Михайло Кречко
Михайло Кречко народився 5 вересня 1925 року в селі Порошкове (Закарпаття). У той період ця територія була під Австро-Угорщиною. Він виріс у простій і бідній сім’ї. Його батько помер, коли Михайло був крихіткою. Матері нізвідки було чекати допомоги, і їй довелося піти в хатні робітниці, щоб виростити двох дітей. Учителі з дитинства помічали великі здібності в чубатого хлопчини. Він був круглим відмінником. Більше того, педагоги в гімназії збирали гроші, щоб заплатити за його навчання, бачачи його бажання вчитися та різнобічні здібності. Одним із маловідомих фактів біографії майбутнього диригента є те, що Кречко закінчив Ужгородську духовну семінарію. Ні, на священнослужителя він себе не готував. Просто в цьому навчальному закладі був педагогічний факультет. Саме в семінарії він навчився грати на скрипці та фортепіано, співав у хорі. Київську консерваторію М. Кречко закінчив 1954 року. Його педагогом із хорового факультету була Елеонора Павлівна Скрипчинська, а вокалу він навчався в знаменитого оперного співака (баса) Івана Сергійовича Паторжинського. Примітно, що, ставши художнім керівником і головним диригентом Закарпатського народного хору, Михайло Михайлович зробив цей колектив високопрофесіональним, зумівши готувати цікаві програми і створивши коло однодумців. Вони об’їздили з гастролями практично весь колишній Радянський Союз і багато країни світу.
14 років він віддав капелі «Думка». Цей період вважав цінним і важливим у своєму житті. Адже очоливши капелу, Кречко прийшов із певним планом і зумів його реалізувати. Насамперед він вважав, що потрібно не тільки леліяти народну пісню, але й підтримувати сучасних українських композиторів. Його «пішли» з «Думки» через сигнал згори. До цього були перевірки, догани за те, що в концертах, обійшовши худраду, капела виконувала духовну музику, а колектив став розсадником націоналізму. Михайло Михайлович стійко витримав цей удар. Залишився в нормальних стосунках з екс-колегами, щиро радіючи їхнім успіхам, не пам’ятав образи. З 1983 року М. Кречко став головним хормейстером Київського дитячого музичного театру, поєднуючи роботу і викладання. Йому завжди був цікавий виховний момент у музиці як для дітей, так і для дорослих. Майже чверть століття він викладав у Національній музичній академії, став професором. У театрі з його участю було поставлено спектаклі «Іоланта», «Казка про царя Салтана», «Дуенья», «Дитя і чари», «Зима і Весна» тощо. За словами Михайла Михайловича, любов до української народної пісні йому прищепила мати. У концертах він намагався показувати різноманітні програми. Зокрема, одним із найперших в Україні зі своїм хором виконав «Реквієм» Шнітке. Михайло Кречко був людиною рідкісної ерудиції. Довгі роки на телебаченні та радіо вів музичні передачі про народну музику «Сонячні кларнети» і «Золоті ключі», які були дуже популярними серед слухачів. Надходили тисячі листів-відгуків з усіх регіонів України. Михайло Кречко прагнув створювати програми, які були б зрозумілі та близькі всім слухачам, а не тільки меломанам.
На сцені Михайлові Михайловичу була притаманна емоційність, а поза нею він був витриманий, рідко підвищував голос на співрозмовника, завжди намагався зрозуміти людину, не образити її, володів рідкісним умінням переконувати. Михайло Кречко залишив після себе багато учнів, які працюють у різних колективах, серед них — Еміл Сокач, який нині очолює камерний хор «Кантус» в Ужгороді, що є лауреатом кількох міжнародних конкурсів; Олександр Тарасенко, який керує Рівненським хором і також відзначений дипломами багатьох престижних музичних форумів.
25 лютого 1996 року зупинилося серце Михайла Михайловича. Трагедія сталася в Луцьку, на Міжнародному конкурсі хорових колективів ім. Л. Українки, де він очолював журі. Уночі музикантові стало зле. Поки приїхала «швидка допомога», було вже запізно — серцевий напад. Для всіх, котрі знали Михайла Кречка, ця звістка стала шоком, адже він був енергійною людиною, життєлюбом, ніколи не скаржився на хвороби. Поховали його на Байковому кладовищі в Києві.
Серед улюблених композиторів диригента був Микола Леонтович. Його музику він відчував по-особливому, знаходив неординарний ключ до творів, повніше розкриваючи їхню суть. А пісню «Тече вода в синє море» Бориса Лятошинського можна назвати візиткою концертної діяльності маестро. На вечорі його пам’яті вона прозвучить у виконанні дочки музиканта та її вихованців.
Дочка Михайла Михайловича — Наталія Кречко — є художнім керівником і диригентом камерного хору ANIMA Київського Національного університету культури і мистецтв.
