«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаХристиянство: віровчення та традиціїДоктрина окультизму та християнське вiровчення

Закони

Назад | Зміст | Далі

Вважаючи Богом всесвітні Закони, окультизм покладає на них усю свою надію. Найрізноманітніші теорії й наукоподібні проекти пропонують свою версію світобудови, свої «відкриття» законів всесвіту, які керують людиною за життя і після її смерти: «Сначала мы заметим, что из спинного мозга и из основания головного мозга истекают живые токи оживляющей силы… Вся совокупность этой громадной планеты с миллионами человеческих существ представляет взору посвященного ясновидящего сеть источников, ручейков, притоков, рек, сияющих океанов силы, истекающей из радиирующего организма человека. Мы заметим также, что эти светоносные океаны постепенно принимают форму спирального пояса, и что этот пояс распространяется, как туман, в атмосфере планеты. Это есть астромагнетическая сфера, в которой образуются астральные зоны магнетических элементов планетного тока, который образует мистические звенья цепи жизни, соединяющего организм человека с душой звезд…»1.

Безліч людських теорій, які суперечать одна одній, змагаються за більшу достовірність, сучасність, науковість і логічність викладу, що претендують на роль неопророків, неомесій і просвітителів всесвіту — усі: великі й малі, складні та примітивні, наукоподібні й фантастичні — усі єдині у своїй основі, у своїй суті: усі відкидають, заперечують і зрікаються Бога Живого, Бога Промислителя, Милосердного, Святого, Суддю, Отця. (Цього Бога зрікаючись, і зараз Його розпинають, і зараз приєднують до розбійників, і зараз на запитання: «Ісус, у Якому немає ніякої провини, — чи Варавва-вбивця?» — обирають Варавву). Натомість усі ці теорії пропонують замінити Бога принадною «комп’ютерною» грою, схемою людського буття. Заглиблення у ці божевільні (вільні від Бога) теорії здатні поглинути ціле життя, але, найгірше — вплинути на духовний світ звабленої людини таким чином, що вона, плаваючи у світі віртуальної реальности, паралельніх світів, еонів, астралів, енергій, екранів і карм, нездатна вже буде пізнати Бога і полюбити Його. Розслаблена (паралізована) її воля не здатна буде виконати і найменшої заповіді, а потьмарена свідомість, змішавши добро і зло, — може не знайти ніякого шляху до покаяння. Тобто людина, увірувавши в закони всесвіту, найчастіше «патологічно», запекло і остаточно зрікається Бога, і не відгукується вже не тільки на Божий голос, але й на голос власного сумління: «Враг… проникая в человеческое сознание авторов Евангелия… сумел извратить многие свидетельства, исказить и омрачить идеи, снизить и ограничить идеал, даже приписать Христу слова, которых Спаситель мира не мог произнести… Самое учение оказалось искаженным, перепутанным с элементами Ветхого Завета, — как раз теми элементами, которые преодолевались жизнью Христа, а если бы эта жизнь не оказалась оборвана, были бы преодолены окончательно. Основная особенность этих элементов — привнесение в образ Бога черт грозного… судьи… и приписывание… Ему законов… нравственного возмездия… » (Д. Андреев, «Роза мира»). Дивно, чому автор такий впевнений, що саме свідомість учнів Божих, а нейого власну «сумел извратить» ворог? Христос свідчив про своїх учнів, що імена їхні (крім провіщенного «сина погибелі») «записані на небесах», їх Він обрав після всеніщної молитви, саме для того, щоб засвідчити Його вчення, дав їм владу над нечистими духами2, назвав їх «світлом світові»3, дав Свого Духа Святого (Духа Істини, Який «наставить їх на всяку істину») — і саме ці учні, обрані Господом, — спотворили Його Божественний промисел, а новоявлений пророк Космосу Даниїл Андрєєв, навпаки, правильно зрозумів вчення Христа-Спасителя і сенс Його приходу у світ4.

Після цього залишається тільки ствердити, що автор «Розы мира» був набагато далекоглядніший за Господа Ісуса Христа. Так само і всі філософи окультизму (і Реріхи, і О. Блаватська, і Шрі Ауробіндо, і Вівекананда, і… «число їх, як пісок морський»), не можуть інакше ствердити свою філософію і свою теорію світобудови інакше, ніж поставивши себе вище за Христа або, принаймні, для початку, прирівнявши себе з Ним.

Для християн ні Закон, ні Вчення ніколи не були Богом, а тому й виконання закону Божого, заповідей Його — є лише школою любови, гіркими ліками, що оздоровлюють душу людини, відкривають її засліплені очі, підіймають і стверджують її добру волю на шляху до Бога. І, як добра мати за якийсь мізерний послух обдаровує дитину незміримо більшою, ніж заслуга, нагородою, так і Отець Небесний за мізерну лепту любови і вірности, за такий простий для кожної людини послух виконання Його заповідей, такий природний для її образу й подоби, такий гідний її покликання богосинівства, — нагороджує незбагненними щедротами Своєї любові.

Назад | Зміст | Далі

  1. Абель Гаатан, «Свет Египта». []
  2. Мф. 10:1; Лк. 9:1; Мк. 3:15; 2 Кор. 13:10. []
  3. Мф. 5:14. []
  4. Наскільки треба не поважати Бога, щоб стверджувати, що життя «Спасителя мира… оказалось оборванным», начебто Господь покинув Свого Сина напризволяще! Наскільки треба не поважати слова Ісуса Христа, щоб написати подібне лукавство, адже Христос Господь багаторазово провіщав Свою смерть у Євангелії, також і казав, що «Син Чоловічеський іде, як призначено» /Лук. 22:22/. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору