Григорій Верьовка
Талановитий український композитор, хоровий диригент і педагог Григорій Гурійович Верьовка народився 25 грудня 1895 року на Чернігівщині в родині селянина-ремісника, що налічувала 12 чоловік і жила в нужді. Маленький Гриць був шостим. Батько Григорія служив регентом у церковному хорі. Він і став першим учителем сина.
Чар-голос батьківської скрипки він вдихнув, мабуть, ще з першим подихом, зачерпнув ту мелодію у самісіньке серце і вже більше ніколи не розлучався з нею. Той голос живив його фізичні й духовні сили, розкрилив коштовний дар осявати мелодією народу неповторну чистоту і велич української душі.
Вчився Григорій спочатку в місцевій трирічній земській школі. Помітивши у сина неабиякі музичні здібності і добрий голос, батьки віддають його до архієрейського хору в Чернігові (1905). Вже в той час він самотужки навчився грати на скрипці. (Скрипку, як згадує сам композитор, він виміняв у шкільного товариша за ковзани).
Незабаром хлопця приймають до духовного училища, а потім — до семінарії. Тут він навчається гри на музичних інструментах, співає в семінарському хорі, а згодом стає його регентом у семінарському хорі та інших колективах. Майбутньому композиторові доводилося співати під керівництвом відомих на той час диригентів: В. Ступницького, Г. Зосимовича, М. Приходька, а також О. Архангельського, який неодноразово гастролював у Чернігові.
Робота в хорі дала юнакові змогу практично ознайомитися з класичною хоровою літературою, зокрема, з творами М. Глінки, О. Даргомижського, М. Лисенка, К. Стеценка. У Чернігові юнак познайомився з майбутнім поетом Павлом Тичиною і зблизився з ним на грунті спільних мистецьких інтересів. Пізніше це знайомство переросло в міцну творчу дружбу.
З 1918 року Григорій живе в Києві і навчається в музично-драматичному інституті імені М. Лисенка композиції і хоровому диригуванню у професора Болеслава Яворського.
В 1919 році композитор разом з П. Тичиною та В. Магорським організовує великий самодіяльний хор, перетворений пізніше у капелу-студію ім. Леонтовича. На її базі у 1925 році відкрилась професійна музична школа, директором якої став Григорій Гурійович.
Перші композиторські спроби Верьовки започаткувались ще в Чернігові. Він обробляв церковні розспіви, збагачуючи їх інтонаціями українських народних пісень. Під час навчання в інституті Григорій створює ліричні романси на слова друга-поета Павла Тичини, інструментальні композиції для скрипки з фортепіано, симфонічного оркестру, хорові розробки народних пісень.
Григорій Верьовка серед хористок
1930-ті роки ознаменовані диригентською й педагогічною діяльністю. Григорій Гурійович здійснює керівництво українською національною філармонією. А з 1934 р. викладає диригування в Київській консерваторії.
З початком Великої Вітчизняної війни Верьовка працює у евакуйованому в Башкирію відділенні Московської консерваторії, веде наукову роботу в Інституті народної творчості й мистецтв АН УРСР, збирає й опрацьовує башкирський фольклор.
В ті роки Григорій Гурійович створює патріотичні пісні «За край наш багатий» на слова М. Рильського, «Ми йдемо на бій» П. Тичини, «Клятва» М. Бажана, «Уральська похідна» М. Стельмаха. З ансамблем пісні й танцю Григорій Верьовка провів понад 200 концертів перед воїнами і трудівниками Уфи. У вересні 1943 року Верьовку відкликають до Москви.
11 вересня 1943 року український уряд підписав постанову «Про організацію Державного українського народного хору», створення якого і керівництво доручили Григорію Верьовці.
Почалось становлення колективу, формування творчих традицій, які збирались краплина по краплині у Харкові, Полтаві, Миргороді, Києві.
Першою помічницею, наснагою і духовною посестрою стала його дружина Елеонора Скрипчинська. Це було поєднання Співця і Музики. Разом вони створили й очолили колектив, що заяскравів на тверді Вітчизни небаченою мистецькою зіркою. Їх обожнював Павло Тичина:
Золота опора ?
Гурович Григорій
І Елеонора.
А Совість Нації, Олесь Гончар писав: «Таке славне подружжя! Все життя віддали українській культурі».
У 1946 році Г. Верьовці присвоєно почесне звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР, а наступного — звання професора Київської консерваторії.
Державний український народний хор окрім України виступає в містах Російської Федерації, інших республік. Згодом настають роки закордонних га-стролей — Румунія, Польща, Фінляндія, Бельгія, Люксембург, Німеччина.
Одночасно з гастролями хору в Мюнхені, у жовтні 1959 року, радянськими спецслужбами був вбитий провідник українських націоналістів Степан Бандера. До концертного залу на виступ хору зайшли люди з похоронної процесії. Напруження нагадувало очікування вибуху бомби.
Григорій Гурійович звично став перед хором, звів руки, змахнув, — і зал охопило могутнє «Реве та стогне Дніпр широкий». Замість вибуху бомби — шквал оплесків. А потім диригент і хор розпочали «Чуєш, брате мій!». Це було духовним мостом єднання.
Наступного дня Григорію з посольства Радянського Союзу в Німеччині передали: «Чуєш, брате!» більше не виконувати.
Крім хору, викладання в консерваторії, Григорій Гурійович очолював спілку композиторів України.
Помер Григорій Гурійович Верьовка 21 жовтня 1964 року.
Його творча ватра нуртувала таким сліпучим серпанком, що, здавалося, відміряно їй палахкотіти століттями. Він щедро ділився тим живодайним світлом з оточуючими, з багатомільйонним глядачем-слухачем. Завдяки йому пісня нашого роду звеличувалась в ті роки, коли і слово мало зарости бур’янами.
Джерело: Сайт хору Г. Г. Верьовки
