Козельща́нська чудотворна ікона Божої Матері
Прославлення 1881 р.
Святкування на честь ікони відбувається 6 березня (19 березня н.с.)
6 березня — день особливий для Полтавщини, коли вшановується головна покровителька і заступниця нашого краю — чудотворна Козельщанська ікона Божої Матері. Цього дня до Козельщини, що за 70 кілометрів від Полтави, приїздять сотні паломників. А в місцевому Різдва Пресвятої Богородиці жіночому монастирі, де нині зберігається чудотворний образ, архієреї зі всієї області та сусідніх регіонів правлять урочисту святкову літургію, прославляючи Козельщанську Богородицю та просячи у неї милості для всієї полтавської громади.
Козельща́нська ікона Божої Матері належить до ікон пізніших за часом прославлення (1881) і разом з тим до найбільш шанобливих.
Перше диво чудотворної ікони — зцілення доньки графа Капніста
Існує кілька легенд, як образ Богородиці потрапив до Козельщини. За однією з них, ікона ця італійського походження була привезена до Росії однією з придворних імператриці Єлизавети Петрівни (1741–1761). Власниця ікони вийшла заміж за писаря Запорізького війська Сиромаху. Так ікона потрапила на Україну. У XIX столітті вона належала роду Капнистів і була їхньою сімейною святинею.
За іншою, предок панів Козельських — писар Війська Запорозького Сіромаха — брав участь в одному з походів запорожців на столицю Османської імперії — Константинополь (або ж Царград). Козаки заскочили турків зненацька, влаштувавши напад під час мусульманського свята рамазан, коли правовірні молилися у мечетях. Константинополь підпалили з восьми кінців і звільнили українських невільників. А заодно й прихопили багаті військові трофеї. Їх після вдалої операції ділили на березі Босфору. Сіромасі тоді як нагороду запропонували дорогий килим, та писар відмовився, побачивши на купі добра образ Пресвятої Богородиці. Старовинну ікону православні козаки знайшли у царгородському храмі Святої Софії, який турки перетворили на мечеть Айя-Софія. Нібито під час бою у мечеті один з козарлюг випадково рубонув шаблею по стіні: посипалася штукатурка, з-під якої на світ з’явилася замурована ікона Богородиці. Побратими зважили на прохання Сіромахи й віддали йому ікону, а заодно й килим.
А прославилася далеко за межами Полтавщини ікона завдяки події, що трапилася 21 лютого 1881 року в родині графа Володимира Капніста, котра мешкала у тоді ще невеличкому селі Козельщина Кобеляцького повіту Полтавської губернії. На Масляному тижні захворіла донька графа Марія. Дівчина навчалася у Полтавському інституті шляхетних панянок. Бавлячись зі своїми подругами, вона стрибала східцями й вивихнула ногу.
Лікар наклав гіпсову пов’язку, проте біль у нозі не проходив — і дівчину повезли до хірурга у Харків. Той підтвердив попередній діагноз, а для зменшення болю прописав приймати теплі ванни й носити спеціальний черевик зі сталевими пружинами, котрі охоплювали ногу вище коліна. Проте біль не зник. А після Великодня такий самий страшний біль з’явився і в іншій нозі. Сталевий черевик дівчині одягли й на іншу ногу. За порадою лікаря граф терміново повіз доньку на Кавказ — лікувати мінеральними водами та цілющим гірським повітрям. Та лікування на курорті принесло недужій не зцілення, а додаткові страждання: Марійка втратила чутливість в руках і ногах, не відчувала навіть уколів. Під час огляду лікарі виявили також вивихи в плечових суглобах, у лівому стегні та підвищену чутливість у хребті. У жовтні батько повіз хвору доньку до Москви — консультувався зі знаменитими лікарями: Кожевниковим, Митропольським, Корсаковим, Павлиновим, Каспарі, Скліфосовським. Проте світила тогочасної медицини не змогли встановити причин хвороби і виявилися безсилими в її лікуванні. Хвороба швидко прогресувала: спина та хребет нестерпно боліли не лише від дотику чи при рухові — неймовірні страждання викликали навіть різкий стук чи голосна розмова у присутності хворої.
Коли батьки вже майже втратили надію на зцілення, графові Капністу запропонували проконсультуватися з паризьким професором Шарко, який мав приїхати до Москви. 21 лютого 1881 року граф сповістив дружину телеграмою про приїзд професора і викликав їх з донькою з Козельщини до Москви. Софія Михайлівна вирішила їхати наступного ж дня. А засмученій доньці порадила: «Візьми образ Божої Матері, почисти його ризу і помолись перед нашою заступницею. Попроси, щоб допомогла нам благополучно здолати дорогу і вилікувати твою недугу». Дівчина, втративши віру в лікарів земних, ввірила свою долю Небесній допомозі.
Власне, ікона ця давно мала славу чудотворної. За легендами, найбільше вона допомагала дівчатам, які молилися до Богородиці, прохаючи влаштувати родинне щастя. При цьому, за звичаєм, прохачка під час молитви чистила ризи на іконі, протираючи їх рушником чи ватою.
От і хвора донька графа Капніста, пригорнувши до грудей родову ікону Козельських (Капністам вона перейшла у спадок разом із маєтком), протерла ризи і палко помолилася Богородиці. Виливала в молитві відчай та скорботу зболеної душі: просила Богородицю або забрати її до себе, або ж дарувати милість зцілення. І старанну молитву, сповнену щирої віри, було почуто: все тіло Марії пронизав страшний біль, дівчина закричала і втратила свідомість. А коли опритомніла, відчула силу в руках та ногах… За кілька тижнів Володимир Капніст таки показав вже здорову доньку професору Шарко. Той не зміг пояснити ні причин недуги, на яку дівчина страждала більше року, ні тим паче її дивовижного одужання. Сказав лише, що подібної хвороби та подібного одужання у його багаторічній практиці не було ніколи…
Чудотворну ікону врятували дві літні жінки й архістратиг Михаїл
У вдячність за зцілення своєї улюблениці граф Володимир Капніст спочатку спорудив у Козельщині дерев’яну церкву. З роками на її місці постав жіночий монастир. А в 1906 році було збудовано храм Різдва Пресвятої Богородиці. Споруджена у візантійському стилі велична будівля 40 метрів заввишки була визнана однією з найкрасивіших в Україні та й в усій Російській імперії. Гордість та окрасу собору — одноярусний іконостас — виготовили з білого італійського мармуру з вкрапленнями бразильського оніксу. На освячення храму з Петербурга приїздив імператор Микола ІІ з родиною, цар пожертвував монастирю 1500 рублів.
— Монастир розвивався, паломники їхали сюди зо всієї Росії, — розповідає архієпископ Полтавський і Миргородський Филип. — Та грянула Перша світова війна, потім прийшли більшовики: обитель закрили, сестер розігнали, храм осквернили, влаштувавши там районний клуб. Іконостас, який вражав своєю красою, богоборці потрощили, а рештками мармуру вимостили доріжки на подвір’ї. Козельщанську ікону врятувала тодішня ігуменя Олімпіада ІІ — напередодні закриття монастиря винесла її під чернечим одягом.
Разом із колишніми монахинями, які переховувалися то в скиту Обиточок поблизу Потоків, то в Кременчуці, то в Полтаві, переховувався від НКВС і чудотворний образ. У стіни монастиря він повернувся лише під час німецько-фашистської окупації. Тоді монастир знову почав працювати, як і Свято-Макаріївський собор у Полтаві, закритий у 1939 році і перетворений на склад. Окупаційний режим намагався використати черниць та священиків монастиря задля агітації: щоб ті схиляли українську молодь добровільно їхати на роботи до Німеччини. Натомість монахині переховували у своїй обителі молодих дівчат, аби тих не вивезли з України.
А після війни у 1948 році знову почалися гоніння на віру. Монастир закрили, монахинь розігнали. Чудотворний образ Козельщанської Богородиці тодішня ігуменя Феофанія забрала з собою до Києва й тривалий час його там зберігала, доки у Козельщині знову не запрацював монастир Різдва Пресвятої Богородиці. Відновленням роботи обителі займався нинішній архієпископ Полтавський та Миргородський Филип, який наприкінці 80-х років минулого століття був благочинним Кременчуцького округу.
— Ми приїхали в Київ на Ленінградську площу, де свого часу мешкала ігуменя Феофанія, — згадує владика Филип. — Зайшли до звичайної «хрущовки», в однокімнатну квартиру на 2-му поверсі, де жила літня жіночка — послушниця покійної ігумені Феофанії. Вона вказала на кіот з іконами й говорить: «Ось ікона наша Козельщанська». А в кіоті стоїть сучасна літографія ікони архістратига Михаїла. «Матушко, або я чогось не розумію, або ж не бачу ікону», — кажу їй. «Так ось вона», — відкриває кіот, приймає літографію, а за нею у всій своїй красі стоїть Козельщанська ікона Божої Матері. Отак дві літні жінки й зберігали увесь час святиню — Господь напоумив. Ніхто до них не ходив і не знав, яку святиню, яку цінність зберігали ці дві бабусі. Інакше образ давно б украли.
У лютому 1993 року ікона була урочисто перенесена спочатку до Кременчука, потім до Козельщини у Красногорський Покровський жіночий монастир (Київська єпархія). З цього часу монастир почав жити повнокровним життям. А до Козельщини знову поїхали паломники — з молитвою до заступниці Богородиці про допомогу.
Козельща́нській іконі Божої Матері складена Служба (на 6 березня) та акафіст.
Про дива сучасні
Перші випадки зцілення почали фіксувати, тільки-но Козельщанська ікона повернулася на Полтавщину. У Кременчуці хлопчик зцілився від захворювання шкіри. У самій Козельщині під час зустрічі образу Богородиці зцілився священик отець Антоній з Гомельської єпархії. Він був хворий на грип, навіть говорити не міг, та коли взяв до рук чудотворну ікону, недуга де й поділася — батюшка заспівав псалми на повний голос.
— Нещодавно разом з паломниками з Кіровограда приїздив чоловік —плакав перед іконою Богородиці, — розповідає настоятелька монастиря Різдва Пресвятої Богородиці ігуменя Варсонофія. — Потім підійшов до мене й питає: «Матінко, ви мене пам’ятаєте?» Розповів, що в нього виразки були по всьому тілу, не гоїлися, вже й кістки почали гнити. До монастиря приїхав лише одного разу. Як він просив Богородицю про зцілення, що говорив — невідомо. Та Богородиця його почула й зцілила.
— Випадків зцілення церква фіксує чимало, — говорить владика Филип. — Але самі віряни намагаються їх не афішувати: вважають, що це особисте, сакральне, внутрішнє таїнство.
— До нас приїздять з різними проблемами: негараздами в особистому житті, хворі на різні недуги, жінки після невдалих пологів, люди з травами після аварій, — розповідає матушка Варсонофія. — Інколи телефонують батьки, діти котрих знаходяться у реанімації, просять помолитися за немовля — і малюки одужують. Це вияв любові Богородиці до нас. Вона зцілює, укріпляє, розраджує, допомагає, втішає. І віряни після відвідин монастиря додому їдуть окриленими.
Цю Божу благодать, неймовірно потужну енергетику відчуває кожен, хто потрапляє до монастиря в Козельщині. Складається враження, ніби потрапив до іншого світу: тут зупиняється час, забуваєш про проблеми і душу окутує спокій.
До речі, офіційно існують чотири списки (копії) Козельщанської ікони Божої Матері. Один з них під час війни вивезли до Німеччини, іншому православні моляться у далекій Фінляндії — йдеться про так звану «Козельщанську Богородицю в перлах». Справді віруючі люди фотографії Козельщанської чудотворної ікони навіть з газет вирізають. І розповідають, що навіть у такій спосіб Богородиця зцілює й допомагає. Якщо віра людини — справжня, щира й сильна, а молитва йде від усього серця. Адже сказав Господь: «Просіть — і буде вам дано, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам…»
Надіє, звідки така впевненість про чотирі списки? Ваші слова про «До речі, офіційно існують чотири списки (копії) Козельщанської ікони Божої Матері. Один з них під час війни вивезли до Німеччини, іншому православні моляться у далекій Фінляндії — йдеться про так звану «Козельщанську Богородицю в перлах» необхідно підтвердити посиланнями на джерела інформації.
До речі, зайдіть до Свято-Миколаївського храму м.Полтава і знайдете ще один чудотворний список «Козельщанської Богородиці в перлах», історії сучасних зцілень та інших чудесних відповідей Богородиці на молитовні прохання парафіян та прихожан древнього храму Св.Миколая у Полтаві. Пані Олександра
Слава Ісусу Христу! А є акафіст до Козельщанської ікони Пресвятої Богородиці?