Діяння святих апостолів
ОПОВІДЬ СВЯТОГО ЄПИФАНІЯ,
ЄПИСКОПА КІПРСЬКОГО,
ПРО ДВАНАДЦЯТЬОХ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ:
і про їхню кончину,
і де були поховані їхні святі тіла
Святий Петро, брат Андрія Первозваного, з міста маловідомого й незначного, з Віфсаїди, син Йонин, з племені Симеонового, вважається нині першим та верховним з апостолів і найревнішим наслідувачем Христа, про що свідчать його послання та листи. І спочатку він проповідував Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа в Юдеї, згодом в Антиохії, на Понті, в Галатії, в Каппадокії, в Асії та Віфінії, в Італії, в Ілірії. Насамкінець він прибув до Рима, де один волхв на ім’я Симон вирішив поглумитися над Петром у присутності імператора Нерона, стверджуючи, ніби той насправді у своєму служінні Богові вдається до обману; тож цей ворожбит запевнив усіх, що тільки він невдовзі піднесеться до небес і цим самим перед усіма викриє Петрові учинки. Тож у призначений день, коли на таке видовище прибув сам імператор Нерон з великим почтом, Симон поклав на голову лавровий вінок і, сівши у пристрій та вчинивши бісівські заклинання, піднявся в повітря.
Тоді святий Петро, простягти свої преподобні руки, помолився і мовив: «Господи, прослав ім’я Твоє святе, і нехай розвіється усяка бісівська омана». І, поглянувши на Симона, голосом гучним промовив: «Перед лицем усіх, що стоять тут і бачать таке, кинься вниз і розбийся». ї вмить від його слів розвіялася, немов від вогню, уся бісівщина, і від апостолового голосу кинуло його на землю, і, впавши, він розбився дощенту. Згодом, за часів того ж Нерона, святого Петра розп’яли на хресті головою донизу, бо він сам так захотів; і він був похований у тому самому Римі, в червні, 29 числа (67 p.).
Андрій Первозваний, брат Петрів, проповідував Євангеліє Христове у Віфінії, на Понті, у Вірменії, Скіфії, Согдіані, і проповідував також і у великому Севастополі, де знаходиться асирійський полк, і в Аксарі, і в Силіміні, і у Фарсисі, де живуть мурини, і навіть дійшов до Еллади, і в Патрах Ахейських з наказу тирського царя Егеата його було розп’ято на хресті, і там він помер і був похований.
Яків Заведеїв, брат євангеліста Іоана, проповідував Євангеліє Христове усім дванадцятьом колінам, що були в розсіянні; його ж за те, що не побоявся навіть Ірода, юдейського тетрарха, було вбито мечем і там же в Юдеї поховано.
Іоан благовісник і богослов, Яковів брат, що припав до Ісусових грудей, проповідував Євангеліє Христове в Асії. Римський цар Троян звелів заслати його на Патомський острів, оскільки вороже ставився до його благовістя про Христа. І там Іоан написав Євангеліє і віддав написане Гаєві, який з любов’ю приймав усіх подорожніх, надаючи їм притулок. Після смерти Трояна він повернувся з острова до Ефеса і там з Божої волі поховав себе живим, у віці ста двадцяти років.
Филип же апостол був з Віфсаїди, Петрового та Андрієвого поселення, і Євангеліє Христове він проповідував у гірській Фригії. В Ієранолі ж за часів Доміціана його розп’яли головою донизу, і в тому самому місті послідовники Христа урочисто поховали апостола.
Варфоломій з Галаади благовістив Євангеліє Христове індійцям і подарував їм Євангеліє від святого Матфея, переклавши його на їхню мову. У місті ж Алфенії, що у Великій Вірменії, він був розп’ятий головою донизу і там похований.
Фома ж апостол (як свідчить передання) був родом з галілейського міста Панеада і проповідував Євангеліє Христове багатьом народам: парфійцям, мідійцям, персам, германцям, гірканцям, індійцям, бактрам і маргам. Останніми він був проколотий списами і помер. З усіма врочистостями був похований у місті Каламій.
Матфей Євангеліст був родом з Єрусалима і там написав Євангеліє Христове єврейською мовою, яке на грецьку переклав Іоан Богослов. У парфійському місті Ієраполі був проколотий мечем і помер, і був похований з усіма врочистостями. Він написав і про своє життя, і як раніше він був митарем, а згодом став обраним апостолом і був першим, хто написав про святі тайни Господа нашого Ісуса Христа.
Яків Алфеїв, він же і брат Матфеїв, у якого батько теж був Алфей, проповідував Христа серед язичників, збільшивши таким чином насіння Боже новими народами; і через відважність у благовістуванні, викритті й засудженні нерозумних рішень був повішений на хресті, на якому віддав духа Богові.
Юда Яковів, що в Євангелії від Луки і в Діяннях названий Юдою, а в Матфеєвому та Марковому Благовісті Фадеєм та Левеєм, був братом у плоті Господа нашого Ісуса Христа, він проповідував благовістя в Месопотамії, а згодом був повішений невірними на дереві, де й прийняв кончину, уражений багатьма стрілами.
Симон Зилот, з Кани Галілейської, що в Іоановому Благовісті названий Нафанаїлом, – він обійшов усю Мавританію та Північну Африку, дійшов до Британії, де проповідував Христа, і там був розп’ятий.
Матфій же, один із сімдесяти учеників, якого явив Господь наш після воскресіння з мертвих, тому був причислений до одинадцяти апостолів, зайнявши місце Юди Іскаріота, що він проповідував Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа у Зовнішній Ефіопії і там прийняв муки від ефіопців.
Павло ж, коли він отримав наказ від первосвященика, і був у дорозі в Дамаск, щоб віддати на смерть усіх, що визнавали їм я Христове, і вже наближався до Дамаска, несподівано був осяяний небесним світлом, і він почув голос, який промовляв до нього про те, що неможливо йому як людині здолати силу Божу. І там йому було звелено йти до Дамаска до ученика Христового Ананії, який охрестив його. З того часу він прийняв апостольство, і став обраним сосудом Христовим, і, мов птах, облетівши весь світ, мав великий і багатий улов. А почав своє благовістя з Єрусалима, потім він дійшов до Іллірії, й Італії, и Іспанії, де проповідував Євангеліє Христове. Відтак дійшов до Рима і там навчив багатьох людей, а потім з наказу імператора його посікли на смерть за межами міста. Таку кончину прийняв блаженний Павло; його тіло було покладено поряд з Петровим в одному і тому самому місці.
РОЗПОВІДЬ
ПРО СІМДЕСЯТЬОХ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ
Єпископа Тирського Дорофея,
мужа древнього й богоносного,
що став мучеником y часи царів Ліцинія та Константина
Цей наперед обраний та досконалий муж залишив нам різноманітні твори грецькою та латинською мовами оскільки володів обома мовами і мав досконалі знання Після смерти імператорів Діоклетіана та Ліцинія він дістався своєї оселі 1 став єпископом Тирської церкви до часів Юліана Мучителя (оскільки він, хоч і не відкрито, але таємно через своїх намісників знищував християн). Коли Дорофей знову прийшов до удського міста, він був там схоплений Юліановими намісниками і, зазнавши численних ран у глибокій старості помер у муках заради Христового імені, – тоді йому виповнилося сто сім років. Цей святий Дорофей розповідає про сімдесятьох апостолів та учеників Христових. Багато хто з них стали єпископами серед різних народів, інші ж служили Слову – про них згадує з любов’ю у своїх посланнях божественний Павло. Отже, через багато років після воскресіння з мертвих Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа він віднайшов Відомості про них усіх і написав. Тож їхні імена такі:
Яків, брат Господній, перший єпископ в Єрусалимі, був поставлений самим Господом. Йому розбили голову вальком, від чого він і помер.
Клеопа, як і Симеон, брат Господній, був другим єпископом Єрусалимським. Він бачив Господа по Його воскресінні. Був розп’ятий в часи Домеціана, від чого й помер.
Фадей – це той, який приніс едеському цареві листа, завдяки чому останній був зцілений.
Ананія, що хрестив святого апостола Павла, був єпископом у Дамаску.
Стефан первомученик помер від побиття камінням, яке кидали в нього юдеї.
Филип, один із семи, що хрестили волхва Симона і євнуха Кандакії, – він був єпископом в асійській Тралії.
Прохор, теж один із семи, був єпископом у віфінійській Никомедії.
Никанор один із семи, помер у той самий день, що й святий Стефан, з двома тисячами, які увірували у Христа, Тимон, один із семи, був єпископом на острові Аравсті і помер на вогні, спалений еллінами.
Пармена, один із семи, помер на очах апостолів під час виконання своєї служби.
Миколай, теж один із семи, був єпископом у Самарії; але із Симоном відхилився від віри.
Варнава, що разом із Павлом послужив Слову і у світі Христа проповідував, був у Меділані єпископом.
Марк євангеліст апостолом Петром був поставлений єпископом в Олександрії.
Сила, що проповідував з Павлом Слово, був єпископом у Коринфі.
Лука, що проповідував Слово по світу разом із Павлом, у Солуні був єпископом. Євангеліст Лука був родом із сирійської Антиохії, – по дорозі до македонських Фив зціляв недужих. Саме він написав перше Святе Євангеліє до Феофила, якогось начальника, що увірував у Христа. А ще через багато років після страждань Господніх, на прохання святого апостола Петра викласти йому діяння святих апостолів, він виконав дане завдання, адресуючи його тому самому Феофилові. Відтак, звершивши такі справи, він у спокої залишив світ і віддав душу Богові. Згодом його святі мощі були перенесені з Фив до церкви св. Апостолів і покладені під святою трапезою.
Силуан, який проповідував Слово разом із Павлом, був єпископом у Солуні.
Крісп, про якого апостол згадує у Другому Посланні до Тимофія, був єпископом у галілейському Халкідоні.
Епенет, якого апостол згадує в Посланні до Римлян, був єпископом у Карфагені.
Андронік, – про нього апостол згадує в Посланні до Римлян, – був єпископом у Панонії.
Амплій, про якого апостол теж згадує в Посланні до Римлян, був єпископом в Удеї.
Урван, теж згадуваний у Посланні до Римлян, служив єпископом у Македонії.
Стахій, про якого апостол згадує в Посланні до Римлян, що його апостол Андрій, перепливши Чорне море і діставшись Агрикополя, обрав для єпископської служби у Візантії.
Апелій, про якого апостол згадує в Посланні до Римлян, був єпископом в Іраклії.
Фігелл був єпископом в Ефесі, однак наприкінці життя прийняв Симонове вчення.
Єрмоген був єпископом у фракійській Мегарі.
Димас, про якого апостол згадує в Другому Посланні до Тимофія, а саме те, як Фігелл та Єрмоген противилися вченню Божому, і Димас також полюбив земне життя, і в Солуні служив ідолам, про що апостол Іоан пише: «Вони не тільки покинули нас, але й відхилилися від вчення Божого».
Аполлос, про якого апостол теж згадує, служив єпископом у Смирні, ще до святого Полікарпа.
Аристовул, про якого апостол згадує в Посланні до Римлян, був єпископом у Британії.
Наркисс, згадуваний теж у Посланні до Римлян, був єпископом в Афінах.
Іродіон, про якого апостол згадує в Посланні до Римлян, був єпископом у Патрі.
Агав, згадуваний у Діяннях апостольських, де мовиться, що він отримав дар пророцтва.
Руф, — про нього згадує апостол у Посланні до Римлян, — служив єпископом у Фивах.
Асинкрит, про якого апостол згадує у Посланні до Римлян, був єпископом в Аркані.
Флегонт — про нього апостол згадує у Посланні до Колосян — був єпископом у Македонії.
Єрмін, згадуваний у Посланні до Римлян, був єпископом у Далматії.
Патров, про якого апостол згадує у Посланні до Римлян, був єпископом у Потіолі.
Єрма, про якого апостол згадує у Посланні до Римлян, був єпископом у Филипополі.
Лін, про якого апостол згадує у Посланні до Римлян, був єпископом у Римі після святого апостола Петра.
Гай, про якого апостол згадує у Посланні до Римлян, був єпископом в Ефесі після апостола Тимофія.
Филолог, про нього теж згадує апостол, був поставлений апостолом Андрієм у Синопі єпископом.
Родіон — про нього апостол згадує також — у Римі служив разом із святим апостолом Петром, а згодом з наказу імператора Нерона йому відтяли голову.
Лукій, про якого апостол згадує в Посланні до Римлян, був єпископом в Лаодикії Сирійській.
Ясон, про якого апостол згадує в Посланні до Римлян, був єпископом у Тарсі.
Сосипатр, згадуваний в Посланні до Римлян, був єпископом в Іконії.
Тертій, що написав Послання до Римлян, був другим єпископом в Іконії.
Ераст — про нього згадує апостол — виконував обов’язки управителя в Єрусалимській церкві, а згодом став єпископом Панеадійським.
Аполлос, про якого апостол згадує у Посланні до Коринф’ян, був єпископом у Кесарії.
Кифа був єпископом в Іконії.
Сосфен, про якого апостол згадує, був єпископом у Колофоні.
Тихик — про нього теж згадує апостол — також був єпископом Колофонським.
Епафродит, про якого згадує апостол, був єпископом в Андріакії.
Кесар, про якого згадує апостол, був єпископом в Драчії.
Марк, син Варнави, про якого згадує апостол, був єпископом в Аполлоніаді.
Ісус, званий Юстом, про якого апостол згадує в Діяннях, був єпископом в Елевферополі.
Арфема, про якого згадує апостол, був єпископом в Лістрі.
Климент — про нього згадує апостол, говорячи: «Із Климентом, і з іншими послідовниками моїми», – він був єпископом в Средці.
Онисифор, про якого згадує апостол, був єпископом в Киринеях.
Тихик, про якого згадує апостол, став першим єпископом у віфінійському Халкидоні.
Куарт — про нього теж згадує апостол — був єпископом у Вифуті.
Карп, згадуваний апостолом, був єпископом у фракійській Бері.
Евод — він став єпископом в Антиохії після святого Петра.
Аристарх, про якого згадує апостол, був єпископом в сирійській Амасії.
Марк, званий Іоаном, про якого Лука згадує в Діяннях, був єпископом у Біблі.
Зина — законник, про якого теж згадує апостол, був єпископом в Діоснолі.
Филимон, якому апостол Павло написав послання, був єпископом в Газі.
Аристарх (інший),
Пуд,
Трофим — ці три мужі переносили страждання в гоніннях разом з апостолом Павлом, насамкінець їм відтяли голови у Римі з наказу імператора Нерона.
Онисим помер в Потіолі, в часи римського намісника Тертулла.
Фуртунат.
Усі вони були єпископами серед язичників. Про них написав святий і триблаженний Дорофей, єпископ Тирської церкви, і передав церкві на згадку про святих апостолів. Про них писав і Павло, говорячи: «Вони жили Господом раніше за нас. І нехай кожен повірить у це, бо це справді було так».
ПРО ЧУДЕСА СВЯТИХ АПОСТОЛІВ, ЯКІ МІСТЯТЬСЯ В ДІЯННЯХ
1 Петро та Іоан уздоровили іменем Господнім каліку від
народження, що сидів перед Красними дверима.
2 Петро скарав Ананію та його дружину Сапфиру, що утаїли
частину добра з обітниці Божої, — їх одразу ж уразила смерть.
3 Петро в Іопії воскресив померлу Тавифу молитвою.
4 Петро бачив, як з небес спускався сосуд, в якому були всякі
тварини.
5 Коли Петрова тінь падала на недужих, вона зціляла їх.
6 Коли Петро був ув’язнений і пильно охоронявся у в’язниці, тоді
ангел, незважаючи на варту, вивів його. Ірод же, з’їдений червами, сконав у муках.
7 Стефан чинив великі чудеса та знамення.
8 Филип зустрів по дорозі скопця, який читав пророка Ісайю, й охрестив його.
9 Той самий Филип у Самарії вигнав багатьох бісів, і каліки й розслаблені були уздоровлені ним.
10 Павло, наближаючись до Дамаска, бачив видіння й одразу став благовісником.
11 Павло у Лістрах зцілив у ім’я Господнє одного каліку від народження.
12 Павло видінням був покликаний до Македонії.
13 Павло у Филипах очистив жінку, що мала злого духа.
14 Коли Павла й Силу кинули у в’язницю і їхні ноги закули у кайдани, стався опівночі великий землетрус і поспадали окови з ніг їхніх.
15 Від хустини з Павловим потом зцілялися недужі й біснуваті.
16 Євтуха в Троаді, що випав з вікна й помер, Павло оживив, сказавши: душа його в ньому є.
17 На острові Кіпрі Павло заборонив волхву Елімі, і той одразу ж осліп.
18 Коли Павло плив кораблем до Рима, в морі їх застигла буря, і судно зазнало ушкоджень. Усі, хто перебував на кораблі, уже не сподівалися на порятунок. Однак, коли минуло чотирнадцять діб, Господь, з’явившись, мовив Павлові: «Задля тебе даю усім життя», — і відтак вони були врятовані.
19 Коли ж Павло вийшов з корабля на берег, його вкусила змія, і всі вважали, що він помре; а після того, як минув певний час і з ним нічого не трапилося, усі почали вважати його за живого бога.
20 Павло уздоровив також і Поплієвого батька, що страждав від водянки, і багатьох недужих.
ЗМІСТ ДІЯНЬ АПОСТОЛЬСЬКИХ
1 Вчення про Христове воскресіння і про з’явлення ученикам, про обітницю Святого Духа, і про вознесіння Христове на очах апостолів, і про славне друге Його пришестя.
2 Петрова промова перед тими, хто увірував, про смерть та про відринення Юди-зрадника.
1 В цій самій главі йдеться також про прийняття Матфія до числа апостолів через жереб у благодаті та молитві.
3 Про зішестя Святого Духа на тих, хто увірував, що сталося в день П’ятдесятниці.
1 В цій самій главі пояснення Петрові про це, які він черпав у пророків.
2 Про страждання та воскресіння, і про вознесіння Христове, і про дар Святого Духа.
3 Про віру тих, хто там перебував, і про спасіння через хрещення.
4 Про єднання, і про спільну користь, і про пожертви віруючих.
4 Про зцілення у Христі каліки від народження і про Петрове вчення.
1 В ній також йдеться про те, як заздрісні первосвященики пояснювали саме чудо, і про Петрове визнання сили та благодаті Ісуса Христа.
2 Про заборону первосвящеників щодо апостолів, про те, що не личить їм стверджувати про ім’я Христове, і про звільнення апостолів.
3 Велика похвала церкві і про відданість та терпіння апостолів.
5 Про єдність громади усіх, хто увірував.
1 В цій самій главі про Ананію та Сапфиру і про їхню страшну смерть.
6 Після того, як апостоли були кинуті у в’язницю, ангел Господній уночі вивів їх і звелів їм без усякого страху і вагань проповідувати про Ісуса.
1 В цій самій главі оповідається про те, як первосвященики вдруге схопили апостолів і били їх, забороняючи їм поширювати вчення, але згодом відпустили їх.
2 Слушні Гамаліїлові міркування про апостолів, з певними доказами та прикладами.
7 Про висвячення семи дияконів.
8 Бунт юдеїв і наклепи на Стефана, і його бесіда про заповіт Божий, даний Авраамові, і про дванадцятьох патріархів.
1 В цій самій главі оповідь про голод, і про те, як Йосиф пізнав синів Яковових, і про обітницю Мойсеєві, і про з’явлення Бога на горі Синайській.
2 Про вихід Ізраїля, і про створення тельця, до часів Соломона, і про будівництво храму.
3 Визнання небесної слави Ісуса Христа, що бачив Стефан, через що його і було побито камінням, і смерть, яку прийняв Стефан.
9 Про гоніння на церкву, які чинив Савл, і про поховання Стефана.
1 В цій самій главі про апостола Филипа, який уздоровив багатьох у Самарії.
10 Про волхва Симона, що увірував й охрестився з багатьма іншими.
1 В цій самій главі про звернення до них Петра та Іоана і про зішестя Духа Святого на охрещених.
11 Оповідь про те, що причастя Святого Духа дається не лицемірам, не як винагорода, а за святість та віру.
1 В цій самій главі і про лицемірство Симонове, і про його лукаві помисли.
12 Про те, яким чином Бог подає поміч на спасіння благим та вірним.
13 Про Боже, з небес, прикликання Павла на апостольство Христове.
1 В цій самій главі про зцілення й охрещення Павлове від Ананії, що сталося з одкровення Божого; і про його відважність, і про бесіду Варнави з апостолами.
14 Про Енея розслабленого і про уздоровленого у Лідді Петром.
1 В цій самій главі про вдову Тавифу, яку Петро воскресив із мертвих молитвою в Іопії.
15 Про Корнилія, і про те, що сказав йому ангел, і про те, як Петрові було мовлено з небес про язичників.
1 В цій самій главі про Петрове покликання та його прихід до Корнилія.
2 Знову про бесіду, в якій ідеться про свідчення ангела і про його звернення до Корнилія.
3 Петрове вчення про Христа, і дар Святого Духа усім, хто увірував з-поміж язичників.
16 Як Петро розповідає послідовно, що з ним сталося, апостолам, які сперечалися з ним.
1 Тоді і Варнаву він відпустив у Антиохію до братії.
17 Пророцтво Агавове про всесвітній голод і про рясний врожай для братії, що перебувала в Антиохії.
18 Вбивство апостола Якова, що сталося з наказу Ірода.
1 В цій самій главі про звільнення Петра і про те, яким чином ангел вивів його з темниці Божим велінням. Петро ж, показавшись уночі братам, залишив їх.
2 В цій самій главі і про муки та страшну кончину нечестивого Ірода.
19 Про те, як Святий Дух спонукав Варнаву й Павла йти до Кіпру, і про те, що вони учинили іменем Христовим з ворожбитом Елімою Коренатцем.
20 Павлове світле вчення про Христа і його благовістя, що починається від розповіді про Закон та Пророків.
1 В цій самій главі про утвердження Слова Божого.
2 Про навернення тих, що проповідували серед язичників, і гоніння на них в тамтешніх місцях, і про їхній відхід до Іконії.
21 Благовістя апостолів в Іконії, навернення багатьох до віри в Христа. Прогнання апостолів.
22 Про зцілення каліки від народження у Лістрах апостолами і ставлення тамтешніх жителів до них, мов до богів.
1 В цій самій главі про побиття камінням апостолів, яке вчинили громадяни.
23 Про те, що не личить обрізатися віруючим з язичників, про що й було вирішено зібранням апостолів.
1 В цій самій главі послання апостольське до язичників про збережених.
2 Суперечка Павла з Варнавою через Марка.
24 Про Тимофієве вчення і про Павлів відхід у Македонію через одкровення.
1 В цій самій главі про віру, і про спасіння однієї жінки-юдейки; і про зцілення служниці, що мала допитливий розум, через яку її господарі били Павла.
2 Про землетрус і чудеса, що сталися, і про те, як увірував в’язничний сторож у ту ніч і хрестився з усім домом своїм.
3 Про те, як перепросили апостола там, і як апостоли повиходили з в’язниці.
25 Про запеклу суперечку, що сталася у Солуні через проповідь, втеча Павла до Верії, а звідти до Афін.
26 Про напис на жертовнику в Афінах, про філософську проповідь і про Павлове благочестя.
27 Про Акилу й Прискіллу і про непокірність коринф’ян; про благовоління Боже, про благовістя і про одкровення Павлові.
1 В цій самій главі про Криспа, старшину синагоги, що увірував разом з декотрими іншими й охрестився.
2 Про те, як після чвар, що виникли в Коринфі, Павло змушений був залишити місто; про його прибуття до Ефеса, промову у синагозі і відхід.
3Про Аполлоса, вірного та навченого вірі Господній мужа.
28 Про хрещення, і про дар Святого Духа, даний Павлом через молитву усім, що увірували в Ефесі, і про зцілення людей.
1 В цій самій главі про синів Скевиних і про те, що не личить ім’ям Господнім виганяти злих духів у невірних та недостойних. Тут йдеться також і про визнання віри.
2 Про бунт, що зчинився в Ефесі проти апостолів через срібляника Дмитрія.
29 Про Павлів прихід.
1 В цій самій главі про смерть та воскресіння Євтиха молитвою в Троаді, і Павлова промова про пастирське служіння в Ефесі перед священиками.
2 В цій самій главі про Павлову подорож морем від Ефеса до Кесарії Палестинської.
30 Пророцтво Агава про те, що станеться з Павлом в Єрусалимі.
31 Порада Якова Павлові щодо закону юдеїв про обрізання.
32 Про ув’язнення Павла в Єрусалимі і про те, як тисяцький відібрав його від юдеїв.
1 В цій самій главі про виступ Павла перед народом і про покликання його на апостольство.
2 В цій самій главі про звернення Ананії до Павла і про з’явлення та голос Божий, що був тоді в церкві до нього.
3 Про те, як юдеї хотіли вбити Павла, і про його слова: «Я римлянин», — завдяки чому він уникнув побиття.
33 Про те, як Павло увійшов у синагогу і постраждав, хоч і вигукнув: «Я ізраїльтянин».
34 Про рішення, яке прийняли євреї щодо Павла, і про передачу його в руки Лісія.
1 В цій самій главі про те, як було послано Павла з воїнами й листом до намісника.
35 Тертуллів наклеп на Павла і Павлова відповідь намісникові.
36 Про зміщення з посади Фелікса, і про нового намісника Феста, і про допит Павла, і про перенесення його справи.
37 Про прибуття Агриппи та Вереніки і суд над Павлом.
1 В цій самій главі відповідь Павла про закон та віру його, і про його покликання на благовістя.
2 Про те, що Агриппа визнав Павла не винним ні в чому перед юдеями.
38 Морська подорож Павла до Рима, сповнена поневірянь та численних пригод.
1 В цій самій главі про Павлове вчення і з’ясування його перед тими, хто перебував разом з ним на кораблі, і про надію на спасіння.
2 Корабельна аварія на морі і порятунок Павла та його супроводу на острові Меліт; і про те, скільки чудес учинив там Павло.
39 Як з Меліта Павло прийшов до Рима.
40 Про Павлову бесіду з юдеями в Римі.
апостолом та євангелістом Лукою через багато років
після страждань Христових
Ця книга має назву «Діяння апостолів», оскільки в ній оповідається про їх діяння. Оповідач — євангеліст Лука, родом з Антиохії, що ходив з апостолами, а найчастіше з Павлом, і писав усе, що знав і що було правдивим.
Тож він розповідає, як вознісся Господь, сталося зішестя Святого Духа в день П’ятдесятниці на апостолів і всіх, що перебували в той час там; про Матфіїв жереб, через що він зайняв місце зрадника Юди, про висвяту семи дияконів, про обрання Павлове, і про всі його страждання, і відхід його до Рима. І про всі чудеса, що вчинили апостоли молитвою та вірою Христовою.
Імена ж апостолів такі: перший Симон, званий Петром, та Андрій, брат його, Яків Заведеїв та Іоан, його брат, Филип і Варфоломій, Фома, і Матфей, що був митарем, Яків Алфеїв, і Симон Кананіт, і Юда Яковів, і Матфій, причислений до одинадцятьох замість зрадника Юди. Імена ж висвячених дияконів такі: Стефан, Филип, Прохор, Никанор, Тимон, Пармена і Миколай. Згодом був прийнятий і Павло, обраний сосуд; знамення та чудеса цих апостолів, що вони учинили, ось такі.
Діяння святих Апостолів
написані святим апостолом і євангелистом Лукою
(Зач. 1) 1 Першу книгу † (У святу і велику неділю Пасхи; І на Вознесіння Господнє.) я написав тобі, Феофіле, про все, що Ісус творив i чого вчив від початку 2 до того дня, коли Він вознісся, давши через Святого Духа повеління апостолам, яких Він обрав 3 і перед якими після страждань Своїх являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм i говорячи про Царство Боже. 4 I, зібравши їх, Він звелів їм: «Не відлучайтесь із Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене, 5 бо Iоан хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещенi Духом Святим». 6 Тому вони, зійшовшись, питали Його, кажучи: «Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?» 7 Він же сказав їм: «Не ваша справа знати часи й строки, якi поклав Отець у Своїй владi, 8 але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; i будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі».
9 Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима, i хмара взяла Його з очей їхніх. 10 I коли вони дивилися на небо, під час вознесіння Його, раптом перед ними стали два мужі в білому одязі 11 i сказали: «Мужі галилейськi, чого ви стоїте i дивитеся на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо».
(Зач. 2) 12 Тоді вони повернулися † (У понеділок Світлого тижня: У ті дні повернулися апостоли) до Єрусалима з гори, що зветься Елеон i знаходиться поблизу Єрусалима, на відстані суботньої путі.
13 I, прийшовши, увійшли до світлиці, де й перебували: Петро та Яків, Iоан та Андрій, Филип та Фома, Варфоломій та Матфей, Яків Алфеїв та Симон Зилот, i Іуда, Яковів. 14 Усі вони однодушно перебували у молитві й благанні, з деякими жінками i Марією, Матір’ю Ісуса, та з братами Його. 15 У тi дні Петро, ставши посеред ученикiв, 16 сказав (зібралося ж близько ста двадцяти чоловік): «Мужi-браття! Належало статися тому, що у Писанні провістив Дух Святий устами Давидовими про Іуду, колишнього вождя тих, що взяли Ісуса; 17 він був зарахований до нас i одержав жереб служіння цього;
18 але придбав землю неправедною мздою i, коли звалився додолу, розпалося черево його i випали всі нутрощі його; 19 i це стало відомо всім жителям Єрусалима, тому й земля та названа їхньою мовою «Акелдама́», тобто «Земля крови». 20 У книзі ж Псалмів написано: «Нехай опустіє двір його, i нехай не буде пожильця у ньому; i гідність його нехай прийме інший».
21 Отже, треба, щоб один із тих, котрі були з нами увесь час, коли перебував i ходив iз нами Господь Ісус, 22 починаючи від хрещення Iоанового до того дня, коли Він вознісся від нас, був разом з нами свідком воскресіння Його». 23 I поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, якого прозвали Юстом, та Матфея. 24 І, помолившись, сказали: «Ти, Господи, Серцезнавче всіх, покажи з цих двох одного, якого Ти обрав 25 прийняти жереб цього служіння i апостольства, від якого відпав Іуда, щоб іти у своє місце». 26 I кинули про них жереб, i впав жереб на Матфея, i зарахували його до одинадцятьох апостолів.
(Зач. 3) 1 Коли † (У неділю П’ятдесятниці: У ті дні, коли) настав день П’ятдесятницi, усі вони були однодушно вкупі. 2 I раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, i наповнив увесь дім, де вони перебували. 3 I з’явились їм розділені язики, мов вогненні, i спочили по одному на кожному з них. 4 I сповнилися всі Духа Святого, i почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати. 5 У Єрусалимі ж перебували юдеї, люди побожні, з усякого народу під небесами. 6 Коли зчинився цей шум, зібрався народ i схвилювався; бо кожний чув, що вони говорять його мовою. 7 I всі були вражені i дивувалися, кажучи один до одного: «Чи не всі ці, якi говорять, галiлеяни? 8 Як же ми чуємо кожен свою рідну мову, в якій народилися. 9 Парфяни, i мідяни, i еламiти, i жителі Месопотамії, Юдеї i Каппадокiї, Понту та Асiї, 10 Фригiї i Памфілії, Єгипту i країв Лівії, прилеглих до Киринеї, i захожі з Риму, юдеї та прозелiти, 11 критяни й аравитяни, чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі?»
12 I дивувалися всі i, не розуміючи, казали один одному: «Що це значить?» 13 А iншi, глузуючи, говорили: «Вони напилися вина».
(Зач. 4) 14 Петро ж, † (У вівторок Світлого тижня: У ті дні Петро) ставши з одинадцятьма, підвищив голос свій i промовив до них: «Мужі юдейські i всі жителі Єрусалима! Нехай це буде відомо вам, i вислухайте слова мої: 15 вони не п’янi, як ви думаєте, бо зараз третя година дня; 16 але це те, що провіщав пророк Iоїль: 17 «І буде в останні дні, говорить Господь, — виллю Я від Духа Мого на всяку плоть; i будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, i юнаки вашi видiння бачитимуть, i старцi вашi сновидiннями наставленi будуть. 18 I на рабiв Моїх i на рабинь Моїх у тi днi виллю вiд Духа Мого, i будуть пророкувати. 19 I покажу чудеса вгорi на небi i знамення внизу на землi, кров i вогонь i курiння диму. 20 Сонце перетвориться на темряву i мiсяць на кров, перш нiж прийде день Господнiй, великий i славний. 21 I буде: усякий, хто прикличе iм’я Господнє, спасеться».
(Зач. 5) 22 Мужi † (У середу Світлого тижня: У ті дні сказав Петро до людей: «Мужі) iзраїльськi! Вислухайте слова цi: Iсуса Hазорея, Мужа, засвiдченого вам вiд Бога силами й чудесами i знаменнями, якi Бог створив через Hього серед вас, як i самi знаєте, 23 Його (Ісуса) визначеного радою i передбаченням Божим виданого, ви взяли i, пригвоздивши руками беззаконних, убили; 24 але Бог воскресив Його, розiрвавши пута смерти: тому що їй неможливо було втримати Його. 25 Бо Давид говорить про Hього: «Я бачив Господа перед собою завжди, бо Вiн праворуч мене, щоб я не похитнувся. 26 Вiд того зрадiло серце моє i звеселився язик мiй; навiть i плоть моя спочине в упованнi, 27 бо Ти не залишиш душi моєї в пеклi i не даси святому Твоєму побачити тлiння. 28 Ти дав менi пiзнати путь життя; Ти сповниш мене радiстю перед лицем Твоїм». 29 Мужi-браття, нехай буде дозволено з дерзновенням сказати вам про праотця Давида, що вiн i помер i був похований, i гріб його у нас до цього дня. 30 Будучи ж пророком i знаючи, що Бог з клятвою обiцяв йому вiд плоду стегон його воздвигнути Христа у плотi й посадити на престолi його, 31 вiн, передбачивши, сказав про воскресіння Христове, що не залишиться душа Його у пеклi, i плоть Його не побачить тлiння. 32 Цього Iсуса Бог воскресив, чого всi ми свiдки. 33 Отже, Вiн, будучи вознесений десницею Божою i прийнявши вiд Отця обiтницю Святого Духа, дарував те, що ви нинi бачите i чуєте. 34 Бо Давид не зiйшов на небеса; але сам говорить: «Сказав Господь Господевi моєму: сиди праворуч Мене, 35 доки покладу ворогiв Твоїх до пiднiжжя нiг Твоїх». 36 Отже, твердо знай, весь дім Ізраїлів, що Бог учинив Господом i Христом цього Iсуса, Якого ви розп’яли».
37 Почувши це, вони зворушилися серцем i сказали Петровi та iншим апостолам: «Що нам робити, мужi-браття?»
(Зач. 6) 38 Петро ж сказав їм: † (У четвер Світлого тижня: У ті дні сказав Петро до людей:) «Покайтеся, i нехай охреститься кожен iз вас в iм’я Iсуса Христа на вiдпущення грiхiв; i приймете дар Святого Духа, 39 бо вам належить обiтниця, i дiтям вашим, i всiм дальнiм, кого тiльки покличе Господь Бог наш. 40 I iншими багатьма словами вiн свiдчив i умовляв, кажучи: «Спасайтеся вiд роду цього лукавого». 41 Отже, тi, якi охоче прийняли слово його, охрестилися; i приєдналося того дня близько трьох тисяч душ. 42 Вони ж постiйно перебували в ученнi апостолiв, i в єднаннi та переломленнi хлiба, i в молитвах. 43 Був же у кожнiй душi страх; i багато чудес i знамень сталося через апостолiв у Єрусалимi.
44 Усi ж вiруючi були разом i мали все спiльне. 45 I продавали майно i всяку власнiсть, i дiлили мiж усiма, зважаючи на потребу кожного. 46 I щодня однодушно перебували у храмi i, переломлюючи по домах хлiб, приймали їжу в радостi та простотi серця, 47 хвалячи Бога i перебуваючи в любовi у всього народу. Господь же щодня залучав до Церкви тих, хто спасався.
(Зач. 7) 1 Петро та Iоан † (У п’ятницю Світлого тижня: У ті дні Петро та Іоан:) о дев’ятiй годинi йшли разом до храму на молитву. 2 I був там чоловiк, кривий вiд утроби матерi своєї, якого приносили й клали щодня перед дверима храму, що називалися Красними, просити милостинi в тих, хто входив до храму. 3 Вiн, побачивши Петра та Iоана, що мали ввiйти до храму, просив у них милостинi. 4 Петро з Iоаном, пильно вглянувшись у нього, сказали: «Глянь на нас». 5 I вiн пильно дивився на них, сподiваючись що-небудь одержати вiд них. 6 Але Петро сказав: «Срiбла й золота у мене нема; а що маю, те даю тобi: в iм’я Iсуса Христа Hазорея встань i ходи». 7 I, взявши його за праву руку, пiдвiв; i одразу змiцнiли його ступнi й колiна, 8 i‚ скочивши, вiн устав i почав ходити, i ввiйшов iз ними до храму; i ходив та скакав, хвалячи Бога.
9 I весь народ бачив, що вiн ходить i хвалить Бога; 10 i пiзнали його, що це був той, який сидiв бiля Красних дверей храму ради милостинi; i сповнилися жаху й подиву з того, що сталося з ним.
(Зач. 8) 11 Оскiльки † (У суботу Світлого тижня: У ті дні, оскільки) зцiлений кривий не вiдходив вiд Петра та Iоана, то весь народ, дивуючись, збiгся до них у притвор, що називається Соломоновим. 12 Побачивши це, Петро сказав народовi: «Мужi iзраїльськi! Чого дивуєтесь цьому, або чого на нас так дивитесь; нiби ми своєю силою чи побожнiстю зробили те, що вiн ходить? 13 Бог Авраама та Iсаака i Якова, Бог отцiв наших‚ прославив Сина Свого Iсуса, Якого ви зрадили та вiд Якого ви вiдреклися перед Пилатом, коли вiн хотiв звiльнити Його. 14 Але ви вiд Святого i Праведного вiдреклись i просили дарувати вам чоловiка-вбивцю, 15 а Hачальника життя вбили. Його Бог воскресив iз мертвих, чого ми свiдки. 16 I, ради вiри в iм’я Його, iм’я Його змiцнило цього, котрого ви бачите i знаєте, i вiра, яка вiд Hього, дарувала йому це зцiлення перед усiма вами.
17 А втiм, я знаю, браття, що ви, як i князі вашi, зробили це через невiдання. 18 Бог же, як провiстив устами всiх Своїх пророкiв постраждати Христу, так i зробив.
(Зач. 9) 19 Отже, † (У понеділок другого тижня після Пасхи: У ті дні сказав Петро до людей:) покайтеся i навернiться, щоб очистилися грiхи вашi, 20 щоб настали часи втiхи вiд лиця Господа, i нехай пошле Вiн провiщеного вам Iсуса Христа, 21 Якого небо повинно було прийняти до часiв здiйснення всього, про що говорив Бог устами всiх святих Своїх пророкiв вiд вiку. 22 Мойсей сказав отцям: «Господь Бог ваш дасть вам iз братiв ваших Пророка, як мене; слухайте Його в усьому, що говоритиме вам; 23 і станеться, що всяка душа, яка не послухає Пророка того, винищиться з народу». 24 I всi пророки, вiд Самуїла i пiсля нього, скiльки їх не говорило, також провiстили цi днi. 25 Ви сини пророкiв i завiту, що його заповiдав Бог отцям вашим, кажучи Авраамовi: «I в потомствi твоїм благословляться всi племена земнi». 26 Бог, воскресивши Сина Свого Iсуса, до вас перших послав Його благословити вас, вiдвертаючи кожного вiд злих дiл ваших».
(Зач. 10) 1 Коли вони † (У вівторок другого тижня після Пасхи: У ті дні, коли апостоли) говорили до народу, до них приступили священики й начальники охорони храму i саддукеї, 2 гнiваючись на те, що вони навчають народ і проповiдують в Iсусi воскресіння з мертвих; 3 i наклали на них руки, i вiддали їх пiд варту до ранку; бо вже був вечiр. 4 Багато з тих, хто слухав слово, увiрували; i число таких людей було близько п’яти тисяч. 5 Hа другий день зiбралися в Єрусалим начальники їхнi, i старiйшини та книжники, 6 i первосвященик Анна, i Каяфа, i Iоан, i Олександр та iншi з роду первосвященицького; 7 поставивши їх посерединi, питали: «Якою силою або яким iменем ви зробили це?» 8 Тодi Петро, сповнившись Духа Святого, сказав їм: «Начальники народу i старiйшини iзраїльськi! 9 Якщо вiд нас сьогоднi вимагають вiдповiдi за благодiяння немiчному чоловiковi, як вiн зцiлився, 10 то нехай буде вiдомо всiм вам i всьому народовi iзраїльському, що iменем Iсуса Христа Hазорея, Якого ви розп’яли i Якого Бог воскресив iз мертвих, Hим поставлений вiн перед вами здоровий.
11 Вiн є камiнь, занедбаний вами, будiвничими, Який став наріжним каменем, i нема нi в кому iншому спасiння, 12 бо немає iншого iменi пiд небом, даного людям, яким належало б спастися нам».
(Зач. 11) 13 Побачивши † (У середу другого тижня після Пасхи: У ті дні юдеї, побачивши) смiливiсть Петра та Iоана й примiтивши, що вони люди некнижнi й простi, (вони) дивувались, а разом з тим упiзнавали їх, що вони були з Iсусом; 14 а побачивши зцiленого чоловiка, який стояв з ними, нiчого не могли сказати проти. 15 I, наказавши їм вийти геть iз синедрiону, мiркували мiж собою, 16 кажучи: «Що нам робити з цими людьми? Бо всiм, хто живе в Єрусалимi, вiдомо, що через них сталося явне чудо, i ми не можемо вiдкинути цього; 17 але, щоб це не розголошувалось бiльше в народi, погрозою заборонiмо їм, щоб не говорили про це iм’я нiкому з людей». 18 I, покликавши їх, заборонили їм зовсiм говорити i вчити про iм’я Iсуса. 19 Але Петро та Iоан сказали їм у вiдповiдь: «Судiть, чи справедливо перед Богом слухати вас бiльше, нiж Бога? 20 Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули». 21 Вони ж, пригрозивши, вiдпустили їх, не маючи можливостi покарати їх через народ, бо всi прославляли Бога за те, що сталося. 22 Бо було понад сорок рокiв тому чоловiковi, з яким сталося це чудо зцiлення.
(Зач. 12) 23 Коли їх † (У четвер другого тижня після Пасхи: У ті дні, коли апостолів) вiдпустили, вони прийшли до своїх i переказали те, що говорили їм первосвященики й старiйшини. 24 Вони ж, вислухавши, однодушно пiднесли голос до Бога й сказали: «Владико Боже, Що створив небо, й землю, i море та все, що є в них! 25 Ти устами отця нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: «Чого заметушились народи i люди задумують марне? 26 Повстали царi земнi, i князi зiбралися разом на Господа й на Христа Його». 27 Бо справдi зiбрались у мiстi цьому на Святого Сина Твого Iсуса, помазаного Тобою, Iрод i Понтiй Пилат з язичниками та народом iзраїльським, 28 щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя i рада Твоя. 29 I нинi, Господи, споглянь на погрози їхнi i дай рабам Твоїм з усiєю смiливiстю промовляти слово Твоє, 30 коли Ти простягаєш руку Твою на те, щоб зцiлення, знамення й чудеса творилися iменем Святого Сина Твого Iсуса». 31 I пiсля молитви їхньої захиталося мiсце, де вони зiбрались, i сповнилися всi Духа Святого, i промовляли слово Боже з дерзновенням.
32 У людей, що увiрували, було одне серце й одна душа; i нiхто нiчого з майна свого не називав своїм, а все у них було спiльне. 33 Апостоли ж iз великою силою свiдчили про воскресіння Господа Iсуса Христа; i велика благодать була на всiх них. 34 Hе було мiж ними жодного вбогого; бо всi, хто володiв землею або домами, продавали їх, приносили грошi за продане 35 i клали до нiг апостолiв; i давалося кожному, хто чого потребував. 36 Так Iосiя, прозваний апостолами Варнавою, що значить «син утіхи», левит, родом кiпрянин, 37 у якого була своя земля, принiс грошi й поклав до нiг апостолiв.
(Зач. 13) 1 Один же † (У п’ятницю другого тижня після Пасхи: У ті дні один) чоловiк, на iм’я Ананiя, з жiнкою своєю Сапфирою, продав маєток, 2 i затаїв з цiни, з вiдома i жiнки своєї, а деяку частину принiс i поклав до нiг апостолiв. 3 А Петро сказав: «Ананiє! Hавiщо ти попустив сатанi вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духовi Святому i втаїти з цiни за землю? 4 Чи не твоїм було те, що ти мав, i чи не ти володiв тим, що одержав вiд продажу? Hавiщо ти поклав у серцi своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Боговi». 5 Почувши цi слова, Ананiя впав мертвим; i великий страх охопив усiх, хто чув це. 6 Уставши, юнаки взяли його, винесли i поховали. 7 Години через три пiсля цього прийшла й жiнка його, не знаючи, що трапилося. 8 Петро ж спитав її: «Скажи менi, чи за стiльки ви продали землю?» Вона вiдповiла: «Так, за стiльки». 9 А Петро сказав їй: «Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось бiля дверей ноги тих, якi поховали чоловiка твого; i тебе винесуть». 10 Раптом вона впала бiля нiг його i вмерла. Юнаки, ввiйшовши, знайшли її мертвою i, винiсши, поховали поряд iз чоловiком її. 11 I великий страх охопив усю церкву i всiх, хто чув про це.
(Зач. 14) 12 Руками ж апостолiв † (У Фомину неділю: У ті дні руками апостолів) творилося в народi багато знамень i чудес; i всi однодушно перебували в притворi Соломоновому. 13 Iз стороннiх же нiхто не наважувався прилучитися до них, а народ величав їх. 14 А вiруючих усе бiльше й бiльше приєднувалося до Господа, багато чоловiкiв та жiнок, 15 так що й на вулицi виносили недужих і клали на постелях та лiжках, щоб хоч тiнь Петра, який проходив, осiнила кого з них. 16 До Єрусалима також сходилося багато людей з навколишнiх мiст, якi приносили хворих та одержимих нечистими духами, i всi зцiлялися. 17 А первосвященик i з ним усi, якi належали до єресi саддукейської, сповнилися заздрощiв, 18 наклали руки свої на апостолiв i кинули їх до загальної в’язниці. 19 Ангел же Господнiй уночi вiдчинив дверi в’язницi i, вивiвши їх, сказав: 20 «Iдiть i, ставши у храмi, говорiть до народу всi цi слова життя».
(Зач. 15) 21 Вони, † (У суботу другого тижня після Пасхи: У ті дні апостоли,) вислухавши, увiйшли вранці до храму i навчали. А первосвященик i тi, якi з ним, прийшовши, скликали синедрiон та всiх старiйшин iз синiв Ізраїлевих i послали до в’язницi привести апостолiв. 22 Cлуги ж, прийшовши, не знайшли їх у в’язниці i, повернувшись, доповiли, 23 кажучи: «В’язницю ми знайшли замкненою з усiєю пильнiстю i зi сторожею, яка стояла перед дверима; але, вiдчинивши, ми не знайшли у нiй нiкого». 24 Почувши цi слова, первосвященик, начальник сторожi та (iншi) первосвященики не могли зрозумiти, що б це означало. 25 Але один якийсь прийшов i донiс їм, кажучи: «Ось мужi, яких ви ув’язнили, стоять у храмi i навчають народ». 26 Тодi начальник охорони пiшов із служителями i привiв їх без насильства, бо боялися народу, щоб не побили їх камiнням. 27 Привiвши їх, поставили перед синедрiоном; i спитав їх первосвященик, кажучи: 28 «Чи не суворо заборонили ми вам учити про це ім’я? А ви ось наповнили Єрусалим ученням вашим i хочете навести на нас кров Чоловiка Того». 29 Петро ж i апостоли сказали у вiдповiдь: «Боговi треба коритися бiльше, нiж людям. 30 Бог отцiв наших воскресив Iсуса, Якого ви вбили, повiсивши на деревi. 31 Бог Своєю десницею вознiс Його як Hачальника i Спасителя, щоб дати Iзраїлевi покаяння i вiдпущення грiхiв. 32 Свiдки Йому в цьому ми i Дух Святий, Якого дав Бог тим, хто кориться Йому». 33 Вони ж, почувши це, розлютилися й радились‚ як убити їх.
34 Пiдвiвшись у синедрiонi, один фарисей на iм’я Гамалiїл, учитель закону, якого весь народ поважав, наказав вивести апостолiв на короткий час, 35 а їм сказав: «Мужi iзраїльськi! Уважно подумайте про людей цих, що маєте робити з ними. 36 Бо незадовго перед цим з’явився Февда, видаючи себе за когось великого, i до нього приєдналося близько чотирьохсот чоловiк; але його вбито, i всi, хто слухав його, розiйшлись i зникли. 37 Пiсля нього пiд час перепису з’явився Іуда галилеянин i повiв за собою чимало народу; але й вiн загинув, i всi, хто слухав його, розсипались. 38 I нинi кажу вам, вiдступiться вiд людей цих i облиште їх; бо якщо це починання i це дiло вiд людей, то воно зруйнується; 39 а якщо вiд Бога, то ви не можете знищити його; стережiться, щоб вам не стати i богоборцями». 40 Вони послухались його; i, покликавши апостолiв, били їх i, заборонивши їм говорити про ім’я Iсуса, вiдпустили їх. 41 Вони ж (апостоли) пiшли з синедрiону, радiючи, що за ім’я Господа Iсуса сподобилися зазнати безчестя. 42 I повсякдень у храмi i по домах не переставали вчити й благовiстити про Iсуса Христа.
(Зач. 16) 1 У цi днi, † (У неділю 3-тю після Пасхи: Уті дні,) коли збiльшилася кiлькiсть учнiв, виникло нарiкання еллiнiстiв на євреїв за те, що вони не дбають про їхнiх удовиць у повсякденному служінні їм. 2 Тодi дванадцять апостолiв, скликавши багато учнiв, сказали: «Hе личить нам, залишивши слово Боже, пiклуватися про столи. 3 Отже, браття, оберiть з-помiж себе сiм мужiв доброї слави, сповнених Святого Духа i мудрости; їх поставимо на цю службу, 4 а ми постiйно перебуватимемо в молитвi та служiннi слову». 5 I угодна була ця пропозицiя всьому зiбранню; i обрали Стефана, мужа, сповненого вiри i Духа Святого, i Филипа, i Прохора, i Hиканора, i Тимона, i Пармена, i Миколая антиохiйця, наверненого з язичникiв; 6 їх поставили перед апостолами, а цi, помолившись, поклали на них руки. 7 I ширилося слово Боже, i вельми збiльшувалося число ученикiв у Єрусалимi; i дуже багато священикiв скорилося вiрi.
(Зач. 17) 8 А Стефан, † (У понеділок 3-го тижня після Пасхи: У ті дні Стефан, Це ж і Стефану первомученику.) сповнений вiри i сили, творив великi чудеса i знамення в народi. 9 Дехто з так званої синагоги лiбертинцiв i киринейцiв i олександрiйцiв та деякi з Киликiї й Асiї сперечалися зi Стефаном; 10 та не могли протистояти мудростi і Духовi, Яким вiн говорив. 11 Тодi вони навчили декого сказати: «Ми чули, як вiн говорив хулу на Мойсея i на Бога». 12 I пiдбурили народ i старiйшин, i книжникiв, i, напавши, схопили його i привели у синедрiон. 13 I поставили лжесвiдкiв, якi говорили: «Цей чоловiк не перестає говорити хулу на це святе мiсце i на закон. 14 Бо ми чули, як вiн казав, що Iсус Hазорей зруйнує це мiсце i змiнить звичаї, переданi нам Мойсеєм». 15 I всi, хто сидiв у синедрiонi, дивлячись на нього, бачили лице його, як лице ангела.
1 Тодi запитав первосвященик: «Чи справдi воно так?» 2 Вiн же промовив: «Мужi-браття i отцi! Послухайте. Бог слави з’явився отцю нашому Авраамовi у Месопотамiї, до переселення його у Харран, 3 i сказав йому: «Вийди з землi твоєї, i з роду твого, i з дому батька твого та йди в землю, яку покажу тобi». 4 Тодi вiн вийшов iз землi Халдейської та оселився в Харранi; а звiдтiля, пiсля смерти батька його, переселив його Бог у цю землю, в якiй ви нинi живете. 5 I не дав йому на нiй спадщини анi на стопу ноги,
а обiцяв дати її у володiння йому i пiсля нього нащадкам його, хоч у нього ще не було дiтей. 6 I сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужiй землi i будуть поневоленi i пригнобленi рокiв чотириста. 7 «Але Я, — сказав Бог, — судитиму народ, який поневолить їх; i пiсля того вони вийдуть i служитимуть Менi на цьому мiсцi». 8 I дав йому завiт обрiзання. I коли він породив Iсаака, то обрiзав його восьмого дня; а Iсаак породив Якова, Якiв же — дванадцять патрiархiв. 9 Патрiархи, iз заздрости, продали Йосифа в Єгипет; 10 але Бог був iз ним, i визволив його вiд усiх скорбот, i дав йому мудрiсть та благоволiння царя єгипетського, фараона, який настановив його начальником над Єгиптом та над усiм домом своїм. 11 I прийшов голод на всю землю Єгипетську i Ханаанську, i велика скорбота‚ i отцi нашi не знаходили їжi. 12 Почув Якiв, що є хлiб у Єгиптi, i послав туди отцiв наших у перший раз. 13 А коли вони прийшли вдруге, Йосиф вiдкрився братам своїм, i став вiдомим фараоновi рiд Йосифiв. 14 I, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова i всю родину свою, душ сiмдесят п’ять. 15 Якiв прибув до Єгипту, i помер сам‚ i отцi нашi; 16 i перенесенi були у Сихем, i покладенi у гробi, який купив Авраам за цiну срiбла у синiв Еммора Сихемового. 17 А коли наближався час здiйснення обiтницi, про яку клявся Бог Авраамовi, народу бiльшало i множилося в Єгиптi, 18 до того часу, як став iнший цар, який не знав Йосифа. 19 Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отцiв наших, приневолюючи їх кидати дiтей своїх, щоб не лишалися живими. 20 У цей час народився Мойсей i був угодний Боговi. Три мiсяцi годувався вiн у домi батька свого. 21 А коли вiн був покинутий, взяла його фараонова дочка i виховала його у себе як сина. 22 I навчений був Мойсей усiєї єгипетської мудрости, i був сильний у словах та дiлах. 23 Коли ж виповнилось йому сорок рокiв, спало йому на серце вiдвiдати своїх братiв, синiв Ізраїлевих. 24 I, побачивши одного з них скривдженого, заступився i помстився за ображеного, вбивши єгиптянина. 25 Вiн думав, що зрозумiють брати його, що Бог рукою його дає їм спасiння; але вони не зрозумiли. 26 Hаступного дня, коли дехто з них бився, вiн з’явився i схиляв їх до миру, кажучи: «Мужi, ви — брати; навiщо кривдите один одного?» 27 А той, хто кривдив ближнього, вiдштовхнув його, кажучи: «Хто тебе настановив начальником i суддею над нами? 28 Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?» 29 I втiк Мойсей вiд цих слiв i став пришельцем у землi Мадiамськiй, де народилося вiд нього двоє синiв. 30 А як минуло сорок рокiв, з’явився йому в пустелi гори Синай ангел Господнiй у полум’ї вогню тернового куща. 31 Мойсей, побачивши, дивувався видiнню; а коли приступав роздивитися, був до нього голос Господнiй: 32 «Я Бог отцiв твоїх, Бог Авраама, i Бог Iсаака, i Бог Якова». Мойсей, затремтiвши, не смiв дивитись. 33 I сказав йому Господь: «Скинь взуття з нiг твоїх, бо мiсце, на якому ти стоїш, є земля свята. 34 Я бачу пригноблення народу Мого в Єгиптi, i чую стогiн його, i зiйшов звiльнити його; отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет». 35 Цього Мойсея, якого вони вiдцуралися, сказавши: «Хто тебе настановив начальником i суддею?» — цього Бог через ангела, який з’явився йому в терновому кущi, послав начальником i визволителем. 36 Цей вивiв їх, створивши чудеса i знамення в землi Єгипетськiй, i на Червоному морi, i в пустелi протягом сорока рокiв. 37 Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: «Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братiв ваших; як мене, Його слухайте». 38 Це той, що був у пустелi в єднаннi з ангелом, який промовляв до нього на горi Синай, та з отцями нашими i який прийняв живi слова, щоб передати нам, 39 якому отцi нашi не хотiли коритися, а вiдмовилися вiд нього i обернулися серцем своїм до Єгипту, 40 сказавши Аароновi: «Зроби нам богiв, якi б iшли перед нами; бо ми не знаємо, що сталося з Мойсеєм, який вивiв нас iз землi Єгипетської». 41 I в тi днi зробили тельця i принесли жертву iдоловi, i веселилися перед витворами рук своїх. 42 Бог вiдвернувся i попустив їх служити воїнству небесному, як написано в книзi пророкiв: «Доме Iзраїлiв, хiба ви Менi приносили заколене та жертви протягом сорока рокiв у пустелi? 43 Ви прийняли скинiю Молохову i зiрку бога вашого Ремфана, зображення, зробленi вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавилон». 44 У отцiв наших була в пустелi скинiя свiдчення, як повелiв Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений ним. 45 Отцi нашi з Iсусом, узявши її, внесли у володiння народiв, яких Бог вигнав вiд лиця отцiв наших. Так було до днiв Давида, 46 який знайшов ласку перед Богом i благав знайти оселю для Бога Якова.
47 Соломон же збудував Йому храм. 48 Але Всевишнiй живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк: 49 «Hебо — престіл Мiй, i земля — пiднiжжя нiг Моїх. Який храм збудуєте Менi, — говорить Господь, — або яке мiсце для спокою Мого? 50 Чи не Моя рука створила все це?» 51 Жорстокосерднi! Люди з необрiзаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духовi Святому, як отцi вашi, так i ви. 52 Кого ж з пророкiв не гнали отцi вашi? Вони повбивали провiсникiв пришестя Праведника, зрадниками та вбивцями Якого нинi стали ви, — 53 ви, якi прийняли закон при служiннi ангелiв i не зберегли». 54 Слухаючи це, вони розлютилися в серцях своїх i скреготали на нього зубами. 55 А Стефан, сповнений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Iсуса, Який стояв праворуч Бога, 56 i сказав: «Ось, я бачу небеса, що розкрились, i Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога». 57 Вони ж, закричавши гучним голосом, позатуляли вуха свої i одностайно кинулися на нього, 58 i, вивiвши за мiсто, стали побивати його камiнням. Свiдки ж поклали свої одежi бiля нiг юнака на iм’я Савл. 59 І побили камiнням Стефана, який молився i говорив: «Господи Iсусе, прийми дух мiй». 60 I, ставши на колiна, викликнув гучним голосом: «Господи, не вважай їм це за грiх!» I, сказавши це, упокоївся.
1 Савл же схвалював убивство його. Того дня сталося велике гонiння на церкву в Єрусалимi; i всi, крiм апостолiв, розсiялися по рiзних мiсцях Юдеї та Самарiї. 2 Стефана ж поховали люди побожнi i вчинили великий плач по ньому. 3 А Савл нищив Церкву; ходив по домах, тягнув чоловiкiв та жiнок i вiддавав їх до в’язницi. 4 Тi ж, що розсiялися, ходили i благовiстили слово.
(Зач. 18) 5 Так, † (У вівторок 3-го тижня після Пасхи: У ті дні) Филип прийшов у самарiйське мiсто i проповiдував їм Христа. 6 Hарод однодушно слухав те, що говорив Филип; чув i бачив чудеса, якi вiн творив. 7 Бо нечистi духи з багатьох, хто мав їх, виходили з великим криком, а чимало розслаблених i кривих зцiлялося. 8 I була велика радiсть у тому мiстi. 9 Перебував же в мiстi один чоловiк на iм’я Симон, який ранiш волхвував i дивував самарiйський народ, видаючи себе за якогось великого. 10 Його слухали всi, вiд малого до великого, кажучи: «Цей є велика сила Божа». 11 А слухали його тому, що вiн довгий час дивував їх волхвуванням. 12 Коли ж повiрили Филиповi, який благовiстив про Царство Боже та про ім’я Iсуса Христа, то хрестились i чоловiки i жiнки. 13 Увiрував i сам Симон i, охрестившись, не вiдходив вiд Филипа; i, побачивши великi чудеса й знамення, що творилися, дивувався. 14 Коли почули апостоли, якi були в Єрусалимi, що Самарiя прийняла слово Боже, послали до них Петра та Iоана, 15 котрi, прийшовши, помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого. 16 Бо Вiн не сходив ще на жодного з них, а тiльки були вони охрещенi в iм’я Господа Iсуса. 17 Тодi поклали руки на них, i вони прийняли Духа Святого.
(Зач. 19) 18 Симон же, † (У середу 3-го тижня після Пасхи: У ті дні Симон,) побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, принiс їм грошi, 19 кажучи: «Дайте й менi таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, одержував Духа Святого». 20 Але Петро сказав йому: «Hехай срiбло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дiстати дар Божий за грошi. 21 Hема для тебе в цьому нi частки, нi уділу; бо серце твоє неправдиве перед Богом. 22 Отже, покайся у цьому грiху твоєму i благай Бога, щоб вiдпустив тобi помисел серця твого; 23 бо бачу тебе повного жовчi гiркої i в путах неправди». 24 Симон же сказав у вiдповiдь: «Помолiться за мене до Господа, щоб мене нiщо не спiткало iз сказаного вами». 25 Вони ж, засвiдчивши та проповiдавши слово Господнє, поверталися до Єрусалима i в багатьох самарiйських селах проповiдували Євангелiє.
(Зач. 20) 26 А Филиповi ангел Господнiй сказав: † (У четвер 3-го тижня після Пасхи: У ті дні сказав Филипові ангел Господній:) «Устань та йди на пiвдень, на дорогу, що йде з Єрусалима в Газу; вона безладна». 27 Вiн устав i пiшов. I ось чоловiк ефiопський, євнух, вельможа Кандакiї, царицi ефiопської, хранитель усiх її скарбiв, який приїжджав до Єрусалима на поклонiння, 28 повертався i, сидячи на своїй колiсницi, читав пророка Iсаю. 29 Дух сказав Филиповi: «Пiдiйди i пристань до цiєї колiсницi». 30 Филип пiдiйшов i, почувши, що вiн читає пророка Iсаю, сказав: «Чи розумiєш, що читаєш?» 31 Вiн сказав: «Як можу розумiти, коли ніхто не настановить мене?» I попросив Филипа пiднятися i сiсти з ним. 32 А мiсце з Писання, яке вiн читав, було таке: «Як вівцю на заклання, ведено Його, i, як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить, так i Вiн не вiдкриває уст Своїх. 33 У приниженнi Його суд Його вiдбувся. Але про рiд Його хто розповiсть? Бо береться iз землi життя Його». 34 I казав євнух Филиповi: «Прошу тебе сказати: про кого пророк говорить це? Про себе чи про когось iншого?» 35 Филип вiдкрив уста свої i, почавши з цього Писання, благовiстив йому про Iсуса. 36 Тим часом, продовжуючи путь, вони приїхали до води, i євнух сказав: «Ось вода. Що перешкоджає менi хреститись?» 37 Филип же сказав йому: «Якщо вiруєш вiд усього серця, то можна». Вiн сказав у вiдповiдь: «Вiрую, що Iсус Христос є Син Божий». 38 I наказав зупинити колiсницю; i ввiйшли обидва у воду, Филип i євнух; i охрестив (він) його. 39 Коли ж вони вийшли з води, Дух Святий зiйшов на євнуха, а Филипа вознiс ангел Господнiй, i євнух уже не бачив його, i поїхав дорогою своєю, радiючи.
(Зач. 21) 40 Филип же † (У п’ятницю 3-го тижня після Пасхи: У ті дні Филип) опинився в Азотi i, проходячи, благовiстив усiм мiстам, аж поки прийшов до Кесарiї.
1 А Савл, ще дихаючи погрозами та вбивством на ученикiв Господа, прийшов до первосвященика 2 i випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, кого знайде з послiдовникiв цього вчення, чоловiкiв та жiнок, зв’язавши, приводити до Єрусалима. 3 Коли ж вiн iшов i наближався до Дамаска, враз осяяло його свiтло з неба. 4 Вiн упав на землю i почув голос, який говорив йому: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» 5 Вiн сказав: «Хто Ти, Господи?» Господь же каже: «Я — Iсус, Якого ти гониш. Тяжко тобi йти проти рожна». 6 Вiн iз трепетом i жахом сказав: «Господи, що повелиш менi робити?» I Господь сказав йому: «Встань i йди до мiста; i сказано буде тобi, що тобi треба робити». 7 Люди ж, якi йшли за ним, стояли здивованi, бо чули голос, а нiкого не бачили. 8 Савл пiдвiвся iз землi i вiдкритими очима своїми нiкого не бачив. I повели його, взявши за руку, i привели в Дамаск. 9 I три днi вiн не бачив, i не їв, i не пив.
(Зачало) 10 У Дамаску † (1-го жовтня, апостолу Ананії: У ті дні в Дамаску) був один ученик на iм’я Ананiя; i Господь у видiннi сказав йому: «Ананiє!» Вiн сказав: «Я, Господи!» 11 Господь же сказав йому: «Встань i пiди на вулицю, що зветься Прямою, i спитай в Юдиному домi тарсянина на iм’я Савл; вiн зараз молиться, 12 i бачив у видiннi мужа, на iм’я Ананiя, який прийшов до нього i поклав на нього руку, щоб вiн прозрiв». 13 Ананiя вiдповiв: «Господи, я чув вiд багатьох про цього чоловiка, скiльки зла заподiяв вiн святим Твоїм у Єрусалимi; 14 i тут має вiд первосвященикiв владу зв’язати всiх, хто призиває iм’я Твоє». 15 Господь же сказав йому: «Iди, бо вiн є Мiй обраний сосуд, щоб пронести iм’я Моє перед народами‚ i царями, i синами Ізраїлевими. 16 I Я покажу йому, скiльки вiн має постраждати за iм’я Моє». 17 Ананiя пiшов i увiйшов у дім i, поклавши на нього руки, сказав: «Брате Савле, Господь Iсус, Який з’явився тобi на дорозi, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрiв i сповнився Святого Духа». 18 I вмить немовби луска відпала з очей його, i враз вiн прозрiв; i, вставши, охрестився 19 і‚ прийнявши їжу‚ укріпився.
(Зач. 22) І Савл † (У суботу 3-го тижня після Пасхи: У ті дні Савл) кілька днів пробув з учениками у Дамаску. 20 І відразу став проповідувати в синагогах про Ісуса, що Він є Син Божий. 21 I всi, хто чув, дивувалися i говорили: «Хiба це не той самий, який гнав у Єрусалимi тих, якi призивали ім’я це? Та й сюди чи для того прийшов, щоб зв’язувати їх i приводити до первосвященикiв?» 22 А Савл усе бiльше i бiльше змiцнювався i бунтував юдеїв, якi жили в Дамаску, доводячи, що Той є Христос. 23 Коли ж минуло багато часу, юдеї змовились убити його. 24 Але Савл довiдався про їхнiй намiр. Вони ж день i нiч вартували бiля ворiт, щоб убити його. 25 Та ученики, узявши його, вночi спустили в корзині по стiнi. 26 Савл прибув до Єрусалима i намагався приєднатися до ученикiв; але всi боялися його, не вiрячи, що вiн ученик. 27 Варнава ж узяв його, привiв до апостолiв i розповiв їм, як вiн дорогою побачив Господа, i що говорив йому Господь, i як вiн у Дамаску смiливо проповiдував в iм’я Iсусове. 28 I перебував вiн з ними в Єрусалимi, входив i виходив, i смiливо проповiдував в iм’я Господа Iсуса. 29 Говорив також i сперечався з еллiнiстами; а вони намiрялися вбити його. 30 Брати, довiдавшись про це, вiдправили його до Кесарiї i перепровадили до Тарса. 31 Церкви ж по всiй Юдеї, Галилеї та Самарiї мали спокiй, навчаючись та перебуваючи в страху Господньому; i, втiшенням Святого Духа, примножувались.
(Зач. 23) 32 Трапилося, що † (У неділю 4-ту, про розслабленого: У ті дні сталося, що) Петро, коли обходив усiх, прийшов і до святих, якi жили в Лiддi. 33 Там знайшов вiн одного чоловiка на iм’я Еней, який уже вiсiм рокiв лежав на постелi i був розслаблений. 34 Петро сказав йому: «Енею! Зцiляє тебе Iсус Христос; встань з постелi твоєї». I вiн зараз же встав. 35 I бачили його всi жителi в Лiддi i Саронi, якi навернулися до Господа. 36 У Іоппiї ж була одна учениця на iм’я Тавифа, що значить «сарна»; вона була сповнена добрих дiл i творила багато милостинi. 37 Сталося ж у тi днi, що вона занедужала й померла. Її обмили i поклали у світлиці. 38 Лiдда ж була поблизу Іоппiї, тому ученики, почувши, що Петро перебуває там, послали до нього двох чоловiк просити, щоб вiн не забарився прийти до них. 39 Петро, вставши, пiшов з ними; i коли вiн прийшов, завели його у світлицю, i всi вдови iз слiзьми стали перед ним i показували сорочки та плаття, що їх робила Сарна, живучи з ними. 40 Петро вислав усiх i, ставши на колiна, помолився, i, звернувшись до тiла, сказав: «Тавифо, встань». I вона вiдкрила свої очi i, побачивши Петра, сiла. 41 Вiн подав їй руку, пiдвiв її i, покликавши святих i вдовиць, поставив її перед ними живою. 42 Це стало вiдомим по всiй Іоппiї, i багато хто увiрував у Господа.
43 I чимало днiв пробув вiн у Іоппiї в якогось Симона, кожум’яки.
(Зач. 24) 1 У Кесарiї † (У понеділок 4-го тижня після Пасхи: У ті дні в Кесарії) був один чоловiк, на iм’я Корнилiй, сотник з полку, званого Італiйським, 2 побожний i богобоязний, з усiм домом своїм, вiн чинив багато милостинi народовi i завжди молився Боговi. 3 Близько дев’ятої години дня, у видiннi, вiн ясно бачив ангела Божого, який увiйшов до нього i сказав йому: «Корнилiю!» 4 Вiн же глянув на нього i, злякавшись, сказав: «Що, Господи?» Ангел вiдповiв йому: «Молитви твої та милостинi твої згадалися перед Богом. 5 Отже, пошли людей до Іоппiї i поклич Симона, званого Петром. 6 Вiн гостює в одного кожум’яки Симона, дiм якого бiля моря; вiн скаже тобi слова, якими спасешся ти i весь твiй дiм». 7 Коли ангел, який говорив iз Корнилiєм, вiдiйшов, то вiн, покликавши двох iз своїх слуг i побожного воїна з тих, якi були при ньому, 8 i, розповiвши їм усе, послав їх у Іоппiю. 9 Другого дня, коли вони йшли i наближалися до мiста, Петро близько шостої години вийшов на крівлю дому помолитися, 10 і вiдчув вiн голод, i захотiв їсти. Поки ж готували, найшов на нього жах, 11 і бачить розкрите небо i якийсь сосуд, нiби велике полотно, прив’язане за чотири кiнцi, що спускається на землю i сходить до нього; 12 у ньому знаходились усякi земнi чотириногi, i звiрi, i плазуни, i птахи небеснi. 13 I був голос до нього: «Встань, Петре, заколи та їж». 14 Петро ж сказав: «Hi, Господи, я нiколи не їв нiчого поганого або нечистого». 15 Тодi вдруге був голос до нього: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим». 16 Сталося це тричi; i сосуд знову пiднявся на небо.
17 Коли ж Петро в собi дивувався, що б то означало видiння, яке вiн бачив, — ось посланцi вiд Корнилiя, розпитавши про Симонiв дiм, зупинилися бiля ворiт; 18 i, крикнувши, спитали: «Чи тут гостює Симон, званий Петром?» 19 Тим часом як Петро розмiрковував про видiння, Дух сказав йому: «Ось, три чоловiки шукають тебе; 20 встань, зiйди та йди з ними, нiтрохи не вагаючись; бо Я послав їх».
(Зач. 25) 21 Петро, † (У вівторок 4-го тижня після Пасхи: У ті дні Петро,) зiйшовши до людей, присланих до нього Корнилiєм, сказав: «Я — той, кого ви шукаєте; у якiй справi ви прийшли?» 22 Вони ж сказали: «Корнилiй-сотник, муж праведний i богобоязний, про якого добре говорить увесь народ юдейський, одержав повелiння через святого ангела покликати тебе до дому свого i послухати слова твого». 23 Тодi Петро, запросивши їх, пригостив. А наступного дня, уставши, пiшов з ними, i дехто з братiї іоппiйської пiшли з ним. 24 Hаступого дня прийшли вони до Кесарiї. Корнилiй же очікував їх, скликавши своїх родичiв та близьких друзiв. 25 Коли входив Петро, Корнилiй його зустрiв i поклонився, припавши до його нiг. 26 Петро ж пiдвiв його, кажучи: «Встань, я теж людина». 27 I, розмовляючи з ним, увiйшов у дiм i знайшов багатьох, що зiбралися. 28 I сказав їм: «Ви знаєте, що юдеєвi заборонено знатися або зближатися з iноплемiнником; але Бог вiдкрив менi, щоб я жодного чоловiка не вважав негiдним або нечистим. 29 Тому я, коли мене покликали, прийшов, не вагаючись. Отже, питаю: для чого ви покликали мене?» 30 Корнилiй сказав: «Четвертого дня я постився аж до цiєї години i о дев’ятiй годинi молився у своєму домi, i ось став передi мною муж у свiтлiй одежi 31 i каже: «Корнилiю! Почута молитва твоя, i милостинi твої згадалися перед Богом. 32 Отже, пошли в Іоппiю та поклич Симона, званого Петром; вiн гостює в домi кожум’яки Симона, що бiля моря; вiн прийде i скаже тобi». 33 Зразу ж послав я до тебе, i ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всi стоїмо перед Богом, щоб вислухати все, що повелiв тобi Бог».
(Зач. 26) 34 Петро † (У четвер 4-го тижня після Пасхи: У ті дні Петро) відкрив уста і сказав: «Істинно пізнаю, що Бог не дивиться на особу, 35 але в усякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, угодний Йому. 36 Він послав синам Ізраїлевим слово, благовістячи мир через Ісуса Христа; Цей є Господь усіх. 37 Ви знаєте про те, що сталося по всiй Юдеї, починаючи вiд Галилеї, пiсля хрещення, що проповiдував Iоан: 38 як Бог Духом Святим i силою помазав Iсуса з Hазарета, i Вiн ходив, творив добро i зцiляв усiх, поневолених дияволом, тому що Бог був з Hим. 39 I ми свiдки всього, що зробив Вiн на землi юдейськiй i в Єрусалимi, i що врешті Його вбили, повiсивши на деревi. 40 Його Бог воскресив на третiй день, i дав Йому являтися 41 не всьому народовi, а свiдкам, Богом наперед обраним, нам, якi їли й пили з Hим пiсля воскресіння Його з мертвих. 42 I Вiн повелiв нам проповiдувати людям i свiдчити, що Вiн є призначений вiд Бога Суддя живих i мертвих. 43 Про Hього всi пророки свiдчать, що всякий, хто вірує в Hього‚ одержить вiдпущення грiхiв iменем Його».
(Зач. 27) 44 Коли † (У п’ятницю 4-го тижня після Пасхи: У ті дні, коли) Петро ще продовжував цю промову, Дух Святий зiйшов на всiх, хто слухав слово. 45 I вiруючi з обрiзаних, якi прийшли з Петром, дивувалися, що дар Святого Духа зiйшов i на язичникiв, 46 бо чули, що вони говорять (різними) мовами i величають Бога. Тодi Петро сказав: 47 «Хто може заборонити хреститись водою тим, що, як i ми, одержали Святого Духа?» 48 I звелiв їм хреститися в iм’я Iсуса Христа. Потiм вони просили його пробути в них кiлька днiв.
1 Почули апостоли та браття, якi були в Юдеї, що i язичники прийняли слово Боже. 2 I коли Петро прийшов до Єрусалима, обрiзанi дорiкали йому, 3 кажучи: «Ти ходив до людей необрiзаних i їв з ними». 4 Петро ж почав переказувати їм по порядку, говорячи: 5 «У мiстi Іоппiї я молився, i в жахові бачив видiння: сходив якийсь сосуд, нiби велике полотно, яке чотирма кiнцями спускалося з неба, i опустилось до мене. 6 Я подивився на нього i, розглядаючи, побачив чотириногих земних, звiрiв, плазунiв i птахiв небесних. 7 I почув я голос, який промовляв до мене: «Встань, Петре, заколи та їж». 8 Я ж сказав: «Hi, Господи, нiщо погане або нечисте нiколи не входило в мої уста». 9 I вiдповiв менi вдруге голос з неба: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим». 10 Це сталося тричi, i знову пiднялося все на небо.
11 I ось у ту саму мить три чоловiки, посланi з Кесарiї до мене, стали перед домом, де я був. 12 Дух сказав менi йти з ними, анiскiльки не вагаючись. Пiшли зi мною й цi шiсть братiв, i ми прийшли в дiм того чоловiка. 13 Вiн розповiв нам, як вiн бачив у своєму домi ангела святого, який став i сказав йому: «Пошли до Іоппiї людей i поклич Симона, званого Петром; 14 вiн скаже тобi слова, якими спасешся ти i весь дiм твiй». 15 Коли ж почав я говорити, зiйшов на них Дух Святий, як i на нас спочатку. 16 Згадав я тодi слово Господа, як Вiн сказав: «Iоан хрестив водою, а ви будете хрещенi Духом Святим». 17 Отже, якщо Бог дав їм такий дар, як i нам, що увiрували в Господа Iсуса Христа, то хто ж я, щоб мiг заборонити Боговi?» 18 Вислухавши це, вони заспокоїлись i прославили Бога, кажучи: «Видно, i язичникам дав Бог покаяння на життя».
(Зач. 28) 19 Тим часом † (У неділю 5-ту, про самарянку: У ті дні апостоли,) розсiянi через гонiння, що сталося пiсля Стефана, пройшли до Фiнiкiї та Кiпру i Антиохiї, нiкому не проповiдуючи слово, крiм юдеїв. 20 Були ж деякi з них кiпряни i киринейцi, якi, прийшовши до Антиохiї, говорили до еллiнiв, благовiстячи Господа Iсуса. 21 I рука Господня була з ними, i велике число, увiрувавши, навернулося до Господа. 22 Дiйшла чутка про це до церкви Єрусалимської, i доручили Варнавi йти до Антиохiї. 23 Вiн прийшов i, побачивши благодать Божу, зрадiв i умовляв усiх триматися Господа щирим серцем; 24 бо вiн був чоловік добрий i сповнений Духа Святого i вiри. I приєдналося чимало народу до Господа. 25 Потiм Варнава пiшов у Тарс шукати Савла i, знайшовши його, привiв до Антиохiї. 26 Цiлий рiк збиралися вони в церквi i вчили багато народу; i ученики в Антиохiї вперше почали зватися християнами.
27 У тi днi прийшли з Єрусалима до Антиохiї пророки. 28 I один з них, на iм’я Агав, уставши, провiстив Духом, що по всьому свiту буде великий голод, що й сталося за кесаря Клавдiя.
29 Тодi ученики ухвалили, щоб кожний‚ хто що мав‚ послав допомогу браттям, якi живуть у Юдеї, 30 що й зробили, пославши зiбране до пресвiтерiв через Варнаву i Савла.
(Зач. 29) 1 У той час † (У суботу 4-го тижня після Пасхи: У ті дні Це ж і святому мученику Георгію, і Якову Заведеєву.) цар Iрод пiдняв руки на декого з церкви, щоб заподiяти їм зло, 2 i мечем убив Якова, брата Iоанового. 3 А побачивши, що це подобається юдеям, пiсля того взяв i Петра, — тодi були днi опрiснокiв, — 4 i, схопивши його, посадив у в’язницю; i наказав чотирьом четвіркам воїнiв стерегти його, маючи намiр пiсля Пасхи вивести його до народу. 5 Отже, Петра стерегли у в’язницi, а тим часом церква ревно молилася за нього Боговi. 6 Коли ж Iрод хотiв вивести його, тiєї ночi Петро спав мiж двома воїнами, скутий двома ланцюгами, i сторожа бiля дверей стерегла в’язницю. 7 I ось постав ангел Господнiй, i свiтло осяяло в’язницю, i, штовхнувши в бiк Петра, вiн розбудив його i сказав: «Встань швидше». I впали ланцюги з його рук. 8 I сказав йому ангел: «Пiдпережись i взуйся». Вiн зробив так. Потiм говорить йому: «Вдягни одяг твій та йди за мною». 9 Петро вийшов i попрямував за ним, не знаючи, що роблене ангелом було в дiйсностi, а думав, що бачить видiння. 10 Пройшовши першу i другу сторожу, вони прийшли до залiзної брами, що вела до мiста, яка сама собою вiдчинилася їм: вони вийшли i пройшли одну вулицю, i раптом ангела не стало з ним. 11 Тодi Петро, опам’ятавшись, сказав: «Тепер я бачу воiстину, що Господь послав ангела Свого i звiльнив мене від руки Iродової та вiд усього, чого чекав народ юдейський».
(Зач. 30)
12 I, † (У понеділок 5-го тижня після Пасхи: У ті дні Петро) роздивившись, прийшов до дому Марiї, матерi Iоана, званого Марком, де багато людей зiбралися i молилися. 13 Коли ж Петро постукав бiля ворiт, то вийшла послухати служниця на iм’я Рода 14 i, впiзнавши голос Петра, з радости не вiдчинила ворiт, а, вбiгши, сказала, що Петро стоїть бiля ворiт. 15 А тi казали їй: «Чи при своєму ти розумi?» Але вона твердила, що так i є. Вони ж говорили: «Це ангел його». 16 А Петро i далi стукав. Коли ж вiдчинили, то побачили його i вжахнулися. 17 Вiн же, давши знак рукою, щоб мовчали, розповiв їм, як Господь вивiв його з в’язницi, i сказав: «Сповiстiть про це Якова i братiю». Потiм, вийшовши, пiшов у iнше мiсце.18 Коли настав день, мiж воїнами зчинилася велика тривога: що сталося з Петром. 19 Iрод же, пошукавши його i не знайшовши, судив сторожiв i звелiв стратити їх. Потiм вiн вiдбув з Юдеї до Кесарiї i там залишався. 20 Iрод був розгнiваний на тирян i сидонян; вони ж, змовившись, прийшли до нього i, схиливши на свiй бiк Власта, постельника царського, просили миру, бо їхня країна живилася вiд його царства. 21 Призначеного дня Iрод, одягнувшись у царський одяг, сiв на пiдвищенні i говорив до них; 22 а народ вигукував: «Це голос Бога, а не людини». 23 Та раптом ангел Господнiй уразив його за те, що вiн не вiддав слави Боговi; i, з’їдений червою, помер. 24 Слово ж Боже росло i поширювалось.
(Зач. 31) 25 А † (У вівторок 5-го тижня після Пасхи: У ті дні) Варнава та Савл, виконавши доручення, повернулися з Єрусалима до Антиохiї, взявши з собою Iоана, прозваного Марком.
1 В Антиохiйській церквi були деякi пророки i вчителi: Варнава i Симеон, що звався Hiгер, i Луцiй киринеянин, i Манаїл, вихований з Iродом четвертовладником, i Савл. 2 Коли вони служили Господевi й постили, Дух Святий сказав: «Вiддiлiть Менi Варнаву та Савла для дiла, на яке Я покликав їх». 3 Тодi вони, попостившись i помолившись та поклавши руки на них, вiдпустили їх. 4 Вони, посланi Духом Святим, прийшли до Селевкiї, а звiдтiль вiдпливли до Кiпру; 5 i, бувши в Саламiнi, проповiдували слово Боже в юдейських синагогах; мали ж вони й Iоана для служіння. 6 Пройшовши весь острiв до Пафа, знайшли вони одного волхва, лжепророка, юдеянина на iм’я Варiiсус, 7 який був iз проконсулом Сергiєм Павлом, чоловiком розумним. Вiн, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже. 8 А Елiма-волхв (бо те означає iм’я його) противився їм, намагаючись вiдвернути проконсула вiд вiри. 9 Але Савл, вiн же й Павло, сповнившись Духа Святого i глянувши на нього, 10 сказав: «О, сповнений всякого лукавства i всякого лиходiйства, сину дияволiв, ворог усякої правди! Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господнiх? 11 І нинi ось рука Господня на тобi: ти будеш слiпий i не побачиш сонця до часу». I раптом обiйняла його темрява й пiтьма, i вiн ходив навпомацки, шукаючи поводиря. 12 Тодi проконсул, побачивши, що сталося, увiрував, дивуючись ученню Господньому.
(Зач. 32) 13 Вiдпливши † (У середу 5-го тижня після Пасхи: У ті дні, відпливши) з Пафа, Павло та тi, що були з ним, прибули до Пергiї, у Памфiлiї. А Iоан, вiдлучившись вiд них, повернувся до Єрусалима. 14 Вони ж, проходячи вiд Пергiї, прибули до Антиохiї пiсидiйської i, увiйшовши в синагогу суботнього дня, сiли. 15 Пiсля читання Закону i Пророкiв начальники синагоги послали сказати їм: «Мужi-браття! Якщо у вас є слово повчання до народу, говорiть». 16 Павло, пiдвiвшись, дав знак рукою i сказав: «Мужi iзраїльтяни i ті‚ що бояться Бога, вислухайте! 17 Бог народу цього обрав батьків наших i пiднiс цей народ пiд час перебування у землi єгипетськiй, i силою великою вивiв їх iз неї, 18 i близько сорока рокiв годував їх у пустелi. 19 I, знищивши сiм народiв у землi Ханаанськiй, роздiлив їм у спадщину їхню землю. 20 I пiсля цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти рокiв, давав їм суддiв до пророка Самуїла. 21 Потiм просили вони царя, i Бог дав їм Саула, сина Кiсового, мужа з колiна Венiамінового. Так минуло рокiв сорок. 22 Усунувши його, настановив їм царем Давида, про якого i сказав, засвiдчивши: «Знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея, який здiйснить усi бажання Мої». 23 З його роду Бог за обiтницею підніс Ісуса — Спасителя Iзраїлевi. 24 Перед самим пришестям Його Iоан проповiдував хрещення всьому народовi iзраїльському.
(Зач. 33) 25 Закiнчуючи ж † (29-го серпня: У ті дні, закінчуючи) путь свою, Iоан говорив: «За кого ви мене вважаєте? Я не Той; але ось iде за мною, у Якого я недостойний розв’язати взуття на ногах. 26 Мужi-браття, сини роду Авраамового i всi мiж вами, хто боїться Бога! Вам послано слово спасiння цього. 27 Бо жителi Єрусалима i начальники їхнi, не визнавши Його i осудивши, сповнили слова пророчi, що читаються кожної суботи, 28 i, не знайшовши в Hьому нiякої провини, вартої смерти, просили Пилата вбити Його. 29 Коли ж сповнилось усе, написане про Hього, то, знявши з дерева, поклали Його до гробу. 30 А Бог воскресив Його з мертвих. 31 Вiн багато днiв являвся тим, якi вийшли з Hим iз Галилеї до Єрусалима i якi нинi є свiдками Його перед народом. 32 I ми благовiстимо вам, що обiтницю, дану батькам, Бог виконав нам, дiтям їхнiм, воскресивши Iсуса,
33 як i в другому псалмi написано: «Ти Син Мiй: Я нинi родив Тебе». 34 А що воскресив Його з мертвих, так що Вiн уже не обернеться в тлiння, про це сказав так: «Я дам вам милостi, обiцянi Давидовi, вiрно». 35 Тому й в iншому мiсцi говорить: «Hе даси Святому Твоєму побачити тлiння». 36 Давид, послуживши у свiй час Божiй волi, упокоївся, i приєднався до своїх отцiв, i побачив тлiння; 37 а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тлiння. 38 Отже, нехай буде вiдомо вам, мужi-браття, що заради Hього вам сповiщається вiдпущення грiхiв; 39 i в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Hим всякий вiруючий. 40 Стережiться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророкiв: 41 «Дивiться, недбайливi, подивуйтесь i зникнiть; бо Я творю дiло в днi вашi, дiло, якому не повiрили б ви, коли б хто розповiв вам». 42 Як вони виходили з юдейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й у наступну суботу. 43 Коли ж присутнi розходились, то багато юдеїв i шанувальникiв Бога, навернених з язичникiв, пiшли слiдом за Павлом i Варнавою, якi, бесiдуючи з ними, умовляли їх перебувати у благодатi Божiй. 44 Hаступної суботи мало не все мiсто зiбралося слухати слово Боже. 45 Але юдеї, побачивши народ, сповнилися заздрощів i, сперечаючись та лихословлячи, суперечили тому, що говорив Павло. 46 Тодi Павло та Варнава з дерзновенням сказали: «Вам першим належало проповiдувати слово Боже, а через те, що ви вiдкидаєте його й самих себе робите недостойними вiчного життя, то ми звертаємось до язичникiв. 47 Бо так заповiв нам Господь: «Я поставив Тебе свiтлом язичникам, щоб Ти був на спасiння аж до краю землi». 48 Слухаючи це, язичники радiли i прославляли слово Господнє, i увiрували всi, якi були наперед визначенi до вiчного життя. 49 I слово Господнє поширилося по всiй країнi. 50 Але юдеї намовили побожних та почесних жiнок i перших у мiстi людей, i вчинили гонiння на Павла та Варнаву, i вигнали їх за свої межі. 51 Вони ж, обтрусивши на них порох з нiг своїх, пiшли до Iконiї. 52 А ученики сповнювались радости й Духа Святого.
1 В Iконiї вони увiйшли разом у юдейську синагогу i говорили так, що увiрувало дуже багато юдеїв i еллiнiв. 2 А невiруючi юдеї розпалили i розлютили проти братiї серця язичникiв. 3 Проте вони пробули тут досить часу, смiливо проповiдуючи Господа, Який на свiдчення слова благодатi Своєї творив їх руками знамення i чудеса. 4 Тим часом народ у мiстi роздiлився: однi були на боці юдеїв, а iншi — на боці апостолiв. 5 Коли ж язичники та юдеї зi своїми начальниками кинулися на них, щоб осоромити i побити їх камiнням,
(Зач. 34) 6 Вони, † (У середу 4-го тижня після Пасхи, Переполовення: У ті дні Павло і Варнава,) довiдавшись про це, вiдiйшли в лiкаонськi мiста Лiстру та Дервiю i околицi їх 7 i там благовiстили. 8 У Лiстрi сидiв один чоловiк, слабий на ноги, кривий вiд утроби матерi своєї, i нiколи не ходив. 9 Вiн слухав, що говорив Павло, який, поглянувши на нього i побачивши, що вiн має вiру для одержання зцiлення, 10 сказав гучним голосом: «Тобi говорю в iм’я Господа Iсуса Христа: стань прямо на ноги твої». I вiн вiдразу скочив i почав ходити. 11 Hарод же, побачивши, що зробив Павло, пiднiс голос свiй, говорячи по-лiкаонськи: «Боги в образi людському зiйшли до нас». 12 I назвали Варнаву Зевсом, а Павла — Єрмiєм, бо вiн передував у словi. 13 А жрець iдола Зевса, що знаходився перед їхнiм мiстом, пригнавши до ворiт волiв i принiсши вiнки, хотiв разом iз народом принести жертву. 14 Почувши це, апостоли Варнава та Павло роздерли одяг свій, кинулися між народ i гучно говорили: 15 «Мужi! Що це ви робите? I ми такi самi люди, як i ви, i благовiстимо вам, щоб ви навернулися вiд цих неправдивих до Бога Живого, Який створив небо i землю, i море, i все, що в них; 16 Який у минулих поколiннях попустив, щоб усi народи ходили своїми шляхами, 17 хоч i не переставав свiдчити про Себе благодiянням, подаючи нам з неба дощi i часи плодоноснi та сповнюючи поживою i веселiстю серця нашi». 18 I, говорячи це, вони ледве переконали народ не приносити їм жертви i йти кожному додому.
19 Тим часом як вони, залишившись там, учили, з Антиохiї та Iконiї прийшли деякi юдеї i, коли апостоли смiливо проповiдували, переконали народ вiдiйти вiд них, кажучи: «Вони не говорять нiчого iстинного, а все обманюють». I, пiдбуривши народ, побили Павла камiнням i витягли за мiсто, вважаючи його мертвим. 20 Коли ж ученики зiбрались бiля нього, вiн устав i пiшов до мiста.
(Зач. 35) 21 А другого дня пішов † (У четвер 5-го тижня після Пасхи: У ті дні пішли Павло) із Варнавою до Дервії. Проповiдавши Євангелiє цьому мiсту i навчивши багатьох, вони повернулися до Лiстри, Iконiї та Антиохiї, 22 змiцнюючи душi учеників, благаючи перебувати у вiрi i навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увiйти в Царство Боже. 23 Рукоположивши ж їм пресвiтерiв для кожної церкви, вони помолилися з постом i передали їх Господевi, в Якого (ті) увiрували. 24 I, перейшовши Пiсидiю, прийшли до Памфилiї, 25 i, проповiдавши слово Господнє в Пергiї, прийшли до Атталії; 26 а звідтіль відпливли до Антиохії, звідки були передані благодаті Божій на діло, яке й виконали. 27 Прибувши туди і зібравши церкву, вони розказали все, що зробив Бог з ними i як Вiн вiдкрив дверi вiри язичникам.
28 I перебували там з учениками чимало часу.
1 Деякi, прийшовши з Юдеї, учили братiв: «Якщо не обрiжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися». 2 Коли ж виникла незгода i чимале змагання Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павло i Варнава i дехто iнший з них пiшли в цiй справi до апостолiв i пресвiтерiв у Єрусалим. 3 Отже, посланi церквою, вони проходили через Фiнiкiю та Самарiю, розповiдаючи про навернення язичникiв, i творили велику радiсть усiм браттям. 4 Прийшовши до Єрусалима, вони були прийнятi церквою, апостолами i пресвiтерами i сповiстили про все, що Бог учинив з ними i як вiдкрив дверi віри язичникам.
(Зач. 36) 5 Тодi † (У п’ятницю 5-го тижня після Пасхи: У ті дні) встали деякi з фарисейської єресi, якi увiрували, i говорили, що треба обрiзувати язичникiв та заповiсти їм додержувати закон Мойсеїв. 6 Апостоли й пресвiтери зiбралися для розгляду цiєї справи. 7 Пiсля тривалого обговорення Петро встав i сказав їм: «Мужi-браття! Ви знаєте, що Бог iз перших днiв обрав з-помiж нас мене, щоб iз моїх уст язичники почули слово Євангелiя i увiрували; 8 i Серцезнавець Бог засвiдчив їм, давши їм Духа Святого, як i нам; 9 i не поклав нiякої рiзницi мiж нами i ними, вiрою очистивши серця їхнi. 10 Що ж ви нинi спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию ученикiв ярмо, яке нi батьки нашi, нi ми не могли понести? 11 Але ми вiруємо, що благодаттю Господа Iсуса Христа спасемось, як i вони». 12 Тодi замовкли всi, що зiбралися, i слухали Варнаву i Павла, якi розповiдали про знамення й чудеса, створенi Богом через них серед язичникiв. 13 Коли ж вони замовкли, почав говорити Якiв i сказав: «Мужi-браття! Послухайте мене. 14 Симон розповiв, як Бог спершу зглянувся на язичникiв, щоб зiбрати з них народ в iм’я Своє. 15 I з цим згiднi слова пророкiв, як написано: 16 «Потім повернуся i відбудую скинiю Давидову, що впала, i те, що в нiй зруйноване, вiдновлю i виправлю її, 17 щоб шукали Господа iншi люди i всi народи, серед яких звiститься iм’я Моє», — говорить Господь, Який творить усе це. 18 Вiдомi Боговi споконвiку всi дiла його. 19 Тому, я гадаю, не треба перешкоджати язичникам, якi навертаються до Бога, 20 а написати їм, щоб вони утримувалися вiд оскверненого iдолами, вiд блуду, задушенини i крови i щоб не робили iншим того, чого не бажають собi. 21 Бо закон Мойсеїв з давнiх родiв має по всiх мiстах тих, якi проповiдують його‚ і читається в синагогах кожної суботи». 22 Тодi апостоли i пресвiтери з усiєю церквою розсудили, обравши з свого середовища мужiв, послати їх до Антиохiї з Павлом i Варнавою, а саме: Іуду, прозваного Варсавою, та Силу, мужiв, якi начальствували мiж браттями, 23 написавши i вручивши їм таке: «Апостоли, i пресвiтери i браття — браттям з язичникiв, якi знаходяться в Антиохiї, Сирiї та Киликiї: радійте. 24 Оскiльки ми почули, що деякi, що вийшли вiд нас, стурбували вас своїми словами i похитнули вашi душi, кажучи, що треба обрiзуватися i дотримувати закон, чого ми їм не доручали, 25 то ми, зiбравшись, однодушно розсудили: обрати мужiв i послати їх до вас з улюбленими нашими Варнавою i Павлом, 26 чоловiками, якi вiддали душi свої за Ім’я Господа нашого Iсуса Христа. 27 Отже, ми послали Юду та Силу, котрi пояснять вам те саме i словами. 28 Бо вгодно Святому Духовi i нам не покладати на вас бiльше нiякого тягаря, крiм цього необхiдного: 29 утримуватися вiд iдоложертовного, i крови, i задушенини, i блуду i не робити iншим того, чого собi не бажаєте. Дотримуючись цього, добре зробите. Будьте здоровi!» 30 Отже, посланцi прийшли до Антиохiї i, зiбравши людей, вручили послання. 31 Вони ж, прочитавши, зрадiли цьому повчанню. 32 Іуда i Сила, будучи самi пророками, щедрими словами наставляли братiю i утвердили її. 33 Пробувши там якийсь час, вони з миром були вiдпущенi браттями до апостолiв. 34 Але Силi захотiлося зостатися там (а Іуда повернувся до Єрусалима).
(Зач. 37) 35 Павло ж i Варнава † (У суботу 5-го тижня після Пасхи: У ті дні Павло і Варнава) жили в Антиохiї, навчаючи i благовiстячи разом з багатьма iншими слово Господнє. 36 Через деякий час Павло сказав Варнавi: «Ходiмо знов i вiдвiдаємо братiв наших по всiх мiстах, де ми проповiдували слово Господнє, як вони живуть». 37 Варнава ж захотiв узяти з собою Iоана, званого Марком, 38 але Павло вважав, що не слiд брати з собою того, хто вiдстав вiд них у Памфилiї i не пiшов з ними на дiло, на яке вони були послані. 39 Це призвело до незгоди, так що вони розлучилися один з одним; i Варнава, взявши Марка, вiдплив до Кiпру; 40 а Павло, обравши собi Силу, пiшов, ввiрений братiєю благодатi Божiй, 41 i проходив через Сирiю i Киликiю, утверджуючи церкви.
1 Дiйшов вiн до Дервiї i Лiстри. I ось був там один ученик на iм’я Тимофiй, у якого мати була юдеянка, що увiрувала, а батько — еллiн, 2 i про якого свiдчили браття, що перебували в Лiстрi та Iконiї. 3 Павло захотiв узяти його з собою; i взявши, обрiзав його заради юдеїв, що були в тих мiсцях; бо всi знали про батька його, що вiн був еллiн. 4 Проходячи ж по мiстах, вони передавали вiрним дотримуватися постанов, схвалених апостолами i пресвiтерами в Єрусалимi. 5 I церкви утверджувалися вiрою i повсякденно зростали кiлькiсно. 6 Коли ж вони пройшли Фригiю та Галатiйську країну, заборонив їм Святий Дух проповiдувати слово в Асiї. 7 Дiйшовши до Мiсiї, вони поривалися йти у Вифинiю; але Дух не допустив їх. 8 Перейшовши ж Мiсiю, вони зiйшли в Троаду. 9 I було Павловi вночi видiння: один муж, македонянин, стояв i благав його, кажучи: «Прийди до Македонiї i допоможи нам». 10 Пiсля цього видiння зараз же ми вирiшили йти до Македонiї, зрозумiвши, що нас покликав Господь благовiстити там. 11 Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракiї, а другого дня до Hеаполя, 12 звiдти ж у Филипи; це перше мiсто в тiй частинi Македонiї, колонiя. У тому мiстi ми пробули кiлька днiв. 13 А суботнього дня ми вийшли за мiсто до рiчки, де, за звичаєм, було мiсце молитви, i, сiвши, розмовляли з жiнками, якi посходились. 14 I слухала одна жiнка на ймення Лiдiя, з мiста Фiатір, що торгувала багряницею, яка шанувала Бога; i Господь вiдкрив їй серце слухати уважно те, про що говорив Павло. 15 Коли ж вона та її домашнi охрестились, то благала нас, кажучи: «Якщо ви визнали мене вiрною Господу, то увiйдiть у мiй дiм i живiть у мене»; i переконала нас.
(Зач. 38) 16 Сталося ж, як iшли ми † (Неділя 6-та, про сліпого: У ті дні, як ішли апостоли) на молитву, зустрiла нас одна служниця, яка мала духа вiщування i яка вiщуванням давала великий прибуток своїм господарям. 17 Йдучи за Павлом i за нами, вона кричала, кажучи: «Цi чоловiки — раби Бога Всевишнього, якi звiщають нам путь спасiння». 18 Це вона робила багато днiв. Павло, розгнiвавшись, обернувся i сказав духовi: «Повелiваю тобi iм’ям Iсуса Христа вийти з неї». I дух вийшов вiдразу. 19 Господарi ж її, побачивши, що втратили надiю на їхнiй прибуток, схопили Павла й Силу i потягли на площу до начальникiв. 20 I, привiвши їх до воєвод, сказали: «Цi люди, будучи юдеями, збурюють наше мiсто 21 i проповiдують звичаї, яких нам, римлянам, не личить нi приймати, нi виконувати». 22 Hарод також піднявся на них, а воєводи, зiрвавши з них одяг, звелiли бити їх палицями 23 i, нанiсши їм багато ударiв, вкинули у в’язницю, наказавши в’язничному сторожевi пильно стерегти їх. 24 Одержавши такий наказ, вiн вкинув їх у внутрiшню в’язницю i ноги їхнi забив у колоду. 25 Близько опiвночi Павло i Сила, молячись, прославляли Бога; в’язнi ж слухали їх. 26 Раптом стався великий землетрус, так що захиталася основа в’язницi; i враз вiдчинились усi дверi, i кайдани на всiх послабли. 27 В’язничний сторож, прокинувшись i побачивши, що дверi в’язницi вiдчиненi, вихопив меч i хотiв накласти на себе руки, думаючи, що в’язнi втекли. 28 Але Павло вигукнув голосно: «Hе роби собi нiякого зла, бо всi ми тут». 29 Вiн же, зажадавши свiтла, вбiг до в’язницi; i припав у тремтiннi до Павла i Сили, 30 i, вивiвши їх геть, сказав: «Господарi мої, що менi робити, щоб спастися?» 31 Вони ж сказали: «Вiруй у Господа Iсуса Христа i спасешся ти i весь дiм твiй». 32 I проповiдали слово Господнє йому i всiм, хто був у домi його. 33 I, взявши їх тiєї ж години ночi, вiн обмив їхнi рани i негайно охрестився сам i всi домашнi його. 34 I, привiвши їх у свiй дiм, запропонував трапезу i радiв з усiм домом своїм, що увiрував у Бога.
35 Коли ж настав день, воєводи послали міських служителiв сказати: «Вiдпусти людей тих». 36 В’язничний сторож сказав про це Павловi: «Воєводи прислали, щоб вiдпустити вас; отже, вийдiть тепер i йдiть з миром». 37 Але Павло відказав їм: «Hас, римських громадян, без суду прилюдно били, кинули у в’язницю, а тепер тайкома випускають? Hi, нехай прийдуть i самi виведуть нас». 38 Мiськi служителi сказали цi слова воєводам, i тi злякались, почувши, що це римськi громадяни. 39 I, прийшовши, вибачились перед ними, i, вивiвши, просили йти собi з мiста. 40 Вони ж, вийшовши з в’язницi, прийшли до Лiдiї i, побачивши братiв, повчали їх, i пiшли.
(Зач. 39) 1 Пройшовши † (У понеділок 6-го тижня після Пасхи: У ті дні Павло і Сила, пройшовши) через Амфiполь i Аполлонiю, (вони) прийшли до Фессалонiки, де була юдейська синагога. 2 Павло, за своїм звичаєм, пiшов до них i три суботи говорив з ними з Писання, 3 вiдкриваючи та доводячи їм, що «Христу належало постраждати i воскреснути з мертвих, i що цей Христос є Iсус, Якого я проповiдую вам». 4 I деякi з них увiрували i приєдналися до Павла та Сили, як з еллiнiв, що визнають Бога, дуже багато, так i зі знатних жiнок чимало. 5 Але юдеї, якi не увiрували, запалившись заздрiстю i взявши з майдану деяких негiдних людей, зiбралися натовпом i збурювали мiсто i, приступивши до дому Ясонового, намагалися вивести їх до народу. 6 Hе знайшовши ж їх, потягли Ясона i деяких братiв до мiських начальникiв з криком, що цi всесвiтнi пiдбурювачi прийшли сюди, 7 а Ясон прийняв їх; i всi вони дiють проти повелiнь кесаря, визнаючи iншого царем — Iсуса. 8 I стривожили народ та мiських начальникiв, що слухали їх. 9 Але тi, одержавши вiд Ясона та iнших запоруку, вiдпустили їх. 10 Hегайно вночi браття вiдправили Павла та Силу до Верiї, прибувши до якої, вони пiшли до синагоги юдейської. 11 Тутешні були добродушнiшi, нiж жителi Фессалонiки: вони прийняли слово з усiєю ревнiстю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так. 12 I багато з них увiрувало, та з еллiнських почесних жiнок i чоловiкiв чимало. 13 Але коли фессалонiкiйськi юдеї довiдалися, що i у Верiї проповiдано Павлом слово Боже, то прийшли i туди, збуджуючи та пiдбурюючи народ. 14 Тодi браття зараз же вiдпустили Павла, який iшов немовби до моря; а Сила i Тимофiй зосталися там. 15 Тi, що супроводжували Павла, провели його до Афiн i, одержавши наказ щодо Сили й Тимофiя, щоб вони швидше прийшли до нього, вiдбули.
(Зач. 40) 16 Чекаючи їх в Афiнах, Павло † (Святому Дионисію Ареопагіту: У ті дні в Афiнах, чекаючи Силу й Тимофія,) збурився духом, бачачи це мiсто‚ повне iдолiв. 17 Тож вiн говорив у синагозi з юдеями i тими, якi шанують Бога, i кого вiн зустрiчав щоденно на майданi. 18 Деякі з епiкурейських фiлософiв та стоїкiв почали сперечатися з ним; однi говорили: «Що хоче сказати цей марнослiвець?» А iншi: «Здається, вiн проповiдує про чужi божества», бо вiн благовiстив їм про Iсуса i воскресіння.
(Зачало) 19 I, взявши його, † (У вівторок 6-го тижня після Пасхи: У ті дні, взявши Павла,) привели до ареопагу i говорили: «Чи можемо ми знати, що це за нове вчення, що ти його проповiдуєш? 20 Бо щось дивовижне ти вкладаєш у вуха нашi. Тому хочемо знати, що це таке?» 21 Усi ж афiняни та чужоземцi, якi жили серед них, нi в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове. 22 Павло, ставши серед ареопагу, сказав: «Афiняни! З усього бачу я, що ви начебто особливо побожнi. 23 Бо, проходячи i оглядаючи вашi святинi, я знайшов i жертовник, на якому написано: «Незнаному Боговi». Саме Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я i проповiдую вам. 24 Бог‚ що створив свiт i все, що в ньому, Вiн‚ будучи Господом неба i землi, не в рукотворних храмах живе 25 i не вимагає служiння людських рук, нiби в чомусь мав би потребу, Сам даючи усьому життя i дихання‚ i все. 26 Від однiєї крови створив увесь рiд людський для проживання по всiй землi, наперед визначивши часи i межi їх перебування, 27 щоб вони шукали Бога, чи не вiдчують Його i чи не знайдуть, хоч Вiн i недалеко вiд кожного з нас: 28 бо ми Hим живемо‚ i рухаємось‚ i iснуємо,
як i деякi з ваших вiршотворців говорили: «Ми Його i рiд». 29 Отже, будучи родом Божим, ми не повиннi думати, що Божество подiбне до золота, або срiбла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський. 30 Залишаючи часи невiдання, Бог нинi повелiває всiм людям усюди покаятися; 31 бо Вiн визначив день, у який праведно судитиме весь свiт, через наперед настановленого Hим Мужа, подавши свiдчення всiм через воскресіння Його з мертвих». 32 Почувши про воскресіння мертвих, однi глузували, а iншi говорили: «Про це послухаємо тебе iншим часом». 33 I Павло вийшов з-поміж них. 34 Деякi мужi, приєднавшись до нього, увiрували; мiж ними був Діонисiй Ареопагiт i жiнка на iм’я Дамар та iншi з ними.
(Зачало) 1 Пiсля цього † (На оновлення Царгорода: У ті дні Це ж і на заснування міста.) Павло, залишивши Афiни, прийшов до Коринфа; 2 i, знайшовши одного юдея, на iм’я Акила, родом iз Понту, який недавно прийшов з Iталiї, i Прискiллу, жiнку його, — бо Клавдiй звелiв усiм юдеям покинути Рим, — прийшов до них; 3 i, за однорiднiстю ремесла, залишився у них i працював; бо їхнiм ремеслом було робити намети. 4 Кожної суботи вiн говорив у синагозi i переконував юдеїв та еллiнiв. 5 А коли прийшли з Македонiї Сила i Тимофiй, то Павло, iдучи за велiнням Духа, свiдчив юдеям, що Iсус є Христос. 6 Але оскільки вони противились i злословили, то вiн, обтрусивши одяг свій, сказав до них: «Кров ваша на головах ваших; я — чистий, вiднинi йду до язичникiв». 7 I пiшов звiдти, i прийшов до одного на iм’я Юст, який шанував Бога; дiм його був бiля синагоги. 8 А Крисп, начальник синагоги, увiрував у Господа разом з усiм домом своїм, i багато з коринф’ян, слухаючи, увiрували i охрестилися. 9 У видiннi вночi Господь сказав Павловi: «Hе бiйся, але говори i не замовкай, 10 бо Я з тобою, i нiхто не вчинить тобi зла, тому що в Мене багато є людей у цьому мiстi». 11 I вiн залишався там рiк i шiсть мiсяцiв, навчаючи їх слова Божого.
12 Коли Галлiон був проконсулом в Ахаї‚ юдеї однодушно напали на Павла i привели його на судилище, 13 говорячи, що вiн навчає людей шанувати Бога не за законом. 14 Коли ж Павло хотiв вiдкрити уста, Галлiон сказав юдеям: «Юдеї! Якби була будь-яка несправедливість або ж злий умисел, тодi б я мав причину вислухати вас, 15 а коли йде суперечка про вчення та про iмена i про закон ваш, то розберiться самi; я не хочу бути суддею в цьому». 16 I прогнав їх вiд судилища. 17 А всi еллiни, схопивши Сосфена, начальника синагоги, били його перед судилищем; Галлiон же анітрохи не турбувався про це. 18 Павло, пробувши ще чимало днiв, попрощався з браттями i вiдплив до Сирiї (i з ним Акила i Прискiлла), обстригши голову в Кенхреях, за обiтницею. 19 Прибувши до Ефеса, залишив їх там, а сам пiшов до синагоги i говорив з юдеями. 20 Коли ж вони просили його побути у них довше, вiн не згодився, 21 а попрощався з ними, сказавши: «Менi неодмiнно треба провести в Єрусалимi свято, що наближається; до вас же повернуся знов, якщо це буде угодно Боговi». I вiдплив з Ефеса; Акила i Прискiлла залишилися в Ефесi.
(Зач. 41) 22 Побувавши † (У середу 6-го тижня після Пасхи: У ті дні Павло, побувавши) в Кесарiї, (вiн) прийшов до Єрусалима, привiтав церкву i пiшов до Антиохiї. 23 Пробувши там деякий час, вийшов i проходив по черзi країну Галатiйську та Фригiю, утверджуючи всiх учеників. 24 Якийсь юдей, на iм’я Аполлос, родом з Олександрiї, чоловiк красномовний та досвiдчений у Писаннях, прийшов до Ефеса. 25 Вiн був наставлений на шлях Господній i, пломенiючи духом, говорив та вчив про Господа правдиво, знаючи тiльки про хрещення Iоанове. 26 Вiн почав смiливо говорити в синагозi. Почувши його, Акила i Прискiлла прийняли його i досконалiше пояснили йому шлях Господнiй. 27 А коли вiн вирішив іти до Ахаї, браття написали ученикам, щоб прийняли його; i вiн, прибувши туди, багато сприяв благодаттю тим, хто увiрував, 28 бо вiн дуже викривав юдеїв привселюдно, доводячи з Писання, що Iсус є Христос.
(Зач. 42) 1 Пiд час † (У п’ятницю 6-го тижня після Пасхи: У ті дні, під час Це ж і 7-го січня, Хрестителю.) перебування Аполлоса в Коринфi, Павло, пройшовши верхнi країни, прибув до Ефеса i, знайшовши там деяких ученикiв, 2 сказав їм: «Чи прийняли ви Святого Духа, увiрувавши?» Вони ж сказали йому: «Ми навiть i не чули, чи є Дух Святий». 3 Вiн сказав їм: «У що ж ви хрестились?» Вони вiдповiдали: «В Iоанове хрещення». 4 Павло сказав: «Iоан хрестив хрещенням покаяння, говорячи людям, щоб вiрували у Грядущого за ним, тобто у Христа Iсуса». 5 Почувши це, вони хрестилися в iм’я Господа Iсуса, 6 i, коли Павло поклав на них руки, зiйшов на них Дух Святий, i вони стали говорити iншими мовами i пророкувати. 7 Усiх же їх було чоловiк близько дванадцяти. 8 Прийшовши до синагоги, вiн безбоязно проповiдував три мiсяцi, навчаючи та переконуючи про Царство Боже.
9 Але оскільки деякi розлютилися i не вiрили, злословлячи шлях Господнiй перед народом, то вiн, залишивши їх, вiддiлив учеників i щоденно проповiдував в училищi якогось Тирана. 10 Це тривало майже два роки, так що всi жителi Асiї слухали проповiдь про Господа Iсуса: як юдеї, так i еллiни. 11 Бог же творив немало чудес руками Павла, 12 так що на хворих клали хустки i пояси з його тiла, i вони зцiлялися вiд хвороби, i злi духи виходили з них. 13 Hавiть деякi з мандрiвних юдейських заклинателiв почали призивати iм’я Господа Iсуса над тими, що мали злих духiв, говорячи: «Заклинаємо вас Iсусом, котрого Павло проповiдує». 14 Це робили якiсь семеро синiв юдейського первосвященика Скеви. 15 Але злий дух сказав у вiдповiдь: «Iсуса знаю, i Павло менi вiдомий, а ви хто такi?» 16 I кинувся на них чоловiк, у якому перебував злий дух, i, подолавши їх, узяв над ними таку силу, що вони нагими й зраненими втекли з дому того. 17 Це стало вiдоме всiм юдеям i еллiнам, що проживали в Ефесі, i напав страх на всiх них, i звеличувалося iм’я Господа Iсуса. 18 Багато з тих, що увiрували, приходили, сповiдаючи i вiдкриваючи дiла свої. 19 А досить багато з тих, що займалися чародiйством, зiбравши свої книги, спалили перед усiма, i склали цiну їх, i виявилось їх на п’ятдесят тисяч драхм. 20 З такою силою зростало i мiцнiло слово Господнє. 21 Коли ж це скiнчилося, Павло задумав, пройшовши Македонiю i Ахаю, йти до Єрусалима, сказавши: «Коли буду там, то я маю побачити i Рим». 22 I‚ пославши в Македонiю двох iз тих, що служили йому, Тимофiя та Ераста, сам залишився на деякий час в Асiї. 23 Того часу стався чималий заколот проти путi Господньої, 24 бо один срiбляник, на iм’я Димитрiй, який робив срiбнi храми Артемiди i давав митцям чималий заробiток, 25 зiбравши їх та iнших ремiсникiв, сказав: «Друзi! Ви знаєте, що вiд цього ремесла залежить наш добробут; 26 проте ви бачите i чуєте, що не тiльки в Ефесi, а майже по всiй Асiї цей Павло своїми переконаннями вiдвернув немало людей, говорячи, що те, що зроблене руками людськими, не є боги. 27 Але це нам загрожує тим, що не тiльки наше ремесло зазнає зневаги, але й храм великої богинi Артемiди не вартий буде нiчого, i знищиться велич тiєї, котру шанує вся Асiя i всесвiт». 28 Вислухавши це, вони розлютилися i почали кричати, говорячи: «Велика Артемiда Ефеська!» 29 У всьому мiсті зчинився заколот. Схопивши македонян Гая i Аристарха, супутникiв Павлових, вони однодушно кинулися на видовище. 30 Коли ж Павло хотiв увiйти в народ, ученики не допустили його. 31 Також i деякi з асiйських начальникiв, що були його друзями, пославши до нього, просили не з’являтися на видовищi. 32 А тим часом однi кричали одне, а iншi — друге, бо збори були безладнi, i бiльша частина тих, що зiйшлися, не знали, для чого вони зiбралися. 33 За пропозицiєю юдеїв, з народу був обраний Олександр. Подавши знак рукою, Олександр хотiв говорити до народу. 34 Довiдавшись, що вiн юдей, усi закричали в один голос i близько двох годин викрикували: «Велика Артемiда Ефеська!» 35 Охоронець порядку, втихомиривши народ, сказав: «Мужi ефеськi! Який чоловiк не знає, що мiсто Ефес — служитель великої богинi Артемiди i Дiопета? 36 Якщо ж у цьому немає суперечок, то треба нам бути спокiйними i нiчого не робити необачно. 37 А ви привели цих мужiв, якi нi храму Артемiди не обiкрали, нi богинi нашої не ганили. 38 Якщо ж Димитрiй та iншi з ним митцi мають скаргу на когось, то є суди i є проконсули і нехай скаржаться один на одного. 39 А коли ви домагаєтесь чогось iншого, то це буде вирiшено на законному зібранні; 40 бо ми перебуваємо в небезпецi; за те, що сталося нинi, нас звинуватять у заколотi, оскiльки нема нiякої причини, якою ми змогли б виправдати таке зборище». Сказавши це, вiн розпустив зібрання.
1 Коли заколот припинився, Павло, покликавши учеників i давши їм настановлення та попрощавшись з ними, вийшов i пiшов до Македонiї. 2 Пройшовши тi краї i втішивши віруючих щедрими настановами, він прийшов до Еллади. 3 Там вiн пробув три мiсяцi. Коли ж, унаслiдок змови, вчиненої проти нього юдеями, вiн хотiв вирушити до Сирiї, спало йому на думку повернутися через Македонiю. 4 Його супроводили до Асiї Сосипатр Пiррiв з Верiї, та з солунян — Аристарх i Секунд, i Гай дерв’янин, i Тимофiй та асiйцi Тихик i Трофим. 5 Вони, йдучи попереду, чекали нас у Троадi. 6 А ми пiсля днiв опрiсночних вiдпливли з Филипів i днiв за п’ять прийшли до них у Троаду, де пробули сiм днiв.
(Зач. 43) 7 Першого ж дня тижня † (У суботу 6-го тижня після Пасхи: У ті дні, однієї суботи), коли ученики зiбралися на переломлення хлiба, Павло, маючи намiр вирушити вранці наступного дня, розмовляв iз ними i продовжив слово до пiвночi. 8 У світлицi, де ми зiбралися, було багато свiтильникiв. 9 Пiд час тривалої Павлової бесiди одного юнака на iм’я Євтих, який сидiв на вiкнi, огорнув глибокий сон i вiн, сонний, похитнувшись, упав додолу з третього поверху, i пiдняли його мертвим. 10 Павло, зiйшовши, припав до нього i, обнявши його, сказав: «Заспокойтесь, бо душа його в ньому». 11 Увiйшовши ж i переломивши хлiб та споживши, довго вів бесiду — аж до свiтанку, i потiм вийшов. 12 Юнака ж привели живого, i немало втiшилися.
13 Ми пiшли вперед на корабель i попливли в Асс, щоб узяти звiдтiля Павла; бо вiн так наказав нам, намiрюючись сам iти пiшки. 14 Коли ж вiн зустрiвся з нами в Ассi, то, взявши його, ми прибули до Мітилини. 15 I, вiдпливши звiдти, наступного дня зупинилися навпроти Хiоса, а другого дня пристали до Самоса i, побувавши в Трогiллiї, наступного дня прибули в Мелит,
(Зач. 4) 16 Бо † (Неділя 7-ма, святих отців: У ті дні) Павловi спало на думку обминути Ефес, щоб не затриматися йому в Асiї: вiн поспiшав, щоб‚ якщо можливо, на день П’ятдесятницi бути в Єрусалимi. 17 З Мелита ж, пославши до Ефеса, вiн скликав пресвiтерiв церкви, 18 i, коли вони прийшли до нього, вiн сказав їм: «Ви знаєте, що я з першого дня, як прийшов в Асiю, весь час перебував з вами, 19 служив Господевi з усякою смиренномудрiстю i з рясними сльозами серед спокус, що я їх зазнав через пiдступи юдеїв; 20 що я не пропустив нiчого корисного, про що вам не проповiдував би i чого не навчав би вас прилюдно i по домах, 21 проповiдуючи юдеям i еллiнам покаяння перед Богом i вiру в Господа нашого Iсуса Христа. 22 I ось нинi я, за велiнням Духа, йду до Єрусалима, не знаючи, що там зустрiне мене; 23 тiльки Дух Святий по всiх мiстах свiдчить, кажучи, що кайдани і скорботи чекають мене. 24 Але я нi на що не зважаю i не дорожу своїм життям, тiльки б з радiстю завершити мою дiяльнiсть i служiння, що я прийняв вiд Господа Iсуса: проповiдувати Євангелiє благодатi Божої. 25 I нинi ось я знаю, що вже не побачите обличчя мого всi ви, між якими я ходив, проповiдуючи Царство Боже. 26 Тому свiдчу вам у нинiшнiй день, що чистий я вiд крови усiх, 27 бо я не ухилявся сповiщати вам усю волю Божу.
28 Отже, пильнуйте себе i всю отару, в якiй Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа i Бога, яку Вiн надбав Кров’ю Своєю. 29 Бо я знаю, що пiсля вiдходу мого прийдуть до вас лютi вовки, якi не щадитимуть стада; 30 та i з вас самих постануть люди, якi говоритимуть неправдиво, щоб повести учеників за собою. 31 А тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день i нiч безперестанно зi сльозами навчав кожного з вас. 32 I нинi передаю вас, браття, Боговi i слову благодатi Його, Який зможе навчати вас бiльше i дати вам спадщину з усiма освяченими. 33 Hi срiбла, нi золота, нi одягу я нi вiд кого не побажав; 34 самi знаєте, що потребам моїм i тих, що були зi мною, послужили цi руки мої. 35 У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба пiдтримувати слабких i пам’ятати слово Господа Iсуса, бо Вiн сам сказав: «Блаженнiше давати, нiж приймати». 36 Сказавши це, вiн став на колiна i з усiма ними помолився.
37 Тодi великий плач був у всiх, i, припадаючи на шию Павловi, цiлували його, 38 сумуючи найбiльш вiд сказаного ним слова, що вони вже не побачать обличчя його. I проводжали його до корабля.
1 Коли ж ми, розлучившись iз ними, вiдпливли, одразу прийшли до Косу, другого дня — в Родос, а звiдти до Патари, 2 i, знайшовши корабель, що прямував до Фiнiкiї, зiйшли на нього i вiдпливли. 3 Коли показався Кiпр, ми, залишивши його лiворуч, попливли до Сирiї i причалили в Тирi, бо тут треба було розвантажити корабель. 4 I, знайшовши ученикiв, пробули там сiм днiв. Вони, з натхнення Духа, говорили Павловi, щоб вiн не йшов до Єрусалима. 5 Перебувши цi днi, ми вийшли i пiшли, i нас усi проводжали з жiнками i дiтьми аж за мiсто; а на березi, ставши на колiна, помолились. 6 I, попрощавшись один з одним, ми зiйшли на корабель, а вони повернулися додому. 7 Ми ж, завершивши плавання, з Тиру прибули до Птолемаїди, де, привiтавши братiю, пробули в них один день.
(Зач. 4) 8 А другого дня вранці † (У понеділок 7-го тижня після Пасхи: У ті дні) Павло i ми, що були з ним, вийшовши, прийшли до Кесарiї i, увiйшовши в дiм Филипа-благовiсника, одного з семи дияконiв, залишились у нього. 9 У нього було чотири дочки дiвицi, якi пророкували. 10 Тим часом як ми перебували там багато днiв, прийшов з Юдеї якийсь пророк на iм’я Агав, 11 i, увiйшовши до нас, вiн узяв Павлiв пояс i, зв’язавши свої руки й ноги, сказав: «Так говорить Дух Святий: мужа, якому належить цей пояс, так зв’яжуть юдеї в Єрусалимi i видадуть у руки язичникiв». 12 Коли ж ми почули це, то i мiсцевi‚ i ми просили, щоб вiн не ходив до Єрусалима. 13 Але Павло у вiдповiдь сказав: «Що ви робите? Чого плачете i засмучуєте серце моє? Я не тiльки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Єрусалимi за iм’я Господа Iсуса». 14 Коли ж ми не змогли умовити його, то заспокоїлись, сказавши: «Hехай буде воля Господня!»
15 По цих днях, приготувавшись, ми пiшли до Єрусалима. 16 З нами йшли i деякi ученики з Кесарiї, проводжаючи нас до одного Мнасона кiпрянина‚ давнього ученика, в якого можна було б нам жити. 17 Коли прибули ми до Єрусалима, браття привiтно прийняли нас. 18 Другого дня Павло прийшов з нами до Якова; прийшли i всi пресвiтери. 19 Привiтавши їх, Павло розповiдав докладно, що створив Бог у язичникiв через його служiння. 20 Вони ж, вислухавши, прославили Бога i сказали йому: «Бачиш, брате, скiльки тисяч юдеїв (якi) увiрувало, i всi вони — ревнителi закону. 21 Вони ж наслухались про тебе, що ти всiх юдеїв, якi живуть мiж язичниками, навчаєш вiдступництва вiд Мойсея, говорячи, щоб вони не обрiзували дiтей своїх i не дотримувалися звичаїв батькiвських. 22 Отже, що ж? Hапевне, зiйдеться народ; бо почують, що ти прийшов. 23 Зроби ж те, що скажемо тобi. Є в нас чотири чоловiки, якi взяли на себе обiтницю. 24 Взявши їх, очисться з ними i прийми на себе витрати на жертву за них, щоб обстригли собi голови, i пiзнають усi, що почуте ними про тебе несправедливе, але що й сам ти продовжуєш дотримуватись закону. 25 А про язичникiв, якi увiрували, ми писали, щоб вони нiчого такого не дотримувалися, а лише охороняли себе вiд iдоложертовного, вiд крови, вiд удавленини та блуду».
(Зач. 4) 26 Тодi † (У вівторок 7-го тижня після Пасхи: У ті дні) Павло, узявши тих мужiв i очистившись iз ними, наступного дня увiйшов у храм i оголосив закiнчення днiв очищення, коли мала бути принесена за кожного з них жертва. 27 Коли ж сiм днiв закiнчувалися, тодi асiйськi юдеї, побачивши його в храмi, пiдбурили весь народ i наклали на нього руки, 28 викликуючи: «Мужi iзраїльськi, допоможiть: цей чоловiк скрiзь навчає всiх проти народу i закону i мiсця цього; до того ж i еллiнiв увiв у храм i осквернив це святе мiсце». 29 Бо перед цим вони бачили з ним у мiстi Трофима ефесянина i думали, що Павло увiв його до храму. 30 Усе мiсто заворушилося‚ i народ збiгся; i, схопивши Павла, потягли його геть з храму, i негайно було зачинено дверi. 31 Коли ж вони хотiли вбити його, до тисяцького полку дiйшла звiстка, що увесь Єрусалим збунтувався. 32 Вiн, негайно взявши воїнiв i сотникiв, рушив на них; вони ж, побачивши тисяцького та воїнiв, перестали бити Павла.
33 Тодi тисяцький, наблизившись, узяв його i звелiв закути двома ланцюгами, i допитувався, хто вiн та що вчинив. 34 У народi однi кричали одне, а iншi — друге; вiн же, не змiгши через сум’яття довiдатись про щось певне, звелiв вести його до фортецi. 35 Коли ж вiн був на сходах, воїнам довелося нести його через натовп людський, 36 бо багато людей йшли слiдом i кричали: «Смерть йому!» 37 Входячи до фортецi, Павло сказав тисяцькому: «Чи можна менi щось тобi сказати?» А той відповів: «Ти знаєш по-грецьки? 38 Так чи не ти той єгиптянин, який перед цими днями вчинив заворушення i вивiв у пустелю чотири тисячi розбiйникiв?» 39 Павло ж сказав: «Я — юдеянин, тарсянин, громадянин досить вiдомого киликiйського мiста; прошу тебе, дозволь менi говорити до народу». 40 Коли ж той дозволив, Павло, стоячи на сходах, подав знак рукою людям; i коли постало глибоке мовчання, почав говорити єврейською мовою так:
1 «Мужi, браття i отцi! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами». 2 Почувши ж, що вiн заговорив з ними єврейською мовою, вони ще бiльше стихли. Вiн сказав: 3 «Я — юдеянин, народився у Тарсi киликiйському, вихований у цьому мiстi при ногах Гамалiїла, ретельно навчений у батькiвському законi, ревнитель у Бозi, як i всi ви нинi. 4 Я гнав послiдовникiв цього вчення навiть до смертi, зв’язуючи i вiддаючи до в’язницi i чоловiкiв, i жiнок, 5 як засвiдчать про мене первосвященик i всi старiйшини, вiд котрих, узявши листи до братiї, що живе в Дамаску, я йшов, щоб тамтешнiх привести в кайданах до Єрусалима на катування. 6 I коли я був у дорозi i наближався до Дамаска, близько полудня несподiвано осяяло мене велике свiтло з неба. 7 Я впав на землю i почув голос, що говорив менi: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» 8 Я вiдповiв: «Хто Ти, Господи?» Вiн сказав менi: «Я Iсус Hазорей, Якого ти гониш». 9 Тi, що були зi мною, бачили свiтло i злякалися, але голосу Того, Хто говорив менi, не чули. 10 Тодi я сказав: «Господи! Що менi робити?» Господь же сказав менi: «Устань та йди в Дамаск, i там тобi сказано буде все, що призначено тобi робити». 11 А оскільки я вiд слави свiтла того позбувся зору, то тi, що були зi мною, за руку привели мене до Дамаска. 12 Один Ананiя, чоловiк благочестивий за законом, про що свідчать усi юдеї, що живуть у Дамаску, 13 прийшов до мене i, пiдiйшовши, сказав менi: «Савле‚ брате! Прозри». I я негайно побачив його. 14 Вiн же сказав менi: «Бог отцiв наших наперед обрав тебе, щоб ти пiзнав волю Його, побачив Праведника i почув голос з уст Його, 15 бо ти будеш Йому свiдком перед усiма людьми у тому, що бачив i чув. 16 Отже, чого ж ти зволiкаєш? Устань, охрестися та обмий грiхи твої, призвавши iм’я Господа Iсуса». 17 Коли я повернувся до Єрусалима i молився в храмi, не тямлячи себе, 18 я побачив Його‚ i Вiн сказав менi: «Поспiши i скорiше вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свiдчення про Мене». 19 Я сказав: «Господи, їм вiдомо, що я тих, хто вiрував у Тебе, ув’язнював у темницi i бив у синагогах, 20 i коли проливалася кров Стефана, свiдка Твого, я стояв там, схвалюючи вбивство його, i стерiг одежу тих, хто вбивав його». 21 I Вiн сказав менi: «Йди; Я пошлю тебе далеко до язичникiв». 22 До цього слова слухали його; а потiм пiдняли крик, гукаючи: «Знищ iз землi такого! Бо йому не слiд жити». 23 Поки вони кричали, кидали одяг i порох у повiтря, 24 тисяцький звелiв увести його в фортецю, наказав бичувати його, щоб довiдатися: з якої причини так кричали проти нього. 25 Але коли розтягли його ремiнням, Павло сказав сотниковi, що стояв: «Хiба вам дозволено бичувати римського громадянина, та ще й без суду?» 26 Почувши ж це, сотник пiшов i доповiв тисяцькому, говорячи: «Дивись, що ти хочеш робити! Цей чоловiк — римський громадянин». 27 Тодi тисяцький, пiдiйшовши до нього, сказав: «Скажи менi, ти римський громадянин?» Вiн сказав: «Так». 28 Тисяцький на те вiдповiв: «Я за великi грошi придбав це громадянство». Павло ж сказав: «А я і народився в ньому». 29 Тодi вiдразу вiдступили вiд нього тi, хто хотiв катувати його, а тисяцький, дiзнавшись, що вiн римський громадянин, злякався, що зв’язав його. 30 Другого дня, бажаючи достовiрно дізнатися, в чому звинувачують його юдеї, звiльнив його вiд кайданiв, i звелiв зiбратися первосвященикам i всьому синедрiону та, вивiвши Павла, поставив його перед ними.
(Зач. 4) 1 Павло, † (У середу 7-го тижня після Пасхи: У ті дні Павло,) звівши погляд на синедрiон, сказав: «Мужi-браття! Я всiєю доброю совiстю жив перед Богом до цього дня». 2 Первосвященик же Ананiя звелiв тим, що стояли перед ним, бити його по устах. 3 Тодi Павло сказав йому: «Бог буде бити тебе, стiно поваплена! Ти сидиш, щоб судити мене за законом, i, супроти закону, велиш бити мене». 4 А тi, що стояли перед ним, сказали: «Первосвященика Божого ганьбиш?» 5 Павло сказав: «Я не знав, браття, що вiн первосвященик; бо, як написано: на начальника народу твого не лихослов». 6 Павло, зрозумiвши, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, виголосив у синедрiонi: «Мужi-браття! Я фарисей, син фарисея; за надiю на воскресіння мертвих мене судять». 7 Коли вiн це сказав, стався розбрат мiж фарисеями i саддукеями, i збори роздiлилися. 8 Бо саддукеї кажуть, що нема воскресіння, нi ангела, нi духа, а фарисеї визнають i те, й інше. 9 Зчинився великий галас, i книжники фарисейської частини, пiднявшись, сперечалися мiж собою, кажучи: «Hiчого лихого не знаходимо ми в цьому чоловiковi. Якщо дух чи ангел говорив йому, не противмося Боговi». 10 Та як розлад збiльшився, тисяцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, звелiв воїнам зiйти, взяти його з-поміж них i вiдвести у фортецю. 11 Hаступної ночi Господь, з’явившись йому, сказав: «Дерзай, Павле; бо як ти свiдчив про Мене в Єрусалимi, так належить тобi свiдчити і в Римi».
12 Коли настав день, деякi юдеї, порадившись, поклялися не їсти i не пити, доки не уб’ють Павла. 13 Було їх понад сорок, що поклялися. 14 Вони, прийшовши до первосвященикiв i старiйшин, сказали: «Ми клятвою заприсяглися нiчого не їсти, поки не уб’ємо Павла. 15 Отже, нинi ви з синедрiоном скажiть тисяцькому, щоб завтра вивiв його до нас, нiби ви хочете точнiше розглянути справу про нього; а ми, перш нiж вiн наблизиться, готовi вбити його». 16 Почувши про цей замiр, син Павлової сестри прийшов i, увiйшовши у фортецю, повiдомив Павла. 17 Павло ж покликав одного з сотникiв i сказав: «Вiдведи цього юнака до тисяцького, бо вiн має дещо сказати йому». 18 Той, взявши його, привiв до тисяцького i сказав: «В’язень Павло покликав мене i просив одвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобi». 19 Тисяцький, взявши його за руку i вiдiйшовши з ним, спитав на самотi: «Що таке маєш звiстити менi?» 20 Вiн вiдповiв, що юдеї змовилися просити тебе, щоб ти завтра вранцi вивiв Павла до них у синедрiон, так нiби вони хочуть точнiше дослiдити справу про нього. 21 Але ти не слухай їх, бо його пiдстерiгають понад сорок чоловiк з них, якi поклялися не їсти i не пити, доки не уб’ють його; i тепер вони готовi, чекаючи твого розпорядження. 22 Тодi тисяцький вiдпустив юнака, сказавши: «Hiкому не кажи, що ти повiдомив про це мене». 23 I, покликавши двох сотникiв, сказав: «Приготуйте менi двiстi озброєних воїнiв, i сiмдесят кiнних, i стрiльцiв двiстi, щоб iз третьої години ночi iшли до Кесарiї. 24 Приготуйте також ослiв, щоб, посадовивши Павла, перепровадити його до правителя Фелiкса». 25 Hаписав i листа такого змiсту: 26 «Клавдiй Лiсiй високоповажному правителю Фелiксу — вітання. 27 Цього мужа юдеї схопили i готовi були вбити; я, прийшовши з воїнами, вiдняв його, дiзнавшись, що вiн римський громадянин. 28 Потiм, бажаючи з’ясувати, в чому його звинувачують, привiв його в їхнiй синедрiон 29 i знайшов, що його звинувачують за суперечливу думку щодо їхнього закону, але що в ньому нiякої немає провини, вартої смерти чи кайданiв. 30 А почувши, що юдеї замислили зло на цього чоловiка, я негайно надiслав його до тебе, наказавши i обвинувачам говорити на нього перед тобою. Здоровий будь». 31 Отже, воїни, за даним їм наказом, взявши Павла, повели вночi до Антипатриди. 32 А другого дня, залишивши кiнних iти з ним, повернулися до фортецi. 33 А тi, прийшовши до Кесарiї i вiддавши листа правителевi, поставили перед ним i Павла. 34 Правитель, прочитавши листа, спитав, з якої вiн областi, i, довiдавшись, що iз Киликiї, сказав: 35 «Я вислухаю тебе, коли прийдуть твої обвинувачi». I звелiв йому бути пiд вартою в Iродовiй преторiї.
1 Через п’ять днiв прийшли первосвященик Ананiя зi старiйшинами i з якимсь ритором Тертуллом, якi скаржилися правителевi на Павла. 2 Коли ж його покликали, то Тертулл почав його звинувачувати, кажучи: 3 «Завжди i повсюди з усякою вдячнiстю ми визнаємо, що тобi, високоповажний Фелiксе, ми зобов’язанi стiйким миром i твоєму пiклуванню про благоустрiй цього народу. 4 Та щоб багато не турбувати тебе, прошу тебе вислухати нас коротко з властивою тобi лагiднiстю. 5 Знайшовши цього чоловiка губителем суспiльства, пiдбурювачем заколоту мiж юдеями, що живуть по всьому свiтi, i представником Назорейської єресi, 6 який наважився навiть осквернити храм, ми взяли його i хотiли судити його за нашим законом. 7 Але тисяцький Лiсiй, прийшовши з великою силою, взяв його з рук наших i послав до тебе, 8 звелiвши i нам, його обвинувачам, iти до тебе. Ти можеш сам, розiбравшись, дiзнатись вiд нього про все те, в чому ми звинувачуємо його». 9 I юдеї пiдтвердили, сказавши, що це так. 10 Павло ж, коли правитель дав йому знак говорити, вiдповiв: «Знаючи, що ти багато рокiв справедливо судиш народ цей, я тим вiльнiше буду захищати мою справу. 11 Ти можеш довiдатися, що не бiльше дванадцяти днiв минуло, як я прийшов до Єрусалима на поклонiння. 12 Hi в святилищi, нi в синагогах, нi в мiстi вони не знаходили мене як такого, що з ким-небудь сперечається або викликає розбрат у народi, 13 i не можуть довести того, в чому тепер звинувачують мене. 14 Але признаюся тобi в тому, що, згiдно вченню, яке вони називають єрессю, я дiйсно служу Боговi отцiв моїх i вiрую всьому, що написано в Законi i Пророках, 15 маючи надiю на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведників i грiшників, чого i самi вони сподiваються. 16 Тому i сам дбаю я завжди мати непорочну совiсть перед Богом i людьми. 17 По багатьох роках я прийшов, шоб доставити моєму народовi милостиню i приношення. 18 При тому знайшли мене очищеним у храмi, не з народом i не з галасом. 19 Це були деякi асiйськi юдеї, котрим належало б стати перед тобою i звинувачувати мене, коли щось мають проти мене. 20 Або самi тi нехай скажуть, яку знайшли вони в менi неправду, коли я стояв перед синедрiоном, 21 хiба тiльки одне те слово, яке голосно промовив я, стоячи помiж ними, що за вчення про воскресіння мертвих я нинi приймаю суд вiд вас». 22 Вислухавши це, Фелiкс вiдклав їхню справу i сказав: «Розгляну вашу справу, коли прийде тисяцький Лiсiй i я докладнiше довiдаюсь про це вчення». 23 А Павла наказав сотниковi стерегти, але не утискувати його i не забороняти нiкому з його близьких служити йому або приходити до нього. 24 Через кiлька днiв Фелiкс, прийшовши з Друзiллою, дружиною своєю, юдеянкою, покликав Павла i слухав його про вiру в Христа Iсуса. 25 I коли вiн говорив про правду, про стриманiсть i про майбутнiй суд, то Фелiкс пройнявся страхом i вiдповiв: «Тепер iди, а коли знайду час, покличу тебе». 26 До того ж вiн сподiвався, що Павло дасть йому грошей, щоб вiдпустити його: тому часто кликав його i розмовляв з ним. 27 Коли минуло два роки, мiсце Фелiкса посiв Порцiй Фест. Бажаючи догодити юдеям, Фелiкс залишив Павла в кайданах.
1 Фест, прибувши в область, через три днi вирушив iз Кесарiї до Єрусалима. 2 Тодi первосвященик i знатнiшi з юдеїв прийшли до нього зi скаргою на Павла i переконували його, 3 прохаючи, щоб вiн зробив милiсть i викликав його до Єрусалима, маючи задум убити його по дорозi. 4 Але Фест вiдповiв, що Павло утримується в Кесарiї пiд вартою i що вiн сам скоро вирушить туди. 5 «Отже, — сказав вiн, — тi з вас, якi можуть, нехай пiдуть зi мною, i якщо за цим чоловiком щось є, нехай звинувачують його». 6 Пробувши в них не бiльше восьми чи десяти днiв, повернувся до Кесарiї i на другий день, сiвши на судищi, звелiв привести Павла. 7 Коли вiн з’явився, стали довкола юдеї, що прийшли з Єрусалима, зводячи на Павла багато тяжких провин, яких не могли довести. 8 Вiн же на своє виправдання сказав: «Я не зробив нiякого злочину нi проти закону юдейського, нi проти храму, нi проти кесаря». 9 Фест, бажаючи догодити юдеям, у вiдповiдь сказав Павловi: «Чи хочеш iти в Єрусалим, щоб я там судив тебе за це?» 10 Павло сказав: «Я стою перед судом кесаревим, де i належить менi судимому бути. Юдеїв я нiчим не кривдив, як i ти добре знаєш. 11 Якщо я неправий i що-небудь зробив, варте смерти, то не відмовляюся померти; а якщо нiчого того немає, в чому цi звинувачують мене, то нiхто не може видати мене їм. Вимагаю суду кесаревого». 12 Тодi Фест, поговоривши з радниками, вiдповiв: «Ти вимагав кесаревого суду, до кесаря i пiдеш».
(Зач. 48) 13 Через декiлька днiв † (У четвер 7-го тижня після Пасхи: У ті дні) цар Агриппа i Веренiка прибули до Кесарiї поздоровити Феста. 14 І як вони пробули там багато днiв, то Фест розповiв царевi про Павла, кажучи: «Є тут якийсь чоловiк, в’язень, залишений Фелiксом у кайданах, 15 на якого, пiд час мого перебування в Єрусалимi, з’явилися із скаргою первосвященики i старiйшини юдейськi, вимагаючи суду над ним. 16 Я вiдповiв їм, що у римлян немає звичаю видавати на смерть будь-якого чоловiка, перше нiж звинувачуваний не матиме перед собою обвинувачiв i не дiстане право захищатися проти звинувачення. 17 Коли ж вони тут зiйшлися, то, без усякого зволiкання, на другий же день, я сiв на судищi i звелiв привести того чоловiка. 18 Обступивши його, обвинувачi не подали жодного iз звинувачень, якi я припускав; 19 але вони мали з ним деякi суперечки про богошанування їхнє i про якогось Iсуса померлого, про Якого Павло стверджував, що Вiн живий.
20 Вагаючись у вирішенні цього питання, я сказав: чи хоче вiн iти до Єрусалима i там стати перед судом за це? 21 Та коли Павло зажадав, щоб його залишили на розгляд Августа, то я звелiв тримати його пiд вартою до того часу, поки пошлю його до кесаря». 22 Агриппа ж сказав Фестовi: «Хотiв би i я послухати цього чоловiка». Той вiдповiв: «Завтра ж почуєш його». 23 Другого дня, коли Агриппа i Веренiка прийшли з великою пихою i увiйшли у судову палату з тисяцькими та найзнатнiшими громадянами мiста, за наказом Феста був приведений Павло. 24 I сказав Фест: «Царю Агриппо i всi присутнi з нами мужi! Ви бачите того, проти якого багато юдеїв приступили до мене в Єрусалимi i тут i кричали, що йому не належить бiльше жити. 25 Але я зрозумiв, що вiн не вчинив нiчого, вартого смерти; i як вiн сам вимагав суду в Августа, то я вирiшив послати його до нього. 26 Я не маю нiчого певного написати про нього його величності; а тому i привiв його до вас, i зокрема перед тебе, царю Агриппо, щоб пiсля розгляду було менi що написати. 27 Бо менi здається нерозважливим посилати в’язня i не визначити звинувачень на нього».
(Зач. 49) 1 Агриппа † (21 травня, царю Константину: У ті дні Агриппа) сказав Павловi: «Дозволяється тобi говорити за себе». Тодi Павло, простягнувши руку, почав говорити на свiй захист. 2 «Царю Агриппо! Я почуваю себе щасливим, що сьогоднi можу захищатися перед тобою в усьому, в чому звинувачують мене юдеї, 3 тим бiльше, що ти знаєш усi юдейськi звичаї i суперечностi. Тому прошу тебе вислухати мене великодушно. 4 Життя моє вiд юности моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Єрусалимi, знають усi юдеї; 5 вони здавна знають про мене, якщо захочуть свiдчити, що я жив, як фарисей, за найсуворiшим у нашому вiросповiданнi вченням.
6 I нинi я стою перед судом за надiю на обiтницю, дану Богом нашим отцям, 7 здiйснення якої сподiваються побачити нашi дванадцять колiн, що старанно служать Боговi день i нiч. За цю-то надiю, царю Агриппо, звинувачують мене юдеї. 8 Що ж? Hевже ви вважаєте неймовiрним, що Бог воскрешає мертвих? 9 Щоправда, i я думав, що менi належить багато дiяти проти iменi Iсуса Hазорея. 10 Це я i робив у Єрусалимi: одержавши владу вiд первосвященикiв, я багатьох святих ув’язнював, i коли вбивали їх, я подавав на те голос; 11 i по всiх синагогах я багаторазово мучив їх, i примушував ганити Iсуса, i, з надмiрною лютiстю до них, переслiдував їх навiть у чужих мiстах.
12 Для цього йдучи до Дамаска з владою i дорученням вiд первосвященикiв, 13 серед дня на дорозi я, царю, побачив з неба свiтло, яснiше вiд сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрi йшли зi мною. 14 Усi ми попадали на землю, i я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобi йти проти рожна». 15 Я сказав: «Хто Ти, Господи?» Вiн сказав: «Я — Iсус, Якого ти гониш. 16 Але встань i стань на ноги твої; бо для того Я i з’явився тобі, щоб зробити тебе служителем i свiдком того, що ти бачив i що Я вiдкриваю тобi, 17 визволяючи тебе вiд народу юдейського i вiд язичникiв, до яких Я тепер посилаю тебе 18 розкрити очi їм, щоб вони навернулися вiд темряви до свiтла i з-пiд влади сатани до Бога, щоб вiрою в Мене держали прощення грiхiв i долю з освяченими». 19 Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видiнню, 20 а спершу жителям Дамаска i Єрусалима, потiм усiй землi юдейськiй i язичникам проповiдував, щоб вони покаялися i навернулися до Бога, чинячи дiла, достойнi покаяння.
21 За це юдеї схопили мене у храмi i хотiли розтерзати. 22 Але, одержавши допомогу вiд Бога, я до цього дня стою i свiдчу малому i великому, нiчого не кажучи, крiм того, про що пророки i Мойсей говорили, що це буде, 23 а саме, що Христос мав постраждати i, воскреснувши першим iз мертвих, проповідати свiтло юдейському народовi i язичникам». 24 Коли вiн так захищався, Фест гучним голосом сказав: «Безумствуєш ти, Павле! Велика вченiсть доводить тебе до божевiлля». 25 «Hi, високоповажний Фесте, — сказав вiн, — я не безумствую, але кажу слова iстини i здорового глузду. 26 Бо знає про це цар, перед яким i кажу смiливо. Я не вiрю, що вiд нього було щось з цього приховано: бо це не в кутку вiдбувалося. 27 Чи вiриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що вiриш». 28 Агриппа сказав Павловi: «Ти майже переконуєш мене стати християнином». 29 Павло сказав: «Благав би я Бога, щоб мало чи багато, не тiльки ти, але й усi, що слухають мене сьогоднi, зробились такими, як я, окрiм цих кайданiв». 30 I коли вiн це сказав, цар i правитель, Веренiка i всi, що сидiли з ними, встали. 31 I, вiдiйшовши вбiк, говорили мiж собою, що цей чоловiк нiчого, вартого смертi чи кайданiв, не робить. 32 I сказав Агриппа Фестовi: «Можна було б звiльнити цього чоловiка, якби вiн не вимагав кесаревого суду». Тому i вирiшив правитель вiдiслати його до кесаря.
(Зач. 50) 1 Коли † (У п’ятницю 7-го тижня після Пасхи: У ті дні, коли) вирiшено було відпливти нам до Iталiї, то вiддали Павла i деяких iнших в’язнiв сотниковi Августового полку на iм’я Юлiй. 2 Ми пiднялися на адрамiтський корабель‚ що мав пливти поблизу асiйських місць‚ вирушили. З нами перебував Аристарх, македонянин iз Фессалонiки. 3 Другого дня пристали до Сидона. Юлiй поводився з Павлом людинолюбно, дозволив йому вiдвiдати друзiв i скористатися їхньою допомогою. 4 Вирушивши звiдти, ми припливли до Кiпру, бо був супротивний вiтер, 5 i, перепливши море проти Киликiї та Памфiлiї, прибули до Мир Лiкiйських. 6 Там сотник знайшов олександрiйський корабель, що плив до Iталiї, i посадив нас на нього. 7 Повiльно плаваючи багато днiв i ледве порiвнявшись з Кнiдом, через несприятливий нам вiтер, ми пiдпливли до Криту при Салмонi. 8 Ледве пробравшись повз нього, прибули до одного мiсця, що зветься Добрi Пристанi, поблизу мiста Ласея. 9 А як минуло багато часу, i плавання було вже небезпечне, тому що i пiст уже минув, то Павло радив, 10 кажучи їм: «Мужi! Я бачу, що плавання буде з труднощами i з великою шкодою не тiльки для вантажу i корабля, але й для нашого життя». 11 Однак сотник бiльше довiряв керманичевi i начальниковi корабля, нiж словам Павла. 12 А що пристань була непридатна до зимiвлi, то чимало людей радили податися звiдти, щоб, якщо можливо, дiйти до Фiнiка, пристанi критської, що лежить проти пiвденно-захiдного i пiвнiчно-захiдного вiтру, i там перезимувати. 13 Подув пiвденний вiтер, і вони, думаючи, що вже дiстали бажане, вирушили i попливли поблизу Криту. 14 Але невдовзi знявся супротивний йому бурхливий вiтер, що зветься «евроклiдон». 15 Корабель схопило так, що вiн не мiг чинити опiр вiтровi, i ми носилися, вiддавшись хвилям. 16 I, наскочивши на якийсь острiвець, що зветься Клавдiй, ми ледве могли втримати човен. 17 Піднявши його, почали всiма засобами обв’язувати корабель; боячись, щоб не сiсти на мiлину, спустили вiтрило i таким чином носилися. 18 Ранком другого дня, коли розпочався буревiй, почали викидати вантаж, 19 а на третiй день ми своїми руками повикидали корабельне знаряддя. 20 Та оскiльки багато днiв не було видно нi сонця, нi зiрок, i тривала велика буря, то, зрештою, зникала будь-яка надiя на наше врятування. 21 Що довго не їли, то Павло, ставши посеред них, сказав: «О мужi! Треба було послухати мене i не вiдходити вiд Криту, i тим самим уникнули б цих труднощiв i шкоди. 22 Тепер же благаю вас‚ пiдбадьортеся, бо жодна душа з вас не загине, а тiльки корабель. 23 Бо ангел Бога, Якому я належу i Якому служу, з’явився менi цiєї ночi 24 i сказав: «Hе бiйся, Павле. Тобi належить стати перед кесарем, i ось Бог дарував тобi всiх, що пливуть з тобою». 25 Тому пiдбадьортеся, мужi, бо я вiрю Боговi, що буде так, як менi сказано. 26 Hам належить бути викинутими на який-небудь острiв». 27 Чотирнадцятої ночi, коли ми носилися в Адрiатичному морi, близько опiвночi корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землi, 28 i, вимiрявши глибину, знайшли двадцять сажнiв; потiм на невеликiй вiдстанi, знову вимiрявши, знайшли п’ятнадцять сажнiв. 29 Побоюючись, щоб не натрапити на кам’янистi мiсця, кинули з корми чотири якорі i чекали дня. 30 Коли корабельники хотiли втекти з корабля i спускали на море човен, роблячи вигляд, нiби хочуть кинути якiр з носа, 31 Павло сказав сотниковi i воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблi, то ви не зможете врятуватися». 32 Тодi воїни вiдтяли вiрьовки у човна, i вiн упав. 33 Коли почало свiтати, Павло умовляв усiх приймати їжу, кажучи: «Сьогоднi чотирнадцятий день, як ви, чекаючи, перебуваєте без їжi, нiчого не споживаючи. 34 Тому прошу вас прийняти їжу: це сприятиме збереженню вашого життя; бо нi в кого з вас не впаде й волосина з голови». 35 Промовивши це i взявши хлiб, вiн подякував Боговi перед усiма i, розламавши, почав їсти. 36 Тодi всi пiдбадьорилися i також прийняли їжу. 37 Було ж усiх нас на кораблi двiстi сiмдесят шiсть душ. 38 Hаситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи пшеницю в море. 39 Коли ж настав день, землi не розпiзнавали, а побачили лише якусь затоку з пологим берегом, до якого вирiшили, якщо можна, пристати кораблем. 40 I, пiднявши якорi, попливли по морю i, розв’язавши стерно та пiднявши мале вiтрило за вiтром, тримали до берега. 41 Hаскочили на косу‚ i корабель сiв на мiлину. Hiс загруз i став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль. 42 Воїни було погодилися умертвити в’язнiв, щоб хто-небудь, випливши, не втiк. 43 Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх вiд цього намiру i звелiв тим, що вмiли плавати, першими кинутися i вийти на землю, 44 iншим же — кому на дошках, а кому на будь-чому вiд корабля; i таким чином усi врятувалися на землю.
(Зач. 51) 1 Врятувавшись, † (У суботу 7-го тижня після Пасхи: У ті дні, врятувавшись,) тi, що були з Павлом, дiзналися, що острiв зветься Мелiт. 2 Iноплемiнники виявили до нас велике милосердя: вони розклали вогнище i прийняли всiх нас‚ бо йшов дощ і було зимно. 3 Коли ж Павло набрав багато хмизу i поклав на вогонь, (тодi) єхидна, вилiзши з жару, повисла у нього на руцi. 4 Iноплемiнники, побачивши змiю, звислу в нього на руцi, говорили один одному: «Певне, цей чоловiк — убивця, коли його, врятованого вiд моря, суд Божий не залишає жити». 5 Але вiн, струсивши змiю у вогонь, не зазнав нiякої шкоди. 6 Вони ж чекали, що в нього буде запалення або вiн раптово впаде мертвим; але, довго чекаючи i побачивши, що з ним нiякої бiди не сталося, змiнили думку i говорили, що вiн Бог. 7 Бiля того мiсця були маєтки начальника острова на iм’я Поплiй; вiн прийняв нас i три днi люб’язно пригощав. 8 Батько Поплiя лежав одержимий гарячкою i болем у животi. Павло увiйшов до нього, помолився i, поклавши на нього свої руки, зцiлив його. 9 Пiсля цiєї подiї iншi на островi, що мали недуги, приходили i зцiлялися, 10 i вiддавали нам велику шану, а при вiд’їздi надiлили нас усiм потрiбним. 11 Через три мiсяцi ми вiдпливли на олександрiйському кораблi, який називався «Дiоскури» i зимував на цьому островi; 12 і, припливши до Сиракуз, пробули там три днi. 13 Звiдти вiдпливши, прибули в Ригiю; а коли через день повiяв пiвденний вiтер, прибули на другий день у Путеоли, 14 де знайшли братiв i були запрошенi пробути в них днiв сiм, а потiм пiшли у Рим. 15 Тамтешнi браття, почувши про нас, вийшли нам назустрiч до Аппiєвої площi i Трьох гостиниць. Побачивши їх, Павло дякував Боговi i пожвавiшав. 16 Коли ж ми прийшли до Рима, то сотник передав в’язнiв воєначальниковi, а Павловi повелів жити окремо — з воїном, що стерiг його. 17 Через три днi Павло скликав найзнатнiших з юдеїв i, коли вони зiйшлися, говорив до них: «Мужi-браття! Hе зробивши нiчого проти народу або батькiвських звичаїв, я в кайданах iз Єрусалима переданий до рук римлян. 18 Вони, судивши мене, хотiли звiльнити, тому що немає на менi нiякої провини, вартої смерти; 19 але тому, що юдеї заперечували, я змушений був вимагати суду в кесаря, проте не для того, щоб звинувачувати в чомусь мiй народ. 20 З цiєї причини я i покликав вас, щоб побачитись i поговорити з вами, бо за надiю Ізраїлеву обкутий я цими кайданами». 21 Вони ж сказали йому: «Ми анi листiв не одержували про тебе з Юдеї, анi з братiв, що приходили, нiхто не сповiстив про тебе i не сказав чогось лихого. 22 А втiм, хотiли б ми почути вiд тебе, як ти мiркуєш; бо нам вiдомо, що про це вчення скрiзь сперечаються». 23 I, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в гостиницю; i вiн з ранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, наводячи свiдчення i переконуючи їх про Iсуса iз Закону Мойсеєвого i Пророкiв. 24 Однi з них вiрили його словам, а iншi не вiрили. 25 Тi, що були незгiднi мiж собою, виходили, коли Павло сказав такi слова: «Добре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Iсаю: 26 «Пiди до цього народу i скажи: «Слухом почуєте i не зрозумiєте, i очима дивитися будете i не побачите». 27 Бо згрубiло серце людей цих, i вухами ледве чують, i очi свої заплющили, щоб не бачити очима, i не чути вухами, i не зрозумiти серцем, i не навернутися, щоб Я зцiлив їх». 28 Отже, нехай буде вам вiдомо, що спасiння Боже послане язичникам: вони i почують». 29 Коли вiн сказав це, юдеї пiшли, довго сперечаючись мiж собою. 30 І жив Павло цiлих два роки на своєму утриманнi i приймав усiх, хто приходив до нього, 31 проповiдуючи Царство Боже i навчаючи про Господа Iсуса Христа з усякою вiдвагою безборонно.
Кінець Діянь святих апостолів,
написаних євангеліст ом Лукою
(що був одним з сімдесяти),
51 церковне зачало,
1006 стихів.
