«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаХристиянство: віровчення та традиціїДоктрина окультизму та християнське вiровчення

Шляхи

Назад | Зміст | Далі

Окультна філософія для широкого кола проповідує рівноправність усіх шляхів, бо вони, за її вченням, усі ведуть до Бога. Швидше чи довше, легше чи складніше, хочеш чи не хочеш, але так чи інакше прийдеш до призначеної мети. Християнський шлях серед посвячених зараховано до довгих і безнадійно безперспективних, як такий, що почне наближатися до Абсолюта тільки тоді, коли, власне, перестане бути християнським, тобто змінить свою сутність. У такому вигляді, в якому християнство існує, воно НІКОЛИ не дійде до призначеної окультною релігією мети. Цікаво, що не в змозі заперечити християнських святих чудотворців і боговидців, окультні філософи визнали їх за «своїх», лише замаскованих під християн, а насправді, у глибині душі, сповідників саме окультної ідеології. Самого Господа Ісуса Христа також названо одним із пророків, бо всі, мовляв, говорять від Бога: і Будда, і Христос, і Заратуштра. Якщо всі пророки говорять від Бога, то про яких лжепророків, вовків в овечій шкурі говорить Господь, про яких злодіїв, лжевчителів — якщо всіма вченнями і дверима можна потрапити до Бога? І від якої погибелі Він застерігає, від якого вогню вічного, якщо все одно, так чи інакше, всі будуть єдиним богом у блаженстві? Дивний пророк, який лякає тим, чого немає, заперечує своїх же «братів» пророків, виставляючи Себе Єдинородним Сином Божим, тобто таким, що не має братів, подібних Собі, і притому Єдиним, Хто знає Бога. А втім, для окультної доктрини цілком природно уявляти, що Бог чи Його пророки лукавлять, щось недоговорюють, десь обдурюють, користуючись ідеологією: мета виправдовує засоби.

Найчастіше окультні вчення виставляють себе як відкриття, як те, що явилось удосконаленому еволюцією розумові з висоти досвіду, але немає жодного окультного вчення, яке б не повторювало антибіблійні та антихристиянські науки найдавніших часів. Саме ці «сучасні» «сенсаційні» «наукові відкриття» про еони, зашифровані Богом таємниці, душу зірок, ауру тощо дістали однозначну оцінку святих, як «грубе зображення хтиволюбної фантазії» й «уявна мудрість»1. Окультні «пророцтва», розраховані на сучасну моду, не здатні бувають пережити і століття, щоб не перетворитися на ганебний фарс: «Надо предпочесть того Учителя, который идет новыми путями. С этим люди северной страны имеют отличный пример — их Учитель Ленин знал ценность новых путей. Каждое слово его проповеди, каждый поступок его нес на себе печать незабываемой новизны. . . Появление Ленина примите, как знак чуткости Космоса»2. Так, Космос, тобто окультні керівники — духи піднебесні, напевно відігравали не останню роль у Жовтневому перевороті; важливіше інше — прославлений проповідник пацифізму М. К. Реріх (що безпосередньо сприяв виданню «Общини» та подібних посібників окультизму) натхненно вихваляє ідеолога кривавого терору, і це не випадково. З політичними авантюристами окультних лідерів єднає спільна зброя ілжі та прагнення безбожної «новизни» —безвідповідального і безжалісного експерименту на живих людях заради втілення своєї ідеї. Шляхи можуть бути різні, але механізм спокушування один і той самий: обіцяння легкого розв’язання життєвих проблем за рахунок порушення Божих заповідей. Повна анестезія совісті ідеями дуалізму — змішанням добра і зла, відносністю всіх понять, а отже, — невірою в Євангеліє.

Ідея ненадійності, ілюзорності, відносності життя та смерті, добра і зла, істини й неправди — надзвичайно спокуслива для людської гордині: адже не треба зважати ні на кого з людей, і Сам Бог тобі не авторитет, бо ти сам собі бог. Але ця ж спокуслива ідея стає нестерпною для людини і обтяжливою настільки, що потребує забуття, самогубства. Ця ідея — джерело безнадії, відчаю та байдужості. Великого розуму — без смислу, великих можливостей — без радости й потреби, розкішної форми — без змісту, полум’яних очей з холодним серцем. Спочатку світ омани здається невичерпнояскравим, багатогранним, і чимало обіцяє, але виявляється нудним, безвихідним, жорстоким, страшним.

Господь через Своїх пророків і всіх святих від початку світу і донині свідчить, що не всі шляхи ведуть до Бога. «Входьте вузькими ворітьми, бо широкі ворота і простора дорога ведуть на погибель, і багато ідуть ними; бо тісні ворота і вузька дорога ведуть у життя, і мало хто знаходить їх. Остерігайтесь лжепророків, які приходять до вас в одежі овечій, а всередині — вовки хижі. По плодах їхніх пізнаєте їх».

Плодами їхніми є «мерзоти», «блуди», «беззаконня» і «злодіяння», які, починаючи з біблійних часів не змінили ані своєї ідеології, ані своїх засобів, ані своєї богоборчої суті.

Усе горе людини в тому, що вона шукає нові шляхи там, де немає ніяких шляхів, тобто поза Богом. Саме цей гріх названо ідолопоклонством. Ідола, тобто «ніщо», ставить людина на місце Бога, йому служить, віддаючи свої душевні сили, здібності, розум, здоров я, життя; тобто всі Господні дари марнує і використовує для ганебної мети, осквернюючи і свою душу, і образ Божий в собі, і спокушаючи ближніх. «Почитання ж ідолів, недостойних найменування, — початок, причина і кінець усякого зла. . . Коханці зла, гідні й відповідних сподівань, і ті, що їх виробляють, і ті, що прагнуть їх, і ті, що вшановують їх»3. У цей самообман людина вводить себе завжди поза волею Божою, бо Господь являє Себе відкрито і через творіння Своє, і через Слово Своє і через праведників Своїх і через совість та розум, закладених у людину. Йому не вірять, шукають інших свідчень, у яких людині було б дозволено гріх, і разом з тим — дароване життя. Шукають релігії з таким богом, яким можна було б керувати, диктуючи йому своє бачення світобудови, і вказувати, що є гріх, а що ні. Шукають релігії, де беззаконня прирівнювалося б до праведності, щоб усе дозволялося і разом з тим приносило лише насолоду. У своїх думках будують новий, безбожний «рай», а, досягаючи його, божеволіють од жаху. Хочуть знайти гуманного, цивілізованого бога, який відповідав би їхньому ідеалу, не гнівався б і не лякав пеклом, натомість знайдений ними бог пропонує вічне пекло на землі і в космосі, називаючи його просто «благом», коли всяке зло, удосконалюючись, служитиме вічно художнім засобом для відтінювання добра.

Ідеологію окультизму можна окреслити словами Будди: «віра в Учення». А сенс вчення: пізнати закони поза Законодавцем, взяти владу поза Володарем, знайти безсмертя поза Життям4.

Господь Ісус Христос прийшов на землю не для того, щоб дати вчення, а для того, щоб спасти людину, для того, щоб явити їй перед очі Бога. «Хто бачив Мене, той і Отця бачив»5. Жорстокосердим і недовірливим Він говорить: «Ви не знаєте ні Мене, ні Отця Мого… якщо не увіруєте, що це Я, то помрете у гріхах ваших»6. Отже, сенс Господнього пришестя — показати людині Бога у всій повноті, щоб вона бачила, до Кого їй належить іти і Хто її кличе, і до чого кличе7. Тому світ з Його пришестям не може вже відмовитися, що не бачив, не чув і не знає Його — це буде неправдою. Світ розділено, наче мечем, на тих, хто вірує, розкаюється і повертається до Бога — і на тих, хто не вірує, відмовляється, відкидає, закриває очі і вуха, продовжуючи будувати нові вавилонські вежі і вигадуючи на Бога несусвітні лжесвідчення, гублячи себе та спокушаючи ближніх.

Людина, врешті-решт, робить свій власний вибір. Слово ж Господнє проводить чітку межу між релігіями, шляхами й пошуками; Слово це незмінне, вічне і праведне:

«Не схиляйтесь під чуже ярмо з невірними, бо яке спілкування праведності з беззаконням? Що спільного у світла з темрявою? Яка згода між Христом і Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним? Яка сумісністьхраму Божого з ідолами?.. тому вийдіть із середовища їхнього і відділіться, говорить Господь, і не доторкайтесь до нечистого: і Я прийму вас. І буду вам Отцем, і ви будете Моїми синами і дочками, говорить Господь Вседержитель»8.

«Щоб ми не були вже дітьми, які вагаються і захоплюються всяким вітром учення за людським лукавством і підступом хитрого зваблювання, а істинною любов ю всі зростали в Того, Котрий є глава Христос… Тому я кажу і заклинаю Господом, щоб ви більше не робили так, як роблять інші народи через суєтність розуму свого, будучи потьмарені в розумі, відчужені від життя Божого, через їхнє неуцтво та жорстокість серця їхнього»9.

Назад | Зміст | Далі

  1. Єфрем Сирін. Повн. зібр. тв. 1993 р. т. 1, сс. 22, 23. []
  2. «Община». 1927 р., с. 1. Цит. по кн. Иванов В., Православный мир и масонство. 1935 г., с. 80. []
  3. Прем. 14. []
  4. Умираючи в оточенні учнів, «Будда говорит им, что его, в сущности, нет, что он такой же человек, как они все, такой же нереальный и смертный, как они сами, но он завещает им свое Учение… мир есть сон: мы должны прекратить воображать его и можем этого достичь с помощью длительных упражнений… единый бог может быть, но это не существенно». Хорхе Луис Борхес «Письмена Бога», с. 366, 369, 371. []
  5. Ін. 14:9. []
  6. Ін. 8:19, 24. []
  7. «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас, візьміть іго Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо іго Моє добре, і тягар Мій легкий». Мф. 11:28-30. []
  8. 2 Кор. 6:14-18. []
  9. Єф. 4. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору