Нірвана і воскресіння
Найсерйозніші окультні містики не йдуть за натовпом і рекламою земного раю, але здобувають магічну силу і владу у тяжкій праці аскези й глибокої медитації. Вони «звільняються від страждань» у нірвані.
Нірвана є вище благо буддійської філософії: стан забуття себе і злиття з розумною матерією — всезагальною душею Брахмана. Тільки у нірвані сподівається подвижник заспокоїтися від безутішної і безнадійної боротьби душі з тілом. А якщо не забуття, то яка перспектива? Та сама безсилість перемогти смерть і знайти сенс життя. Тому — забуття, умертвлення людини, перетворення себе на матерію, яка все розуміє і нічого не відчуває. («Позбавлений милосердного Бога і заселений лукавими духами світ безглуздий і страшний. З являється прагнення якось уникнути, утекти від жахливо-безглуздої закономірності цього світу з його нескінченними повторами. І тут біси підказують страшну думку про повне самогубство, про знищення свого духовного життя, з тим, щоб душа людини розчинилася у безодні, перетворилася на ніщо, на пустоту»1). Нірвана потребує безпристрасності: повного знищення всякого почуття. Не тільки ненависті, але й любові; не тільки гніву, а й жалості. Безпристрасність — найвищий рівень окультної духовності, на якому остаточно зливаються добро і зло, припиняється усяке бажання, і подвижник відчуває себе божеством. Досягнення безпристрасності вважається за блаженство. Християнською мовою це називається духовним самогубством, тобто найтяжчим гріхом. Християнин, як і буддист, зітхає з глибини душі, висловлюючи премудрість: пристрасті — ті самі скорботи. У християнстві також є поняття безпристрасності, її названо небом на землі, воскресінням душі перше воскресіння тіла, досконалим пізнанням Бога, але, на цілковиту противагу східно-окультному, саме безпристрасність остаточно виявляє і безпомильно розрізняє добро і зло. Зло не може ніде укритися ані замаскуватися у просвітленій божественним світлом душі; добро стає в такій душі всевладним, активним, і саме така богопросвічена душа вигукує в Дусі з Апостолом Іоаном: «Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви». Безпристрасність є досконалим неприйняттям нічого злого (біблійний термін: «повна ненависть» до зла) і богоподібним життям у праведності, вона є царською діадемою, що складається з усіх чеснот, не занедбуючи жодної.
Християни сповідують, що саме в Царстві Небесному найбільше, в усій повноті виявиться неповторна особистість людини. «Праведники засяють, як сонце в домі Отця свого». Також, і мука грішників буде страшна, бо свою віроломну і збезчещену особистість вони завжди матимуть із собою, в усій повноті і ясності усвідомлюючи свої злодіяння.
Загальне воскресіння померлих, яке станеться в кінці світу, з’єднає душу людини з оновленим, її власним тілом, причому тіло матиме на собі відбиток діл, що людина здійснювала у цьому тілі за свого життя. Оновлене тіло виявить і невимовну красу праведників і сморід грішної нечистоти беззаконників.
Нірвана пропонує нам вічне (умовне поняття) існування в новій формі тої самої матерії, а Царство Небесне — це нова земля і нове небо, створені не як цей світ — для руйнування — а для вічності. I якщо цей тимчасовий світ створено таким безмежно різноманітним і прекрасним, то яким же буде світ вічний, призначений для вічного життя Самого Бога з улюбленими друзями Своїми. «Не бачило око і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто люблять Його. Нам же Бог відкрив це Духом Своїм; бо Дух усюди проникає, і в глибини Божі»2.
Отже, як бачимо, прийняти християнське вчення про воскресіння померлих в останній день, кінець світу і Царство Боже, як спільноту особистостей, з’єднаних любов’ю, — можливо тільки перекресливши основи, підвалини окультного вчення.
Бажаючи пристосувати слух християн для сприйняття окультних ідей, сучасні окультисти замінили слово «нірвана» на «кращий світ», «рай» і навіть «Царство Боже», запевняючи, що це одне й те саме. Але те, що вони вкладають у це поняття, не має нічого спільного з тим, що свідчать про Царство Боже християни-боговидці. (Так і з усіма поняттями, які представлено в окультних посібниках, не варто довіряти словам, тобто формі, як це ми сміливо робимо, звіряючись Євангелії, знаючи, що за словами Божими не приховані протилежні їм поняття; але окультна філософія має «специфіку» маскування, примарності, умовності понять, тому треба дошукуватися, що стоїть за певним словом, яке значення вкладено у знайому нам форму).
