздиган І. М. Сучасна українська літературна мова /За ред. Грищенко А. П. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Вища школа, 1997. — 493 с.
  27. Олександр Пономарів. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1999. — 240 с.
  28. Олена Курило. Уваги до сучасної укр. мови: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1999. — 240 с.
  29. Святослав Караванський. Пошук українського слова, або боротьба за національне «я» — К. : Вид. центр Академія, 2001. — 240 с.
  30. Сучасна українська мова: Підручник / За ред. О. Д. Пономарева — 2-ге вид., перероб. — К.: Либідь, 2001. — 400 с.
  31. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. — Харків: Торсінг, 2001. — 384 с.
  32. В. Німчук. Проблеми українського правопису ХХ — початку ХХІ ст. — Кам’янець-Подільський: К. — ПДПУ, 2002. — 116 с.
  33. Ющук І. П. Українська мова — К.: Либідь, 2003. — 640 с.
  34. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / За ред. І. Вихованця. — К.: Пульсари, 2004. — 400 с.
  35. Ткаченко О. Українська мова і мовне життя світу. — К., 2004. — 272 с.
  36. Роксолана Зорівчак. Боліти болем слова нашого… — Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. — 296 с.
  37. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: Док. і матеріали / Упоряд.: Л. Масенко та ін. — К.: КМ Academia, 2005. — 399 с.
  38. Таланчук П. М., Ярема С. Я., Коровайченко Ю. М., Ярема С. М., Моргунюк В. С.. Норми української науково-технічної мови. Тлумачний словник термінів з видавничої, поліграфічної та пакувальної справи — К. — Львів: Ун-т «Україна», 2006. — 664 с.
  39. Фаріон І. Правопис — корсет мови? Український правопис як культурно-політичний вибір. — Львів.: Свічадо, 2006. — 120 с.
  40. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. — 2-ге вид., стереотипне. — К.: Наша культура і наука, 2006. — 560 с. (Серія «Бібліотека видавця, редактора, автора»).
  41. Українська ділова і фахова мова: практичний посібник на щодень / Гінзбург М. Д., Требульова І. О., Левіна С. Д., Корніловська І. М.; За ред. Гінзбурга М. Д. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 672 с.
  42. Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А., Кислюк Л. П. Динамічні процеси в сучасному укр. лексиконі. — К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. — 338с.
  43. Караванський С. До зір крізь терня, або хочу бути редактором. — Львів: БаК, 2008. —120 с.
  44. Караванський С. Секрети української мови. 2-ге розширене вид. — Львів: БаК, 2009. —344 с.
  45. Словник української мови. В 11 т. / Ред. кол. І. К. Білодід та ін. — К. : Наук. думка, 1970 — 1980.
  46. Англо-український словник: у 2 т. — Близько 120 000 слів / Склав Балла М. І. — К.: Освіта, 1996.
  47. Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина. — К. : Наукова думка 1996 . — 662 с.
  48. Російсько-український словник наукової термінології. Математика. Фізика. Техніка. Науки про землю та космос. — К. : Наукова думка. 1998. — 892с.
  49. Український орфографічний словник.. Близько 143 000 слів / Уклад.: М.М.Пещак та ін.— 3-є вид., переробл. і доповн. — К.: Довіра, 2002. — 1006 с.
  50. Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики. 253 000 слів / Уклад. і голов. ред. В. Бусел. — К.; Ірпінь; Перун, 2003. — 896 с.
  51. Російсько-український словник / І. О.Анніна, Г. Н.Горюшина, І. С. Гнатюк та ін. За ред. В. В. Жайворонка. — К. : Абрис, 2003. — 1424 с.
  52. Українсько-російський словник наукової термінології. / За заг. ред. Л.Симоненко. — К.; Ірпінь; ВТФ «Перун», 2004. — 416 с.
  53. Великий тлумачний словник сучасної української лексики (з дод. і допов.) / Уклад. В.Т.Бусел. — К.; Ірпінь; Перун, 2005. — 1728 с.
  54. Новий російсько-український політехнічний словник: 100 000 термінів / Уклад. М. Зубков. — Х.: Гриф, 2005. — 952 с.
  55. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. 3-тє вид., опрацьов. і доповн. — Львів: БаК, 2008. — 512 с.
  56. Караванський С. Російсько-український словник складної лексики. 2-ге вид., доповн. і випр. — Львів: БаК, 2006. — ХIV + 562 с.
  57. Словник фразеологізмів української мови. / Уклад.: В. М. Білоножко та ін. — К. : Наук. Думка, 2008 . — 1104 с.
  58. Вирган І. О., Пилинська М. М. Російсько-український словник сталих виразів. — Х.: Прапор, 2009. — 864 с.
  59. Український правопис — 4-е вид., випр. та доп. — К.: Наукова думка, 1993. — 240 с.
  60. Український правопис — К.: Наукова думка, 2007. — 288 с.
  61. ДСТУ 3966:2009 Термінологічна робота. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять.
Статтю надруковано в Збірнику матеріалів науково-практичної конференції «Українська наукова термінологія. Проблеми перекладу» № 2 — К.: НВП «Видавництво «Наукова думка» НАН України, 2009. — С. 27 — 47.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору