Передмова
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
ЗАКОН БОЖИЙ — У КОЖНУ РОДИНУ ТА ШКОЛУ
Святий Анастасій Синаїт, один із ранніх отців Церкви, сказав: «Православ’я — це істинне уявлення про Бога і творіння». Тобто православ’я — це правдива віра, це сама істина. Христос сказав: «Я є путь, істина і життя», Він — втілена Істина. Ми можемо знайти і пізнати істину тільки у Христі, а це означає, що ми можемо бути спасенні тільки у Христі. Після свого гріхопадіння людина втратила Божу благодать, тобто відпала від Бога, від Істини. Щоб відновити єдність з Богом, спадкоємці першого Адама повинні увійти в спілкування з новим Адамом, тобто з Христом. Спасіння людини можливе тільки у Христі.
Спасіння, яке Христос дарував нам через Своє розп’яття на хресті і Воскресіння, продовжується в Церкві. Тому блаженний Августин назвав Церкву «Христом, що простягається у віках». Це означає, що Церква є Христос, Який навіть після святого Воскресіння і Вознесіння продовжує спасіння світу у Святому Дусі. Людство постійно знаходить Бога в тілі Христа — Церкві.
Церква є зібрання православних людей. Церква живе у віках, вона немислима без православ’я, і тільки за цієї умови ми можемо зрозуміти Церкву як передання, яке є божественним і динамічним рухом Бога в історії. Румунський богослов Дмитрій Станілас говорить, що «Православ’я — це живий стан, безперервне життя Церкви».
Кожен християнин у Церкві повинен не просто вірити, але вірити в одного Бога; вірити не тільки у вищу невидиму силу, але в Бога-Тройцю, Який відкрив Себе у Христі. Так само він повинен не просто любити, а любити Бога; люблячи свого ближнього, Церква повинна зберігати це православ’я віри і нести його у світ своєю місією, своїм свідченням.
Протягом багатьох століть православна Церква намагалася сформувати і вмістити в одну книгу ту сукупну і необхідну кількість віронавчальних знань, які потрібні для православного християнина. Першим православним катехизисом стало «Ісповідання віри» святителя Петра Могили, митрополита Київського, що вийшло з друку в Києві 1646 року, а на три роки раніше (1643) цей катехизис Петра Могили на Соборі в Ясах Константинопольським, Олександрійським, Антиохійським і Єрусалимським патріархами було визнано за істинне «Ісповідання всієї Східної Кафоличної Православної Церкви». Цю книгу свято зберігав православний народ поряд із Святим Писанням. За нею навчалися у величезній кількості духовних монастирських шкіл, які тоді відкривалися в Україні. Архидиякон Павло Алепський, який у середині ХVІІ століття подорожував по Україні з Антиохійським Патріархом Макарієм, дивувався освіченості тодішнього українського православного люду. З часом проблема вдосконалення таких творів ставала дедалі гострішою, й у ХІХ столітті подібних книг, які коротко і головне доступно викладали основи вчення православної віри, було чимало. На жаль, все це, як і навчання Закону Божого в школах, було припинено атеїстичною владою.
Роки войовничого безбожництва в нашій країні призвели в результаті до історичного і релігійного безпам’ятства, перервали чимало традицій, які зміцнювали зв’язок поколінь, надавали життю освячення через вірність віковим звичаям, переданням, установленням. Втрачено те, що наші прадіди приймали з дитинства, і це ставало нормою поведінки. Тут слід згадати і про церковний етикет, правильне звернення до священнослужителів, людей духовного сану.
Нині ми звикли спрощувати багато речей і стаємо байдужими до Правди Церкви. Ставши поверховими і легковажними, ми надаємо уваги зовнішнім формам і стверджуємо, що достатньо приймати основу віри, а все, що поверх того, — беззмістовне і зайве. Але ми не можемо цього прийняти. Якщо Церква буде байдужа до збереження віри і передання такими, як вони були відкриті в чистоті і нероздільності, то Церква вже не буде Церквою Христа, Його тілом.
У наш час перед великою кількістю людей, які розумом зрозуміли, або серцем відчули, що Бог є, які усвідомлють свою приналежність до православної Церкви і бажають приєднатися до неї, постає проблема «воцерковлення», тобто входження до Церкви. Ця проблема для багатьох дуже серйозна: входячи в храм, непідготована людина зустрічається із зовсім для неї новим, незрозумілим і навіть у чомусь дивним світом.
Одяг священнослужителів, ікони, лампади, піснеспіви і молитви — все це інколи викликає у деяких людей відчуття власної відчуженості в храмі, приводить до роздумів про те, чи потрібно все це для спілкування з Богом? Звідси і досить поширена думка: «Головне, щоб Бог був у душі, а до церкви ходити необов’язково». Це в корені неправильно. Святий Кипріан Карфагенський стверджує: «Кому Церква не Мати — тому Бог не Отець». Але для того, щоб зрозуміти, наскільки правдивим є цей вислів, необхідно знати, а що ж насправді є Церква? В чому суть її існування? Для чого необхідне її посередництво у спілкуванні з Богом? Тому-то у світ і виходить ця книга — «Закон Божий», яка здатна на всі ці запитання дати відповідь і допомогти православному християнину бути справжнім воїном Христа, ревнителем своєї віри, віри своїх батьків, дідів і прадідів.
Текст цієї книги належить перу протоієрея Серафима Слобідського. Щоправда, колектив редакції, який ретельно працював над перевиданням цієї книги, деякі думки автора не поділяє, і ми цього, звичайно ж, не приховуємо, особливо в частині, яка стосується історії нашої помісної Української Православної Церкви. Цей розділ взятий окремо з наших підручників, які були написані в час становлення ідеї автокефалії Української Православної Церкви — в діаспорі й у нас в Україні впродовж 90-х років ХХ століття. В попередніх виданнях Закону Божого протоієрея Серафима Слобідського, особливо російською мовою, також робилися спроби доповнень і змін деяких положень, історичних фактів, які стосувалися історії утвердження християнства в Русі. Але той текст, який стосується віровчальних основ нашої православної віри і біблійної історії, ніяких принципових змін не зазнав. Ми лише виклали його сучасною українською мовою.
При підготовці цього видання колектив редакції намагався якомога краще проілюструвати книгу. Ми використали гравюри з біблійної тематики Юліуса Шнора фон Карольсфельда, а також кольорові світлини, які розповідають про православну іконографію, храми, внутрішнє їх убранство, життя Церкви, краєвиди місць Святої Землі тощо.
Необхідність видання цієї книги зумовлена тим, що на сьогоднішній день в Україні ще не розв’язано питання викладання Закону Божого в школах. Діти — майбутнє нашої країни — позбавлені можливості черпати з глибин Істини Христової. Через це маємо таку бездуховність і занедбаний моральний стан суспільства, для якого матеріальні цінності понад усе, а вже потім — духовні. Віримо, що ця книга ляже на стіл кожної православної родини. З неї почерпнуть істини віри Христової учні недільних і загальноосвітніх шкіл України, студенти вузів і навіть науковці.
Нехай ця книга стане істинним дороговказом для тих, хто хоче причаститися із глибин святої православної віри, віри апостольської і отцівської, яка вселенну утвердила.
ПЕРЕДМОВА ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ
Необхідність мати ґрунтовний посібник для вивчення Закону Божого диктується сучасними надзвичайними умовами:
— в українських школах Закон Божий не вивчається, за винятком незначної частини навчальних закладів, а всі природничі науки викладаються суто матеріалістично;
— більшість дітей і молоді перебуває під впливом сучасних засобів масової інформації, які часто несуть негативну інформацію і негативно впливають на моральний стан;
— діяльність тоталітарних сект, вплив східної містики ставлять дітей, молодь і сім’ю в скрутне становище;
— підручників Закону Божого практично немає;
— переважна більшість сімей живе поза впливом Церкви, оскільки богослужіння відвідує незначна частина дітей і молоді.
Все це накладає на батьків, на всіх вихователів дітей величезну відповідальність. Крім того, ніхто не знає, що буде завтра. Чи буде дозволено державою вивчати дітям Закон Божий, чи ні? Існують населені пункти, де немає ні недільної школи, ні храму, ні священика. Вже ці обставини не дозволяють обмежуватися простими (без будь-яких пояснень) розповідями дітям і молоді про події священної історії, як це робилося раніше, коли школа не була відокремлена від Церкви.
У наш час необхідно уникати переказів Закону Божого в формі наївної казки (як-то кажуть, «по-дитячому»), тому що дитина і зрозуміє його, як казку. Коли ж ця дитина стане дорослою, вона відчує розрив між положеннями Закону Божого і власним сприйняттям навколишнього світу, як це ми і спостерігаємо в житті. У багатьох сучасних людей з вищою освітою нема ніяких знань із Закону Божого, тому невіруючі, а часто навіть і віруючі батьки не можуть задовольнити всіх запитів дитячого розуму. У дітей, що зростають в сучасних умовах і розвиваються швидше, ніж раніше, нерідко виникають серйозні і болісні питання. Такі питання, на які більшість дорослих неспроможні відповісти.
Усі ці обставини висувають першочергове завдання: дати в руки не тільки дітям у недільні школи, але й дорослим — викладачам, вихователям і, в першу чергу, сім’ї, — школу Закону Божого. Для цього, як показує практика, необхідно дати одну книгу, що містить усі основи християнської віри і життя.
Через те, що багато хто з учнів, можливо, ніколи не візьме до рук Біблії, а буде задовольнятися лише посібником, то це вимагає від підручника Закону Божого абсолютної правильності в передачі Слова Божого. Не можна припуститися не тільки перекручування, але навіть найменшої неточності у викладанні Святого Письма.
Нам доводилося бачити багато підручників, особливо для молодших класів, що рясніли неточностями, а часом і помилками в передачі Слова Божого. Наведемо кілька прикладів, починаючи з дрібних.
У підручниках часто пишуть: «Мати Мойсея сплела з очерету кошик»… У Біблії ж сказано: «узяла кошик з очерету й обсмолила його асфальтом і смолою»… (Вих. 2, 3). На перший погляд це здається «дріб’язком», але цей «дріб’язок» позначається далі вже й на великому.
Наприклад, у більшості підручників сказано, що Голіаф хулив ім’я Боже, тоді як у Слові Божому написано так: «Чи не филистимлянин я, а ви раби Саулові?.. Сьогодні я посоромлю полки ізраїльські, дайте мені людину, і ми будемо боротися вдвох… І говорили ізраїльтяни: бачите цю людину, що виступає? Він виступає, щоб ганьбити Ізраїль»… (1 Цар. 17, 8, 10, 25). І сам Давид свідчить, коли говорить Голіафу: «Ти йдеш проти мене з мечем і списом і щитом, а я йду проти тебе в ім’я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських, які ти ганьбив» (1 Цар. 17, 45). Цілком зрозуміло і виразно сказано, що Голіаф ганьбив зовсім не Бога, а полки ізраїльські.
А є й помилки-перекручування, які ввели в оману багатьох людей. Візьмемо оповідання про потоп. У більшості підручників коротко сказано, що дощ ішов сорок днів і сорок ночей і наповнив землю водою, покривши усі високі гори.
У самій же Біблії сказано зовсім інакше: «…у цей день розверзлись усі джерела великої безодні, і вікна небесні відчинилися; і лився на землю дощ сорок днів і сорок ночей»… «Вода ж підсилювалася на землі сто п’ятдесят днів» (Бут. 7, 11—12; 24).
А в наступній главі говориться: «…і стала убувати вода після закінчення ста п’ятдесяти днів… у перший день десятого місяця показалися верхи гір» (Бут. 8, 3; 5).
З граничною ясністю Божественне Одкровення говорить, що потоп посилювався майже півроку, а зовсім не сорок днів. Потім вода стала убувати, і лише на десятий місяць показалися верхівки гір. Отже, потоп тривав не менше року. Це особливо важливо й суттєво знати в наш раціоналістичний час, адже і наукові геологічні дані це цілком підтверджують.
Укажемо ще на одну дуже важливу обставину. Підручники, за дуже рідкісним винятком, розповідають про дні творіння, як про наші звичайні дні. Майже кожен підручник так і починається: «Бог створив світ за шість днів…», тобто, іншими словами, за тиждень. Але треба мати на увазі, що в наш час деякі слова, які є в Біблії, або вже не існують, або набули іншого змісту. Цими словами завжди оперують безбожники, але саме ці слова і є повним перекручуванням, від самого початку, Божественного Одкровення. Ці слова викликають у людини з нетвердою вірою сумнів, і тоді все інше Писання починає нею відкидатися, визнаватися непотрібним плодом людської фантазії. Саме це і довелося пережити тому, хто пише ці рядки, з необхідності слухаючи антирелігійні лекції у школі.
Питання про дні творіння ніяк не можна залишити без уваги. Його роз’яснення ми знаходимо у св. Василія Великого, у його книзі «Шестидень», у св. Іоана Дамаскина, а також у св. Іоана Золотоустого, у св. Климента Олександрійського, у св. Афанасія Великого, у блаж. Августина та в багатьох інших авторів — учених і богословів.
Наш день (доба) залежить від руху землі навколо сонця, а в перші три дні творіння не було ще й самого сонця, — значить, то не були наші дні. Якими були дні творіння — невідомо, тому що «у Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день» (2 Пет. 3, 8). Але одне можемо припустити, що ті дні не були короткими, про це говорить послідовність, поступовість творіння. І святі отці «сьомим днем» називають весь період від створення світу до наших днів, і триватиме він до кінця світу.
Або візьмімо інший приклад. Талановитий письменник Минцлов своєю книгою «Сни землі» також викликає болісні здивування і сумніви. Справа в тім, що Минцлов, описуючи суперечку студентів Петербурзької духовної академії, вустами студента Хрестовоздвиженського говорить:
— Не можна ж закривати очі на досягнення науки в дослідженні Біблії: вона на три чверті фальсифікація жерців!
— А наприклад?
— Наприклад, хоча б історія виходу євреїв з Єгипту. Біблія розповідає, що вони самі пішли звідти, що військо єгиптян загинуло разом з фараоном Мернефтою у Червоному морі, а недавно в Єгипті знайшли гробницю цього самого фараона, і з написів на ній видно, що він і не думав гинути ніде, а помер у себе вдома…
Ми не маємо наміру сперечатися з Минцловим, що фараон Мернефта є саме той фараон, за якого євреї вийшли з Єгипту, тому що це справа істориків, тим більше, що в Біблії не зазначене ім’я фараона. Ми лише хочемо сказати, що в цьому питанні Минцлов виявився зовсім необізнаним, але, незважаючи на це, він, не замислюючись, сміливо кидає «отруту» сумніву в правдивості Слова Божого.
У Священному Писанні немає згадки про загибель самого фараона. У книзі «Вихід», у якій вміщено історичний опис переходу ізраїльтян через Червоне море, у главі 14 читаємо:
«23 Погналися єгиптяни, й увійшли за ними (ізраїльтянами — авт.) у середину моря всі коні фараона, колісниці його і вершники його.
24 І в ранкову сторожу поглянув Господь на стан єгиптян зі стовпа вогненного і хмарного і привів у замішання стан єгиптян;
25 і відібрав колеса в колісниць їхніх, так що вони насилу волокли їх. І сказали єгиптяни: побіжимо від ізраїльтян, тому що Господь поборює за них проти єгиптян.
26 І сказав Господь Мойсеєві: простягни руку твою на море, і нехай повернуться води на єгиптян, на колісниці їхні та на вершників їхніх.
27 І простягнув Мойсей руку свою на море, і на ранок вода повернулася на своє місце; а єгиптяни бігли назустріч воді. Так потопив Господь єгиптян посеред моря.
28 І вода повернулася і покрила колісниці і вершників усього війська фараонового, що ввійшли за ними в море; не залишилося жодного з них».
Як бачимо, в наведеному тексті про самого фараона, що він загинув, не згадується. Але в той же час цілком ясно сказано, що загинуло все військо фараонове; при цьому Мойсей уточнює, що вода «покрила колісниці і вершників усього війська фараонового, що ввійшли за ними в море».
Також і в інших місцях Біблії, де згадується про цю подію, не говориться про загибель самого фараона.
Тільки в 135-му хвалебному псалмі, в якому прославляється всемогутність Божа, говориться: «і потопив фараона і військо його в морі, бо повіки милість Його» (стих 15).
Але тут нема історичного опису події. Це є псалом-гімн, у якому говориться про утоплення самого фараона в морі образно, символічно, як про остаточне повалення сили і влади його над ізраїльським народом.
Для ізраїльтян фараон загинув, «потонув».
Так само символічно показана й у попередніх стихах цього псалма сила Божа, коли говориться, що Господь вивів Ізраїля «рукою кріпкою і силою могутньою, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 12).
Так само образно співає Церква про загибель фараона в морі. Подібно до того, як вона у воскресні дні оспівує переможну силу Христову: «врата бо мідні розтрощив Ти, і кайдани залізні сокрушив Ти»… (Глас 2-й, стихири на «Господи, взиваю…»). Ніхто не стане розуміти ці слова в буквальному значенні, тому що кожному відомо, що у світі духовному, небесному нема ні міді, ні заліза, але всім зрозуміло, що ці слова є символ, образ.
В історичному ж описі, в книзі «Вихід», сам фараон не потонув.
Отже, ми, християни, віримо і знаємо, що «усе Писання богонатхненне» і є непорушна істина.
Часто безбожники, користуючись недостатнім знанням віруючими Слова Божого, сміливо починають висміювати те, про що у Священному Писанні взагалі нічого не сказано. Так, вони люблять стверджувати, нібито в Біблії говориться, що земля стоїть на чотирьох китах, що Бог людину зліпив із глини тощо. Тому, якщо безбожники будуть намагатися спростовувати істину Божу нібито від імені науки, то нехай кожен з нас спочатку ретельно перевірить: чи знає цей безбожник те, про що він говорить, і те, що він спростовує. Цілком зрозуміло, що, чи знайдено гробницю фараона, при якому євреї вийшли з Єгипту, чи ні, це ніскільки не спростовує істини Слова Божого.
На превеликий жаль, у переказах Священного Писання є багато неточностей. Ці неточності, здебільшого, і є тими «каменями спотикання», які для неутверджених відіграють визначальну роль.
При складанні цього підручника ми намагалися, за допомогою Божою, усунути всі ці «камені спотикання» і передати, наскільки можливо, точніше слова Божественного Одкровення.
Наш час вимагає особливої уваги і дбайливості у викладанні Слова Божого. У сучасних умовах необхідно доводити буття Боже, доводити істинність Закону Божого, доводити пріоритет духовно-моральних основ життя людини. Необхідно навчити віруючих давати відповідь тим, хто запитує, згідно з вказівкою апостола Петра: «Будьте завжди готові всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь з лагідністю і благоговінням» (1 Пет. 3, 15). Особливо необхідно в наш час давати гідну відповідь на лукаві запитання безбожного світу, що веде наступ на істину Божу, нібито в ім’я науки. Але саме в цьому безбожники і зазнають постійної поразки. Тому що справжня наука не тільки не протирічить, але, навпаки, безсумнівно підтверджує істину Божу.
У наші дні необхідно, щоб у викладанні Закону Божого мали місце елементи апологетики (захисту віри), що раніше, за усталеного і твердого способу життя, не було потрібно.
Оповідання з Закону Божого варто підтверджувати прикладами з житій святих та прикладами з повсякденного життя, щоб дитина зрозуміла і засвоїла, що Закон Божий — не теорія, не вчення, а саме життя.
Нехай допоможе нам Господь полегшити виховання дітей і молодого покоління у вічній істині, правді й любові Божій. І якщо ця скромна праця принесе хоча б невелику користь душі християнській, то для нас це буде великою радістю.
Нехай подасть нам у цьому милість Свою Господь Бог і нехай оберігає Він нас силою Чесного і Животворчого Хреста Свого від усякого зла.
При укладанні цієї книги ми користувалися такими працями:
1) «Перша книга Закону Божого», складена групою московських законовчителів і перевидана за редакцією прот. Л. Колчева; 2) «Настанови в Законі Божому» прот. А. Темномирова; 3) «Закон Божий» прот. М. Чельцова; 4) «Коротка Священна історія» архим. Нафанаїла; 5) «Наставляння в Законі Божому» архиєп. Агафодора; 6) «Священна історія Старого і Нового Завіту» прот. Д. Соколова; 7) «Священна Історія Старого і Нового Завіту» свящ. М. Смирнова; 8) «Історія земного життя Спасителя» А. Матвєєвої; 9) «Історія християнської православної Церкви» прот. П. Смирнова; 10) «Керівництво до вивчення православної християнської віри» прот. Мазанова; 11) «Православно-християнський катехизис» архим. Аверкія; 12) «Досвід християнського православного катехизису» митр. Антонія; 13) «Короткий православний катехизис» видання Російської школи при церкві Скорботної ікони Божої Матері, Париж; 14) «Навчання про православне богослужіння» прот. Н. Перехвальського; 15) «Коротке навчання про богослужіння православної Церкви» прот. А. Рудакова; 16) «Навчання про православне богослужіння» прот. В. Михайловського; 17) «Збірник повчань» прот. Л. Колчева; 18) «У царському саду» Т. Шоре; 19) «Вірогідність Біблійних чудес» А. Гука; 20) «Чи жив Ісус Христос?» прот. Г. Шорця; 21) «Наука про людину» проф. В. Несмілова; 22) «Конспекти до вивчення Біблії Старого Завіту» архиєп. Віталія; 23) «Уроки і приклади християнської віри» прот. Г. Дяченка та ін. Деякі джерела зазначені в самому тексті підручника.
