Мученик Аристид Філософ. Апологія, яку афінський Філософ Аристид мав перед імператором Адріаном про шанування Всемогутнього Бога
Біографічні відомості про мученика Аристида Філософа достатньо мізерні і небагатослівні. Євсевій Кесарійській у своїй «Хроніці» повідомляє, що «Кодрат, слухач апостолів, і Аристид, афінський філософ нашого вчення, подали апології Адріану». Потім він додає, що ці «Апології» нібито пом’якшили серце імператора і примусили його видати едикт, що обмежує гоніння на християн. У «Церковній історії» про такі сприятливі наслідки «Апологій» Євсевій замовчує і додає тільки: «І Аристид, чоловік вірний, сповідник нашого благочестя, залишив, подібно до Кодрата, апологію цієї віри, піднісши її Адріану. Цей твір зберігся донині і є у багатьох» (IV 3)[1]. Відомості Євсевія кількома нюансами збагачує блаж. Ієроним. Насамперед, він характеризує Аристида як «найкрасномовнішого філософа», який «під колишнім одягом» (мається на увазі філософський плащ) був «учнем Христовим». Далі блаж. Ієроним говорить, що «Апологія» Аристида, «на думку вчених (любителів словесності), свідчить про його великий розум» і «містить низку філософських думок», додаючи ще, що твору Аристида згодом наслідував св. Іусгин. Нарешті, західні мартирологи свідчать про
Аристида як про чоловіка, що прославився вірою і мудрістю. У своїй «Апології» він учив про Христа, називаючи його «істинним Богом». Можна зробити висновок, що Аристид до свого навернення захоплювався філософією і жив в Афінах. Наскільки далеко заходив його «професіоналізм» щодо філософії, сказати важко. На думку М. Сагарди, з «Апології» Аристида «видно, що він був просто освіченою людиною. Він вільно користується філософською термінологією, але ніщо в його творі не вказує на те, що він володів глибоким і самостійним знанням грецької філософії: загальні місця, що наводяться ним, і фрази були доступні всякій освіченій людині того часу. Його знання релігій і вчень Сходу не виходять за межі загальновідомих положень. Тому потрібно сказати, що вченість афінського філософа не підносилася над рівнем загальної багатьом християнам освіти»[2].
Проте, на наш погляд, М. Сагарда дуже високо піднімає «планку» освіти і взагалі сучасного Аристиду греко-римськото суспільства, і християнського зокрема. Древньо-церковні письменники тонше відчували цей момент, а тому вони навряд чи випадково присвоюють Аристиду титул «Філософа». Найбільш вірогідним є припущення, що Аристид був справді «професійним філософом», носячи відповідний одяг. Що ж до хронології життя Аристида, то вона залишається абсолютно невідомою нам. Можна тільки припускати, що він був сучасником Кодрата, тобто народився в другій половині II ст. Питання часу написання «Апології» залишається спірним, але навряд чи вона була створена пізніше за 138 р. і цілком можливо, що написання її припадає на 20-і роки II ст.
До другої половини XIX ст. про зміст твору Аристида практично нічого не було відомо. Перше відкриття зробили вірменські монахи, що жили у Венеції, які опублікували в 1878 р. вірменський переклад перших двох глав «Апології» Аристида; даний переклад видно, належить до V ст. У 1889 р. англійський учений Р. Харріс серед манускриптів монастиря св. Катерини на Синаї виявив повний текст перекладу «Апології» на сирійській мові; сам манускрипт датується VI-VII ст., але переклад сягає до середини IV ст. Готуючи до публікації цей переклад, Р. Харріс показав його своєму колезі Д. Робінсону, який у той час працював над текстом «Повісті про індійських святих Варлаама та Іоасафа». Він із здивуванням виявив, що «Апологія» Аристида, хоч і в переробленому вигляді, включена в текст цієї «Повісті». Варто зазначити, що дана «Повість» традиційно приписується св. Іоану Дамаскину і видається серед його творінь. Низка сучасних дослідників сумнівається в авторстві св. Іоана Дамаскина, але не так давно була зроблена досить вдала спроба розвіяти ці сумніви. Делгер встановив, що «Повість», спочатку створена в Індії, була істотно перероблена якимось ченцем монастиря св. Савви в Палестині не пізніше VIII ст., причому, особливості стилю і характерні особливості світогляду явно вказують на св. Іоана Дамаскина.
Провівши низку додаткових досліджень, Р. Харріс і Д. Робінсон опублікували результати своєї наукової роботи в 1891 р. Пізніше, вже в двадцятих роках минулого століття, серед оксиринхських папірусів були знайдені ще два грецькі фрагменти «Апології» Аристида. Так основний зміст її став доступним і для вчених, і для широкого кола християнських читачів. Проте відразу виникла іншого роду проблема — питання про співвідношення трьох версій «Апології» між собою і їх цінності. Оскільки грецький оригінал дійшов до нас в переробленому і скороченому вигляді, то, природно, сірійський переклад (частково доповнюваний вірменським) повинен служити головним орієнтиром. Проте в ньому, як і в будь-якому перекладі, багато в чому загублений початковий «аромат» оригіналу. Тому якнайкращим вирішенням вказаної проблеми стає варіант «взаємодоповнення» всіх трьох версій. Таке вирішення дозволяє відновити твір ранньохристиянського апологета майже у всій його повноті.
Апологія, яку афінський Філософ Аристид
мав перед імператором Адріаном про шанування
Всемогутнього Бога
1.
1. Я, царю, з волі Бога з’явився у світ і, споглядаючи тут небо, землю і море, сонце, місяць та інше, дивувався красі світу.
2. Але я зрозумів, що цей світ і все, що в ньому є, приводиться в рух сторонньою силою, якою є Бог; а відомо, що все, що рухає, — сильніше від того, що рухається і те, що вміщує, — міцніше за вмістиме. Допитуватися ж про Промислителя і Керівника всього, який Він є, як здається мені, непотрібно і надто важко, а тому і міркувати про це не корисно, бо Сутність Його безкінечна і неосяжна для всього творіння.
3. Про рухаючу ж силу світу я кажу, що Він є Бог всього, Який створив все ради людей; і, як мені здається, корисно шанувати та боятися Бога, але не утіснювати і людини.
4. Далі, в межах дозволеного, належить знати про Бога, що Він ненароджений, несотворений, безначальний і безкінечний, безсмертний, досконалий і неосяжний.
Оскільки Він досконалий, то не має ніякого недостатку і потреби ні в чому; навпаки, ми маємо потребу в Ньому. Він безначальний, бо все, що має початок, має і кінець, а те, що має кінець — руйнується.
5. Він не має імені, бо найменування — загальна властивість тварних істот. Він не має ні забарвлення, ні зовнішнього вигляду, оскільки той, хто володіє цим, прирівнюється до розряду сотворених предметів. У Ньому немає відмінності чоловічого і жіночого начала, оскільки той, в кому це є, буває підвладний пристрастям. Небо Його не обіймає, але Він небо і все видиме і невидиме утримує Собою.
6. У Нього немає супротивника, оскільки не існує нікого, хто б був сильніший за Нього. Ним не володіє заздрість і гнів, оскільки немає нічого такого, що б могло чинити Йому опір. Помилки і невідання чужі Його природі, яка — вседосконала мудрість і знання. Ним все утримується. І Він не потребує жертви або розливання, або чогось видимого, але Його все потребує.
2.
1. Отже, після всього сказаного про Бога, наскільки надано мені про це говорити, перейдемо до людського роду, щоб побачити, хто з людей бере участь в істині (вищезгаданого богопізнання), а хто розділяє заблудження.
2. Нам відомо, царю, що на цьому світі існують чотири роди людей: варвари й елліни, юдеї і християни.
3. Варвари за релігією походять від Бела, Хроноса, Реї та інших богів.
4. Греки — від Еллена, про якого говорять, що він походить від Зевса. Від Еллена народжені Еол і Ксуф; решта Еллади за релігією походять від Інаха і Феронея, інші — від Даная Єгипетського, Кадма Сидонського і Діоніса Фівського.
5. Юдеї походять від Авраама, Ісаака та Якова і його дванадцятьох синів, які переселилися з Сирії до Єгипту і там від свого законодавця були названі Євреями: пізніше ж почали називатися юдеями.
6. Християни ж ведуть початок своєї релігії від Господа Ісуса Христа. Він сповідується ними Сином Бога Вишнього; зійшовши в Дусі Святому з неба і народившись від єврейської діви, Він прийняв плоть і Син Божий став людиною. Про перебування Його ти, царю, якщо бажаєш, можеш дізнатися із названого нами «Євангельського Писання».
8. Отже, Ісус народжений з народу єврейського. Він мав дванадцять учеників і, завершивши своє дивне домобудівництво, був розіп’ятий юдеями. Після трьох днів Він воскрес і вознісся на небо. Дванадцять же учеників пішли до краю вселенної і вчили про Його велич з великим успіхом і достоїнством, звідси ті, що слухали їхні проповіді, і називаються християнами, які добре відомі.
9. Отже, як я сказав раніше, є чотири роди людей: варвари і греки, юдеї і християни.
10. Богу служить вітер, ангелам — вогонь, демонам — вода, людям — земля.
3.
1. Отже, подивімося, хто з них (чотирьох вищезгаданих релігійних груп) бере участь в істині, а хто в заблудженні.
2. Варвари, не пізнавши Бога, схилились до стихій і почали шанувати творіння замість Творця; і зображенням тварних предметів, ними ж зробленим (наприклад: зображенням неба, землі і моря, сонця, місяця й інших стихій або світил), встановивши їх в храмах, вони поклоняються, ретельно охороняючи їх, щоб не викрали їх злодії. Вони зрозуміли, що все, що охороняє, більше від того, що охороняється, і той, хто творить, вищий за те, що ним зроблене; і якщо їхні боги безсилі щодо власного спасіння (оскільки доводиться охороняти їх від злодіїв), то як же вони спасуть інших? Тому у велике заблудження впали варвари, шануючи бездушні і непотрібні статуї.
3. І для мене, царю, дивовижно, як ці, так звані їхні філософи, абсолютно не зрозуміли, що все це — тлінні стихії? Якщо ж вони тлінні і підпорядковані необхідності, то які ж вони боги? Якщо ж стихії не боги, то навіщо зображення, зроблені в їхню честь, вважають за богів?
4. Отже, велика та омана, в яку філософи вводять своїх послідовників.
4.
1. Тому приступимо, царю, до розгляду цих стихій, щоб показати, що вони не боги, але тлінні і підвладні погіршенню, вони викликані з небуття велінням істинно Сущого Бога, Який єдиний нетлінний, незмінний і невидимий; Сам же все бачить і відповідно з тим, як бажає, змінює і перетворює.
Отже, що ж я скажу про стихії?
2. Помиляються ті, які вважають богом небо. Бо ми бачимо, що воно обертається, рухається з примусу і складається з багатьох частин, чому і називається «оздоблення», «прикраса» (космос).
Всяке ж влаштування має того, хто влаштовує, а все влаштоване — початок і кінець. Небо ж зі всіма своїми світилами рухається з необхідності; і зірки в суровому порядку рухаються від одного краю до іншого: одні з них зникають, а інші сходять і в належний час проходять свій шлях, і визначають літо і зиму відповідно до того, як заповідано їм Богом, і вони не порушують визначених їм напрямів через невідворотню необхідність природи, разом зі всім небесним світом, звідси зрозуміло, що небо не бог, а творіння Бога.
3. І ті, які вважають землю богинею, впали в заблудження, бо ми бачимо, що вона підпорядкована володінню людей: її копають та забруднюють і вона стає непридатною; будучи ж перепаленою, стає ніби мертвою, бо з черепка нічого не виросте; коли ж ще більше вивітрена, то псується сама і плоди її; її тупають люди та інші живі істоти, вона оскверняється кров’ю вбитих, перекопується, наповнюється трупами, перетворюється на кладовище мертвих.
4. Неможливо, щоб свята, блаженна і нетлінна природа Бога прийняла все це. Отже, зі всього цього виходить, що земля не богиня, але творіння Бога, сотворене Ним для використання людьми.
5.
1. І ті, які вважають божеством воду, помилилися, бо і вона існує для вживання людьми і знаходиться у них в підпорядкуванні, і брудниться, і псується, і змінюється під впливом тепла, холоду або забарвлення, і служить для миття всяких нечистот.
2. Тому неможливо, щоб вода — творіння Бога — була самим Богом.
3. І ті, що вважають вогонь за Бога, також помиляються, бо вогонь з’явився теж для вжитку людям, знаходиться в повному їхньому розпорядженні, переноситься з одного місця на інше і вживається для варіння і смаження різного м’яса, а також і для спалювання трупів. Він навіть і зовсім знищується, коли різними способами гаситься людьми; звідки виходить, що вогонь не Бог, але творіння Його рук.
4. Не менше помиляються також і ті, які за божество приймають віяння вітрів, бо очевидно, що воно служить іншому і дароване Богом для вжитку людям: служить для плавання кораблів, зростання хлібних злаків і задоволення інших людських потреб. Воно (це віяння вітрів) посилюється і слабшає за велінням Бога; тому нехай не думають, що подих вітрів — Бог, але вважають це творінням Його рук.
6.
І ті, які вважають божеством сонце, дуже помиляються. Бо ми бачимо, що воно рухається з необхідності і обертається, переходячи від одного кінця до іншого, заходить і знову сходить, щоб оживляти дерева і рослини, служить для користі людям і має також разом з рештою зірок поділ на частини, і, будучи меншим за небо, воно поступово зменшується в силі світла і не має ніякої самодержавної влади. Внаслідок цього, нехай вважають сонце не Богом, але творінням Його. Також із ще більшим правом належить сказати про місяць і зорі.
7.
1. Дуже помиляються також і ті, хто за богів вважають перших людей. Бо, як відомо тобі, царю, (всяка) людина складається з чотирьох елементів та з душі і духу, ради чого і (малим) світом (мікрокосмосом) називається. Вона має початок і кінець — народжується і помирає.
2. І ми бачимо, що людина підлягає тій же необхідності — вона має потребу в їжі і старіє, хоч би і не хотіла цього. І вона то радіє, то буває в печалі, стає то заздрісною і дратівливою, то жадібною і мінливою — словом, має багато недостатків.
3. Знищується ж вона різними способами: і від стихій, і від тварин, і від належної їй смерті; тому людина нехай не вважається за Бога, але за Його творіння.
4. Отже, царю, в більше заблудження впали варвари, ходячи за похіттю своєю, бо вони шанують тлінні стихії і мертві образи і не помічають, що все це сотворені Богом предмети.
8.
1. Перейдемо ж тепер до еллінів, щоб подивитися, що вони думають про Бога.
2. Але елліни, які називаються мудрими, стали гіршими за варварів, вводячи безліч народжених богів чоловічої і жіночої статі. Вони самі виставляють їх звершувачами всіляких пристрастей і творцями всіляких неподобств, так що одні з цих богів — перелюбники, вбивці, гнівливі, ревниві, батьковбивці і братовбивці, злодії і грабіжники; інші — кульгаві і покалічені, чародії і ворожбити.
3. Про одних зі своїх богів греки розповідають, що вони вбиті блискавкою, про інших — що вони самі померли; інші з богів знаходилися в служінні у людей або тікали від них; деякі були поранені людьми, і багато хто перетворювалися на живі істоти, щоб спокушати до падіння смертних жінок або навіть вступати в мужоложство.
4. Про деяких із богів розповідають, що вони вступали в злочинні зв’язки з матерями, дочками і сестрами; і говорять, що боги грішили з дочками людськими, наслідком чого було гріховне і смертне потомство.
5. І про богинь говорять, що вони в суперечках про свою красу вдавалися суду людей.
6. Звідси виходить, царю, що елліни складають смішні, безглузді й нечестиві казки, виводячи неіснуючих богів, піддаючись своїм поганим потягам, щоб мати їх своїми спільниками в поганому і безкарно чинити перелюб, вбивати і робити все жахливе; бо якщо їхні боги все це звершують, то як же і вони того ж самого не зроблять?
7. І внаслідок цієї омани у способі життя і поведінки сталося, що існують у людей міжусобиці, вбивчі війни і тяжкі поклони.
9.
1. Але і про кожного з цих богів, якщо захочемо розповісти, ти побачиш велику безглуздість.
2. Так, насамперед, виводиться ними бог Хронос, в жертву якому вони приносять власних дітей. І говорять, що він мав дружину Рею і багатьох дітей від неї, (зокрема) Зевса, і, будучи одержимий манією, з’їв своїх дітей.
4. Зевс врятувався від нього втечею; пізніше, зв’язавши свого батька, він (Зевс) оскопив його і кинув дітородні члени в море, звідки, як розповідається в міфах, і народилася Афродіта; Хроноса ж, зв’язаного, кинув в тартар.
5. Ти бачиш безглуздя і нечестя, яке вони виставляють щодо глави своїх богів? Очевидно, що їхній бог зв’язується та усікається; о, безумство! хто з тих, що мають розум, скаже що-небудь таке?!
6. Другим виводиться Зевс, про якого вони говорять, що він царює над всіма богами і перетворюється на тварин і інші предмети, щоб чинити перелюб зі смертними жінками; так, говорять, що, перетворившись на бика, він мав зв’язок з Європою (і Пасифеєю), в золото — з Данаєю, в лебедя — з Лідою, в сатира — з Антіоною і в блискавку — з Селеною (місяцем). Від них народилося у нього багато дітей: від Антіони — Зет і Амфіон, від Селени — Діоніс, від Алкмени — Геракл, від Лети — Аполон і Артеміда, від Данаї — Персей, від Ліди — Кастор, Елен і Полідевк, від Мнемосини — дев’ять дочок, названих музами, від Європи — Міной, Радамант і Сарпідон; наостанок, він перетворився на орла з любові до пастуха Ганімеда.
8. Тому трапилося, царю, що люди почали наслідувати всьому цьому і стали перелюбниками, які осквернялися з матерями і сестрами, мужеложцями і батьковбивцями; бо якщо цар їхніх богів робить це, то як же ті, що шанують його, не почнуть наслідувати його?
9. Тому — велике безумство, яке створюють греки в своїх розповідях про нього (Зевса); бо немислимо, щоб бог був перелюбником, мужеложцем або батьковбивцею; інакше він був би набагато гірший за мерзотного демона.
10.
1. Ось виводять вони (греки) іншого бога, якогось Гефеста, і говорять про нього, що він кульгавий, носить шолом на своїй голові і тримає у своїх руках розжарені щипці і молот, оскільки він займається ковальським мистецтвом, щоб добути собі на прожиття.
2. Але що ж це за бог, такий жалюгідний? Бо немислимо, щоб Бог був кульгавим або таким, що має в чомусь потребу.
3. І знову виводять вони іншого бога, на ім’я Гермес, про якого говорять, що він жадібний, користолюбний, чародій, кульгавий і атлет, і віщун.
4. Але неможливо, щоб бог одночасно був чародієм і віщуном, і жадібним грабіжником, атлетом і розслабленим (покаліченим); інакше це було б безглуздо.
5. Після цього виводять вони ще бога Асклепіада, про якого говорять, що він лікар і готує ліки та складові мазей, ради власного прожитку; згодом же він був поранений Зевсом через Тіндарея, сина Лакедемона, і помер.
6. Якщо ж бог Асклепіад, будучи пораненим, не міг допомогти самому собі, то як же він допоміг би іншим? І абсолютно неможливо, щоб божественна природа мала потребу або могла б бути вбита блискавкою.
7. І ще виводять вони бога Арея, про якого говорять, що він войовничий і завзятий, і ласий до чужих отар і речей, які він здобуває за допомогою своєї зброї. Згодом же, впавши в любодіяння з Афродітою, він був зв’язаний отроком Еросом і Гефестом. Яким же богом був цей шукач чужого, любитель лайок, зв’язаний та прелюбодійник?!
8. Називають богом також і Діоніса, який влаштовував нічні оргії, був вчителем пияцтва, спокушав жінок, що оточували його, та біснувався. Пізніше його з’їли Титани. Отже, якщо Діоніса з’їли Титани, то він не зміг допомогти самому собі, але був біснуватим, п’яницею і втікачем, то яким же він був богом?
9. І виводять також Геркулеса за бога, про якого говорять, що він був п’яницею, біснувався, пожирав своїх власних дітей; потім був знищений вогнем і, таким чином, помер. Як же міг бути богом п’яниця, дітовбивця і підвладний впливу вогню і яким чином міг допомогти іншим той, хто не міг врятувати самого себе?
11.
1. Після цього виводять ще бога і називають його Аполоном; про нього говорять, що він заздрісний і мінливий: тримає то лук і сагайдак, то цитру і бубон, і він пророкує людям заради заробітку. Отже, і він має потребу? Абсолютно немислимо, щоб Бог мав потребу або шукав чого-небудь, або грав на цитрі!
2. І розповідають, далі, що його сестра Артеміда, будучи мисливцем, має спереду лук, а ззаду — сагайдак, і одна з собаками блукає по горах, щоб полювати на оленя або кабана. Як же може бути богом ця жінка, і мисливець, і оточена собаками.
3. І про Афродіту говорять; що вона богиня розпусна: бо вона мала зв’язок з Ареєм, потім з Анхизом, потім з Адонісом, смерть якого вона оплакувала, шукаючи свого улюбленого; про неї говорять, що вона сходила в Пекло, щоб забрати Адоніса у Персефони. Чи знаєш ти, царю, що-небудь гірше цієї божевільної, злочинної і такої, що стогне і сумує, богині?!
4. І про Адоніса говорять, що він бог, також мисливець і перелюбник; про нього розповідають, що він помер насильницькою (смертю), оскільки, будучи вражений диким звіром, не міг допомогти собі у своєму нещасті. Як же, таким чином, став опікуном людей любодійник, мисливець і насильно вбитий?!
5. Далі говорять про Рею, що вона мати всіх їхніх богів; і розповідають про неї, що вона мала своїм улюбленим Аттіса; вона раділа через загибель людей, але сильно сумувала і плакала за своїм Аттісом. Якщо ж ця мати богів не могла допомогти своєму улюбленому і вирвати його з рук смерті, то як же може вона допомагати іншим? Та і соромно богині сумувати і плакати або радіти через загибель людей.
6. Виводять ще в якості богині Кору; вона була викрадена Плутоном і не могла врятуватися. Якщо ж богиня не може себе врятувати, то як же стане вона допомагати іншим?
7. Все це і багато іншого, набагато ганебніше і гірше, розповідають елліни, царю, щодо своїх богів, чого недозволено не тільки говорити, але навіть і думати. Звідси люди, взявши приклад нечестя від своїх богів, творили всяке неподобство і непристойність, оскверняючи землю і повітря жахливими своїми діяннями.
12.
1. Єгиптяни ж, будучи нерозумнішими і безрозсуднішими за них, вдалися в оману гірше за всі народи. Бо вони не задовольнилися предметами шанування варварів і еллінів, але оголосили за богів ще і безсловесних тварин, що живуть як на суші, так і у воді, а також дерева і рослини; і погрузли у всякому безумстві і нечесті гірше за всі народи на землі.
2. Раніше всього, вони шанували Ізіду, про яку говорять, що вона істина богиня і що вона за чоловіка свого має брата — Озіріса. Але оскільки її чоловік був убитий іншим своїм братом — Тифоном, то Ізіда втекла зі своїм сином Гором в Біблос Сирійський і залишалася там до тих пір, поки її син не виріс; після чого він боровся зі своїм дядьком Тифоном і вбив його. Тоді Ізіда разом зі своїм сином ходила всюди і шукала труп свого чоловіка Озіріса, і гірко оплакувала його смерть.
3. Якщо ж тепер Ізіда справді богиня і не могла допомогти Озірісу, своєму братові і чоловікові, то чи можливо, щоб вона допомогла кому-небудь іншому? Неможливо, щоб божественна природа боялася і тікала або плакала і скаржилася; інакше вона була б дуже жалюгідна.
4. Але і про Озіріса говорять, що він був добродійним богом. Проте він був вбитий Тифоном і не міг допомогти собі; а відомо, що подібного не можна сказати про істинного Бога.
5. І про його брата Тифона говорять, що він бог, який убив свого брата; але він був вбитий сином свого брата та своєю невісткою і не міг собі допомогти. Який же він після цього бог?
6. Оскільки єгиптяни були безрозсудніші за решту народів, то вони не задовольнялися цими і подібними до них богами, але іменами богів називали і одушевленних тварин.
7. Бо деякі з них обожнювали вівцю, інші — козла, інші — тельця і свиню; одні і ворона і сокола, інші і шуліку і орла; інші — крокодила, собаку, вола, мавпу, дракона і змію; нарешті, деякі — цибулю, часник, шипшину та інші творіння.
8. І не помітили, нещасні, щодо всіх цих предметів, що вони не мають ніякої сили. І бачачи, що ці божества постійно споживаються людьми, спалюються, приносяться в жертву і піддаються гниттю, вони все ж таки не зрозуміли, що вони не є боги. Отже, у велику оману впали єгиптяни, вводячи подібних богів до найсильніших, ніж всі народи землі.
13.
1. Але дивуюся я, царю, еллінам, як вони, відрізняючись від інших народів звичаями і освіченістю, заблукали, дійшовши до поклоніння бездушним ідолам і бездушним зображенням?
2. Дивуюся, як вони, бачивши своїх богів, яких оброблюють майстри, які прив’язують і повертають їх, як вони з часом старіють, руйнуються і знищуються, не зрозуміли стосовно їх, що це не боги? Бо коли вони не змогли нічого зробити для власного спасіння, то як же можуть вони промишляти про людей?
3. Їхні поети і філософи, бажаючи своїми творіннями і творами пошанувати своїх богів, говорять, що вони (ідоли) зроблені на честь Бога Вседержителя і подібні до Нього, до Того, Кого ніколи ніхто не бачив, щоб судити, на що він схожий, і ніхто побачити не може.
4. І вони думають про Нього, як про Такого, що має деякий недостаток, коли говорять, що Він має потребує у жертвах та виливаннях, у вбивствах (людей) та в храмах. Але Бог ні в чому не має потреби і нічого з цього не шукає, тому такі люди знаходяться в омані.
5. Їхні поети і філософи, стверджуючи, що одна природа всіх їхніх богів, не зрозуміли, яка саме істинна природа Бога. Бо якщо тіло людини, будучи багатоскладовим, непорушне у власних частинах, але гармонійно складене і знаходиться в неподільній єдності, то як же в природі бога допущена саме ця боротьба і розбіжність? Якби існувала єдина природа богів, то неможливо було б, що бог переслідував бога або вбивав, або шкодив йому.
6. Коли ж одні боги переслідуються іншими, заколюються, викрадаються і вбиваються блискавкою, то, очевидно, тут вже не єдина природа, а різні поняття, всі погано складені; тому ніхто з них не є Богом.
7. Тому, очевидно, царю, вся наука про природу богів є оманою. Бо не потрібно вважати богами видимих і незрячих, але невидимого і Того, хто бачить і все влаштовує, потрібно вважати за Бога.
8. Яким же чином мудреці і вчені з еллінів не зрозуміли, що у них засновники законів засуджуються своїми власними законами? Бо якщо закони справедливі, то боги їхні, які чинять злочин, повністю нечестиві, будучи взаємовбивцями, чарівниками, злодіями, любодійниками і мужеложцями. Якщо ж вони (боги) добре чинять, то нечестиві закони, які встановлені богами. Якщо тепер закони, що схвалюють добре і осуджують погане, добрі та справедливі, то справи цих богів — злочин; отже, їхні боги, як злочинці, всі підлягають смерті, а ті, що шанують таких богів, — нечестиві.
9. Бо якщо історії про богів — міфи, то вони не що інше, як тільки слова; якщо вони натуралістичного характеру, то вже ті, що це роблять і так страждають, є не боги; якщо ж вони алегорії, то вони ніщо інше, як і міфи.
14.
1. Приступимо тепер, царю, до юдеїв, щоб подивитися, що думають і вони про Бога?
2. Юдеї говорять, що існує єдиний Бог, всемогутній Творець всіх і що не потрібно шанувати що-небудь інше, окрім одного тільки Бога.
3. І в тому вони, мабуть, наближаються до істини вище за всі народи, що треба шанувати Бога, а не Його творіння, і які наслідують Бога в чоловіколюбстві, допомагаючи бідним, викупляючи полонених, погрібаючи мертвих і творячи подібно до цього, вгодне перед Богом і славне перед людьми, яке вони отримали від своїх предків.
4. Проте ж і вони відхилилися від істинного пізнання і хоча в своїх думках думали, що служать Богу, насправді виявлялося, що їхнє служіння стосується ангелів, а не Бога, хоча вони дотримуються суботи і нового місяця, опрісноків і великого свята (Пасхи), і обрізання, і стриманості в їжі, втім і все це не особливо суворо зберігають.
15.
1. Християни ж, царю, оскільки вони всюди ходили і шукали, знайшли істину і, наскільки можна судити з їхніх Писань, підійшли до неї і до правильного пізнання набагато ближче, ніж всі інші народи.
2. Бо вони пізнали Бога Творця і Зиждителя всього і, окрім Нього, не шанують ніякого іншого бога.
3. Від Нього вони отримали заповіді, які мають накресленими в серцях, і їх вони зберігають, чекаючи воскресіння мертвих і життя будучого віку.
4. Ради цього вони не чинять перелюбу, не чинять розпусти, не лжесвідчать, не шукають чужого, шанують батька і матір, справедливо судять.
5. Чого не хочуть собі, не роблять того іншому, тих, які їх кривдять, умовляють і роблять їх корисними собі самим, прагнуть благодіяти навіть ворогам.
6. І їхні дружини, царю, чисті, як діви, і дочки їхні добре виховані, і чоловіки їхні утримуються від всякого беззаконного співжиття і всякої нечистоти в надії на майбутню нагороду на тому світі. Рабів же і рабинь, і дітей, якщо їх мають, вони, з любові до них, переконують стати християнами і, коли вони стають ними, вони називають їх братами.
7. Вони лагідні і послужливі, ненавидять неправду і люблять один одного; про вдів піклуються, сиріт не залишають. Те, що мають, охоче жертвують тим, які не мають. Коли побачать чужинця, виходять з житла і вітають його, як свого брата, бо і самих себе вони називають братами, не по плоті, але по духу.
8. І коли хто-небудь з бідних помирає, і його побачить хто-небудь з християн, то він, по можливості, бере на себе турботу про його поховання. І якщо вони почують, що хто-небудь з них полонений або терпить несправедливість за ім’я Христа, вони всі піклуються про нього і, якщо можливо, звільняють його.
9. І якщо хто-небудь з них бідний або має потребу, вони ж не мають зайвих життєвих запасів, то постять упродовж двох або трьох днів, щоб заповнити його потребу (задовільнити її). І заповіді Христа твердо зберігають, живучи благочестиво і справедливо, згідно з тим, як повелів їм Господь Бог.
10. Дякуючи Йому постійно за їжу і пиття та інші блага.
11. І коли хто-небудь праведний з них помирає, вони радіють і дякують Господу, і проводжають його тіло, ніби воно переселяється з одного місця в інше. І коли у кого-небудь з них народжується дитя, вони прославляють Бога; коли ж вмирає немовля, вони ще більше прославляють Бога за те, що воно (немовля) прожило у світі безгрішним. Якщо ж бачать, що хто-небудь з них помирає в гріхах, то гірко плачуть і стогнуть за ним як за тим, що йде на засудження.
12. Такі, царю, закони християн та їхні звичаї.
16.
1. Як люди, які пізнали Бога, вони просять Його тільки про те, що пристойно Йому дати, а їм отримати; і таким чином провадять життя. І оскільки вони пізнали на собі благодіяння Бога, то переконані, що все прекрасне в світі існує для них.
2. Про добрі ж діла, які ними звершуються, вони не сурмлять у вуха натовпу, боячись, навпаки, щоб хто-небудь не помітив цього, тому приховують свій дар, як той, хто знайшов скарб. І вони прагнуть бути справедливими як люди, що чекають побачити Христа і з великою похвалою отримати від Нього обіцяне.
Отже, воістину це є шлях істини, який тих, що йдуть ним вводить у вічне царство, обіцяне Ісусом Христом в майбутньому житті.
3. Їхнє вчення і заповіді, і священне служіння, і очікування майбутнього життя ти, царю, можеш дізнатися з їхніх писань.
4. З мене ж достатньо, що я коротко познайомив Вашу Величність з християнською істиною та їхніми звичаями. Бо, справді, велике і достойне дивування їхнє вчення для того, хто бажає вникнути і зрозуміти його; воістину, це новий народ і в ньому божественне наближення.
5. І щоб дізнатися тобі, царю, що все це я говорю не від самого себе, ти вникни в Писання християн, і тоді знайдеш, що, окрім істини, я нічого не говорю.
І, прочитавши їхні писання, я увірував в це і в майбутнє; і ради цього змушений відкрити істину тим, які мають до неї схильність і шукають майбутнього віку.
6. І для мене безсумнівно, що ради молитов християн стоїть світ. Інші ж народи і самі помиляються й інших вводять в оману, схиляючи коліна перед стихіями світу, і блукають в темряві, ніби навпомацки, стикаються один з одним і падають, як сп’янілі.
17.
1. Тут кінець мого слова до тебе, царю! Бо про решту, що знаходиться, як сказано, в їхніх Писаннях, важко навіть і говорити; ними ж це не тільки говориться, але і робиться.
2. Елліни ж, царю, самі творять ганебне, до беззаконних зв’язків з чоловіками, матерями, сестрами і дочками, провину свого нечестя звертають на християн. Християни, навпаки, праведні і благочестиві, друзі істини і великодушні.
3. Отже, знаючи їхню оману, вони переносять від них насмішки і удари і навіть ще більше їм співчувають як людям, які не знають істини, і моляться за них, щоб вони навернулися від своєї омани.
4. Якщо ж трапиться кому-небудь з них знову відпасти, то він, соромлячись перед християнами своїх вчинків, знову сповідує Бога, кажучи: «У невіданні я зробив це», і він очищає своє серце, і прощаються йому гріхи його, оскільки він згрішив в той час, коли хулив і сміявся над знанням християн.
5. І справді щасливий народ християнський вище за всіх народів землі.
6. Нехай же перестануть ті, що обмовляють і лихословлять християн, і нехай вони сповістять істину. Бо набагато корисніше шанувати Бога — Творця, ніж пустий звук.
7. Бо сказане християнами — божественна істина, і вчення їхнє — двері світла.
8. Отже, нехай приступлять всі, що не знають Бога, і приймуть Його нетлінні і вічні слова, щоб позбавитись покарання на майбутньому страшному суді та стати учасниками нового життя.
Переклад Андрія Хромяка
[1] Евсевий Памфил. Церковная история. – М.: Издательство Спсасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1993. – С. 121.
[2] Сагарда Н., проф. Полный корпусь лекций по Патрологія. – СПб. : Воскресеніе, 2004. – С. 320.
Вступ | Зміст | Святий Іустин Філософ. Апологія 1, подана на користь християн
антоніну благочестивому
