«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаХристиянство: віровчення та традиції

Що таке смирення і гордість?

(Відповідь на лист щирої письменниці, яка вважала гордість чеснотою, а смирення — вигадкою лукавих служителів Церкви)

Дорога п. N, доброго Вам дня!

Ваш лист дав мені нагоду (дуже слушну в Піст) звернутися ще раз до найважливішої, істинно основоположної теми смирення, смиреннослів’я, гордості. Не мені, що хитаюся між останнім і передостаннім (що є врешті одне), торкатися цієї теми, тому я спиратимусь на неоціненне вчення Боговидців, тих, хто не розумом чи устами, а самим життям своїм пізнали й навчилися Божої науки, тих, хто сприймав Святе Письмо цілісно, а не вибірково — тих одних, хто має право на нашу довіру, бо придбали мудрість Божу, зрікшись тієї, яка є «безумством перед Богом» /1 Кор. 1:20-31; 3:18-20/, придбали і Любов, недосяжну для прихильників світу цього /1Ін. 2:15-17/.

Смирення — це мир між людиною і Богом. Це — відновлення богосинівства, життя єдиним духом з Господом. Це є початком любові, бо людина каже: «Я зрікаюся своєї волі, тому що люблю Тебе і бажаю, щоб було так, як Ти хочеш». І в усіх обставинах промовляє серцем слова Христові: «Не чого Я хочу, а чого Ти» /Мк.14:36/. Людина віддає Богові свої думки, свою душу, своє серце, життя, а Господь не підміняє їх іншими, чужими, але, наскільки ми дозволяємо, очищає Своєю чистотою, сповнює благодаттю, Батьківським благословенням — і вертає нашими ж, але оновленими, освяченими. Це є нескінченним святом співтворчості. У цьому сенсі самозречення є самознайденням.

Смиренна людина не кориться спокусникам1, не смиряється перед своїми пристрастями, не служить, як раб, своїм фантазіям, теоріям, уяві, а служить і кориться тільки Богові, ненаситно жадаючи пізнавати і виконувати волю Його («Моя їжа є виконувати волю Того, Хто Мене послав» /Ін. 4:/). І в цьому Богознайденні людина отримує справжнє визволення від усього ницого, приземленого, оманливого, неправдивого, викривленого її уявою. Визволення від самообмеженого небуття.

«Смирення — це ознака великої сили. Щоб бути покірним, треба мати благородну, мужню і високу душу» /свт. Іоан Золотоустий, Гомелія 48 на Діян. 22:17–20/ (таку і мав святитель-мученик!).

Смиренна душа приносить Богові жертву Авеля: «Жертва Богові — це дух упокорений, серця скорботного і смиренного Бог не відкине» /Пс.50:19/. З духом не упокореним будь-яка жертва, навіть найбільша, — нечиста і непотрібна.

«Покора є нічим іншим як правдою» /митр. Андрій Шептицький, Про плекання покори/. Отже, якщо в нашому народі ще збереглася чесність, то тільки завдяки тому, що не до краю розбуялася гордість і ще залишилася дещиця істинного смирення, а не навпаки. І якщо ми самі хочемо бути нелживими, то мусимо подивитися в очі Тому, Хто є Правдою — і тоді мимоволі віддамо перевагу Його, а не своїй правді, і скажемо разом з Боговидцем Авраамом: «Я порох і попіл!», і зі Святими Отцями: «Не смію й глянути на висоту небесну».

«Почуття своєї глибокої гріховності у святих — від наближення до джерела світла — Христа» /священик Олександр Єльчанінов (подвижник нашого часу, упокоївся в Парижі 1934 року), Записи/.

Смирення — це початок повернення на Батьківщину, до Отця Небесного вкупі з Його святими дітьми, що сяють ясніше від сонця духовною красою — гідним вінцем смирення!

Гордість — навпаки, є дорогою блудного сина з Отчого дому /Лк. 15/. Людина говорить, як зухвалий юнак: «Дай мені те, що мені належить — і до побачення! Я вже можу жити власним розумом і не потребую вказівок. Не хвилюйся, я сам розберуся, що мені потрібно, і що є добро, а що — зло».

Отже, «початок гордині — віддалення від Господа» /Сир. 10:14/. Така людина може ходити до церкви, чудово знати Біблію, але Бога вона не знатиме, як не знали і не впізнали Його горді фарисеї2.

Гордість — це завжди зрада Божої любові, це духовний блуд, підміна Бога ідолами, віри в Бога — вірою в самого себе, вчення Божого — своїм ученням, правди Божої — своєю правдою. Поки із серця людини виходять горді помисли, вона не здатна бачити Господа, тому що гордощі оскверняють людину /Мк.7:22–23/, а Бога можуть побачити тільки чисті серцем /Мф.5:8/.

Подяка гордого осоружна Богові /Лук.18:10–14/.

«Гордість є крайнє зубожіння душі, яка мріє про себе, що вона багата, і, перебуваючи у пітьмі, думає, що вона у світлі.

«Гордий подібний до яблука, що всередині зогнило, а зверху світить красою… Темнота чужа для світла, а гордий чужий для всякої чесноти» /прп. Іоан Ліствичник/.

«Зогнилий плід безкорисний для рільника, і чеснота гордого непотрібна Богові» /прп. Ніл Синайський/.

Так само й геніальні з погляду людей і прославлені світом твори мистецтва, наукові відкриття, героїчні вчинки, гострий та обізнаний розум і досконалий естетичний смак, якщо заражені проказою гордості, — нечисті, негідні, зіпсовані, «зогнилі».

«Де падіння, там попередила гордість; смирення не падає, але підіймає тих, що впали», — досвід і наука всіх святих.

«Гордий нічого не чинить згідно з Богом» /прп. Максим Сповідник/.

«Не так страшні всі демони, як послух власному серцю, тобто власним думкам, а не закону Божому» /авва Ісідор/.

Гордість — причина духовного безпліддя (повний колосок хилить голівку донизу, а порожній — пнеться догори; деякі яблуньки не плодоносять доти, доки не прихилити їхні віття донизу — так і через природу Господь навчає нас).

Гордість облещенням поневолює людину, зваблює душу і розум, примушує їх служити собі, і не може людина позбавитися свого добровільного рабства, доки не почує голос Визволителя — Того, Хто виводить із цього вавилонського полону, з цієї єгипетської неволі:

«Пізнайте істину, і істина визволить вас» /Ін. 8:32/.

«Навчіться від Мене, — каже втілена Істина, — бо Я лагідний і смиренний серцем» /Мф. 11:29/.

Навіщо нам учитися Його смиренню? Для того, щоб піти тією єдиною дорогою, якою є Він Сам /Ін. 14:6/. Єдиною дорогою, котра виводить з неволі, дорогою істини, дорогою життя, дорогою до Отця Небесного, до Любові — дорогою, яка починається і закінчується Його Божественним смиренням; точніше, не закінчується, а йде у безмір творчості, краси і добра, найчистішим витоком яких є Його смирення, а плодами — любов.

Хто має смирення — той має і Любов, і одночасно — Дорогу, Істину і Життя.

Хто не має смирення — той не має ні Любові, ні Дороги, ні Істини, ні Життя.

Хто має Любов — той має і смирення3.

Ніякої іншої релігії Господь нам не давав. Ні до якої «святої гордості» нас не закликав; не натякав навіть, що гордість може дати хоч щось добре, тим паче — духовну висоту, не вчив гордитися навіть Ним Самим, нашим богосинівством, найвищим покликанням, не кажучи вже, щоб гордитися дарами Божими, здібностями, досягненнями чи добрими вчинками, а навпаки: «Коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні, бо зробили тільки те, що повинні були зробити» /Лк. 17:10/ і блаженство обіцяв «убогим духом» /Мф.5:3/, тобто тим, хто щиро вважають себе такими.

«Я черв, а не чоловік» /Пс.21:7/, — сказав пророк Давид, маючи велике духовне багатство і геніальний розум. «Я найменший з апостолів, я недостойний зватися апостолом» /1Кор. 15:9/, — сказав небесний громадянин, стовп Церкви, земний ангел, первоверховний апостол, той, хто найбільше мав право позбавитися «комплексу меншовартості» та сповнитися «почуттям власної гідності» й «любови до себе» — але нічого такого ми в ньому не бачимо, і з його життя, і з його вуст чуємо науку смирення та безкомпромісне засудження гордості (1Тим. 3:2; 2Тим. 3:2; Фил. 2:3,8; Єф. 4:2; 2Кор. 7:6; 12:5,11,20; Рим. 12:16). Цілком однодушно вчать і інші апостоли (1 Ін. 2:16; Як. 4:6,10; 1Пет.5:5,6 — і ще значно більше місць, де не прямо, а образно сказано про велич смирення та ницість гордості), так вчать і всі без винятку святі (а зовсім не якісь окремі ченці й митрополити, ханжі й словоблуди, котрі ні сіло ні пало вознесли покірність у ранг чеснот). Тобто вчили цьому найчистіші, найпрекрасніші за всю історію людства особистості: втілений Бог і ті, що відновили в собі образ Божий, що пізнали Істину, визволилися від неправди і стали друзями Любові.

Якби гордість (чи хоч якийсь вид чи прояв гордості) була милою Богові, то хоч десь, хоч хтось із мудрих, зі святих, з богонатхненних пророків сказав би нам про це. Але ми бачимо зворотне: усі, хто придбав Божу благодать, в один голос свідчать, що гордість чужа Богові. В усьому Святому Письмі від книги Буття по Апокаліпсис між гордістю і боговідступництвом ставиться знак рівності. І саме покора вирізняє праведників Божих (від Авеля до апостолів і, звичайно ж, Преблагословенної Діви Богородиці, обраної бути Царицею неба і землі саме за неперевершене смирення /Лк.1:48/) поміж численних каїнів, іродів, каяф, людей з «необрізаним серцем», «ворохобників», «синів противління», «гордих серцем». Хіба сама ця однодумність усіх святих, і тих, що писали Біблію, і тих, що продовжили Біблію самим життям своїм — хіба ця однодумність не варта довіри? Хіба не варта того, щоб стати непохитним і незрадливим підґрунтям під нашими ногами?

«Як чоловік, що збудував дім на піску, хоч і натрудився, не має з нього користі, тому що не поставив доброї основи; так само, хоч би хто зробив багато добра, та без покори все втратить і зіпсує. А покору маю на увазі не ту, що на словах і на язиці, але ту, що в серці, душі й сумлінні, яку може бачити тільки єдиний Бог. Вистачає лише цієї чесноти, щоб осягнути Боже милосердя» /свт. Іоан Золотоустий, Про тих, що не були в церкві/.

«Христос почав зі смирення науку про блаженства. Маючи намір поставити основу наче велитенської будови, Він поставив покору на першому місці. Без неї неможливо осягнути спасіння. Хоча б хтось постив, молився, давав милостиню, але коли те робить з гордістю і не має покори — усе те погань, а коли робиться з покорою, то воно бажане, любе, благонадійне» /свт. Іоан Золотоустий, Гомелія 33, на Ів.4:21-22/.

«Смирення — це найбільша охорона, незламна стіна, непереможна твердиня. Вона тримає цілу будівлю і не дозволить їй упасти ані від пориву вітрів, ані від напору хвиль, ані від сили бурі, але ставить її понад усі напади. Вона робить споруду наче з граніту і незнищенну, а на нас стягає щедрі дари від милосердного Бога» /свт. Іоан Золотоустий, Гомелія 35, На Бут. 1:2/. Це святитель пізнав на собі!..

«Людям огидні злигодні, а Господеві набагато осоружніша гордовита душа і мрійливий, неврівноважений ум. У людей в пошані статки, а в Бога — смиренна душа» /прп. Ісак Сирін/.

«Усі гріхи мерзотні Богові, але найогидніша гордість серця… Гордість і зухвалість скинули диявола з неба, смирення і лагідність підіймають людину від землі на небо» /прп. Антоній Великий/.

«Нема нічого більш неприродного для християнської душі, як гордість» /свт. Іоан Золотоустий/.

«Сутність гордості — замкнутися від Бога, сутність смирення — дати Богові жити в собі» /священик Олександр Єльчанінов/.

Виправдання гордості, піднесення її на висоту чесноти і зганьблення смирення як ворога людської свободи та особистості — це філософія і релігія не Христа, а саме антихриста! І ми можемо легко простежити втілення цієї філософії в діяльності всіх малих і великих предтеч антихриста, коли б вони не жили.

Як смирення — риса Христа, так гордість — риса антихриста. Як гордість до кінця чужа Христові, так смирення до кінця осоружне антихристу, як і нелицемірна любов, і цнотливість.

«Гордість — це заперечення Бога, винахід диявола, погорда людей, мати згуби, дитина неслави, ознака неплідності душі, втеча від Божої благодаті, предтеча шаленості, причина упадків і біснування, джерело гніву, двері лицемірства, твердиня бісів, сховище гріхів» /прп. Іоан Ліствичник/.

«Зброя лукавого — це гордість. Нею він умертвив Адама. Нею він умертвляє і всіх його дітей. А зброя Господа нашого — смирення» /прп. Єфрем Сирін/.

«Як впізнати й лікувати гордого? Впізнати з того, що він шукає вивищення; а виліковується він тоді, коли починає вірити у слова Того, Хто сказав: «Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать» /Як.4:6; 1Пет.5:5/. Врешті, треба зауважити, що ніхто не зможе вилікуватися від тієї пристрасті, коли зовсім не відступить від усякого славолюбства» /свт. Василій Великий/.

«Пагони гордості: зарозумілість, довіра своєму мудруванню, докоряння людям, приниження і осуд їх. Хоч би як ми намагалися творити добро, але з тими пагонами воно затьмарене і не дає користі; бо вони ж то і є беззаконням і противлінням волі Божій; Його святе вчення і саме життя є лагідність і смирення, яким велів навчитися від Нього, щоб мати спокій душам нашим… Де немає світла — там темрява, а де нема смирення, там гордість оповиває темрявою все наше влаштування.

Ти лжесвідчиш, коли кажеш, що народилася з гордістю; вона походить не від єства (природи). Бог не сотворив тебе гордою, але те від зволення і входить у звичку; переміни її на смирення і навчись від Самого Господа, бо Він лагідний і смиренний серцем /Мф.11:29/» /прп. старець Макарій Оптинський/.

«Отже, покоріться Богові; противтеся дияволу, і він утече від вас. Наблизьтеся до Бога, і наблизиться до вас; очистіть руки, грішники, виправте серця, двоєдушні» /Як.4:7-8/.

Безумовно не постраждала б наша творчість, якби ми позбавили її гордості4. І не втратили б ми Богом даної нам неповторності, якби визволилися від насильства цієї пристрасті, як не втрачають її ті, кого виліковують від холери чи відмивають від бруду. Зрештою, найвищою нашою творчістю, що не зникне ніколи, є плекання власної душі перед Богом, і це вже тут, на землі, дає перші свої плоди: зціляє чи ранить, будує чи руйнує, просвічує чи обманює, направляє чи зводить, уздоровлює або калічить. «Зроби своє серце побожним — і тисячі навколо тебе спасуться» /прп. Серафим Саровський/.

Як би мені хотілося докласти зусиль у самозреченні, навчитися у смиренного Господа смиренню — і зцілитися, і очиститися, і прозріти, і духовно воскреснути! Як би хотілося визволитися від свинячої їжі блудного сина і насититися манною небесною і хлібом життя в домі Отця (того ж і Він хоче, бо не бажає смерти грішника, але щоб ми навернулися і живі були)! Тому й молюся з болем: «Прожени нечистих духів, що діють на мене через безумство моє. Нехай відійде від думок моїх дух ненависті і злопам’ятства, дух заздрості й лукавства, дух боязні та відчаю, дух гордині та всякої злоби… Але нехай просвітяться мій дух, душа і тіло світлом Твоєї Божественної науки, щоб я з ласки Твоєї досяг повноти віри, як муж досконалий, до міри зростання праведних» /з молитви 5-ї Кф./.

І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

* * *

І ще трохи зі скарбниці.

Мірою духовного зросту людини є смирення… Без смирення усі, навіть найбільші подвиги, не тільки не корисні, але можуть і зовсім погубити людину…

Спасіння є дар Божий смиренним і упокореним серцем… Сам Спаситель прикликає всіх навчитися у Нього смиренню; не посту, не молитві, навіть не любові до ближніх, а смиренню. Тільки через смирення людина стає одним духом з Господом (виділення моє — Г.К.) /ігумен Нікон (Воробйов) — подвижник нашого часу/.

«Як важко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже» /Лук. 18, 24/. Але не лише матеріальне багатство заважає ввійти в Царство Боже; ще більше — багатство душевне, талановитість, особливі здібності, воля. Як важко не захопитися цим, не впасти у марнославство, гордість… Багатство матеріальне поневолює нас, загострює егоїзм, збентежує серце, гнітить піклуванням, страхами, вимагає собі жертв, як ненаситний демон. Не воно служить нам, а ми зазвичай служимо йому. Але чи не те ж саме і з багатством здоров’я, сили, молодості, краси, таланта? Чи не так і вони підсилюють нашу гордість, беруть у полон серце, відриваючи його від Бога.

…Можна залишити при собі (але не для себе) своє багатство і спастися; тільки треба внутрішньо звільнитися від нього, відірвати від нього своє серце, мати його, наче не маючи, володіти ним, але не давати йому володіти собою, принести його до ніг Христових і послужити Йому ним.

  • Ось тип людини, що часто зустрічається: в ньому поєднання трьох рис — 1) гордощі, віра у свої сили, захоплення (у деяких) своєю творчістю, 2) пристрасна любов до земного життя і 3) відсутність почуття гріха. Як такі люди можуть підійти до Бога? Такі, як вони є, — вони безнадійно ізольовані від Бога… І сучасне життя культивує цей тип — вихованням, літературою і подібн. Ідея Бога витруєна з його душі і які потрібні катастрофи, очевидно особисті, щоб така людина могла відродитися!
  • Самолюбна людина безнадійно сліпа й самотня: ніщо у світі, ні в людях, ні в собі вона не побачить, крім себе і свого…
  • Сама по собі обмеженість людини не є глупотою. Найрозумніші люди неодмінно обмежені у чомусь. Глупота починається там, де виявляється впертість, самовпевненість, тобто там, де починається гордість… Гордість = самотність = тьма кромішня…

/о. Олександр Єльчанінов/.

Ліпше бути дурним, ніж гордим, бо в дурного виявляється тільки безглуздість як брак розуму, а в гордого гірше — безглуздість разом з божевіллям. Дурний — зло для себе самого, а гордий і для інших болячка. Гордість — плід безглуздя /свт. Іоан Золотоустий/.

Гордість — бульбашка, наповнена марнотною зарозумілістю. Варто лишень дмухнути на цю бульку, як вона перетвориться на ніщо /прп. Ніл Синайський/.

Пристрасть гордині становлять два невідання, чи дві несвідомості, які, сплівшись воєдино, витворюють одне злите мудрування (гордовите). Бо той є гордим, хто не визнає ні Божої помочі, ні людської немочі. Гордість — це незнання Бога і незнання людини. /прп. Максим Ісповідник/.

Ніщо так не робить християнина подиву гідним, як смирення… Вона робить наш розум здоровим і піднеслим… Гордість — це знак низького ума і неблагородної душі, а смирення — душі високої і великої /свт. Іоан Золотоустий, Гомелія 1, на 1Кор. 1–3/.

Багато спаслося без пророцтв і одкровень, без знаків і чудес, але без смирення ніхто не ввійде до шлюбної світлиці (небесної) /прп. Іоан Ліствичник/.

Смирення — це вчителька всіх чеснот, найпевніша основа небесної будівлі, найкращий дар Спасителя /прп. Іоан Касіян, Розмови єгипетських монахів 15,7/.

Скарб смиренномудрого всередині нього: це Господь /прп. Ісак Сирін/.

Смиренна людина не потрапляє в тенета ніякої пристрасті; її не можуть скаламутити ні гнів, ні любов до слави, ні заздрість, ні ревнощі. А що може бути вище душі, позбавленої цих пристрастей? Навпаки, горда людина одержима всіма цими пристрастями і, як хробак у багні, плазує. І заздрість, і ненависть, і гнів постійно збурюють її душу. Отже, хто високий: чи той, хто панує над пристрастями, чи той, хто рабськи прислуговує їм?… Який птах літає вище: чи той, що ширяє вище над стріли ловця, чи той, що ледве здіймається над землею й не може піднятися на висоту? Саме такий гордий: його кожні тенета легко ловлять, тому що він волочиться землею.

Якщо хочеш, можеш бачити це й на прикладі злого духа. Що нижче диявола гордого і що вище людини, що смиряє себе? Той плазує по землі і перебуває під нашою стопою, бо в Писанні сказано: даю вам владу наступати на змій і скорпіонів /Лк.10:19/ і на аспида й василиска наступатимеш, і потопчеш лева і змія /Пс. 90:13/. А смиренний перебуває з ангелами на небесах… Благочестиві і вірні підіймаються вище сонця, а тому — що може бути вище їх? Вони проминають і небозвід, залишаючи за собою ангелів, сягають самого престолу Царя… Тому і Павло говорить: щоб не загордився і не потрапив під осуд і в тенета диявола /1Тим.3:6/… Бо перша людина впала у гріх від гордості, забажавши бути рівною Богові, і за це не втримала й того, що мала, а втратила й те. Такі плоди гордості! Вона не лише не дає ніякої користі, але позбавляє й того, що маємо. Тому, оскільки смиренномудрість не лише не віднімає в нас того, що маємо, але ще й дає те, чого не маємо, то попіклуймося про це, потрудімося придбати її, щоб нам насолодитися і теперішнім життям, і досягти майбутньої слави благодаттю і чоловіколюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Котрим слава Отцю, держава зі Святим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь /свт Іоан Золотоустий, Бесіда 71, Про гордість і смирення/.

Ганна Куземська,
парафія Св. Архистратига Михаїла
anna@parafia.org.ua

 

  1. Як не підкорилися велінням нечестивих імператорів, патріархів, безбожників усі мученики — миряни, духовенство, святителі, що не зрадили заповідей Божих; скільки серед них наших українських Іоанів Золотоустих!.. «За правду борись аж до смерті, тож за тебе і Господь Бог змагатиметься» /Сир. 4:28/. «Та й усі, хто бажає жити побожно у Христі Ісусі, будуть гнані» /1 Тим. 3:12/. []
  2. Саме такі люди і шанують Господа устами, а не серцем /Мф.15:8/, бо гордість привчила їх більше вчити, ніж самим учитися, не дбати про те, щоб очищати своє власне серце від неугодних Богові думок і почуттів. Горді не чують, не хочуть і не можуть почути Бога, бо звикли здійснювати свою, а не Божу волю, шукати самовиправдання, а не виправдання Божого, і у сліпоті самоствердження втрачають і Бога, і самих себе. []
  3. І з любові кориться заповідям Божим /Ін. 14:21/, з тієї ж самої любові самозречено підкоряється ближнім /Єф. 5:17, 21/, з радістю «умиває ноги» їм, наслідуючи Свого Господа /Ін. 13/ і щиро вважає себе останнім з усіх і всім рабом /Мф. 20:27; 23:11; Мк. 9:35; 10:44/ — саме такі стають друзями Божими і серця їхні — оселею Бога Всевишнього /Ін. 14:23; 15:14/.

    Хто любить Бога, того не зламає ні приниження, ні кривда, ні наклепи, ні муки, тому що його опертям є не самоповага, а Богоповага, повага до покірного Отцеві аж до смерти, тяжко приниженого людьми і непереможеного у смиренні Бога. []

  4. Адже не постраждала ж, а тільки виграла творчість блискучих полемістів: свт. Іоана Золотоустого, прп. Григорія Палами, Іоана Дамаскіна та багатьох інших геніїв слова після того, як вони великими трудами й запеклими битвами визволилися від гордості та придбали смирення. Так само і юна Катерина перемогла 50 найвидатніших філософів саме після того, як зреклася свого гордовитого світського мудрування та придбала благодать, належну смиренним (Як. 4:6). Не кажу вже про апостолів, котрі були неуками, а перевершили всіх філософів і мудреців світу. А скільки ще смиренних і неперевершених творців у музиці, малярстві, зодчестві — в усіх галузях мистецтва й науки! []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору